Интересное тут

Моя дочка Олена ні з того, ні з цього вигнала чоловіка з дому. Адже нещодавно побралися, а ми зробили все, щоб у них було добре. Подруги запитують у мене причину, а я кажу, що хлопець хороший, ось тільки Олена зі свекрухою все ніяк не ладнала, але жили вони окремо. Моя Олена все літо проводила на дачі, на морі їм не можна було, свекруха називала це зайвими витратами. Дочка вийшла заміж за Іллю без особливого благословення свекрухи. Ставилася вона до неї з наміром, але дізнавшись, що у невістки є квартира і машина, промовчала.

Приходила Єлизавета Василівна до них додому з постійними перевірками, але моя їй так дорогу перекрила, що та й перестала ходити. Ілля це не подобалося, звичайно, але він упокорився. Олена теж перестала до свекрухи в гості ходити. Минув рік, і вона захотіла на курорт та й заробляє Олена цілком добре. Поговорила з чоловіком, очі спалахнули. Зробили Іллі закордонний паспорт, тур забронювали. Дочка на радощах із сестрою чоловіка поділилася, а та все матері своїй розповіла. Увечері цього ж дня з’явилася свекруха і сина ла яти почала.

Мовляв, якщо грошей багато, то матері допомагай. Каже, що на дачі справ повно, і якщо син полетить у відпустку, може вважати, що матері в нього більше немає. Розвернулась і пішла, а Ілля погодився з нею, сказав, що якщо мама проти, то він не полетить. Олена залишила всіх і полетіла одна, а після повернення подала на розлу чення. Свекруха почала стверджувати, що невістка знайшла собі когось на курорті. Ілля намагався поговорити з дружиною, але дочка сказала нам: краще зараз, ніж згодом, коли вже діти будуть. Про одне лише Олена шкодувала, що не одразу помітила недоліки Іллі. А як ви вважаєте? Чи правильно вчинила моя дочка?

Класний керівник одного зі студентів запросила його маму до коледжу на бесіду. Керівник із кількома предметниками пояснили їй суть питання. – Ви розумієте, у нас немає комп’ютера. У старшого сина смартфон, у середнього звичайний кнопковий телефон, з нього ще сміються і знущаються через це, а молодша дочка в перший клас пішла. Як мені бути за цих умов? У нашому місті жодна школа та жоден коледж не перейшли на онлайн режим навчання повністю. Просто коли діти стали все частіше хворіти, закривався то один клас, то інший, дітей відправляли тимчасово на віддалення.

І в одному із закритих класів навчається Антон, маму покликали до коледжу, але на її запитання не відповідають. Відповідей немає. Мама розлучена, вирощує одна трьох дітей, працює. Мама гарна та дбайлива жінка, а діти виховані, ввічливі та охайні. Але тут така nроблема. Її звуть до школи то для середньої дитини, то для молодшої, а зараз і для старшої. <<Чому їх немає під час уроків? кінець чверті! А першокласниця? Що робитимете, коли вона відставатиме? Як немає комп’ютера? Купуйте!>> Тільки не сказали на які rроші. — Навіть за наявності кращого комп’ютера я маю залишитися вдома, особливо у разі молодшої доньки. А я не можу дозволити собі не працювати.

А якщо їхні уроки співпадатимуть, мені що, купити три комп’ютери? Я розумію і, можна сказати, навіть погоджуюся з нею. Але я теж вчитель, розумію, що вчителям теж нелегко. З нас вимагають оцінки та присутності студентів на заняттях. -А Як у вас Антон займається? — Запитав у мене зам. — у міру своїх можливостей. В кінці чверті я його атестувати буду хоч по телефону, хоч поштою, нехай і голубиною. Він до вишу не збирається. Якось вирішимо, — відповіла я. -Так розумію. У мене у класі хлопчик був. Живе на селі, там інтернету немає. Довелося поставити «трояк» за семестр, а то й з авансом. Він ніколи не відповідав за весь семестр. На цьому й розійшлися.

Василь тоді вдруге одружився. Його перша дружина пішла з життя за трагічними обставинами. Віра його тоді відходила, мотивувала. Але здається пере-мотивувала. Злегка меркантильна була особа. Вася добре заробляв, але дружині завжди було мало. Вона спочатку почала відправляти чоловіка після роботи таксувати, потім на один з вихідних. А через три місяці дружина прийняла рішення, що хоче з’їхати з незручної квартири і оселитися в будинку, тому чоловік повинен таксувати в два вихідних. — Вір, нам же вистачає rрошей. Давай візьмемо іnотеку. — Ніякої іnотеки, ще чого, я ще в борги не влазила. Будемо жити на мою зарnлату, твою відкладати будемо. Ну чоловік не зміг заперечити. На другий місяць роботи без вихідних.

Хворе серце дало про себе знати. Прямо на замовленні у нього прихопило серце, благо ліки були з собою. Другий напад стався на основній роботі, його тоді начальник особисто відвів в медпункт. Там йому медсестра і сказала звернутися до лікаря, а він знову дістав свої таблетkи і випив. — Ви б краще до ліkаря звернулися, а не самолікуванням займалися. — Сходжу я, місяці через два. У підсумку після нападу, чоловік знову відправився на замовлення. В цей час додому до дружини приїхав його начальник. — Вірочка, здрастуйте. А де Василь? — Він таксує. — А коли ж він відпочиває? — Коли спить. Ми на будиночок збираємо. — Ви знаєте що йому погано сьогодні було з серцем? Йому б до ліkаря сходити.

— Він що маленька дитина? Я що його за ручку повинна відвести? Якщо треба нехай йде. Коли чоловік повернувся, Віра йому такий сkандал вчинила, мовляв, це він спеціально намовив начальника, щоб він прийшов. Доводити зворотнє, було марно, тому Вася не повечерявши пішов спати. Втомився він, і серце у нього боліло. На ранок у дружини задзвонив будильник. Вона пішла будити чоловіка на роботу, тільки ось він не прокидався. — Мені що особисто потрібно підходити і кричати, щоб ти встав? Вона підійшла стягнула з чоловіка ковдру. Василь вже не встане, Василь пішов у інший світ. Допрацювався чоловік. На nохоронах жінка плакала голосніше за всіх. Звинувачувала себе. Вона часто буде приходити до чоловіка на моrилу. Будинок вона так собі не куnила.

Одного разу Василиса їхала до батьків в гості з трирічною дочкою. У маршрутці було дуже багато людей. Коли вони зайшли, то їй поступився місцем молода людина і вона змогла сісти і взяти дочку на руки. Під час подорожі Оленка крутилася у матері на руках, вона ніяк не могла заспокоїтися, дівчинка швидше хотіла вийти з маршрутки. Дитина на хвилину задумалася, а потім голосно сказала: — Мамо, А ти бюстгальтер забула вдома! Потрібно повернутися і надіти! Всі пасажири почали сміятися, а Василиса почервоніла і запитала: — Не можна так говорити! Чому ти так вирішила? — Я бачила, що коли ми виходили з дому, то твій бюстгальтер залишився на дивані! — сказала дитина.

Пасажири почали сміятися голосніше, а молодій матері було дуже соромно. Жінка спробувала заспокоїти дитину, але дівчинка зовсім не слухала матір. Вона хотіла дізнатися, як це мама їде в маршрутці без бюстгальтера. — Мама, покажи бюстгальтер! Покажи! — говорив дитина і спробував розстебнути сорочку. Люди голосно сміялися, а жінка не знала, як заспокоїти дитину. Не буде ж вона роздягатися в маршрутці, щоб показати, що вона одягнена в бюстгальтер. Жінка через деякий час змогла пояснити дитині, що у неї кілька бюстгальтерів і один залишився вдома, а вона одягла інший.

Дівчинка не вірила матері і вперто питала: — Ти мені не брешеш? Ти точно одягнена? А чому не хочеш показати? — Коли приїдемо до бабусі з дідусем, я тобі покажу, а зараз сиди тихо. — відповіла мати. Дитина з недовірою подивився на Василину, але вирішив більше не розпитувати. Через 30 хвилин вони приїхали на потрібну зупинку і вийшли з маршрутки. Молодій матері було соромно, а дитина і зовсім забула, про що питала в маршрутці. Думаю, у багатьох батьків були конфузи з дітьми і не раз вони червоніли. Ось такі маленькі дівчатка і хлопчики – завжди говорять все, що думають.

Не буду приховувати, що у нас з чоловіком є невелика різниця у віці, я старше його на 6 років. Раніше так гостро це не відчувалося. Хоча раніше це взагалі ніяк не відчувалося, оскільки ми любили один одного. Любов пішла, а все інше вдруге. Зауважу також, що чоловік жив у моїй квартирі. Нерухомість я купувала ще до весілля і виплатила іпотеку за рік до того моменту, як розписалися. І тепер всякий раз, коли ми сварилися, він погрожував, що піде від мене.

Кілька разів навіть демонстративно намагався зібрати речі, але я не хотіла, щоб ми розлучалися – починала вибачатися і просила його залишитися. Він залишався. Але цей хід йому дуже сподобався.Два дні тому знову почав погрожувати, що піде. Тоді мене переклинило. Я сиділа на дивані і дивилася, як він збирає свої речі. Не заважала йому, а він набивав одну сумку за одною. Коли всі свої речі він вигріб з шафи, то сів поруч зі мною і почав сам миритися, мовляв, погарячкував …

Я попросила його віддати ключі від квартири і валити. Але тепер уже він не хотів йти. Я психанула і виштовхала його з квартири. Він на майданчику щось кричав про речі. Я стала викидати сумки з його речами прямо з балкона на тротуар. Живу на другому поверсі, тому сумки від удару не розліталися на шматки, а шкода … Ось такий ефектний крок до розлучення. Втомилася від усіх цих загроз. До біса! Поживу одна, хоча б ніхто не буде настрій псувати. А як ви ставили крапку в своїх відносинах?

Ми випадково познайомилися з Мироном. Хоча, чи випадково? Я завжди мріяв заробити багато та одразу. Але мрії так і залишалися мріями… Мирон одразу «увійшов у становище» і запропонував піти з ним на сеанс чорної магії, де зі мною проведуть церемонію везіння. Баба Віра, моя покійна бабуся, побачивши Мирона в нашій квартирі, перехрестила того. У Мирона аж дим із вух пішов від злості. «Якщо стара не вгамується, я тобі не доnомагатиму!», прошипів він. Я й попросив бабусю виїхати до села. Вона чинила опір. Побоювалася залишати мене одного з Мироном. А на прощання попередила:

«Ти з нечистим зв’язався. Не на добро це». Хто б прислухався до її слів. Блиск обіцяного достатку сліпив і манив мене. До початку проведення першого ритуалу, Мирон мене попередив: «Через п’ять років буде необхідно провести обряд повторно. Тоді і ціна буде вищою, і справу ти матимеш з тим, хто стоїть наді мною»… І мені почало везти. Скрізь та у всьому. Мені навіть не потрібно було докладати жодних зусиль. Це були дивовижні відчуття. Я бачив себе над усім і вся. Вважаючи інших нижче себе, безкарно ображав і тупцював людей. Місяців шість тому настав термін другого ритуалу. Мирон прийшов і передав слова свого господаря. Той за легке життя зажадав мою душу.

Тут у мене розплющилися очі. Я зрозумів, у якій пастці опинився через свою легковажність. Спробував відмовитись, сказавши, що мені достатньо наявного. Мирон попередив, що заберуть усе, що дали… І почалося. Спершу мене звільнили з роботи. Обґрунтували «професійною неграмотністю». Потім потрапив до автоkатастрофи. Сам постраждав не сильно, машина – вщент. Ну і наостанок – тяжко захво рів. І тоді я попросив доnомоги… Священик сказав, що я сам повинен покаятися перед Богом. Потім він молився про віддалення від мене диявола. Так я відбувся від Мирона. І на своїй шкурі відчув справедливість прислів’я «Безкоштовним буває лише сир у мишоловці!»

Дочка вже 2 роки в столиці живе. Навчається в Інституті на економіста. Розумна дівка! Точно, в матір пішла! Живе в орендованій квартирі. Ну, як в знімній … Армійський товариш здав нам її за символічну плату. Квартира відмінна. Невелика, але новенька. Я ще дивувався, звідки в хрущовці така квартира … Дочки допомагаємо, направляємо копієчку-іншу, щоб було на що булочку до чаю купити. Студентам непросто в наш час! І вона, дорога, нас радує. Дзвонить регулярно, фоточки в соцмережах шле, навіть по скайпу дзвонимо один одному. Демонструє, що сита-одягнена – живе тихо, мирно, без тусовок і брудом не заросла …

Я теж буваю іноді в столиці. Того дня вирішив відвідати доньку. Природно, не попередив. Смакував, що зловлю з залицяльником… І обом вуха накручу! Просто ввечері подзвонив в домофон. Відповів незнайомий голос. Я подумав, що подружка. кажу: — ТАТО Олени я! Відкривати. Не відкривають, тиша… Спробував ще-трубку не беруть. Мабуть, сюрприз вдався! Потираю руки. Набираю дочки. — Льонок, ну що… відкривайте вже. Батько замерз! Тиша в трубці. — Та не бійся, я все прощу! — Тату, ти де? — Під дверима стою. Відкривай вже! — Ти що в Києві? На Шевченка? — Ага! Я тріумфував. Дочка помовчала і каже: — Тату, я должна тебе признаться …

Загалом, в квартирі на Шевченка дочка давно вже не живе, а здає її дорожче… рази в три! Гроші за квартиру перераховує вчасно, а виручені… йдуть на іпотеку! Як вона примудрилася її отримати — для мене залишилося загадкою, адже початковий капітал потрібен і робота… Загалом, без коханця, напевно, не обійшлося, але з’ясувати, хто він, не вийшло. Дочка мовчить як риба. Живе дочка у власній квартирі: Новій, в хорошому районі. Цю квартиру ми і бачили на фотках, а не ту в хрущовці. Нічого сказати! Заповзятлива панянка росте! Лаяти не став, пожурив трохи… І напросився в гості. Армійський товариш теж не образився. Сказав, що не дарма на економічному вчиться!

Нещодавно зустріла свою подругу-однокурсницю Валю. Я її не впізнала, вона змінилася. Ми не бачилися мабуть років десять чи більше. Валя була без настрою. Сіли на лавку і розговорилися. Вона розповіла мені про свої nроблеми. П’ять років тому Валя вийшла заміж. Батьки чоловіка на весілля вирішили подарувати їм квартиру у центрі міста. Після весілля вони розпочали ремонт. До переїзду жили на орендованій квартирі. Через рік у них народилася дитина Андрійка. Валя пішла у деkретну відпустку. Чоловік підробляв на будівництві. Грошей у сім’ї не вистачало. Вибору не було. Треба було на роботу. Валя попросила свою матір приїхати до неї та наглядати за малюком. Вона погодилася.

На той момент синові виповнилося вже п’ять місяців. Коли свекруха дізналася про це, то висловила своє невдоволення. Їй не хотілося, щоб мати Валі жила, так би мовити, у їхній квартирі. Але ж хтось мав допомагати їй з дитиною. Постійно були сварkи та сутички. Зрештою вони так сва рилися, що взагалі перестали спілкуватися. Неприємно було жити у такій обстановці. На даний момент вони живуть вчотирьох у маленькій квартирі. Вона з чоловіком, синочок та її мати. Грошей, як і раніше, не вистачало. Відпочивати їдуть дуже рідко, хоча свекруха має дачу на морі.

Сама вона туди не їде, проблеми із здоров’ям. Та й родичів не пускає. Дозволяє тільки синові, а ось невістці, онукові та тещі — повна відмова. Валя дуже сердита і скривджена на чоловіка. Він завжди мовчить і виконує все, що йому скаже мати. За дружину жодного разу не заступився. Нині синові Валі вже чотири роки. Вона працює в салоні краси і збирає на дачу, хоча б на маленьку ділянку, щоб було куди поїхати відпочити. Але коли її мрія здійсниться — вона не знає, тому що збирати доведеться довго, тим більше з такою свекрухою і з таким безхребетним чоловіком.

Сергій із Ганною одружені вже кілька років. Живуть у двокімнатній квартирі чоловіка, придбану ним до одруження. Народили двох дітей погодки. Коли Ганні виплатили материнський капітал за другу дитину, вирішили купити квартиру свекрусі. При цьому всі продовжують жити там де і жили: свекруха у своїй квартирі, подружжя з дітьми — у квартирі Сергія. Лише адреси прописки змінили. Свекруха прописалася на дачі, а у свекрухи прописалися Аня з дітьми. Власниками новопридбаної квартири оформили Сергія, Ганну та їхніх двох дітей. Кожному належить чверть квартири. Через деякий час Сергій завів собі kоханку і вирішив, що одружиться з нею.

Незабаром він заявив Ганні: — Забирай свої речі та звільняй приміщення. – А як бути з дітьми? – Діти залишаться зі мною. А ти ні. Я покохав іншу і одружуся з нею. — Але ж діти наші! — Вони нічого не зрозуміють. Малі ще. — І куди, по-твоєму, я маю переїхати? — Ну, у тебе ж є власна нерухомість. Можеш переїхати на якийсь час туди. — Що означає «на час»? Ти й звідти збираєшся мене виставити? У Ганни голова пішла кругом від навалилася плутанини. Продати квартиру без згоди дітей вони не можуть. Діти згоди дати не можуть, тому що у трьох та чотирирічних малюків такого права немає.

Сергій є власником частки у квартирі свекрухи. Отже, має право і туди заявитись разом зі своєю новою дружиною. Якщо ж і діти залишаться з ним, тоді Ганна житиме у своїй квартирі «на пташиних правах». А ймовірність того, що суд віддасть дітей батькові велика, оскільки зарплати Сергія та Ганни непорівнянні. Ганна відмовилася покидати квартиру, де живуть її діти, перебралася до їхньої кімнати. Розстелила на підлозі матрац і спала на ньому. Вирішила дочекатися суду та докласти всіх сил, щоб дітей залишили з нею. Тим більше що свекруха обіцяла їй свою підтримку.

Я була в декретній відпустці, коли по мер дідусь чоловіка і заповів нам свою дачу. Як я хотіла, щоб вона нам не дісталася, або замість неї була б хоча б маленька квартирка в місті. Ви скажете, а чому? Тому що, як тільки погода прояснялася і ставало тепло, мене з сином відправляли на дачу. Чоловік стверджував, що там нам буде добре, свіже повітря, натуральні продукти; свекруха стверджувала, що там можна парне молоко за дешево купити дитині, яйця свіжі, власний двір – для дитини саме те.

Але! А мене хтось питав, якого мені там жити ці кілька місяців. Адже немає жодних зручностей. Туа лет в іншому кінці саду, готую на електроплиті, стираю вручну, купаємось, нагріваючи воду. Та й жодної цивілізації довкола. Не говорю вже про комунікації. Без інтернету, без мультиків. Слідкувати треба постійно, щоб ніхто не покусав дитину, щоб до колодязя малюк не біг. Ой, один ж ах, а не відпочинок. Чоловік приїжджає лише у вихідні, бо працює.

І поки що знаходиться з нами, тільки й робить, що твердить – як нам пощастило, що ми дихаємо свіжим повітрям, а не важкими металами міста, харчуємося еко-продуктами, і не працюємо з ранку до вечора у закритому офісі. Ще не закінчилися наші «виправні роботи у kолонії суво рого режиму», як я дізналася, що ваrітна. І ви навіть не уявляєте, який для мене був стрес, що я мала сидіти вдома вже з молодшим. Ви, мабуть, скажете, а тоді навіщо я терплю? А терплю я, щоб не сказали, наскільки я безладна мати, що я еrоїстка, і не думаю про дітей.