30 років я намагалася знайти свого батька, а коли я врешті-решт знайшла його, то дізналася те, що від мене так довго nриховували

0
44

Мені тридцять років. Мама мене виростила одна. Батька не знала, як ніби його ніколи і не було. Мама не відповідала ні на які мої питання про нього. І до семи років я зрозуміла, що не має сенсу більше питати. Нехай все залишиться так як є. Я дорослішала, і спостерігала за тим, як мої подруги одна за іншою знаходять своїх батьків, влаштовують зустрічі з ними. Багато хто досі спілкується, йдуть пити чай, вечеряють разом, на вихідних проводять час разом, навіть доnомагають один одному фі нансово. І ось я подумала, чим же я гірше них?

Може у мене теж вийде налагодити відносини з батьком. Я постараюся зрозуміти і пробачити його. А для цього спочатку потрібно було його знайти. І ось одного разу, коли мами не було вдома, я порилася у неї в документах і знайшла його дані. З їх доnомогою в інтернеті знайшла якусь адресу. Вирішила поїхати туди, сподіваючись, що він там і живе. Довго стояла під дверима, не наважувалася стукати. Подзвонила подругам, набралася духом і постукала. Відкрила якась жінка, з незадоволеним обличчям і запитала з грубим тоном: — Чого хотіла? І я як дура все розповіла їй. Вона сказала, що батько рідко з’являється там, і взагалі, він мені не батько, і зачинила двері.

Я спробувала ще двічі, але кожен раз вона виганяла мене, не даючи ніякої інформації, навіть його номера телефону. Я вирішила вчинити наступним чином. Написала свій номер на папірці, а поруч своє ім’я та прізвище батька і поклала в поштову скриньку. Через кілька днів батько подзвонив. Хто ти, звідки, як звуть мати, що хотіла. Він говорив зі мною так сухо, я не очікувала такого. Я попросила зустрітися і нормально поговорити. Але він кинув трубку. Я вирішила сама зателефонувати, і виявилося мій номер вже в чорному списку. Він виявився останнім негідником, звичайно. Так хочеться сказати це йому в обличчя, але він того не вартий. Мама, напевно, правильно вчинила. Мені він не потрібен.