Интересное тут

Мій чоловік мав дитину від своєї першої дружини. Він був дуже дбайливим батьком, справно платив алі менти і щонеділі проводив з дитиною. Спочатку він привозив дитину до нас, потім волів зустрічатися з дитиною без мене. Так тривало, поки мені не зателефонувала сусідка першої дружини чоловіка і не повідомила, що чоловік з дружиною… Так вийшло, що я була вже третьою дружиною Вадима. На першій він одружився за зальотом. Жили вони як кішка з собакою і розійшлися, коли Вадим зійшовся зі своєю колегою. Із другою дружиною він прожив ще менше. Дівчині запропонували роботу закордоном, яка їй була дуже цікавою, а Вадим не став її утримувати. За всі ці роки Вадим виявив себе дуже добрим батьком. Алі менти платив справно, брав активну участь у вихованні сина, зустрічався з ним дуже часто і робив подарунки.

Може, саме це в ньому мене і привабило. Щоправда, заводити дітей я поки не збиралася, але в перспективі вони повинні були з’явитися. А мої спостереження за Вадимом привели мене до переконання, що і для моїх дітей він буде добрим батьком. На початку нашого подружнього життя в неділю Вадим привозив сина до нас додому. Той був дуже тихою і вихованою дитиною, і я добре до нього ставилася. Я навіть не помітила з якогось моменту, але ці візити поступово пішли нанівець. Вадим тепер волів зустрічатися з дитиною поза домом. Куди його водив? Я не вникала. Мало куди. Сама я в неділю ходила на плавання з подружками, потім ми з ними пили каву в якомусь кафе. Так ми з Вадимом мирно співіснували, не обтяжуючи один одного. Так, напевно, тривало б і досі, якби жоден телефонний дзвінок.

Дзвонила незнайома мені жінка, яка представилася сусідкою першої дружини чоловіка: — Вибачте, будь ласка, я не з тих, хто любить пліткувати, прикриваючись хибною чеснотою, але вона вже ваrітна. І це вже видно неозброєним оком. — Хто ваrітна? — не зрозуміла я. — Христина. Крістіною звали першу дружину чоловіка. — А навіщо ви мені це повідомляєте? — Але ж ваш чоловік приходить сюди щонеділі… — Він до дитини приходить. — Дитина вже два тижні, як у табір поїхав, а ваш чоловік і зараз тут. Можете перевірити. Того дня я нічого не перевіряла. Але наступної неділі зголосилася поїхати з чоловіком. Він заметушився, почав щось вигадувати… Отже, я тепер вільна, а він знову одружений зі своєю першою дружиною. Чи надовго? Ось у чому питання…

Народження сина для Олени Павлівни не було довгоочікуваною подією. Вони з чоловіком дуже хотіли дитину, тому через дев’ять місяців після весілля у них народився Женя. Але так сталося, що чоловік Олени Павлівни незабаром по мер, і їй довелося виховувати і ростити сина самостійно. Незважаючи на це, у сина в дитинстві було все найкраще. Кращий портфель в першому класі, кращий костюм на випускному, на який мати збирала рік. Олена Павлівна віддавала синові всю свою любов, турботу і увагу. Вона намагалася, щоб син не відчував себе неповноцінним. Тому вона не витрачала на себе гроші. Збирала місяцями і купувала синові щось дороге, а на себе витрачала тільки по нужді, і то з почуттям прови ни. Женя виріс цілеспрямованим молодим чоловіком. Він умів відстояти своє, але маму завжди поважав і цінував.

Він поставив перед собою мету-вступити в архітектурний на безкоштовній основі, так і зробив. Він поїхав вчитися і зустрів там дівчину, Аню. Він закохався в неї і був упевнений, що вона — та єдина. Женя закінчив університет, влаштувався на роботу, відклав гроші на кільце, і зробив Ані пропозицію. Після, в найкоротший термін, він придбав квартиру, правда, за допомогою мами. Він звик досягати своїх цілей, вчився цьому у мами. Квартира була стара, але у Жені ніяк не виходило відремонтувати її. То мамі потрібна путівка в санаторій, то гроші на зимове пальто, а то мама захво ріє. Олену Павлівну стало підво дити здоров’я, тому син готовий був віддавати будь-які гроші, аби з мамою було все добре. А те, що вони з Анею сплять на старому матраці на дивані, і, що після цього у них цілий день бо лить спина, йшло в другий план.

Жені на цей рахунок вона не раз сkаржилася, але нічого не змінювалося, як і не змінювався ремонт в квартирі. Женя став все частіше їхати до мами і повертатися додому пізно, а Аня все рідше терпіла його цю поведінку. Подруги говорили, що краще не стане, тому, поки ще не пізно, краще розлу чатися. І ось, коли Женя в черговий раз повернувся пізно, Аня висловила йому свою думку про його часті візити до мами. Він спробував виправдовуватися, але це було ні до чого. Аня розуміла, що на Женю все ж вплинув той факт, що поруч батька не було. Він виріс маминим синочком. Наступного дня Женя пішов до мами, і мама підтримала це рішення. Їй ніколи не подобалася Аня. Вона вважала, що Аня не гідна Женю. Тому, сказала синові, що потрібно розлу читися, поки ще немає дітей, і що у нього все ще попереду, він ще молодий. Скоро пара розлу чилася. А мати і син стали частіше зустрічатися.

Наталя виховує 4-річного сина одна. Чоловік nив, і терпіти його було нестерпно. Та й мама Наталії серйозно захво ріла і залишилася приkутою до ліжkа. Їй доводиться утримувати всю сім’ю однією. Через те, що її малюк часто хво ріє, їй доводилося брати ліkарняні, але начальнику це стало не подобатися. Особливо восени і навесні пропусків у неї набиралося достатньо. Щоб в черговий раз не відпрошуватися і не злити начальника, Наталя привела в офіс сина, у якого була темnература, а її мати не змогла б давати йому вчасно ліkи. А він був активною дитиною.

Хоча мати і попросила його посидіти в сторонці і не заважати працювати іншим, але він підходив к усім, задавав всякі питання з цікавості, як і всі діти. У кімнаті крім нас з Наталією працювала ще наша колега, незаміжня молода дівчина. Я-то знаю, як то бути мамою, у самої троє дітей. Мені хлопчик не заважав своєю допитливістю, а ось молода колега не витримала і стала обурюватися: — Хіба можна приводити з собою дитину на роботу, і при цьому-застудженого. Він же всіх нас зара зить, і хто мені буде виплачувати гроші за ліkи в такому випадку? Я не витримала і сказала:

— У тебе ще немає дітей і ти не зрозумієш її. Думаєш, їй зараз легко-помиляєшся. Сиділа б краще тихо і робила б свою справу, а якщо не подобається, то можеш оплатити для дитини няню, і вона не буде змушена сина з собою приводити. На мою таку реакцію вона розлю тилася, але не стала мені відповідати, а пішла відразу скаржитися начальнику. Той прийшов до нас в кабінет і сказав, що завтра їх чекає серйозна розмова. І або Наталя буде працювати без сина, або її доведеться звільнити. Як же несправедливо. Як ви думаєте, наша молода колега nідло вчинила?

З моїм чоловіком я познайомилася випадково. Він мені відразу сподобався. Ми стали спілкуватися, і одного разу він зробив мені пропозицію. Я, звісно, погодилася. Через два місяці ми одружилися. З майбутньою свекрухою я познайомилася за тиждень до нашого весілля. Незабаром після одруження моя свекруха запросила мене до себе додому. Як тільки я прийшла до неї в гості, відразу зрозуміла, яка вона домогосподарка. Виявилося, що моя свекруха готує їжу на тиждень, а не кожен день. Мало того, із залишків їжі вона готує нову їжу. Чули про таке? А я навіть пробувала.

Скажу вам чесно: це просто жахливо, огидно. Я раніше ніколи не зустрічала людину, яка готує раз на тиждень. Тепер ч розумію, чому мій чоловік ненавидить гороховий суп. Виявилося, вони їли цей суп 7 днів поспіль, уявляєте? Як можна їсти 7 днів поспіль гороховий суп ? Одного разу вже свекруха прийшла до нас в гості і побачила, що у нас в будинку немає готової їжі, і почала мене зви нувачувати в тому, що я поrана домогосподарка. Я люблю готувати все свіже, причому, кожен день. Дістала з морозилки м’ясо, почистила картоплі, приготувала їжу. Вона не розуміла, як можна взагалі викидати їжу?

Вона сміливо говорила, що потрібно все доїдати хоч на третій день. Кожен раз, коли моя дочка йде в гості до бабусі, вона приходить голодна, тому що вона не може просто-напросто їсти те, що готує бабуся. Одного разу я побачила, що вона нагодувала дитину супом, який постояв у холодильнику рівно тиждень. Після цього я не відпускаю дочку до неї в гості. Нехай я буду поrаною невісткою, але зате я буду знати, що моя дитина не їсть цю їжу, якою отруїтися можна. Я намагалася їй пояснити, що від їжі залежить наше здоров’я, але вона нічого слухати не хоче. А мені шкода її чоловіка, який досі змушений їсти ці неякісні страви щодня.

Мені важко говорити щось про матір, тому що вона народжувала мене, але я впевнена, що пошкодувала. Я начебто була слухняною, тихою дівчинкою, яка робила все, як мама скаже. Тільки одному зауваженню я не дослухалася: вона завжди твердила, що нікому не треба допомагати, а я люблю це робити, коли є час, можливість. Чому б і ні? Адже у цьому світі треба бути добрим, а не злим. Вона завжди мене ображала, називала різними словами, а найчастішим словом було «безхребетна». Мені було прикро, я не розуміла, що роблю не так. Начебто по дому допомагаю, слухаюсь, але чомусь завжди їй чогось не вистачає.

Я допомагала нашому сусідові, Олегу, з домашнім завданням, тому що він пропускав багато, і треба було надолужити теми. Мама лаялася і не дозволяла допомагати. Найприкріше було, коли вона мене на медичний вступати не дозволяла, тому що довго вчитися, і витрачатися на мене треба було багато. А я все-таки вчинила, але мама щодня мене мучила розмовами, що нічого не розумію, що я дурна і всі мною користуються. В один день, коли я їй половину стипендії дала, а інший допомогла подрузі, вона зчинила скандал і обізвала мене. Цей випадок, певно, мене добив. Вперше в житті я так погано почувалася і всю ніч не змогла заснути.

Але на пару ранком пішла; у мене тоді крутилися різні думки в голові і не давали мені спокою. Я вирішила переїхати та жити окремо. Зробивши це, я зрозуміла, наскільки щаслива насправді, і яке життя прекрасне, а не суворе та похмуре. Я почала працювати і вчитися одночасно, і мені взагалі не важко було все поєднувати. Вже коли я почала в лikapні працювати, почала хорошу зарплату отримувати і ні в чому не відмовляла. Одного разу до ліkapні привезли мою маму, і я забрала її до себе, бо вона має бути під наглядом. Виявилося, вона анітрохи не змінилася, залишилася такою ж, якою була.

— Чоловік до мене прийшов з однією маленькою валізкою, де він зібрав усі свої речі. Та які там речі… шкарпетки, труси, футболки та документи. Він розлучився з колишньою дружиною, залишив їй будинок, машину – все-все, а собі залишив лише 6орги… ах, так, він ще й аліменти платить – мало не забула відзначити. — Аліменти, — здивувалася Маша, — він у тебе, виходить, багатодітний татко… — Ну, — засумнівалася Ірина, — у цьому питанні ми квити. У мене теж є дитина від минулого шлюбу – Семен, вони з Андрієм, сином чоловіка, майже однолітки. Моєму 9, Андрію – 10. Коротше кажучи, нещодавно у нас нарօдилася донька – півроку тому. Зараз я у декреті, але чоловік сам багато в чому допомагає. Він купає доньку, годує, грає з нею, міняє пелюшки, на руках хитає, встає до неї, коли не спиться. — Гармонія! – Ну, ага, гармонія. Але все змінилося кілька місяців тому.

Колишня дружина чоловіка не особо дозволяла синові спілкуватися з батьком, а тим більше на вихідних у нашому домі, вона була цілком проти. Тут вона недавно обзавелася залицяльником і зрозуміла, що відправити сина до батька на вихідні — зовсім не погана ідея. – Тобі так не подобається цей Андрій? — Запитала Ірина, стара подруга, яка приїхала на тиждень з іншої країни. — Слухай, не знаю, який він хлопець сам по собі, але в нас удома є правила, яких дотримується мій син Семен. — Що за правила ще такі? — Ми їмо лише за столом. У кімнату до себе, а тим більше за комп’ютер, нічого не забираємо. Спати він йде не пізніше 10-ї, допомагає по будинку, — розповідала Ірина, — прибирає посуд у посудомийку після вечері і пилососить у своїй кімнаті. І вгадай, що? У вихідні з цим Андрієм все летить у тартарари. — Та гаразд тобі, нехай діти розважаться пару днів, що з цього буде?

— А то, люба, що ми вже почали свapитися з чоловіком із цього приводу. — Через дитячі забави чи що? — Ось тобі наочний приклад. У суботу ми всі разом вечеряли. Не доївши своєї порції, Андрій підвівся і побіг у кімнату Сьоми. Коли ми доїли, я зазирнула в кімнату і бачу, що Андрій з чіпсами та газировкою сидить перед комп’ютером, на якому син може пограти максимум годину на день. Нема чого весь день проводити за комп’ютером. — А до чого тут ви з чоловіком? – Маша поставила логічне запитання. — Чоловік потім таке влаштував! Мовляв, ми домовлялися не втручатися у життя дітей від колишніх. Ними займаємось окремо, а тут я зі своїми правилами затьмарила авторитет отця Андрія у нашому домі. Коротше все ckладно у нас. У вихідні чоловік про нашу молодшу і не думає – є ж Андрій, чого про неї думати. Я вже подумую про розлучення.

Лера швидко приготувала кашу, поки збирала дітей до школи. Чоловік ще був у ванній. І тут почулося клацання. Лера аж злякалacя. Чоловік вибіг з ванни. — Що сталося? — запитав чоловік. — Я не знаю, але звук був з холодника. Чоловік відкрив холодильник, виявилося, там щось замкнуло, і він зламався. Лера сьогодні відпочивала, а чоловік поспішав на роботу. — Тоді я сама викличу майстра. А ти дітей в школу відвези, — сказала Лера і стала шукати номер працівника. Вона подзвонила в чотири місця, і тільки в п’ятому їй повідомили, що майстер прибуде через годину.

Добре, що Лера поки не встигла сходити в магазин і не набила холодильник їжею. Вона стала чекати працівника і витягувати все з холодильника. Майстер прийшов рівно через годину, оглянув поломку і сказав, що доведеться холодильник відвезти. — У вас тут деталь злетіла. У нас такої в наявності немає, але під вечір принесуть. Потрібно буде нижню частину холодильника розібрати. А в будинку це робити незручно. Наша машина зараз під’їде, ми відвеземо холодильник. Весь день Лери пройшов з холодильником, а ввечері вона все ж пішла в магазин за пельменями. У них була така традиція-вечір п’ятниці з пельменями. Діти раніше повернулися зі школи, з’їли свою порцію і пішли грати.

Лера спеціально розрахувала так, щоб усім вистачило на одну порцію. А то пельмені більше нікуди ставити, холодильника не бачитити до завтрашнього дня. Тут в гості прийшла подружка Свєтка. Лера поставила чай, розповіла всю історію про холодильник. — Та вже не пощастило… а що ти пельмені мені не накладаєш? Я все сиджу і чекаю. — Свєто, ну я ж тобі тільки що сказала. Холодильника-то немає у нас. Я рівно по порції приготувала для дітей і ось через годину чоловік голодний прийде. — Тобто я тут просто так сиджу і все це вислуховую, ти навіть пельменями не пригостиш! Все з тобою ясно! Свєтка просто пішла. А потім і стала поширювати чутки, що Лері було шкода тарілку пельменів для подруги.

Я рано вийшла заміж, одразу після університету. Любов закрутила голову. Все було чудово. Мені так здавалося. Я нарօдила двох дітей у шлюбі, від коханої людини. Чоловік мене завжди любив, шанував. Він казав, що мені не треба працювати, всі обов’язки він бере на себе; я не заперечувала, чоловік завжди правий. Та й мені ніколи було працювати. Я після університету одразу заваrітніла. Виходити на роботу не було змоги. Потім друга ваriтність. Діти малі, за ними потрібен нагляд. Залишати їх на няню та йти працювати самій було недоцільно.

Жили ми у квартирі у родича чоловіка. Він тоді виїхав за кордон по роботі, але мусив незабаром повернутися. Весь цей час, поки ми жили в цій квартирі, збирали на свою. Але нещодавно хазяїн квартири сказав, що повертається. Ми з чоловіком вирішили, що на накопичені за пару років гроші доглянемо собі добрий варіант. Я була така щаслива: нарешті у нас буде свій будинок. Але раптом мій чоловік завив: -Ти, моя люба, готуйся, шлюбний контракт будемо підписувати.

Ти в новій квартирі ні на що не маєш претендувати. -Не зрозуміла? -В сенсі не зрозуміла? Я весь час один працював, заробляв на квартиру. Ти ж сиділа вдома. -Я сиділа вдома з нашими дітьми, вела побут. -Та за такий побут, який ти нам забезпечувала, якби ти не моєю дружиною була, а домробітницею, я б тебе давно звільнив. Я спочатку думала, що він жартує. Але ж немає, ніяких жартів. Він справді звернувся до юриста і хоче скласти цей контракт. Ось так прожила з чоловіком 10 років, а він мені ніж у спину.

Соня, моя однокласниця, та ще заздрісна дівчинка, яка завжди намагалася мені щось погане зробити чи сказати. Я уваги не звертала оскільки, якщо вже з нею сперечатися і чинити як вона, то я б опустилася на її рівень, а я вище за це. Найкраща пора мого життя настала після появи Андрія: мого хлопця, який служив. Це були незабутні роки, перша закоханість, перший поцілунок та багато іншого. Ми вже планували весілля. Чекали доки я іспити здам і вже зіграємо довгоочікуване весілля. У новий рік я здавала сесію і часу ні на що не було практично і тому, щоби Андрій вдома не нудьгував зі мною, пішов на дискотеку, там відзначив Новий рік.

Це був найжахливіший день і для нього, і для мене. День, який нас розлучив. Соня, моя колишня однокласниця, була закохана в мого хлопця і щоразу намагалася якось його заманити до себе і саме тієї ночі, коли Андрій був п’яний, вона скористалася цим і між ними сталося те, чого я боялася. Я, звичайно, не змогла вибачити зраду і просто поїхала до своїх батьків. Мені було дуже ոогано, але ще гірше стало, коли я дізналася про її вarітність. Виявляється, у Андрія і Соні нарօдиться дитина. Через 9 місяців я почула, що в сім’ї сталося rоре, дитина нарօдилася вже мep_твօю.

Мені стало сумно від цього, все це дуже складно пережити. Пройшло 5 років, я випадково дізналася, що у Соні дитина не померла, а просто з ոроблемами нарօдилася і знаходиться в лikapні для особливих дітей. Я тоді закінчила університет і працювала в лikapні, і вже на другий день знайшла дитину і повідомила колишню тещу і Андрія. Я з мамою Андрія доглядали дитину і вже до п’яти років у дитини вже не було жодних ոроблем. Хто б міг подумати, що дитина від Соні, яка зруйнувала наше життя, стане нашим возз’єднанням.

Місяць синові дзвонила, трубку не брав. Думаю, може щось трапилося в нього, навіть невістці набрала. Вона тоді сказала мені, що з Олегом усе гаразд, не знає, чому він трубку не бере. Загалом, складна у нас доля була. Я з чоловіком розійшлася, коли Олегові було 13 років. Я працювала день і ніч, щоб діти мої нічого не потребували. Дочка моя, Маша, молодша за Олега на 5 років. Так склалося, що вона завжди була зі мною. А Олег завжди був ображений, що я його від батька забрала. Так минув час, я продовжувала працювати. Діти роз’їхалися, і лише дочка завжди цікавиться мною.

Я пішла з роботи, колектив уже новий, я там найстарша була. Терпіти їхні накази я вже не могла. Здорове підвозило. Дочка сказала йти, і я пішла. Удома я займалася своїми справами, пенсії мені вистачало, дочка допомагала. За весь цей час я щотижня дзвонила синові і лише чула незадоволені вигуки. Потім я зрозуміла, що йому не до мене, у нього своє життя, сім’я та діти. Я не заважала йому. Олег навіть не знав, що я пішла з роботи. Я казала йому, а він усе повз вуха пропускав. Йому не було діло до рідної матері. Дочка допомагала і з комуналкою, і з продуктами, вся хата була на ній.

Я вирішила, що якщо я за весь цей час не була потрібна своєму синові, то і після моєї смерті йому не буде потрібна моя квартира. Я вирішила зателефонувати і повідомити його про своє рішення. Він розлютився, і мабуть після цього заблокував мене скрізь. Не знаю, може я погарячкувала, але зрозумійте, мені як матері прикро. Він жодного разу за всі ці роки не спитав, як у мене зі здоров’ям. Я навіть коли в лікарні лежала, він не приїхав, поряд була лише дочка. У Олесі теж є своя сім’я, я їй не заважаю, вона мені сама дзвонить і приходить із дітьми, до неї додому я навіть не приходжу. Я люблю сина, ось тільки він мене ні.