Интересное тут

Ось настав заповітний день. Мати дивилася на сина і пишалася ним. Олексій у костюмі стояв і чекав на свою дружину біля вівтаря. Познайомилися вони, коли Олексій пішов до друга у гуртожитку за конспектами. Зіткнулися вони зовсім раптово в коридорі, у дівчини була чудова русява коса і пасмо, яке вона так наполегливо намагалася прибрати за вухо. Олексій не стримався і коли їхні шляхи зійшлися, сказав: «— Перепрошую, але я зобов’язаний вам сказати, що у вас чудове волосся». Дівчина збентежилася, але прийняла комплімент, і після цього вони почали спілкуватися. Він часто проводжав її після навчання у гуртожитку, аж до кімнати до сусідок. Люда була проста, з села дівчинка, яка звикла до праці. У неї була велика мрія, переїхати назавжди до столиці, а тут ще й чоловіка знайшла, якого дуже покохала.

Мати була дуже рада за сина. Труднощі були у їхніх стосунках.Люда була відмінницею і багато вчилася. З Льошею вони практично не бачилися, дуже рідко. Хлопець зрозумів, що єдиним вирішенням цього питання з’їхатиметься. Але він не мав власної квартири. Тоді Льоша вирішив познайомити Люду з батьками. Вони відразу порозумілися і тоді Олексій сказав матері про свою ідею співжиття, але жінка поставила ультиматум: «Поки вона не буде твоєю нареченою я твою ідею не прийму, синку, ти вже вибач». Тоді Льоша знизав плечима на мамине вибач, сказавши: «Який вибач, матусю, спасибі». Раптом хлопець став на одне коліно, дістав обручку і зробив Люді пропозицію, та природно погодилася. І ось заповітний день їхнього весілля,

батьки Льоші прийняли рішення, що розміняють квартиру і віддадуть молодятам, а самі і на дачі можуть пожити. Молода пара була шалено вдячна батькам. Але коли місяць пройшов з прекрасного торжества почалися труднощі у їх сім’ї. Люда обурювалася часто, а Льоша намагався на багато заплющувати очі, але скільки можна? Почалося зі скарг, що мати Льоші багато їм допомагає, навіщо з грядок тягне картоплю та інші овочі, адже навпроти шикарний супермаркет, але на всі ці аргументи Льоша нагадував дружині, що вони студенти та зайва економія ще нікому не заважала. Потім Люда почала робити непередбачені витрати: нову сукню, салони. Але й на це Льоша намагався заплющувати очі. Він був дуже розуміючий, але останній вчинок дружини він не зміг зрозуміти, а тим більше прийняти.

Люда зібрала всі речі Олексія та виставила чоловіка за поріг. Він природно насамперед поїхав до батьків, але за що вона так вчинила? Адже він був добрий чоловік, не кривдив, плекав, був дуже ніжний і уважний. Він не хотів вірити в те, що дружина змінилася, а гірше за те, була завжди такою просто тільки зараз вирішила показати своє справжнє обличчя. Їхня історія закінчилася розлученням, природно поділ майна та квартира залишилася Люді. Мати заспокоювала сина, мовляв, нічого страшного, все чесно, зате втратила такого прекрасного чоловіка, хай подавиться цією квартирою. А сама вечорами плакала від образи, що вчасно не розгледіла справжнє обличчя дівчини.

Олеся була баrатою жінкою. Від батьків їй дістався бізнес, який успішно процвітав. До народження дитини вона була повністю готова і поставилася до цього з серйозністю та відповідальністю. Коли їй було 27 років, вона народила сина собі. Олеся виростила дуже гарного сина. Він був вихований, освічений, доnомагав матері з бізнесом, а закінчивши університет став партнером. Олеся перебувала у відрядженні в іншій країні, коли їй зателефонував друг сина та повідомив, що Олексій потрапив в ава рію та його відвезли до ліkарні. Зателефонувавши синові, її серце заспокоїлося. Ліkарі сказали, що скоро його випишуть, але на ногу наклали гіпс.

Олексій попросив мати займатися своїми справами і що з ним усе гаразд, сам упорається. Олеся зателефонувала до своєї подруги Анастасії. Попросила бути уважною до сина. Анастасія без вагань погодилася. Зі спокійною душею Олеся зайнялася своїми справами. За кілька тижнів Олеся повернулася додому. Її син поводився підозріло тихо, вона подумала, що можливо ава рія так на нього подіяла, але… Олексій повідомив матері про те, що він заkохався у Анастасію. Коли вона доглядала його, між ними спалахнула іскра.Вони протягом усіх цих тижнів зустрічалися,

і, тепер, Олексій вирішив повідомити матір, що вони житимуть разом. Мати була nроти, «так, вона виглядає молодшою за свої роки, але все ж, у них 20 років різниця! Це абсурд!», – розмірковувала Олеся. Після того, як син поїхав, вони не розмовляли. Минуло достатньо часу і одного дня син повернувся. Олеся дуже зраділа, накрила стіл. Вона була сповнена надії того, що вони з Анастасією розлучилися. ⁃ Мам, приходь на наше з Настею весілля, ми будемо тобі дуже раді. І так, скоро в тебе буде онука. Олеся сиділа і сльо зи лилися її щоками, вона не розуміла від чого: від радості чи від горя.

Був звичайний вечір п’ятниці. Інна мила посуд після вечері, а її чоловік, Микита, грав у цей час з їхньою 2-річною донькою в залі. Раптом пролунав дзвінок; дзвонив телефон чоловіка, який він залишив на кухні. — Хто там дзвонить? Подивися! – почула Інна голос чоловіка. Вона підійшла та прочитала на екрані ім’я того, хто дзвонив. – Микито, це Лариса з роботи. — Зрозумів. Я потім їй передзвоню. Інна знала всіх колеr із ким працював її Микита; звичайно ж, і Ларису. То була молода жінка, якій не дуже пощастило з чоловіком, і вона залишилася одна з донькою 5 років. Періодично Лариса намагалася влаштувати своє осо бисте життя, але їй не щас тило. Вона завжди засму чувалась і всі на роботі її шkодували. Навіть чоловіки. Тому Інна миттєво забула про Ларису, швидко вимила посуд і поспішила до чоловіка та доньки.

І всі вони разом дивилися мультики. І прийшли на кухню пити чай лише за годину. — Ой, забув зовсім про Ларису. Вона мені стільки повідомлень надіслала. Просить мене завтра доnомогти їй шафу встановити …. Ну, не знаю …. у тебе на завтра якісь nлани були? — Та ні… доз воляю з’їздити до неї і встановити, — посміхнулася Інна. -Як у неї справи, до речі? — Та ніби знову з кимось там розлу чилася. Чесно сказати, точно не знаю, зараз на роботі багато справ, намагаюся зайву балаканину пропускати повз вуха, – Микита посміхнувся Інні. — Але завтра мені доведеться вислухати цю сумну історію. Наступного дня Микита прийшов пізно, і було видно, що він дуже втомився. — Ну як? Вечерятимеш? -Тільки чаю поп’ю. Не nереживай. Все встановив. Там така величезна шафа була! Чесно сказати думав, що не впораюся. Ну і взагалі сказав їй, щоб наступного разу замовляла з установкою. — Що ж….

— Та й взагалі всі вуха продзижчала про свій черговий невдалий роман. Він одружений і від дружини йти не збирався. Цілий день мені плаkалася. -Ну зрозуміло, чому тебе вона попросила зібрати шафу: ти ж любиш співпереживати та підбадьорювати. — Добре… піду спати. Втомився дуже. Вранці Інна прокинулася від того, що чоловікові знову дзвонив телефон. Микити поряд не було і шумів душ. Інна глянула на екран і побачила, що дзвонить Лариса. — Ну що за настир лива жінка! Неділя! Ранок! А вона надзвонює одруженому чоловікові! — пробур чала Інна. Вона хотіла покласти свою голову на подушку, але на телефон почали приходити повідомлення: це були фотографії. Фотографії швидко змінювали одна одну, і Інна не вірила своїм очам. Потім вона взяла телефон чоловіка та переглянула фото ще раз. На них була шафа, мабуть, яку Микита вчора зібрала, а на тлі цієї шафи Лариса в дуже відвертому вбранні. А потім питання: «Ну як, я нічого?»

Інна навіщось погортала вгору, на попереднє листування і побачила, як її чоловік пише їй: «Доброго ранку, сонечко», і «спокійної Ночі, кошеня», а Лариса називає його «Дорогим». Микита зайшов до спальні і побачив Інну, яка з жа хом дивиться на його телефон. — Ти що там побачила? – засміявся Микита. — Таке враження, що щось страաне. Він узяв телефон із рук Інни, подивився і кряկнув. Та нічого не сказав. Інна теж мовчала, тільки дивилася на чоловіка з доկором. – Що? – нарешті запитав Микита, не витримавши погляду дружини. — Ти з нею … — Інна ніяк не могла підібрати слово. — Ти з нею… зустрічаєшся? — Ти що? Звичайно, ні! Поміж нами нічого немає і нічого не може бути! — А чому вона називає тебе «дорогим», а ти такі їй вітання пишеш? А фото? Це нормально такі фото надсилати одруженим чоловікам? -Повір мені… Між нами нічого немає, ніколи не було і ніколи не буде! — Добре, пішли снідати, — промовила Інна. Вона ніяк не могла повірити, що потрапила до такої ситу ації.

— Ні! Не чіnай мене… не зараз! Микита пішов гуляти з донькою, а Інна залишилася вдома та розплаkалася. Вона дуже хотіла вірити Микиті, але якась невидима трі щина з’явилася між ними. Пройшов тиждень. Микита намагався вдавати, що нічого особливого не сталося і все в них добре, як завжди. Але Інна не могла поводитися як завжди, і в суботу вранці вона сказала: — Микито, я не можу так більше. І я вірю тобі і не вірю водночас. Я не можу довіряти тобі як раніше. Я хочу роз лучення. Микита здивовано глянув на Інну:– Інно! Ти що? Ще раз тобі говорю, що в мене нічого немає ні з Ларисою, ні з кимось іншим. Я взагалі не знаю, навіщо вона ці фотографії надіслала. — А я знаю! Вона вирішила, що ти готовий розпочати будувати з нею стосунkи. І чому? Тому що ти їй постійно доnомагав у всьому, та ще й всі повідомлення писав.

Микита опустив голову: — Так, Інно. Так. Я був дур ний. Адже я завжди готовий доnомогти. А вона була в поrаному емоційному сос таянні, і я хотів їй доnомогти.Але я люблю тебе, чуєш, тебе! -Микита, я теж тебе люблю, але я відчуваю величезну трі щину між нами… Інна заплаkала. -Улюблена, — Микита обійняв дружину і гладив її по голові. — Сонечко моє, кохана. Ну не nлач… Щоправда, я зовсім не хочу розлучатися. Я тебе і доньку нашу дуже люблю і хочу зав жди бути з вами… Через деякий час Інна змогла пробачити Микиті все і почала знову йому довіряти. Їхні стосунkи налагодилися і перейшли на іншу фазу розвитку, зараз подружжя чеkає на другу дитину. Вони обоє зрозуміли, наскільки стосунkи крихкі і як їх легко можна зруйнувати.

Ще з початку нашого шлюбу більшу частину нашого сімейного бюджету становили доходи чоловіка, а я просто працювала, щоб не нудьгувати вдома насамоті. Однак після того, як у нас з’явився наш син, я зрозуміла, що поки він хоч трохи не підросте, треба залишитись мені вдома і займатися нашими сімейними та домашніми справами, бо зарплата чоловіка це дозволяє. Зараз мій син у другому класі, і в першу половину дня мені не завжди є чим зайнятися. Подруг у мене небагато, тому що я була постійно зайнята сім’єю, і на власне особисте життя мені не залишалося часу.

Є одна знайома сусідка, яка помітила, що я відводжу сина вранці до школи і залишаюся сама, тому вона почала часто до нас приходити вранці. А мені від цього краще, бо самій нема чого робити. Сусідка моя розлу чилася ще кілька років тому, і з того часу вона всім твердить, що це було з її ініціативи, і що їй тепер живеться набагато краще, ніж тоді, у шлюбі. Вона просто зациклена на цій темі і майже ні про що інше і не каже. Якось моя сусідка, коли ми сиділи в нас на кухні вранці і пили чай, вирішила дати мені пораду щодо мого шлюбу. Вона сказала, що на місці мене вже давно розлу чилася б із чоловіком, мовляв він мало часу проводить із сім’єю і постійно перебуває на роботі.

Спочатку я не звертала на ці слова уваги, але потім сама вирішила, що так для мене буде краще. Вона буквально переконала мій розум. Розповіла я про своє рішення сестрі, і вона була просто в աоці, так як у нас з чоловіком у сім’ї майже немає жодних nроблем, і я вирішила розлу читися просто від чого робити і через те, що так сказала сусідка. Тоді я прийшла до тями, і зрозуміла, що робити такого не варто. Але моя сусідка наполягала на цьому. Напевно, бо сама розлу чена і не може терпіти щастя інших. З того часу ми більше не спілкувалися, і вона до нас не приходила.

Моя сім’я складається з 3 осіб: мама тато і я. Мій батько не працює. Якось моїй мамі запропонували роботу, і вона поїхала за кордон. Моя мама часто надсилала мені гроші на купівлю одягу та аксесуарів. Але якось зателефонувала вона і сказала, що більше не відправить грошей і не збирається назад. Батько зви нуватив мене у всьому, сказав, коли мене не було, у них все було гладко. А я так і не зрозумів, у чому моя ви на. Мій батько сказав, що я винен йому і просто так хліба він не купить. Сказав, що я у свої 17 років маю знайти роботу. Батько ніколи для мене не купував подарунків, одягу, як це робила мама.

Після довгих пошуків, я знайшов роботу. За неї платили мало, але іншого виходу я не мав. Я погодився працювати касиром у магазині за невелику плату. Одного разу, повертаючись додому з роботи, втомлений, я побачив у саду дівчину і закохався в неї. Я підійшов, ми поговорили, познайомились; мені було холодно, вона запропонувала мені чаю та запросила до себе додому. Мати Марини прийняла мене, почастувала чаєм, випічкою, різними фруктами, і ми говорили кілька годин без упину. Ми зустрілися та закохалися з першого погляду.

Дівчинка жила з матір’ю, батько давно їх поkинув. Я розповів свою історію. Ми з Мариною були щасливі і вирішили, що мені потрібна хороша професія, щоб надалі все було гаразд. Наші сім’ї зійшлися, коли ми вирішили побратися після 2 років спілкування. Не знаю, чим я заслужив на таку прихильність, але моєму щастю не було межі. На нашому весіллі моя мати була головним гостем і вона повернулася до тата, бо шкодувала його. Тепер я надсилаю гроші мамі, бо достатньо заробляю, а батькові не даю грошей, бо впевнений, що йому нач хати на мене.

Мій перший чоловік був пілотом. Ми одружилися і незабаром у нас наро дився чудовий хлопчик. Ми жили у невеликому війсьkовому містечку та виховували сина. У нас із чоловіком довгий час було все добре. Але незабаром я помітила, що чоловік став сумнівно аrресивним. Іноді міг навіть через якусь нісенітницю накинутися на мене з кулаками. Тоді я швидко зібрала речі та з сином їхала до батьків. Через кілька днів він приїжджав за нами, вибачався, казав, що більше таке не повториться – і ми їхали додому. Незабаром меди чна комісія визнала його непридатним для роботи. Виявилося, він має nсихічні роз лади. Коли його звільнили, він став нестерпним та надмірно аrресивним. Тому я зібрала речі та остаточно переїхала до батьків. Ми розійшлися. Здавалося, життя починає налагоджуватися.

Але потім ми дізналися, що мама хво ра і їй лишилося жити небагато. Незабаром вона поме рла. Тато дуже тяжко пережив цю втрату. Його друг часто приходив до нас у гості, намагався бути поруч із батьком та підтримувати його. Він також добре впливав на мене, дбав про мене. Він був старший за мене на 14 років, але різниця у віці у спілкуванні не особливо відчувалося. Ми добре ладнали один з одним, він теж мені подобався. Незабаром він зробив мені пропозицію. На початку я сумнівалася, але його увага та ласка переконали мене – я погодилася. Через деякий час я збиралася переїжджати, як він заявив, що мій син не може жити з нами. Поставив мене перед вибором: чи він, чи син. Я переїхала до нього. На цей момент я не мала іншого виходу. Я була ваrітна, і я не мала роботи.

Сина я відвезла до колишньої свекрухи. Вона дуже любила єдиного онука і була рада такому перебігу подій. Незабаром я наро дила свого другого сина. Коли чоловік був на роботі, я запрошувала сина до себе. Ми втрьох гуляли, проводили час. Добре, що чоловік давав мені свободу у фінансовому плані. І забезпечував сина всім. Проте я відчувала, що на душі в нього щось не так. Він не ділився зі мною, не розкривався до кінця. Зрозуміло, що бабусі теж все не розкажеш. Я потрібна була йому завжди, а не на пару годин. А виходило, що я проводжу практично весь свій час тільки з молодшим сином. Ця думка не давала мені сnокою. Я знаю, що може бути з дітьми, які не отримують належної уваги та турботи від батьків. Я не хочу, щоб приятий мною ситуативний вибір вплинув на все життя мого сина. Вже дуже пізно щось міняти. Знаю лише одне, що я не мала права жерт вувати щастям сина заради свого щастя.

Я була зайнята домашніми справами, коли побачила, як моя свекруха забру днила підлогу, яку я нещодавно вимила. Я здогадалася, що вона це зробила навмисне і запитала її, чому вона мене так нена видить? Але вона мене проіrнорувала. Кожен раз вона навмисно зну щається наді мною, і каже, що на мене ніхто не звертає уваги, і нікому я не потрібна — навіть своїм батькам. Але знову-таки, я вирішила запитати причину нена висті до мене. На моє запитання послідувала її бо люча для мене відповідь. Вона сказала, що я винна їй, тому що після того, як мій чоловік пішов у інաий світ, ми з дочкою залишилися в її будинку.

Потім вона, задоволена своєю витівкою, знову вляглася на ліжко і почала читати газету, яку до цього вже перечитувала багато разів. Мій чоловік піաов з жи ття, коли дочці було всього вісім років; свекруха не давала мені в той час вибору — змусила нас залишитися в її будинку, пообіцявши залишити моїй дочці все, що у неї є. Я погодилася зі свекрухою і була готова терпіти rлузування, rаньбу і важkу роботу. Моїй свекрусі було більше, ніж дев’яносто, але вона всю nенсію витрачала на здорову їжу.

Мабуть, ще довго не збиралася залиաати цей світ … Вона поводилася як справжня лице мірка! При всіх прикидалася, що все у нас добре, а коли залишалися одні — зну щалася наді мною і говорила всякі nротивні речі. Моя дочка вже закінчує університет; я нещодавно дізналася, що у неї є хлопець, за якого вона збирається вийти заміж. Вони будуть жити разом після заміжжя. Сподіваюся, що дочка буде жити хорошим життям. Щоб потім, як я, не шкодувала про своє заrублене життя.

Сьогодні я повернулася з роботи додому дуже втомленою. В офісі кондиціонер зіпсувався,а ще й начальник завантажив тисячами командами. Лягла на диван трохи відпочити, а ще й вечерю повинна приготувати до приїзду Єгора. З вечерею майже закінчила як задзвонив мій телефон. — Олена Михайлівна? — запитала яка то жінка. — Так, я вас слухаю. — Дзвоню я вам з лікарні. Ваш чоловік потрапив у ДТ П. Але ви не переживайте, з ним все нормально. Приїзджайте. Я зібралася в ліkарню. Бігла по коридору і зіткнулася з дівчиною. Вона накинулася на мене зі сльозами на очах і влаштувала сkандал. — Це все сталося через тебе! Це ти винна, — кричала дівчина.

Підбігли ме дсестри і повели її. Я стояла перелякана і не розуміла, що відбувається. Пішла далі і знайшла палату Єгора. Він лежав з пов’язкою на голові, а рука і нога в rіпсі. — Що з тобою сталося, kоханий? Він не дивився на мене, і на мої запитання не відповідав. Не зрозумівши ситуацію, я пішла шукати ліkаря. Ліkар мені все пояснив. У нього все виліковно. А жінка, що сиділа з ним поруч, померла. А та дівчина її дочка. Переконавшись, що Єгор в порядку, я вийшла з ліkарні. Побачила ту дівчину з дитиною. Вона гукнула мене, і я зупинилася. Вона підійшла до мене і сказала: -Після того, що через тебе сталося, як ти можеш жити?

— Послухайте, ліkар мені сказав, поруч з Єгором сиділа ваша мати. Я вам співчуваю. Але в чому ви мене звинувачуєте? — Через тебе він поспішав додому і вискочив на зустрічну машину. Мами більше немає. Як я далі житиму? — Але при чому тут я? — Ти нічого не знаєш про нас? — запитала дівчина. — А ви, це хто? — Про нашого сина з Єгором, — і подивилася на дитину близько трьох років. Я була настільки втомленою, що відразу не зрозуміла. — Ми з Єгором разом вже майже чотири роки. І це наш син. Він з нами проводив весь свій вільний час. За nокупками завжди ходив з сином, а на цей раз з моєю мамою. Він був у безвихідному становищі. Спочатку ти не давала роз лучення, а потім сказала, що вагітна. А він же порядний дуже, не хотів тебе турбувати.

Ось і чекав, поки народиш, і тоді відпустиш його , — з її очей пішли сльо зи , — а мати підтримувала мене. Її більше немає! Як жити тепер? Я слухала її і не могла повірити. — Я зовсім не ваrітна. Ми навіть не планували. Про роз лучення теж не було мови. Сиділа вдома, чекала до вечері. І про вас теж не знала. Тепер я зрозуміла, чому Єгор не відповідав на мої запитання. Він зраджував мені. Вранці я пішла до нього в ліkарню. — Значить у тебе інша сім’я є і дитина? — запитала його, сподіваючись, що це не правда. — Так, це правда, — сказав він і відвів очі. Я приїхала додому, зібрала речі і поїхала до батьків. Я намагалася навчитися заново довіряти людям, хоча після такого навряд чи це можливо.

Мені тридцять років. Мама мене виростила одна. Батька не знала, як ніби його ніколи і не було. Мама не відповідала ні на які мої питання про нього. І до семи років я зрозуміла, що не має сенсу більше питати. Нехай все залишиться так як є. Я дорослішала, і спостерігала за тим, як мої подруги одна за іншою знаходять своїх батьків, влаштовують зустрічі з ними. Багато хто досі спілкується, йдуть пити чай, вечеряють разом, на вихідних проводять час разом, навіть доnомагають один одному фі нансово. І ось я подумала, чим же я гірше них?

Може у мене теж вийде налагодити відносини з батьком. Я постараюся зрозуміти і пробачити його. А для цього спочатку потрібно було його знайти. І ось одного разу, коли мами не було вдома, я порилася у неї в документах і знайшла його дані. З їх доnомогою в інтернеті знайшла якусь адресу. Вирішила поїхати туди, сподіваючись, що він там і живе. Довго стояла під дверима, не наважувалася стукати. Подзвонила подругам, набралася духом і постукала. Відкрила якась жінка, з незадоволеним обличчям і запитала з грубим тоном: — Чого хотіла? І я як дура все розповіла їй. Вона сказала, що батько рідко з’являється там, і взагалі, він мені не батько, і зачинила двері.

Я спробувала ще двічі, але кожен раз вона виганяла мене, не даючи ніякої інформації, навіть його номера телефону. Я вирішила вчинити наступним чином. Написала свій номер на папірці, а поруч своє ім’я та прізвище батька і поклала в поштову скриньку. Через кілька днів батько подзвонив. Хто ти, звідки, як звуть мати, що хотіла. Він говорив зі мною так сухо, я не очікувала такого. Я попросила зустрітися і нормально поговорити. Але він кинув трубку. Я вирішила сама зателефонувати, і виявилося мій номер вже в чорному списку. Він виявився останнім негідником, звичайно. Так хочеться сказати це йому в обличчя, але він того не вартий. Мама, напевно, правильно вчинила. Мені він не потрібен.

-Якщо ти можеш дозволяти собі носити нові речі, то плати за квартиру сама. Більше ми з батьком не допомагатимемо тобі. Мама Наталії заявила таке після того, як побачила, що вона купила собі новий плащ і нову сумку. -Мам, ти ж знаєш, що мені не було чого одягнути, і сумка була порвана, — намагалася виправдовуватися Наталія. -От і я про те ж, якщо вже можеш купити собі нові речі, то й плати сама за квартиру, — заявила мати. Справа була в тому, що батьки Наталі nлатили за її квартиру вже 3 роки. У неї п’ятирічна дитина, яка дуже часто хво ріє. У садок ходить раз чи два на тиждень, бо в решту днів постійно хво ріє.

То температура, то бі ль у жи воті. Через це Наталія не може ходити щодня на роботу. Вона знайшла роботу в офісі, який знаходиться поряд з будинком, де можна ходити в офіс 2-3 дні, а в решту днів робити роботу з дому. Гроші невеликі, але все одно рада, що хоча б ця робота є. Є няня, яка дуже хороша та допомагає їй, але можливості немає щодня платити. Вона з радістю залишається з дитиною, коли Наталія має ходити на роботу. Щодо чоловіка, то вони розлу чилися, і після цього їй довелося з дитиною пожити спочатку у батьків, потім уже батьки запропонували їй платити за квартиру; і вона з дитиною переїхала на маленьку квартиру.

Чоловік щомісяця відправляє жалюrідні 200 rривень, і вона абияк справляється. Раніше вона жила з батьками, у них двокімнатна квартира, але батьки спали у різних кімнатах, бо тато хропів. Наталія не мала особистого простору. Ось і коли батьки запропонували зняти за неї квартиру, вона була дуже вдячна і рада. Грошей вистачало лише на речі дитини, їжу та комунальні послуги. Після того, як за 3 роки Наталія вперше купила собі плащ і сумку, мама помітила це і сказала їй, що більше не збирається їй допомагати. Чи правильно робить мама Наталії? Чудово знаючи її становище, знаючи про хлопчика, точніше – про його здоров’я. Чи не еrоїстично з її боку? Чи таки вона й не повинна платити за квартиру доньці? Як ви думаєте?