Після народ ження брата все в моєму житті перекинулося дном, але те, що зробив мій батько, я в житті nробачити не зможу

0
108

Хіба такий батько, як мій тато, може вимагати від мене чого? Він усе життя любив лише брата. Я старша за брата на шість років. Свого життя до народ ження брата не пам пам’ятаю. А після-забути не можу. Батько з першого ж дня народ ження дарував всю свою увагу йому, хвалив його, радів його досягненням, засму чувався поразкам. Я ж була черговою річчю у нашому домі. Мене навіть не помічали. Я була байдужа всім. Про маму навіть і не кажу. Вона ніби жила окремо від нас. Виконувала всі свої домашні обов’язки, працювала, а повернувшись увечері додому, навіть не звертала на нас уваги. У них із батьком стосунки теж були поганими. Я отримувала любов тільки від бабусь, вони дбали про мене. Тільки вони жили в іншому місті та нечасто приїжджали у гості. А невдовзі вони одна за одною пішли з життя, і я залишилася зовсім одна.

З братом у мене теж були погані стосунки. Я заз дрила йому, адже батько любив лише його. Він проводив з ним весь свій час, не шкодував грошей на його захоплення. А мені доводилося вибирати безкоштовні Хоби, адже ніхто не збирався витрачати гроші на мене. Ні, як чесно, вони і годували, і одягали мене нормально, тільки нічого більше не робили для мене. У школі я вчилася погано, постійно приносила двійки, але всім було поч хати на це. Я нескоро цього зрозуміла. Єдиним моїм порятунком був Бі переїзд до іншого міста. Я почала добре вчитися і вступила на бюджет. Переїхала, працювала та сама себе забезпечувала. Незабаром зустріла свого майбутнього чоловіка, побралися, з’їхалися. Минуло майже двадцять років. У нас є квартира, діти, працюємо, живемо спокійно. З сім’єю я не спілкуюся.

Тато також живе у нашому домі, а брат відучився і переїхав до іншої країни. Якось зателефонувала сестра батька. — Вам не соро мно? Залишили батька, кожен живе своїм життям. Він хво рий, йому потрібний догляд. Твій брат живе в іншій країні, має там роботу, дружину, дітей. А в тебе перед батьком дочірній обов’язок. Їдь до нього. Не раз вона дзвонила мені. Я заблокувала її номер, щоб більше не слухати цієї нісенітниці. Кого любив батько все життя? Хто був улюбленою дитиною? Кому віддавав усю свою турботу? Я йому нічого не зобовязаний. Брат був світлом у віконці для нього, нехай він і дбає про нього. Всі вмовляють мене забути минуле і проба чити його, він же мій батько. Але я вважаю його чужою людиною. Останні п’ятнадцять років ми жодного разу не зустрілися, він навіти не цікавився мною. Можливо, я жах лива людина, але дбати про неї я не стала.