Муж ушел от жены и оставил детей. Однажды Ирина услышала звонок в дверь

0
12

Ірина молода та красива. Мати трьох дітей, але вона була нещасна. Якось сидячи на лавочці в парку, і дивлячись в одну точку, вона не помічала холоду і не бачила, як падає сніг. Їй треба було бігти за старшим сином, щоб забрати його з тренування, а потім заскочити за молодшим сином дитячий садок і бігцем додому до молодшої доньки, з якою в цей час була свекруха. Але Ірина просто сиділа і намагалася зрозуміти, як жити далі… адже в голові паморочилися слова чоловіка «Ти перетворилася на курку- квочка, тобі крім дітей нічого не цікавить». Вона не помітив, як прийшла з синами додому. Отямилася Ірина, коли Марина Андріївна гукнула її.

Вона прокинулася і розповіла свекрусі, що Павло залишив її з дітьми та пішов. Ірина розповідала про це спокійно, начебто відчувала. Що він скоро піде. Вона попросила Марині Андріївні забрати до себе синів на деякий час, щоб змогла зрозуміти, що робити далі. Ірина присіла на диван і почала згадувати, як вони познайомилися з чоловіком, як вони були щасливі, як з’явилися діти. Різко схопившись з місця, вона витерла сльо зи і запитала: «Як жити далі?Потрібно шукати роботу. Яка робота, якщо в мене десятимісячна дочка? Раптом долинув шум із дитячої. Ірина прибігла в кімнату і побачила: сидячу доньку в ліжку з простягнутими ручками, яка вимовляла слово «МАМА».

Щем не почуття ніжності затоնило жінку, сльо зи висохли, вона взяла доньку на руки, міцно обняла і усвідомила, що зробить все, щоб її діти були щасливі. Через два роки. -Мати. Коли ми їстимемо? -Вже скоро… Раптом пролунав дзвінок у двері. Марина Андріївна відчинила двері, а у під’їзді стояв Паша. Ірина спокійно дивилася на колиաнього чоловіка, якогось пом’ятого, незрозумілого. — Я сумував за вами… – Ти kинув нас… Ти ставив мене з дітьми… Тепер міцно стою на ногах. А ти йди… Ірина відчула руку на плечі. Марина Андріївна сказала їй піти у кімнату до дітей. Через деякий час вона повернулася і сказала: -Підемо вечеряти! Проходячи повз Ірину, вона шепнула — Він більше не потур бує нас!