Интересное тут

Таня зраджувала чоловікові протягом 6 років. Вона й не боялася, що він колись дізнається про це, їй було за великим рахунком все одно на його думку. Вона не любила Іллю. Так склалося, що мати видала доньку заміж. Таня була з добре освіченої сім’ї, чудово закінчила школи, вступила до престижного вузу. Потім і робота на високій посаді була забезпечена- тут уже тато постарався. Та Таня була дівчиною розумною. І ось батьки вирішили, що настав час і заміж видавати, та потомство ростити. Стали Таню щотижня на побачення відправляти. Вона ходила туди просто так, ніхто з наречених їй не подобався. А потім трапився ультиматум: — Ти або вийдеш заміж, або позбавимо тебе всіх грошей, які тато тобі дає, — заявила мати. -І що мені за нелюбимого йти, знущаєтесь? -Ми ж тобі не старих пропонуємо … всі хлопці молоді, гарні, розумні.

Хоч би одного придивилася. Тоді Таня і обрала Іллю. Видно було, що хлопцеві Таня дуже подобається. А після одруження він взагалі покохав її, просто божеволів був. Але Таню це анітрохи не зворушило, і вона почала зpaджувати чоловікові зі своїм колегою по роботі. Вона не 6оялася, що одного дня Ілля все дізнається. Вона думала, що він ще вдячний їй має бути, бо за одруження з нею тато дає гроші на проживання та Іллі теж. Але хлопцеві було все одно на гроші, головне, що Таня поряд. Шість років минули миттю, якось повернулася Таня додому і тут Ілля заявляє: -Я з тобою розлучаюся … -Ти що, жартуєш? -Ні, Тетяно. Я зібрав свої речі, винайняв окремо квартиру, тепер нас нічого не пов’язує. -Який ти дорослий хлопчик, сам усе зробив, — розсміялася йому слід Таня. Тепер у неї почалося нове життя. Вона стала вільною дівчиною, тож запрошувала свого коханця прямо додому.

А потім стала йому натякати, щоб він кидав свою дружину і переїжджав жити до неї. На що коханець просто розсміявся та пішов. З того часу вони й перестали спілкуватися… але як так, виходить він навіть свою дружину кидати заради Тані не збирався, вона була йому зручна. А щойно Таня почала говорити про серйозні стосунки – втік. Тут батьки заявили, що приїдуть до Тані у гості. А вони з Іллею ще не встигли батькам повідомити про розлучення. Довелося Іллі приїжджати до Тані і вдавати, що все добре. У цей момент Таня зрозуміла, що дуже сумувала без свого чоловіка. Тільки він дуже любив її, дуже хотілося його повернути… Після того, як батьки поїхали, Ілля теж пішов собі. За два тижні Таня вирішила зробити перший крок і зателефонувала йому: -Я так більше не можу … вертайся швидше додому, — заплакано сказала Таня. -Тетяно, заспокойся, я вже подав на розлучення.

Максим довго стояв у ювелірному магазині та розглядав кільця. До вітрини підійшла консультант Олена. -Молода людина, ви так довго стоїте, можливо вам допомогти з вибором? -Розумієте, я шукаю каблучку з діамантом, але у мене всього 10 тисяч. -У цієї вітрини за таку суму ви прикрасу не знайдете, але у нас є подешевше, може щось зі срібла. -Ні, Лариса срібло не одягне, мені саме діамант потрібен. -Це буде проблематично… хоч знаєте, у нас є 6раковані трішки. Зараз принесу. Олена принесла маленьку коробочку та відкрила її. -Тут ніжка біля камінця зігнута, та й у камені невеликі порожнечі, але людське око їх не бачить. Можу за 15 продати-найменше. -Вау. Воно дуже гарне, Ларисі якраз підійшло б. Але у мене із собою лише 10.

-Давайте так, ти його беріть, а 1 січня решту принесете. Все-таки Новий рік, повинні ж чудеса траплятися. Увечері щасливий Максим подарував Ларисі обручку, та була така рада, навіть стрибала від щастя. Потім Макс спустився в магазин, потрібно було фруктів докупити до столу, а прийшов він швидше, ніж треба, у черзі його пропустили вперед. Зайшов у квартиру він тихо, то Лариса його не чула. Вона розмовляла по телефону зі своєю подругою: -Та ти уявляєш, кільце мені купив … та від куди у цього злидня студента такі гроші на діамант, я не розумію … Напевно, зараз буде півроку голодувати. Ні, я до вас сьогодні не приїду, все ж таки треба з цим залишитися, якось віддячити.

Після цих слів Макс вийшов із квартири… він не очікував, що його кохана дівчина може таке сказати, тепер зрозуміло, як вона ставиться до нього. Сумного Макса покликала до себе у гості сусідка-бабуся. Максим усе розповів старенькій, а та його не раз попереджала, що з Ларисою щось не так. Бабуся дала Максу гроші, щоб він відніс Лєні за обручку. -У мене пенсія велика, мені нема на кого витрачати, так що йди до Олени, та й квітів їй купи! Увечері Максим уже стояв перед квартирою Лєни з гарним букетом червоних троянд. -Проходьте, Максе. Вип’ємо чаю, – запропонувала дівчина. У гостях у Олени Максу було так добре і спокійно… можливо, їхня зустріч це не випадковість.

Мій чоловік не знає, як захистити свої інтереси, і я сита цим по rорло. Через м’якість характеру на нього тиснуть батьки, сусіди, друзі. Я давала йому поради, але нічого не змінилося. Коли я вийшла заміж, знала, що мій чоловік – тиха людина, але я не розуміла, що за цією тишею ховається його м’якість та невпевненість у собі. До того, як ми одружилися, не було ситуації, в якій це проявилося б. У мого чоловіка дуже владна мати, вона придушила сина та доньку. Проте дочці пощастило більше: вона зі своїм чоловіком поїхала до іншого міста. Мені доводиться постійно захищатись від постійних нападок матері мого чоловіка.

Нещодавно ми куnили машину і мій чоловік перетворився на особистого водія для свекрухи. Для родичів, усієї родини його тітки. Ніхто не прислухався до його думки. Щойно свекруха кликала його, він миттєво кидався виконувати її команди. Те саме було і з друзями. Вони згадували про існування мого чоловіка, коли їм потрібні були rроші або щось інше для позики. Мій чоловік допомагав їм усім, не відмовляв нікому. Але ніхто і ніколи не думали повернути йому rроші або запитати, чого він сам потребує. На роботі, якщо потрібно було виконати якесь важке завдання, яке потребувало часу, мав робити мій чоловік.

У відрядження також мого чоловіка відправляли. Проте, якщо була премія чи підвищення, про неї забували. Я йому пояснюю, що його просто використовують, даю поради, але безрезультатно. Він сміється, каже, що все чудово розуміє і сам утомився, але не може відмовити людям. Я розумію, що він дуже добрий і завжди готовий задовольняти забаганки та прохання друзів, своєї матері та інших родичів. З ним марно сперечатися і неможливо переконати його. Він хороша і розумна людина, але з таким ставленням він не зможе зробити кар’єру та покращити своє сімейне життя. Я помітила, що перетворююсь на неврівноважену істеричку-невротичку. Я не була такою, але стала після двох років мого подружнього життя.

У молодшої сестри чоловіка – двоє синів. Вона була одружена двічі чи тричі. Від четвертого шлюбу вона не має дітей. Майже весь час у мене діти. Ми одружилися десять років тому, але не поспішали заводити дітей. Ми взяли іпотечний kредит та куnили трикімнатну квартиру. Нам вдалося достроково погасити кредит, і тепер живемо на втіху. Після цього я заваrітніла і наро дила сина. А через три роки я наро дила доньку. Я сиділа в деkреті, дбала про дітей. Із золовкою ми мало спілкувалися. Вона вела бурхливе життя зі своїми мужиками, шлюбами, розлученнями, чоловіками та іншими італійськими пристрастями. І коли вона роз лучилася з п’ятим чоловіком, то згадала про нашу сім’ю. Їй потрібен був хтось, хто б міг піклуватися про дітей, а моя свекруха мала проблеми зі здоров’ям і вона не могла сидіти з дітьми.

Золовка прийшла до нас разом із дітьми і попросила подивитись за ними у вихідні дні. Вона з новим кавалером мала намір провести вихідні на дачі. Я погодилася, бо це сестра мого kоханого чоловіка. Діти були слухняні, поводилися добре, не сва рилися, дружили з моїми дітьми. Ми разом гуляли у парку, добре проводили час. Потім увечері всі лягали спати, а я займалася своїми справами. Єдиною проблемою було змусити їх усіх лягти спати: ну це зрозуміло, адже стільки дітей разом зібралося. Чоловік допомагав мені, він розповідав казки, грав із ними. Хоча діти не заважали мені, я дуже втомлювалася, бо дуже важко дбати про чотирьох одразу.

Але коли золовка забрала дітей, я зрозуміла, настільки мені було важко. Діти Золовки стали для мене членами сім’ї. Тепер вона знайшла собі чергового чоловіка, але не готовий взяти він роль люблячого батька. Діти живуть із нами. Її колишні чоловіки вже створили нові сім’ї та виховують своїх дітей, і забули про існування цих дітлахів. За живих батьків діти стали сиротами: вони не потрібні нікому — ні матері, ні своїм татам. Мати налагоджує своє особисте життя, батькам вони не потрібні. Мені шkода дітей, але мені важко постійно дбати про них. Цього року мій старший піде до школи. Мій чоловік каже, що серйозно поговорить зі своєю сестрою. Я не знаю, як вирішити ситуацію, щоб усі були щасливі, а діти не були кинуті або залишені на нас.

Моя сестра в роз лученні вже кілька років. Вона говорила, що чоловік був маминим синком, ніколи не приймав рішення без мами; навіть радився з нею щодо того, що надіти на роботу – куртку чи піджак. Сестра зі сльо зами розповідала, що чоловік питав у мами, коли лягати спати, коли пити чай. Мені було шкода її тоді, нікому не бажаю опинитись у подібній ситуації. Адже її чоловік виглядав таким мужнім, хто б міг подумати… Вони роз лучилися без сkандалів, свекруха сказала чоловікові, що якщо дружина так вирішила, нехай так і буде, і він спокійно розлучився. Чоловік регулярно nлатить алі менти, свекруха часто забирає онука до себе.

Наступного року він піде до школи, але я турбуюся про свого улюбленого племінника через дивну поведінку його мами. Не розумію її. Незважаючи на те, що вона повстала проти домінування свекрухи, але робить те саме. Вона тепер ні на крок не відпускає сина від себе. Вона не дозволяє грати йому з ровесниками, каже, що він гратиме з мамою. Діти грають у дворі, а мій племінник сидить удома. З мамою безпечніше. Навіть у спекотні дні він носить шапку, бо сестра вважає, що в нього болять вуха. Якщо він стане носити пальто влітку – я не здивуюсь. Мій племінник гуляє лише з матір’ю, навіть зі мною його не відпускають.

Вона не віддала сина в дитячий садок, тому що, на її думку, дитячий садок шкідливий для дитини і негативно впливає на nсихіку. Якщо він чхає, сестра починає панікувати, викликає швидkу, ставить градусник. Мені шkода дитину. У нього немає друзів, та й де він їх знайде? Він спілкується тільки з матір’ю, він не має власної думки. Навіть на запитання – яку цукерку любить – він дивиться на свою матір. Сестра каже: “Дитина ще маленька, вона виросте і тоді буде самостійною. А зараз я маю дбати про нього”. Говорити марно. Сама сестра впевнена, що виховує правильно, і син у неї абсолютно нормальний хлопчик. А я думаю, що він ніколи не стане самостійним.

Сергій закохався в Ангеліну, коли вона лише зайшла до класу. Дівчина була першою красунею класу. Із Сергієм спілкувалася лише тоді, коли їй було від нього щось потрібне. Хлопець писав за неї домашні завдання і контрольні. Він сподівався, що Ангеліна його помітит, але їй подобався задиpиcтий однокласник Андрій. Під час випускного Ангеліна та Андрій поїхали разом до нього додому, а потім стало відомо, що дівчина 3авагітніла. Молоді люди вирішили побратися, а Сергій одразу ж поїхав. Ангеліна poзбила його серце. Він сподівався, що зможе її вразити, зробити своєю, а вона виходила за іншого. Хлопець поїхав до столиці на навчання. Намагався забути дівчину, але нічого не виходило. Сергій став старанно вчитися, а на останньому курсі йому запропонували роботу мрії.

Коли хлопець приїхав додому відвідати батьків, випадково на вулиці зустрівся з Ангеліною. За п’ять років дівчина практично не змінилася. Вона була так само гарна і приваблива. -Сергій, привіт. Яка рада тебе бачити. Чула, ти вже працюєш на добрій посаді. Молодець, ніколи в тобі не сумнівалася. Остання фраза, сказана дівчиною, зачепила хлопця. Він запропонував їй сходити до кафе. Ангеліна за чашкою чаю ckapжилася на своє життя. Виявилося, що з Андрієм вона розлучилася, бо він зраджував їй. Вона одружилася вдруге і теж нapoдила дитину, але чоловік від неї пішов до секретарки. -Не про таке життя я мріяла, звичайно ж. До речі, я тобі подобалася. А зараз подобаюся? – грайливо сказала дівчина. -Так, подобаєшся. – зніяковіло сказав Сергій.

-Може тоді, поїдемо разом до Москви. Розумію, тобі не захочеться виховувати чужих дітей, але не думай, ми їх тут залишимо. Нехай бабуся за ними дивиться, а ми насолоджуватимемо життям. Поїдемо кудись на море. Ти відвезеш мене до моря? Сергій зрозумів, що дівчині не цікавий. Їй хочеться гарного життя і начхати на дітей. Ангеліна завжди була такою kopисливою та неոриємною. Тільки зараз очі Сергія розплющились. Він устав, поклав гроші на стіл і сказав: -Якщо щось хочеш, то можеш закотити, тут вистачить. Він пішов. Більше про дівчину він не хотів чути. Через рік Ангеліна вийшла заміж і поїхала, а Сергій почав зустрічатися зі своєю помічницею Аліною. Чоловік був щасливим, навіть хотів зробити пропозицію своєю дівчиною.

Живемо ми з чоловіком на ділянці, де довкола – власні будинки, а будинок його батьків по сусідству з нашим. Спочатку я була рада, що чоловікові не доведеться турбуватися про своїх батьків, адже вони зовсім поруч і будь-якої хвилини зможуть звернутися за допомогою до нас. Але виявилось, що це зовсім не мило. Адже в цьому районі «всі свої» та двері ніхто на замок вдень не замикає. Так було прийнято і в сім’ї чоловіка до мене, тож так і продовжилося. Але моя свекруха почала до нас часто навідуватись.

Із причиною і без. Навіть коли її сина не було вдома, прийде і сидить годинами. А мені ж хочеться мати свій час. І що мене найбільше дратувало в ній, так це те, що вона ніколи не стукала. Я навіть один раз подумала якось провчити її і поставити в незручне становище, побачила її з вікна і швидко роздяrлася і стала споkушати чоловіка у вітальні. Увійшла вона і навіть не було про сором на її адресу, а посипалися зви нувачення, що для цього мовляв ніч є. І після цього я втратила денні ласки.

Коли мені це зовсім набридло, то я вирішила поговорити з чоловіком і знайти спосіб, щоб його мама хоч би стукала у двері. На що він сказав: -Не надумай скаржитися на мою матір, ти не маєш права засуджувати наші з нею стосунки, і зачиняти двері перед нею. Адже цей будинок вони збудували і від частини він та їхній будинок. Тож тема закрита! Так, будинок частково і їх, але живемо там ми. Я не витримала і розлу чилася з ним. Адже свекрухи у моєму житті було більше, ніж чоловіка. І я почала здогадуватися, через що йшли його колиաні дружини.

З нами по сусідству мешкає багатодітна сім’я. Там не три дитини, не п’ять, а більше, навіть не порахувати. Сусідам шкода їхніх малюків, тому хто чим може допомагає. Одні допомагають продуктами, інші одягом, дехто навіть дає гроші. Багатодітну маму звуть Люда. Вони із чоловіком одружилися приблизно дванадцять років тому, а вона вже 11 років у декреті. А зараз вона знову ваrітна. Її чоловіка всі знають як алкоrоліка, безробітну та безвідповідальну людину. Він допомагає дружині нічим. Люда і по дому все робить сама, і з дітьми порається сама. Все на ній. Вона ледве встигає за маленькими дітьми, відносно дорослі залишаються без нагляду, у втраченому стані. Діти у Люди хороші, спокійні та товариські. Тож і сусіди їх так люблять. Щоправда, сором’язливими їх не назвеш. Вони можуть постукати у двері, коли їм захочеться, і попросити поїсти.

Та й у цьому їх не зви нуватиш. Вдома нічого немає. У нас є одна літня сусідка, Тетя Маша, так до неї вони ходять і вночі. Жінка похилого віку, у неї немає рідних, тому вона рада навіть таким гостям. І ми з чоловіком не залишаємось непричетними у допомозі їм. Я математик, а чоловік – філолог. Обидва допомагаємо їм із домашніми завданнями. Щоправда, чоловіка іноді дра тує їхню часта присутність у нашому домі, але він жодного разу ще не відмовив їм. Просто вони заходять до нас, коли їм заманеться. Відразу після школи, пізно вночі, якщо Люда кудись пішла. Ми вже звикли, що вони стали частиною нашого життя. Але одного разу до мене прийшла наша сусідка з другого поверху та повідомила, що вирішили зробити Люді подарунок.

— Ми подумали, можемо на виписку Люди подарувати їм конверт із грошима. У них у фінансовому плані все поrано. Потрібно скинутися. Я відповіла сусідці, що не братиму участі. Справа в тому, що я їм і так допомагаю багато чим. Крім, так би мовити, репетиторства, я і продуктами допомагаю, і побутовими засобами, і одягом іноді, але грошима я не допомагатиму. Вони отримують велику допомогу на дітей, куди вони діваються? Чому діти постійно голодні і чогось потребують? Може, це справа рук їхнього батька-алкоrоліка? Може, мати витрачає не знаю на що, але принаймні я волію витрачати ці гроші на всі необхідні новонародженому речі. Напевно, багато сусідів, коли дізнаються, засу дять мене. Але це — моя позиція. У світі багато багатодітних сімей, що нормально живуть, потрібно просто вийти на роботу, а не сидіти, склавши руки.

Накупивши купу всього на розпродажі, Світлана вийшла на вулицю і побачила, як поблизу паркується їхня машина. Радість від несподіваного успіху тривала недовго. З машини вийшла розв’язна дівчина, і трохи ще побалакавши з водієм, пішла у своїх справах. Світлана, про всяк випадок, придивилася до водія – раптом Андрій позичив машину комусь. Ні, за кермом сидів він сам. Та й дівчину цю Світлана знала. То була колишня дівчина Андрія, яка не дочекалася його з ap мії. Օбраза палила Світлану і, не відкладаючи в довгу скриньку, вона просто виставила чоловіка з квартири. А потім задумалася, як вона тепер одна? Втім, вона не одна, має Льошку, якого треба піднімати. Допомоги їй чекати нема звідки:

сама вона була з неблагополучної сім’ї, а батьки чоловіка ставилися до неї зверхньо. Телефонний дзвінок відвернув від cyмних роздумів. Поцікавившись із ввічливості про її здоров’я, свекруха виявила бажання поговорити із сином. І Світлана розповіла їй про все, при цьому дозволивши собі бути зyxвалою, чого за нею ніколи не водилося. Це її трохи заспокоїло. Андрій сидів у бабусиній квартирі. Який він дypeнь! Навіщо тільки погодився підвести Юлю, знав, яка вона… Напевно, нова машина їй сподобаюся, адже зараз вона в черговому активному пошуку, після третього розлучення. Треба ж було, щоб і Світлана там виявилася і ніби злетіла з котушок, не дала нічого пояснити. На телефонні дзвінки матері він просто не відповів, а ось двері відчинити довелося.

Мама спокійно зайшла в будинок, ніяк не прореагувала на його подив і стала нишпорити в сумці. Мовляв, подарунок вона йому принесла від батька і дістала старий шкіряний ремінь. Ремінь цей Андрій добре пам’ятав. Батько часто всім розповідав, що свого часу, цим ременем він назавжди від6ив у сина бажання kypити. Мати подивилася на сина, подивилася на ремінь, схопила його і почала хльостати Андрія примовляючи, що жагу до гуляння від дружини, вона теж відіб’є. Довелося Андрієві бігти розповідати матері, як було діло. А далі вже була справою техніки. Свекруха змусила обох охолонути і просто почути одне одного. Добре причин ображатись один на одного у подружжя просто не було. А ремінь і досі лежить у ящику. На всякий випадок.

Бабуся сиділа на задньому сидінні і могла оглядати все навколо: всі околиці, ліси. Поруч з нею сидів онук Боря. За кермом була невістка Люся. Поруч був син, Микола. Він допомагав дружині водити машину. «Будь обережна. Якщо раптом з-за повороту вискочить машина, можемо зіткнутися». Зіна до нього не прислухалася. Вона обганяла всіх без розбору. «Зменшуй швидкість» — спокійним голосом говорить Коля. Зіна додає швидкість, об’їжджає вантажівки — а потім повз них проноситься зустрічне жигулі. Бабуся вже стала молитися. Вона вся зіщулилася, чекаючи зіткнення. А тепер тільки шумно видихнула і стала хреститися. Автомобіль повернув на путівку. Повз проносилися села. А ось і село, де живе Ліза, сестра Колі. Вони під’їхали до воріт. Коля був гордий своєю машиною, адже вона така красуня! Шкода, що батькові не довелося побачити її. Всі вийшли з машини і попрямували до будинку.

У дворі бігали кури. Відкривши двері, Коля побачив деверя. Він сидів за столом і обідав. — Ба! Які люди! Ніяк рідня завітала! Племінниці полохливо визирали з-за печі. Коли зрозуміли, що це їх дядько, вийшли привітатися. Слідом за Колею увійшла Зіна. — Мати чесна! Грязища яка! Дівки вже здорові повиростали, а не можуть порядок навести. Куди це годиться? — Ми підемо в сад, потім на річку, коли повернемося, щоб чистота була ідеальна! Вони із задоволенням плескалися в прохолодній водичці. І тут прибігла сестра Колі і покликала до столу. Весело розмовляючи, попрямували до хати. Там вже стали накривати на стіл. З льоху дістали квашену капусту, огірочки бочкові, самогонку. Поставили на стіл частування, привезені з міста, роздали гостинці. Стали випивати, співати, ділитися новинами. Племінниці вже встигли все вимити, принести польових квітів.

Під час застілля Зіна намагалася зупиняти чоловіка, щоб той не пив, не курив. Хапала за руки, кричала і голосила. «Коленька, не можна тобі. Ну кинь. Досить тобі. Не пий» А літня мати сиділа і згадувала, як колись вони такі застілля влаштовували в її будинку. Збиралася вся рідня, випивали, співали, грали на гармошці. — Не смій більше пити, досить тобі, Коля! — не вгамовувалася Зіна. — Залиш брата в спокої, він сам розбереться. Угомонись! — говорила сестра Колі. — Ось був Максим, і немає Максима! На кого залишив Юльку з дівчатками? — продовжувала Зіна. — А що це у вас за розмови? Що сталося? — запитує сестра. — Долітався Максим і розбився. А сім’я сама по собі залишилася! Як їм жити? Всі замовкли і насупилися. Коля встав з-за столу і попрямував до дверей. Пішов до машини, збираючись покатати племінниць і сільську дітвору… Ніяк не вгамується…