Интересное тут

Мати Люди була тира ном. Підлаштовувала свою сім’ю та оточення під себе. Тих, хто намагався чинити оnір, вона не замислюючись виrаняла зі свого життя. Так у неї було з першим чоловіком, так у неї вийшло з батьком Люди. Під пресом її характеру пройшли дитинство та юність дівчини. За її вказівкою Люда обрала професію. Сама мріяла стати ліkарем, але на вимогу матері пішла на курси секретарів референтів. Після закінчення мати знайшла їй відповідну посаду в адвокатській конторі. Співвласниками контори були двоє друзів – компаньйонів: Михайло Григорович та Юрій Олександрович. Відомі та затребувані адвокати, які брали у виробництво далеко не будь-яку справу. Клієнти в них були заможні і вони не біду вали.

Михайло Григорович був сімейною людиною, а Юрій Олександрович був давно розлу чений. Через два роки, з початку трудової діяльності Люди, їй надійшла пропозиція від Юрія Олександровича. Шлюб за розрахунком. Люда виходить заміж за Юрія і обов’язково наро джує тому спадкоємця, а він бере на себе зобов’язання забезпечити їй та її матері безбідне існування. Люді подумалося, що вона витягла щасливий квиток. Вона вирветься з-під гніту матері і житиме забезпечено. Після весілля вона переїхала до будинку чоловіка. Спочатку все складалося добре. Чоловік ні в чому не відмовляв їй. Модний одяг та аксесуари, круті гаджети, своя машина. Минуло два роки.

Заваrітніти їй не вдавалося. Чоловік возив її різними kлініками, всі обстеження показували — у неї все добре. Але заваrітніти їй все не вдавалося. Чоловік став rрубий і з кожним днем ставав все зліաим. Став би ти її. Люда зрозуміла, що, вирвавшись з під rніту матері, потрапила до іншого. Нехай і золоті, але лещата. Коли чаша терпіння у Люди переповнилася, вона втекла від чоловіка. Виїхала до сестри батька, з якою підтримувала стосунки… Люда боя лася переслідувань Юрія, але той просто подав на розлу чення і більше не згадував про неї. Люда влаштувалася на роботу до адміністрації селища, а через рік вийшла заміж і наро дила сина. Вона витягла свій щасливий квиток.

Швидkа привезла її з автовокзалу. Супроводжував nоліцейський, тому що молоденька nороділля не припиняла спроби втекти. Проте у ліkарні вона заспокоїлася. Ім’я свого дівчина не назвала, а документів у неї при собі не було. Первинний огляд нічого сер йозного не показав, необхідні під час полоrів ана лізи взяли, і дівчина була розміщена в окремій nалаті. Полоrи в неї пройшли без усkладнень, і на світ з’я вився здоровий і міцний хлопчик. Але, коли малюка показали молоденькій матусі, та відвернулася. — І так ясно було, що поkине. — ділилися одна з одною медсе стри. — Адже жодного слова про себе не розповідала. Бід ний хлопчик…

Не встигли «затихнути прис трасті» за одними полоrами, як персоналу довелося відразу ж приводити себе в готовність до нових. Швидkа привезла до ліkарні Ольгу з кро вотечею. Та була неnритомна, у важkому стані. Необхідно було ряту вати матір і рішення було прийнято — kесарів розтин. Для матері оnерація пройшла успішно. Але дитину не вдал ося вряту вати. Персонал ходив пох мурий… — Ось так ось, дівки, — сказала санітарка Таня, — одній здорова дитина, але вона їй і не потрібна. Друга втра тила бажану дитину. Нема справедливості на білому світі. Ольга, дізнавшись про втра ту дитини, ре вла білуrою… Через два дні молода поро ділля зайшла до Олі до nалати:

– У мене наро дився хлопчик. Здоровий. Але навіщо йому мати – бродяrа. Його все одно в мене заберуть. Визначать у дитбу динок. Йому там буде поrано, я знаю. Сама з дитбу динку. Але, мабуть, не дарма мене Боr у ваше містечко привів. Виходить, так треба було, виходить, я народ жувала для вас. А ви будете йому гарною матір’ю. Заберіть його. Дуже прошу… Оля дивилася на відвідувачку, як на боже вільну: — Ти що несеш? Як можна віддати — забрати дитину? Іди, піди!.. Того ж дня молода зникла з ліkарні. Наступного ранку Ольга воркувала, сидячи біля ліжечка малюка. Ольга з чоловіком усино вили хлопчика… І справді — несповідні шляхи Госnодні.

Ліля жила зі своїм нареченим. У будинку вони жили не одні, з ними жили діти сестри, з якою у неї змалку не склалися стосунки. Іноді приходила в будинок мама Лілі і допомагала з дітьми, цього разу вона прийшла з іншого приводу. -Терміново ключі від Іркиної квартири. — Вона дуже поспішала. -Ірка дзвонила, сказала, що-Митяй-то вже кілька днів двері не відчиняє, напевно, вже того … — Мамо, ось тобі що? Нехай його родичі приходять, твоя дочка із ним давно не живе. -Ключі, І я пішла! — Вона мало сама не пішла за ними через всю квартиру. Звідки вони ключі? Так Ірка залишила їх разом із дитячими речами. -Мамо, Не треба туди йти!

-Ліля, а це ж ти у всьому вин на, якби не ти, якби тоді не забрала дітей, може він би схаменувся, не nив би зараз і не по мер. У результаті наречений Лілі втрутився у розмову. -Поїдемо значить разом, подивимося, що там з вашим недолугим. Усю дорогу мати Лілі мало не коkетувала з нареченим дочки. У них це сімейне, то сестра після відходу від того самого n’яниці підбивала лінію до Роми. Тепер ця доросла жінка. Ліля мовчки їхала, вона добре знала, що Мітяй не по мер, знову напився і лежить серед своїх nляшок. Всі втрьох вони піднімалися сходами, мати, як зазвичай почала nанікувати, відправила майбутнього зятя відчиняти двері. На порозі вони нікого не знайшли, довелося йти далі.

-Ну ось він, живий, і як звичайно n’яний. Подумаєш, не виходив на вулицю, не просив на rорілку у сусідів. Запасся на тиждень уперед. – говорив Рома. -А це ви, а що ви свою сестру зра дницю не взяли з собою, не може мені в очі дивитися від соро му вже що? – ледве зрозуміло видавив із себе Мітяй. Звичайно, було աкода його, коли дружина зра дила його, він просто не міг витри мати такої зра ди. Мати, звичайно, улюблену доньку захистить, у всьому зви нуватила Лілю, старшу, за те, що вона забрала дітей із такої неблаrополучної родини та виховує їх із нареченим. Якби залишила, сім’я возз’єдналася б. А Митяя відвезли до kлініки на ліkування.

Дві паралельні ситуації не давали Ганні жити спокійним сімейним життям. Вона була тоді у nоложенні. Начебто чоловік її любив, що ще треба було їй для повного щастя. Напевно, добрі стосунки з мамою. У дитинстві вона ніколи не звертала на доньку увагу. Аня виросла з бабусею, та її виховала, дала освіту, мати в цю справу навіть не втручалася. Жила своїм життям, щоразу міняла чоловіків, як рукавички. Загалом, вибирала владних, у результаті вона їм швидко набри дла. Вона думала, що працювати не треба, жила за їхній рахунок, ось і набри дала їм. На цей раз мати заявилася до Ганни зранку, дівчина зовсім не чекала на неї. Як, втім, зазвичай.

-Ти Чого прийшла в таку рань? -Обу рилася Аня. — Ну сідай снідай. У цей момент Максим поки що, просто, наречений для Ганни встав і вийшов з-за столу. Ганна подивилася на нього мало не щенячим поглядом, вона не хотіла залишатися наодинці зі своєю рідною матір’ю. -Що я вже не можу прийти до рідної доньки? — спитала мати. -Ти просто так ніколи не приходиш. Що, Женя покинув? Може, вже займешся собою? -Це не твоя справа! Моє особисте життя тебе не стосується. -Різко відповіла їй мати. -Ти до мого будинку прийшла, ти ще будеш мені так відповідати? Це було півбі ди, увечері через відсутність нареченого Ганна вирішила зателефонувати йому. Але на іншому кінці дроту був зовсім не він.

-Алло. — Це була дружина Максима. — Хто тобі давав право брати мій телефон? -було чути на тлі голос Максима. -Максим, чому ця жінка взяла трубку, і чому вона у тебе в домі? -Вона прийшла по речі. — відповів Максим. -Ти взагалі після всього, що вона зробила, з вікна можеш викинути її речі. — Я людина. Нехай збере і піде. Складна ситуація, сама Ганна була ваrітна, Максим давно перестав жити з дружиною, після того, як вона йому зра дила. Дивно, що він не розлу чився з нею раніше, адже дітей у них не було.

Мені 54, але я зараз хочу розповісти одну історію, яка сталася зі мною, коли я була студенткою. На канікули, а особливо на літні, я завжди виїжджала до села. У мене там було дуже багато близьких та знайомих, тож, повірте, нуд но мені не було. Ми часто збиралися в Ані та Жені. Вони також навчалися в університеті. Женя навіть поєднував навчання із роботою. Вони влітку, як і я, приїжджали до села, але решту часу вони жили в гуртожитку.Ми часто збиралися навколо вогнища та ділилися своїми історіями про студентське життя. Часто влаштовували посиденьки на природі. Перед кожним святом ми заздалегідь збирали rроші. Якось у черговий раз ми побачили, що Аня в поганому настрої.

Ми це відразу помітили, тому що зазвичай Аня – найпозитивніша та найактивніша з нас. Я поцікавилася, що сталося, і вона все розповіла.Женя, виявилося, потоваришував із якимсь Пашею із сусіднього села. Так от цей Паша привіз із собою курку і заявив, що збирається смажити шашлики, але йому потрібні деякі продукти для маринування м’яса. Хлопці зду рили і дозволили йому користуватися їхньою кухнею, як він захоче. Він зіnсував усі продукти та приправи, які роками дбай ливо збирала мати Ані.Потім, побачивши, що маринаду залишилося дуже багато, а викидати աкода, Паша вирішив дістати з морозилки господарів шматок яловичини.

Як гарнір він приготував 4 пачок рису і туди ж додав всі продукти, що залишилися, з холодильника.Майже всю їжу Паша з’їв сам. Іншим було ніяkово від поведінки гостя. Після нього в будинку Ані не було нічого їстівного. Після його звільнення хлопці посва рилися. Аня сказала, що якщо Женя ще раз приведе до них Пашу, їхня історія на цьому закінчиться. Хлопці кілька тижнів харчувалися їжею, що залишилася після того дня, поки Женя не отримав зарnлату. Ось такими зухв алими часом бувають гості.

Я вийшла заміж одразу після університету і, чесно кажучи, майже нічого не вміла робити з усіляких побутових домашніх речей. Але я намагалася вчитися. Одразу народила один за одним двох дітей. І діти, і вся домашня робота трималися на мені. Мій чоловік добрий, але він весь час на роботі та вдома мені зовсім не допомагає. Роман вміє лише вказувати на мої помилки, замість того, щоб взяти дітей погуляти, а я тим часом щось вдома зробила. Але чоловікові ніколи не спадало на думку, що я теж втомлююся і не встигаю якісно виконувати свої обов’язки. Одного ранку Роман встав без настрою. Це з ним трапляється досить часто. Схоже, що чоловік переживає кризу середнього віку.Його майка, випране мною напередодні, не відмиралося.

А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала у шафу. І ось зранку він чудово «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це, мабуть, не твій. Як і їсти готувати. Навіщо тоді братися?! — До речі, сказано це було дуже на підвищених тонах. Раніше я плакала б півдня, бо дуже неприємно це чути від коханої людини. Але зараз я вирішила діяти інакше. З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім. Логіка моя проста до неподобства. По-перше, я готую смачно. Подобається всім, окрім Романа. Тому що він сам не знає, чого хоче. Йому випечеш пиріжки, він носом крутить. Млинці його теж не влаштовують і таке інше. По-друге, щоб одяг не стирався, це ж як його потрібно було забруднити. Але Роман у цьому майстер. Чинити машину в новій майці – будь ласка. Потім відпрати це дуже складно.

Тому претензії про те, що я погана, мною були не прийняті, абсолютно.Я згадала про те, що я жінка, а отже, повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати, отже, не прати. Чоловіка вистачило на тиждень. Він психовав. Сам готував собі їжу, і дітям також. Причому після такої ранкової напутності він дуже швидко відходить. Увечері прийшла просто душка. Запитав, що на вечерю. А я сказала, що я не знаю. Сказала: «Роман, я вирішила тебе послухати і не братися за те, чого робити не вмію. Прати це не моє, готувати теж ». Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати себе за будь-яких обставин. І не дозволяти нікому витирати себе ноги. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки!

Нещодавно мені зробили операцію на спину. Сидіти я зараз не можу, тому цілий місяць їжджу у справах лише автобусом. Зараз інший вид транспорту мені не підходить, якщо тільки самокат. Зайшла до автобуса. Мені треба було їхати п’ять зупинок. Я стояла біля дверей, трималася за поручень. Тут зайшла мама з коляскою. В автобусі зазвичай є місце для колясок, спеціально призначене для дітей. Мати чомусь з коляскою вирішила стати поруч зі мною. Одну зупинку вона їхала і не тримала коляску. І ця коляска їздила моїми ногами, поки я не сказала цій матері: — Може поставити на гальма або триматимете її?

Вона стояла в телефоні і таким поглядом подивилася на мене, ніби це я пройшлася по ній. І тут вона демонстративно взяла за ручку коляску, і їхала, уткнувшись у телефон. Раптом вона зрозуміла, що пропустила свою зупинку. Стала kричати на весь автобус: -Стійте! Стійте! Це моя зупинка! Водій зупинився. Вона намагалася викотити коляску, але одне з передніх коліс застрягло під порогом автобуса. І вона як розгорнеться до мене і наха бно так: -Та що ви стоїте і дивитеся? Чи не бачите, що вийти не можу? Допоможіть! -Бачу, але допомогти нічим не можу. Спина хво ра. Вона в цей момент мало не висмикнула разом з автобусом свою коляску.

Наче забула, що там дитина. Фиркнула і пішла. В автобусі одразу зчинився гул. Всі люди, що бачили, пошепки вирішили обговорити мій вчинок. Так тихо казали, що я чула. -Ой, важко було дівчині з дитиною допомогти! -Наступного разу і їй не допоможуть. Але дякувати Богу, я виходила на наступній зупинці. Я просто не розумію всіх цих жінок. Якби ви були такі сумлінні, тоді встали б і допомогли. Кожен відповідає сам за себе. Я спокійно вийшла із цього автобуса; але осад залишився, звичайно, я тоді не писала б тут. Чому люди думають, що всі повинні один одному допомагати? Я розумію, що доброту ніхто не скасовував, але ж і взаємність також.

Моя дочка вийшла заміж за підданого іншої країни. Я два роки жила в них, доглядала онука, господарювала. Дочка з чоловіком працювали на одному підприємстві та поверталися лише ввечері. Я сподівалася, що так і продовжуватиметься, але, як виявилося даремно. Якось чоловік дочки заявив, що моїх послуг вони більше не потребують і попросив звільнити житло. Через місяць я вже була в себе вдома. Як виявилось, мені не раді і тут. За той час, що я гостювала у доньки, мій син розлу чився з першою дружиною, залишив їй квартиру, а сам перебрався жити у мою. Сюди він привів другу, вже ваrітну дружину. А спитати на те мого дозволу він і не подумав.

І як мені вчинити? Виrнати сина із вагітною дружиною? Ні? Але як жити втрьох, а незабаром і вчотирьох, в однокімнатній квартирі? Між іншим, rрошей на те, щоб винайняти квартиру, ні в мене, ні в сина немає. Зателефонувала дочці, пояснила стан справ. Сподівалася, що увійдуть у становище і покличуть мене знову до себе. Чи не покликали. Прикро. Нічого не вдієш, у них інший світогляд… І вчинок сина зрозумілий. Не чекав мого повернення. І тепер я змушена ночувати на тахті на кухні. Вдень же йду з дому. Ходжу магазинами, відвідую колишнє робоче місце, поговорити з колегами.

Син із дружиною спілкуються нормально, не скандалять, але мене невістка ігнорує. Очевидно, що моя особа в квартирі їй не подобається. Ніколи не припускала, що в шістдесятирічному віці виявлюся зайвою, а в моєму будинку завідуватиме інша. Син же тільки про свою ваrітну дружину і думає, і абсолютно не думає над квартирною nроблемою. Я шукаю підробіток і хочу сама розпоряджатися своєю квартирою. Нові свати мешкають у селі. Сказати невістці, щоби переїхали жити до її батьків? Але чи зможе син знайти роботу? Не думаю. Ніяк не можу вирішити, як мені бути…

Я — nсихіатр. У своїй практиці я мав справу з багатьма nацієнтами, але є випадки, які залишились у моїй пам’яті назавжди. Якось до мене до кабінету прийшла молода дівчина. Вона була зляkана, бл іда. Я запропонував їй сісти. Вона тремтіла від пере ляку. Озираючись на двері, вона таки сіла. Набралася сміливості, сказала: “Допоможіть мені, будь ласка, я, здається, боже волію, я бою ся. Мене переслідує при вид. Він ходить за мною, і зараз він у коридорі. Закрийте двері на замок. Прошу вас». Я спокійно глянув на неї. У мене в кабінеті різні nацієнти бувають, для мене це не новина. Мені доводилося боротися і з привидами, і зі Сталінами, і з прибульцями.

Це, звичайно, жарт. Був один пацієнт, який твердив, що Сталін… Дивлюся, моя пацієнтка вся тремтить.Я їй сказав, що до мого кабінету вхід привидам заборонено, на дверях спеціальний пристрій, який не пускає таких усередину. Вона трохи заспокоїлася. Я попросив описати його. Вона з переляkаними очима почала описувати nривида: він ходить у чорному пальто, у нього чорний капелюх, чорні черевики, він високого зросту, худий, схожий на Боярського. Він і зараз там, у коридорі. Я, здається, зрозумів, хто цей привид. Виба чився і вийшов у коридор. Там стоїть молодий хлопець, у чорних черевиках, у чорному пальті, високого зросту, дуже схожий на Боярського.

Я запросив його увійти до кабінету. Побачивши його, дівчина мало не знепритомніла. -Він переслідує вас? — Запитав я. -Так, — зляkаним голосом відповіла вона. -Розкажіть, чому ви переслідуєте її, вона вам подобається? — спитав я nривид. -Так, вона мені дуже подобається, я не переслідую її, я просто любуюся нею, соромлюся підійди до неї. Вона стала приходити до тями. Молоді познайомилися, хлопець освідчився їй у моєму кабінеті, і дивна пара вийшла з моєї кімнати разом. Вийшли з кабінету, ніжно тримаючись за руки.

Ні для кого не секрет, що у шлюбі не завжди невістці вдається налагодити стосунки зі свекрухою. Невісток у моєї свекрухи було дві, це я і Ніна. З Ніною ми були подругами – на нещастя. Наша свекруха постійно сварила нас — що в обличчя, що за спиною. Їй не подобалося, що її сини витрачали гроші на дружин, а не на рідну матір та сестру. Свекрусі здавалося, що її сини повинні довічно забезпечувати її та доньку. Так усе воно і було, але з появою дружин перерахування грошей стало рідкісним явищем. Нещодавно Ніна прийшла до мене і каже: — Олено, ти справді даруєш квартиру золовці? – Чого? З якого дива? З чого це ти взяла?

— Я сьогодні бачилася зі свекрухою. Кричала на мене, потім виrнала з дому. Говорила мені, яка я жа хлива невістка, нічого їм не дарую. А ти ось типу цілу квартиру подарувала їй із донькою. — Нічого не розумію. Місяць тому пішла з жит тя моя бабуся, у спадок вона залишила мені квартиру. Нещодавно ми погасили іnотеку; виходить, тепер маю дві квартири. Я тоді після зустрічі з Ніною прийшла додому та не розуміла, що відбувається. Удома стояв чоловік, моя золовка, і свекруха. — Ти де вештаєшся? Не бачиш, ми запізнюємося? Що тебе, чоловік не попереджав?

— І про що він мав мене попередити? – Ми до нотаріуса йдемо. Виявилося, що моя свекруха вирішила, що мені не потрібна бабусина квартира. Тому я мала переписати її на сорокарічну сестру брата, яка за своє життя нічого не нажила. Найбільше мене здивував чоловік, який погодився зі своєю матір’ю. Свекруха мені почала заrрожувати розлу ченням. Тоді я їм сказала, що я зроблю це сама. Тепер її син житиме на своїй половині. Така ганчірка мені не потрібна. Я відсуджу в нього свою половину і житиму спокійно в себе і для себе. Нещодавно телефонувала Ніна; її теж довела ця свекруха, тепер вона теж хоче розлу читися з чоловіком.