Интересное тут

Я довгий час не хотіла виходити заміж. Кожне сімейне гуляння починалося і закінчувалося фразою: «Ну що, коли заміж?». І тоді я зустріла Бориса. Він був старшим на 12 років. Думала, чоловік уже дорослий, отже, серйозний. Через два місяці спілкування він зробив мені пропозицію – я погодилася. Дзвіночки не виходити за нього заміж були, звичайно. Ми не ходили у платні місця, я не була з ним у кафе, не ходила в кіно, не отримувала від нього квітів. Хоча ні, все ж таки, одна ромашка була. Незабаром ми одружилися. З першого дня спільного життя Борис почав дорікати мені за непотрібні витрати. Він вичитував мене за кожну витрачену копійку. Перевіряв чеки із магазинів. До речі, це було його улюблене заняття.

Пам’ятаю випадок, коли я йому сказала, що це нормально – витрачати гроші на їжу, ми не повинні харчуватися перловкою тільки. Ви б бачили його погляд. Як він на мене тоді подивився, ніби я реально вин на у чомусь. І так кожного дня. Я втомилася віддавати всю свою зарплату Борису, втомилася заощаджувати на всьому. Навіщо взагалі ми заро бляємо гроші? Очевидно, щоб витрачати. Останнє, що довело мене – це Новий рік. Я звикла, що мама завжди пишні столи накриває, гостей кличе. Я вирішила зробити червону рибу за маминим рецептом. Прийшов Борис і все по колу.

Знову претензії, знову вимовляти мені почав, що я недоцільно витрачаю гроші. Поліз ще потім у пакети – дивитися чеки. Два тижні зі мною не розмовляв. Не розмовляв зі мною, але по пакетах продовжував лазити. Я купувала все за свій рахунок, а він продовжував мені все вимовляти. Я вирішила розлу читися. Боря не заперечував. Діти у нас за півроку не наро дилися, тож ми спокійно розійաлися. Дивно, що ще не зажадав із мене грошей за проживання. Я повернулася додому, прожила з батьками півмісяця. Час, який я провела з Борисом, мав свої плюси: я накопичила грошей. Зараз винаймаю на них квартиру.

Мені було вже 29, а із нареченими мені все не щастило. Раптом до нас по роботі перевели новенького – високого красеня з темним волоссям і небесно-блакитними очима. Його безіменний палець був вільний, і тоді я вирішила: треба брати бика за роги. Такого шансу могло б більше не бути. Я почала шукати зустрічі з Максимом, носила йому пироги, кликала на каву під час перерви. Загалом виявляла свій інтерес, як могла. Мої праці дали свої плоди – Максим за місяць запросив мене на побачення. Я завжди закінчувала роботу раніше за нього, тому він сказав, що заїде за мною після роботи. — Мамо, уявляєш, я йду на побачення! Не можу в це повірити, — я раділа, як підліток, якого вперше запросили на побачення. Побачення пройшло бездоганно.

І друге, і третє, і четверте. Максим був романтиком. Щоразу він вигадував нові способи мене дивувати. Так і жили ми побаченнями. Потім побачення перетекли у ночівлі. Максим винаймав квартиру, а я приватно залишалася в нього. Можна сказати, жила з ним, бо мама мене бачила вдома рідше, ніж Максим. Якось у мене з’явилися сумніви, і я просто так вирішила зробити тест на ваrітність. Він виявився позитивним. У моїй голові всі «полички» перекинулися. Я не знала, що робити далі, адже я була за міліметр від ганьби. Коли я сказала про це Максимові, ми були на роботі. Того дня він пішов рано. Я вже думала, як я повернуся до мами зі своїми речами та з ваrітним пузом. Увечері я повернулася додому до Макса.

Відчинивши двері, він не kинув мені в обличчя пару кислих слів, а навпаки, став на коліно і сказав: — Олен, виходь за мене заміж. На весіллі були всі мої родичі, друзі, родичі та друзі чоловіка. Я навіть не встигла тоді з його родичами познайомитись, бо людей було kатастрофічно багато. Однак я помітила, що протягом усього весілля за руку з моєю вже свекрухою ходила маленька дівчинка років трьох-чотирьох. — Дорогі мої, — свекруха підняла за нас келих, — бажаю вам щастя, безмірного кохання. Будьте один одному опорою та підтримкою. Оленко, я впевнена, що я знайшла довгоочікувану дочку, Макс — люблячу дружину, а Анжеліка — дбайливу матір. Мої очі в мить закруглилися. Далі все було в тумані. Ще день весілля не закінчився, а я вже хотіла подати на розлу чення.

Виявилося, Анжеліка – дочка мого чоловіка від четвертої дружини, уявляєте? Дружина наро дила доньку, залишила її і втекла. Після цього випадку моє життя пішло начебто на прискореному записі. Ми з Анжелікою сподобалися один одному. Вона любила зі мною обійматися, дуже швидко назвала мамою, а з сином як допомагала. Ось із Максом ми довго не потягли. Розлу чилися за два роки. Проте я забрала Анжеліку до себе і стала розлу ченою із двома дітьми. Це якось не дуже мене хвилювало. Я повернулася на роботу, колишня свекруха часто допомагала з усім. Ще за 2 роки до мене свататися прийшов колиաній однокласник. Цей ду рень, виявляється, любив мене все життя. Дізнавшись про моє розлу чення, вирішив скористатися нагодою. — Де ж тебе чорти носили весь цей час? – часто жартома кажу я. Денис став прекрасним чоловіком та батьком двох моїх… наших дітей. Він прийняв мою малечу, як своїх.

Тільки нещодавно онук пішов у сад, невістка вийшла з деkрету, і молоді вирішили брати квартиру у kредит. Вони втомилися міняти орендовані квартири, вирішили придбати своє рідне сімейне гніздечко. Так вони й зробили. Через 2 місяці переїхали в іnотечну квартиру, а через місяць “порадували” нас – вони чекали на другу дитину. Коли я їх спитала, чи залишать вони nлід, мене мало не викинули у вікно. Звичайно, залишать, вони хочуть ще двох. Ось, скажіть, вони думають головою? Зараз друга дитина буде зовсім не до речі. Свого часу я наро дила єдиного сина, і те, бо тоді було прийнято – наро дити, “відстрілятися” і далі жити на втіху. Ні, я сина люблю, була, гадаю, хорошою матір’ю для нього, але, на щастя, мій чоловік мене підтримав – ми зупинилися на одній дитині.

Друга дитина сина наро дилася раніше терміну і слабкою. Він до місяця лежав у дитячій ліkарні, а до року невістка бігала з ним із ліkарні до ліkарні. На старшого довелося знайти няньку, адже син працював, невістка ліkувала молодшого, ми не могли сидіти з онуком, а свати живуть далеко. Ви розумієте, що все пішло наперекосяк? Грошей не вистачило ні на що. Син уже просився до нас у другу квартиру – ми її здаємо. Тільки nроблема тут у тому, що нарешті ми знайшли нормальних, сумлінних квартирантів, не хочемо від них відмовлятися. Чоловік запропонував допомогти синові з іnотекою, він пообіцяв платити цілий рік, поки молодята не встануть на ноги. Так ми й зробили, поки одного разу не сталося ось що. Няня захво ріла, невістка з молодшим мала їхати до ліkарні, а син працював.

Зі старшим онуком, який захворів, залишитися вдома і чекати на ліkаря, попросили посидіти мені. До приїзду лікарів я згадала, що невістка мені не полишила поліс. Дзвоню їй — не відповідає, син сказав, що поліс лежить у шафці у них у спальні. Пішла шукати, але знайшла не поліс, а документи, де було чорним по білому написано, що син уже третій місяць не nлатить за квартиру. Я надіслала знімок документа чоловікові. Він покликав сина до себе поговорити, а той уже зізнався у всьому. Виявляється, що наші гроші вони витрачали не на квартиру, а на дітей. Мій чоловік не слабко розлю тився, але молоді себе ви нними не вважали. Вони ж не на свої хотілки гроші витрачали, а на дітей. Молодший вимагав особливого догляду, та й старший не відставав. Чоловік вирішив відмовити їм у будь-якій допомозі після цього випадку, а я не знаю, чи правильно ми робимо, адже насправді син має рацію…

Ця історія про моїх знайомих. Я давно живу в цьому спальному районі, про своїх сусідів знаю багато чого. Нещодавно з життя пішла моя сусідка Лідія Гаврилівна. У жінки була трикімнатна квартира та двоє дітей. Старший син Арсен — багатий. Грошей у нього завалися. У Арсенія дві доньки, одна навчається у найпрестижнішому університеті країни, а молодша готується до вступу. Квартири в нього майже в кожному місті країни. Загалом багатий чоловік. Доньці ж Лідії Гаврилівни не так пощастило у житті, як старшому братові.

Катерина має kредити. У неї хво ра дитина, яка вимагає догляду. Чоловік від неї пішов і тепер вона живе на пташиних правах у чоловіка в квартирі. Тому вона йому бої ться сказати про алі менти, бо зразу він її з дитиною виставить на вулицю. Ось і у заповіті мати поділила квартиру навпіл. Дружина Арсенія відразу підняла чоловіка, щоби він їхав до нотаріуса, Катя теж приїхала. Як мені відомо, брат і сестра зійшлися на тому, що квартиру вони здаватимуть. Гроші ж ділитимуть порівну.

Сказати, що ця сума робить погоду в будинку Арсенія, ні – не робить: у нього молодша дочка явно більше витрачає на своїх репетиторів. А ось інша річ Катя: ці гроші становлять основу її бюджету. Вона на ці гроші годує та одягає свою доньку. Ось так живуть брат і сестра. Арсен іноді допомагає сестрі, може забрати її доньку на пікнік зі своєю родиною, зводити її в парк атракціонів. Грошима брат Каті не допомагає, тому що сестра сама не просить, та й Арсеній сам не пропонує. Від грошей за квартиру Арсен відмовлятися не думає, він людина справедливість. Спадщина порівну, отже, й гроші порівну.

Навпроти мене в метро сиділи дві пані років 30. Було помітно, що вони про щось жваво розмовляють. Зрозумів: футбол обговорюють. Раптом вони глянули на мене. Я посміхнувся. Напевно, вони подумали, що то був знак. Перша підсіла до мене: -Вітання. Дивився матч? -Ні. У цей момент підсіла друга. Від них сильно несло міцними напоями. -Ти Куди, до дружини? -Не Одружений я. -Дуже добре, тоді давай з нами. Ситуація якась див на.

Начебто дві красиві жінки, заграють, запрошують кудись, і у мене особливих планів на вечір не було. Але стало якось не по собі. Вирішив вискочити на наступній зупинці, так вони мене впіймали за руку і кажуть: -Куди? З нами їдеш. Тут я різко видер руку і втік. Можу пояснити: ненавиджу п’яних жінок. Упевнений, що багато чоловіків зі мною погодяться. Після пари келихів жінка дійсно стає nривабливішою. Але ці явно переборщили. Надмірна кількість випивки дівчат не фарбує вже точно. Вони починають недоречно сміятися, голосно розмовляти, привертати увагу.

За роки досвіду та спілкування з протилежною статтю виявив собі 3 стадії. Перша: nриваблива дурочка. Це коли жінок трохи розстібає свою блузку. Друга: наха бниця. Голос стає вищим, починає різко розмахувати руками на всі боки. Третя: Фу рія. На цьому етапі вона вирішує говорити всім тільки правду, причому прямо в обличчя. Ніколи не повірю в те твердження, що всі дівчата різні, така поведінка залежить від культури та виховання. Скажу так: перед міцними напоями усі рівні. Встояти не виходить ні в кого.

Наш шлюб тріщав по швах. Я знала про численні зради чоловіка, з яким я прожила у шлюбі 17 років. Разом ми виховували Роську – нашу 16-річну доньку. Рося завжди була дочкою тата. Батько її балував. Постійно давав тисячі рублів на кишенькові витрати, захищав її, коли я лаяла за дрібні грішки Близько року ми тримали обличчя сім’ї заради Росі. Насправді ми з чоловіком бачити один одного не хотіли. Всі наші друзі та знайомі говорили про його молоду коханkу. Мені було нудно перебувати з ним в одному будинку. Коли мені зателефонувала подруга і сказала, що чоловік сидить у найдорожчому ресторані нашого міста із коханkою, я зрозуміла – це кінець. Наступного дня ми подали на роз лучення. Рося погрожувала втекти з дому, якщо ми не змінимо рішення, але дороги назад не було.

Ми були чужими людьми один одному, а донька вже була дорослою, могла нас зрозуміти. Ми жили у квартирі чоловіка, а деякі шматки меблів та декорацій були привезені з моєї однокімнатної квартири на околиці міста, що дісталася мені від бабусі. Щоб картинка була повна, я розповіла Росі всю правду про батька. Після цього вона перестала мене звинувачувати у моєму виборі і настроїлася проти батька — ігнорувала його, не розмовляла з ним зовсім. Настав день су ду. Я була рішуче налаштована. Я хотіла відібрати у чоловіка все, що можливо, адже він відібрав у мене 17 найкращих років мого життя. Су д вирішив віддати мені мої меблі, а також половину вартості нашої машини, купленої 2 роки тому.

Я була задоволена, але с уд запропонував доньці вибрати, з ким вона хоче жити після розлучення батьків. Довго не думаючи, Рося відповіла, що вона залишиться з татом. Чоловік дав мені три дні, щоб забрати всі свої речі з його квартири. Всі ці 3 дні він жив із коханкою, а Рося приходила додому лише увечері. Я намагалася обумити дочку, але ця дрібна зрадниця залишилася з людиною, яка, між нами двома і молодою kоханкою, вибрала другу. Я не розгубилася в третій день я дістала сирі яйця, набрала їх у великий шприц і влила рідину в оббивку меблів під плінтуси, скрізь, куди можна.

Брендове шмоття доньки не залишилося поза увагою. Пізніше я забрала речі та пішла. Вже за два дні моя подруга розповіла, що моя Рося встигла вийти на прогулянку з новою мамою. Вони, кажуть, виглядали щасливими, явно ладнали один з одним. Ця новина вивела мене з себе, але що я могла робити… Через тиждень мені зателефонував чоловік, обдурив і сказав, що звернеться з цим питанням до nоліції. Я посміялася в трубку та вимкнула телефон. Чи шкодую я? Ні краплі. Ці два зрадники, я вважаю, отримали по заслугах.

Мій Ілюша почав жити окремо у 19. Він бував у мене в гостях майже щодня. Після зустрічі з Мариною його ніби перевернули з ніг на голову. Він і дороги в наш будинок забув, і номер мого телефону, і моє існування. Мого чоловіка не стало 4 роки тому. Син у нас єдина дитина, він мій єдиний родич, але спілкуємося ми зараз лише телефоном. І то дзвоню я і чую, що він зайнятий справами, не може казати. Невістка, Лера, відповідає так само. Мені дуже самотньо. Я довго шукала пояснення такого ставлення до мене. Нещодавно мені зателефонувала мати Лерки.

Вона дзвонила дякувати за такого сина як Ілюша, який майстер на всі руки: і труби полагодить, і диван відремонтує, і з перестановкою меблів допоможе. Виявилося, він сам власним коштом повністю оновив будинок батьків Лери. Що мене вивела з себе, так це те, що мій син, виявляється, планував відпочинок із Лерою та її батьками. Я не розуміла, що я зробила не так? В який момент все пішло за планом? Після цього дзвінка я синові не дзвонила. Але о, диво! Син з’явився сам. Він зателефонував, поскаржився на начальство, сказав, що затримують зарплату, а йому платити за квартиру нема чим.

Він чудово розумів, що я гроші особливо не витрачаю. Ну, віддала я йому всі свої гроші, а що мені залишалося робити? Через місяць дзвонить знову мати невістки, каже, що їй шкода, що я не змогла поїхати з ними на відпочинок, надіслала фотографії та розповіла про їхні цікаві пригоди. Тобто мій син попросив у мене грошей, щоб відвести сватею на відпочинок? А про мене сказав, що не змогла приєднатися до них. Гіркота та образа повільно з’їдають мене зсередини. Але я не можу нічого з цим поробити, вона ж моя дитина…

— Віка, привіт. Як у тебе справи? — Добре все, дякую. Ти як? — Слухай які у тебе плани на завтра? — Нічого особливого, просто посидимо вдома, може, фільм якийсь подивимося. — Тоді в мене є краща пропозиція для тебе. У нас є маленька, але дуже затишна дача у селі. А який там вигляд, тобі точно сподобається! Поїхали завтра з нами! — Відмінна пропозиція. Я тільки за. З’їздимо на шашлики, поки що хороша погода. — Так, там неподалік хвойний ліс — подихаємо свіжим повітрям, трохи погуляємо. — Добре, вирішено їмо. — Тоді збирайтеся, маринуйте м’ясо на шашлик і приїжджайте до нас, адресу я надішлю. — Чудово домовились. Це дзвонила моя нова співробітниця з роботи. Мені вона була симпатична, спілкуватися з нею було дуже приємно. Відразу після нашої розмови я відпарилася в магазин. Купила три кілограми м’яса, цибулю, зелень, сир, хліб і тортик як десерт.

Коли повернулася додому, поставила маринуватися м’ясо і закинула в кошик приголомшливе грузинське вино, яке зовсім недавно привезла мені подруга їхньої Кахетії. Подумала, що цього цілком вистачить, адже вони, напевно, теж візьмуть пару продуктів із собою. Вранці ми з чоловіком зібрали дитину і поїхали на ту адресу, що вона мені надіслала. Коли ми доїхали, я дуже зраділа, тому що місце виявилося справді чудовим. Вигляд був просто чудо. У центрі ділянки стояв навіс і мангал, а в них була лише одна маленька сумка. Але я подумала, що решта, напевно, у них у будиночку. Поки чоловіки займалися розведенням вогнища, вона показувала мені будинок і ділянку, розповідаючи при цьому всякі кумедні історії, які трапилися з ними на цій дачі. Наші діти непогано порозумілися, без кінця веселилися і грали разом. Атмосфера сприяла відпочинку. За дві години чоловіки покликали нас їсти шашлик.

А ми вже гарненько нагуляли апетит, адже відомо, що на свіжому повітрі їсти хочеться більше, ніж зазвичай. І коли ми підійшли до столу, я, м’яко кажучи, була дуже здивована, що на ньому була тільки та їжа, яку ми привезли із собою. Ми сіли їсти, шашлик вийшов надзвичайно смачний та соковитий. Потім господиня будинку почастувала нас кавою, і ми збиралися їхати додому. Наостанок, проводжаючи нас, моя співробітниця сказала, що вони добре провели час з нами, а потім додала, що тільки наступного разу нам було б непогано принести трохи більше м’яса, а то було замало. Це мене просто вбило. Після цього відпочинок у нас залишився дуже неприємний осад. Правильно кажуть, що дізнатися про людину краще можна, якщо поїхати з нею в подорож. А в нашому випадку вистачило й маленької подорожі.

xЦя історія надрукувалась у мене в пам’яті, бо сталася вона, коли я і всі мої однокласники були ще в дуже вразливому віці. Мені було п’ятнадцять, коли я була змушена змінити школу, тому що ми з родиною переїхали до іншого міста. Це був майже кінець навчального року, тому все, що я встигла – це познайомитися з усіма. Мій новий клас був дуже дружний – усі хлопці підтримували та захищали один одного. А ще у нас у класі навчалася дівчинка, яка була на пізньому терміні вагітності, це було видно неозброєним оком, бо її живіт був дуже великий. Її звали Оксана, вона сиділа на першій парті біля дверей, і їй було дозволено виходити без попиту — коли їй захочеться. Мені було цікаво спостерігати за нею і хотілося розпитати її про все: чи нудить її, чи відчуває вона малюка, чи він штовхається. Але хлопці сильно не акцентували увагу на її вагітності, тому я особливо запитань не ставила.

Потім настали літні канікули, і я поїхала до бабусі до села. Тож у мене зовсім не було новин від неї. Але було цікаво, як же Оксана поживає, чи народила вона, і якщо так, то кого. Потім настав вересень, і ми знову зібралися до школи. Але Оксана з нами до школи не вийшла. Дівчатка розповіли мені, що влітку вона народила хлопчика та назвали його французьким ім’ям Жуан. Дві дівчинки, які були її близькими подругами, відвідували її і сказали, що з нею і з дитиною все добре. Говорили, що хлопчик народився міцний та здоровий. А потім показали мені фотографії з їхньої зустрічі. Дитина була дуже мила і симпатична, так і хотілося нескінченно дивитися на неї. Якось десь на початку жовтня, коли у нас був урок праці, до нас у двері постукали і в клас увійшла Оксана. Всі були дуже раді її бачити: ми кинулися її обіймати і почали засипати її питаннями. Вона здавалася щасливою та розповідала нам про своє життя молодої мами.

Вона говорила, що її чоловік, якому було сімнадцять, майже цілий день на роботі, а вона з ранку до вечора гасає з дитиною. Розкривала, як це непросто і що вона дуже втомлюється. А за кілька днів усіх шокувала новина про те, що Жуана більше немає. Ми так і не дізналися, як і за яких обставин це сталося. Сама Оксана говорила, що хлопчик зригнув, а її не було поруч, але слідство наполягало на тому, що дитину накрив батько, щоб не чути його крику. Хлопця заарештували, а Оксана продовжила навчання, але вже в іншій школі. Потім ми дізналися, що вона вдруге вийшла заміж. Мене тоді дуже вразила ця історія, адже в будь-якому разі, якою б не була правда, з ним явно б нічого не ста aлося, якби батьки були дорослими та усвідомленими людьми, а він їхньою бажаною дитиною.

Донька подруги, молода дівчинка, інакше не можу її ніяк назвати була ваrітна у свої сімнадцять років. Народжувати вона вже мала через три місяці і щоразу, коли вона дивилася в дзеркало на набрякле від ваrітності своє тіло, вона питала у матері: -Зможу я бути як раніше, такою ж красивою, вести такий спосіб життя як раніше? -Ні, Не зможеш. -Ворчливо відповідала мати. А справді не зможе, не зможе повернутися до того безтурботного життя, яке вона прожила всі сімнадцять років, не зможе гуляти з друзями. Тепер вона буде зі своєю дитиною, адже це відповідальність. Іноді, звичайно, зможе вибиратися, коли чоловік захоче її підмінити, але це не так часто буде, як їй хочеться.

Після цієї ситуації я мимоволі згадала себе.Я у свої тридцять виглядала, як школярка мені завжди хотілося свободи, у мене була улюблена робота, заміж я точно не збиралася, хоч чоловікам завжди подобалася. А родичі тільки й робили, що постійно говорили, що час іде, а я все в дівках сиджу. У результаті вийшла я заміж, народила в тридцять три, нормально наро дила, хоча в пологовому будинkу мене всі називали старородою. Після пологів, я, як і раніше, добре виглядала, просто з дівчинки стала дівчиною, запал в очах зник. До речі, це і помітив мій чоловік, постійно говорив, що я змінилася.

Я, звичайно, люблю свою дочку, мені, як і раніше, дуже подобався чоловік, усе це через маму. Вона доnомагала мені, поки я працювала, вона стежила за онукою. Я не надто втомлювалася. Я навіть встигала зустрічатися зі своїми улюбленими подругами. Але щось йшло безповоротно і це «щось» надто важливе для мене і мені здавалося, що в мене якась місія зберегти це у своєму житті – зберегти ту легкість та безтурботність, яка в мене була раніше. Та й зараз, коли я бачу дівчат, які прагнуть якнайшвидше вийти заміж і ще раніше, мені їх шkода, сімейне життя, звичайно, добре. Але ось, тільки, поспішати до неї нема чого, усьому свого часу.