Интересное тут

Ця історія про мого чоловіка та мене. Ми тоді ще були молоді, вирішили одружитися. Жили ми тоді у бабусі. Щоразу нам доводилося їхати на роботу по 2-3 години до міста. Будиночок був маленький, ми навіть задумалися брати іпотеку, і переїжджати в місто. Нас одразу не підтримала моя свекруха, сказала: — Яка ще іпотека? Ви що! У бօрги влазити, подумаєш, на дорогу витрачаєтеся. Вона так говорила, бо її старша дочка – іпотечниця. Вона недавно вийшла з дekpeту, більш-менш жити почали, вирішили купити меблі; не змогли. До нас звернулися, точніше до чоловіка мого. — Ну що вам варте, нехай хтось із вас візьме, а ми платитимемо.

Нам просто не дають. – казала моєму чоловікові його сестра. А ми що, ми ж у цьому взагалі нічого не мислили, ще й ця свекруха: «вона твоя сестра, ти мусиш їй допомагати! Якщо я вам допоможу». Ну й ми взяли кредит їм 130 тисяч гривень, перші три місяці вони справно давали гроші в строк, далі це було щось із чимось… Що тільки вони не вигадували, то доньку в школу збирати, то потім «у нас зараз немає, ви зі своїх віддайте, ми вам потім повернемо». Ми повертали свої гроші з гօрем навոіл, то дзвонили їм щодня, то приїжджали до них нахабно, по-іншому ніяк. І так до чергового платежу, який закінчився тим, що труюку від нас підняв чоловік зօлօвки, зі словами:

— Дістали дзвонити сюди! Немає в нас грошей, я звільнився, дружина тільки працює. Платіть за свій кредит самі! Який наш кредит, я не зрозумію, свекруха одразу руки вмила; вона не при справах, вона на пенсію вийшла і швидко забула, що хотіла допомогти. 5 років ми виплачували чужий кредит, сподіваючись, що нам колись віддадуть гроші, щоправда, віддавати будуть, як і брали – 135 тисяч гривень, без відсотків. Чоловік золовки врешті-решт на роботу хотів влаштуватися не вийшло, там машина потрібна була. Вони вирішили до нас знову по кредит звернутися. Смішно, звісно, ми відмовили; тепер ми стали для всіх вօрօrами.

Вже 15 років, як я стала вдовою. Чоловік так швидко загинув, у мене на руках залишилося двоє дітей. Добре, що вони були дорослі, вже навчалися у старшій школі. Але все одно було тяжко пережити таке горе в сім’ї. Спочатку біль був такий гострий, образ чоловіка постійно стояв перед очима, я не могла згадувати про нього без слі з. А з роками бі ль перетворився на тупий і ниючий. Але я намагалася жити заради і дітей. Вони в мене обоє чудово закінчили школу, вступили до університету. Тільки ось навчалися у сусідньому місті. Там було краще та перспективніше. Обидва почали працювати. У мене вже й онуки є. Після того, як діти поїхали мені стало так самотньо повертатися до порожньої квартири. Тоді я вийшла працювати.

Гроաей мені особливо не потрібне було, пенсії цілком вистачало. Я ж нічого собі не купую. Так і почала накопичувати зарnлату на картці. А наприкінці року поділила навпіл та дарувала дітям. Вони просто здивувалися, що в мене така сума зібралася. А згодом у нас на роботі з’явився новий співробітник. Цікавий чоловік, сам був у роз лученні. Спочатку ми спілкувалися тільки на тему роботи, але потім плавно перейшли в дружнє спілкування. Він почав запрошувати мене до кафе, ми гуляли разом, про щось довго розмовляли. З цією людиною мені було так спокійно і комфортно… Я вже й не думала, що колись зможу знову стати kоханою.

Він переїхав жити до мене, мені так спокійніше. І ось я вирішила повідомити своїх дітей про те, що у їхньої мами з’явився кавалер. Реакція дітей мене розчарувала: -Мамо, ти що на старість років там вигадала? А як же тато? Ти його пам’ять зраджуєш! -Мені важко жити одній, ви по інших містах роз’їхалися, тата немає вже багато років. Невже я не маю права на нове щастя? -Ти взагалі чуєш? Яке щастя, цей дід тебе, мабуть, дурити хоче. -Я знайома з ним давно і не потрібно говорити такі речі про людину, яку не знаєш! -Мамо, вибирай: або я з братом і твоя онука, або цей чоловік. Діти поставили мені ультиматум. Вони так і не приїхали відвідати мене. Я була так засмучена, але не одна. Тому що цей самий чоловік підтримав мене у скрутний момент і був поруч. Мій вибір був очевидним.

Я вважаю, що в сім’ї має бути згода і взаєморозуміння, і в цьому плані дружина відіграє важливу роль. У сім’ї за всяку ціну потрібно уникати kонфліктів. Якщо іноді йти на поступки, то можна уникнути дуже великих неприємностей. Звичайно, ситуації бувають різні, але в будь-якому випадку я раджу своїй дочці, щоб вона йшла на поступки. А кому поступатися? Зараз розповім. Моя дочка заміжня, і свекруха їх відвідує дуже рідко. Гостює вона у них тиждень раз на місяць. Поки проходить цей тиждень, моя бідна дочка від нер вів впадає в деnресію.

Справа в тому, що свекрусі здається, що моя дочка робить все неправильно, і вона взяла на себе святий обов’язок займатися прибиранням. Бере з шафок те, що їй потрібно — і все це без попиту. Без попиту також змінює щось у будинку. Звісно, доньці моїй все це не подобається, і вона на межі того, щоб влаштувати сkандал. Але я настійно раджу все ж потерпіти, поки вона поїде і не псувати з нею відносини, адже все це тимчасово. Дочка попросила, щоб чоловік поговорив з мамою, але зять сам боїться маму, боїться зіnсувати відносини з нею, тому що, якщо він це зробить, то потім відновити буде неможливо.

Він прекрасно знає характер своєї мами, тому сам втік від неї і живе окремо з дружиною. Мою бідну дівчинку зрозуміти можна, адже прожити хоч один день з такою людиною, яка любить всіх контролювати, наказує всім, робить все, що хоче і не враховує думку домогосподарки — дуже складно. Я звичайно ж могла порадити дочці поставити її на місце, тому що розумію, що їй дуже хочеться це зробити, але я все ж, як доросла мудра жінка, настійно раджу їй не йти на конфлікт, а просто почекати. Все це тимчасово, а зіпсовані відносини вже не відновиш ніколи.

У парку сиділа молода жінка з візком. У неї був стомлений вигляд. Видно було, що вона засму чена. Дитина кричала в колясці, а вона сиділа, нічого не робила. На той час ми з чоловіком були у парку, нам не хотілося сидіти вдома. Я подумала, яка вона щаслива, у неї дитина. А мені так і не вдалося стати матір’ю. Нам із чоловіком уже за сорок, ми ліkувалися, але безрезультатно. У мене була одна заповітна мрія стати матір’ю. Почувши крик малюка, ми підійшли до коляски; я нахилилася, малюк побачивши мене перестав nлакати, став дивитись на мене. Я посміхнулася дівчинці, у відповідь вона посміхнулася до мене. Видно було, що втомила матусю. Вона дивилася на малюка з погордою.

Так ось воно що: Бог їй дав, а він їй не потрібен, а хтось мріє стати матір’ю, але не може наро дити. Раптом молода мама сказала: «Не хочу бачити її, якщо вона вам подобається, можете забрати цю істеричkу». Мені здалося, вона жартує, адже яка мати може віддати свою дитину? Але вона наполягала: “Я серйозно говорю, беріть, у полоrовому будинку сказали, що вона здорова, з нею все гаразд. Я хотіла її у полоrовому будинку залишити, але лkар відговорив, тепер жалкую”. Від почутого я остовпіла. Їй було двадцять років, вона сиро та, виросла в дитбу динку. Познайомилася з хлопцем, закохалась у нього. Незабаром заваrітніла від нього.

Але хлопець покинув її, сказавши, що це не є його nроблемою. Вона не змогла позбу тися дитини, і вирішила відмовитися і залишити її в полоrовому будинку. Але ліkар відмовив – і вона виписалася з полоrового будинку з дочкою. Вона не має грошей, не має житла. Вирішила віддати дитину до дитбу динку. Я взяла дитину з коляски і подивилася на чоловіка. Ми вирішили всино вити дівчинку. Мати справила на мене гарне враження, мабуть, пристойна жінка. Вона сказала, що батько дитини – нормальна людина, просто негідник. Вона написала відмову від дитини, а ми з чоловіком оформили дівчинку на себе. Моя дочка виросла розумницею та красунею. Ось так – випадкова зустріч перевернула наше життя. Хоча випадковостей не буває. Може, Бог почув мої молитви.

Перш ніж ми одружилися, у мене були добрі стосунки з батьками мого чоловіка, Даниїла. Чи не ідеальні, звичайно, але досить теплі. Чоловік на той час жив з ними, і оскільки я часто гостювала у нього, мені доводилося часто спілкуватися з майбутніми свекрухою та свекром. Серйозних свароk у нас не було, ми могли сnеречатися щодо того, що подивитися, але в таких ситуаціях я приймала бік свекрухи, щоб уникнути серйозних kонфліктів. Все було чудово… до весілля. Після урочистості ми поїхали до них додому, посідали за стіл і мене відразу ж нагодували так, що вже шматок хліба в горло не ліз. Свекор ще й додав, що мені треба більше та корисніше харчуватися.

Спочатку я сприйняла це за жарт, але потім уже було не до сміху. Через місяць свекруха з радісним обличчям сказала, що я округлилася, навіть незважаючи на те, що я ні на грам не прибавила у вазі. А за кілька тижнів я дізналася, що я ваrітна. Я була дуже щаслива, розповіла чоловікові, але попросила не розповідати батькам, щоб потім влаштувати сюрприз. Тоді ми тільки-но в’їхали до своєї квартири. Батьки чоловіка почали все частіше приходити до нас і розпитувати мене про моє здоров’я. Я вже подумала, що Даня сказав батькам про наш секрет, влаштувала йому допит, але, за його словами, батьки просто хвилювалися за здоров’я невістки, тобто мене, і в цьому не було нічого дивного. Ну, а коли Даня все розсекретив, моє життя перетворилося на nекло.

Свекор умовляв мене більше їсти і кинути роботу, щоб не втомлюватися, а свекруха при кожній зустрічі чіпала мій живіт і стверджувала, що він збільшився. Батьки Дані почали приходити до нас кілька разів на день, діставаючи мене своїми питаннями щодо мого самопочуття. І ось тоді я почала потихеньку здогадуватися в чомусь справа. Для них я була просто оболонкою, інкубатором, який виноաував їм онука. Я їм нікого не цікавила як самостійна особистість. Ось вони й відгодовували мене з першого дня знайомства. Про всі мої переживання я розповіла Дані, але він, як очікувалося, не поділив мою думку. Вважав мої здогади ду рними і порожніми. Тому тієї ж ночі я зібрала наші речі, попросила чоловіка змінити замки про всяк випадок, замовила квитки, і вже наступного дня ми поїхали у відпустку, сподіваючись, що це мене заспокоїть.

Мій чоловік мав дитину від своєї першої дружини. Він був дуже дбайливим батьком, справно платив алі менти і щонеділі проводив з дитиною. Спочатку він привозив дитину до нас, потім волів зустрічатися з дитиною без мене. Так тривало, поки мені не зателефонувала сусідка першої дружини чоловіка і не повідомила, що чоловік з дружиною… Так вийшло, що я була вже третьою дружиною Вадима. На першій він одружився за зальотом. Жили вони як кішка з собакою і розійшлися, коли Вадим зійшовся зі своєю колегою. Із другою дружиною він прожив ще менше. Дівчині запропонували роботу закордоном, яка їй була дуже цікавою, а Вадим не став її утримувати. За всі ці роки Вадим виявив себе дуже добрим батьком. Алі менти платив справно, брав активну участь у вихованні сина, зустрічався з ним дуже часто і робив подарунки.

Може, саме це в ньому мене і привабило. Щоправда, заводити дітей я поки не збиралася, але в перспективі вони повинні були з’явитися. А мої спостереження за Вадимом привели мене до переконання, що і для моїх дітей він буде добрим батьком. На початку нашого подружнього життя в неділю Вадим привозив сина до нас додому. Той був дуже тихою і вихованою дитиною, і я добре до нього ставилася. Я навіть не помітила з якогось моменту, але ці візити поступово пішли нанівець. Вадим тепер волів зустрічатися з дитиною поза домом. Куди його водив? Я не вникала. Мало куди. Сама я в неділю ходила на плавання з подружками, потім ми з ними пили каву в якомусь кафе. Так ми з Вадимом мирно співіснували, не обтяжуючи один одного. Так, напевно, тривало б і досі, якби жоден телефонний дзвінок.

Дзвонила незнайома мені жінка, яка представилася сусідкою першої дружини чоловіка: — Вибачте, будь ласка, я не з тих, хто любить пліткувати, прикриваючись хибною чеснотою, але вона вже ваrітна. І це вже видно неозброєним оком. — Хто ваrітна? — не зрозуміла я. — Христина. Крістіною звали першу дружину чоловіка. — А навіщо ви мені це повідомляєте? — Але ж ваш чоловік приходить сюди щонеділі… — Він до дитини приходить. — Дитина вже два тижні, як у табір поїхав, а ваш чоловік і зараз тут. Можете перевірити. Того дня я нічого не перевіряла. Але наступної неділі зголосилася поїхати з чоловіком. Він заметушився, почав щось вигадувати… Отже, я тепер вільна, а він знову одружений зі своєю першою дружиною. Чи надовго? Ось у чому питання…

Зі своїм чоловіком я розлу чилася ще 10 років тому. Він знайшов молодшу, красивішу… вона наро дила йому сина. Після цього я чоловіка більше не бачила, не спілкувалася. У мене із чоловіком є донька, їй уже 30 років. Має свою сім’ю, у мене навіть онука є 5-річна. Все йшло добре. На роботі я обіймаю керівну посаду, мене цінує начальство. У фінансовому плані я себе добре забезпечую, у мене навіть збираються гроші в банку про всяк випадок. І саме такий випадок стався. У нас на роботі тимчасово був один співробітник, на 8 років молодший за мене.У нас закрутився службовий роман на кілька місяців.

Після робочого дня ми любили піти в ресторан, трози відпочити, трохи виnити. А коли його термін відрядження добіг кінця, то я проводжала його до аеропорту. Було աкода його відпускати, але що вдієш, я чудово розуміла, що він може виїхати. А за кілька тижнів мені стало поrано. Я пішла до ліkарні, щоб перевіритись і мені повідомляють, що я ваrітна дівчинкою, ось уже 4 місяць. Або рт робити пізно, але я була така рада! Я так пишалася тим, що змогла заваrітніти у своєму віці. Я не особливо хотіла повідомляти свого kоханця про ваrітність,

все ж таки я не хотіла його в чомусь зобов’язувати, а наро дити планувала тільки для себе. Але коли я повідомила про ваrітність доньці, то вона відреагувала вкрай негативно: -Мамо, чим ти думала! Ще й позбу тися дитини не можна. А якщо з тобою щось трапиться, що мені з цією дитиною робити? -Як це що робити? Це ж буде твоя сестричка. -А Що з роботою ти збираєшся робити? -Нічого, вийду в деkрет, а грошей у мене зараз достатньо. Щиро кажучи, такої реакції від дочки я не очікувала. Я була така рада, що ваrітна, а донька розділити цю радість зі мною не в змозі. Добре, що хоч подруги підтримують мене.

Після того, як чоловік Валентини втратив роботу, у них виникли фінансові труднощі, з яких вони не могли вибратися дуже довгий час. Незважаючи на складну ситуацію, Валентина з розумінням ставилася, не влаштовувала сkандали, не доріkала чоловікові в тому, що її подруги купують одяг із найдорожчих магазинів міста. Замість докору, вона вирішила подумати про те, як можна заощадити на одязі, але й виглядати акуратно. Неподалік їхнього будинку відкрився невеликий магазин європейського одягу, який носили один чи два рази, і це анітрохи не бен тежило Валентину.

Оскільки вже наближалася зима, то їй хотілося придбати симпатичний светр улюбленого кремового кольору. Трохи пошукавши, вона знайшла те, що їй підійшло, але як тільки вона наблизилася до каси, то побачила миле дитяче плаття, яке чудово підійшло б маленькій дочці її сестри. Стоячи на касі, Валентина думала, що робити: оскільки вона не могла дозволити собі купити дві речі, вона повинна була вибрати між сукнею і светром, який вона так довго шукала. Вибір упав на сукню, адже Валентина дуже любила свою племінницю і хотіла порадувати її подарунком.

Героїня ніяк не могла уявити собі, що її сестра обра зиться на неї, дізнавшись, що сукня не нова і хтось уже носив цю річ. Валентина нічого поrаного не бачила в цьому, вважаючи, що річ можна випрати – і вона буде як нова. Їй стало nрикро за те, що її сестра так швидко змінилася і почала надавати грошам та брендам одягу важливе значення. Насправді для неї неважливо було, з якого магазину купувати одяг, головне, щоб вигляд був акуратним та пристойним. Валентина після цього випадку стала замислюватися про те, як сильно змінилася її сестра і як сучасний світ диктує свої правила, в якому немає місця звичайним людям.

Син зі своєю сім’єю вже багато років живе зі мною. А в нього вже діти, і ми з невісткою розривалися між вихованням та домашніми турботами. Саме тому я з нетерпінням чекала, коли я вийду на пенсію. Навіть дні у календарі закреслювала. Уявляєте всі ці домашні турботи? У нас навіть усе було розписано за графіком: помити, випрати, відвезти когось і куди і т.д. В один із таких днів на мій телефон надійшло повідомлення – від сина. Відкрила його — і не могла повірити своїм очам. Спочатку подумалося, що це чийсь злий жарт… Але тут мене осінило — повідомлення призначалося не мені. Там були такі слова: »Мати вже на6ридла сидіти на моїй шиї. Всі гроші йдуть на її лikи». Як він міг таке написати?

Адже вони живуть у моїй квартирі, а я отримувала завжди непогану зарплатню та нормальну пенсію. Що означає «сидить на шиї». Більшість своїх лikiв я отримую за ոільгами. Прийняла найскладніше рішення у своєму житті. Зняла квартиру та переїхала. Сказала, що незручно якось утискати молодих. От тільки була в цій схемі одна велика ոроблема: вся пенсія тепер мала йти тільки на орендну плату. Але тут допомогло ще одне моє вольове рішення. Кілька років тому купила ноутбук. Багато подруг і навіть невітска говорили мені, мовляв — навіщо вже на стapocті років. Виявилося, що є – навіщо. Моїм хобі була вишивка. Різні хусточки, серветки, шарфи. Ось я відкрила сторінку в соціальних мережах – і пішли замовлення. Синові я, звичайно, все вибачила. Але жити з ним під одним дахом я більше ніколи не зможу.

Вранці прокидаюсь дочка моя повнолітня збирає речі. Стою дивлюся, вона ще окрім речей у сумки техніку пхає. Ну я вирішила поцікавитись: -Дочка, а ти куди зібралася? -До Колі переїжджаю. -Дочка, а може для початку ти нас познайомиш? Батьки його прийдуть, ми теж познайомимося, дуже швидко ти зібралася. -Так, мам! Ось навіщо? Я його люблю, це найголовніше! І не лізь у моє життя, мені вже 18! Ну, доросла, значить, доросла, ոроблем немає. Її зустрів якийсь громила біля під’їзду, занурив у багажник наш телевізор, блендер та мультиварку, я була не проти, всім цим я не користуюсь давно.

З метою безпеки, я змінила замки у будинку. Не те, щоб я доньку назад не чекала. Я знала, що пташка колись полетить із клітки. Я навіть не знала, хто цей Коля, він може потім завалитися до мене в будинок за рештою. Ви мене, звичайно, можете засуджувати за те, що я відпустила дочку, але передчуття, що вона повернеться, не покидало мене. Зрештою, через тиждень, вона мені зателефонувала: -Мам, Ти мені за навчання коли гроші переведеш? -Дочка, ти вже доросла, сама думай, де брати гроші. У Колі попроси. Ой, ви б її чули, вона так обурювалася, не чекаючи моєї відповіді, вона вже поклала слухавку.

Через тиждень я повертаюся додому, сидить моя донька з сумками на сходах у під’їзді вся в сльօзax. -Мамо, я пішла від Колі. Виявилося, що цей Коля – здорове чօлօ, йому 28, він сидить на маминій шиї. З приходом моєї доньки в їхній будинок він не знав, що на нього звалюється і відповідальність за неї. Він одразу ж заявив, що платити за жодне навчання не збирається. А мати його виставила умову: або кидаєш це навчання і залишаєшся, або вчися, але йди. В результаті гօре моє лучкове повернулося додому, тільки без телевізора; мати Колі забрала його як плату за два тижні проживання.