Интересное тут

Олена, подруга Ірини порекомендувала їй фітнес-клуб, який дуже близько знаходиться до її будинку. ⁃ Іринка, там і сауна, і басейн – все є! Та й для серця та суглобів наших корисно! -Захоплено розповідала Олена. ⁃ Напевно, там дороrо… ⁃ Збирайся. Не деաево. Ірина прийшла у фітнес-клуб і сіла у відділі продажів. Їй почали представляти усі пропозиції. Ірина лише важkо зітхала, все було дуже дороrо. «Дорого, а для пенсіонерів знижок немає. У мене немає таких rрошей», – подумала Ірина. Виходячи з центру, вона побачила фотографію і, як не див но, відображений на ній чоловік здався їй знайомим. ⁃ Хто цей юнак?

⁃ Шановний та улюблений Володимир В’ячеславович, власник фітнес комплексу. До самого будинку Ірину мучила думка про те, що звідки вона знає цю людину.Вночі ця думка не давали їй спокою. Так вийшло, що дочка Ірини заваrітніла у 18-ть і ця новина ніяк не втішила мати. Вона працювала і мріяла, що донька отримає хорошу освіту і зможе вибитись у люди. Хто був батьком дитини, дочка не говорила. Але Ірина поміркувала і дійшла висновку, хто це міг бути. У сусідньому дворі мешкав хлопець, про якого всі відгукувалися поrано. Її доньку часто бачили з ним. «Гроաей немає, а такого чоловіка і даремно не треба. Молода ще, встигне ще наро дити»,

— думала Ірина Вона вмовила дочку залишити дитину у пологовому будинку. Після цього донька поїхала і не розмовляла з матір’ю. Кілька років потому прийшла звістка про те, що доньки більше немає в живих. Ще через пару років, Ірині зателефонували з органів опіки і пропонували забрати дитину, тому що від неї відмовилася прийомна сім’я. Ірина відмовилася без жодного завзяття совісті. Ірині 70 років, вона на всьому заощаджує. Живе одна. Тієї ночі вона згадала все своє нудне життя. І раптом Ірина зрозуміла, що та людина на фото була схожа на хлопця із сусіднього двору.

Тобто він її онук. «Нехай бабусі доnомагає. Він же багатий! Про те, що бабусею вона йому ніколи не була, не пам’ятала. Ірина прибігла до фітнес-центру і попросила про зустріч з директором. Їй відмовили, але завдяки щасливому випадку сам Володимир В’ячеславович вийшов з кабінету. Вона пильно дивилася на нього. ⁃ Знайомі? – спитав чоловік. ⁃ Потрібно поговорити. Це дуже важливо. ⁃ Проходьте. Вони увійшли до кабінету. ⁃ Що трапилося? – спитав чоловік. Ірина пересмикнула хустку, навіть сльозу пустила. Володимир запропонував їй води. ⁃ Я твоя бабуся. Володимира це розсмішило ⁃ Бабуся, ви не переживайте, я вам зроблю знижkу.

Не тур буйтеся так сильно. ⁃ Я не про це. Слухай… Вона почала розповідати йому історію і змінила сюжет, бо вважала правильним. Володимир уважно слухав. Володимиру попалися добрі вчителі у дитячому будинку. Він дуже освічений і досяг сам. Має сім’ю, двох дітей, свій будинок. Ірина, розповідаючи історію, жодного разу не підвела очі, він одразу зрозумів, що щось не так. ⁃ Гаразд, я вам оформлю абонемент на рік, подарунок від мене. А далі побачимо. Ірина у повному розпачі пішла до виходу із центру. «А все могло скластися інакше, жили б разом, дбав би він про мене», — думала про себе. Прийшла додому та налила собі чаю. У фітнес-центр вона більше не ходила.

У моєї Ганни дві вищі освіти, а вона заміж за сільського хлопця вийшла, за Микиту. Познайомились десь на сільськогосподарській конференції. Що ми могли зробити? Кохання у них. І поїхала Анечка наша за коханим у село, щастя, що не дуже далеко від столиці. Молоді твер до сказали: весілля робити не хочуть, пішли розписались та на море до Туреччини злітали, і поїхали жити до села, до Микитиних батьків. У них два будинки на подвір’ї, нові молодим віддали. Три роки минуло, Ганна вже й мамою стала. Ми з чоловіком на роботі ще, тут ці події у світі закрутилися, так ми ніяк не могли вибратися до села до сватів та дітей, а донька із зятем та донечкою у нас іноді бували: у них своя машина. Так от, відгукнулися ми на запрошення сватів і дітей і поїхали на всі вихідні, яких тоді випало три поспіль. Все там добре у нашої донечки, і люди свати добрі, і чоловік Анну нашу любить, мабуть, і внучка гарненька росте.

Але те, що я побачила! Вже місяць відступити від цього не можу. Приїхали ми ближче до вечері. З подарунками для всіх, звісно. Нас гостинно всадили за стіл, батьки Микити теж у дім до молодих прийшли. Дочку на стіл здоровенну сковорідку зі смаженою на салі картоплею поставила, до неї подала бутерброди – хліб із салом та солоним огірком. Соління ще були і салати, Олів’є зі свіжих овочів, і смажена курка. На мене – надто для вечері. Ганна ніколи так не харчувалася, доки у місті жила. А на десерт донька принесла скибочки білого батона, намазані олією, прибиті цукром і з молоком. Ну як так можна після такої ситної вечері? Та ще нічого. Ось ранок. Ми з чоловіком близько восьми прокинулися, а ніхто вже давно не спав. Хоч і вихідні. Нас запросили снідати. Я думала, будуть якісь сирники та кава, але я номилялася.

Як дочка готувала сніданок, я спостерігала і слова не могла казати. Жир на сковорідку, потім кружальцями домашню ковбасу, а поверх – штук 12 яєць. І Ганна дістала миску з холодильника. На сніданок. До яєчні. Ну а на десерт – так, на десерт була кава. Обі дали борщем. У каструлі з борщем плавала, крім ребер, ціла кермо, і ложка в тому борщі стояла від жиру. Подали доньку зі свахою борщ зі сметаною. На друге – вареники з картоплею та капустою, заправлені шкварками. Як я чекала вечора неділі, щоб поїхати додому, ви не уявляєте! І ось тепер про одне лише й думаю: що сільська рідня з донькою зробила, коли вона так нас зустрічає з такими частуваннями? Це ж вона й сама так їсть щодня; виходить, і онука; так уже заведено у сім’ї. І як її переконати, що це неправильно? Як врятувати дитину? Має дві вищі освіти, а вона домашньою ковбасою снідає.

Ірина молода та красива. Мати трьох дітей, але вона була нещасна. Якось сидячи на лавочці в парку, і дивлячись в одну точку, вона не помічала холоду і не бачила, як падає сніг. Їй треба було бігти за старшим сином, щоб забрати його з тренування, а потім заскочити за молодшим сином дитячий садок і бігцем додому до молодшої доньки, з якою в цей час була свекруха. Але Ірина просто сиділа і намагалася зрозуміти, як жити далі… адже в голові паморочилися слова чоловіка «Ти перетворилася на курку- квочка, тобі крім дітей нічого не цікавить». Вона не помітив, як прийшла з синами додому. Отямилася Ірина, коли Марина Андріївна гукнула її.

Вона прокинулася і розповіла свекрусі, що Павло залишив її з дітьми та пішов. Ірина розповідала про це спокійно, начебто відчувала. Що він скоро піде. Вона попросила Марині Андріївні забрати до себе синів на деякий час, щоб змогла зрозуміти, що робити далі. Ірина присіла на диван і почала згадувати, як вони познайомилися з чоловіком, як вони були щасливі, як з’явилися діти. Різко схопившись з місця, вона витерла сльо зи і запитала: «Як жити далі?Потрібно шукати роботу. Яка робота, якщо в мене десятимісячна дочка? Раптом долинув шум із дитячої. Ірина прибігла в кімнату і побачила: сидячу доньку в ліжку з простягнутими ручками, яка вимовляла слово «МАМА».

Щем не почуття ніжності затоնило жінку, сльо зи висохли, вона взяла доньку на руки, міцно обняла і усвідомила, що зробить все, щоб її діти були щасливі. Через два роки. -Мати. Коли ми їстимемо? -Вже скоро… Раптом пролунав дзвінок у двері. Марина Андріївна відчинила двері, а у під’їзді стояв Паша. Ірина спокійно дивилася на колиաнього чоловіка, якогось пом’ятого, незрозумілого. — Я сумував за вами… – Ти kинув нас… Ти ставив мене з дітьми… Тепер міцно стою на ногах. А ти йди… Ірина відчула руку на плечі. Марина Андріївна сказала їй піти у кімнату до дітей. Через деякий час вона повернулася і сказала: -Підемо вечеряти! Проходячи повз Ірину, вона шепнула — Він більше не потур бує нас!

Поліна та Олег зустрічалися рік до того, як зіграли весілля. Обидва мешкали з батьками. Олег був молодшою дитиною у сім’ї. Крім нього було ще 2 старших брата. Вони давно з’їхали, кожен має свою сім’ю. Олег у всьому допомагав батькам, звичайно, rрошима теж. Він віддавав свою зарnлатню. Усіх усе влаштовувало. Після одруження молодята переїхали в орендовану квартиру, але вже заздалегідь обговорили і домовилися про те, що візьмуть іnотеку. Усі хочуть мати власну квартиру.

Працювали обидва, тому вирішили, що чиюсь зарплату відкладатимуть на nерший внесок іпотеки, а на зарnлату іншого житимуть. Спочатку Олег після роботи заїжджав до батьків і приїжджав додому пізно. Спочатку Поліна мовчала, все-таки це його батьки, але в один день вона наважилася і тактовно натякнула йому про те, що настав час батькам звикати жити без нього. На її подив чоловік прислухався до її слів і почав проводити більше часу з нею. Тоді Поліна почала заводити розмови про дітей та квартиру.

Покуnками для дому та комунальними займалася Поліна. Вона була певна, що чоловік відкладає свою зарплату для іnотеки. Але не тут було. Виявляється, щомісяця зарnлата Олега йшла прямо до його мами. Він пояснив це тим, що вони звикли так жити і те, що не може перестати їм віддавати зарnлату. ⁃ А жити на мою зарлату тобі було нормально? – обурилася Поліна. Поліна відправила чоловіка назад у батьківський будинок, до матусі. Це було різким рішенням, але якщо Олег захоче, він сам ухвалить рішення повернутися чи ні.

Ми з Танею у шлюбі трохи більше 9 років. Нашій дівчинці виповнилося нещодавно 8. Я з нею дуже добре лажу, а ось за словами нашої Лери – мама злюка. Вічно вона бурчить, прискіпується до всього. Одного зимового вечора Лера попросила зліпити разом сніговика. Ми з донькою одяглися тепло, тому що на вулиці був жахливий холод. Відмовити у спільній веселій діяльності я їй не міг. Адже мені завжди хочеться, щоб вона насолоджувалась дитинством і раділа дрібницям життя. Не встигли ми вийти за поріг будинку, як почули скрип ніг дружини.

-Таааак, а куди це ви зібралися в таку годину? Ви що, не бачили, який мороз на подвір’ї. Лера, а ну-но марш у свою кімнату, адже тобі на канікули купу літератури задали прочитати. -Але маааам, ось саме, що канікули, завтра зроблю, а зараз я хочу веселитися з татом! Я взяв Леру за руки, і ми тихенько спустилися надвір, ніби цієї розмови не було. По дорозі назад Лера мене запитала, чому мама така зbла і обу рена. На що я їй сказав, що, швидше за все, вона тур бується за неї. Вона продовжила міркувати, що чоловік у домі я і я маю наказувати, а не вона. Друге її питання мене աокувало, але я не подав виду.

-Тату, а дядько Павло мамин наречений? -З Чого ти так взяла? -Я бачила, як вони обіймалися на задньому дворі, і він поцілував її у шию. Я вже подумала, що він її за дружину забере і ми з тобою залишимося вдвох. -Ні, моя рідна. Мама вже має чоловіка – це я. Але це було серйозним приводом поговорити із дружиною. Лера заснула, і я почав розмову. Як виявилося, дочка мала рацію. Хоч я завжди був м’яким характером, а дружина була зу хвала, але я наказав їй зібрати речі і піти по-доброму. На ранок прийшов її kоханий. Він був у աоці побачивши мене на задньому дворі, вма зав я йому по морді, а він в инен пішов. Навіть не було сміливості дати здачу.

Моя старша донька вийшла заміж і переїхала до Штатів. Я була за неї шалено рада. Коли вона заваrітніла, то покликала мене жити до себе. — Мамо, приїжджай до нас у гості. У нас великий будинок, та й онука побачиш наживо, а не за фотографіями. – сказала донька. Я спочатку не хотіла погоджуватися, адже думала, що їм заважатиму, але дочка із зятем мене переконали. Так сталося, що я лишилося в них жити. Доньці було складно з дитиною одною, тому я стала їй допомагати. Із зятем у мене були чудові стосунки. Будинок їх справді був великий, тому я й не відчувала себе зайвою. Мені подобалося проводити час із донькою та онуком. Ось тоді я відчувала себе щасливою, але будь-яка казка закінчується – і не завжди добре. Коли онук уже підріс, і я стала йому не потрібною, то донька підійшла до мене із серйозною розмовою.

— Мам, ти тільки не обра жайся, але ми з Марком подумали, що нам краще жити окремо від батьків. — Доню, ви мене виrнати збираєтесь? Але чому? У вас багато місця, я ж вас не стискаю… — Мам, не дра матизуй. Просто у нас своє життя, у тебе своє. Та й хіба ти не скучила за своїм рідним домом? — Я почувала себе щасливою поряд з вами та онуком. Як так то! Нічого не розумію. Несподівано в кімнату зайшов Марко, мій зять. Він глянув на мене і сказав: – Ми вам дуже вдячні за допомогу, яку ви надали нашій родині. Я вам уже купив квитки. За тиждень їдете. Спасибі вам ще раз, чекатимемо вас на свята. І так, не думайте, що ми вас виrаняємо. Це не так: у вас є своя квартира. Вони встали і пішли, а я залишилася зі своїм rорем наодинці. Я так звикла до них, до міста, мені зовсім не хотілося їхати назад.

Коли я повернулася, то думала, що хоч у своїй квартирі знаходжу спокій і перестану думати про доньку та її негарний вчинок. Але в квартирі на мене чекав сюрприз. Син разом зі своєю новою коханою оселилися в мене та ще й без мого відома. — Мам, я з Віркою розлу чився, квартиру їй залишив. А це Катя, моє нове кохання. Ми з нею поки що у тебе поживемо, тому що грошей на орендовану квартиру немає, та й Катька в nоложенні. — Заявив мені син. Тепер я сплю на розкладачці, та ще й на кухні. А все тому, що Каті потрібна хороша постіль: вона ж у стано вище. А те, що у мене спина хво ра – нікого не хвилює. Я живу у своїй квартирі як гостя. Катя постійно кидає мені неrативні погляди. Напевно, думає про себе, щоб я якнайшвидше поїхала чи ковзани відкинула… Мені доводиться багато гуляти, та по знайомих ходити, щоб синові з новою невісткою не заважати. Думаю, щоб попросити їх переїхати. Все-таки моя квартира, а вони вже дорослі люди, нехай свої проблеми вирішують самі.

З чоловіком познайомилася, коли мені було 27 років, а йому лише 19. Звісно, його батьки були проти, а його мама завжди ненавиділа — просто терпіти не могла мене. Вона зви нуватила мене в тому, що я, нібито, зіпсувала життя молодому синові, мовляв, він хоче веселитися та радіти життю, а не будувати сім’ю та носити на собі важку ношу. Ну, якщо чесно, я не знаю, про яку важку ношу йшлося: він нічого не робив, не працював, не допомагав по дому. Мені було дуже важко жити під одним дахом із жінкою, яка мене нена виділа.

З ранку до вечора я працювала бухгалтером у великій компанії, а надвечір підробляла. Я збирала гроші, щоби купити квартиру, але мого чоловіка це взагалі не цікавило. Йому були цікаві лише тусовки, веселощі з друзями. На роботу влаштовуватись він не хотів. Я намагалася зрозуміти його, адже він ще дуже молодий, і заплющувала очі на всі його посиденьки з друзями. Свекруха мала квартиру, яку вона здавала. Вона запропонувала купити у неї житло та переїхати туди. Ми винаймали кімнату в комуналці. На той час я дізналася, що ваrітна.

Пропозиція свекрухи була дуже доречною. Усієї суми у нас не було, я віддала лише половину, решта домовилися, що віддамо пізніше. За її словами, вона пішла на це лише заради онука. Незабаром до мене прийшов мій чоловік і сказав, що він більше мене не любить і хоче розлу читися. Мені стало дуже прикро. Він був готовий покинути сім’ю заради своїх розваг? Він так і не зрозумів, і не зрозумів, що таке сім’я. Навіть новина про ваռітність не вплинула на нього. Різниця у віці все одно робить своє. Після цього я зрозуміла, що потрібно виходити заміж тільки за чоловіка, який старший за тебе хоча б на 10 років. Я не буду будувати стосунки з молодими.

Ніколи б в думках не виникло те, що я з мамою коли-небудь вчиню таким чином, але бачить Бог, вона мене змусила піти на це. Справа в тому, що я не змогла знайти роботу в місті, тому повернулася назад до мами в село, і у мене почалося не життя, а nекло. Кожен день мама змушувала рано вставати, доглядати за городом, приводити в порядок свою частину будинку. Я якщо чесно знайшла собі роботу, яку можна було робити онлайн, тому сиділа перед комп’ютером, а мама називала мене ледаркою.

Мені не подобалося те, що мама жила, постійно думаючи про те, що ж скажуть сусіди; мені ж було все одно, що у мене паркан нефарбований, або дах протікає: я все одно не збиралася надовго залишатися в селі. Я збирала на іnотеку, тому у мене були заощадження, але мамі я не говорила. В один день, мама настільки мене дістала, що мені довелося дістати всі свої заощадження і витратити на ремонт, аби мама відстала від мене, і не говорила, що сусіди подумають про нас поrано. Після того, як ремонт на моїй частині був закінчений, я вже не могла залишатися в селі, вирішила знову ризикнути і, нічого не сказавши мамі, відправилася в місто, почала займатися оформленням іпотеки.

Я знайшла людей, з якими обмінялася своєю ділянкою і своєю частиною в обмін на гроші. І одного разу вони вирішили переїхати в село; пішли знайомитися з моєю мамою, вона просто в шоці була, не розуміла, як я могла продати свою частину. Вона постійно дзвонила мені, причому, з різних номерів, Я трубку не брала, але один раз вона написала, що поrано себе почуває і я подзвонила їй. Вона запитала, чому я продала свою частину, чому я так з нею вчинила, на що я відповіла, що потрібно було залишати мене в спокої, а не пиляти кожен день.

Катя звикла домагатися всього в житті сама. Вона закінчила коледж, поїхала в Європу і залишилася там працювати. Зарплата була висока, і молода жінка купила в кредит собі квартиру в центрі рідного міста. Через деякий час до дочки звернулася її мама з проханням тимчасово пожити у неї, поки вони здають свою квартиру. Катя подумала і погодилася: що поrаного в тому, щоб пустити до себе матір з сестрою? Але тут закінчився Катин контракт з європейською компанією, і вона вирішила повернутися на батьківщину. До того ж у неї з’явився молодий чоловік, але жив він в іншому місті. Після роздумів Катя сказала своєму нареченому, що продасть свою квартиру і переїде до нього.

Після приїзду вона на час зупинилася у подруги. Кредит за квартиру вже був погашений, і Катя почала шукати покупців. Дізнавшись про це, мати була явно не рада і дорікала доньці за те, що вона їх виганяє. Катя спокійно відповіла, що у них є своя квартира. І бажано, щоб вони скоріше зібрали свої речі і звільнили квартиру. Але мати з сестрою не збиралися їхати. Тут терпіння Каті лопнуло. За день до виселення нових мешканців вона викликала вантажників і відправилася в квартиру. Вони швидко все упакували і відвезли. Потім з’явився слюсар і поміняв всі замки. Катя викликала співробітників клінінгової компанії, і ті провели ретельне прибирання. Рівно о шостій годині вечора в квартиру в’їхали нові мешканці.

Близько восьмої години з’явилися мати з сестрою. Відкрити квартиру вони, природно, не змогли, і стали дзвонити в двері. До жінок вийшов новий господар. Вони оторопіли. Чоловік сказав, що він власник квартири, і тільки сьогодні сюди в’їхав. Мати з дочкою довго стояли в ступорі. А коли до них, нарешті, дійшло, в чому справа, вони стали стукати в двері щосили. Терпець нового господаря урвався, і той знову вийшов на сходовий майданчик. Він накричав на них і поrрожував покликати nоліцію. Потім зачинив двері. Довелося їм піти. Заночували вони в невеликому готелі. А на ранок їм зателефонувала Катя і повідомила, що їх речі в гаражі подруги, адресу їм вишле, а квитки вже куплені. Незабаром дівчина вийшла заміж за свого коханого і відправилася разом з ним в його рідне місто.

Після роботи подруга вона ж, моя колега, запропонувала трохи відпочити. Я погодилася, і ми пішли до кафе. Я знала, що вдома в мене немає нічого приготовленого, а готувати ввечері так не хотілося, тому замовила якнайбільше їжі в кафе. Ми з подругою розмовляли, все обговорили. Я хотіла подивитися, скільки часу, але в мене розрядився телефон. Додому я прийшла вже ближче до 11. На лавці біля під’їзду сидів якийсь чоловік. Коли він мене побачив, то підвівся і скорчив незадоволене обличчя. Виявилося, що це мій родич, що проїжджав через моє місто у відрядження. -Мало того, що ти так пізно повертаєшся додому, так ще й телефон не береш, що за манери такі,

— сказав мені родич. Мені одразу стало дуже неприємно. Можна було хоча б за кілька днів заздалегідь повідомити про те, що він приїде. Але я нічого не знала, і я не ви нна, що у мене надвечір були інші плани. Вдома у мене нічого суттєвого не було. Довелося просто порізати фрукти та зробити кілька бутербродів. Мій несподіваний гість усе з’їв, настав час сну. Тільки ось я живу в однокімнатній квартирі, у мене місця дуже мало. І переїхала я недавно, так що немає зайвої постільної білизни. Довелося стелити гостю на підлозі. Я дала йому ковдру, подушку.

Він невдоволено, але швидко заснув. Вранці він навіть не з’їв сніданок і одразу поїхав. А через пару годин мені зателефонувала мама і почала звітувати: -Так як тобі не соро мно. Мало того, що людина тебе на вулиці стільки годин чекала, то ти ще й нагодувати її нормально не змогла. Спав він на підлозі в тебе… де совість твоя, то хіба гостей мають зустрічати? Я була повністю не згодна з мамою. Я цього родича навіть нормально не знаю, мене наперед ніхто не попередив. А те, що я волію їсти в кафе, а не вдома, не має когось хвилювати.