Поки я жила у доньки, то була найщасливішою у світі, але зять із донькою зру йнували моє щастя в мить

0
31

Моя старша донька вийшла заміж і переїхала до Штатів. Я була за неї шалено рада. Коли вона заваrітніла, то покликала мене жити до себе. — Мамо, приїжджай до нас у гості. У нас великий будинок, та й онука побачиш наживо, а не за фотографіями. – сказала донька. Я спочатку не хотіла погоджуватися, адже думала, що їм заважатиму, але дочка із зятем мене переконали. Так сталося, що я лишилося в них жити. Доньці було складно з дитиною одною, тому я стала їй допомагати. Із зятем у мене були чудові стосунки. Будинок їх справді був великий, тому я й не відчувала себе зайвою. Мені подобалося проводити час із донькою та онуком. Ось тоді я відчувала себе щасливою, але будь-яка казка закінчується – і не завжди добре. Коли онук уже підріс, і я стала йому не потрібною, то донька підійшла до мене із серйозною розмовою.

— Мам, ти тільки не обра жайся, але ми з Марком подумали, що нам краще жити окремо від батьків. — Доню, ви мене виrнати збираєтесь? Але чому? У вас багато місця, я ж вас не стискаю… — Мам, не дра матизуй. Просто у нас своє життя, у тебе своє. Та й хіба ти не скучила за своїм рідним домом? — Я почувала себе щасливою поряд з вами та онуком. Як так то! Нічого не розумію. Несподівано в кімнату зайшов Марко, мій зять. Він глянув на мене і сказав: – Ми вам дуже вдячні за допомогу, яку ви надали нашій родині. Я вам уже купив квитки. За тиждень їдете. Спасибі вам ще раз, чекатимемо вас на свята. І так, не думайте, що ми вас виrаняємо. Це не так: у вас є своя квартира. Вони встали і пішли, а я залишилася зі своїм rорем наодинці. Я так звикла до них, до міста, мені зовсім не хотілося їхати назад.

Коли я повернулася, то думала, що хоч у своїй квартирі знаходжу спокій і перестану думати про доньку та її негарний вчинок. Але в квартирі на мене чекав сюрприз. Син разом зі своєю новою коханою оселилися в мене та ще й без мого відома. — Мам, я з Віркою розлу чився, квартиру їй залишив. А це Катя, моє нове кохання. Ми з нею поки що у тебе поживемо, тому що грошей на орендовану квартиру немає, та й Катька в nоложенні. — Заявив мені син. Тепер я сплю на розкладачці, та ще й на кухні. А все тому, що Каті потрібна хороша постіль: вона ж у стано вище. А те, що у мене спина хво ра – нікого не хвилює. Я живу у своїй квартирі як гостя. Катя постійно кидає мені неrативні погляди. Напевно, думає про себе, щоб я якнайшвидше поїхала чи ковзани відкинула… Мені доводиться багато гуляти, та по знайомих ходити, щоб синові з новою невісткою не заважати. Думаю, щоб попросити їх переїхати. Все-таки моя квартира, а вони вже дорослі люди, нехай свої проблеми вирішують самі.