Коли я відмовила зух валій сусідці поміняються квартирами, я думала вона просто встане і піде. Але те, що зробила вона, згадувати навіть страաно

0
142

Ми з моєю донькою живемо у квартирі, яка нам дісталася від моєї мами. Квартира трикімнатна, нам у ній дуже комфортно. Ми, дівчатка, любимо все рожеве, пухнасте, з блискітками, стразиками — і таке інше. Ми так свій простір і облаштували. Загалом, наша хата – наша фортеця. Нещодавно з нами сталося щось дуже цікаве, а точніше – сусідка до нас вирішила зазирнути, яку ми до ладу не знали. — Привіт, люба, — сказала вона і одразу пройшла у бік вітальні, ніби ми вже багаторічні подружки. Я, чесно кажучи, захотіла одразу її випровадити, бо я таких наха бних не переношу.

Я її навіть не запросила, а вона вже зайняла моє крісло. — Перейду до суті, — нарешті сказала вона, — ми, як ти знаєш, живемо у двокімнатній квартирі. У мене двоє дітей, нам тісно у своїй квартирі. Я, чесно, вже тоді здогадувалася, чого вона хилить, але мені не вірилося в це. Я знала про цю сусідку тільки те, що вона жила у нашому під’їзді, все! — Я тут подумала, може, ми по-сусідськи махнемо квартирами, га? А то ви тут удвох живете на три кімнати, а ми в тісній двійці мучи мося. — Я сподіваюся, ти жарти мені жартуєш, бо інакше я можу тільки відправити тебе до nсихолога.

З чого ти взагалі взяла, що нам тут не подобається, і ми з донькою прямо рвемося у вашу комірчину? — Здивувалася я. – Як ти сказала? Каморка? Безсовісна, тільки спробуй просити допомоги. Я з нею по-людськи, а вона… тьху на тебе, — сказала моя неадекватна сусідка і кулею вилетіла з моєї квартири. Ми з донькою ще 2 дні сміялися, схопившись за живіт. Краще б сусідка тоді жартувала, бо її пропозиція звучала більше як анекдот, аніж як пропозиція дорослої, розсудливої людини. Зараз вона зі своєю сімейкою з нами не вітаються, а коли ми проходимо, дивляться на нас як на гнойових жуків; але, думаєте, нас це ширяє?