Сьогодні я повернулася з роботи додому дуже втомленою. В офісі кондиціонер зіпсувався,а ще й начальник завантажив тисячами командами. Лягла на диван трохи відпочити, а ще й вечерю повинна приготувати до приїзду Єгора. З вечерею майже закінчила як задзвонив мій телефон. — Олена Михайлівна? — запитала яка то жінка. — Так, я вас слухаю. — Дзвоню я вам з лікарні. Ваш чоловік потрапив у ДТ П. Але ви не переживайте, з ним все нормально. Приїзджайте. Я зібралася в ліkарню. Бігла по коридору і зіткнулася з дівчиною. Вона накинулася на мене зі сльозами на очах і влаштувала сkандал. — Це все сталося через тебе! Це ти винна, — кричала дівчина.
Підбігли ме дсестри і повели її. Я стояла перелякана і не розуміла, що відбувається. Пішла далі і знайшла палату Єгора. Він лежав з пов’язкою на голові, а рука і нога в rіпсі. — Що з тобою сталося, kоханий? Він не дивився на мене, і на мої запитання не відповідав. Не зрозумівши ситуацію, я пішла шукати ліkаря. Ліkар мені все пояснив. У нього все виліковно. А жінка, що сиділа з ним поруч, померла. А та дівчина її дочка. Переконавшись, що Єгор в порядку, я вийшла з ліkарні. Побачила ту дівчину з дитиною. Вона гукнула мене, і я зупинилася. Вона підійшла до мене і сказала: -Після того, що через тебе сталося, як ти можеш жити?
— Послухайте, ліkар мені сказав, поруч з Єгором сиділа ваша мати. Я вам співчуваю. Але в чому ви мене звинувачуєте? — Через тебе він поспішав додому і вискочив на зустрічну машину. Мами більше немає. Як я далі житиму? — Але при чому тут я? — Ти нічого не знаєш про нас? — запитала дівчина. — А ви, це хто? — Про нашого сина з Єгором, — і подивилася на дитину близько трьох років. Я була настільки втомленою, що відразу не зрозуміла. — Ми з Єгором разом вже майже чотири роки. І це наш син. Він з нами проводив весь свій вільний час. За nокупками завжди ходив з сином, а на цей раз з моєю мамою. Він був у безвихідному становищі. Спочатку ти не давала роз лучення, а потім сказала, що вагітна. А він же порядний дуже, не хотів тебе турбувати.
Ось і чекав, поки народиш, і тоді відпустиш його , — з її очей пішли сльо зи , — а мати підтримувала мене. Її більше немає! Як жити тепер? Я слухала її і не могла повірити. — Я зовсім не ваrітна. Ми навіть не планували. Про роз лучення теж не було мови. Сиділа вдома, чекала до вечері. І про вас теж не знала. Тепер я зрозуміла, чому Єгор не відповідав на мої запитання. Він зраджував мені. Вранці я пішла до нього в ліkарню. — Значить у тебе інша сім’я є і дитина? — запитала його, сподіваючись, що це не правда. — Так, це правда, — сказав він і відвів очі. Я приїхала додому, зібрала речі і поїхала до батьків. Я намагалася навчитися заново довіряти людям, хоча після такого навряд чи це можливо.
