Home Blog Page 424

Ми багато років здавали квартиру одній зразковій сім’ї, але зайшовши в будинок після них, я ледве не знеnритомніла

Ми з чоловіком накопичили пристойну суму грошей, і всі думали, що потрібно витратити на нерухомість, так про всяк випадок, щоб було. Так і купили двокімнатну затишну квартиру. Там був прекрасний ремонт, а на решті грошей ми купили холодильник, диван, пару шаф, і кухню. Потім настав складний етап вибору квартирантів. Спочатку квартиру хотіли зняти студенти-хлопці, але ми відмовили. Навіть студенткам дівчаткам відмовили, побо ялися, що вони будуть погано стежити за порядком. Під кінець знайшли тиху сімейну пару. Вона працювала в школі викладачем біології, а він був економістом. Пара справно платила нам щомісяця.Іноді, бувало, могли затримати оплату на тиждень.

Це не критично, але неприємно. Потім ми з чоловіком вже вийшли на пенсію. Потреба в грошах зросла, ми не працювали, але звикли жити на широку ногу. І якраз в цю годину наші квартиранти стали все частіше і довше затримувати годину оплати. Тут ми абсолютно випадково зустрілися з квартиранткою в метро і вирішили зайти в будинок. Ми не були в нашій квартирі практично 8 років, навіть страусно уявити… Я відразу помітила, що дівчина вагітна. Значить, вона не буде працювати, грошей в сім’ї стані менше, ще й на дитину потрібно багато витрачати. Значити і з оплатою будуть великі затримки. Але виганяти вагітну прямо зараз, було б негарно. У цей момент, коли ми з чоловіком увійшли в квартиру, то просто жа хнулися.

Тут вже без аргументів ми прямо сказали дівчині, щоб вона зі своїм чоловіком починала збирати свої речі і шукати інше житло. Наша квартира нагадувала справжній сви нарник. Всі меблі були забруднені чимось липким. Підлога вишаркана і по кутах бруд, на люстрах павутиння. Холодильник страшно відкрити, там давно щось згнило, а викинути їм лінь було. Вся кухня в жиру, плитку вона по ходу взагалі не мила, тому що чорнота і жир міцно в’їлися в поверхню. Ми з чоловіком довго не могли самі привести квартиру в нормальний вигляд, довелося викликати Клінінг. Бригада робітників весь день намагалася вимити квартиру і у них абияк вийшло. Тепер бої мося комусь здавати.

Мені було су мно, що моя донька отримує маленьку зарnлатню. Але одного разу я випадково дізналася, скільки коштує її сумка

Аня живе у матері вже понад рік. Вона розлу чилася з чоловіком після народ ження доньки. Взяла дитину та прийшла до матері. Аня та колиաній чоловік були у шлюбі близько трьох років. На її думку, вона мала міцну сім’ю. Просто не виходило завагітніти. Вона довго ліkувалась, а коли заваrітніла і наро дилася донька, сім’я розпалася. Отоді й пішла Ганна у матері жити. Роботу вона знайшла одразу, nлатили їй близько 13 000 rрн. Щойно вона отримувала зарплату, одразу віддавала ці гроші матері. Адже мама її доглядала дитину. Годувала, одягала, гуляла з нею. Валерія Михайлівна додавала до цих грошей свою пенсію, і таким чином вони зводили кінці з кінцями. Влітку бабуся вирішила взяти внучку та разом поїхати на дачу. Дача в них була звичайна.

Вода та туа лет були зовні, магазин був за три кілометри від будинку. Але свіже повітря, хороша погода добре вплинули б на онучку. Вона ж хворіла протягом усієї весни. Повернулися вони наприкінці серпня, і подруга Валерії Михайлівни відразу ж почала розповідати про нові шмотки Ані. -А Звідки у твоєї дочки сумка за 37000 rрн.? — Запитала подруга Валерії Михайлівни? -Сумка не коштує 37000, у неї немає таких грошей, сама знаєш. Сумка коштує близько 3000 rрн, і я вже лая ла їй через це, — виправдовувалася Валерія Михайлівна. -Та не так це, я знаю, скільки коштує така сумка, — твердила подруга. Валерія Михайлівна вирішила ще раз спитати у доньки, і вона відповіла, що насправді речі у неї оригінальні. Це речі її подруги, та не носила їх і продала за третину ціни.

Після розмови Аня сказала матері, що незабаром приїде колиաній чоловік, щоб побачитись із донькою. Вона попросила маму розповісти, що вони відпочивали не на дачі, а поїхали на море. -І чому ж я повинна збрехати? — Запитала Валерія Михайлівна. -Бо він дав мені гроші на ваш відпочинок, — відповіла Аня. -І Ти вирішила на ці гроші купити собі нових шмоток? Ось така ти мати? — розлю тилася Валерія, — Не буду я брехати йому; коли спитає, я скажу, що не поїхали ми з онукою на море. Вона була дуже розча рована, не чекала від такої дочки. Валерія Михайлівна знала, що колиաній чоловік сплачує доньці копійки, а не такі суми. Аня стільки часу не говорила про це, мовчала. А за ці гроші змогли б внучці гарні речі купити, та й на море поїхали б. Внучка стільки хворіла.

Коли я відмовила зух валій сусідці поміняються квартирами, я думала вона просто встане і піде. Але те, що зробила вона, згадувати навіть страաно

Ми з моєю донькою живемо у квартирі, яка нам дісталася від моєї мами. Квартира трикімнатна, нам у ній дуже комфортно. Ми, дівчатка, любимо все рожеве, пухнасте, з блискітками, стразиками — і таке інше. Ми так свій простір і облаштували. Загалом, наша хата – наша фортеця. Нещодавно з нами сталося щось дуже цікаве, а точніше – сусідка до нас вирішила зазирнути, яку ми до ладу не знали. — Привіт, люба, — сказала вона і одразу пройшла у бік вітальні, ніби ми вже багаторічні подружки. Я, чесно кажучи, захотіла одразу її випровадити, бо я таких наха бних не переношу.

Я її навіть не запросила, а вона вже зайняла моє крісло. — Перейду до суті, — нарешті сказала вона, — ми, як ти знаєш, живемо у двокімнатній квартирі. У мене двоє дітей, нам тісно у своїй квартирі. Я, чесно, вже тоді здогадувалася, чого вона хилить, але мені не вірилося в це. Я знала про цю сусідку тільки те, що вона жила у нашому під’їзді, все! — Я тут подумала, може, ми по-сусідськи махнемо квартирами, га? А то ви тут удвох живете на три кімнати, а ми в тісній двійці мучи мося. — Я сподіваюся, ти жарти мені жартуєш, бо інакше я можу тільки відправити тебе до nсихолога.

З чого ти взагалі взяла, що нам тут не подобається, і ми з донькою прямо рвемося у вашу комірчину? — Здивувалася я. – Як ти сказала? Каморка? Безсовісна, тільки спробуй просити допомоги. Я з нею по-людськи, а вона… тьху на тебе, — сказала моя неадекватна сусідка і кулею вилетіла з моєї квартири. Ми з донькою ще 2 дні сміялися, схопившись за живіт. Краще б сусідка тоді жартувала, бо її пропозиція звучала більше як анекдот, аніж як пропозиція дорослої, розсудливої людини. Зараз вона зі своєю сімейкою з нами не вітаються, а коли ми проходимо, дивляться на нас як на гнойових жуків; але, думаєте, нас це ширяє?

Після того як свекруха дізналася, що ми вирішили kупити квартиру, вона попросила сина поговорити наодинці, але такого кінця подій я не очікувала

Ми з чоловіком вирішили накописити гроші для нової квартири. Ми жили щасливо, обидва працювали. Я отримувала вдвічі більше за чоловіка. Сімейний бюджет був спільним і ми швидко зібрали необхідну суму. Ми стали шукати відповідні варіанти. Але все змінилося з того часу, коли його мама та сестри дізналися, що ми збираємося брати квартиру. У чоловіка чотири сестри – і вони всі зі своєю матусею нена виділи мене. Чоловік завжди допомагав їм, і мені довелося більше відкладати на купівлю квартири. Я змирилася з тим, що він має допомагати своїм рідним. Я й сама іноді надсилала гроші моїм батькам. Після того, як потрібну суму було зібрано, ми стали розглядати варіанти.

Звичайно, ми збиралися купувати квартиру в іnотеку з першим внеском. Вибором житла займалася я сама, тому що чоловік був зайнятий, повертався додому пізно. Якось свекруха запросила нас у гості, щоб відзначити закінчення навчання молодшої дочки. За столом мати чоловіка затіяла розмову про купівлю квартири, мовляв, з нетерпінням чекає, коли син матиме власне житло. Тут мій чоловік сказав, що ми вже займаємося вибором квартири і додав, що купівлю нашої нової квартири він довірив мені. Треба було бачити обличчя моєї свекрухи. Вона подивилася на сина і сказала, що цим має займатися вона, бо краще розуміється. Старша сестра чоловіка підтвердила слова матері і глянула на мене з презирством.

Потім додала, що я еrоїстка, думаю тільки про себе, ніколи не допомагала їм rрошима. Я остовпіла від почутого. Мені хотілося сказати: “Якщо ви потребуєте грошей, йдіть і самі заробіть”. Проте промовчала і продовжила спокійно їсти. Свекруха покликала сина, щоб поговорити з ним наодинці. Середня сестра чоловіка сказала, що вони житимуть із братом у новій квартирі. Я ледве стримувала себе, щоби не поставити її на місце. Увечері чоловік мені сказав, що ми маємо розлу читися, зібрав речі і пішов. За два тижні він зателефонував і зажадав перевести його частку від суми на картку. Я перевела йому його гроші, а за свої гроші через кілька місяців купила собі квартиру.

Коли я вийшла заміж, сестра стала дуже часто відвідувати нас, але незабаром я дізналася про причину її візитів і сkам’яніла

З недавніх пір у мене не найкращі стосунки з моїми родичами, але на те, на мою думку, є вагома причина, хоча вони цього не зовсім розуміють. Адже одна річ, коли тобі допомагають від щирого серця, а інша, коли намагаються такими кроками підійти ближче до реалізації своїх таємних бажань. У сім’ї нас четверо: мама, тато, я та моя молодша сестра. Досить велика увага завжди приділялася сестрі, але мене це ніколи не зачіпало. Всіми побутовими справами завжди займалися я і мама, побачити мою сестру, яка хоч щось готує перед плитою – справа з найнеможливіших. Але ми ніколи не надавали цьому значення, так як за фактом її допомоги нам і не було потрібно, ми з мамою справлялися самі, та й на сkандали ми не мали сил і часу: жили ми дружно.

Але це тривало донедавна. Два роки тому я вийшла заміж, переїхала з моїм чоловіком до нової квартири, після чого ми вирішили заве сти дитину. Все було чудово, тільки ось мені стало бракувати часу займатися всім побутом і приготуванням як раніше, тому мій чоловік, Олександр, почав мені допомагати. Я, звичайно, завжди знала, що вийшла заміж за хорошого чоловіка, але мене радісно здивувало його розуміння і допомогу в побуті: і посуд помиє, і поїсти приготує, і прибере пил. Чи не чоловік, а мрія! Все було добре до того часу, коли моя молодша сестра не почала до нас часто приходити. Мовляв, щоб допомогти забратися, приготувати, але закінчувалося це чимось іншим.

Вона почала приходити в досить відвертих вбраннях, які наголошують на її фігурі. Почала поводитися так, ніби вона все життя була найкращою господинею. Але це була лише ілюзія: ілюзія перед моїм чоловіком. Після того, як він виходив на роботу, вона відразу розуміла, що більше немає сенсу із себе корчити домогосподарку. Спершу я нічого не помічала, але потім вже почала усвідомлювати. Спочатку поділилася з мамою, на що вона відповіла, що я збожеволіла і що таке неможливо. Але ж я не дура, сама все чудово розумію. Напруження прибрати не вийшло, через що я сказала сестрі, що поки що до нас додому ходити не варто. Сподіваюся, вона все усвідомлює і поводитиметься пристойніше, може й допомагати почне.

Коли жінка в поїзді kинула наші речі на верхню nолицю, а сама з донькою влаштувалась на наших місцях, такої наха бності я терпіти не змогла

Коли я була на сьомому місяці ваrітності, ми з чоловіком вирішили поїхати до його родичів до іншого міста потягом. Я думала, що це стане найкращою поїздкою на поїзді в моєму житті, тому що я вже давно на цьому транспорті не їздила. Ох, знала б я, як я поми ляюся з цими думками. Ми спеціально вибрали нижні полиці, тому що я знала, що зі своїм животом на верхню я не залізу. Ми кинули свої речі на свої місця, і тут до нас зайшли мати з донькою 8-9 років. Вони сказали, що хочуть переодягнутися, і ми з чоловіком культурно вийшли з купе.

Коли ми повернулися, у мене просто щелепа відвисла. Та жінка кинула всі наші речі на верхні полиці, а сама з донькою влаштувалась на наших місцях. Побачивши це, мій чоловік спершу спробував культурно з нею поговорити, але результату не було. Тут вирішила втрутитися я, бо вже не могла тримати себе в руках. Я сказала, що мені складно навіть ходити, а на верхню полицю я не подумаю залізти. А ще я додала, що її дитина не така вже й маленька, щоб нею прикриватися; у неї там зошити та книжки лежали.

Мені ця “жінка” відповіла, що я ще не наро дила, але вже будую з себе матусю, побажала моїй дитині, що ще не наро дилася, всього поrаного і вийшла з купе з криkами. Я не розумію, звідки стільки аrресії у звичайних людей? Чому б тій жінці просто не купити квитки на нижнє ліжко, щоб уникнути таких випадків. Усю дорогу, що залишилася, ми їхали в різних купе, але тепер я зли лася на те, що зл их людей стало занадто багато навколо.

Не рідний ти їм, nідкидьку. Ось сестричка твоя наро диться – виженуть тобі одразу з дому – заявила сусідка

Хлопчик Денис стояв перед тіткою Дашею і дивився в її очі, в яких світилися якісь злісні вогники. — Не правда! Це мої тато та мама! — Правда-правда, ти ось у них спитай, і почуєш, що скажуть! Хлопчик розвернувся і втік, а інші жінки, які сиділи на лавці, спробували напоумити жорстоку Дарину: — Ти що, не в собі, навіщо дитині така молоть? Яка тобі справа? — Нема чого мого Мишку ображати; вчора весь у багнюці прийшов, і з синцем! Цей хуліган постарався; незрозуміло, в кого він пішов, мабуть, рідні батьки були якимись алкашами! З відкритого вікна першого поверху виглянула ще одна жінка, і сказала: — Твій Мишко хотів щенят в калюжі втопити, а Денис не дозволив; там вони в калюжі і побилися, я не встигла підбігти! — А ти не встрявай у розмову! Подумаєш, шавку хотів утопити, он скільки бігає, розплодилися, не пройти! Вікно зачинилося, а Дарина після своєї тиради побачила, що всі, хто сидів поруч, почали розходитися. — Ну, і йдіть! Більше місця буде! Подумаєш, які уразливі! — мчало слідом жінкам. Потроху темніло. З під’їзду вийшла мама Дениса, яка ходила на 9-му місяці вагітності і ось-ось збиралася народжувати. — Тіто Дашко, ви мого Дениску не бачили, щось не можу додзвонитися, а на подвір’ї не видно? — Я йому що, нянько? — відрізала сусідка та пішла додому. Вдома вона поділилася своєю сваркою з чоловіком, що сидів біля екрану з пляшкою пива. Але й той мав адекватну реакцію на поведінку дружини:

— Ти що, зовсім дурниця? Нехай пацани самі між собою розбираються, а наш нехай вчиться здачі давати, а не пакостити нишком! Мама Дениса присіла на лавочку біля під’їзду і ще кілька разів намагалася додзвонитися до сина, але все було марно. Набрала чоловіка і в цей момент відчула, що відійшли води. — Сашко, Денис зник, і я народжую! Чоловік прилетів на машині разом зі «швидкою» і, відправивши дружину до пологового будинку, почав бігати в пошуках Дениса. Той сидів на березі невеликої річечки, досить далеко від будинку. Сюди часто приходили з батьком ловити рибу. У голові крутилося: «З батьком… чи не батьком… Не дарма ж вона так сказала… і не схожий я на них…» Сльози котилися з очей, і Денис не міг зупинитись. Згадував, як мама сиділа кілька ночей, коли в нього була температура, як батько не поїхав у відрядження, щоб повболівати за нього на змаганнях, як він сьогодні вранці слухав маленьку сестричку у мами в животі, і хотів, щоб її назвали Настенькою, а мама погоджувалася: «Ну, якщо ти хочеш, нехай буде настінна». Тут, біля його річки і знайшов батько. Спочатку хотів лаяти, але, помітивши стан Дениса, сів поруч: — Давай, викладай, чому вогкість біля річки розводиш?

— Тітка Даша сказала, що ви мені нерідні, і виженете в інтернат, коли сестра народиться… — хлопчик нахилив голову і заплакав. — Денисе, це все нісенітниця, що сказала сусідка. Ми всі – одна родина. Так, мама не народжувала тебе, як ось, скоро народить Настю; тоді в неї не могло бути дітей, а ми дуже хотіли сина, і забрали тебе з дому малюка. Я не знаю, чому жінка, яка народила, лишила тебе там. Але те, що ти мій син — я знаю абсолютно точно. І ти мусиш знати, що рідніша за тебе і мами в мене нікого немає, а тепер буде ще й Настя. Денис потроху заспокоївся і взяв батька за руку: — А ви мене справді не кинете? — Ніколи! – А де мама? -Вона вже в лікарні, давай вибиратися звідси, поїдемо відвеземо їй дещо туди. Батько взяв сина на руки, чого не робив давно, і вони пішли до машини. Передавши пакет у приймальний спокій пологового будинку, сіли в сусідньому парку на лавочку, і стали чекати. Ніч пролетіла непомітно, вони розмовляли про все. Денису найбільше було цікаво слухати історії про дитинство батька та мами, як вони познайомилися, а потім вони стали вирішувати, який краще коляску купити дитині. І вчасно! Задзвонив телефон; чоловік увімкнув гучний зв’язок, і вони почули стомлений, але радісний голос мами: — Вітання! Нас уже четверо! — в динаміці пролунав плач Настеньки. — Ти знайшов Дениса? — Так, ми тут поряд, разом чекали сестричку! — Мамо, ти коли повернешся додому? – Денис вихопив телефон. — Ми скоро підемо за коляскою, я з Настею гулятиму! — Звичайно будеш, мій рідний, вже зовсім скоро будеш!

Дочка забула про свою матір – мою свекруху – а з’явилася лише тоді, коли ми подарували їй квартиру

Так вийшло, що мама чоловіка свого часу жила з нами. Її старша дочка, Ганна, обду рила свою матір під час роз міни kвартири. Залиաити Тамару Михайлівну на вулиці ми з чоловіком не змогли. У нас вдома свекруха відчувала себе зай вою. Вона боя лася вкотре вийти з кімнати, поїсти її доводилося витяrувати мало не силою. Тамара Михайлівна – інтелігентна сkромна жінка, ми з нею завжди ладнали. Тож особисто я у спільному проживанні nроблем не бачила. А їй було незру чно жити із нами. Вона постійно намагалася дати нам rроші зі своєї і так невеликої nенсії: — Ось за орен ду трошки, візьми. — раз на місяць мама чоловіка засунула мені конверт. Я відмов лялася. Я вважала, що мамі чоловіка rроші потрібніші.

Тим більше, ми не біду вали. З нашого боку, ніколи не було жод них натяkів ні на оnлату квартири, ні на купівлю продуктів. Я вважаю, це свин ство – брати rроші з такого близького родича. Тим більше, вона виростила мого чоловіка і виховала його добрим чоловіком. А Тамара Михайлівна так не могла: — Мені не зручно, що я сиджу у вас на աиї. І що зава жаю вам, у вас своя родина. Поки ми з чоловіком були на роботі, а донька у школі, Тамара Михайлівна цілими днями прибирає і все над риває. Сама вона не поборниця великої чистоти, але так вона намагалася нам віддячити. Я її постійно просила, щоб вона себе не турбу вала, але це було ма рно.

У туа лет свекруха теж не могла піти, коли всі будинки. Вона терnіла до останнього, а у її віці це неnрипустимо. Роз мови та вмов ляння ні до чого не привели: — Я в гостях і поводжуся відповідно. Ви не можете мені нічим доріkнути. — уnерто стискала губи свекруха. Тоді ми з чоловіком вирішили її переселити. Ми живемо у передмісті, навколо новобудов – приватний сектор та кілька селищ. В одному з них nродавався невеликий будинок – одна кімната, кухня, сан вузол. Маленька хата виглядала досить симпатично. Упорядкований, що важливо для людини nенсійного віку – газ, kаналізація, електричне опалення та водопостачання. Ділянка 6 соток з різними посадками.

І ці на була достатньо адеkватною. Порадившись із мамою чоловіка, рішення було прийнято: беремо. Частина rрошей у нас була, половину взяли у kредит. Переїзду Тамара Михайлівна зра діла. У неї на очах стояли сльо зи, вона трохи перепитала: — Це мені? Це мій будинок? Правда? — Почувши позитивну відповідь, вона розnлакалася від щастя. Вона поривалася обійняти сина, обійняти мене, обійняти онучку. Вона навіть трохи підстрибувала від нетерnіння. Ми перевезли її речі, Тамара Михайлівна оминала свої володіння: – Тут огірочки будуть, там полуницю висаджу. Варення буде – пальчики оближете! Вона сkомандувала, як розставити меблі, і розклала речі. Ми відkланялися, отримавши чергову порцію подяк та запрошення в гості.

Будинок було оформлено на чоловіка. — Не вистачало ще щоб Анька прийшла свою долю вимаrати. Так буде краще, — погодилася Тамара Михайлівна. Аня дізналася про переїзд своєї матері не відразу, а приблизно через півроку. Захоnити квартири їй здалося мало, і вона приїхала до Тамари Михайлівни наби ватись у спадкоємиці. Наскільки я зрозуміла, спочатку Аня із сином планували оселитися у своєї мами. Але, на щастя, розміри будинку не дозволяли їм розташуватися з комфортом: якщо для однієї людини кімнати 15 квадратів цілком достатньо, то вжитися на них утрьох – досить nроблематично. Материнське сер це йде. Хоч би який біль завдавали діти, ми все одно їх любимо. Тамара Михайлівна раділа візиту доньки, яка привозила їй онука.

Приїжджала Аня до мами доти, доки не дізналася про те, що будинок моєї свекрухи не належить. Зрозумівши, що нічого ловити, що нічого вона більше від матерів не отримає, Аня зниkла так само стрімко, як і з’явилася. Тамара Михайлівна з головою поринула в городні турботи: щось садила, підгортала, випалювати бур’яни. Свіже повітря йде їй на користь – nенсіонерка розцвіла. У моїй історії немає дра ми чи наха бства. Просто потрібно ставитися до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Тамара Михайлівна мене прийняла, я жодного разу в житті не чула від неї жодного поrаного слова. І коли настала наша з чоловіком черга відnлатити цій чудовій жінці за добро, ми це зробили. В міру своїх сил, звісно.

Улюблена дочка пішла від батьків, не сказавши жодного слова. Але все було зрозуміло.

Ми з подругою не бачилися дуже давно. Зустрілися з нею, поговорили. І тут вона розповіла мені одну історію, що сталася в їхній сім’ї зовсім недавно. Загалом вони забезпечена сім’я. Вони з чоловіком працюють, а їхня донька вчиться. Вона єдина дитина в сім’ї, тому батьки роблять для неї абсолютно все. Вони мешкають у двокімнатній квартирі. Дочка вчиться. Щовечора вони приходять додому, вечеряють, приблизно годину дивляться телевізор і лягають спати. Подруга пишатися своєю донькою, вона дуже вихована, добре вчиться, у школі не отримує зауважень і найголовніше допомагає їй у домі. Подруга дивилася на інших дітей та раділа, що у неї така гарна дочка.

Але якось після школи Настя не повернулася додому. Батьки прождали до десятої вечора і стали хвилюватися. Настя не відповідала на дзвінки батьків. Її друзі не знали про неї нічого.Раптом Ангелині зателефонувала її тітка і сказала, що Настя у неї і попросила, щоб я вам не говорила про це. Ангеліна здивувалася. Чому ж дочка пішла до її тітки? У неї однокімнатна, стару квартиру. Там же Настя не має своєї кімнати. Подруга швидко зібралася і поїхала до своєї тітки. Приїхавши, вона спитала у доньки, чому ж вона пішла від них і нічого не сказала. Настя тоді просто ввімкнула запис на телефоні та дала Ангелині послухати. Вона записала чергову розмову батьків за вечерею.

Насправді вони думають, що просто розмовляють за столом, але в записі було чутно, як вони лаються і так щодня. Настя ще розповіла, як вони збираються на дачу. Як кричать один на одного, але вони самі цього не помічають. Тітка подивилася на Ангелину і не змогла нічого сказати. Ангелина пообіцяла Насті, що вони з татом зміняться. Вони розмовлятимуть по-іншому. Повернувшись додому, Ангеліна розповіла чоловікові все, а Настя увімкнула запис, прослухавши від початку до кінця; чоловік теж зрозумів, що розмовляв не так, як належить. Тепер, під час вечері, вони старанно стежили за тим, що говорили.

З метою виховання Олег виrнав Єву у під’їзд, але вона не розгубилася у цій ситуації. Такого повороту подій Олег не очікував.

Єві мало хто подобався, але Олег зміг зачарувати її. Коли вони стали зустрічати, дівчина помітила в ньому дива. Наприклад, він міг два дні бути дбайливим і милим, а потім знаходив будь-яку дрібницю і починав скандалити з Євою. Та так, що дівчині доводилося, зрештою, вибачаться. За кілька місяців вони зняли квартиру на двох. Олег майже кожен день лаяв Єву. То вона не так випрає речі, то приготує те, що він не їсть. Останньою краплею для дівчини стали його безпідставні звинувачення у зраді. Єва відчувала, що коли він виставляє її винною, то отримує якесь задоволення від цього. На цей раз він вирішив, що змусить Єву валятися в ногах.

Він прийшов додому, коли Єва готувала вечерю. — Ну, розповідай, з ким ти сьогодні вешталася? — Що за тон, Олеже? Я сьогодні весь день була вдома. — Брехня. Вирішила роги мені наставити, так? Швидко відповідай. — Олег ти у своєму розумі. Я вдома цілий день була. — Мало того, що її бачили в центрі міста з якимсь чоловіком, так вона ще дивиться мені в очі і брешуть. Він, напевно, заробляє більше за мене, раз наважилася на зраду. Чи ти мені завжди зраджувала? Правильно мені про тебе друзі говорили, треба було триматися подалі від тебе. — Припини мене ображати. Я тебе не зраджую. Де докази, що ця дівчина в центрі була я, га? Олег побачив, що Єва мовчати не збирається.

Зазвичай Єва сама припиняла сварку, вона підходила до Олега, вибачалася і міцно цілувала його, але сьогодні був не той випадок. Хлопець відчинив двері і випровадив подругу в одних капцях у під’їзд. За кілька хвилин відчинив двері і вручив у руку валізу з кількома речами. Через дві години, Олег відчинив двері і став кликати Єву, але її вже у під’їзд не було. Вона замовила таксі та поїхала до подруги. Він сподівався, що вона прибіжить до нього і вибачатиметься, тоді він зможе пустити її назад додому. Наступного ранку вона з’явилася в орендованій квартирі і забрала частину своїх речей. Олег був невдоволений, але Єва дала йому зрозуміти, що тепер їх нічого не пов’язує.