Мама посkаржилася мені, що сестра з онуками не хочуть з’їжджати з її квартири. Ми з чоловіком зрозуміли, що треба робити

0
311

— Теща, напевно, вже пирогів напекла, — сказав уранці в суботу чоловік. — Нагрянемо в гості? Дорога до мами триває хвилин сорок. Я взяла телефон. Зателефонувати, попередити. — Мамуль, привіт. Стасу пиріжків твоїх захотілося… Навіть їхати не збираються? Що ж ти мені раніше не сказала? Ми виїжджаємо. Молодша сестра мами, тітка Галя, явно загостилася. І хай би одна, то ще й чоловіка з онуками привезла. Два хлопчики навчаються на віддаленні. Моя тітка — страшна ледарка. Антипод моєї мами. Спить до полудня, їсти готувати нічого не бажає. У мами ж вона живе і не тужить, на всьому готовому. І безкоштовно.

Коли ми приїхали, мама вже накрила стіл. Тітка Галя з чоловіком щойно зволили прокинутися. Побачивши нас за столом, вони здивувалися. — Чого не попередила, племінниця? — Запитала тітка. – Маму зранку попередила. А нам тільки вчора сказали, що переходимо на віддалення. Комп’ютер тут є, нам із чоловіком вистачить одного на двох. — Ви не на один день? — Мабуть, точно не скажу. Поки що плануємо місяць, а там подивимося, — збрехала я. Чоловік мовчки їв пиріжки. — А моїм онукам коли вчитися?

– Це мій комп’ютер. Я за нього гроші сплачувала. Ми з чоловіком і будемо користуватися ним. А у вас удома, напевно, свій є. Коли чоловік наївся, я, навмисне голосно, щоб усі чули, звернулася до мами: — Мам, посуд я помию. І коли тут все зайнято, ми ввечері повернемося до себе. Тільки комп із собою прихоплю. Він нам необхідний для роботи. Гості почули. Перейнялися. Стали збирати речі. — Нарешті поїхали, — сказала мама, провівши їх. — Я їй і так і так натякала, що загостилися. Все без толку… Того ж вечора, і ми повернулися додому. Без компа, звичайно ж… А вчасно мій чоловік захотів пиріжків тещиних.