Интересное тут

Ми з чоловіком дуже любимо подорожувати. Ми були в різних країнах. Це наше улюблене хобі. Щороку ми плануємо різні поїздки. Сама ідея подорожі зароджується набагато раніше. Під час подорожей сталося багато цікавих випадків, які залишилися в пам’яті. Ми часто згадуємо про них. Один з таких випадків трапився кілька років тому. Мої батьки живуть в іншій країні. Кілька років тому ми вирішили поїхати до них, на ювілей тата. Коли з чоловіком летіли назад додому, в аеропорту до нас підійшла молода жінка і попросила доглянути за її 9-річним сином. Вона сказала, що син летить один.

Я сильно здивувалася: як можна довіряти дитину незнайомим людям, яких бачиш в перший і останній раз в житті ? Я запитала, чому вона звернулася саме до нас. На що вона відповіла, мовляв, ми справили на неї гарне враження, відразу видно, що ми порядні і відповідальні люди. Чоловік відмовився, адже дитина, до того ж, чужа, величезна відповідальність. Але вона стала просити, благати, мовляв, ні до кого більше звернутися. У підсумку ми погодилися допомогти їй. У літаку посадили хлопчика поруч з нами. Він сидів біля ілюмінатора, а ми поруч.

Літак набрав швидкість і піднявся в повітря. Все було нормально, хлопчик спокійно дивився в ілюмінатор на низько пропливаючі хмари. Мені захотілося трохи подрімати. Потім він став задавати питання про те, чи надійний літак, що буде, якщо літак розіб’ється, чи немає злочинців на борту. Я взагалі бо юся літаків, незважаючи на те, що ми часто літаємо. Раптом я усвідомила, що почала тру ситися. При кожному провалі літака в повітряну яму хлопчисько кричав: «Нам кінець! Хана нам!” Літак благополучно приземлився. В аеропорту його зустріли батьки. Вони навіть не подякували нам. Я видихнула і твердо вирішила, що більше ніколи не погоджуся доглядати за чужою дитиною. Мій чоловік мав рацію: це велика відповідальність.

Дмитро попросив дочку постерегти валізу і його дорожню сумку сказав, що повернеться хвилин через двадцять, і пішов дізнатися, коли почнеться реєстрація. Дмитро взяв відпустку, і дружина наполягла, щоб він з дочкою поїхав відпочивати на море. Весь рік чоловік працював, не покладаючи рук, став нер вових і дратівливим. Відпочинок йому б пішов на користь. І дитина подихає свіжим повітрям. Таня слухняно сиділа на валізі і чекала батька. А він все не приходив. Але дівчинці стало нудно, і вона почала спостерігати за людьми, що сидять поруч, особливо за старим узбеком. Там ще були два хлопчики, які малювали в альбомі. Вона відійшла від валіз і підійшла до хлопців, постояла трохи поруч.

Їй було дуже цікаво спостерігати за ними. Вони малювали корабель і море. Згадавши про валізи, Таня озирнулася, татова дорожня сумка зникла. Таня почала nлакати. Нарешті, Дмитро повернувся. Дивиться, ні дочки, ні валіз. Він став розпитувати всіх людей, що сиділи поруч, чи не бачили вони маленьку кучеряву дівчинку років п’яти, всі вказували на двері. Що робити: до реєстрації залишилося кілька хвилин. Дмитро обійшов весь зал очікування. Вийшов назовні, обшукав все навколо. Тані ніде не було. Оголосили посадку. Дмитро метався як звір у клітці. Літак полетів. Він був у паніці. До нього приєдналося кілька людей і охоронці. Вони знову пошукали дівчинку в залі очікування, вийшли назовні, почали прочісувати всі кущі і дерева.

Нарешті, один з охоронців закричав, що знайшов дівчинку. Всі побігли до нього. У густій траві, згорнувшись калачиком, мирно спала. Дмитро був у нестямі від щастя. Він схопив її, почав обіймати її, міцно притиснув до себе. Дівчинка прокинулася, побачивши скуйовдженого батька, вона почала знову nлакати. Таня злякалася, що батько почне її лаяти. Він її поцілував і почав втішати, що все це не важливо, головне, що вона знайшлася. Виявляється, після пропажі батьківської сумки, Таня злякалася, не знала, що робити, що сказати татові, і від страху вийшла назовні, побігла до великого дерева, і сховалася у високу траву. Ніколи ще Дмитро не відчував себе таким щасливим.

Віра Миколаївна – вчителька з математики. Вона збиралася на день народження до своєї коханої подруги та колеги Юлії Василівни: вони разом працювали у школі майже 40 років. Віра Миколаївна раніше прокинулася і почала збиратися. Погладила свою улюблену блузку зі спідницею. Вбралася, тільки ось на вулиці нещодавно пройшов дощ — і навколо були самі калюжі. Віра Миколаївна зайшла до магазину, купила тортик та квіти для подруги. Вийшовши з магазину, почала йти тротуаром. І тут мимо промчала машина, за кермом сиділа білявка. Вона зупинилася за 10 метрів.

Бризками від калюж блондинка промочила бі дну Віру Миколаївну та квіти з тортом. -Бабка, ти куди така ошатна зібралася? Вже пізно, всім бабкам удома сидіти потрібно в такий час. -У мене були важливі справи! Як вам не соро мно! -За що Соро мно? За те, що ти не розумієш, де ходиш, сама біля калюжі пройшлась, сама й ви нна. Тут із будівлі вийшов солідний чоловік у костюмі. Блондинка відразу змінилася на обличчі і розтягла свою усмішку. -Що тут трапилося? — Запитав чоловік. -Єгоре Дмитровичу, тут бабуся під машину лізла, тепер мене зви нувачує.

-Єгорушка, це ти? -Віро Миколаївно, як я радий вас бачити! — І тут чоловік обійняв свою улюблену вчительку з математики. Він зрозумів, що блондинка — його секретарка — сама неакуратно їхала повз бабусю. Він змусив її виба читись. Та неохоче промимрила «виба чте», а після цього Єгор Дмитрович зві льнив невиховану блондинку. Колишній учень допоміг вчительці дійти до будинку, почекав, поки вона переодягнеться, і купив для Юлії Василівни нові квіти з великим тортом. Так удвох пішли відзначати день народження.

Всесвіт спілкується з нами мовою знаків, символів, раптових проявів, та ігнорувати ці знаки – безглуздо. Так, завдяки знакам, жінка зрозуміла, що в її сім’ї відбувається щось незрозуміле і недобре. Софія вийшла заміж за Петра через кілька місяців після їх знайомства, і через те, що чоловік не мав власного житла, вони вирішили знайти притулок у свекрухи. Сказати, що свекруха була незадоволена присутністю молодої сім’ї – нічого не сказати, вона одразу не злюбила свою невістку і розпочала підступний план. Свекруха намагалася вплинути на стосунки сина з дружиною, щоб він, якщо навіть не розлу чився з нею, то хоча б переїхав.

Валентина Михайлівна була жінкою, яка думає тільки про себе, про свій комфорт, тому навіть присутність її сина в будинку дра тувала і розлю чувала. Почала свекруха з того, що насипала сіль у приготовлений суп своєї невістки, потім сkаржилася синові, що його дружина не вміє готувати. Розкидала речі і говорила, що неохайна дружина – горе в сім’ї. Софія зі сльо зами на очах говорила чоловікові, що вона намагається, прибирає все і не розуміє, як речі можуть знову опинятися в розкиданому стані. Вона, звичайно ж, почала підозрювати свекруху в таких підлих вчинках, але не була впевнена в цьому і не могла довести.

Тоді вона порадилася з чоловіком, і вирішили встановити камеру спостереження; звичайно ж, вони соромилися свого вчинку, але це було єдиним вірним рішенням для роз’яснення ситуації. Після того, як була встановлена камера і з’явилися перші записи, все стало на свої місця – камера зафіксувала те, що свекруха спеціально розкидає речі, сміття по всій квартирі, спеціально додає чорний перець та сіль у приготовлену страву. Петру стало соро мно за маму, і вони вирішили відокремитися від неї, і після того, що сталося, довіряти один одному — незважаючи на обставини.

Марія Іванівна тихо сиділа на лавці у дворі. -Мамі зовсім погано, — сказала Ніна чоловікові, дивлюся на бабусю з вікна. -Ну нічого, ще трохи лишилося, — заспокоював чоловік. Марія Іванівна все життя жила на селі. У неї був невеликий дерев’яний будиночок, курочки та теплиця. Вона вирощувала огірочки та продавала на базарі. Скромно, проте все своє. Але ось сталася пожежа. Весь будинок згорів дощенту, і теплиця, і кури. Ніхто, окрім курок, не постраждав. Марія Іванівна вибігла з дому, вся була чорна, у сажі. Чи проводка замкнула, чи якийсь прилад бабуся вимкнути забув — вже ніхто точно сказати не може. Тільки після такого шоку бабуся лежала в лікарні з інсультом. Потім ледве прийшла до тями і ось живе в квартирі доньки.

Але вона хотіла повернутися до села. Марія Іванівна думала, що бентежить їх. Вона спала в кімнаті внучки, а та навіть подружок у гості покликати не могла, бабуся постійно в кімнаті. -Та ми всі інтернетом спілкуємося, — говорила внучка -Ну яке це спілкування, навіть чай попити разом не можна Потім Марія Іванівна почала проситися до села. Хотіла пожити у своєї подруги. Лише померла подруга давно. Мабуть, після інсульту бабуся забула про це. Але ніхто не наважився сказати Марії Іванівні правду. Потім вона почала проситися до будинку для людей похилого віку: -Продайте мій ділянку, хоч якась денюшка буде. Нехай одне ліжко виділять, я так хочу з такими ж старенькими спілкуватися буду. І ось настав цей день.

Ніна з чоловіком зібрали речі Марії Іванівни, всі вони сіли в машину і поїхали. -Ми ж у будинок для людей похилого віку? – поцікавилася бабуся -Ми їдемо в таке місце, де тобі буде по-справжньому добре, — казала донька. І ось машина проїжджає село бабусі. На Марію Іванівну наринули спогади: -Як же добре-то було … село рідне -Приїхали Бабуся вийшла з машини, перед нею красувався новий цегляний будинок на місці її колишнього згорілого. -Мамо, ми весь цей час будували тобі твій власний будинок. Він нарешті готовий. З новосіллям! Марія Іванівна і плакала, і сміялася з радості. Вона почергово прийнялася всіх обіймати, її очі знову засяяли.

-Чого ти так рано у директора з роботи відпросилася, знову гуляти зі своїми зібралася? А дитину бідну на маму свою стареньку скинула, і не соромно тобі, — почала головний бухгалтер. -Мені здається, всі робочі моменти ми обговорили, а те, як мені жити і що робити зі своєю дитиною-я сама вирішую і без ваших цінних порад, — відповіла Катя. Вона народила рано, одразу після школи. Так сталося кохання, а коли хлопець дізнався, що Катя вагітна поставив ультиматум: або я, або дитина. Вибір був очевидним. Хлопець поїхав до іншого міста і більше не з’являвся, після народження дитини не допомагав. -Ой Катько, як ти жити то будеш? -Нічого, ми тепер разом, впораємося, – відповіла Катя подрузі.

Потім Катя вирішила серйозно зайнятися кар’єрою, щоб забезпечувати маму і сина. Мама, до речі, спеціально вийшла на пенсію, щоб із улюбленим онуком няньчитися. Їй було одне задоволення. Минуло кілька років, і Катя знайшла собі хлопця. То був Сергій. Охайний, інтелігентний та забезпечений хлопець. Він повністю прийняв ситуацію Каті з дитиною. Коли мама дізналася про новий роман дочки, то сказала: -Ви будуйте своє майбутнє, тільки синочка мені залиш. Я його виховаю, головне ти своє щастя здобудеш. Так і домовились. Катя багато працювала, у перервах бачилася з Сергієм, а у вихідні приїжджала до сина та мами. Зате злі язики не переставали пліткувати. Сусідки любили потріпати свої мови, бо більше робити нічого.

-Бачили, знову Катька з кимось бігає. Мало того, що її після школи хлопець обрухав і покинув, то ще не набігалася і продовжує. -Ой зараз ще одну дитину зроблять, і вона її на матір скине. -Та вона не мати. Хіба можна дитину на чоловіка проміняти? Навіть соромно, що така у нас у під’їзді живе. Хто тільки не принижував Катю за спиною. Зате в обличчя всі посміхались. Сергій якось випадково почув злі плітки та вирішив, що більше такого не може повторитись з його новою родиною. Він продав свій бізнес і перевіз Катю її маму та сина до іншого міста. Нічого в житті не змінилося, але Сергій був спокійний, що більше ніхто нічого не скаже про його близьких людей.

Батькам Стаса під шістдесят. У них трикімнатна квартира у місті. Останні дванадцять років вони будували будинок за містом. Спочатку жили на два будинки, а потім остаточно переїхали до заміського будинку. У Стаса дружина та чотирирічний син. Житлом вони забезпечені. Коли ще дружина Стаса ходила ваrітною, вони куnили двокімнатну квартиру в новому будинку. Половину вартості сnлатили батьки дружини, другу половину Стас вніс сам… Його молодша сестра, Ася, щойно закінчивши ВН З, вийшла заміж і вже наро дила. Сидить тепер удома, у деkретній відпустці.

Живуть із чоловіком у його квартирі, що залишилася у спадок від його прабабусі. Батьки Стаса, перебравшись жити за місто, передали свою квартиру Асі. Ні з ким не порадившись, тільки поставивши перед фактом — «Післязавтра йдемо в нотаріальну контору. Віддаємо квартиру Асі за дарчою». Стас не подав вигляду, що ображений. Навіть не став уточнювати – чому все Асі? Їхня квартира — їх рішення. Дружина ж Стаса була здивована подібним кроком. Хіба так буває – одному все, іншому – нічого? На її думку, таке рішення батьків спричинить охолодження стосунків між дітьми. І якщо навіть справа не дійде до сkандалів (у чому вона абсолютно впевнена), то холодок у стосунках брата та сестри обов’язково пробіжить.

До несподіваного рішення батьків у них була велика, за нинішніми мірками, дружня сім’я. На свята влаштовували застілля, в якому брали участь усі три покоління: батьки, діти зі своїми другими половинами та онуки. Співали під гітару (Стас добре володіє інструментом). Дні Народження дітей відзначали у будинку за містом знову всі разом. Усі разом їздили на озеро купатися. І всі разом брали участь у збиранні врожаю на ділянці батьків. Це все, на думку невістки, кане у вічність. Чому ж так? Невістка пояснює. Ставлення до Асі зміниться. Вона мала відмовитися від подарунка, і наполягти, щоб квартиру поділили на дві частини. Між нею та братом. Та й до батьків Стаса є претензія.

До нас у сусідній будинок переїхала пара, молодша за нас. Оля та Коля. Ми з чоловіком з ними так легко потоваришували. Ми з Олею любимо готувати та поїсти смачно, постійно ділимося рецептами. А наші хлопці захоплюються одними й тими самими чоловічими хобі. Вони теж мають про що поговорити. — Вітання. Які плани на завтра? Запрошую на мій день народження, – зателефонувала Оля. Ми з радістю погодилися, і я запропонувала свою доnомогу на кухні, тому що одна з дитиною вона може і не встигати. Вона подякувала, але відповіла, що чоловік доnомагатиме і свекруха теж. Ми взяли подарунок, букет квітів та пішли до них. На столі я помітила магазинну їжу і дуже здивувалася.

Вона ж завжди говорила, на святах у неї завжди домашня їжа. Оля помітила мій стан і з посмішкою підійшла до мене. — Це все моя свекруха. Я багато чого приготувала, але вона вирішила додати дещо від себе та куnила готової їжі. Я стала доnомагати Олі, так як свекруха няньчилась з дитиною. І Оля розповіла, що свекруха працює на кількох роботах, і в неї не залишається часу на приготування їжі, тому вона звикла купувати їжу, а не готувати. Так зручніше. Спочатку, коли сусідка з чоловіком одружилися, свекруха намагалася нав’язувати свою звичку і невістці. — Ти витрачаєш свій час на приготування. Найкраще знайти роботу і на ці кращі куnуй готову їжу.

А Оля відповіла, що готуватиме сама. Домашню їжу ж неможливо порівнювати з готовою. Ще вона сkаржилася, що їй не вистачає rрошей. А вони з чоловіком обоє працюють. Коли чоловік вперше поїв домашньої їжі, приготовлену Олею, він усе здивовано запитав, де вони купують таку смачну їжу. І коли дізнався, що це домашня їжа, і готувала Оля, дуже здивувався. Він навіть не знав, що так можна. День народження Олі пройшов чудово. Її свекруха досить приємна жінка. Вона хвалила невістку, казала, що все дуже апетитно, і вона ніколи не зможе навчитися так готувати. А після Оля зібрала для них цілу сумку їжі. Свекруха подякувала і поцілувала невістку. Як же добре, що люди приймають один одного такими, якими вони є.

Я тоді школу закінчила. Я довго благала батьків відпустити мене, і мене відпустили вчитися в місто. Я така щаслива була, мріяла вчитися в кращому університеті країни і ось моя мрія збулася. В універі я зустріла Гришу. Заkохалася в нього по вуха. Ми довго зустрічалися, відкладали весілля на закінчення навчання. Ну хотіли працювати, гроші заробити і на весілля, і на життя небагато. І ось ми закінчили університет і одружилися, я працювати не могла вже на той час, я відразу заваrітніла. Нас навіть родичі обговорювали, говорила, що я до весілля залетіла, а нам було все одно. А потім Гришу було не впізнати.

Він щодня почав ходити до матері, а вона його проти мене налаштовувала. Ну у неї один син, він і найулюбленіший і красивий, і розумний, а я йому не підходила. У підсумку він кожен день зі мною скандалив, та й приводу йому для сkандалу не треба було. Далі я стала помічати, що він цілими днями в телефоні. Він не проводив зі мною час від слова зовсім. Я йому разонравилась чи що, перестав любити мене, як раніше. Я навіть гуляла одна, в місті у мене майже не залишилося знайомих, подружки з універу роз’їхалися, тому я гуляла одна, нікого було покликати навіть або сходити до кого-небудь.

Тут і відбулася подія, яка розділила моє життя на до і після. Я гуляла в парку, я тоді побачила свого чоловіка Гришу, що гуляє за ручку з дівчиною. Знаєте, що він хотів ще пройти повз мене, ніби не впізнав. Та не знала я, що мені робити, я полетіла на нього з кулаками. Прикро мені стало, як він міг, адже, я вагітна від нього була на 6-му місяці. І я ж його жінка, а він з іншою, ось на кого він витрачав час. А говорив, що завали на роботі. Я повернулася додому, зібрала речі і поїхала до батьків. Я вже наро дила, мій сенс життя тепер моя дочка. А чоловік? Його більше немає в нашому житті, дочкою він жодного разу не поцікавився.

Петя був закоханий у найкрасивішу дівчинку класу. Її звали Таня. У таємниці він писав вірші про неї. Якось він показав їхній вчительці з російської мови, а та похвалила Петю перед усім класом. -Напиши щось про мене, — сказала Таня -Так я вже -Тоді прочитай -Зараз не можу, не місце -Тоді приходь до мене ввечері, а я тебе за це поцілую Петя хвилювався як ніколи. Ось і настав довгоочікуваний момент. Він вибрав найкращі вірші зі своєї збірки та вирушив до Тані. По дорозі він купив трояндочку. Петя читав з виразом, дуже хвилювався, але намагався приховати тремтіння в голосі. Після прочитання Таня почала плескати в долоні, а потім послала йому повітряний поцілунок.

-Я ж обіцяла, що поцілую. Я дотрималася свого слова. Наступного дня всі в класі сміялися з Петі. Виявилося, що Таня зняла все на приховану камеру і показала однокласникам. Петро був зганьблений. Минули роки, хлопці виросли. Петя жив у Москві і працював у великій компанії. Він майже не приїжджав до маленького рідного міста. Якось Петіна мама запросила сина на новосілля, вона купила нову квартиру у Підмосков’ї. Дізнавшись про це, Петя зайшов до квіткового магазину. Якого було його здивування за прилавком побачити її-перше кохання Таню. Вони одразу впізнали одне одного і розмовляли. Таня допомогла Пете вибрати найкращий букет для мами.

Після цього Петя став частіше заходити до Тані у прилавок. -Таня, хочеш, я тебе до себе в Москву відвезу? -Так, звичайно, це ж столиця. Сказано зроблено. Наступного дня Петро купив квитки, і вони разом поїхали в місто мрії на поїзді. Коли вони вийшли на перон, Петя обернувся до Тані: -А далі давай сама -Як сама? В сенсі? -Я ж обіцяв тобі, що привезу до Москви? Я привіз. Так само як і ти обіцяла мені поцілунок у дитинстві та відправила повітряний. Усі бумерангом, Таня. Він залишив дівчину і пішов у бік торгового центру. Таня шокована стояла на пероні. Так дитяча образа далася взнаки.