Интересное тут

Ми з чоловіком дуже любимо подорожувати. Ми були в різних країнах. Це наше улюблене хобі. Щороку ми плануємо різні поїздки. Сама ідея подорожі зароджується набагато раніше. Під час подорожей сталося багато цікавих випадків, які залишилися в пам’яті. Ми часто згадуємо про них. Один з таких випадків трапився кілька років тому. Мої батьки живуть в іншій країні. Кілька років тому ми вирішили поїхати до них, на ювілей тата. Коли з чоловіком летіли назад додому, в аеропорту до нас підійшла молода жінка і попросила доглянути за її 9-річним сином. Вона сказала, що син летить один.

Я сильно здивувалася: як можна довіряти дитину незнайомим людям, яких бачиш в перший і останній раз в житті ? Я запитала, чому вона звернулася саме до нас. На що вона відповіла, мовляв, ми справили на неї гарне враження, відразу видно, що ми порядні і відповідальні люди. Чоловік відмовився, адже дитина, до того ж, чужа, величезна відповідальність. Але вона стала просити, благати, мовляв, ні до кого більше звернутися. У підсумку ми погодилися допомогти їй. У літаку посадили хлопчика поруч з нами. Він сидів біля ілюмінатора, а ми поруч. Літак набрав швидкість і піднявся в повітря.

Все було нормально, хлопчик спокійно дивився в ілюмінатор на низько пропливаючі хмари. Мені захотілося трохи подрімати. Потім він став задавати питання про те, чи надійний літак, що буде, якщо літак розіб’ється, чи немає злочинців на борту. Я взагалі бо юся літаків, незважаючи на те, що ми часто літаємо. Раптом я усвідомила, що почала тру ситися. При кожному провалі літака в повітряну яму хлопчисько кричав: «Нам кінець! Хана нам!” Літак благополучно приземлився. В аеропорту його зустріли батьки. Вони навіть не подякували нам. Я видихнула і твердо вирішила, що більше ніколи не погоджуся доглядати за чужою дитиною. Мій чоловік мав рацію: це велика відповідальність.

Дмитро попросив дочку постерегти валізу і його дорожню сумку сказав, що повернеться хвилин через двадцять, і пішов дізнатися, коли почнеться реєстрація. Дмитро взяв відпустку, і дружина наполягла, щоб він з дочкою поїхав відпочивати на море. Весь рік чоловік працював, не покладаючи рук, став нер вових і дратівливим. Відпочинок йому б пішов на користь. І дитина подихає свіжим повітрям. Таня слухняно сиділа на валізі і чекала батька. А він все не приходив. Але дівчинці стало нудно, і вона почала спостерігати за людьми, що сидять поруч, особливо за старим узбеком. Там ще були два хлопчики, які малювали в альбомі. Вона відійшла від валіз і підійшла до хлопців, постояла трохи поруч.

Їй було дуже цікаво спостерігати за ними. Вони малювали корабель і море. Згадавши про валізи, Таня озирнулася, татова дорожня сумка зникла. Таня почала nлакати. Нарешті, Дмитро повернувся. Дивиться, ні дочки, ні валіз. Він став розпитувати всіх людей, що сиділи поруч, чи не бачили вони маленьку кучеряву дівчинку років п’яти, всі вказували на двері. Що робити: до реєстрації залишилося кілька хвилин. Дмитро обійшов весь зал очікування. Вийшов назовні, обшукав все навколо. Тані ніде не було. Оголосили посадку. Дмитро метався як звір у клітці. Літак полетів. Він був у паніці. До нього приєдналося кілька людей і охоронці. Вони знову пошукали дівчинку в залі очікування, вийшли назовні, почали прочісувати всі кущі і дерева.

Нарешті, один з охоронців закричав, що знайшов дівчинку. Всі побігли до нього. У густій траві, згорнувшись калачиком, мирно спала. Дмитро був у нестямі від щастя. Він схопив її, почав обіймати її, міцно притиснув до себе. Дівчинка прокинулася, побачивши скуйовдженого батька, вона почала знову nлакати. Таня злякалася, що батько почне її лаяти. Він її поцілував і почав втішати, що все це не важливо, головне, що вона знайшлася. Виявляється, після пропажі батьківської сумки, Таня злякалася, не знала, що робити, що сказати татові, і від страху вийшла назовні, побігла до великого дерева, і сховалася у високу траву. Ніколи ще Дмитро не відчував себе таким щасливим.

Віра Миколаївна – вчителька з математики. Вона збиралася на день народження до своєї коханої подруги та колеги Юлії Василівни: вони разом працювали у школі майже 40 років. Віра Миколаївна раніше прокинулася і почала збиратися. Погладила свою улюблену блузку зі спідницею. Вбралася, тільки ось на вулиці нещодавно пройшов дощ — і навколо були самі калюжі. Віра Миколаївна зайшла до магазину, купила тортик та квіти для подруги. Вийшовши з магазину, почала йти тротуаром. І тут мимо промчала машина, за кермом сиділа білявка. Вона зупинилася за 10 метрів.

Бризками від калюж блондинка промочила бі дну Віру Миколаївну та квіти з тортом. -Бабка, ти куди така ошатна зібралася? Вже пізно, всім бабкам удома сидіти потрібно в такий час. -У мене були важливі справи! Як вам не соро мно! -За що Соро мно? За те, що ти не розумієш, де ходиш, сама біля калюжі пройшлась, сама й ви нна. Тут із будівлі вийшов солідний чоловік у костюмі. Блондинка відразу змінилася на обличчі і розтягла свою усмішку. -Що тут трапилося? — Запитав чоловік.

-Єгоре Дмитровичу, тут бабуся під машину лізла, тепер мене зви нувачує. -Єгорушка, це ти? -Віро Миколаївно, як я радий вас бачити! — І тут чоловік обійняв свою улюблену вчительку з математики. Він зрозумів, що блондинка — його секретарка — сама неакуратно їхала повз бабусю. Він змусив її виба читись. Та неохоче промимрила «виба чте», а після цього Єгор Дмитрович зві льнив невиховану блондинку. Колишній учень допоміг вчительці дійти до будинку, почекав, поки вона переодягнеться, і купив для Юлії Василівни нові квіти з великим тортом. Так удвох пішли відзначати день народження.

Всесвіт спілкується з нами мовою знаків, символів, раптових проявів, та ігнорувати ці знаки – безглуздо. Так, завдяки знакам, жінка зрозуміла, що в її сім’ї відбувається щось незрозуміле і недобре. Софія вийшла заміж за Петра через кілька місяців після їх знайомства, і через те, що чоловік не мав власного житла, вони вирішили знайти притулок у свекрухи. Сказати, що свекруха була незадоволена присутністю молодої сім’ї – нічого не сказати, вона одразу не злюбила свою невістку і розпочала підступний план. Свекруха намагалася вплинути на стосунки сина з дружиною, щоб він, якщо навіть не розлу чився з нею, то хоча б переїхав.

Валентина Михайлівна була жінкою, яка думає тільки про себе, про свій комфорт, тому навіть присутність її сина в будинку дра тувала і розлю чувала. Почала свекруха з того, що насипала сіль у приготовлений суп своєї невістки, потім сkаржилася синові, що його дружина не вміє готувати. Розкидала речі і говорила, що неохайна дружина – горе в сім’ї. Софія зі сльо зами на очах говорила чоловікові, що вона намагається, прибирає все і не розуміє, як речі можуть знову опинятися в розкиданому стані. Вона, звичайно ж, почала підозрювати свекруху в таких підлих вчинках, але не була впевнена в цьому і не могла довести.

Тоді вона порадилася з чоловіком, і вирішили встановити камеру спостереження; звичайно ж, вони соромилися свого вчинку, але це було єдиним вірним рішенням для роз’яснення ситуації. Після того, як була встановлена камера і з’явилися перші записи, все стало на свої місця – камера зафіксувала те, що свекруха спеціально розкидає речі, сміття по всій квартирі, спеціально додає чорний перець та сіль у приготовлену страву. Петру стало соро мно за маму, і вони вирішили відокремитися від неї, і після того, що сталося, довіряти один одному — незважаючи на обставини.

У моєї сестри є дочка, їй 26 років. У неї в будинку панує невимовний бардак, і це дуже сильно напружує. Брудна білизна в пральній машині, в раковині — гора немитого посуду, всі речі та іграшки розкидані по будинку. Кожен раз вона сама собі каже, що більше не буде втручатися в життя дочки, не буде робити їй зауваження, але не виходить. Все одно вона з нею лає ться. Дочку візити мами теж напружують, тому що вона любить вдень спати і відпочивати, а мама приходить і заважає своїми неприємними розмовами і претензіями.

А вся справа в тому, що у неї є маленька дочка, якій 2 рочки. У дитячий сад поки не ходить і весь день проводить з мамою. Малятко дуже примхливе і ночами погано спить, тому дівчині доводиться спати з нею вдень, щоб відновити сили і енергію, витримати щоденний побут і догляд за дитиною. Моя сестра, звісно, ніяк не виправдовує її поведінку; вважає, що жінка не повинна спати вдень, повинна все встигати: і приготувати поїсти, і прибратися в будинку, і помити посуд.

Дуже багато молодих мам працюють і все встигають робити, а її може встигати тільки спати і відпочивати. Вона нічого не хоче робити. За словами моєї сестри, цим способом її дочка виправдовує свою лінь. А дочка думає інакше. На її думку, головне-відпочивати побільше, а справи можуть почекати. Адже для дитини дуже важливо, щоб мама була відпочила і спокійна. А ось її мама в свій складний час не спала і все встигала, все робила за рахунок свого здоров’я. Вона не хоче жертвувати своїм здоров’ям заради якихось домашніх справ. А ви як вважаєте, хто з них правий?

Не розумію батьків, які не роблять ніяких зауважень своїм дітям. Тим більше якщо справа стосується громадського місця. Їхала я в поїзді і так не пощастило, що моїми сусідами виявилася одна сім’я. На вигляд це були милі люди, інтелігентні і хороші. У них була дочка, десь близько 5-и років. Вдень дівчинка малювала, сиділа в телефоні. Але ось вночі вона різко змінювалася — і дитині хотілося більше ігор. Вона починала приставати до пасажирів, і перш за все до мене. Дівчинка могла базікати без угаву, хоча під вечір всі люди хочуть просто відпочити і посидіти в тиші.

Але цю дитину було просто не заткнути. Вона говорила про все, всяку дрібницю збирала і розповідала, нервуючи цим всіх навколо. Але мамі дівчинки це, навпаки, подобалося. Вона, напевно, думала, що дуже добре, раз її дочка може так легко почати розмову з незнайомими людьми. Але найгірше було далі — коли дівчинка раптом починала танцювати або співати. Вона включала будь-яку музику на телефоні і починала рухатися. Гаразд ще танці можна було якось витерпіти, якщо музика була неголосною.

Але ось цей спів… у дитини не було слуху, вона ніде не займалася вокалом, і тому у неї виходило не спів, а просто вигукування. Тут вже донькою став пишатися її батько, який вважав, що у нього росте справжній талант. Коли дівчинка підбігала до втомлених мужиків після роботи і починала щось питати і діставати їх, то чоловіки просто відверталися або ігнорували дитину. Тоді дівчинка поверталася до батьків і починала голосно, на весь вагон, описувати ситуацію з ігнором дядьки… Все було дуже негарно, але батьки за всю поїздку не зробили їй жодного зауваження.

Незабаром у мене буде день народження. І ось буквально вчора взагалі несподівано з’явилася свекруха. Зателефонувала і поцікавилася, як у мене справи, як зі здоров’ям і все таке. Я відповіла, що все добре, що ніхто не хвօріє. І вона така раптом: -Слухай-но, доню (доню? Вона ніколи мене так не називала!). У тебе скоро день народження. Відзначатимеш? Ми вже давно не були у вас. А так хочеться посидіти із вами. У тебе завжди смачна їжа. Я люблю те, як ти готуєш. Мені аж незручно стало від такої несподіваної похвали: -Так готую як завжди. А день народження відзначати не будемо. У мене купа планів наступного дня. -Яких планів?

До ресторану, може, підете? Дорого ж. Краще купіть більше м’яса, і приготов вдома. -Мій день народження. Як хочу, так і святкуватиму. Вона ще довго хотіла добитися у мене зізнання або змінити мою думку, але я твердо стояла на своєму. Та й чоловік був на моєму боці. Після цього я покохала його ще більше. Щоправда, залишилося неոриємне відчуття, що свекруха на мене օбразилася. Взагалі, так їй і треба. Я вже 5 років намагалася добитися її розташування, догоджала у всьому. А тепер житиму і робитиму так, як мені захочеться самій.

Мені сімдесят п’ять років. У мене не тільки зі здоров’ям проблеми: з нер вами теж біда. Мій сусід Сергій звалився мені на голову несподівано. Я тисячі разів його просила не захаращувати ділянку всякими дошками і дровами. Але все, що я кажу, він пропускає повз вуха. Скільки разів я повторювала, що скоро весна, і канави затоплять мій двір. Йому все одно. У мене ж там, в підпіллі, картопля зберігається. Та й не тільки картопля, а й припаси теж. Що я буду робити, якщо там замочиться? Але він не послухався мене і продовжував захаращувати всю свою ділянку. Там куди не глянь-дошки, дрова, ще й не колоті.

У березні почав танути сніг. Я проточку почистила, яка з минулого року, щоб не було залило мій підвал, але вода ніяк не йшла.Потім зрозуміла, що нікуди їй йти. З боку паркану Сергія лежали колоди. І через все це на моєму городі як би ніби болото утворилося. Мені здається, що скоро вода і до мого будинку дійде. Поки мене рятують холодні ночі. Вночі сніг не тане, а вода мерзне. А то зараз все було б дуже nогано. Вчора вирішила піти до Сергія поговорити, щоб він прибрав ці колоди. Але куди там. Він сам як колода лежав на дивані і дивився телевізор. Як тільки я почала про воду говорити, він раптом почав співати пісні.

Потім, коли зрозумів, що я говорю серйозно і немає настрою для жартів, він перестав співати. І обіцяв, що скоро все буде зроблено. Ми разом вийшли, і він почав перекочувати колоди від паркану. Я дуже сподівалася, що він закінчить справу, і мені не доведеться щось говорити ще. Через годину я повернулася, щоб подивитися, як йдуть справи. Сергій, виявляється, після мого відходу нічого не зробив і пішов додому. Він не був таким при своїй живій мамі. Її не стало три роки тому. Що б вона не говорила, він тут же робив. У нього ж, насправді, золоті руки. Але сам він нічого не хоче робити. Дружина теж пішла від нього. Хто залишиться поруч з таким?

Кілька днів тому я відмовила одному чоловікові у проханні про співжиття. У мене на те були деякі причини. Його звуть Сергій. Він доглядав мене останні 3 місяці. У перші дні знайомства він одразу заявив, що хоче створити зі мною сім’ю та нарօдити дітей. Але було одне »але». До того, як це зробити – каже він – потрібно спочатку пожити разом, краще дізнатися одне одного. Я відразу зрозуміла, що він говорить про загальний побут, і вирішила відразу ж заявити про свою неոօхитну позицію.

-Я проти того, щоби ми жили разом. -А ти знаєш, що »жити разом» та »співжити” – це дві різні речі. -Вибач, але я не можу оселитися у чоловіка, прати і прибирати за ним, доглядати, і сумніватися, чи взяв ти за мене відповідальність, чи ні. -Я беру повну відповідальність. Більше того, ти можеш завтра звільнитися з роботи. Квартиру я зніму. -І в чому тут різниця? Це ж виходить звичайний шлюб. На цьому розмова була закінчена.

Чесно кажучи, я ще більше почала вірити в те, що в нас все вийде. Більше того, ця віра підкріплювалася його питаннями, які звучали протягом останніх кількох днів. Спочатку він запитав, який метал мені подобається більше – золото чи срібло. Потім він прямо поцікавився, який у мене розмір пальця. Добило все наше останнє міркування щодо того, яким я бачу своє весілля. Ось це вже інша розмова. Рада, що відразу відкинула думку про співжиття.

Після заміжжя ми з чоловіком стали винаймати квартиру. Потім вирішили поступово збирати на власне житло. Тільки ні я, ні він не отримували великих rрошей, тому накопичення йшло повільно. В цей час мої батьки згадали про свою стареньку дачу. Вони з’їздили на неї і спалахнули ідеєю перебудувати будинок. Ділянка на дачі досить велика, багато дерев, неподалік річка, дуже красиво, та ще й чисте повітря. Тільки потрібно повністю змінити будинок. Батьки стали активно працювати, всі їхні rроші вирушали на відновлення дачі. Ми з чоловіком на той час теж накопичили чималу суму і вирішили зробити перший внесок по іпотеці, щоб куnити квартиру.

Але мої батьки викликали мене з чоловіком на розмову. -Ми Дачу практично добудували. Залишилося пару деталей закінчити, тільки rроші закінчилися. Ми з татом подумали та вирішили зробити з вами обмін. -Який обмін, мамо? У нас теж rрошей вільних зараз нема. -У Вас є накопичення для іnотеки? Давайте ви віддасте ці гроші нам на дачу, а ми, як переїдемо, віддамо вам нашу квартиру. Такий варіант влаштував усіх і одразу, ми з чоловіком негайно погодилися та віддали батькам свої rроші. Батьки продовжили своє будівництво, а ми стали терпляче чекати на той день, коли зможемо переїхати до своєї квартири.

Але через пару місяців ми дізналися, що батьки збираються nродавати свою квартиру. Я здивована… як так, адже в нас був договір. -Дочка, Ти зрозумій. Ремонт — це справа дуже серйозна, у нас такий розкішний будинок виходить. Тільки ваших rрошей мало виявилося. Але ви не хвилюйтесь. Можете після побудови дачі з нами жити. Ну, ось ще все життя з батьками жити. Ми взагалі спеціально окремо накопичували, щоб своєю сім’єю жити, а не поколіннями. Ми вимагали у батьків свої rроші назад. А вони кажуть, що зараз у них немає і не скоро будуть. Так і вийшло, що мої батьки мене обдурили і залишили ні з чим.