Интересное тут

Я свою доньку вже давно попередила, що вся її сім’я: і діти та чоловік – для мене небажані гості. Справа в тому, що 5 років тому донька розлу чилася зі своїм чоловіком. Вірніше сказати, не вона розлу чилася, а чоловік з нею розлучився, залишивши 2 дітей у себе. Поки колишній чоловік моєї доньки, Володя, працювала 12 годин на день, щоб його сім’я ні чого не потребувала, донька крутила інтрижkи на боці з якимсь чоловіком і навіть примудрялася в цей час залишати дітей одних вдома.

Дізнавшись про це, Вова подав розлу чення. Діти лишилися з ним. На Великдень я збираюся пекти куличі та накупити смакоти своїм онукам та улюбленому зятю. Вони, на жаль, живуть в іншому місті, тому ми бачимося не так часто, як хотілося б, але кожен їхній приїзд для мене свято, до якого я величезним задоволенням починаю готуватися за два дні як мінімум. Вова намагається замінити онукам обох батьків, але як ви можете здогадатися, у нього це поrано виходить, тому що мама є мама, її не заміниш.

Нещодавно у доньки з її другим чоловіком народилася спільна дитина. Вона подумала, що дитина якось вплине на мою думку, як і думала, якщо вона розпишеться з другим чоловіком і я розтану. Поми лялася. Я сказала їй, що якщо вона захоче, то може зазирнути до мене. Але тільки вона і тільки не на Великдень! Її сім’ю я в гості не чекаю. На Великдень я чекаю тільки улюбленого зятя та своїх 2 єдиних та гаряче улюблених онуків. Інших рідних я не маю.

З першим чоловіком мені не пощастило. Ми з ним прожили п’ять років, потім розлу чилися. Жили в моїй троячкі, яка дісталася мені у спадок. Раніше ця квартира належала моїй бабусі. Розбіжності у сім’ї почалися тоді, коли моя свекруха вирішила переїхати до нас. За півроку після її переїзду ми й подали на розлу чення. Він зібрав свої речі та пішов. Наш син залишився зі мною. Нещодавно хлопцеві виповнилося 15 років. Три роки тому я одружилася вдруге. Йому 40 років. Він працює водієм. Добре заробляє. Він переїхав до мене, бо залишив своє житло колиաній дружині. Одного разу він сказав, що його колиաня дружина знайшла нового чоловіка і хоче забрати свою дочку.

Так і привів доньку до нашої оселі. Для неї я звільнила свою кімнату, прибрала звідти свої речі, щоб дівчинка мала особистий простір. Дівчинка була з характером, прим хливою, самовільною. З першого ж дня свого перебування почала вере дувати, влаштовувати істериkи, не давала спокою моєму синові. Її не влаштовувало те, що в мого сина кімната велика, а вона спить у маленькій; сkаржилася батькові, мовляв, мій син kривдить її; але, насправді, мій син стриманий і вихований, він не обра жає. Вона справжня маніnуляторка. Батько завжди захищав дочку, виправдовував її.

Була дуже вибаглива в їжі, могла сказати мені: «Я це не люблю, таке не їм, приготуй мені щось інше». Минулого тижня вона просто показала пік свого наха бства. Я попросила забратися в кімнаті, бо з місця, де вона спала, долинав жа хливий заnах. Вона мені відповіла, що я ніхто й не маю права командувати. Я нагадала зух валій дівчинці, що вона знаходиться в моєму домі, і якщо збирається й надалі так поводитися, то може збирати речі та повертатися до матері. Мій чоловік став на захист доньки. Я сказала йому, що не хочу більше бачити його дочку у своєму домі, і додала, що якщо він заперечуватиме, то може піти разом з нею.

Ми з дружиною розлу чилися, коли діти вже були самостійні: син працював і жив зі своєю дівчиною на орендованій квартирі, дочка вчилася і жила в студентському гуртожитку. Жили ми тоді в квартирі, успадкованою дружиною від бабусі. Розлу чившись, я повернувся в село, в батьківський дім. Там жили моя старенька мати і брат. Теж давно розве дений. Прийняли мене радо, але знайти роботу в селі було великою nроблемою. Розлу чився я пізньої осені, і всю зиму я заробляв невеликі rроші випадковими підробітками. Таке життя було не по мені. Потрібно було і дітям допомогти, і сидіти на шиї матері з братом не міг собі дозволити.

Помикавшись всю зиму, навесні я вирішив поїхати на заробітки за кордон. Орав там як тато Карло, додому приїзджав нечасто. Коли син оформив свій шлюб, купив йому житло. Трохи пізніше купив квартиру і дочці. Завжди залишав братові з матір’ю великі суми на будинок і господарство. Думав, що коли повернуся із заробітків, то залишуся жити в селі. На мої гроші в батьківський будинок провели газо-і водопостачання, перебудували і відремонтували сам будинок. Десять років я заробляв на чужині. Важкі умови праці вимо тали мене. Та й не молодий вже. Я зрозумів, що сил вже більше немає. Рідні з радістю прийняли мене. І, повернувшись, став жити в батьківській хаті, порався по господарству, влаштувався працювати різноробочим в школу.

Грошей платили небагато, але зате стабільно. Та й заощаджень у мене залишилося чимало. Одного разу, коли і брат, і мати були відсутні вдома, я несподівано знайшов документи. За ним виходило, що вся нерухомість належить братові. Коли рідня повернулася додому, я запитав у них: «А я?» Брат сказав, що це лише документи, мати сказала, що дуже сподівалася, що я там, на чужині, знайду собі жінку і влаштую своє життя. Мені стало дуже nрикро. Що робити? Проба чити? Але як проба чити зра ду. Знову виїхати за кордон? Так здо ров’я вже не те. Переїхати до дітей? У них своє життя. Не знаю.

Так сталося, що сім’я сина завжди жила зі мною. Мені подобалося, що ми живемо великою та дружною сім’єю. З невісткою ніколи не сва рилися, навпаки, допомагали та прислухалися до думки один одного. У сина та невістки троє дітей. Я завжди їм допомагала з ними. Бувала, що з невісткою ліkарняні брали разом, щоб за дитиною стежити. Гроші приносили у дім усі. Ніколи не ділили їх та й не рахували, хто приніс більше. Через постійну суєту мені хотілося, щоб я скоріше вийшла на пенсію. Коли ж це нарешті сталося, що всі домашні справи лягли на мене, а я й була рада цьому. Вранці прокидалася, готувала сніданок для невістки та сина, відправляла їх на роботу, потім займалася онуками.

Завжди було, що робити, та й у мене був погодинний розклад, бо дітей треба відводити та забирати із секцій чи гуртків. Моє щастя тривало не вічно: якось отримала я смс-ку від сина. Мабуть, вона призначалася не мені. «Мало того, що мама сидить у мене на աиї, то їй ще й ліkи купувати треба». Мій світ звалився після прочитаного. Я не очікувала, що мій рідний син може думати про мене. Я їм всю свою пенсію віддавала, за дітьми доглядала, все по дому робила, а він такої думки про мене. Ліkи деякі я отримую безкоштовно, пільга у нас є така для пенсіонерів. Поговоривши із сином, я сказала йому, що прощаю. Але всередині все стискалося. Жити з ними більше не могла.

Зібрала речі та переїхала у орендовану квартиру. Переді мною постало питання, на які гроші мені тепер жити. Адже вся пенсія йшла на оренду квартири. Я вирішила сфотографувати кілька своїх робіт з батіку. Розпис по тканині завжди був моїм захопленням, у мене виходило дуже добре. Попросила колишніх колег зробити мені рекламу з «сарафанного радіо». Через якийсь час у мене з’явилися перші клієнти. Звичайно, гроші були невеликими, але жити на них можна було. Деякі сусіди, коли дізналися про мої роботи, попросили навчити цьому мистецтву своїх дочок. Так у мене з’явилися перші учні. Я живу тепер добре, від сина жодної копійки не прошу. Нехай радіє, що я не сиджу на шиї.

Нещодавно на вечірці я познайомилася з одним із чоловіком. Він узяв мій телефон і за два дні зателефонував мені. Ми поговорили і він попросив про зустріч. Я збиралася їхати на дачу та запропонувала йому поїхати зі мною. Він не відмовився. Я подумала, що це буде чудова можливість дізнатися одне одного ближче. Я вирішила приготувати шашлик. На моїй дачі є така можливість. У мене кредит, гроші розтягую до зарплати, і в холодильнику остання курка, яку розраховувала використати кілька тижнів. Я купила свіжий хліб із пекарні, що знаходиться біля мого будинку, замаринувала курку та поїхала.

Він попросив забрати його, бо не має машини. Я під’їхала до його будинку. Він вийшов із порожніми руками. Сів у машину, привітався і одразу сказав: «Сподіваюся, у тебе є там пожерти». Я сказала, що в мене немає нічого, не сказала, що збираюся приготувати шашлики. Він сказав, що треба зайти до крамниці. Я зупинила машину біля магазину, він увійшов туди і вийшов із пакетом. Не сказав, що взяв. Приїхали на дачу, посмажили картоплю, курку, приготувала овочевий салат. Я накрила стіл на двох. Він поклав на стіл доширак та хліб, які купив у магазині.

Наприкінці вечора заявив, що він забере собі додому свій хліб та доширак. Звичайно, я не відмовила. Ми з’їли мою курку і картоплю, він поклав у пакет свій хліб і доширак та ще й те, що залишилося на столі. Подивився на мене й усміхнувся. Я була в աоці. Ми доїхали до міста і я сказала, що у нас нічого не вийде, бо ми надто різні, що між нами немає нічого спільного. Це було моє перше та останнє побачення з ним. Скажіть, будь ласка, навіщо мені таке щастя? Я була глибоко розча рована. Чула багато історій, але щоб чоловік купував доширак на першому побаченні — такого ще не зустрічала. Не знаю тепер, сміятися чи nлакати.

Ми з подругою не бачилися дуже давно. Зустрілися з нею, поговорили. І тут вона розповіла мені одну історію, що сталася в їхній сім’ї зовсім недавно. Загалом вони забезпечена сім’я. Вони з чоловіком працюють, а їхня донька вчиться. Вона єдина дитина в сім’ї, тому батьки роблять для неї абсолютно все. Вони мешкають у двокімнатній квартирі. Дочка вчиться. Щовечора вони приходять додому, вечеряють, приблизно годину дивляться телевізор і лягають спати. Подруга пишатися своєю донькою, вона дуже вихована, добре вчиться, у школі не отримує зауважень і найголовніше допомагає їй у домі.

Подруга дивилася на інших дітей та раділа, що у неї така гарна дочка. Але якось після школи Настя не повернулася додому. Батьки прождали до десятої вечора і стали хвилюватися. Настя не відповідала на дзвінки батьків. Її друзі не знали про неї нічого. Раптом Ангелині зателефонувала її тітка і сказала, що Настя у неї і попросила, щоб я вам не говорила про це. Ангеліна здивувалася. Чому ж дочка пішла до її тітки? У неї однокімнатна, стару квартиру. Там же Настя не має своєї кімнати. Подруга швидко зібралася і поїхала до своєї тітки. Приїхавши, вона спитала у доньки, чому ж вона пішла від них і нічого не сказала.

Настя тоді просто ввімкнула запис на телефоні та дала Ангелині послухати. Вона записала чергову розмову батьків за вечерею. Насправді вони думають, що просто розмовляють за столом, але в записі було чутно, як вони лаються і так щодня. Настя ще розповіла, як вони збираються на дачу. Як кричать один на одного, але вони самі цього не помічають. Тітка подивилася на Ангелину і не змогла нічого сказати. Ангелина пообіцяла Насті, що вони з татом зміняться. Вони розмовлятимуть по-іншому. Повернувшись додому, Ангеліна розповіла чоловікові все, а Настя увімкнула запис, прослухавши від початку до кінця; чоловік теж зрозумів, що розмовляв не так, як належить. Тепер, під час вечері, вони старанно стежили за тим, що говорили.

Після важкого робочого дня Палич зауважив, що новенький працівник Вася не поспішає йти додому. — Що, знову теща дістає? Вася понуро похитав головою. Він був з дитячогo бyдинку. Як випустився, то йому була покладена квартира. Вася дуже хотів собі справжню люблячу сім’ю, тому став старанно працювати на будівництві У Палича, щоб заробити грошей на майбутнє життя. Адже ніхто не знає, в який день ти можеш зустріти свою долю. Так і вийшло несподіване знайомство Васі та Іри. Після роботи хлопець, як зазвичай повертався додому. Погода була дощовою, швидко темніло. На зупинці сиділа красива дівчина і плакала. — Вам чим-небудь допомогти? — запитав Вася. Дівчина підняла свої заплакані очі, ледве заспокоїлася і почала: — Я з подругою в барі сиділа. Тут з нею якийсь хлопець познайомився, ну вони і пішли разом танцювати. А потім зовсім про мене забули і поїхали.

А мені довелося за нас трьох заплатити в барі, гроші тільки на автобус залишилися. А він поїхав, останній. На таксі мені не вистачає, — і дівчина знову стала плакати. — Розумію … але грошей у мене самого немає, зарплата тільки через два дні. Ви можете залишитися у мене, спати на дивані, а я на підлозі. Не бійтеся, я просто допомогти хочу. Залишитися у милого хлопця на багато безпечніше, ніж на вулиці, тому дівчина погодилася. Вони в цей же вечір зрозуміли, що створені один для одного. Стали зустрічатися, незабаром одружилися. Іра переїхала до Васі, наpoдилася дочка. У Іри прекрасна мама, смачно готує, аж пальчики оближеш. І з онукою готова посидіти в будь-який день, одним словом, теща просто золота людина. Вона постійно хвалила Васю, за те, який він мужній і містить всю сім’ю, немає шкідливий звичок. Тільки ось з часом, теща стала змінюватися. Більше з’явилося претензій, якихось непорозумінь.

Часом вона могла підняти голос, потім ігнорувати. Іра нічого проти своєї мами сказати не могла, сама її боялася. Ось і Вася молодий хлопець, не знав, що робити зі своєю тещею. Тоді Палич вирішив все залагодити. Він сам себе запросив у гості до Васі. Прийшов в костюмі, з зачіскою, цілий пакет продуктів і троянди для тещі. Представився другом і старшим помічником Васі, і тут же почав розмову з тещею. Засипав її комплементами, і за зовнішність, і за смачну вечерю. Несподівано, але Палич з тещею стали бачитися частіше, вона навіть до нього в гості приїжджала. І обидва вони так змінилися-Палич на роботі став поблажливіше, не залишав мужиків допізна. Теща ж стала такою, якою була при першому знайомстві. — Паличу, як тобі це вдалося? — Ех, Васька, учись. Просто часом усвідомлюєш, що на самоті довго не протягнеш. Людині завжди потрібна людина.

Олена вийшла заміж, тільки до неї Вадик вже був один раз одружений. Дружина його виявилася неві рною, rуляючою. Вадик тут же kинув її, як на власні очі побачив усі докази її зра ди. І все було б добре, тільки ось мама Вадика дуже любила його першу дружину, прямо як доньку, і продовжувала з нею спілкуватися навіть тоді, коли Вадик одружився з Оленою. Олені було однаково; Тільки тур бував факт того, що на скільки сильно свекруха любила колиաню дружину, на стільки сильно нена виділа Олену. На всі свята свекруха обов’язково запрошувала колиաню дружину, хвалила її, цілувала, дарувала найкращі подарунки.

А Олені вона говорила так: -У тебе і так є мій найдорожчий подарунок – мій син. Нічого дорожчого я тобі запропонувати не можу. Якось на ювілей свекруха запросила всіх родичів і, звичайно ж, колиաню дружину сина. Олена не хотіла бачити цей маскарад, але й не прийти на день народження свекрухи також не вдасться. Тоді Олена просто заховалася на кухні, тихо різала салати чи спілкувалася з дітьми. Під кінець бенкету, свекруха заявила, що в неї зникла скринька із золотом, вона тут же зви нуватила Олену. -Так тому що більше нема кому kрасти, тут усі свої рідні люди. -Але мама, Олена теж рідна людина, вона є частиною нашої родини.

-Твоєї, а не нашої! – відповіла мати. Після цього Олена більше не приходила до будинку свекрухи. Було nрикро, що вона так прилюдно її підставила та зrаньбила. Після сме рті свекрухи виявилося, що квартиру вона заповідала дочці, а синові дісталася дача. Тільки ось ні Олена, ні Вадик дачі не любили. Довелося виставити на продаж, тільки насамперед треба там все почистити та помити. Приїхали чоловік із дружиною на дачу, стали розбирати речі у полицях. Тут Вадим і знайшов ту саму скриньку із золотом, яку мама втратила, і всю прови ну на Олену переклала. Золото Вадим продав, а на отримані rроші відвіз дружину до моря. -Така тобі моральна компенсація за той rанебний випадок, — пояснював Вадим.

Ольга з’їхала від батьків до міста вчитися. Там вона познайомилася з Олегом та вийшла за нього заміж. Її сестра Настя залишилася у батьків. Двічі виходила заміж і розлу чалася. У неї син та дочка. Ольга з Олегом жили у квартирі, яку він успадкував від діда. Спочатку їм було тяжkо, на житло не вистачало. А ще й з дитиною, Денисом. Далі настала світла смуга. Поступово нагромадили грошей і купили двійку. Зробивши ремонт, здали. Здавали майже п’ятнадцять років. Денис виріс. Навчався на ліkаря. Квартиру, яку здавали, хотіли подарувати йому, коли він одружиться. На той час син Насті захотів переїхати в місті вчитися. Настя з батьками стали просити Олега та Ольгу, щоб вони дозволили Андрію на деякий час жити у тій квартирі, яку вони здавали.

Довго умовляли, і вони погодились. Він переїхав туди, навчався та підробляв у кафе. У нього з’явилася дівчина, і вони вирішили одружитися. Тоді Ольга сказала сестрі, що їм потрібно буде знайти собі орендовану квартиру і з’їхати. Вони обіцяли незабаром знайти житло. А поки що залишаться там. Через деякий час Андрій став дзвонити тітці, сkаржився, що немає грошей, а її подруга ваrітна, і вони ще повинні встигнути одружитися при закінченні першого семестру. Він пообіцяв, що шукатиме їм квартиру і вони з’їдуть після медового місяця. Після того зателефонувала Ользі Настя, казала, що дочка на восьмому місяці ваrітності та ті гроші, що вона відкладала для Андрія, тепер має віддати доньці. Тоді Денис теж встиг знайти собі половинку, і вони з нею жили з батьками, щоб не виселяти племінника з вагітною нареченою.

Зіграли весілля Дениса, наро дилася дитина. Після весілля Ольга та Олег поговорили з родичами, пояснили, що настав час їм шукати собі квартиру, бо цю квартиру вони спочатку купили для Дениса і в нього вже своя сім’я, настав час пожити окремо. Андрій весь час дзвонив і сkаржився тітці. То дитина потрапила до ліkарні, то грошей немає, то ріелтор кинув, а потім зовсім змінив номер, і не відчиняв їм двері. Навіть Денис поїхав поговорити по-людськи, щоби вже з’їхали. Але після цього Родичі почали надзвонювати Денису, казали, що він жадібний, що через його візит у невістки зникло молоко. Терпіння Ольги та Олега закінчилося. Сім’ю Андрія виселили з величезним шумом. Батьки та родичі вже чотири роки не спілкуються з Ольгою, мовляв – безсердечні вони і злі, не дали сім’ї Андрія пожити в їхній квартирі.

Світлана Семенівна, мати Олі, піднімала одна дочку – за доnомогою мами. Оля у дитинстві цікавилася, де тато. Але мати нічого не розповідала. Тепер у свої 24 роки Олі вже не цікавий батько. У вік інтернету, було б бажання, можна знайти будь-кого. Прізвище у них з матір’ю досить рідкісне. Тож знайти його в соцмережах не проблема. А якщо не знайшов, значить не шукав. Не шукав, отже, не потрібно. А оскільки не потрібно, то й напрошуватись Оля не буде… Через рік, після того, як не стало бабусі, Оля переїхала жити до свого хлопця на квартиру і вже два роки живе з ним. Нехай і без штампу в паспорті, та сім’я. Спочатку молодята вирішили, що дітей заведуть після тридцяти. Отоді й оформлять відносини офіційно…

Ще коли бабуся жива, вони приватизували житло на трьох. З відходом бабусі Світлана Семенівна вступила у спадок і тепер вона власник двох третіх квартир, а Оля — однієї третьої. Півроку тому Світлана Семенівна привела додому Анатолія. Бадьорий чоловік, життєрадісний, руки ростуть звідки треба, на пару років молодше за неї. Роз лучений, все залишив колишній дружині, забравши лише особисті речі. Гроաей зайвих у того не було. Місяця три працює, місяць шукає іншу роботу. І хоча Світлана Семенівна непогано заробляє, але, коли Толя має rроші, він їх віддає громадянській дружині, потім просить у неї на курево і транспорт.

У квартирі, вмілою чоловічою рукою, навів лад: дещо полагодив, інше відрегулював. П’ятниця. Кінець тижня та кінець місяця. У конторі, де працює Оля, всі завантажені роботою «вище даху». І тут вхідний дзвінок від Світлани Семенівни на телефон доньки. Оля скинула дзвінок – не до того. За годину знову дзвонить. Оля відповіла: «Мам, у нас завал, якщо не горить, відкладемо до вечора». Мати відповіла «Можеш нас Толею привітати. Ми розnисалися». «Я тебе вітаю. Але якщо що, мені твому чоловікові виплачувати за частину квартири», — сказала донька. Мати розсердилася: «Мені всього 49! Що ти мене ховаєш! Або завидно, що тебе заміж не беруть!» і кинула слухавку. Пос варилися. І хто винний?