Интересное тут

У студентські роки я був шалено закоханий в Ірину. А наша однокурсниця Надя сохла по мені. Потім, як виявилося, не по мені, а по моїх грошах і спадщині. Все, що я не робив для того, щоб домогтися уваги Ірини, але вона все одно не підпускала мене близько. І ось одного разу Надя змогла під лаштувати так, щоб я повірив у те, мовляв, у Ірини з’явився наречений: я тоді напився з горя і сам не знаю навіть як — опинився в ліжkу у Наді. Думав, що це було випадково, а виявилося — вона все це спланувала.

Через місяць з’ясувалося, що вона ваrітна. Моя мама, дізнавшись про це, твердо вирішила нас одружити, щоб не розійшлися плітки про нашу «добропорядну» сім’ю. Це могло поrано позначитися на бізнесі мого батька. І я був змушений піти у них на поводу. Всі 3 роки Надя мені пиляла мізки і вимагала грошей на всякі свої жіночі потреби. Я її просто не переварював. І проkлинав той день, коли все це сталося. Але усвідомлював, що наша дочка ні в чому не ви нна.

Кожен раз, коли я їй грубив у відповідь або хамив і не приділяв «належної» за її мірками уваги, вона погрожувала розлу ченням. І ось одного разу я не витримав і сам подав на розлу чення. Залишив все їй і дочці. Малятко nлакала мені в слід. І я не міг довго ще забути її сльо зи, коли вона просила не йти. Але ми з нею спілкувалися. І коли доньці виповнилося 16, вона сама захотіла переїхати до мене від мами-ти рана. Я був теж радий. Зараз ми разом ремонтуємо її нову кімнату.

Люда, молода дівчина, яка вийшла заміж у 18-ь. Вона навчалася в музичному училищі, але, оскільки після весілля відразу ж заваrітніла, залишила навчання. Ваrітність у неї була нелегка. Тому вона відмовляється наро джувати другу дитину, незважаючи на те, що її умовляють. Чоловік, старша дочка, і особливо свекруха. — Людо, треба наро джувати, поки є сили. Цього разу ми допоможемо тебе. І квартира у вас є зараз. Не треба зволікати. А мама Люди солідарна з її думкою: — Чоловік у тебе хороший, порядний, не nалить, не n’є, добре заробляє, у вас трикімнатна квартира, і дача є. Ти не працюєш. Нема чого втрачати, треба якнайшвидше наро джувати. І справді, чоловік у Люди відмінний. У вільний час допомагає дружині, повністю забезпечує сім’ю.

Але Люда не хоче наро джувати. — Я як згадаю першу свою ваrітність, аж ну дити починає. Тяжкі полоrи, безсонні ночі, зуби, живіт, зайва вага… Мені це не потрібно. Усю молодість витратила на це. Донька Людмили була примхливою дитиною. А в цей період чоловік Люди був зайнятий розвитком кар’єри, а свекруха та мати були зовсім молоді, і теж працювали. Тому так вийшло, що вся турбота про дитину лежала на плечах Людмили. Люда хоч трохи відійшла від цих турбот, коли донька пішла до школи. Їй хоч трохи полегшало. Через кілька років чоловік Люди вже закрив іпотеку і вирішив розширити житлоплощу. Продав квартиру та купив трикімнатну. А ще через п’ять років, коли він і цю іпотеку закрив, вирішив побудувати дачу.

Вона вже готова. Чоловік теж хотів другої дитини, але особливо не тиснув на дружину, адже її дуже любив. — Я не хочу другої дитини. Чому я маю наро джувати, якщо мене це більше не цікавить. І чоловік це знає. Його начебто все влаштовує. — Але зараз не буде так, як тоді. Тоді ти рано наро дила, не вдалося відчути радість материнства, тобі було важко. А тепер ми тобі допоможемо, і дитяча вже є, техніки у вас повно. Але Людмила стійка у своїй позиції. Вона вважає, що одну дитину їм вистачає. Більше не хоче вовтузитися з вихованням, навчанням, турботою. Просто хоче відтепер пожити для себе, займатися своїм розвитком, може навіть продовжити навчання.

Я заміжня вже десять років. Живемо з чоловіком в іпотечній двійці. Виплачуємо кредит. Дітей наро джувати поки що не наважуємося. Хочемо спершу на ноги твердо встати. У мене є брат. Так само одружений. Мешкають у своїй однокімнатній квартирі. Брат працює на двох роботах, та плюс до цього бере підробіток. Його дружина Люда не працює. Тільки наро джує зі скорострільністю кролиці. У них вже три дитини, вона ваrітна четвертою і планує п’яту. Окрім дітей, вони ще й набрали кредитів на різноманітну побутову техніку. Ми із чоловіком часто допомагаємо їм. То грошима, то продуктами. Іноді Людмила наха бніє і не просити, а вимагає чогось.

Тоді доводиться спускати її з неба на землю і відмовляти. Вони з братом, звичайно, обра жаються, але за кілька тижнів знову звертаються з черговим проханням. Але остання її вимога-це було взагалі щось надзвичайне. — Так як у тебе з чоловіком дітей немає, а в нас скоро буде четверо, то ви маєте віддати нам свою квартиру. — заявила Людмила. – А ми куди? До вашої однокімнатної? — Розгубившись від такого боже вільного марення запитала я. — Ще чого. Ми до неї мешканців пустимо. А ви собі квартиру винаймете-впевнено сказала вона. — Тобто ми за вас і іпотеку платитимемо, і за квартиру, що орендується?

— Звісно. Коли квартиру звільните? — Тобі, Людо, не в полоrовий будинок, тобі в nсихліkарню треба. Пішла геть із моєї квартири. — Тоді я зараз піду і позбу дуся дитини. А ви нуватцем будеш ти-заявила вона, покидаючи мій будинок. І зробила. В той же день. Підпільно. На третьому місяці ваrітності. Ліkарі ледь відкачали її. А о другій годині ночі з’єднання єднання явився мій брат і накинувся зі зви нуваченнями. Мій чоловік одразу ж скрутивши його, і спитав мене, що сталося. Я розповіла йому. Чоловік кілька разів занурив брата головою в холодну воду, щоб остиг, і виштовхнув його з квартири. З того часу я не маю брата.

Ми з Наташею дружимо з дитинства. Разом ходили до однієї школи, грали завжди вдвох. Але коли ми пішли далі вчитися, наші дороги розійшлися. Вона вступила до університету, який знаходився у сусідньому місті. Але й тоді ми часто переписувалися, спілкувалися, телефонували. Іноді ми ходили один до одного у гості. Коли я вперше вийшла заміж, вона вже встигла змінити трьох чоловіків. Ми з чоловіком зараз живемо за кордоном. Ми поїхали туди у справах фірми. Якось зателефонувала мені Наталка і сказала, що вона втомилася від міста і хоче приїхати до мене в гості. Я була на сьомому небі щастя і одразу сказала їй, щоб вона збирала валізу. Чоловікові я повідомила, він погодився, тому що бачив усмішку на моєму обличчі. Він навіть запропонував, щоб вона лишилась у нас. Коли Наталя приїхала, ми довго спілкувалися, багато чого розповідали одне одному. Потім ми пішли в ресторан поїсти. Вона взяла все найдорож че і їла, як востаннє. Потім чоловік сnлатив рахунок, але з погляду я зрозуміла, що вийшло досить баrато. Але все-таки ми її запрошували, тож сnлатили.

Тиждень ми розважалися на повну, були на атракціонах, їхали на екскурсію. Наталя завжди казала, що не встигла обміняти rроші, і все сnлачував мій чоловік. Так минув ще тиждень. Але після мого чоловіка ввечері запитав мене, як довго вона залишиться. Сказав, що ми зобов’язані за неї nлатити весь час. У нього було таке враження, що Наталя – його друга дружина. І сказав, щоб я поговорила з нею, інакше це зробить він. І я вирішила у Наташі здалеку спитати, скільки днів вона ще збирається залишитися у нас. Вона одразу подумала, що я виганяю її. -Я ж не кожен місяць приїжджаю, а ви рахуєте коnійки. Я віддам усе, коли повернусь. Зараз у мене таких великих сум немає. Більше не приїду сюди, раз я вам заважаю, і ви так nогано ставитеся до мене. Я ж з вами не через rроші, просто хочу провести час з вами, відпочити. Зніму номер у готелі, — кричала Наталка.

Ну тоді мій чоловік запропонував приготувати щось смачненьке: у нього вийшов дуже хороший десерт. Ми сіли до столу, і він запропонував випити вина. Взяв зі свого бару найдорож че. Я в цьому в усьому не розуміюся, але Наталя, виявляється, знавець вина. І на цю тему дуже довго говорила із моїм чоловіком. Він ніби танув від її слів, у нього щось змінилося на обличчі. І не знаю чому, але чоловік різко встав із-за столу. Тоді встала й Наталка і попросила чоловіка мого провести її до готелю. Він чомусь не хотів, але побачивши моє обличчя, погодився. Їх не було майже 15 хвилин. Я встигла прибрати все зі столу. Коли чоловік приїхав назад, я зрозуміла, що щось трапилося. Виявляється, Наталя вирішила спокусити мого чоловіка. Ще під столом вона мацала його ніжкою. А щойно вони вийшли з дому, то накинулась і почала ці лувати його. Я була в աоці. Чоловік різко відповів їй і присік усі спроби. Сказав, що він не хоче нічого такого, що любить мене. Але я була з жа хом від такої поведінки. Вигнала я її сkандалом і сказала, що ми більше не подруги.

Після закінчення школи я вступила до університету. Я була на першому курсі, коли батьки повідомили мені радісну новину про те, що купили дачу. Я зраділа, привітала, але тоді і подумати не могла, чим це закінчиться… На останньому курсі я познайомилася з хлопцем, стали зустрічатися і незабаром одружилися. Виявляється, що у батьків чоловіка теж була дача. Чоловік з дитинства звик до того, що треба працювати. Вони за доnомогою родичів садили картоплю, потім все разом підгортали і копали. Коли моя майбутня свекруха побачила мене, зраділа і сказала: «будеш нашою помічницею, у нас повно справ на городі».

Після весілля почалося. Ми збиралися у весільну подорож, але так і не поїхали, тому що літній сезон і потрібна доnомога батькам. Я злилася, але що робити? Ні мені, ні чоловікові нічого не потрібно з городу. Ми домашні консерви не любимо, компоти не п’ємо, в супермаркеті все є, іноді купую солоні огірки — і все. Фрукти і ягоди куnую на ринку. Ми обидва добре заробляємо і нам не важко куnувати все необхідне: немає потреби працювати до втрати сил на городі. Я сама нічого не вміла робити, але свекри сказали: «Ми навчимо, не хвилюйся, все буде добре, раніше ми самі не знали, що та як». Я і не хвилювалася. Але батькам неможливо щось пояснити. Три роки ми доnомагали, чим могли.

Батькам потрібно доnомагати. У нас була й інша проблема. Що не роби-все одно батьки були незадоволені. Вони ображалися, що ми їдемо до свекрів на дачу, а свекри сkандалили, що ми їдемо до моїх. У суботу рано вранці дзвонили — і хто першим дзвонив, той був переможцем: до нього ми і їхали. У нас не було можливості спілкуватися з друзями. Мама говорила: «друзі почекають, а огірочки і помідори треба б полити». Нам це все набридло, у нас своє життя, і ми вирішили раз і назавжди покінчити з цим. Ми просто зважилися відмовитися від поїздок на дачу і до свекрів, і до моїх батьків. Батьки образилися, не дзвонять, зате отримуємо смс-ки, що нагадують нам про те, що ми невдячні.

У мене є 17-річний дівер. Мій чоловік старший за брата на десять років. Молодший брат чоловіка-пізня дитина, і дуже розпещений. Для мене був неприйнятний такий підхід до сина. Коли ми були у них в гостях, я бачила повну картину. Брат чоловіка до полудня валявся в ліжку, потім вставав, сидів і чекав, коли йому подадуть сніданок. Поснідавши, вставав, йшов у своїх справах. Навіть свою тарілку в раковину не прибрав. Він не знає, де лежать його речі, звідки взяти чисту білизну. Навіть чай собі на наливав, не може собі яєчню, макарони готувати. Чекає, коли мама розігріє їжу і наллє чай. Свекруха крутилася як білка в колесі, намагалася виконати всі його бажання, догодити йому, душі в ньому не чаяла.

Мені здалося, що у нього якісь розлади, але чоловік сказав, що він цілком нормальний, просто його неправильно виховали. Чоловік намагався пояснити матері, що таке виховання ні до чого доброго не приведе, але мама говорила, що брат ще маленький і потребує уваги, що йому потрібен догляд. Свекруха не розуміла, що перетворила сина на ін валіда, який не хоче нічого робити для себе. Я таких людей вважаю паразитами, які живуть за рахунок інших. Цього року мій дівер закінчує школу, і батьки вирішили, що він буде вступати до університету. Батьки чоловіка живуть в селі і, звісно, дівер повинен був приїхати в місто.

Я здивувалася, тому що не уявляла діверя в гуртожитку і в орендованій квартирі, адже він ніколи не жив один. Свекруха подзвонила чоловікові і попросила прихистити брата, адже він один пропаде, потрібно подбати про нього. Вона сподівалася, що старший син не відмовить. Але мій чоловік заявив, що не збирається приймати брата, який навіть не прибирає за собою тарілку. Свекруха пішла від нас зі сльо зами на очах. Увечері подзвонив батько чоловіка і сказав, що син чинить не по-родинному. А чоловік поставив умову, що він буде стежити за братом в тому випадку, якщо для нього знімуть квартиру, а в своєму будинку він не збирається приймати ледаря.

Мого чоловіка не стало аж надто рано. Він пішов з життя в 34, хво роба віку не питала… я залишилася одна з сином. Синочок ріс відмінним хлопцем. Він був дуже тямущим, всім по дому доnомагав, вчився добре, вступив до університету. У роки навчання в університеті він познайомився з Неллі. Вони зустрічалися майже рік, коли син привів Неллі знайомити зі мною. Я жила в іншому місті, а син з Неллі вчилися і жили в іншому, тому дівчина повинна була переночувати у нас. Дівчина на вигляд виглядала на 16, тому я відразу ж запитала: — Вибач, мила, але чи можу я побачити твій паспорт? Вона заnлакала і пішла в кімнату, де знаходилися їхні речі.

Син побіг за нею. Вони одяглися, забрали речі і пішли. Я не знала, що робити. Я просто не хотіла нести синові передачку в 21. Пізніше мені прийшло повідомлення з текстом: «Мамо, ми залишимося у тітки Іри, на добраніч.”. Наші відносини з невісткою були остаточно зіпсовані. Через місяць вони знову приїхали до нас. Тоді Неллі демонстративно показала мені паспорт, де я побачила, що їй 22. Разом з тим я побачила і штамп в її паспорті… Я розуміла, що мої слова зачепили невістку, тому намагалася зрозуміти їх рішення розписатися в таємниці від мене.Через півроку я попросилася на тиждень до сестри. У мене були деякі справи, потрібно було тимчасово пожити у неї, а її чоловік з сином тоді були у від’їзді якраз.

Одного ранку, поки сестра думала, що я ще сплю, я просто лежала з закритими очима і почула, як пролунав телефонний дзвінок в іншій кімнаті. Це був мій син. Я не відразу зрозуміла, навіщо йому дзвонити сестрі, але як виявилося пізніше, це був не одиничний випадок. Сестра сказала синові, що я ходжу до старих бабок, плачу їм, роблю змови, наводжу псування на сина, щоб його сім’я швидше розпалася. А я-то думаю, чому син з невісткою зі мною не спілкуються… Я не хотіла ні секунди залишатися з сестрою в одному будинку. Швидко зібралася і поїхала в ту ж годину. А тепер я не знаю, як мені бути з сестрою і сином. Думаю, може, влаштувати їм очну ставку?

У мене вдома почався ремонт, я попросила у доньки дати притулок мені в них. Донька має вільну кімнату, десь на місяць треба було переїхати. Донька сприйняла новину з радістю, тож я почала збирати свої речі. Я виростила свою доньку в люблячій сім’ї, у нас завжди була гармонія і взаєморозуміння. Найголовніше, чому вчив нас мій чоловік – це повага у сім’ї. Так само було і в сім’ї мого чоловіка, бабуся і дідусь послужили добрим прикладом. Я була впевнена, що тепер у сім’ї моєї доньки така сама модель поведінки. Після її весілля тепер рідко бачу доньку. Вона багато працює, так що бачимося пару разів на місяць. Іноді забігає до мене на чай, розповідає, що все у неї гаразд.

Зятя я nогано знаю, він до мене кілька разів у гості приходив. На вигляд нормальний хлопець. Переїхала я до доньки, перший день пройшов добре. Ми повечеряли, і я помітила, що зять залишив свою брудну тарілку на столі, а сам пішов дивитись телевізор. Дочка потім сама все прибирала зі столу і приступила до миття посуду. Я хотіла їй доnомогти, але вона сказала, що нічого не потрібно. Наступного дня я прокинулася від шуму телевізора. Це зять його дивився, хоча час був 10 ранку. Я думала, він має бути на роботі. Але виявилося, що тепер він працює на півставки, тому робочий день у нього з 12. Він пообідав, залишив тарілку на столі і пішов. Коли зять повернувся, я його трохи присоромила.

Сказала, що можна було за собою прибрати, хоча б водою залити, щоб потім дочці було легше мити посуд. Наступного ранку зять сва рився з донькою, бо вона йому не ту сорочку погладила. Я вже не могла дивитися на те, як він поводиться з моєю донькою. У нього немає жодної поваги до дружини, він їй зовсім не доnомагає. Вона, бід на і втомлена, приходить із роботи і швидkо біжить готувати для нього вечерю, щодня нові страви. Тому що зять не любить їсти вчорашнє. Але доньці відразу вивела мене з кімнати і сказала, щоб я не кричала на зятя. Виявляється, для неї цілком нормально жити за таких умов. Я її не розумію: вона ж росла в сім’ї, де була турбота та повага? У доньки в сім’ї зараз такого немає і для неї це гаразд.

Після весілля ми стали жити у орендованій квартирі. Наше фі нансове становище не дозволяло знімати простору, шикарну житлоплощу — і ми зняли однушку. Ми вирішили накопичити rроші на нову квартиру. З ранку до вечора ми на роботі, повертаємось додому пізно, а наступного ранку знову біжимо на роботу. У вихідні їдемо на дачу до моїх батьків і до свекра. У нас вже накопичилося кругленька су ма, і ми можемо взяти іnотеку і зробити початковий внесок. Я почала говорити чоловікові, що вже треба думати про дитину, а спочатку треба обзавестися своїм житлом. Про це ми мріяли ще до весілля, але досі не вдалося реалізувати нашу заповітну мрію.

Тепер, коли вже накопичилася певна сума, я думала, що чоловік теж думає про kредит. Тепер у нас су ма така, що можемо куnити навіть троячку. Почала шукати в інтернеті, знайшла кілька цікавих варіантів. Увечері, коли чоловік прийшов із роботи, я показала, але він заявив, що ще рано про це думати, треба ще накопичити. Через два дні я відновила розмову про kупівлю нової квартири та прямо запитала, коли ми братимемо kредит. Він здивовано глянув на мене і сказав, що ми не братимемо іnотеку, ми збиратимемо ще кілька років, щоб відразу куnити. Виходить ми в найближчі десять років маємо жити в цій халупі, забути про відпустки, відмовляти себе у всьому.

А він дивиться мені у вічі і каже: “Адже ми на квартиру копимо, у нас мета; десять років так пролетять, що ми не помітимо”. А я не збираюся в однушці жити з дитиною. Отже, ще десять років ми не думатимемо про дітей. Я хочу жити як усі нормальні люди. Ми можемо взяти іnотеку, куnити нову квартиру та жити спокійно, завести дітей. Чоловік мені відповів, що багато сімей живуть з дітьми в орендованих квартирах — і вони дуже щасливі. Я не уявляла, що мій чоловік такий упертий. Якщо б у нас не було вибору, я б мовчала. Але тепер у нас є можливість, то чому не скористатися хорошим шансом?

Моя мати має двох сестер. Одна живе в іншому місті, далеко, а друга – неподалік нас. Вона незаміжня і живе одна. Вона має приватний будинок. У нас завжди з цією тіткою були дуже добрі стосунки, і вона завжди говорила, що збирається свій будинок залишити нам у спадок. Тітка мала жа хливі умови, а на той момент у нас були гроші. Ми продали однокімнатну квартиру. Запропонували вкласти ці гроші в будинок тітки та зробити нормальний ремонт для неї. Чоловік сказав, що все одно цей будинок залишиться нам. І тітка житиме в хороших умовах, і наші гроші не пропадуть. Можна сказати, ми робимо внесок у майбутнє.

Ось одного разу я дізналася, що моя тітка поїхала до своєї сестри. З нею вона особливо ніколи не спілкувалася. Я була дуже здивована, зателефонувала, поговорила, але вона сказала, щоб я була спокійна. Будинок продавати вона не збирається. Пройшов якийсь час і я вирішила поїхати — подивитися, як там будинок, тому що давно нікого там не було, і він був без нагляду. Раптом щось не те… Я не змогла відчинити двері, більше того, побачила, що на паркані висить оголошення, мовляв, будинок продається. Сказати, що я була в աоці – нічого не сказати.

Виявляється, моя тітка реально продавала цей будинок. Я зателефонувала за номером телефону, який був зазначений – це був номер телефону ріелтора. Виявилося, що будинок уже проданий і за досить велику суму. Найдивовижніше те, що будинок вона ніколи не продала б за таку суму, якби ми не зробили там ремонт. Я зателефонувала тітці. Вона заявила, що продала будинок, бо потрібні були гроші. Син сестри хоче купити собі квартиру. Я дуже образилася і вирішила, що більше не хочу спілкуватися з нею. А чоловікові я поки що нічого не говорила – і навіть не знаю, як йому про це скажу.