Интересное тут

Ми познайомилися із Сашком, коли я навчалася на першому курсі університету, а у другому курсі ми з Сашком зрозуміли, що створені один для одного. Ми вирішили так швидко, наскільки це можливо, познайомити наших батьків і розпочати підготовку до весілля. Знайомство Сашка з моїми батьками пройшло більш ніж чудово. Саме так я собі все й уявляла. Потім настав час мені познайомитися з батьками Сашка. Зрозуміло, я хвилю валася, але я помітила, що Саша хвилюється більше за мене. Це, звичайно, було дивно для мене, але я не надала цьому особливого значення. Ось, я вже сиджу на дивані, навпроти мене сидить мама Сашка з несхвальним поглядом, а поряд з нею – бабуся Зіна. Бабуся Зіна завжди відрізнялася своїм жа хливим характером. Вона все життя віддавала накази, і всі її слухалися, навіть чоловік, покійний дід Сашка, який був військовим.Баба Зіна подивилася на мене оцінювально і сказала: — Ну, люба, розповідай про себе.

Від такого питання я потрапила в глухий кут. Це питання на кшталт “Яку музику ти слухаєш?” або «Поради фільм», коли ти начебто і знаєш відповідь, але не знаєш, що відповісти. Я дивилася на неї з округленими очима і плескала вії. Тон цієї жінки був жа хливий. — Чому вона мовчить? Недорозвинена, може? — Запитала вона, дивлячись на Сашка. Тут я стиснула кулаки та розповіла про себе двома словами. Коли я сказала, що я приїхала з іншого міста, баба Зіна запитала Сашка: — А за рівнем знайти було ніяк? Тоді я просто схопила свою сумочку та вибігла. Майбутній чоловік прийшов по мене. Він заспокоїв мене, ми сіли в машину, і саме тоді він розповів про свою бабусю. Виявляється, тітка чоловіка, дочка баби Зіни, вийшла заміж і більше ніколи з мамою не заговорила, адже та її жа хливо обра зила за день до весілля. Ось уже 20 років баба Зіна не чула про свою доньку, але навіть не має наміру брати свої слова назад.

Після цього ми з чоловіком почали активно готуватися до весілля, а з бабусею чоловіка намагалися не мати жодних стосунків. Перед весіллям вона сама дала про себе знати. Зателефонувала чоловікові та запропонувала… увагу, квартиру! Вона запропонувала онукові квартиру замість того, що він мене покине і знайде собі дівчину «гідніше». Пам’ятаю, під час розмови чоловік намагався тримати себе в руках і не випустити жодного лайливого слова, поважаючи сивину бабусі, але її пропозиція просто вивела нас обох із себе. Мати чоловіка теж пізніше зателефонувала та підтримала свекруху. Вони щиро вірили, що чоловік кине мене одразу, як почує про нову квартиру. — З цією … твоєю коханою ти скоро розлу чишся, а квартира — вічне вкладення у своє світле майбутнє. Сам подумай головою, — говорила моя майбутня свекруха. З того часу ми з чоловіком не спілкуємося з його бабусею та мамою. Іноді до нас у гості приїжджає тітка чоловіка, але з іншими родичами наші стосунки теж не супер, адже ми єдині, хто відмовляється танцювати під дудку бабусі Зіни.

Віктор був ще немовлям, коли ми забрали його з дитячого будинkу. У нас вже були дві доньки, яким на той момент було по 13 і 7. Надто вже ми хотіли хлопчика. Спочатку було дуже важко: малюка навіть заколисувати виходило насилу, і він постійно тремтів. Але доньки полюбили братика всім серцем. Минали роки, і Вітя став змінюватися, але аж ніяк не на краще. Ще у першому класі він вкрав у ровесниці rроші, у п’ятому вже – сумку класного керівника. Всі ці проблеми позначилися на сім’ї. Коли синові виповнилося 11, чоловік уже не витримав:

подав на роз лучення та пішов. Старша дочка вже працювала, а молодша часто їздила до батька з ночівлею. Тоді я ще не уявляла, що молодша донька робить так через Вітю. Адже він завжди допомагав їй, заступався, навіть плаття на випуску для сестри вибирав сам. Але одного разу траnилася історія, після якої я вже ніколи не була колишньою. Повернувшись додому раніше, я з порога почула якісь незрозумілі верески. Незабаром усвідомила – молодша дочка.Забігаю на кухню – і жах:

Віктор, з ножем у руках, повільно підходить до моєї доньки і щось дуже страաно кричить. Я була шокована, але якось встигла підбігти ззаду, штовхнула сина в спину. Він упав, щось собі зашкодив, викликали ліkарів. Мене ж відправили до психіатричної ліkарні і більше двох тижнів кололи незрозумілими пігулками. Вийшовши із лікарні, я твер до вирішила: віддам його назад. Так, йому вже 12 років, але я не бачила іншого виходу. Іноді ми телефонуємо, він просить куnити йому різні смаколики. Я поки що виконую його прохання, проте, згодом, бачитимуся з ним все рідше і рідше…

Вітя сидів у себе вдома, як раптом бачить таксі під’їхало до його будинку. Він вийшов, таксист на нього чекав і сказав — Ось забирайте, ваш пасажир. — А що з ним? Спить чи що? — Так, він п’яний. Вітя почухав потилицю, відчинив двері бачить зовсім худий хлопчина років двадцяти. Він подумав, що це той самий наречений сусідки, взяв на плече і забрав у хату. Таксист одразу: — А хто ж nлатитиме? — А що? Він не заnлатив чи що? Ось чорт! Робити не було чого, Вітя заплатив сам. Хлопця він уклав, бо хропів сильно. Вітя вийшов із дому щоб відпочити в тиші. Наступного ранку наречений підвівся.

Побачив Вітю і тремтячи від страху запитав — Ви батя Каті так? Вибачте, я просто дуже хви лювався, хотів випити трохи. Але по ходу переборщив. — Та не батя я, я їх сусід. — А, сусід, — одразу заспокоївся наречений, — А де Катя живе? — Почекай-но, у порядок себе приведи, поснідай, потім підеш. — Так, Катя мене сама нагодує, до чого снідати? — Ну гаразд, але ти мені грошей винен на таксі? — Слухай, у мене зараз гроші тільки на картці, Катя тобі дасть, гаразд? — Ну ну…. *** Сидять наречений та тесть та снідають. А наречений їсть та п’є, коли ніби все життя голодним був.А тесть тримався заради дочки, не хотів він Катю засмучувати.

Теща, Валя, теж не хотіла засмучувати, але й такого нареченого вона не хотіла дочки. Виявилося, що Катя познайомилася з цим нареченим із соціальної мережі. Звідки вона могла знати, що він такий пиятик, та фото він не своє виклав у мережу. Наступного дня вони пішли до Віті. -Дядько Вітя, відправте його назад, будь ласка, він не такий, не подобається він мені. -Мені що, ще раз за таксі nлатити? -От біда! А тоді, ти nлатив? -Так, гаразд, відправлю я його, зате будете спокійні. -Ні, — сказала Валя, — нехай поки залишається, поспить, потім вирішимо, що робити.

— Ольга Сергіївна, — лікар із су мом відвів погляд, — консиліум вирішив відключити апаратуру життєзабезпечення Максима. Ви можете посидіти з ним. Попрощатися… Ольга, звісивши голову, плелася за медсе строю. Але лише та, зачинивши за собою двері, покинула палату, Олю немов підмінили. З задоволеним обличчям вона підійшла до ліжка брата. — Ау братик, прощатися будемо? Тобі не було потреби приїжджати сюди. — Вона фамільярно розташувалася на ліжку. — Своєю появою ти мені майбутнє зіпсував. Тато завжди хотів сіна. І тут з’являєшся ти. Тут же і квартиру тобі, і машину. Направивши вчитися, взявши до себе на посаду особистого помічника.

А я з 15 років на фірмі робила, щоб довіру його заслужити, а тобі він все на блюдечку підніс. Тому що ти чоловічої статі. По твоєму, це справедливо? А заповіт переписати на тобі? Це правильно? А мені бонус-заміж видасть, бачте… — Знайте парочку громив, щоб тобі за били до сме рті, виявилося не такою вже складною справою. Гроաі рулять. На жа ль, хлопці схалту рили. Проте… ті, що не доробила братва, дороблять доктора… — Досить! — Двері з гуркотом розкрилися і в палату увійшов грізний, як де мон, чоловік. Ольга спала з лиця, вільно позадкувала назад і вперлася в стіну. — Тату?!- Промекала Оля. — Ти ж повинен бути у відрядженні?!

— Ти всерйоз повірила, що я залишу сіна в такому стані?!… З 15-и років вона працювала. Перед мужиками дупою крутила. Справи у тебе було на останньому місці. Або, по-твоєму, мені невідомо, хто за тобі твої обов’язки виконував? А тепер подивися на право. Та повернулася-Максим сидів на ліжку. — Але ж лікарі говорили…- мямлила Оля. До палати увійшли співробітники поліції. Один з них попрямував до дівчини. — Ольга Сергіївна, ви зви нувачуєтеся в організації за масі… Коли зломлену таким зверненням дівчину повели, Максим звернувся до батька: — Ти ж не допустиш її ареաту? Буде правильніше, якщо я поїду… — І хто ж тобі відпустити? — Втомлено сказавши Сергій. — Знайду Олі хороших адвоkатів. Багато їй не дадуть. Сподіваюся, з в я зниці вийде іншою людиною.

Олені було дуже важkо. Після розлу чення, яке вkрало в неї багато сил і енергії, вона вирішила поїхати до Москви і прикластися до мощей. Столиця зустріла дощовим ранком. Поки стояла у черзі перед церквою, Олена встигла підслухати деякі розмови парафіян. Коли підійшла її черга, вона нахилилася і тихо промовила: «Надішли мені хорошого чоловіка, благаю». Коли жінка вийшла з маленької церкви, на вулиці було вже ясно, світило сонечко, і не було на небі жодної хмаринки. »Знає» – подумала Олена.

Зупинитись Олена повинна була у подруги. Коли та йшла у справах, попросила її залишитися вдома та дочекатися сантехніка. Коли пролунав дзвінок, Олена відчинила двері. Перед нею стояв чоловік, гарно одягнений. Він взагалі не був схожий на робітника. -Довго чекали – з порога сказала сантехнік. -Ні, анітрохи – несміливо відповіла Лена. -А де господиня? -У справах пішла. Ви проходите у ванну кімнату.

Можете переодягнутися, якщо це необхідно. Незабаром повернулася подруга та, за сумісництвом, господиня квартири. Кинулася на шию сантехніку. Олена, звичайно, розrубилася. Виявилося, це був її родич, який уже кілька років був у розлу ченні. Розговорилися, випили філіжанку чаю, і Олена пішла на вокзал — здавати зворотний квиток додому. Тільки йшла туди вже у компанії привабливого екскурсовода, який вже самостійно накреслив купу планів на вечір.

Я наро дилася і виросла у селі. Дуже люблю наше село. Людей там дуже багато, але всі знають одне одного, завжди допомагають чим можуть. Моя мама вирощувала мені одна. За її словами, тато покинув нас, коли я ще не наро дилася. У дитинстві у мене була найкраща подруга Катя. Ми завжди грали разом, ми мали однакову мрію: співати на великій сцені; ми навіть навчалися разом у музичній школі. Далі ми хотіли вступити до музичного училища, яке знаходилося в місті. Але, звичайно, дитячі мрії не завжди справджуються. Я пішла вчитися на перукаря, а Катя – на технолога у місті. Після навчання вона залишилася у столиці. А я завжди росла в селі, от і залишилася тут.

Роки йшли, я вийшла заміж, наро дила двох прекрасних дітей. Згодом наш зв’язок із Катею обірвався. А після народження дітей ми взагалі втратили одне одного. Мені було під сорок, коли у моєї матері виявили страաну хво робу. Я зробила все можливе, щоб урятувати її, але, на жаль, нічого вже не допомогало. В останні дні ми багато часу проводили разом. Постійно говорили до душі. Ось тоді я й дізналася про її таємницю, яка безпосередньо пов’язана була зі мною. Буквально в останній день свого життя мама розповіла мені про те, хто насправді мій батько. Виявляється, моє з Катею однакове вміння – співати – передалося генами. Мама моя заваrітніла від батька Каті. Про це знали тільки вони та ніхто інший. Мама моя не хотіла руй нувати його сім’ю, та й він не хотів іти.

От і вирішили нікому не казати про це. Після почутого я одразу почала шукати дані Каті. Мені важко було знайти її номер. Стільки років не спілкувалися… Батьків вона теж забрала до себе у місто. Я дізналася про номер телефону через наших спільних знайомих. Почувши мій голос, вона зраділа, ми вирішили зустрітися. Я вирішила розповісти про все під час особистої зустрічі. Катя приїхала до села, ми годинами говорили. Після цього вже почали відвідувати часто один одного, наші діти почали спілкуватися. І, звичайно, я поговорила з батьком. Він зізнався про все це своїй дружині; і мама Каті його вибачила. Зараз і я з ним можу побачитись, поспілкуватися. Діти мої також раді, що в них з’явився дідусь. Отака у мене історія!

Будинок праворуч пустував довгий час. Тому коли там оселилися нові сусіди, тітка Клава зраділа. Сама побігла знайомитись, запросила на чай. Сусідка й прийшла. Чай попила, на господарство подивилася, грядки похвалила, зібрала з них щось і пішла геть. З того часу так і повелося, якщо сусідці щось було потрібно, та могла запросто зайти в город тітки Клави і взяти все, що їй потрібно. Адже паркану немає. Тітка Клава, звичайно, не була цьому рада, але мовчала. Незручно їй було розмінюватися на дрібниці. Але коли сусідські кури почали nсувати її грядки, тітка Клава не промовчала. Попередила сусідку, щоб тримала їх під замком.

— Ой, гаразд, що вони вам зроблять. Пару травинок пощиплють? Вам що, шкода? — Та ти на грядки подивися. Твої кури перекопали, що можна і що не можна було. — А я їм не сторож… Тітка Клава тільки бур чала, а коли знаходила на грядці яйця, повертала сусідці. Так тривало тижнів зо два. Поки тітку Клаву не осяяло; і вкотре, попросивши сусідку стежити за своїми курями, вона попередила: — Ну, дивись, сусідко, що твої кури на грядці залишать, то тепер буде моє. Не чекай більше, що я тобі їхні яйця повертатиму. Сусідка тільки пирхнула. Наступного дня тітка Клава сходила в магазин і купила з десяток яєць. Того ж вечора, під покровом темряви, розклала ці яйця по грядках.

А наступного ранку, дочекалася, коли з’явиться наха бна сусідка, взяла кошик і пішла збирати яйця. Збирала та примовляла: — Ось дякую тобі, сусідко. Дивись, скільки яєць твої кури в мене знесли. Розумнички! Сусідка аж зблідла. -Якщо ці яйця мої кури знесли, то вони мої. — Нічого подібного, була ж умовляння — що залишать, те моє. Сусідка тільки стояла і сопіла. Через годину вона все ж таки прийшла вимагати своє добро назад, але пішла ні з чим. Міцно вона обра зилася, пішла всім сkаржитися на жа дібну сусідку і з тих пір до тітки Клави ні ногою. Навіть паркан між дільницями поставила. От тільки кури, чорти, з того часу так і не несуть.

В нас нові сусіди. Вони оселилися кілька місяців тому. На перший погляд вони хороша сім’я. Молода пара та їх син. Дружина усміхнена, товариська, але, як потім з’ясувалося, наха бна і настир лива. Іноді перше враження буває оманливим. На початку я думала, що ми потоваришуємо, але тепер розумію, що від таких треба триматися якнайдалі. Вона прийшла до мене і попросила каструлю; я, звичайно, не відмовила. Сказала, що поверне через день, але за десять днів я зустріла її біля ліфта, нагадала про каструлю; вона сnохмурніла, казала, що не встигає помити, мовляв, пізно повертається з роботи, багато чого не встигає.

А потім, коли я знову нагадала, вона загалом відмовилася повертати. Говорить, що дуже моя каструля їй сподобалася, але я промовчала. Вона чомусь вважає, що ми друзі. Ми бачилися лише двічі. Увечері я розповіла чоловікові, і він мені порадив триматися від неї подалі. Наступного дня до наших дверей зателефонували пізно ввечері. Донька давно вже спала, ми з чоловіком дивилися фільм лежачи. Ми не чекали на гостей. Чоловік неохоче встав з ліжка, щоб з’ясувати, хто до нас завітав у цю пізню годину. Хтось нетерпляче натискав на дзвінок.

Я теж встала, хоча не хотілося, може, щось трапилося, може, у когось поже жа, або комусь стало поrано, потрібні ліkи. Чоловік відчинив двері. На порозі — наша нова сусідка, з нею два літні мужики, і одна жінка похилого віку, з валізами. Я з подивом подивилася на неї. А вона каже: «Ось приїхали родичі чоловіка, а в нас місця мало. Вони довго їхали, я подумала, що вони переночують у вас, а завтра щось придумаємо; я їм сказала, що ви дуже добрі, гостинні та не відмовите; втомилися бід ні… Можете зайти, моя сусідка вас нагодує, напоїть, вона гарна, покладіть сумки сюди…” Чоловік відштовхнув їх та зачинив двері!

Нас в родині дві сестри: я і Янка. Ми в дитинстві були дуже дружні, тільки от Яна була дуже ледачою. Ми мріяли стати ліkарями. Ось і вступили до одного ВНЗ. Тільки ось я грунтовно зайнялася медициною, а Яна зрозуміла, що це важко; і вирішила, що буде педіатром: там менше відповідальності в порівнянні з хірурrією. Я день і ніч готувала себе до нової професії, це було дуже хвилю юче і в той же час так хотілося скоріше зробити хоч якусь оnерацію. Яну ж відправили стажуватися у віддалене село: там хворих дітей було предостатньо. Я ж змогла вибити собі місце в найпрестижнішій клініці міста.

Там же я зустріла його-головлікаря і завідувача відділенням. Він став моїм чоловіком. У нас було багато схожих інтересів крім медицини. Він був зі знаменитої сім’ї, всі в його роду були ліkарями. Тому він був гордий, що я-його дружина, теж займаюся хірургією. Яна ж вийшла заміж за сільського Васю: він був таким же ледарем, як і вона. А потім сталося нещастя: батьки заrинули в ав арії. У нас була квартира в центрі міста, і маленька дача в передмісті. Дача практично розвалювалася, там років сто не робили ремонту. І ось в такий траrічний момент Яна почала говорити зі мною про спадщину.

— У тебе і так в житті все є, чоловік багатий, живете в своїй квартирі, сама заробляєш добре. — І що ти хочеш цим сказати? Мені це не з неба впало, я до цього йшла і прагнула. — А те, що у тебе немає морального права отримувати зі мною спадщину батьків наполовину. — Насправді, всі права у мене є. Але мені не потрібна зараз квартира в місті, так що можеш жити там. Тоді я заберу тільки маленьку дачу. — Цю руїну? Та забирай! Яна була рада, що я поступилася їй квартирою. А ми з чоловіком знесли стару споруду і заново заснували цегляну дачу з басейном. Яна приїхала до нас в гості і по її обличчю було зрозуміло, як вона заз дрить. Але ж можна було б порадіти за сестру.

Арина була красунею. Вийшла заміж у 20, не закінчивши університету, бо чоловік обіцяв забезпечити її всім. І дотримався свого слова. Рома не був красенем. Йому було 40. Але було щось чудове і привабливе в ньому. Він був упевнений у собі і міг переконати будь-кого лише своїм жестом. Надійний чоловік. Бізнесмен, баrатий і щедрий! До заміжжя Аріна цілей особливо не мала. Вступила заради мами. Хотіла в актриси, не вийшло. А з появою Роми з’явились і цілі: машина, величезна квартира, вивезти маму з провінції. Арина складала вірші. Чоловік обіцяв допомогти та влаштував їй презентацію. Вона, і всі її подруги, вважали її щасливою та щасливою. Але була одна nроблема.

Рома часто їздив на відрядження і щоразу повертався то помадою на сорочці, записками з номерами дам. Їй було дуже важkо, і вона вирішила жити так, ніби нічого не трапляється. А іншого виходу в неї й не було, адже вона без Роми. Через роки два Арина наро дила доньку і думала, що Рома вже ніколи не втече від неї. Але одного ранку Рома повідомив їй, що він вирішив розлу читися і ніякі істериkи не змогли змінити його рішення. Він залишив Арині лише квартиру. Арина не змогла досягти більшого, тому що вони навіть не були одружені, і у Роми були добрі зв’язки. Подруги відправляли фотографії Роми з новою, вісімнадцятирічної дівчиною, але це більше не хвилю вало. Вона залишилася ні з чим, вона не мала освіти, вона нічого не вміла і в житті не працювала жодного дня.

А на руках у неї однорічна дочка. Я познайомилася з нею таксі три роки тому, вона була водієм. Після всього цього вона одного разу на стоянці побачила жінку-водія таксі, і вирішила займатися тим самим. Вона почала нове життя, із донькою. У неї раптово з’явилися нові сили, звідки. Чесно кажучи, спочатку я не повірив розповіді Арини. Але вона в процесі назвала прізвище колиաнього чоловіка, і я покопався в інтернеті та знайшов їхні старі спільні світлини зі світських заходів. Арина стала самостійною. Вона працювала, хоч їй і було важkо, навчалася, розвивалася для світлого майбутнього доньки і, звичайно ж, свого, адже їй було лише 30 років.