Мені було лише одинадцять і у нас у сім’ї було поповнення. Мама народила мого молодшого брата Кирила. Спочатку я була дуже рада. З братом можна було грати, він був маленькою та чудовою дитиною. Але в усьому цьому були свої мінуси, бо з того дня скінчилося моє дитинство. Я завжди допомагала батькам: за дитиною доглянути, по дому допомогти, часом навіть їжу приготувати, а з друзями практично не бачилася. Кирило, звичайно ж, став улюбленцем сім’ї, адже йому приділяли весь вільний час. А це навіть було не дивно, адже навіть з мого народження, батько мріяв про сина найбільше на світі. Коли я приходила зі школи, відпочинку не було, звичайно мені відразу підсовували брата і говорили доглядати його.
І всім було все одно, плани є в мене чи ні, може я втомилася, як минув день, ні важливим був тільки Кирило. На мене ніхто не звертав уваги.Я допомагала з дитиною, спочатку просто гралася, няньчилась. Потім, коли пішов у садок, я ходила за ним. Зі школи забирала теж я, уроки з ним робила, одяг гладила перед навчанням. А коли почала працювати, всі подарунки та навіть телефон зробила йому я. Я вважала себе не сестрою, а другою мамою. Жодного дня не було, щоб я пошкодувала про те, що роблю, адже знала, якщо мені знадобиться допомога, він буде поруч. Пізніше Кирило одружився, від батьків у подарунок на весілля отримав квартиру практично в центрі міста, а я з чоловіком жила в селі. Часто брат з дружиною приїжджали до нас, і ми з радістю їх приймали, з розкритими обіймами.
Якось у мене з’явилися справи, я поїхала в місто і не чекала, що це питання так довго вирішуватиметься, щоб не возитися, я вирішила, що зможу зупинитися у брата. Відразу почала дзвонити, правда трубку він не брав.Потім я зателефонувала його дружині, розповіла ситуацію, на що отримала відповідь: «Може й у мотелі переночувати». Я зрозуміла, що в мене не було бажання сваритись, кинула трубку і знайшла непоганий мотель, залишилася там на ніч. З ранку вирішивши всі питання поїхала до села. В мені зруйнувалася переконаність, що мій брат завжди буде поруч. Наступного дня він зателефонував з вибаченнями, що не брав слухавку і навіть не спитав причини, чому я йому дзвонила. Говорити вже й не було бажання. Тоді я зрозуміла, що всі мої старання пішли у воду і приймалися як належне від того таке ставлення.
