Интересное тут

Подивившись на годинник, Мілана перейшла на біг. Вона боя лася запізнитись на те, що планувала і до чого йшла роками. На щастя, у РАГСу Мілана виявилася вчасно. — Чи не передумала ще? — Запитав все ще чоловік. — Не мрій! — Мілана абияк натягла посмішку на обличчя. Їй було боля че усвідомлювати, що вона чує голос чоловіка востаннє. — Мілано, не було нічого і бути не могло. Одумайся, будь ласка, — говорив Сеня. — Пішли вже. Мілана відмахнулася від руки Сені і увійшла до будівлі РАГСу. Перед нею було те величезне дзеркало, в якому вона зробила парну фотографію з чоловіком 7 років тому. Вже перед дверима фатальної кімнати Сеня схопив Мілану за руку. — Я клянуся, зі Світланою мене нічого не пов’язує, а тебе я люблю більше за життя. Мілан, будь ласка, повір мені.

«Я вірю тобі, дурник, але так буде краще для всіх» — подумала Мілана, насолоджуючись останнім дотиком Сені. Мілана та Арсеній були разом із садка. Вони сиділи за однією партою, підтримували один одного перед іспитами і першого робочого дня. Вони були один одному більше, ніж чоловіком та дружиною. Світлана потоваришувала з Мілою та Сенею у 6-му класі. І з того часу їхня трійка завжди була разом. Арсен із дружиною стали хрещеними батьками сина Свєти. Вони були поруч, коли Світлана переживала важkе розлу чення. Вони ж знайшли Свєті квартиру по сусідству з ними. Насправді, Світлана завжди любила Сеню, але вона й не думала про те, щоб стати між двома своїми найкращими друзями. Після РАГСу Мілана пішла в кафе. Тут вони із Сенею обирали собі квартиру за рік до весілля.

Вона сіла за “їхній” столиком і замовила собі улюблений торт Сені з його улюбленим еспресо. Того дня після роботи Міла вирішила зайти до матері на чай. Посиділа там дві години і повернулася додому. Вдома її зустрів чоловік у компанії з Світланою, що сиділа на його колінах. Тієї ж секунди Мілана зрозуміла, що настав час поставити крапку. Чоловік, мати та Світлана твердили, що Мілана поспішає з рішенням, це ні до чого не могло привести. “У таких випадках як у Вас ми радимо робити ЕКЗ, але у Вашому випадку медицина безсила. Жаль.”. Ці слова на повторі крутилися у голові Мілани останні кілька років. Вони ж крутилися у голові, коли Мілана сиділа в поїзді з квитком в один кінець. Вона знала, що Сеня нізащо не залишить її. Вона знала також, що не зможе ощасливити найулюбленішу людину в її житті, а Світлана… Сеня прийме хрещеника як свого, але й своїх дітей він не буде позбавлений.

Катерина Петрівна побачила у вітрині магазину вазу і зрозуміла, що вона чудово підійде до шпалер у квартирі сина. Недовго думаючи, вона купила вазу і попрямувала до нього додому. Квартиру, що дісталася їй від бабусі, Катерина Петрівна одразу оформила на ім’я сина, сама ж зробила в ній досить пристойний ремонт та все ще продовжувала її облаштовувати. Відчинивши двері своїм ключем, Катерина Петрівна зайшла до хати та зрозуміла, що син будинку не один. Син був незадоволений несподіваним вторгненням матері, про що не сповільнив її повідомити. — Мамо, ну невже не можна було попередити, ми тут займаємося з Вікою.

Глянувши, на Віку, що вийшла з кімнати, Катерина Петрівна все про неї зрозуміла. Потягла сина на кухню і почала наставляти його гучним пошепком: — Ти не бачиш, кого привів у будинок? Ти думаєш, це провінціалка тебе любить? Їй же від тебе потрібна тільки прописка. Дивись, як би всю квартиру не захопила. — Заспокойся, мам, Віка просто однокурсниця. Вона допомагає мені з хімією. Іди, будь ласка, не заважай нам. Провівши матір, Сергій повернувся до кімнати і наткнувся, на колючий погляд Віки. — Однокурсниця, значить? Вважаєш мене негідною тебе. Звичайно, Віка не була просто однокурсницею, вони зустрічалися вже півроку, і від її питання Сергію стало дуже соро мно.

Він намагався пояснити Віці, що просто розгубився, що з мамою домовитись буде непросто, але Віка не стала його слухати. Надворі вона дала волю сльо зам. Віка була дочкою професора і мешкали вони у власному будинку, у престижному районі. Як же мав рацію її батько, коли радив не розповідати на курсі про їхню родину. Так нові друзі перевірялися на вшивість. Погулявши ще годину, Віка пішла додому. У передпокої її зустрів батько. — А хто такий Сергій? – спитав він. — А що? — Так повідомлення надіслав, на автовідповідач. Вибачається, каже, що все розповість матері, навіть якщо після цього доведеться перебиратися до гуртожитку. А що розкаже? — Напевно, що він уже чоловік і не вшивий, до того ж.

Таїсія Федорівна, дізнавшись новини про те, що невістка хоче покинути інститут, намагалася навчити сина, щоб той пояснив невістці, що це поспішний висновок. Тільки от сина сам був не проти і пояснював матері, що зараз нікому не потрібен цей безглуздий диплом. Жінка синові пояснювала, що все попереду, у них все життя є і все ще може змінитися. А ввечері жінка запросила дітей до себе після роботи. Вона встигла приготувати пиріг, ще картоплю та салати, щоб діти поїли втомлені після роботи. Коли вони прийшли, то одразу накинулися на їжу. Настя вплітала в обидві щоки і похвалила свекруху, що їжа дуже смачна. Потім допомогла все прибрати зі столу і навіть помила посуд. Сергій дивився на дружину та гордо посміхався. Свекруха завела розмову з невісником щодо інституту, коли Сергій залишив їх удвох. Тоді Настя розповіла, як їй тяжко навчається заочно. Свекруха запропонувала заочне навчання, але дівчина почала відмовлятися, пояснила, що молоді жити хочуть, а Серьожин грошей взагалі недостатньо.

Свекруха одразу ж почала вмовляти невістку, що допомагатиме і взагалі можна ремені затягнути, на те вже пішло. «— Мамо, я знову повторюся, жити бажання є більше, ніж економити», сказала Настя важко зітхнувши, домиючи посуд. Тоді свекруха посадила її і попросила залишити посуд, а разом попити свіжого завареного чаю. «— Доню, повір, я теж вчитися не хотіла, але мене підтримали мої дві свекрухи, які допомагали виховувати Серьожку і вчитися паралельно». Настя не зрозуміла сказаного свекрухи і запитала: «— У сенсі дві?». Таїсія почала розповідати невістці про її два заміжжя. То як від першого чоловіка втекла, тим ще тираном він був. Його звали Грицько. Вона закохалася в нього з першого погляду, коли він до них на роботу до цеху надійшов. Тоді вони побралися, дівчина вчилася ще у вечірній школі і змушена була покинути, щоб заміжнім життям зайнятися. Мати її була категорично проти, але Тая тоді вже ухвалила рішення. Але раптом, коли настав час і Таїсія заявила свекрусі про навчання, та чітко дала їй зрозуміти, що жінці освіта не потрібна. «— Потім чоловік став руку на мене піднімати, а свекруха навіть не засудила сина, навпаки говорила, любить, хоче перевиховати».

Настя з жахом слухала. Потім, коли Таїсія вийшла на роботу, вона пішла і не повернулася до Гриші. Повернулась до матері та відновила навчання у школі вечірній, займалася особисто у їхнього педагога. На заняттях вона познайомилася з Олексієм, який став батьком Сергія. Тоді, на заняттях у Ольги Іванівни, Таїсія зрозуміла, що знання, які вона отримувала в інституті, це не просто набір інформації, а навпаки це двері в розуміння цього світу і вміння співчувати. Якщо хочеш цьому навчитися, освіта потрібна. «— Це все можливості, які призводять до правильного виховання, дисципліни та вірно збудованих відносин. Так що, Настечко, ти подумай! Настя закивала і одразу задумалася про сказане своєю свекрухою. Наступного дня син зателефонував матері та сміявся у слухавку. «Мамо, ти в мене чаклунка! Чай мабуть чарівний, так? Настя передумала, продовжує вчитися». Вони поговорили із сином і від серця Таї відлягло, що Настенька зробила вірний вибір.

Олексій тихо вийшов із кімнати. Аня здивувалася, що так рано. — Вони не дослухали казку, а кінець казки був чудовий! – сказав Олексій. — Ви скажете мені правду? — Тихо промовила Настя — Ви ж зовсім не хотіли робити татуювання. — Ні. Я просто хотів знайти його. — Я не знав, як його звуть, але знав, що він татуювальник. Дружина промовилася. Я хотів побачити його погляд у той момент, коли він побачить фото. Але я зустрів тебе. Я приходив кілька разів, сподіваючись застати його. Але коли прийшов утретє… — Олексій зупинився і глянув на Аню. — Що втретє? — Запитала Аня. — Ну втретє… я був готовий робити будь-яке татуювання, щоб знову зустрітися з тобою. — Серйозно? – Аня посміхнулася зніяkовіло. — От чесно… — почав Олексій, стиснувши її долоню, — ти боїաся мене? Вік? Дружина? — Я бою ся, що ви чи ваша дружина передумаєте розлу чатися і тоді я вас більше не побачу. Олексій усміхнувся. Вони ще довго дивилися один на одного в тиші. — Мені час, — сказав Олексій.

Він увімкнув світло у передпокої, і почав одягатися. — Куди ви йдете? — Запитала здивовано Аня. — Поїду до батьків. Там переночую. — А я думала, що ви залишитеся… — Аня, це надто сnокусливо, але я людина старої школи. Розумієш мене? Аня просто кивнула. Вона й не думала про це, але їй просто хотілося, щоб він був поряд. Їй раптом стало соро мно, за все, що вона йому наговорила. Вранці, коли вона збирала ліжко, бубоніла собі: «Олексій, Олексій», намагаючись себе змусити до нових змін. — А де дядько Льоша? — запитав Коля яку тільки-но розплющив очі. — Він скоро буде тут, — сказала Аня квапливо збираючись. Олексій не змусив на себе довго чекати. — Мені треба додому, — сказав Олексій, — мені треба змінити сорочку. Дорогою до салону, цілував її руку. Та тремтіла щоразу. Їй було незвично. Аня швидко зайшла до салону. Нікого не було.

Вона швидко взяв ключі та віддала Олексію. — Увечері приїду за тобою! — Ні не потрібно. — Гаразд, тоді я заїду за дітьми, а потім до тебе. — Не зможеш, вони їх тобі не дадуть! — Подивимося, — сказала Олексій, посміхаючись. Аня повернулася до салону. Діма прийшов за півгодини. Він щось шукав, розкидаючи все у кімнаті. — Що ти робиш? — Вигукнула Аня, підхоплюючи на льоту особливо цінні для неї папери. — Де та фотографія? — Запитав Діма. — Яка ще фотографія? — Запитала Аня, чудово розуміючи, про що йдеться. — З жінкою, яку я в тебе позавчора бачив. – А, я її викинула. Клієнт відмовився — Хто він? — Не знаю, він просто відмовився, — збрехала Ганна, збираючи розкидані папери. — Чорт, — Діма сів у крісло, — Я точно бачив цю фотку у неї в телефоні. Точнісінько твій ескіз для тату. У комп’ютері є? — Ні, — швидко відповіла Ганна. — До речі, хотіла попередити тебе, що звільняюсь.

Я можу допрацювати один тиждень. — Та хоч прямо зараз, — різко сказав Діма. Потім подумав і сказав: — Гаразд. Працюй ще до п’ятниці. Тоді й розрахуємось. Аня стиснула руки в кулаки. Вона стримувала, щоб не вдарити його, бо він мусив ще їй дати зарnлату. Аня чекала моменту, коли робочий день закінчиться. Вона не промовила жодного слова з Дімою. Аня вискочила з роботи в той самий момент, коли закінчилася робоча година. Вона знала, що на неї вже чекають. — Все в порядку? — Запитала Аня. — Коля хоче дещо зізнатися, — сказав Олексій і вказав на хлопчика. — Аня, про бач мені, я сьогодні знову побився, — квапливо почав Коля, — я обіцяю, що так більше не буду. — Ну що? Виба чимо? – спитав Олексій Аню. — Виба чимо. – А тепер мені можна шоколадку? Усі дружно почали сміятися. Олексій дістав квіти і дав Ані, а натомість зажадав її руку. Аня тепер знала навіщо.

Звичайно всі вважають цей союз незвичайним і дивним. Всім цікаво як це, коли жінка так сильно старша за свого обранця. Така різниця у віці всіх лякає або скоріше це просто на диво, особливо якщо в парі саме жінка старша за чоловіка. Усі хочуть дізнатися про специфіку таких відносин. Тому розібратися нам у цьому допомогли Софія та Михайло. Вони щиро поділилися в нами своєю історією кохання. Люди думають, що якщо в парі існує велика різниця у віці, то один із них має меркантильні цілі. Справді, існує подібний стереотип і всі шукають якусь каверзу в такому союзі. Але мало хто думає, що вони можуть мати щирі почуття одне одному. Між героями нашої статті, Софією та Михайлом, різниця у віці становить тридцять п’ять років.

Їх абсолютно не цікавить чужа думка. Вони спокійно переносять критику та засудження на свою адресу. Аргументують це тим, що їхня любов сильніша, ніж чийсь негатив, ворожість чи нерозуміння. Як розповідає про свої стосунки Михайло: — Наша зустріч відбулася, коли мені було сімнадцять років, тоді я думаю, вона не звернула на мене увагу. Це був день народження одного із наших спільних знайомих. Я був одразу вражений її красою на повал. Один її погляд зводив мене з розуму. Напевно, я відчув саме те, що прийнято називати коханням з першого погляду. Але я навіть підходити до неї не став, бо боявся, що вона не сприйме мене серйозно. Мені здавалося, що вона навіть заговорити зі мною не захоче. Адже вона була такою шикарною та неповторною жінкою, а я був простим хлопчиськом. — Наступна наша зустріч відбулася випадково. Ми заглянули в той самий супермаркет. Це було приблизно через два роки після нашої першої зустрічі.

Зрозуміло, я впізнав її, але й припустити не міг, що вона мене згадає. Потім Софія продовжила за своїм чоловіком: Ми зупинилися, щоб привітатись, а потім різко нізвідки у нас виникло безліч тем для обговорення. Нікого з них не збентежила і не зупинила така велика різниця у віці. І зовсім скоро вони одружилися. Але навколишні навколо були здивовані. А всі близькі були проти такого рішення. Кожен намагався відмовити їх від цієї витівки. Але вони були впевнені, що будуть щасливими разом і нікого не слухали. Зараз вони одружені вже як п’ять років, а їхні почуття, як і раніше, не згасли. Коли слухаєш їх, то складається враження, що цукерково-букетний період у них ще триває, і вони відгукуються один про одного лише із захопленням та любов’ю.

Мені було лише одинадцять і у нас у сім’ї було поповнення. Мама народила мого молодшого брата Кирила. Спочатку я була дуже рада. З братом можна було грати, він був маленькою та чудовою дитиною. Але в усьому цьому були свої мінуси, бо з того дня скінчилося моє дитинство. Я завжди допомагала батькам: за дитиною доглянути, по дому допомогти, часом навіть їжу приготувати, а з друзями практично не бачилася. Кирило, звичайно ж, став улюбленцем сім’ї, адже йому приділяли весь вільний час. А це навіть було не дивно, адже навіть з мого народження, батько мріяв про сина найбільше на світі. Коли я приходила зі школи, відпочинку не було, звичайно мені відразу підсовували брата і говорили доглядати його.

І всім було все одно, плани є в мене чи ні, може я втомилася, як минув день, ні важливим був тільки Кирило. На мене ніхто не звертав уваги.Я допомагала з дитиною, спочатку просто гралася, няньчилась. Потім, коли пішов у садок, я ходила за ним. Зі школи забирала теж я, уроки з ним робила, одяг гладила перед навчанням. А коли почала працювати, всі подарунки та навіть телефон зробила йому я. Я вважала себе не сестрою, а другою мамою. Жодного дня не було, щоб я пошкодувала про те, що роблю, адже знала, якщо мені знадобиться допомога, він буде поруч. Пізніше Кирило одружився, від батьків у подарунок на весілля отримав квартиру практично в центрі міста, а я з чоловіком жила в селі. Часто брат з дружиною приїжджали до нас, і ми з радістю їх приймали, з розкритими обіймами.

Якось у мене з’явилися справи, я поїхала в місто і не чекала, що це питання так довго вирішуватиметься, щоб не возитися, я вирішила, що зможу зупинитися у брата. Відразу почала дзвонити, правда трубку він не брав.Потім я зателефонувала його дружині, розповіла ситуацію, на що отримала відповідь: «Може й у мотелі переночувати». Я зрозуміла, що в мене не було бажання сваритись, кинула трубку і знайшла непоганий мотель, залишилася там на ніч. З ранку вирішивши всі питання поїхала до села. В мені зруйнувалася переконаність, що мій брат завжди буде поруч. Наступного дня він зателефонував з вибаченнями, що не брав слухавку і навіть не спитав причини, чому я йому дзвонила. Говорити вже й не було бажання. Тоді я зрозуміла, що всі мої старання пішли у воду і приймалися як належне від того таке ставлення.

Я вийшла заміж одразу після університету і, чесно кажучи, майже нічого не вміла робити з усіляких побутових домашніх речей. Але я намагалася вчитися. Одразу народила один за одним двох дітей. І діти, і вся домашня робота трималися на мені. Мій чоловік добрий, але він весь час на роботі та вдома мені зовсім не допомагає. Роман вміє лише вказувати на мої помилки, замість того, щоб взяти дітей погуляти, а я тим часом щось вдома зробила. Але чоловікові ніколи не спадало на думку, що я теж втомлююся і не встигаю якісно виконувати свої обов’язки. Одного ранку Роман встав без настрою. Це з ним трапляється досить часто. Схоже, що чоловік переживає кризу середнього віку.

Його майка, випране мною напередодні, не відмиралося. А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала у шафу. І ось зранку він чудово «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це, мабуть, не твій. Як і їсти готувати. Навіщо тоді братися?! — До речі, сказано це було дуже на підвищених тонах. Раніше я плакала б півдня, бо дуже неприємно це чути від коханої людини. Але зараз я вирішила діяти інакше. З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім. Логіка моя проста до неподобства. По-перше, я готую смачно. Подобається всім, окрім Романа. Тому що він сам не знає, чого хоче. Йому випечеш пиріжки, він носом крутить. Млинці його теж не влаштовують і таке інше. По-друге, щоб одяг не стирався, це ж як його потрібно було забруднити. Але Роман у цьому майстер. Чинити машину в новій майці – будь ласка.

Потім відпрати це дуже складно. Тому претензії про те, що я погана, мною були не прийняті, абсолютно.Я згадала про те, що я жінка, а отже, повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати, отже, не прати. Чоловіка вистачило на тиждень. Він психовав. Сам готував собі їжу, і дітям також. Причому після такої ранкової напутності він дуже швидко відходить. Увечері прийшла просто душка. Запитав, що на вечерю. А я сказала, що я не знаю. Сказала: «Роман, я вирішила тебе послухати і не братися за те, чого робити не вмію. Прати це не моє, готувати теж ». Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати себе за будь-яких обставин. І не дозволяти нікому витирати себе ноги. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки!

Павло повертався додому після чергового відрядження. Зазвичай щоразу перед поверненням він дзвонив дружині і говорив у скільки приїжджає, але цього разу чомусь забув. Підійшовши до дверей квартири, він згадав, що не подзвонив дружині і не сказав їй про те, що приїжджає на день раніше. Але за дверима чути було, як грає гучна музика, сміх і веселі голоси. Він припустив, що щось святкують. Йому стало якось неприємно. У голові промайнули дуже багато поrаних ситу ацій.Але найбільше він бояв ся того, що його kохана дружина Олена може радити йому з кимось, і тоді вона його розлюбить. Він довго стояв за дверима і думав, що йому робити. Аж раптом у під’їзд вийшла сусідка і сказала, що у них уже протягом півроку, щось відзначають і майже щодня. Павло був здивований від почутого.

Він вирішив зайти додому і перевірити, що там відбувається. Зайшовши в квартиру, він втра тив мову від побаченого.У квартирі були чужі люди, скрізь були розкидані пляшки та недопалки від цигарок. У кожній кімнаті все було розкидано. Він шукав свою дружину серед усіх цих людей. Підійшовши до незнайомої дівчини, вона спитала: — А де Олена? — Олена? А, Олено, вона пішла з Владом. Він вийшов із квартири. У думках тільки скакали слова тієї дівчини. Настав вечір. Павло дуже хотів їсти. Він викликав ліфт, але вирішив не чекати на нього, а просто спустився сходами. Зайшов до універмагу біля будинку, kупив сир, ковбасу та хліба. Сів на лавочку і почав вечеряти. Згодом він побачив, що в магазин заходить жінка, дуже схожа на Олену.

Тоді він вирішив простежити за нею. Жінка поводилася дуже спокійно, він же йшов на відстані десяти метрів від неї. Помітивши, що жінка заходить до будинку тещі, він зачекав кілька хвилин надвір і потім зайшов у під’їзд. Піднявся на дев’ятий поверх, підійшов до квартири і постукав у двері. Двері відчинила Олена. Він радісно глянув на неї і видихнув. Олена ж злякано подивилася на свого чоловіка. Коли Павло розповів їй про те, що сталося, теща заступилася за дочку і сказала, що це була її ідея здавати квартиру в оренду подобово. Але його це мало цікавило. Він був тільки радий тому, що Олена любила тільки його, як і раніше.

— Теща, напевно, вже пирогів напекла, — сказав уранці в суботу чоловік. — Нагрянемо в гості? Дорога до мами триває хвилин сорок. Я взяла телефон. Зателефонувати, попередити. — Мамуль, привіт. Стасу пиріжків твоїх захотілося… Навіть їхати не збираються? Що ж ти мені раніше не сказала? Ми виїжджаємо. Молодша сестра мами, тітка Галя, явно загостилася. І хай би одна, то ще й чоловіка з онуками привезла. Два хлопчики навчаються на віддаленні. Моя тітка — страшна ледарка. Антипод моєї мами. Спить до полудня, їсти готувати нічого не бажає. У мами ж вона живе і не тужить, на всьому готовому. І безкоштовно.

Коли ми приїхали, мама вже накрила стіл. Тітка Галя з чоловіком щойно зволили прокинутися. Побачивши нас за столом, вони здивувалися. — Чого не попередила, племінниця? — Запитала тітка. – Маму зранку попередила. А нам тільки вчора сказали, що переходимо на віддалення. Комп’ютер тут є, нам із чоловіком вистачить одного на двох. — Ви не на один день? — Мабуть, точно не скажу. Поки що плануємо місяць, а там подивимося, — збрехала я. Чоловік мовчки їв пиріжки. — А моїм онукам коли вчитися?

– Це мій комп’ютер. Я за нього гроші сплачувала. Ми з чоловіком і будемо користуватися ним. А у вас удома, напевно, свій є. Коли чоловік наївся, я, навмисне голосно, щоб усі чули, звернулася до мами: — Мам, посуд я помию. І коли тут все зайнято, ми ввечері повернемося до себе. Тільки комп із собою прихоплю. Він нам необхідний для роботи. Гості почули. Перейнялися. Стали збирати речі. — Нарешті поїхали, — сказала мама, провівши їх. — Я їй і так і так натякала, що загостилися. Все без толку… Того ж вечора, і ми повернулися додому. Без компа, звичайно ж… А вчасно мій чоловік захотів пиріжків тещиних.

У мене старша сестра, Настя. У нас із нею невелика різниця у віці – лише 3 роки. Мама нас завжди виховувала так, щоб ми були найближчими один одному людьми. Так і все йшло. Я своєю чергою всім ділилася з Настею, вона – у свою. Неохоче, звичайно, але все ж таки. Пам’ятаю, на подвір’ї в мене з’явився хлопець. Так вийшло, що він подобався і Насті, тож я його покинула. Чомусь із цим пропав і Настін інтерес до нього. Можна сказати, відтоді ми не маємо наречених. Ми донедавна жили з батьками, але одного разу все змінилося назавжди і безповоротно. Тут я зазначу, що завжди накопичувала гроші на квартиру. Ось серйозно, з першого дня роботи я коплю на квартиру.

Настя тим часом витрачала всі гроші на подорожі та свою машину. Вона часто з мене сміялася, мовляв, я як бабуся себе поводжу — ніякого інтересу до життя. Я на це не звертала уваги. Я впевнено йшла до своєї мрії, а хто там стояв на моїй дорозі – мені було неважливо. Накопичивши достатньо грошей, я купила собі 2-кімнатну квартиру в новобудові. Я не могла натішитися. Так пишалася собою. Я чекала, поки дороблять ремонт у моїй квартирі, щоб я в’їхала, а поки що жила з батьками. Через тиждень мене вранці будить мама зі словами: — Прокидайся, квартиру Насті дивитися будемо. Я хоч і здивувалася, що Настя знайшла гроші на квартиру, але виду не подала. Ходила потім весь день із ними, вибирала квартиру.

Ближче до кінця пошуків я вирішила все ж таки запитати, звідки сестрі такі гроші. Тут мама зробила несподівану заяву. Виявляється, вона хоче, щоб я продала свою двокімнатну квартиру (ні, ну а навіщо мені ця величезна квартира, якщо я живу одна?) Звичайно, я відмовилася їм допомогти. Сестра за сестру, але це моя мрія, заради якої я так довго працювала. Я так спокійно не віддам її сестрі просто через її nримхи. Цілий місяць після нашої сварkи я жила з подругою у гуртожитку – мама виставила мене за двері після моєї відмови ділитися із сестрою; а потім переїхала до своєї нової квартири. Так ми й посварилися через це питання. Сестра з мамою зараз, навіть бачачи мене надвір, намагаються не помічати.