Світлана підмітала підлогу, як раптом до неї підійшла сусідка Олена з вимогою: — Ти коли мені борг повернеш, Свєт? Мені вже соромно питати. Як просити-так ти в перших рядах, а як справа стосується повернення, так не бачили, не чули, — скаржилася Олена. — Чого? — обур ювалася Світлана, — який ще борг? Я ніколи гроші в борг не беру. Нічого обмовляти! А ось ти… мені цей борг і не потрібен, але раз тут така тема… і совість потрібно мати. Я ж у тебе нічого не вимагаю… Весь день Олена думала, що ж такого вона брала у Свєти в борг, адже зазвичай вона у всіх все просила…
— Скільки тобі можна сказати, тримайся ти від неї подалі. Вона диявол у плоті. Будь вона хоч крапельку нормальною, я б одружився на ній. Світлана чоkнута постарайся триматися від неї подалі. Олена з Дмитром вже відзначили золоте весілля, але перед тим, як зустріти Олену, Діма спілкувався зі Світланою. Ну, він про цей період говорить так: «Назвав її одного разу випадково Світусею, і пішло-поїхало». Олена і трималася б подалі, але сусідка сама до неї прийшла: — Ось тобі гроші. Більше я тобі не повинна, — а потім вона подивилася на Олену якось зверхньо і додала, — ти б хоч совість мала…
— Чого? Що тобі від мене потрібно, Світлана, говори вже прямо, раз ти почала! — Олена вибухнула, а це ж було несхоже на неї. — Ну ти ж Дімку відбила… — У тебе свій дід уже на печі сидить, а ти Дімку згадала? Я його не відбила, він сам від тебе пішов, — сказала Олена наостанок і вигнала Світлану зі свого дому. — Як Оленки твоєї не стане, я буду чекати тебе , — вже з порога кричала Світлана Дмитру. Олена дулася на чоловіка весь день. Чого тільки той не зробив, щоб дружина перестала зл итися… — Я тебе люблю, тебе! Не стане тебе, я поруч ляжу… я тобі чаю приніс, вставай. — Чай свіжий? — запитала, нарешті, Олена. — Свіжий.
