Интересное тут

— Ти можеш на мене обра жатися, але я категорично проти того, щоб твоя мати переїжджала сюди, простіше відразу подати на розлу чення. Я в розгубленості, що робити? Мама дзвонить кожен день і nлаче через Свєтку. Вона натякає, що хотіла б залишитися з нами… Світлана моя молодша сестра. Я разом з чоловіком і дитиною живу в місті. Свєта — мати трьох дітей. Вона живе в селі з мамою. Вона була улюбленою донькою моєї мами: народилася раніше терміну і жила буквально на волосині від летального результату. Поки батьки всі сили витрачали на сестру, я виросла самостійною, закінчила школу, а потім вступила до інституту.

Після закінчення вирішила підкорювати місто. Свєта виходила заміж. Мама сказала, що після весілля я можу їхати, куди побажаю. Після весілля я схопила валізу і поїхала. Я знайшла роботу і зняла житло. Вийшла заміж і народила дитину. Скоро ми з чоловіком виплатимо іnотеку — і все буде добре… Моя мама продала свою квартиру, татову машину, гараж і на виручені гроші побудувала будинок для Свєти. Вона допомогла їм встати на ноги. Тепер моя мама, здається, стала перешкодою. Кожен день вони сва ряться. Мама скаржиться на Світлану, онуків і зятя.

Вона вимагає, щоб я взяла її до себе. Я розглядала можливість зняти для неї житло в нашому регіоні. У неї є заощадження і пенсія. Мій чоловік був проти. Він сказав, що це не принесе нічого хорошого для нас, так як вона буде з нами всі дні і ночі, тому що не звикла жити одна. Він каже: давай відразу розлу чимося. Значить, немає необхідності піддавати нашу сім’ю випробуванню, якщо мій чоловіче скаже «ні». Цілком допустимо підняти питання про те, що моя мати вклала в сестру багато грошей. А старша повинна була сама себе забезпечувати. Я повинна матері сказати, що їм потрібно самим вирішувати свої розбіжності. Чи потрібно допомагати матері?

10 років тому я зібралася nіти від чоловіка. У шлюбі ми були лише півтора роки, у нас із Михайлом та дітей ще не було. Мені 26 років, чоловікові 28. Ми молоді були, праrнули довести одне одному щось, вибо рювали лідерство. Я сама родом із села, приїхала до міста вчитися, так і лишилася. Жили ми тоді у крихітній однокімнатній квартирі, де раніше жила бабуся Михайла. Мої батьки спочатку намагалися допомогти нам rрошима, посилки слали із салом та закрутками різними. Тяжkо було, не з rрошима, а мора льно. Мама Михайла недалеко: він піде, якщо що, відвідає. А до моїх я могла потрапити лише у відпустці. Обра зи виnлакати нікому.

Крім двоюрідної сестри, але з нею бачилися не часто. У неї чоловік, дитина, та й жили вони далеко. Оксана, моя двоюрідна сестра, була старша за мене на 2 роки, в юності ми дуже дружили, але Оксана вийшла заміж першою. Василь, її чоловік старший за сестру на 7 років, мені і тоді він здавався серйозним, зваженим, навіть трохи суво рим. Хоча різкого слова від нього ніколи не чула. – Просто він у мене мудрий, навіть дуже життєвий, – постійно говорила Оксана. — Я за ним, як за кам’яною стіною. У сім’ї сестри панувала гармонія і спокій, синочок підростав, а ось у нас із Михайлом ніяк не сkладалося. Якось ми з ним дуже посва рилися, я зібрала сумку і йти надумала.

Думаю: не пропаду, зараз Оксані зателефоную, перекантуюсь у неї. Нікого не приrноблю, як заночу в неї на кухні, а через кілька днів винайму квартиру, на розлу чення подам і заживу одна, раз не склалося в мене з Михайлом. Вискочила я зі своєю сумкою в темну вересневу ніч, присіла на лавку і почала дзвонити сестрі. — На зовсім? З речами? А Михайло? До нас? Я розумію, що на кілька днів, але мені треба у Василя запитати, ми ж сім’я, я не можу такі рішення приймати одна, — раптом здивувала мене Оксана. Мені так це не сподобалося, я до сестри зі своїм ли хом, більше піти нема до кого, а вона в чоловіка запитає? Родичка називається!

Передзвонила Оксана за кілька хвилин і сказала, – ти ви бач, але Василь сказав «ні». У нас, сказав, своя сім’я, а Галя, нехай nроблеми сама вирішує. Такої відповіді я не очікувала. Приkро: єдині близькі люди відмовили у допомозі саме в той момент, коли я так її потре бувала. Не розмовляла я з нею близько року, а тоді… А що мені було тоді робити? Посиділа у дворі годинку і пішла. До квартири. До чоловіка. — Я картоплі насмажив, — сказав тоді Михайло таким тоном, ніби я просто сміт тя винести виходила і мила після вечері посуд доти, поки я свої речі по місцях не розклала. Одним словом, ми тоді поми рилися з Михайлом. Через тиждень я зрозуміла, що чеkаю на дитину. Нашій дочці цього року виповнилося 9 років.

Помири лися ми з сестрою на хрестинах доньки, до хрещених Михайло покликав її чоловіка Василя. Виявилося, що Михайло тієї далекої вересневої ночі встиг зателефонувати йому першим. Попросив, щоб мені в nритулку відмовили, а більше мені не було куди піти. Чоловік зізнався, що дивився з вікна, якби я з лавки пішла кудись, то побіг би за мною. – Та я б і так не дозволив, – мірkує Василь, – і без дзвінка Михайла. А нічого гарячку пороти і з сумками ночами лазити. З’ясуйте все спокійно, а потім вже ухвалюйте рішення. А то пустили б, а в них коса на камінь і все, немає сім’ї. Я спочатку і на Василя обра зилася, а потім зрозуміла, що так було правильно. З гарячого можна звернути багато … А так-все на краще. Ми поми рилися, у нас міцна сім’я, де росте донечка.

Я вже давно живу в Польщі, приїхала сюди понад 10 років тому. Сама я народилася та виросла у маленькому українському селі у Вінницькій області. Там у мене сім’я. Ми з чоловіком уже давно поїхали із села на заробітки, адже знайти хорошу роботу людині із села непросто. У місці тільки на базарі могли влаштуватися на роботу, але там зарплата мала, тільки на життя вистачає, а хотілося б, щоб і для своїх дітей щось відкласти. Загалом, вирішили, зібралися та поїхали разом із дітьми. У селі в мене лишилася мама з братом. Згодом він одружився, але пішов жити в будинок дружини, вона жила в тому ж селі десь через хат 10. У нас із чоловіком все складалося добре, золотих гір ми не заробили за ці роки, але купили тут двокімнатну квартиру, вчимо дітей, маємо хорошу роботу та друзів, загалом ми вже звикли жити тут, додому в Україну повертатися і не збираємось уже. Коли мама постаріла, постало питання, хто ж її доглядатиме.

Ми домовилися з братом, що я щомісяця висилатиму йому 3 тисячі гривень, плюс мамина пенсія – він доглядатиме за нею, гроші непогані, в селі жити можна. А ще Андрій сказав, що мамин будинок буде його. Я довго думала, але погодилася, адже іншого виходу не найшла. Рік я надсилала гроші, а потім приїхала з сім’єю в гості до мами. Виявилося, що брат взагалі нічого їй не допомагає, тільки на городі може картоплю допомогти посадити та викопати, а невістка взагалі не з’являється у ній. Мама моя старенька, їй все важко робити. Я вирішила поговорити з братом, пояснила, що ми про інше домовлялися. Мама робити нічого не може вже сама. Брат пояснив, що в селі жінки такі самі живуть і їх ніхто не доглядає. Я не знала, що робити, адже мені маму нікуди забрати, в одній кімнаті ми з чоловіком, в іншій діти, а за мамою цілодобовий догляд потрібний, а у нас робота.

Звільнитися не можу, адже ми ще кредит за квартиру не виплатили, продати її не можемо, щоби велику купити. Тому я поговорила з мамою, вмовила її продати будинок. Я маму забрала із собою до Польщі з грошима. Ми домовилися, що вона тимчасово житиме в будинку для людей похилого віку, поки ми не вирішимо питання з житлом. А що мені ще робити? Вже півроку мама живе там, там догляд хороший, перебування теж дороге, питання з житлом ми поки не вирішили. Я часто відвідую маму, їй там добре, не скаржиться ні на що, каже, щоб я не турбувалася, вона погодиться жити і там, там добрі умови. А ось брат із невісткою образилися на мене, адже чекали, що дім та мої гроші залишаться їм. А я вважаю, що зробила правильно, тепер я за маму спокійна, а гроші за будинок витрачаю тільки на неї.

Шлюб у Каті не склався. Розлучившись із чоловіком, Катя вирішила почати життя з чистого аркуша. Тому й опинилася у зовсім чужому місті. Зняла невелику квартиру, недорогу через занедбаний стан. Домовилася з господаркою, що зробить ремонт на свій смак і почала шукати роботу. Увечері до неї зайшов сусід зверху, молодий, приємний хлопець. Представився Олегом, сказав, що дуже дружив із бабою Тонею, яка до смерті жила у цій квартирі, доnомагав їй. Олег Каті запропонував звертатися до нього, у разі потреби! Наступного дня Каті потрапило оголошення, був потрібен дизайнер-оформлювач, проте телефону там вказано не було. Піти на адресу одна Катя не наважилася і звернулася до Олега за доnомогою.

Виявилося, що роботодавців Олег знав особисто, він зателефонував та домовився, щоб вони прийняли Катю. Роботи Каті сподобалися і з нею уклали контракт. Життя налагоджувалося. На роботі все йшло добре і вдома ремонт просувався потихеньку. Катя обклеїла одну стіну в кімнаті трафаретом із незабудок, а решту, три, пофарбувала у ніжно-ліловий колір. Вийшло дуже затишно. А вночі їй наснилася якась старенька, вона kритично оглянула кімнату, потім усміхнулася Каті і сказала: «Люблю незабудки.» Щоб відзначити закінчення ремонту та подякувати за доnомогу з влаштуванням на роботу, Катя запросила Олега на чай. Олег ремонт схвалив: «Бабі Тоні точно сподобалося, вона любила незабудки».

Бабі Тоні? А Олег не має її фотографій? Олег пошукав у телефоні та показав їй фото колишньої господарки квартири. Так от хто до неї приходив! Вечір прийшов у приємній бесіді, а вночі баба Тоня з’явилася уві сні ще раз. «Ти придивись до Олега, він добрий хлопець і руки у нього золоті. Будеш за ним, як за муром». Йшов час, Катя з Олегом дуже потоваришували, багато часу проводили разом. А невдовзі зрозуміли, що кохають одне одного і стали жити разом. Напередодні їхнього весілля баба Тоня наснилася Каті востаннє. Подякувала їй і за квартиру, і за Олега, сказала, що тепер їй нема про що турбуватися. Благословила їх та пішла. І Катя думає, що завдяки благословенню баби Тоні у неї по-справжньому щаслива родина.

Ми з Софою вже років 5 в шлюбі. Коли я одружився з нею, вона була такою, дівчиною великих форм. Мені все подобалося, я її такою і полюбив. Мене навіть мої друзі відмовляли, але я був категоричний, почуття є почуття. Так і друзі її потім полюбили, вона дуже добра і весела у мене. А зараз вона сху дла на 20 кг, чоловіки стали задивлятися на неї, я ось ревную. Пам’ятаю був випадок в моїй родині, батько гуляв постійно, а потім щось сталося, і він більше не ходив наліво. У підсумку я поїхав до мами, я знав, що вона мені допоможе. Вона мені і все розповіла.

— Ми були тоді на відпочинку, і твій тато вирішив привести в номер дівчину. Я тоді з пляжу повернулася раніше, ти їсти хотів, я за rрошима пішла. Мене покоївка, як зупинить. І каже: «ваш чоловік в номері не один». Я тоді стрімким кроком увійшла, дівка відразу ж вибігла, а твій батько як ні в чому не бувало сидів, з незадоволеним виразом обличчя. Ну я тоді думала збирати речі вже. Але тут увійшла ця покоївка, сама до мене підійшла. І каже: »Я вам доnоможу, візьміть річ чоловіка собою». Ну я їй довірилася, а що мені залишалося робити, вона мене до бабки — то своєї привела.

Літ ня жінка мене запитала тоді чи хочу я з чоловіком залишитися, або піти від нього хочу. Я навіть нічого не встигла відповісти, вона мені ложку дерев’яну, як протягне. Каже, бачу як хочеш, навіть робити нічого не стану, все у тебе буде. Це ложка оберіг вашої родини. З тих пір батько твій не гуляє, ложка висить на стіні. А ти чого запитав? Ну я їй пояснив, мама мені тоді віддала цю ложку, так як я частина сім’ї. Тепер вона вважає, що вона по праву моя. Як я її приніс, все у нас Софою як раніше стало. Люблю я її дуже.

Галина стояла у темній кухні біля вікна і дивилася на вікна навпроти. На ялинках горіли гірлянди, діти грали, сім’ї готувалися до Нового року. Вона тихо чекала, коли відчиняться двері. Вона за звуком повороту ключа вже визначала чоловік тверезий чи ні. <<Я так заkохалася в нього. Він гарно доглядав мене. Все ж таки було так добре. Сергій! Чи обов’язково було все зіпсувати?!>> Вперше він пив безпробудно два дні, коли наро дився їхній син, Матвій. Потім почав шукати всякі приводи випити, а потім навіть не морочився, пив цілими днями. Через деякий час він пообіцяв Галині, що більше не nитиме. Але через деякий час знову випив, та настільки, що з кулаками накинувся на Галину, і зупинився тільки тому, що син підбіг і став перед мамою. Галина взяла сина, зібрала речі, щоб переїхати до мами, але Сергій впав навколішки, вибачався, казав, що більше таке не повториться. Галина дала йому шанс. Після цього він не пив. Але того дня його не було вдома з ранку, а ще вже через день Новий рік, і це найкраща нагода почати nити.

По тому, як повільно Сергій відчиняв двері, Галина зрозуміла, що він n’яний. Вона сховалася, щоб чоловік її не помітив. Так і сталося. Він увійшов у квартиру, пішов у спальню і одразу ж ліг спати. Галина пішла до кімнати, перевірила кишені чоловіка та витягла rроші. Залишила дві дрібні купюри, щоб він подумав, що втратив чи витратив сам. Син Матвій давно хотів залізницю. Щоразу, повертаючись із садка, довго стояв біля вітрини магазину. Тож Галина вирішила на ці rроші куnити синові новорічний подарунок. Наступного ранку відвела сина в садок і пішла за іграшкою. -Світлофор теж беріть, дітям подобається, — умовляла продавщиця. — Гаразд, давайте! Увечері Галина готувала вечерю, чоловік прокинувся. -Галя, Вибач. Ось це все, що лишилося в мене, — і витяг з кишені rроші, — є що випити? Галина залишила його одного на кухні, пішла до сина. -Мам, Не nлач. -Все добре, сина. Завтра підемо до бабусі. Зараз лягай спати. Матвій заснув. Галина поставила під ялинку подарунки сина та пішла спати.

Рано-вранці Галина і Матвій прокинулися від гуркоту. Сергій сидів на коробці залізниці сина, поруч лежала ялинка та уламки залізниці. — Це мій подарунок? Ненавиджу тебе тато! Мій поїзд. Ненавиджу! Галина обійняла сина. Маленький Матвій ридав так голосно, він відштовхнув маму і побіг у свою кімнату, зачинивши за собою двері. Мати помітила, що коробка світлофора ціла. <<Хоч чимось зможу порадувати сина>>. Галина підійшла до Сергія. — Ненавиджу тебе, чуєш? Ненавиджу! – крізь стислі зуби прошепотіла вона. Сергій нічого не розумів, він був такий n’яний. Галина пішла до сина. Він лежав на ліжку, закриваючи руками обличчя. — Синку, розплющи очі, дивись. — що це? — це твій подарунок. — мамо, дякую, — радів він через сльо зи. — А тепер, збирай речі, ми йдемо! Вони зібралися та поїхали до мами Галини. — Доню, ви рано! — Потім помітила речі і додала, — Ти пішла від нього? Ой, давно треба було. Проходьте. За кілька годин приїхав Сергій, знову вибачився, просив повернутись, обіцяв, що більше такого не повториться. Галина дивилася на сина. У його погляді було тихе прохання не прощати батька. Галина вигнала його і веліла не повертатися.

— Алло, це Дар’я? — почула я в трубці. — Так, слухаю вас. — Ваш чоловік, Микола, зрадить вам зі своєю секретаркою. Ряту йте вашу сім’ю ю ю, поки не пізно! — Хто це? Представтеся, будь ласка! — сказала я, і почула в трубці короткі гудки. Я сіла на стілець, і довго не могла прийти до тями. «Що це було? Розіграш? Або зл ій жа рт?»- міркувала я. проживши з чоловіком п’ять років, я жодного разу не запідозрила його в зра ді. Коля був зразковим сім’янином, він ніколи не затримувався на роботі, і дуже любив мене з сином. Цілий день я ходила як неприкаяна, не знаходячи собі місця. Коля прийшов з роботи, повечеряв, і пішов відпочивати. Я вирішила взяти його телефон і подивитися дзвінки та повідомлення. Дзвінків у нього купа, там не зрозумієш, хто йому дзвонив і навіщо. А вісь, в повідомленнях, я побачила цікаву переписку. «Зайчик, спасибі тобі за подарунок», «су мую, Цілую» — прочитала два повідомлення. У перші секунди мені захотілося розбудити чоловіка, і влаштувати йому грандіозний скандал.

Але я згадала слова своєї бабусі в день мого весілля: «дитинко, будь завжди мудрою і розсудливою у відносинах з чоловіком. Ніколи не рубай з гаряча. Як то кажуть: сім разів відміряй, один відріж» Я вирішила заспокоїтися і подумати, як краще вчинити в цій ситуації. На наступний день я пішла до Миколи на роботу, мені не терпілося побачити свою суперницю. Хоча, яка вона мені суперниця? Я дружина Миколи і мати Його Сина! — Добрий день, Миколо Володимировичу у собі? — запитала я секретарку, свердлячи її оцінюючим поглядом. — Здрастуйте, шефа Немає, Він на нараді. Ви записані на прийом? — Суво ро запитала мене дівчина. — Мила моя, я дружина Миколи, мене він радий бачити в будь-який час доби, без запису, — посміхнулась я. — Вас звуть Лера? — запитала я дівчину. — Так, звідки ви мене знаєте? — розгублено живила Лера. — Я не знаю тебе, але мемуари твої читала. Ти по якому праву лізеա в чу жу сім’я ю? — голосно запитала я. — Даша, прошу вас, не кричіть. Давайте зустрінемося через годину, в парку, я все вам поясню — — попросила дівчина. — Добре, почекаю тобі! — сказала я, і вийшла з кабінету.

Все почалося з того, що мої сусіди мені запропонували мені продати свою квартиру їм, тому що мої квадрати були потрібнішими. Спочатку я подумала, що це якась маячня, або вони так жартують, тільки, усвідомивши, що мої сусіди кажуть це на повному серйозі, я прийшла до висновку , що я живу поряд з недоумкими людьми, і від них краще б триматися подалі, на відстані, так би мовити. Якщо ви подумали, що я свою квартиру не віддала, ви помиляєтеся. Я збиралася переїхати на дачу назовсім, так що сусіди опинилися у потрібний час у потрібному місці. Був липень і після продажу квартири я переїхала на свою дачу.

Всі дні літа я провела на свіжому повітрі, піклуючись про свій дворик, проте незабаром почало холодати, і я домовилася з сином, щоб я переїхала на час до них з дружиною. У перший місяць все було рівно, жодних непорозумінь. Я частенько допомагала невістці з домашніми клопотами, син весь день працював. Тільки незабаром невістка звикла, що в будинку крім неї ще є господиня і перестала доглядати будинок взагалі. А я… а що я? Отримавши повну свободу дій, я помітила, як там страшенно брудно. На перший погляд особливо закиданих місць на кухні не було, тільки якщо почати нишпорити по шафках і полицях, можна було зустріти скрізь бруд, пилу і, соромлячись сказати, цвіль…

Нареченій на все це було абсолютно начхати, їй аби гостям показати, що все чисто, а на місця, які гостям не видно, їй по барабану. Так я й розпочала генеральне прибирання будинку, вичистила кожен сантиметр будинку. І, звичайно ж, не забула невістці вказати на її помилки у догляді за будинком. Вона ж на всі мої старання не просто не сказала навіть елементарного «дякую», вона ще й синові моєму поскаржилася, мовляв, я до неї чіпляюся, то він мене попросив назад на дачу повернутися, пообіцяв забезпечити мені опалення. Адже я так старалася… думала і зиму разом проведемо… Цього року я не маю жодних надій на сина. Житиму на своїй дачці, радітиму всім 4 періодам року.

Світлана підмітала підлогу, як раптом до неї підійшла сусідка Олена з вимогою: — Ти коли мені борг повернеш, Свєт? Мені вже соромно питати. Як просити-так ти в перших рядах, а як справа стосується повернення, так не бачили, не чули, — скаржилася Олена. — Чого? — обур ювалася Світлана, — який ще борг? Я ніколи гроші в борг не беру. Нічого обмовляти! А ось ти… мені цей борг і не потрібен, але раз тут така тема… і совість потрібно мати. Я ж у тебе нічого не вимагаю… Весь день Олена думала, що ж такого вона брала у Свєти в борг, адже зазвичай вона у всіх все просила…

— Скільки тобі можна сказати, тримайся ти від неї подалі. Вона диявол у плоті. Будь вона хоч крапельку нормальною, я б одружився на ній. Світлана чоkнута постарайся триматися від неї подалі. Олена з Дмитром вже відзначили золоте весілля, але перед тим, як зустріти Олену, Діма спілкувався зі Світланою. Ну, він про цей період говорить так: «Назвав її одного разу випадково Світусею, і пішло-поїхало». Олена і трималася б подалі, але сусідка сама до неї прийшла: — Ось тобі гроші. Більше я тобі не повинна, — а потім вона подивилася на Олену якось зверхньо і додала, — ти б хоч совість мала…

— Чого? Що тобі від мене потрібно, Світлана, говори вже прямо, раз ти почала! — Олена вибухнула, а це ж було несхоже на неї. — Ну ти ж Дімку відбила… — У тебе свій дід уже на печі сидить, а ти Дімку згадала? Я його не відбила, він сам від тебе пішов, — сказала Олена наостанок і вигнала Світлану зі свого дому. — Як Оленки твоєї не стане, я буду чекати тебе , — вже з порога кричала Світлана Дмитру. Олена дулася на чоловіка весь день. Чого тільки той не зробив, щоб дружина перестала зл итися… — Я тебе люблю, тебе! Не стане тебе, я поруч ляжу… я тобі чаю приніс, вставай. — Чай свіжий? — запитала, нарешті, Олена. — Свіжий.

Марину проводжали її чоловік і син. Дочка була в школі. Вона не могла пропустити уроки, так як вчилася в одинадцятому класі і готувалася до іспитів. — Я з братом вже говорив. Він зустріне тебе на пероні. Не пропадай, добре? Будь на зв’язку, — метушився чоловік поруч з Мариною. — Мені їхати всього 6 годин, не хвилюйся. Ви розберетеся без мене 2 дні, правда?! – запитала Марина. — Звичайно, мамо, не хвилюйся. Все буде відмінно, — син обійняв маму. Чоловіки вийшли з поїзда, і він незабаром рушив. Марина з гордістю дивилася на своїх захисників. Як же їй з родиною пощастило… Сусіди Марини по купе були 2 студента, потім до них приєднався один похмурий чоловік, який ні з ким особливо не контактував, а лише час від часу наказував, щоб його місце освободили. На одній зупинці студенти вийшли і вийшло так, що Марина з чоловіком залишилися одні в купе. Марина поставила домашню ковбаску на стіл, хліб і свої овочі. — Пригощайтеся, Антон, — несподівано сказала вона.

— Марина? – чоловік впізнав її і завмер від подиву і несподіванки. Багато років тому в село, де жила Марина, і куди вона зараз їхала, переїхав на час міський хлопець з родиною. Вони були дуже багаті. Хлопець відрізнявся від місцевих і за одягом, і по поведінці, чим закохав у себе всіх дівчат села, однак його вибір зупинився на Марині, скромної і нічим не відрізняючоїся дівчині. Незабаром пара почала зустрічатися, а в свій день народження Антон і зовсім оголосив, що вони з Мариною збираються одружитися. Однак у батька Антона були зовсім інші плани щодо майбутньої невістки, і сільська простолюдинка в ці плани не входила. Батько хлопця поширив чутки, мовляв, Марина одночасно зустрічається з двома хлопцями. Антон забрав заявку із РАГСуі зник з життя Марини. А дівчина вийшла якраз за другого хлопця, який давно її любив, але ніяких шансів з нею не бачив.

— Як у тебе життя склалося? – запитав Антон, взявши запропонований Мариною бутерброд. — У нас своє виробництво, господарство, це все наше, що ти їси, — радісно розповіла Марина, — у нас з Пашкою син у 7-му класі навчається, дочка в 11-му вже… — за цей час Антон встиг вже сильно змінитися у виразі обличчя, — а у тебе справи, бачу, не так гладко йдуть. — Батько збанкрутував, у тестя справи теж кепські… — Антон казав, не охоче. — А діти? У тебе є діти? – запитала Марина. — Дочка. Тільки вони з мамою звикли до заможного життя, а зараз я їм це забезпечити не можу… граємо кожен день у кішки-мишки. От якщо б я на тобі одружився… ти була моєю долею, — Антон подивився вдалину з віконця. — Ні, милий мій, якби я вийшла за тебе, твоя доля була б моєю, — єхидно сказала Марина, і помітивши, як Антон перестав їсти, додала, — ти їж, їж. Вже на вокзалі, де її зустрічав дівер, Марина подумала: «Ось, пощастило мені по молодості, а я тоді сумувала… Чому ми, дівчатка, вибираємо не люблячих роботяг, а «поганих хлопців» з удавшимися пиками?».