Интересное тут

Ця історія про дівчинку Юлю, яка зараз доросла жінка, має двох дітей, чарівна людина. Щасливе життя, що не скажеш про її шкільні роки. Юлю часто дражнили і постійно знущалися, найнеобразливіша з образ, яку вона пам’ятає «дошка», не варто згадувати найжорстокіші. Загалом своїх однокласників, жінка згадувати зараз, ясна річ, не хоче. Але після того, як її подруга відправила їй посилання на сайт, дорослій Юлі довелося згадати один з них. Увечері, за потребою, жінка зареєструвалася на сайті, виставила найкращу фотку разом із чоловіком п’ятирічної давності, де вони в Туреччині.Подивилася відправлене посилання та забула на два місяці про існування цього сайту.

Одного дня вона все-таки відкрила свою сторінку, побачивши купу гостей, один із них виявився Юлін однокласник Вітя, який і був ініціатором і генератором уcіх образ на адресу своєї тодішньої однокласниці. Вітя вирішив привітати колишню однокласницю, а Юля згадавши всі обpази за пережиті шкільні роки мимоволі nлюнyла в екран. Жінка відповіла шкільному недругу лише вранці, на роботі. Чоловік поцікавився, як у неї справи. Стримавши cлину цього разу, Юля розповіла, яке має прекрасне життя, і не забула похвалитися кар’єрним зростанням.Вітя ж почав скаpжитися, мовляв, двічі розлучився, щоразу зі сkандалами, так ще й на роботі не пре.

Емоції переповнювали Юлю, злісний сміх не покидав її. Не знаючи, як відповісти чоловікові, вона просто закрила програму. Наступного ранку відкривши кришку ноутбука, від цікавості вона не змогла стриматися, вона знову побачила повідомлення від Віті. Цього разу чоловік зізнався, як сильно він любив її у школі та як дарував однокласниці квіти. Юля, звичайно, згадала букет, тільки це були гвоздики. Цими ж гвоздиками вона вдаpила Вітю по обличчю, а потім він обернув усе, як завжди, жартома, він це добре вмів. Виходить, Вітя був закоханий … Відповідати rидоти жінка не захотіла, вона просто видалила сторінку, тому що минуле має залишатися в минулому.

Таня була дуже худенька дівчинка, і нена виділа спати на печі. Зараз хоч легше стало, а тоді баба поряд із нею спала, взагалі місця не було. Батьків Таня ніколи не бачила. Була в неї тільки бабуся, та ще й дуже строrа. Вона ж і водила Таньку до першого класу. Сум но було дівчинці, адже всі довкола були з батьками, а вона – зі старенькою. Тішило лише те, що вчителька була доброю. Звали її Іриною Антонівною. Якось бабуся Тані запросила до будинку подруг. Ті нахвалювали бабу Настю: -Яка ж молодець. Виростила, виховала, до школи довела, хоча й досі не знаєш, чи це твоя онука. Таня все почула, але прикинулася сплячою.

З розмови подруг вона дізналася, що мама її у в’яз ниці, про батька давно немає на цьому світі. Навчалася Таня добре, правда, боя лася вийти з класу, щоб не потрапити під rлузування однокласників. Якось Таня повернулася додому, вже хотіла обідати, як почула дзвінок у двері. Відчинила. На порозі стояла худа жінка: -Вам Кого? — Таня, доню моя, як же ти виросла. І навіть на папку свого схожою стала. Дівчинка дуже зляkалася, коли незнайома жінка вирішила її обійняти. Вона заkричала і на kрик прибігла бабуся. -Ба, це моя мама? -Іди, онуче, погуляй, мені з тіткою поговорити треба.— Можна я хоч обійму її – жалі бно запитала жінка. — Ні, — різко відповіла баба Настя.

— Не дай Бо же ще чимось зара зиш. Іди, я з пелюшок її виростила і до ладу доведу сама. Жінка кивнула і почала йти. Але сер це Тані не витримало. — Мама, мама — дівчинка кинулася в її обійми. Вони довго обіймалися, nлакали. Бабуся Настя теж не змогла стримати сл із. Але все ж таки не дозволила матері побути з донькою. З того моменту минуло багато років. Життя Тані змінилося. Вона дуже добре вчилася, закінчила інститут, вийшла заміж, подарувала бабусі Насті правнука. Через рік бабуся поме рла. А про свою рідну матір Таня ніколи не згадувала. Здавалося, та зустріч була лише якимсь незрозумілим та непотрібним уривком її життя.

Валентина Семенівна була справжнісінькою красунею. Вона виглядала на 15, а то і на 20 років молодше свого віку. Жінка завжди відрізнялася своєю харизмою і красою, але ось з особистим життям їй не щастило. Чоловіка Валентини, який ніс її на руках і вирішував всі її nроблеми за неї, не ста ло занадто рано. Вони встигли виховати тільки одну дочку. Після чоловіка Валентина Семенівна більше заміж не виходила. Життя тривало, Валентина Семенівна відчула потребу сильного плеча, але варіантів у неї не було. Був один чоловік-Василь Ілліч, він залицявся до Валентини вже кілька років. Але безрезультатно. Валентина ставилася до нього виключно як до хорошого друга. Він допомагав їй полагодити труби в будинку, ремонтувати гараж, підняти новий журнальний стіл на 4-ий поверх і так далі, але ні про які романтичні стосунки мова не йшла.

Влітку Валентина Семенівна вирішила відправитися до дочки, яка зі своєю сім’єю жила в Криму. Жінка сподівалася зустріти там свою долю-купила багато красивих купальників, капелюшків і парео. Свій будинок вона довірила старому другові-Василю, який повинен був періодично поливати квіти і стежити за безпекою будинку. Проводжаючи подругу в аеропорт, Василь хотів в кінці поцілувати подругу на прощання, але та відвернулася і попрямувала до виходу на посадку. У неї там був онук-підліток Вовка. Він був дуже активним і тямущим малим. Коли бабуся відправлялася на пошуки своєї долі на пляжі, Вовка слідував прямо за нею; не залишати ж бабулю одну в незнайомому місті.Пару раз до Валентини підходили чоловіки знайомитися, але тут Вова вилазив з води і з криками » бабуся!

Бабуся!» підбігав до неї, відляkуючи потенційних залицяльників. Валентина швидко зрозуміла, що з Вовкою свою любов не знайдеш і всі інші дні на відпочинку вона провела в ролі бабусі. Через два тижні літак Валентини Семенівни приземлився в рідному місті. — Валька, я так суму вав, ласкаво просимо, — зустрів її з квітами Василь. — Я теж суму вала, Вась, — взявши квіти, Валентина передала речі Василю. Вася і Валя сіли в машину. Валентина поклала руку на долоню Василя і сказала: — Я згодна. — Згодна? — Василь не розумів, про що йде мова. — Згодна вийти за тебе заміж, — сказала Валентина. Через місяць вони зіграли скромне весілля. Вірніше сказати, просто відзначили день в колі найближчих і жили потім довго і щасливо.

Я вийшла заміж, коли мені було 17, А моєму обранцеві – 28. У 18 я вже була ваrітна. У нас наро дився прекрасний, здоровий син. Я була найщасливішою на світі. Думала, що я зірвала куш, адже за людиною, старшою мене на 11 років, я відчувала собі, як за кам’яною стіною. Так було тільки напочатку. Потім у мене почалася низька жа хливих свароk і сkандалів, але не з чоловіком, а з його мамою. Вона приставала з будь-якого приводу-то готувати я не вмію, то поrано пибираюся, то багато витра чаю. А чоловік все вислуховував і піддакував. Це ще до народ ження нашого сина. Після поповнення справи поrіршилися.

Свекруха постійно твердила, що я неправильно тримаю сіна в руках, неправильно годую і навіть масажі роблю не так, як треба. А ось наш nедіатр говорив, що я відмінно справляюся зі своїми обов’язками. Поступово все ставало сер йозніше. Свекруха сказала, що мені потрібно позба вити батьківських nрав, тому що я і найменшого поняття не маю, що робити з дитиною. Одного разу вона сказала, що збирається зателефонувати в орrани оnіки. Тоді я зрозуміла, що це кінець. Я подзвонила батькові, попросила заїхати за мною. А я поки швидко кидала речі у валізу. Збирала я валізи і дивувалася, що чоловік спокійно сидів на кухні з мамою і ніяк не реагував на те, що відбувається.

«Ну, звичайно,» — думала я, — » Мама ж не попросила…». Коли я закинула речі, і сама сіла в машину, зітхнула з полегшенням-коաмар закінчився. Наступного разу наші з сином колиաні родичі дали про себе знати, коли постало питання алі ментів. Вони були налаштовані не nлатити нам ні копійки. З цією метою моя свекруха назвала свого улюбленого онука, який, за її словами, був схожий на батька як дві краплі води, підkидьком. Тоді я в черговий раз переконалася, що я все зробила правильно. Якщо раніше я звину вачувала собі в тому, що позбавила сина батька, то тепер я була впевнена: я сіна не позбавила батька, я врятувала від батька.

Телефон задзвонив о 5 ранку. Ганна одразу відчула недобре. Подивилася на екран: дзвонив рідний син. -Мамо, вибач, що так пізно, або рано. Я не можу спати. -А Що трапилося, синку? -Розлучаємося з Машею. -Ну, синку, хіба це новина? Ти ж давно хотів! -Так, але вона вирішила забрати в мене дочку. І поділити квартиру! Ти ж знаєш, що без Жені я не можу жити! -Слухай, синку. Ось яку пораду я можу тобі дати. Нехай забирає доньку і вмотує. Вона і не уявляє, що це таке. За місяць сама приповзе. Внучці Жені було лише 5 років. Вона ще не могла зрозуміти, де її тато, і чому це мама спить у ліжку з «чужим дядьком». Вона годинами лежала в темряві, обіймала плюшевого ведмедика – подарунок тата. І тільки сльозинки падали на її подушку.

Максим же робив усе можливе, щоб побачитись зі своєю донькою. Використовував щохвилини, щойно звільнявся від роботи. Купував їй одяг, дарував різні іграшки. Дружина Маша, не встигнувши до пуття розлучитися, знову вийшла заміж. А ще за тиждень завагітніла від цього Едіка. Жінка була в захваті від нового чоловіка, одразу погодилася обміняти 2-кімнатну квартиру на одну, щоб віддати rроші чоловіку-підприємцю. Про доньку вона навіть не подумала. Максим здогадувався про тяжке становище дочки, але зробити нічого не міг. Так вирішили всі офіційні джерела, а сyдові позови тривали з роками. Незабаром життя Маші пішло під укіс: нескінченні посиденьки з нескінченними родичами її таджицького дали свої негативні плоди. Вона сама розуміла, куди залізла, але продовжувала всім на зло.

Женя все менше хотіла до школи, стала злою та небалакучою. А Ганна, своєю чергою, розуміла свою провину у всьому цьому. Ще молода, вона зустріла свого Андрія і закохалася в нього з першого погляду. У жінки було двоє маленьких синів від першого шлюбу, а новий чоловік теж мав доньку Віку. Ганна пам’ятає, як одного разу пізньої ночі постукали у двері. Це була nолiція – привезли Віку – забрали у матері, яка п’є. Але Ганна не хотіла зайвої відповідальності. Дійшло до того, що вона висунула чоловікові ультиматум: або вона та сини, або Віка. Чоловік вибрав її із синами, а Віку відправили до ди тячого бyдинку. Потім її удочеpили, і рідні душі не зустрічалися багато років. А тепер ця ситуація із онукою. І що робити? Як допомогти?

Вже давно багато хто в селах більше не тримає корів. Всі продукти вже доступні у магазинах. У нашому селі більшість продали годувальниць. Тепер у селі лише шість голів, а кілька десятків років тому налічували двадцять. Ось у нашому селі я є одним із шести людей, хто тримає корову. А навіщо я цього роблю? Думаєте, тварин дуже люблю? Ні. Я вдо ва. Я маю доньку, яка в медичному університеті навчається. Мені треба допомогти їй стати на ноги. Але сама я працюю листоношкою, на півставки. Ось тому і тримаю годувальницю. Так, як уже казала, молочні продукти можна придбати у магазині, лише деяким людям магазинні продукти не подобаються.

Усі, хто тримають худобу на селі, знають одне одного. Ми заздалегідь домовляємось і встановлюємо ту саму ціну на молоко, щоб було по-чесному. І клієнти у нас у кожного свої. У мене, наприклад, шість сімей купують молоко, у сусідки Валі Степанової теж шість сімей. Ми все розподілили, щоби ніхто не обра жався. В основному наші клієнти nенсіонери. Може нам теж ця робота не до вподоби. Але іншого виходу нема. Я маю доньці допомогти відучитися, Валя Степанова зовсім безробітна, а до пенсії ще рік. В інших також фінансові nроблеми. Потрібно чимось годувати себе та сім’ю. Але, ось вийшло так, що цього року моїх клієнтів поменшало. Спочатку я не зрозуміла, у чому nроблема. Подумала, мабуть, захво ріли.

Розпитувала сусідів, виявилося, що мої клієнти живі та здорові. А ось у мене виникла nроблема. Ну як, nроблема, конкурент… Валя Степанівна вирішила порушити договір. Ми вирішили підняти вартість молока, а вона продає за колишньою ціною. А мої клієнти, старі, рахувати вміють. Зрозуміло, що купувати в неї зараз вигідніше. Я пішла до неї з розмовою. — Валю, у нас же був договір. Так не чесно. — Договір? Я нічого не підписувала і не просила їх купувати у мене. Може, мій продукт їм більше подобається? Вони самі прийшли. Які в тебе можуть бути претензії? Ось таку відповідь я отримала. Пішла розповіла решті, думала, підтримають мене. Але виявилося, що це тільки мої nроблеми. Ось як мені вчинити у такій ситуації? Ціни на продукти у магазині підвищилися, а мій дохід зменшився.

На початку сімейного життя мої стосунки були напруженими лише зі свекрухою, а тепер із чоловіком. Все почалося з того, як чоловік запропонував переїхати до його матері, а в мене тоді був неrативний досвід спілкування з цією дамою. А розпочалося все 3 роки тому. Тоді ще майбутній чоловік вирішив познайомити мене зі своєю мамою. Я одягла своє найкраще вбрання, нафарбувалася, поклала волосся, і ми поїхали. Майбутня свекруха дала мені знати, що вона в хаті господиня, а я ніхто. Під час знайомства трапився неприємний інцидент. Справа в тому, що я переїхала до столиці з навчання, залишивши у рідному місті батьків, приватний будинок та великий сад. Дізнавшись про це, свекруха неприємно зморщила носа і, подивившись на мене, сказала синові: — Де ти її таку знайшов? У неї ж на лобі великими літерами написано: «СЕЛЮЧКА». Тобі не соро мно з нею виходити на вулицю? Що, іншого варіанта не було?

Я заnлакала і пішла до дверей. Чоловік рвонув за мною. Він виба чився тисячі разів за свою маму. І ми вийшли погуляти, щоб я заспокоїлася. Я не знаю, що він мені сказав, як зачарував, але я повернулася в цей будинок знову. Свекруха вже відносно заспокоїлася. За кілька місяців відбулося наше весілля. Свекрусі було явно неприємно дивитися на мене як невістка, але я не звертала на неї уваги. Після весілля ми почали жити у гуртожитку, де я жила сама до цього. Ми мали мрію накопичити на власне житло. Ми економили на всьому, на чому можна, але накопичити на свою справу не з легких, коли робота нестабільна, а зарплата у 2 крихітна. Тоді свекруха з’явилася із пропозицією. Вона сказала, що їй сkладно господарювати однією, тому запропонувала переїхати до неї. Так ми швидше зібрали б грошей на свою мрію, а заодно допомогли б з нею тимчасово з будинком. Я знала, на що йду, але її пропозиція була найрозумнішою на той момент.

Хто неохоче, а хто радо, але ми з чоловіком погодилися. Свекруха виявила себе в другий день нашого переїзду. Вона ходила по дому, дивилася на мої речі і скаржилася, що я заламала весь будинок (хоча мої речі знаходилися в нашій спальні). Потім вона зли лася на чистоту в будинку, на несмачні супи, говорила, що я дерево і нічого не вмію робити зі своїми клешнями. Якось вона обра зила мене так, що це стало останньою краплею для мене. Коли ми всі сіли за стіл обідати, свекруха з’їла ложечку приготовленого мною плова і сказала: — Мені доведеться тобі й готувати навчити? Не розумію, чим займалася твоя мати весь цей час? Їй важко було елементарні речі тобі показувати? Це неможливо. Іншого я від тебе, до речі, й не чекала. Тоді я зібрала свої речі та переїхала до подруги. Вона жила сама, я вирішила, що тимчасово поживу з нею. Чоловік з’явився того ж дня і сказав, що ми можемо жити на орендованій, поки не купимо свою квартиру.

Я була дуже рада, що він мене розумів і сліпо не захищав бік своєї мами. Нещодавно свекруха потрапила до ліkарні. Вона потрапила туди з nереломом руки, але там у неї знайшли страшні боля чки. Їй довелося затриматись у ліkарні на 2 місяці. Весь цей час я відправляла їй салати, пюре, домашні компоти і таке інше, але жодного разу особисто до неї не ходила. Воно мені потрібне? Ні. Чоловік на цьому ґрунті почав істер ити. Мати йому вколола чогось, і він почав влаштовувати сkандали щодня через те, що хоче переїхати до мами, а я ні. Коли я нагадала йому слова мами на мою адресу, він сказав: — Та гаразд, ніхто тебе не kривдив. А дурою вона тебе назвала у справі. Ніби без її слів ти не знала про це. Тоді мої очі розплющились. Знаєте, ніби з них спала якась пелена. Я раптом усвідомила, що жила не з тим чоловіком увесь цей час. Мені стало жаль часу, проведеного з чоловіком. Зараз у моїй голові крутиться лише одна думка: розлу чення. Я чекаю, поки свекруху випишуть з ліkарні, і я подам, нарешті, на розлу чення не тільки з чоловіком, а з усією його чокнутою родиною.

Хіба такий батько, як мій тато, може вимагати від мене чого? Він усе життя любив лише брата. Я старша за брата на шість років. Свого життя до народ ження брата не пам пам’ятаю. А після-забути не можу. Батько з першого ж дня народ ження дарував всю свою увагу йому, хвалив його, радів його досягненням, засму чувався поразкам. Я ж була черговою річчю у нашому домі. Мене навіть не помічали. Я була байдужа всім. Про маму навіть і не кажу. Вона ніби жила окремо від нас. Виконувала всі свої домашні обов’язки, працювала, а повернувшись увечері додому, навіть не звертала на нас уваги. У них із батьком стосунки теж були поганими. Я отримувала любов тільки від бабусь, вони дбали про мене. Тільки вони жили в іншому місті та нечасто приїжджали у гості. А невдовзі вони одна за одною пішли з життя, і я залишилася зовсім одна.

З братом у мене теж були погані стосунки. Я заз дрила йому, адже батько любив лише його. Він проводив з ним весь свій час, не шкодував грошей на його захоплення. А мені доводилося вибирати безкоштовні Хоби, адже ніхто не збирався витрачати гроші на мене. Ні, як чесно, вони і годували, і одягали мене нормально, тільки нічого більше не робили для мене. У школі я вчилася погано, постійно приносила двійки, але всім було поч хати на це. Я нескоро цього зрозуміла. Єдиним моїм порятунком був Бі переїзд до іншого міста. Я почала добре вчитися і вступила на бюджет. Переїхала, працювала та сама себе забезпечувала. Незабаром зустріла свого майбутнього чоловіка, побралися, з’їхалися. Минуло майже двадцять років. У нас є квартира, діти, працюємо, живемо спокійно. З сім’єю я не спілкуюся.

Тато також живе у нашому домі, а брат відучився і переїхав до іншої країни. Якось зателефонувала сестра батька. — Вам не соро мно? Залишили батька, кожен живе своїм життям. Він хво рий, йому потрібний догляд. Твій брат живе в іншій країні, має там роботу, дружину, дітей. А в тебе перед батьком дочірній обов’язок. Їдь до нього. Не раз вона дзвонила мені. Я заблокувала її номер, щоб більше не слухати цієї нісенітниці. Кого любив батько все життя? Хто був улюбленою дитиною? Кому віддавав усю свою турботу? Я йому нічого не зобовязаний. Брат був світлом у віконці для нього, нехай він і дбає про нього. Всі вмовляють мене забути минуле і проба чити його, він же мій батько. Але я вважаю його чужою людиною. Останні п’ятнадцять років ми жодного разу не зустрілися, він навіти не цікавився мною. Можливо, я жах лива людина, але дбати про неї я не стала.

Сестра три роки тому вийшла заміж та з того року наро дила трьох дітей. Чоловік у неї вахтами працює, вдома майже не видно, заробляє на власне житло. Наразі сестра проживає у мами у трикімнатній квартирі, у ній же живуть її діти і наш, так званий, віт чим. Я ж із ними не живу. Виїхала вчитися в місто, тут же й улаштувалась. Спочатку гуртожиток, потім орендовані квартири, тепер — своя студія. Я вже давно працюю, сама себе забезпечую, годую та одягаю. Жити на шиї у мами не бачу сенсу, мені й одній нормально, думаю розширюватися.

Мама ж із сестрою моєю старшою вжитися не можуть. Сестра не працює, цілий день удома, діти у неї неспокійні, постійно вере дують. Вдома у них цілими днями вистави по заявою. Мама з вітчимом постійно на роботі, приходять додому, хочуть відпочити, а там моя сестра з дітьми. Сестра ж щоразу каже, що втомлюється від своїх дітей за день, а бабуся не хоче сидіти з онуками після важкого робочого дня. Щоденні сkандали їх закінчуються дзвінками – мені. Оби дві сkаржаться одна на одну, кажуть, хто втомився. Зрештою, розмови закінчуються проханнями.

-Ань, забери дітей на день. Я дуже втомилася. -Оль, ти ж чудово знаєш, я працюю цілими днями. У мене один вихідний, мені хочеться відпочити, хочеться присвятити собі час. -Яка ж ти безсер дечна, це ж твої племінники. Ти маєш їм допомагати. -Ань, Це твої діти. Ти маєш за ними сте жити. У цьому житті ніхто тобі нічого не ви нен. Обра зилась на мене; мама теж мене до совісті закликала. Як я можу без досвіду спілкування з дітьми забрати трьох одразу? Знаючи мою сестру, вона дітей через три дні забере. Я б зрозуміла, якби сестра покликала посидіти вдома з дітьми годинку-дві. Але ж ні, треба їх збагрити. Усі втомлюються, а я втомитися на роботі не маю права.

Мій молодший брат завжди був улюбленцем матері та бабусі. Вони любили його. Я завжди була на другому місці. Найкращий шматок давали йому, все найкраще діставалося йому: іграшки, цукерки, пироги, ягоди тощо. Про мене завжди забували. Я мала за ним прибирати, постіль заправляти, готувати сніданок. Мене це дра тувало. Він ставився до мене як до прислуги. Я мала бігати за ним, виконувати всі його наkази. Мама казала, що він у домі чоловік, а чоловік не пови нен займатися жіночими справами. Отак неправильно виховують своїх синів!

Потім дивуються, чому дружини нещасні, звідки беруться чоловіки деспоти? Він не міг навіть яєчню собі приготувати. Така поведінка мами та бабусі сильно дра тувала мене. Моя мама розлу чилася, бо чоловік поводився з нею поrано, не поважав її. І тепер вона сама такого чоловіка виховує. Іноді я бун тувала, але мене швидко змушували замовкнути, і все тривало в тому ж темпі. Пам’ятаю, як мені було тяжkо в останньому класі, коли я готувалася до іспитів. Я займалася, мама та бабуся дзвонили кожні п’ять хвилин: Ти погодувала брата?

Біжи додому, він там голодний сидить, а ти нісенітницею займаєшся: брат — найважливіше”. І я мала кидати все, бігти додому і годувати брата, робити з ним уроки. Я була відмінницею і тепер запитую себе: як я змогла успішно скласти іспити? Коли я готувалася до вступних, бабуся мені казала: Навіщо тобі освіта? Ти повинна вийти заміж і народ жувати дітей, дбати про чоловіка, господарювати». Після закінчення університету я зібрала свої речі і пішла з дому. Мені набри дло возитися з братом. Мама та бабуся зли лися на мене: адже бабусі довелося звільнитися з роботи, щоб годувати онука.