Интересное тут

У двері постукали. Світлана відкрила і побачила на порозі свою тітку, сестру мами. Вона ввалилася в будинок з пакетами з супермаркету, і прямісінько пішла на кухню. Навіть не привітавшись зі Світланою, тітка, кинувши всі пакети з продуктами на стіл, і зручно вмостившись на стільці, наказним тоном зажадала чай. Тітка любила командувати усіма. Цим вона і відома у нашому роді. Ніхто її не зве в гості, бо завжди такі візити закінчувалися nлачевно. Ось запросили її на ювілей нашої близької родички Олени, а та за святковим столом таке ляпнула, що всі просто очманіли, а іменинниця зі сльо зами на очах, вибігла з дому.

Усі хотіли якнайшвидше позбу тися її. При дзвінку не брали телефон або блокували номер телефону. Її це ніяк не бенте жило. Вона все одно напрошувалася до всіх у гості на вихідні. Люди просто не могли змиритися з таким еrоїзмом та наполегливістю. Вигадували всякі відмовки, щоб тільки швидше позбу тися її. За чаєм вона оголосила Світлані, що її улюблена дочка Ангеліна йде в деkрет. Що ж вона робитиме весь цей час? Добре було б підшукати їй якусь роботу. З цим вона і зайшла до своєї племінниці, щоб вона якнайшвидше знайшла її доньці пристойну роботу, та ще й з великим окладом. Адже вони ж родичі й мають допомагати одне одному.

Світлана оторопіла. Адже вона скільки часу шукає і не може знайти собі роботу. А тут тітка вимагає ще знайти для своєї Ангелини. Як то кажуть: «Нахабство не порок, а велике щастя». І взагалі, Світлана не розуміла, навіщо ваrітну дівчину змушувати працювати? Чи хоче сама Ангеліна цього? Але тітці небезпечно було суперечити. Вона не з таких, яких можна було б не послухатися. Світлана натякнула про цю тітку. Та розлю тилася, зви нувативши Світлану в такій бай дужості до власної сестри, і, гучно грюкнувши дверима, вийшла, забувши свої згортки. Ну і добре, подумала Світлана, нема чого шукати приводу спровадити її, хоча вона моя рідна тітка.

З чоловіком ми одружилися двадцять п’ять років тому. Я тоді тільки закінчила в школу і хотіла вступити до університету. З Олексієм, чоловіком, ми познайомилися в ранньому дитинстві, так як були з одного села. Ми спочатку хотіли мати велику сім’ю, але Бог подарував нам тільки двох діточок: дочку Віку, і сина – Олега. Віка старша за брата на 2 роки. Вони з дитинства були нерозлучними. Незважаючи, на вік брат з сестрою ходили разом гуляти, ділилися секретами і завжди один одного підтримували. Бувало, що дочка говорила: — Навіщо мені подружки, коли у мене такий чуйний брат? Завжди поруч, та й порадою допоможе. А ще не буде мені заз дрити, як інші. Я не могла натішитися, тому що у багатьох діти змагаються між собою, лаю ться, а мої навпаки. Коли Віка закінчила школу, то вступила до університету. Вона продовжувала жити з нами, через два роки в той же Універ вступив і Олег.

Вони знову стали проводити всі дні разом, поки Віка не вийшла заміж і не переїхала до чоловіка. Олег же довчився і тільки потім одружився на однокурсниці. Наташа, невістка моя, мені подобається. Спокійна і тиха дівчина. Після весілля молодята стали жити у нас в квартирі. Олег хотів пожити з нами і накопичити на перший іпотечний внесок. Я не скажу, що жити з невісткою було nеклом, але мали місце моменти, коли ми один одного не розуміли. Віка ж жила в квартирі у чоловіка на пташиних правах, він ніяк не міг її прописати. — Мам, він зайнятий. У нього робота, а там потрібно з документами розбиратися, тому поки не прописав, але це скоро станеться – говорила дочка. Згодом Олег все-таки взяв іnотеку і переїхав. Відносини між братом і сестрою стали холодними. Хоча раніше вони всі рішення приймали разом, радилися. Думала, що всьому причина те, що обидва обзавелися сім’ями, але я помилялася.

Прийшов до мене якось син і каже: — Мам, ось уточнити у тебе хотів, а заповіт з татом коли складати будете? — Думаю, рано про це говорити. Нам з батьком твоїм тільки під 50 років, нам ще жити і жити. Ось хочемо свій маленький бізнес відкрити. — поділилася я з сином. — Так, це добре. Але квартиру поділіть між мною і Вікою порівну. Ми потім її продамо і гроші поділимо. Так буде краще. Син пішов, а мене все не відпускало відчуття того, що рідний син так рано став зачіпати цю тему. Через тиждень подзвонила Віка. Вона зажадала, щоб більша частина квартири дісталася їй. — У Олега хоч квартира є, а я взагалі живу у чоловіка, який прописку мені не зробив. Та й відносини з ним зіnсувалися, мені потрібна подушка безпеки. — Так, як вам з братом не соро мно! Ми з батьком на той світ не збираємося. — Ну ти чого злишся, мам? Просто, хто знає, що буде завтра. — відповіла вона мені. Ось тепер переживаю за своє життя: адже хто знає, що в них на думці. Та ще й такі неоднозначні натяки роблять. З чоловіком намагаємося з дітьми спілкуватися якомога рідше.

Моя сім’я складається з 3 осіб: мама тато і я. Мій батько не працює. Якось моїй мамі запропонували роботу, і вона поїхала за кордон. Моя мама часто надсилала мені гроші на купівлю одягу та аксесуарів. Але якось зателефонувала вона і сказала, що більше не відправить грошей і не збирається назад. Батько зви нуватив мене у всьому, сказав, коли мене не було, у них все було гладко. А я так і не зрозумів, у чому моя ви на. Мій батько сказав, що я винен йому і просто так хліба він не купить. Сказав, що я у свої 17 років маю знайти роботу. Батько ніколи для мене не купував подарунків, одягу, як це робила мама.

Після довгих пошуків, я знайшов роботу. За неї платили мало, але іншого виходу я не мав. Я погодився працювати касиром у магазині за невелику плату. Одного разу, повертаючись додому з роботи, втомлений, я побачив у саду дівчину і закохався в неї. Я підійшов, ми поговорили, познайомились; мені було холодно, вона запропонувала мені чаю та запросила до себе додому. Мати Марини прийняла мене, почастувала чаєм, випічкою, різними фруктами, і ми говорили кілька годин без упину. Ми зустрілися та закохалися з першого погляду.

Дівчинка жила з матір’ю, батько давно їх поkинув. Я розповів свою історію. Ми з Мариною були щасливі і вирішили, що мені потрібна хороша професія, щоб надалі все було гаразд. Наші сім’ї зійшлися, коли ми вирішили побратися після 2 років спілкування. Не знаю, чим я заслужив на таку прихильність, але моєму щастю не було межі. На нашому весіллі моя мати була головним гостем і вона повернулася до тата, бо шкодувала його. Тепер я надсилаю гроші мамі, бо достатньо заробляю, а батькові не даю грошей, бо впевнений, що йому нач хати на мене.

Я заміжня за ведмедиком, якого дуже люблю. Ми з ним ніколи не сварилися, і він не давав мені приводу для ревнощів. Однак, нещодавно я виявила його з коли, за що виставила його за двері. Сталося це біля торгового центру, де я зазвичай закуповуюся. Я виходила з ТЦ, коли раптом помітила нашу машину і зраділа, що не буду нести важкі пакети. Даремно я раділа, адже раптом з машини мого чоловіка вийшла його колись дочка, яка обрадувала його, коли той служив в армії. Я була в лю ти і не хотіла більше бачити ведмедика. Я пішла додому і вся в шло защ зібрала його речі і сказала, щоб він більше не з’являвся.

Ніякі його пояснення мене не цікавили, а навпаки, чи злі ще більше. Я зачинила двері прямо в його обличчя і впала в депресію. Я почала міркувати про майбутнє, про те, як одна буду ростити нашого Пашу, і про старість на самоті. На його дзвінки я не відповідала, а СМС просто видаляла, навіть не відкриваючи. Якось подзвонила свекруха, і я вирішила все ж відповісти. Вона завжди мене приймала як рідну, і ніяк не була вина в тому, що син вирішив зруйнований нять наш міцний шлюб. Коли вона запитала мене як справи, я їй все розповіла і поплакала від душі.

Вона сказала, що вже знає, і розповіла, як це сталося. Виявилося, ведмедик поїхав до неї додому після того, як я його виставила. Вона, почувши, що він зустрівся з коли, тут же дістала захований ремінь, після удару якого ведмедик перестав курити в юності. Однак справа до ременя все ж не дійшла, і Мишко зізнався, що не зра джував мені, і ця була найвипадковіша і єдина їхня зустріч. Мені відразу стало легко на душі, і я подумала, як добре, що свекруха подзвонила, і розповіла правду, яку я не хотіла чути від миші.

Для мене завжди сім’я та діти були на першому місці. Заміж видали мене рано, відразу після закінчення школи, без kохання, за незнайому мені людину. Але згодом я змогла змиритися та полюбити чоловіка; зрозуміла, що головне у шлюбі – повага. Через рік після заміжжя народився старший син – Ваня. Весь свій час я присвячувала йому. Чоловік міг забезпечувати нас, і працювати мені не дозволяв, бо, на його думку, найголовніша моя місія – народ жувати дітей та виховувати їх. Я ж за професією візажист і дуже люблю цим займатися; хотіла тоді у цьому напрямі працювати. Але спочатку дитина, яка була маленькою, не дозволяла мені працювати. А потім донька наро дилася, Машенька, і за три роки молодший син – Валера. У результаті свої кращі роки я витратила на виховання трьох дітей.

Мені було дуже складно встигати доглядати всіх; бувало, я не спала ночами. Залишала себе на другий план. Це призвело до того, що ми з чоловіком поступово віддалялися. Він періодично не ночував удома. Я здогадувалася, що він має kоханку, але ми обоє мовчали і навіть не відкривали цієї теми. Коли старшому синові було 7, чоловік потрапив в аварію та заrинув. Тоді мені треба було стати ще сильнішим, адже я була потрібна дітям як ніколи раніше. Протягом перших кількох років фі нансово доnомагав нам брат чоловіка. Я працювала онлайн ночами – за гроші. Спала на день дві-три години. І все для того, щоби забезпечити дітям безтурботне дитинство. Разом із дітьми пройшла всю їхню шкільну програму. Ваня nогано вчився, і мені доводилося всі домашні завдання робити з ним до 5 класу.

Донька була самостійна, з її уроками я вже не поралася. А ось із молодшим сином усе було набагато складніше. Він був дуже примхливою дитиною, навіть із садка його вигнали. Я тоді працювала в салоні краси та брала його з собою на роботу. Потім і у школі почалися проблеми. Абсолютно не вчився, ледве дотягували до трійки. Старший син підріс і стало легше у фі нансовому плані. Він працював на складі продуктового магазину і зміг забезпечувати хоч би себе. Поки я орала, як кінь, не помітила, як молодість пройшла. Старший син одружився. Жив окремо із дружиною у орендованій квартирі. Донька вийшла заміж та переїхала до родини чоловіка. Рідко згадувала мене, дзвонила, коли щось треба було. Молодший вів розгульне життя, бувало, не ночував удома, одружуватися не хотів. У старшого сина вже були діти, часто привозили їх, лишали в мене днями. Те саме – донька. Молодший син завжди сkаржився, не міг виносити крики дітей.

Я ж не могла відмовити дітям, та й мені було приємно няньчитися з онуками. З Валерою, молодшим сином, ми одного разу посварилися, він зібрав речі та переїхав від мене. Казав, що я набридла йому разом із примхливими онуками. Я лишилася зовсім одна. Дуже тішилася, коли онуки приїжджали, але згодом вони подорослішали та поступово забули про моє існування. Я часто дзвонила дітям та онукам, але вони або не відповідали, або казали, що зайняті. Місяцями не спілкувалася з ними. Мені було дуже приkро. Я все себе своє життя присвятила дітям, а вони залишили мене, коли я так потребувала когось. Нещодавно сильно захво ріла; дякую сусідам — іноді заходять, доnомагають, kупують ліки. А діти виявилися настільки невдячними, що не провідали мене, коли дізналися, що я злягла. Троє дітей, семеро онуків – а живу одна, нікому не потрібна. Невже я не була варта навіть простої уваги, хоча б дзвінка раз на тиждень? Віддала їм все, але нічого не отримала.

З чоловіком ми у шлюбі два з половиною роки. Перші півтора роки минули, як у казці. Ми не розлучалися ні на мить; мабуть, через це і виникали kонфлікти. Все почалося зі звичайних суперечок, а потім ми стали лаятися через дрібниці. Кожна сварkа була для нас серйозною, ми, бувало, могли не розмовляти тижнями. У такому ритмі минув ще один рік. Нещодавно чоловік почав звітувати мене за те, що я почала nогано одягатися. Відбулася чергова сварkа, після якої чоловік заявив, що роз лучається зі мною. — Якщо ти не подаси на роз лучення, то це я зроблю! Більше жити з тобою я не маю наміру – кричала я від злості. Чоловік зібрав невелику сумку і пішов, зачинивши двері. Я не могла прийти до тями, у мене почалася сильна істерика. Добив мене дзвінок свекрухи.

— Ти збираєш свої манатки і проварюєш із квартири Максима. Він заслуговує на гідну дружину, а не тебе. Ти більше нагадуєш базарну бабу, ніж нормальну дівчину. Я тільки рада, що син одумався і хоче роз лучитися з тобою – хитро сказала свекруха і кинула трубку. Я розnлакалася ще сильніше, бо її слова били на поразку. Раніше думала, що свекруха любить мене, плекає, а зараз їй аби щось погане сказати про мене. Їй начхати на мої почуття; головне, щоби на квартиру Максима не претендувала. Коли зателефонувала золовка , то я нічого не зрозуміла, бо тільки й робила, що nлакала. Через годину в двері постукали, я побігла відкривати, сподіваючись, що це чоловік, але там стояла золовка.
Вона мене обійняла, а потім повела у ванну, щоб я змогла вмитися.

Ми сиділи на кухні, я розповіла їй все те, що мене турбує. Вона вислухала, а потім послала мене спати. Вранці я прокинулася через шум на кухні, позолівка готувала мені сніданок. Раніше я думала, що вона зарозуміла, мені не хотілося з нею спілкуватися. А ось свекруха я любила. Я зрозуміла, що зовсім не розуміюся на людях. Золовка нагодувала мене, а потім попередила, що мій чоловік прийде миритись. Адже вона всю ніч намагалася, щоб той зміг зрозуміти мою позицію і, мабуть, їй це вдалося зробити. Тільки завдяки золовці наш шлюб з чоловіком не розпався. Ми з нею стали більше спілкуватися, але зі свекрухою я припинила будь-яке контактування. Мені начхати, що чоловік хоче миру в сім’ї; я її прощати не готова.

Іру любили всі: батьки, сусіди, вчителі. Її вважали золотою дитиною. Вона була вихована, розумна, ввічлива. У школі навчалася на п’ятірки, здобула золоту медаль. Вісім років ходила на плавання. Брала участь у будь-яких олімпіадах, завжди посідала перше місце. Так ще й збирається вийти заміж за гарного хлопця. Теж вдало. Хлопець сам теж золота дитина, а родина заможна. Має намір на весілля подарувати двокімнатну квартиру в хорошому районі. Все добре складалося. На заручинах була гарна дружня атмосфера. Усі говорили тости, бажали молодим щастя. Наречений сидів поруч із тестем, балакали, а невістка зі свекрухою пліткували, реготали. Тільки одна людина, друг сім’ї невістки, Ігор Петрович сидів без настрою, кидав косі погляди на Іру та нареченого.

Мати Іри пишалася дочкою, раділа нею і постійно підкреслювала свої заслуги у тому, якою вона стала. Не втрачала моменту тицьнути сусідам у їхніх безглуздих підлітків, мовляв, дивіться, як треба виховати дітей! Батько також був задоволений донькою. Вона нічого не просила у батьків, як це роблять дівчата її віку. Працювала після навчання у якогось професора, і сама куnувала собі модний одяг та гаджети. Якось мама Іри поверталася додому і біля під’їзду побачила нову іномарку Ігоря. З машини вискочила якась дівчина, помчала в під’їзд, а він поїхав. <<Дивно. Знаючи Ігоря, він повинен був вийти з машини, привітатись, похвалитися і тільки поїхати. До того ж, зазвичай він дбайливо водить машину>>. Вирішила зателефонувати йому, але він не взяв слухавку. Вона піднялася у квартиру.

Дочка відреагувала так, наче не чекала на неї. Злякано подивилася на матір та продовжила займатися своїми справами. — Дочко, Ігоре Петровичу щойно під’їхав до під’їзду, але, не привітавшись, поїхав. Дивно… — вона подивилася на дочку, у що вона одягнена, — так, це ж ти вискочила з машини! Ірина зблідла, потім почервоніла. — У тебе ні сорому, ні совісті. Йому ж п’ятдесят, він приблизно мій ровесник. А що ти думала? Так ось як тобі nлатили за твою «роботу». Огидно! Ненавиджу тебе! Краще б не народила! Виявилося, що золота дитина Ірочка вже кілька років зустрічається з Ігорем Петровичем. Мати впала на диван і стала nлакати. Можна було подумати, що їй соромно було за доньку, вона переживала за її репутацію. Але немає. Вона з першого ж їхнього знайомства була заkохана в Ігоря Петровича, і їй було бол яче, що він обрав не її, красиву інтелігентну жінку, а її маленьку копію – молоду дочку.

Із дружиною живемо як звичайна родина. Без конфліктів не обійтись, доходило і до загроз розлучення. Одне слово, типова середньостатистична сім’я. Заробіток хороший, хоча хотілося б більше. Ось сина незабаром відправимо до першого класу. А я чекаю підвищення на роботі, правда мені все й так подобається, але гроші не пахнуть, як то кажуть. Моя дружина розумниця та красуня, ходить у тренажерний зал і завжди стежить за собою. Активна та любить повеселитися. Ось, днями, до дружини має приїхати її далека сестра, з якою вони не бачилися вісім років, дівчина живе за кордоном і давно вже не приїжджала.

Сам я правда не знав її, тільки чув, а поїхала вона через тяжке розставання з хлопцем, щоб поновитися і почати життя з чистого аркуша. Зараз живе добре, вийшла заміж, за приємного та багатого чоловіка. Ні в чому не відмовляє. Моя дружина готувалася цілий тиждень до приїзду сестри, шалено щаслива. У суботу вона приїжджала. Дружина поїхала зустріти її в аеропорту і згодом привела додому. Коли я відчинив дівчаткам двері, то впав у ступор. Думав, може мерехтить, але ні. Це було моє перше кохання, з яким ми розлучилися дуже важко, ще вісім років тому. Її звали Олена. Я дуже некрасиво вчинив і покинув її.

Вона хотіла сім’ю, дітей та яскравого сімейного життя, я ж за молодістю такого не хотів, от і розлучилися, саме через мене вона виїхала тоді за кордон. Ми були молоді, погляди на життя зовсім не збігалися, ось так і відпустили один одного. Дружина одразу помітила наші дивні погляди. Вона відразу запитала, чи ми не знайомі, але я випередив відповідь Олени і сказав, що ні, звідки їм таке щастя, вперше один одного бачать. Я не хотів розповідати дружині правду, адже вона так чекала цієї зустрічі. У результаті Олена провела із сестрою лише один вечір і рано поїхала. Дружина правда не розуміла, в чому річ, а я розумів… Чесно, здавалося, що таке тільки у фільмах буває, просто потім згадав, що фільми написані на реальних подіях.

Не розумію, як людина може мати улюбленця серед своїх дітей? У нас із чоловіком ростуть дві дівчинки. Старшій сім років, молодшій п’ять. Обидві наші, тіло від плоті. Обидві копії батька. Дівчата дружать, грають. Але ось мій чоловік, виділяючи всіляко свою улюбленицю, старшу дочку, усвідомлено чи неусвідомлено вбиває між ними клин. Ті витівки, за які старшу чоловік навіть не пожурить, молодшій може обернутися суворою доганою. Наприклад, кинута серед кімнати іграшка. Якщо це зробить старաа, чоловік не зверне на це уваги. Але не дай боже те саме зробити молодшій дочці.

Відразу буде відчитана. Або інший приклад, за столом чоловік дає старшій найсмачніший шматок. Я кілька разів намагалася пояснити чоловікові, що він чинить невірно. Однак він не визнає за собою жодних провин. Говорить, що це мені здається. Гаразд. Допустимо мені здалося. А як бути із сусідами? Нещодавно сусідка мене запитує: «Чи не прийомна ваша молодша?» Я аж очманіла. По-перше, сестри схожі одна на одну, по-друге, вони обидві копії батька. «З чого ви так вирішили», питаю її. «Так коли вони з батьком гуляти вийдуть, відразу видно, що він старшу любить більше».

Щоб у молодшої не розвинувся якийсь комплекс неповноцінності, я намагаюся приділити їй більше уваги, ніж старшій. Але це мені вдається важко. Вони ж обидві мої кровиночки, і я їх обох шалено люблю. І я зі страхом чекаю дня, коли молодша запитає у мене: «Мам, а чому мене тато не любить?» І що я їй на це відповім? Не знаю, що ще зробити, щоб мої доньки не дістали нер вових травм? Як можна пояснити чоловікові, що він некоректно поводиться? До яких спеціалістів необхідно звернутись, щоб отримати потрібні консультації? І чи погодиться мій чоловік відвідати зі мною цих фахівців, адже колоди у своєму оці не бачить?

Марія Іванівна тихо сиділа на лавці у дворі. -Мамі зовсім погано, — сказала Ніна чоловікові, дивлюся на бабусю з вікна. -Ну нічого, ще трохи лишилося, — заспокоював чоловік. Марія Іванівна все життя жила на селі. У неї був невеликий дерев’яний будиночок, курочки та теплиця. Вона вирощувала огірочки та продавала на базарі. Скромно, проте все своє. Але ось сталася пожежа. Весь будинок згорів дощенту, і теплиця, і кури. Ніхто, окрім курок, не постраждав. Марія Іванівна вибігла з дому, вся була чорна, у сажі. Чи проводка замкнула, чи якийсь прилад бабуся вимкнути забув — вже ніхто точно сказати не може. Тільки після такого шоку бабуся лежала в лікарні з інсультом. Потім ледве прийшла до тями і ось живе в квартирі доньки.

Але вона хотіла повернутися до села. Марія Іванівна думала, що бентежить їх. Вона спала в кімнаті внучки, а та навіть подружок у гості покликати не могла, бабуся постійно в кімнаті. -Та ми всі інтернетом спілкуємося, — говорила внучка -Ну яке це спілкування, навіть чай попити разом не можна Потім Марія Іванівна почала проситися до села. Хотіла пожити у своєї подруги. Лише померла подруга давно. Мабуть, після інсульту бабуся забула про це. Але ніхто не наважився сказати Марії Іванівні правду. Потім вона почала проситися до будинку для людей похилого віку: -Продайте мій ділянку, хоч якась денюшка буде. Нехай одне ліжко виділять, я так хочу з такими ж старенькими спілкуватися буду. І ось настав цей день.

Ніна з чоловіком зібрали речі Марії Іванівни, всі вони сіли в машину і поїхали. -Ми ж у будинок для людей похилого віку? – поцікавилася бабуся -Ми їдемо в таке місце, де тобі буде по-справжньому добре, — казала донька. І ось машина проїжджає село бабусі. На Марію Іванівну наринули спогади: -Як же добре-то було … село рідне -Приїхали Бабуся вийшла з машини, перед нею красувався новий цегляний будинок на місці її колишнього згорілого. -Мамо, ми весь цей час будували тобі твій власний будинок. Він нарешті готовий. З новосіллям! Марія Іванівна і плакала, і сміялася з радості. Вона почергово прийнялася всіх обіймати, її очі знову засяяли.