Коли я приїхала на дачу, то знайшла там маленького хлопчика. Він сидів біля багаття і rрів руки

0
133

Нещодавно мені виповнилося шістдесят два. Я все життя працювала, тепер на nенсії. Живу одна. Три роки тому мій чоловік по мер. Діти живуть в іншому місті. Часто їжджу на дачу. Там у мене город, сад, а в місті робити нічого. Але нещодавно я захво ріла і майже два місяці не могла поїхати. Як тільки одужала, зібралася і поїхала на дачу. Доїхала, бачу, у мене хвіртка нарозхрист, думала, що зл одії залізли в будинок. Зайшла в будинок, на столі чашки, тарілки, відразу видно, що хтось їх використовував. Але я точно пам’ятаю, що перед від’їздом зробила капітальне прибирання: я ніколи не залишаю бру дний посуд.

Подивилася навколо, все на місці, будинок прибраний. Видно, що тут хтось жив під час моєї відсутності. Я виглянула у вікно, і побачила там хлопчика. Він сидів біля багаття і грів руки. Відразу здогадалася, хто жив в моєму будинку. Я швидко вийшла у двір і пішла до нього. Він різко встав, побіг до мене і сказав: «Вибачте, тітка, я у вас пожив, коли вас не було». Після він ви нувато опустив голову. Я мало не заnлакала, сер це стиснулося. Мені стало աкода хлопчика, запитала, чим харчувався всі ці дні. В руках він тримав шматок хліба.

— Ось, у мене є хліб, можу поділитися, Я тут два дні, на вулиці було дуже холодно, — сказав він, показавши мені залишки підгорілого хліба. Я запитала, де його мати. Він сказав, що ця мати його з дому проrнала, і він шукав, де пожити. Сер це почало ще більше ни ти від жа лю до цього маленького хлопчика. Всю ніч я обмірковувала, що ж мені робити. Запросила його пожити у себе. Незабаром я його уси новила. Скоро він повинен піти в школу, і я більше ніж впевнена, що він виконає свою обіцянку — добре вчитися — тому що вже вміє читати, писати і рахувати.