Моя дочка Інна вийшла заміж минулого року. Ігор, її чоловік, загалом непоганий хлопець, добре ставиться до неї, обидва заробляють нормально та живуть окремо. Зустрічаємося ми з ними здебільшого на свята. Два дні тому мені виповнилося 46 років, і я запросила своїх колег та друзів відзначити цю подію у затишному ресторані. Свято вдалося на славу — було весело, навіть танцювали. А дочку з зятем я покликала на вечерю додому, окремо. Увечері вони прийшли, зять вручив мені розкішний букет троянд, а дочка — конверт.
Ми сіли за стіл, Ігор відкрив пляшку шампанського та промовив тост. І тут дочка запитує: — Мамо, а ти не хочеш подивитись, що ми тобі подарували? — Доню, ти ж знаєш, що я не люблю, коли дарують гроші. Це так банально. — Це не гроші, тобі точно сподобається. Я відкриваю конверт, а там — путівка. — Наталю Василівно, вам що, не сподобався наш подарунок? — здивовано питає зять. — Я, звісно, вдячна, але ж санаторій? Я що, 70-річна бабуся, щоб мене треба було оздоровлювати? Якщо ви хотіли б, щоб я відпочила, могли б купити путівку до Єгипту, а не до санаторію! Як ви собі уявляєте: молода, струнка жінка, як я, прийматиме душ Шарко разом з дідами та бабусями, що кашляють?
Ні, дякую, такий подарунок даруйте мені років за двадцять! — Мамо, ми просто хотіли, щоб ти відпочила, — почала заспокоювати мене дочка. — У Карпатах чудова природа, свіже повітря. Ми дивилися на сайті, там чудові номери та багато розваг. — Розваг? Яких? Танці для тих, кому за 70? Знаєш, доню, від тебе я такого не чекала. Гаразд, зять вважає мене пенсіонеркою, але ти як могла? Я не витримала та розплакалася. Ігор узяв Інну за руку, вони подякували за вечерю та пішли. Навіть не вибачилися. Я досі у шоці. Чесно кажучи, навіть подругам не розповідатиму, щоб не сміялися.