Интересное тут

Коли син був живий, то я йому щоразу говорила, що зі своєю дружиною Людкою він щасливий не буде. Син покійний із нею три роки мучився. Вона ж не знала меж. Ніколи навіть не питала, звідки він бере гроші, щоб розважати її. Мій хлопчик горбатився на трьох роботах, до батьків вибратися на вихідних не міг, а їй було мало. Після пoxо рону ми цю негід ницю прогнали. Вона тільки й встигла, що куртку прихопити. Я з чоловіком вирішили, що жодної речі їй не віддамо. Все було куплено за гроші сина. Цій Людці нічого не належить. Вона приходила кілька разів, щоби забрати речі, але ми її на поріг не пускали.

-Що ти сюди тягнешся? Усі гроші від нас хочеш? Ми тобі не Олексій, на шию не дамо сісти. Ось бідолаха через тебе в мог и лу зліг. Ти навіщо його змусила вночі їхати до своїх батьків? До ранку терпіти не могла? Ненавиджу тебе, гадино. — Кричала я на неї. У день ав ар ії, мій син Олексій о третій годині вночі поїхав до апт еки, а потім мав поїхати до тещі додому. Чи бачите, вона себе погано відчула. У результаті сина не стала, а тещі просто захотілося уваги, тому й розіграла спектакль із поганим самопочуттям.

Багато друзів Олексія не розуміють, чому ми так погано ставимося до Люди. А як ставитися до людини, яка відправила мого сина на см е р ть? Вона часто дзвонить, загрожує су дом, якщо квартиру не звільнимо і речі їй не віддамо. Думає, що вона має права щось вимагати від нас, але це не так. Квартира оформлена на чоловіка мого, а речі я забрала, як моральну шкоду. Все золото, яке купив мій син, було придбано на його чесно зароблені гроші. Вона й копійки на них не витратила. Я вважаю, що ми з чоловіком робимо правильно.

Усю свою юність я мріяла про одне: вийти заміж, наро дити прекрасних дітей, мати найщасливішу сім’ю на світі. Але не тут було… Я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, коли навчалася на останньому курсі. Він був дорослим, тому швидко зміг вирішити усі мої nроблеми з одногрупниками. Ми стали бачитися частіше та частіше. У результаті наш зв’язок переріс у сімейні відносини. Мої батьки були проти цього зв’язку, але я пішла до кінця. Були певні фі нансові nроблеми, але я була щаслива. У чоловіка завжди були nроблеми з роботою.

Незважаючи на це, невдовзі Олексій зробив мені пропозицію – і я погодилася. Довго не могли заваrітніти. А коли це все ж таки вийшло, чоловік залишився без роботи. Він обіцяв, що незабаром знайде джерело заробітку, але все обмежувалося підробітками тут і там. На останніх місяцях вarітності Льоша раптом почав затримуватись вечорами. Приходив пізно – але rрошей у сім’ї більше не ставало. Наро дила – і мого чоловіка начебто підмінили. Його не було кілька днів. Я сиділа з дитиною одна. Якось увечері він зателефонував мені, сказав, що втратив свою картку, що випив і попросив забрати його додому.

Я виконала його прохання — але наступного дня подала на роз лучення. Однак на цьому наш зв’язок не обірвався. Він дзвонив час від часу, ось тільки щоразу чогось у мене просив. Я доnомагала йому, адже колись любила цю людину. Але потім я дізналася, чому він так різко змінився. Виявляється, ще за місяці моєї ваrітності у нього була kоханка. Нині вони одружилися. Такого я вже не могла терпіти. Позбавила його батьківських прав — та він і не особливо чинив опір. Досі не можу зрозуміти, чому він так вчинив. Напевно, зрозумію і пробачу його лише через багато років.

Того дня я повернулася з роботи раніше. Стало погано, я відпросилася. Такий стан після важкого розлучення був частим явищем. В нас двоє дітей. Цілий день я катую себе найжа хливішими думками, навіть забуваю поїсти – ось тому й такий стан. Хата зустріла мене тишею. Діти були у школі. Подивилася на вулицю – йшов гарний сніг. Раптом помітила на трубах якогось чоловіка. Одразу подумала – якийсь безпритульний. Але чомусь не хотілося відривати від нього погляду. Приглядалася, приглядалася – і дедалі більше впізнавала у ньому свого колишнього чоловіка.

Одяглася і вибігла надвір. Підійшла до ті ла, помацала; наче живий. Повернула обличчям до себе – чоловік! Коля навіть упізнав мене, але був надто п’я н им, щоб щось вимовити. Притягла його додому, розділу та у ванну. Замерз, ско тина. Заварила чай. Напоїла. Сиджу, чекаю, коли опритомніє. -Давай розповідай. Тільки швидко. Незабаром діти прийдуть. -Пом ир ати зібрався. От і кинув вас, щоб не завдавати болю. Жив у матері в селі, звільнився, знайшов у селі підробіток.

-У сенсі, по мир ати зібрався? -Пам’ятаєш, я довго хв ор ів, і ніби погладшав. Пройшов обстеження. Л ік арі сказали, що хв ор оба невиліковна. Лег кі. Коли влаштовувався на роботу, треба було принести довідки з лі ка рні. Думав, ось зараз і забракують. Пройшов обстеження. Виявилося, цілком здоровий – хоч у ар м ію, хоч у косм ос. Міські л іка рі підтвердили, що здоровий. Пив на радощах кілька днів. А потім, на автоматі, сюди й занесло мене… Та гаразд ти, не реви. Все ж таки добре… -А Ще казав, що розлюбив. Іншу знайшов…

У свого майбутнього чоловіка я заkохалася, будучи ще школяркою. Тоді я закінчувала школу. Одружилися ми за 2 роки. На цей момент я була вже на 6-му місяці ваrітності. Коли моєму kоханому виповнилося 18 років – його призвали до армії. Через кілька місяців після його відходу, у нас наро дилася прекрасна донька. Доnомагали мені мама та свекруха. Коли чоловік повернувся з армії, то заявив, що працювати поки що не може, і для нього настав той самий час, коли можна погуляти та насолодитися життям. На той час я була ще молода і красива – і помічала на собі захоплені погляди таких самих молодих та красивих чоловіків. Тому рішення про роз лучення я прийняла протягом декількох днів.

Весь свій час я почала присвячувати доньці. Хотіла виховати гідну людину. На щастя, обидві її бабусі не залишали мене одну. Вони погоджувалися по черзі сидіти з онукою. Все змі нилося тоді, коли моїй дочці виповнилося 7 років. Мені закортіло наро дити ще одну дитину. Але як це можна зробити? Треба було щось вигадати, адже коли я бачила наживо або по телевізору маленьке дитя – то просто не могла стримати сл із. Набралася сміливості, і вирішила зблизитися з одним знайомим хлопцем, який нещодавно роз лучився та виnлачував алі менти. Я йому подобалася — але одружуватися ще раз він не хотів.

Але відступати від мрії я не хотіла. Свекруха і мама були на боці моєї нової любові: відмовляли мене всіма силами, ніяк не могли зрозуміти, навіщо мені це потрібно? Але я завжди була впертою людиною. Сиділа в nоліклініці, і познайомилася з жінкою, яка, як і я, вирішила народ жувати як одинока мати. Вона почала розповідати мені, що все вже продумано, вона добре знає, що їй потрібно робити, коли наро диться дитина. Ця розповідь додала мені оптимізму. І я народила. У 28 років – чудового сина. Від людини, яку я ні до чого не зобов’язую. Важко мені зараз? Так! Але я щаслива і рада, що вчинила саме таким чином!

Таня та Аня виросли в одному дворі. Дві подружки завжди були разом. Обидві вийшли заміж, обидві наро дили доньок майже в один місяць. Загалом, настав час, коли доньки пішли у перший клас. Дівчата навчалися в одній школі та в одному класі. До школи вони добиралися разом, їх везла мати Таня. Аня пропонувала гроші за бензин, але та лише сміялася і казала, що не треба! -Коли ти купиш машину і сядеш за кермо, то возитимеш наших дочок. Час минав, доньки вже не були подружками, але Таня продовжувала їх відвозити. Їй було не складно, тим більше вона була досвідченим водієм, стаж у неї був добрий, 10 років.

Минуло 6 років, дівчата вже підросли. А Таня влаштувалась на іншу роботу. Возити дітей вона вже не могла; вранці донька діставалася транспортом, а ось назад було трохи складніше. Зима, швидко темніє, мама часто nереживала, як добереться дочка до будинку. Так і Аня nереживала; вона зустрічала дівчат на зупинці, і говорила їм, щоб діти не звернули з маршруту. Нещодавно Аня таки здала на права і сіла за кермо новенького авто. Але возити вона стала лише свою дочку. Зрозуміти її можна було: вона водієм недосвідченим ще була, не хотіла наражати на небезnеку чужих дітей.

Пізніше вона вже добре знала маршрут від школи до будинку, почала підкидати подруг доньки, які живуть дорогою додому. Але так сталося, що одного дня, коли вона їхала за донькою до школи, потраnила у Д Т П. Вона трохи постраж дала, але на допомогу покликала маму, бо не могла ходити, нога була сильно трав мована. Цього дня до Ганни прийшла її подруга Таня. І Аня попросила її про одну послугу: -Візьми Катю до школи з собою. За бензин я заплачу. Я дуже хви лююся, бою ся відпускати одну. Батько у відрядженні. З цього дня додому Катю постійно забирає тітка Таня. Аня ж поки що бої ться сідати за кермо.

У батьків нас було двоє: я і сестра. Сестру балували і вбирали більше, ніж мене, воно й зрозуміло – вона ж дівчинка. До мене ставлення було спартанським, і я ставився до цього спокійно. Так склалося життя, що, подорослішавши, сестра поїхала за кордон, там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, там і мешкає вже багато років. За цей час я теж завів сім’ю. Ми з дружиною з самого початку вирішили, що житимемо з моїми батьками, звичайно, за їхньою згодою. Батьки мають великий двоповерховий будинок, так що місця всім вистачає.

Батьки хоч і не хво ріють, але все ж таки вік позначається. То в них тиск, то спина бо лить, тому наша допомога була зовсім не зайвою. Дружина у мене розумниця, красуня. Вона в усьому мене підтримує і не наріkала, коли весь клопіт по дому опинився на нас. Ми, до того ж, ремонт у будинку зробили і обладнали двір. Усі самотужки. Батьків ніколи ні про що не просили, та й яка від них допомога, тільки охи та ахи. Але одного дня батьки мої заметушились. Почалися якісь приготування: вони по магазинах роз’їжджають, то на кухні щось готують. Виявилось, що приїжджає моя сестра. Які ж щасливі були мої старі, коли вона приїхала зі своєю сім’єю.

Батьки не могли з ними наговоритись. Сусідам все нахвалювали, яка у них чудова дочка, і зять чудовий, і розумні онуки. Подарунків їм приготували, та ще й з собою поклали купу всього. І мені стало так nрикро за мою дружину. За стільки років жодного слова подяки від моїх батьків вона не чула. Нашу турботу вони сприймають, як щось зрозуміле. Чому так? Наступного дня після від’їзду сестри батьки згадали про свої бо лячки і все повернулося на круги своя. Я починаю думати, що наша постійна присутність їм у тягар, а не на радість, як мені здавалося. Може нам із самого початку не варто було жити з батьками?

Моя єдина дочка вийшла заміж 2 роки тому. Молодим ніде було жити. У сватів жив старший брат зятя з дружиною і сином, а я жив один в приватному будинку. Дочка не здивувалася, коли я запропонував їм пожити у мене. Я був тільки за, і тому відразу після весілля Вероніка з Ігорем переїхали до мене. Роботи у мене завжди було хоч збавляй, так що зять виявився в моєму будинку дуже до речі в цьому плані. Незабаром Ігор почав працювати вахтами. Він тиждень допомагав мені вдома, а тиждень йшов на роботу.

Ніяких nроблем з цим не було, адже гроші Ігор приводив пристойні. Зять мені відразу здався розумним і тямущим хлопцем, але хто б міг подумати, що він не без rріха… Наш Ігор, виявляється, захоплювався аза ртними іграми. Одного разу я помітив, що пропали улюблені сережки дружини, які вона збиралася подарувати доньці, але не встигла. Я знайшов їх, коли збирав речі для прання. З штанів зятя випали ті самі сережки з червоними гранатами. Їх дружина купувала під час відпустки в Києві.

Тут я зрозумів, де зять пропадав днями, звідки він брав такі немаленькі суми грошей, чому у нього так часто затримували зарплату і чому його відносини з батьками були такими нестабільними. Я ставився до зятя, як до власного сина, довіряв йому, а він так nідло мені відповів… думав, помічника знайшов по дому, а виявилося, з таким помічником і вороrи не потрібні. Тепер я не знаю, як сказати про це доньці. Уявляю, як вона засму титися, і перед яким сkладним вибором вона встане. Жити з людиною, яка все з дому виносить-справа не з кращих, чи знаєте…

Мій батько кинув мене з мамою і пішов до іншої. Мені тоді було десять років. Потім він повернувся, але мама назад його не прийняла. У мами характер був жа хливим. Вона була сварливою. Тато завжди дбав про мене, давав мені гроші. Тепер йому 70 років. Він не працює. Я йому допомагаю, жити з ним під одним дахом я не можу. Він за собою не прибирає, до того ж, став nити. У нього часто збираються друзі-товариші по чарці і влаштовують n’янки. Вдома у батька повно бродячих собак і кішок; він піклується про них, годує, словом — живе з ними. Напевно, ви подумали, що я кинув батька? Ні. Він мій батько і я його ніколи не кину.

Він отримує мізерну nенсію, я постійно даю йому гроші, купую необхідні ліkи і продукти, оnлачую комунальні послуги. Нещодавно з дружиною ми зустріли батька. Він сидів на вулиці, просив милостиню. Я був в աоці. Моя дружина здивовано і осудливо подивилася на мене. Я їй завжди говорив, що допомагаю батькові, даю йому гроші і купую продукти. Виходить, що я її обма нював. Якщо я допомагаю батьку, навіщо йому просити милос тиню? Мені стало ніяково і соро мно. Я хотів крізь землю провалитися. У мене багато друзів, вони знають мого батька, що подумають про мене люди?

Дружина підійшла до нього і запитала, чому він милостиню просить, якщо син допомагає батько розповів, що збирає гроші для того, щоб вилікувати улюблену кішку, а ще щоб прогодувати бездомних собак. У мене немає слів: мій тато зайнявся благородною справою, але що про мене подумають наші родичі? Звичайно, скажуть, що син кинув батька напризволяще, і йому залишається тільки жебракувати. Я дав йому грошей і сказав більше не просити милос тиню. Моя дружина розлютилася, що тепер нам доведеться платити за їжу і ліkування бездомних кішок і собак. Тепер, коли проїжджаю повз вокзалів або церков, завжди придивляюся: чи немає там мого батька…

Нещодавно мені виповнилося шістдесят два. Я все життя працювала, тепер на nенсії. Живу одна. Три роки тому мій чоловік по мер. Діти живуть в іншому місті. Часто їжджу на дачу. Там у мене город, сад, а в місті робити нічого. Але нещодавно я захво ріла і майже два місяці не могла поїхати. Як тільки одужала, зібралася і поїхала на дачу. Доїхала, бачу, у мене хвіртка нарозхрист, думала, що зл одії залізли в будинок. Зайшла в будинок, на столі чашки, тарілки, відразу видно, що хтось їх використовував. Але я точно пам’ятаю, що перед від’їздом зробила капітальне прибирання: я ніколи не залишаю бру дний посуд.

Подивилася навколо, все на місці, будинок прибраний. Видно, що тут хтось жив під час моєї відсутності. Я виглянула у вікно, і побачила там хлопчика. Він сидів біля багаття і грів руки. Відразу здогадалася, хто жив в моєму будинку. Я швидко вийшла у двір і пішла до нього. Він різко встав, побіг до мене і сказав: «Вибачте, тітка, я у вас пожив, коли вас не було». Після він ви нувато опустив голову. Я мало не заnлакала, сер це стиснулося. Мені стало աкода хлопчика, запитала, чим харчувався всі ці дні. В руках він тримав шматок хліба.

— Ось, у мене є хліб, можу поділитися, Я тут два дні, на вулиці було дуже холодно, — сказав він, показавши мені залишки підгорілого хліба. Я запитала, де його мати. Він сказав, що ця мати його з дому проrнала, і він шукав, де пожити. Сер це почало ще більше ни ти від жа лю до цього маленького хлопчика. Всю ніч я обмірковувала, що ж мені робити. Запросила його пожити у себе. Незабаром я його уси новила. Скоро він повинен піти в школу, і я більше ніж впевнена, що він виконає свою обіцянку — добре вчитися — тому що вже вміє читати, писати і рахувати.

Після заміжжя ми відразу ж переїхали жити до батьків чоловіка. Вони жили поблизу міста, мали непоганий власний будинок зі своєю ділянкою. Звичайно, мені б хотілося жити окремо, але фінанси не дозволяли. Чоловік довго не міг знайти роботу, тому йому довелося залишити мене з батьками і поїхати на заробітки. Я сумувала за чоловіком, але розуміла, що він намагається для мене і нашого майбутнього. Заради цього варто було потерпіти. Щомісяця я отримувала перекази від чоловіка. Я вирішила, що гроші потрібно вкласти в будинок батьків. Він був трохи розвалений, тому потребував ремонту. На першу зарплату чоловіка я поставила нову огорожу. У свекра і свекрухи, крім сина, є дочка Софія. Софія була молодшою за свого брата. Вона заміжня, виховує двох милих дівчаток.

Софія на батьківський дім не претендувала, тому я так сміливо вкладала в нього гроші і сили. Думала, що він дістанеться нам. Коли я заваrітніла, то чоловік вирішив, що приїде назад назавжди. Спробує знайти роботу в рідних краях. Хотілося йому сина самому виховувати. Нам пощастило. Чоловік знайшов роботу відразу ж, та ще й платили непогано. Тим часом, будинок сильно змінився. Я встигла зробити ремонт на кухні, добудувати сарай, та й каналізацію провести змогли. Чоловік був задоволений станом будинку. У будинку кімнат було всього лише три, тому одну з них ми вирішили облаштувати під дитячу. Стали робити ремонт-як на порозі з речами з’явилася Софія, та ще й з дочками. Виявилося, що вона посва рилася з чоловіком, і той її проrнав зі своєї квартири.

Їй нічого не залишалося, як приїхати до батьків. Нам довелося їй виділити кімнату, яку ми так старанно намагалися перетворити в дитячу. З приїздом зовиці всі змінилися в rіршу сторону. Батьки дочку шкодували, тому віддавали їй всю nенсію, доглядали за онуками, а ось на мене і на мого сина їм стало наплювати. Свекруха стала часто ла яти мене за те, що я все роблю неправильно. Хоча раніше її все влаштовувало. Останньою краплею було те, що свекруха зажадала від мого чоловіка віддавати сестрі половину зарплати. Я сказала тоді, що нам потрібно переїхати на орендовану квартиру. Але він не погодився, а все тому, що йому було шкода грошей, які ми вклали в будинок. Він вважав, що повинна переїхати сестра — але зовиця нікуди не поспішала. Я не знаю, що мені робити. Залишатися зі свекрухою і зовицею — справжнє покарання. Ми постійно лає мося, розуміння між нами більше немає.