Интересное тут

Моя дружина мене остаточно дістала. Терпів її весь цей час, бо шкодував сім’ю, адже у нас двоє дітей. Але тільки зараз я зрозумів, що все життя вона вправно маніпулювала мною.

Коли я познайомився зі Світланою, мені було 22 роки. Я тоді був спортсменом, не пив, не курив, відрізнявся від однолітків. До того ж одержав квартиру у спадок від діда. Про одруження я навіть не думав – навчався в університеті, будував плани на майбутнє.

Але якось у компанії друзів я зустрів Світлану. Вона була старша за мене на чотири роки і чітко знала, чого хоче від життя. Не встиг я озирнутися, як ми почали зустрічатись. Друзі дивувалися.

– Навіщо вона тобі? У неї ж характер моторошний, доведе тебе.

– А хто з нас янгол?

Я нікого не слухав, мабуть, був закоханий. Та й Світлана завжди брала все до рук, командувала, а мене це влаштовувало. Незабаром вона заявила, що вагітна і ми розписалися. Жили у моїй квартирі. Я намагався догоджати дружині: добре заробляв, сидів з дитиною, допомагав по дому. Але жодного разу не почув подяки. Навпаки, вона тільки дорікала.

– Ти ні на що не придатний. Подивися на Толіка, чоловіка Марії. Він уже кольоровий телевізор купив та кухню оновив. А ти навіть старі речі відремонтувати не можеш.

– Купимо й ми телевізор. Хоча наш цілком непоганий.

– Та замовкни вже. Один сором.

Найбільше мене дратувало, коли Світлана починала скаржитися на мене друзям, а іноді навіть глузувала, мовляв, руки у мене не з того місця ростуть. Якоїсь миті я був готовий піти. Хоч і любив сина, але більше не міг терпіти. І тут Світлана знову завагітніла.

Так і пройшло наше сімейне життя. Я тяжко працював, а вона, ні в чому не потребуючи, весь час мене принижувала. І ось кілька років тому я вийшов на пенсію. Роботу не покинув, але у голові щось змінилося. Це сталося після того, як мій друг раптово помер від інфаркту. Тоді я зрозумів, що життя може обірватися будь-якої миті.

І якось так сталося, що в цей період я зустрів Марину. Вона лікар, відмінна господиня, спокійна та дбайлива – повна протилежність моєї дружини. Їй 52 роки, розлучена, живе з донькою та зятем. Ми почали зустрічатися потай. А кілька місяців тому я наважився змінити своє життя і розповів Світлані.

– Хочу розлучитися. Діти вже дорослі. А з тобою я нещасний.

– Думаєш, я щаслива? Все життя тебе тягну. Та ти без мене нічого не вартий.

– У мене інша жінка.

– Не соромно тобі у 63 роки за спідницями бігати? Без грошей на тебе ніхто не погляне.

– Це ми ще подивимося…

– Чи ти вирішив мене з квартири вижити? Не дочекаєшся!

Тоді я зібрав найнеобхідніше і пішов. Залишив колишній все: квартиру і все, що заробив чесною працею. Було страшно, адже в мене нічого не лишилося. Прийшов до Марини і чесно сказав:

– У мене нічого немає. Розумію, якщо я тобі такий не потрібний.

– Знаєш, у мене ідея. Давай поїдемо жити на дачу. Далеко, звичайно, але маршрутка ходить, до роботи дістанемося. А далі розберемося.

Я щасливий, що наважився на цей крок. Ніколи не думав, що життя може обернутися так. Але одне мене турбує – діти образилися, не хочуть спілкуватися зі мною. Я сподіваюся, що згодом вони зрозуміють і пробачать.

А ви зважилися б на такий крок після 60 років? Чи вважаєте, що це правильно?

Можливо в сучасному світі кожен має бути трохи егоїстом, але боляче і прикро, коли так чинять з тобою близькі люди.

Донька обіцяла мені, що завжди про мене дбатиме, але зараз чекає, коли ж я нарешті помру. Справа в тому, що я вчинила безглуздо, піддалася на її умовляння і продала свою квартиру. Донька теж продала свою однокімнатну квартиру і купила трикімнатну, в якій ми тепер живемо всі разом.

Коли дочка усвідомила, що з мене більше нема чого брати, вони з онукою змінили своє ставлення до мене і стали вдавати, що мене немає.

Дочку я ростила сама, бо її батько помер рано.

Після закінчення школи донька вступила до інституту, але на другому курсі завагітніла. Було вирішено, що народжуватиме, а всі турботи про внучку я взяла на себе, а вона в цей час навчалася і займалася своїм особистим життям. Дочка мала багато різних чоловіків, але свого єдиного вона так і не зустріла.

Внучка виросла та вступила до коледжу.

Після розлучення з черговим кавалером, донька почала мене вмовляти продати квартиру, оскільки хотіла продати свою однокімнатну і на загальні гроші купити троячку. Тоді мені здалося, що для мене це найкращий варіант, адже у мене вистачає болячок, а так зі мною житимуть рідні люди. Але не все пішло так, як я думала і в новій великій квартирі кожен живе своїм життям, не зважаючи на інших.

Я можу цілий день просидіти у своїй кімнаті, а донька та онука цього навіть не помітять. Часто дочка запрошує гостей, влаштовуючи веселі посиденьки, але мене за стіл ніколи не кличе. Крім того, при гостях вона може мене образити та принизити.

А нещодавно донька почала жити з чоловіком, який поводиться в нашій квартирі, наче він її господар. Він навіть при мені може в одних трусах ходити. Одного разу я не змогла це більше терпіти і зробила йому зауваження, то він мене просто послав. Я розповіла про це доньці, але вона мені сказала, що я сама винна, оскільки не треба пхати свій ніс у чужі справи.

Внучка приходить додому лише ночувати, а так то в коледжі, то гуляє зі своїми друзями. А коли ми бачимося, вона не хоче зі мною спілкуватися. Нещодавно я мала ювілей, але ніхто про нього не згадав.

Може, у когось була подібна ситуація? І ви зможете підказати, як зробити так, щоб рідні люди знову мене любили та поважали?

Вперше я побачив Наташу на весіллі свого найкращого друга. Достатньо було одного її погляду, щоб я відчув, як моє серце вистрибує з грудей, долоні стають вологими, а руки починають тремтіти.

Ось воно справжнє почуття. Воно прийшло, коли я на нього зовсім не чекав.

Я був вражений її красою і ледве зібрався з духом, щоб запросити її на танець.

Добре, що мені це вдалося зробити. Поки ми танцювали, я спитав її, чи не проти вона сходити зі мною на побачення. Я навіть не сподівався на позитивну відповідь, але Наташа з усмішкою погодилася випити зі мною кави.

Я був на сьомому небі від щастя. До зустрічі я підготувався як слід: купив нову сорочку та приготував для Наташі шикарний букет білих троянд.

Наталя виявилася не лише гарною, а й дуже розумною. Ми розмовляли про все на світі і дивно, як часто закінчували один за одним речення. Вперше в житті я відчував таке порозуміння з дівчиною.

Щоправда, була одна тема, якої ми уникали. Коли я запитав Наталку про її сім’ю, вона помітно засумувала і поспішила змінити тему.

Я не наполягав. Якщо вона захоче, сама розповість мені про своїх рідних.

Те побачення стало для мене доленосним, бо з того моменту я почав будувати стосунки з найідеальнішою дівчиною у світі. Принаймні тоді мені так здавалося.

Ми зустрічалися два місяці, а потім вирішили перейти на новий рівень та почати жити разом.

На жаль, я не міг запропонувати Наталці власне житло, оскільки мешкав з батьками в маленькій однокімнатній квартирі. Тому вона запросила мене переїхати до неї в орендоване житло.

Спочатку все було чудово, але потім я зрозумів, що мені не вистачає особистого простору. Кімнатка була маленькою, і ми змушені були весь час проводити разом. Це було складно.

Але я був готовий це терпіти, якби не втручання матері Наталії в наші стосунки.

Якось увечері, повернувшись додому втомленим, я ліг на диван, щоб трохи перепочити. Наталка вийшла з ванної, подивилася на мене і відразу комусь подзвонила.

Через кілька хвилин вона підійшла до мене, простягла телефон і сказала, що її мати хоче зі мною поговорити.

Спочатку я не зрозумів, у чому справа, але коли усвідомив, вирішив якнайшвидше піти з цієї квартири.

Марія Петрівна почала кричати на мене, стверджуючи, що я надто лінивий і не допомагаю по дому, а у Наташі шафа не відремонтована, та й телевізор зламаний. Вона заявила, що не вважатиме мене справжнім чоловіком, якщо я не піклуватимуся про її дочку так, як вона того хоче.

Не дослухавши претензії майбутньої тещі, я швидко зібрав усі речі в сумку і втік, поки Наташа сушила волосся у ванній.

Мені не хотілося нічого їй пояснювати. Все було очевидно — ніхто не захоче будувати сім’ю з людиною, яка й досі живе під впливом своєї матері. Це не можна назвати зрілими стосунками.

Наталка дзвонила мені багато разів, намагаючись зрозуміти, чому я пішов, але я не відповів на жоден дзвінок.

Тепер шукатиму дівчину, яка знає, чого вона хоче від життя сама, а не слідує чужим вказівкам.

Як ви вважаєте, чи правильно вчинив хлопець?

Ми з Петром познайомилися ще в університеті і зустрічалися чотири роки. Після того як отримали дипломи, він зробив мені пропозицію.

Через місяць повинне відбутися весілля, і я вже була в передчутті цієї важливої події. Все було готове: сукня обрана, ресторан замовлено, машини заброньовані. Але раптом Петро вирішив поділитись своїм баченням сімейного життя.

– Забудь про «загальний сімейний бюджет». Я таких речей не визнаю. Продукти, комунальні послуги — все навпіл. А на свої забаганки, на зразок косметики та одягу, витрачай свої гроші.

Щиро кажучи, я не очікувала такого почути. Як це? Ми ж збираємося стати однією сім’єю, а тут кожен рахуватиме копійки і ділитиме все навпіл?

Зараз я живу у його квартирі. Коли наші стосунки стали серйозними, Петро запропонував переїхати до нього.

Тепер я не можу спокійно спати. Добре, зараз у мене є робота, я можу дозволити собі дорогий тональний крем чи сукню. Але що буде, коли народиться дитина, і я піду в декрет? Де брати гроші тоді? І ще важливе питання — чи забезпечуватиме він малюка? Речі для дитини, коляска, харчування… Будемо все порівну ділити чи як? Може, на кого більше дитина схожа, той і має давати більше грошей? Абсурд!

Деякі мої подруги, навіть працюючи, одержують від своїх чоловіків все необхідне. Хтось дарує айфони, хтось відвозить на море чи купує машину. І при цьому вони не розмовляють про гроші. А в мене складається зовсім дивна ситуація. Я вирішила порадитись з подругою, натякнувши на цю ідею, але одразу ж пошкодувала.

– Ти серйозно? Ще скажи, що він вимагатиме з тебе гроші за оренду і рахуватиме, скільки гречки ти з’їла! Що це за чоловік, який не може забезпечити жінку елементарними речами? – З докором сказала вона.

Чим ближче день весілля, тим більше у мене в голові виникає питань щодо фінансів. З одного боку, я дуже люблю Петю. Але рахувати кожну копійку – це не варіант. Я не хочу бути нахлібницею, але ця ситуація мене дуже засмучує. Може, подруга має рацію?

Чи є у когось схожий досвід у сім’ї? Поділіться своєю думкою, мені дуже важливо почути різні погляди. Боюся, що можу зробити найбільшу помилку у своєму житті.

Чи варто скасувати весілля чи спробувати обговорити це правило з майбутнім чоловіком ще раз?

Вперше я побачив Наташу на весіллі свого найкращого друга. Достатньо було одного її погляду, щоб я відчув, як моє серце вистрибує з грудей, долоні стають вологими, а руки починають тремтіти.

Ось воно справжнє почуття. Воно прийшло, коли я на нього зовсім не чекав.

Я був вражений її красою і ледве зібрався з духом, щоб запросити її на танець.

Добре, що мені це вдалося зробити. Поки ми танцювали, я спитав її, чи не проти вона сходити зі мною на побачення. Я навіть не сподівався на позитивну відповідь, але Наташа з усмішкою погодилася випити зі мною кави.

Я був на сьомому небі від щастя. До зустрічі я підготувався як слід: купив нову сорочку та приготував для Наташі шикарний букет білих троянд.

Наталя виявилася не лише гарною, а й дуже розумною. Ми розмовляли про все на світі і дивно, як часто закінчували один за одним речення. Вперше в житті я відчував таке порозуміння з дівчиною.

Щоправда, була одна тема, якої ми уникали. Коли я запитав Наталку про її сім’ю, вона помітно засумувала і поспішила змінити тему.

Я не наполягав. Якщо вона захоче, сама розповість мені про своїх рідних.

Те побачення стало для мене доленосним, бо з того моменту я почав будувати стосунки з найідеальнішою дівчиною у світі. Принаймні тоді мені так здавалося.

Ми зустрічалися два місяці, а потім вирішили перейти на новий рівень та почати жити разом.

На жаль, я не міг запропонувати Наталці власне житло, оскільки мешкав з батьками в маленькій однокімнатній квартирі. Тому вона запросила мене переїхати до неї в орендоване житло.

Спочатку все було чудово, але потім я зрозумів, що мені не вистачає особистого простору. Кімнатка була маленькою, і ми змушені були весь час проводити разом. Це було складно.

Але я був готовий це терпіти, якби не втручання матері Наталії в наші стосунки.

Якось увечері, повернувшись додому втомленим, я ліг на диван, щоб трохи перепочити. Наталка вийшла з ванної, подивилася на мене і відразу комусь подзвонила.

Через кілька хвилин вона підійшла до мене, простягла телефон і сказала, що її мати хоче зі мною поговорити.

Спочатку я не зрозумів, у чому справа, але коли усвідомив, вирішив якнайшвидше піти з цієї квартири.

Марія Петрівна почала кричати на мене, стверджуючи, що я надто лінивий і не допомагаю по дому, а у Наташі шафа не відремонтована, та й телевізор зламаний. Вона заявила, що не вважатиме мене справжнім чоловіком, якщо я не піклуватимуся про її дочку так, як вона того хоче.

Не дослухавши претензії майбутньої тещі, я швидко зібрав усі речі в сумку і втік, поки Наташа сушила волосся у ванній.

Мені не хотілося нічого їй пояснювати. Все було очевидно — ніхто не захоче будувати сім’ю з людиною, яка й досі живе під впливом своєї матері. Це не можна назвати зрілими стосунками.

Наталка дзвонила мені багато разів, намагаючись зрозуміти, чому я пішов, але я не відповів на жоден дзвінок.

Тепер шукатиму дівчину, яка знає, чого вона хоче від життя сама, а не слідує чужим вказівкам.

Як ви вважаєте, чи правильно вчинив хлопець?

Після розлучення я був повністю спустошений. Ні на що не було сил. Дружина залишила мене заради багатшої людини. У цьому я сам винен: вона завжди казала, що хоче гарно жити, а я нічого не робив для цього. Тоді я гадав, що всі жінки такі.

У розпачі я повернувся до мами. Вона жила з моєю молодшою сестрою Ірою, яка зустрічалася з хлопцем та мріяла про весілля. Мама з сестрою почали вмовляти мене поїхати на заробітки, стверджуючи, що тут я ніколи не зароблю на гідне життя.

— У тебе зарплата лише 10 тисяч гривень, а мій знайомий у Данії отримує по 2 тисячі євро на місяць. Вже й дім собі збудував!

Я подумав, що це справді вихід. Втрачати мені не було чого, і я погодився поїхати. Робота виявилася важкою – на будівництві. Оскільки в мене не було досвіду, мені доручали найважчі та найбрудніші завдання. За кілька років я сильно підірвав здоров’я, спину посадив, і навіть почав відчувати, що постарів.

Щомісяця я відправляв мамі та сестрі по 300 євро на підтримку. Але невдовзі мама сказала, що в Україні все подорожчало і грошей не вистачає. Тоді я збільшив суму до 500 євро. А одного разу мама подзвонила у сльозах:

— Іра вагітна, треба терміново організувати весілля та готуватися до народження дитини. Але як ми впораємося?

— Не хвилюйся, я допоможу.

Я надіслав 5 тисяч на підготовку. Продовжував важко працювати, а згодом мама знову попросила грошей. Я не міг відмовити, адже то була моя мама, і вона підтримувала мене. Згодом я допоміг сестрі купити квартиру та відправляв гроші мамі на лікування. Якоїсь миті я зрозумів, що в мене зовсім не залишилося заощаджень. Єдине, що я зміг дозволити собі, це купити хорошу машину.

І раптом сталося нещастя: я впав на будівництві та серйозно пошкодив хребет. Питання стояло про те, чи зможу я знову ходити. Усі мої гроші пішли на лікування у місцевій лікарні, а страховки у мене не було, тож рахунки були величезними. У розпачі я подзвонив мамі:

— Мамо, мені потрібна допомога, приїдь до мене, мені потрібен догляд. А потім разом повернемось додому.

— Яка з мене доглядальниця? Я вже стара і хвора.

— Тобі 69 років, це не так уже й багато! Я стільки років надсилав вам гроші!

Мати так і не приїхала. Пізніше колеги допомогли мені повернутися додому. Я опинився в інвалідному візку, хоча лікарі казали, що з реабілітацією є шанс знову ходити. Я жив з мамою, планував продати машину, щоб поїхати на лікування. Але через два місяці мама сказала:

— Ти ж не зможеш увесь час жити зі мною?

— Чому? А де мені жити?

— Розумієш, я маю друга, і ми планували, що він переїде до мене. Хотіли зустріти старість разом.

— Тобто для того, щоб доглядати сина, ти занадто стара, а щоб зустрічатися з чоловіками — ні?

— Що ти таке кажеш? Спробуй мене зрозуміти, я не знаю, скільки мені лишилося жити.

Я був вражений і скривджений. Продав машину та купив невелику квартиру на околиці за 12 тисяч євро. Грошей майже не лишилося. Я звернувся за допомогою до сестри, адже мені були потрібні кошти на лікування. Але Іра плакала, що в неї діти та борги.

Тоді я звернувся до одного реабілітолога. Після довгих умовлянь він погодився працювати зі мною індивідуально, принаймні навчити мене необхідним вправам. Зараз я вже ходжу з милицями. Але мама та сестра навіть не відвідують мене. Я вирішив більше не дзвонити їм, оформив інвалідність і ледве зводжу кінці з кінцями. Я ніколи не вибачу їм цього. Я знову почну заробляти, але навіть якщо мати захворіє — ні копійки їй не дам. Це буде справедливо, згодні?

Найближчі люди розбили мені серце. Як можна таке забути?

У 2020 році я допомогла синові — віддала йому 30 тисяч доларів. Так, це пристойна сума. Тоді Андрій та його дружина Олена якраз думали про покупку власної квартири, бо до цього жили на орендованій. А ви самі знаєте, що це ненадійно. Будь-якої миті господар може попросити їх з’їхати.

До того ж, невістка тоді була вагітна. Я просто не могла допустити, щоб мій майбутній онук чи онука росли у чужому домі!

Крім того, часу на будівництво залишалося мало. За 9 місяців жодну квартиру не збудують та не зроблять ремонт. Тому вони розглядали тільки готове житло з мінімальними доробками, щоб тільки докупити меблі або сантехніку поміняти.

Я вирішила виявити хитрість. Принесла синові 30 тисяч доларів та сказала, що зайняла їх у друзів.

— Мамо, ти нас так виручила. Я обов’язково поверну все до останньої копійки! – говорив син, цілуючи мені руки.

Я планувала витратити ці гроші на свою спокійну старість: купити дачу за містом для відпочинку або зробити ремонт у своїй квартирі, адже багато речей уже давно просилися на звалище.

Тепер ви, напевно, думаєте, що я підла мати, бо обдурила сина. Але, будь ласка, скажіть, що ви зробили б на моєму місці? Я читала безліч історій, де батьки дарували дітям квартири або переказували гроші з-за кордону, а потім отримували лише невдячність. Я не хотіла, щоб і зі мною трапилося щось подібне, щоб син та невістка не оцінили мою допомогу.

Син з невісткою чесно віддавали мені гроші, і я відкладала їх у банк під відсотки. Олена не пішла в декрет, а попросила мене та свою маму по черзі допомагати з онукою Міланою. Все йшло добре до травня. Тоді на роботі в Андрія почалися проблеми: спочатку затримували зарплату, потім взагалі закрили фірму.

Нині син не може знайти хорошу роботу. Тимчасово влаштувався таксистом, працює допізна. Звісно, виплати вони припинили.

Тиждень тому Андрій приїхав до мене один, без онуки, і сказав, що має серйозну розмову.

– Мамо, можеш дати мені номер телефону?

– Чий номер?

– Ну, тих друзів, у яких ти позичила гроші.

– Навіщо тобі?

– Хочу поговорити з ними, пояснити ситуацію та попросити відстрочку.

– Сину, я сама все передам.

– Ні, як чоловік, я повинен сам порозумітися.

– Я про все домовлюсь.

– Мамо, ні! Я обіцяв — я й маю відповідати.

Тут у мене не витримали нерви:

– Сину, жодних друзів не було. То були мої гроші!

– Як так? Ти стільки років тягла з мене гроші?

Син так на мене кричав, що, здавалося, весь будинок чув. Коли він йшов, грюкнув дверима так сильно, що на стіні з’явилася тріщина.

Увечері я намагалася додзвонитися до нього, але він заблокував мій номер. Невістка теж не брала слухавку. Тільки вчора мені зателефонувала сваха:

– Вам не соромно? Ви так підло вчинили з дітьми!

– А вам що? Ви їм на квартиру ні копійки не дали, а мене засуджуєте.

– Фу на вас. Пощастило мати таку родичку. Не смійте навіть відвідувати онуку. Нехай ваші дурні гени не перейдуть до неї!

Отак через гроші я пересварилася з дітьми. Що робити далі – не знаю. Але зрозумійте мене: 30 тисяч доларів це не 30 гривень.

Що ви можете порадити нашій читачці?

Коли на УЗД нам сказали, що ми чекаємо на доньку, то свекруха насамперед поцікавилася, чи придумали ми як її назвемо. Нібито, до вибору імені потрібно підходити дуже відповідально та обдумано.

Ми давно вирішили з чоловіком назвати дитину, якщо буде дівчинка, Уляна. Мені та чоловікові це ім’я дуже подобається. І чудово підходить до по-батькові – Уляна Олександрівна, звучить добре. У нашому прізвищі теж присутні літери «р» та «л». Так що все чудово поєднується і звучить досить яскраво.

Свекруха нічого не сказала на це. Злегка підібгала губи і мені відразу стало ясно, що їй не подобається. Але тоді вона нічого не сказала.

Все почалося за тиждень. У свекрухи є подруга, що захоплюється астрологією, езотерикою та іншою подібною нісенітницею. Мовляв, вона з нею порадилася і заявила нам:

– Це ім’я вашій доньці не підходить. Потрібно вибрати інше.

І одразу поспішила сказати свій варіант, а саме запропонувала назвати дитину так, як звали її бабусю. Ось воно, на її думку, пасувало ідеально.

Не називатиму його, щоб раптом нікого не образити, але для мене це повний кошмар. Це ім’я з тих, що сто років тому застаріли, але не з тих, що знову модні, а якими давно селяни називали своїх дітей. Навіть Акакій здається нормальним ім’ям у порівнянні з тим, що запропонувала мати чоловіка.

Пощастило, що в мене чоловік нормальний і не слухав те, що каже мати. Тож доньку нашу звуть Уляна. Нині їй уже шість місяців.

Але смішно те, що свекруха спочатку називала нашу доньку просто «дівчинка», а зараз наполегливо називає її ім’ям, яке обрала сама. На це у неї є інша теорія, нібито, якщо називати людину двома іменами, то вона захищена від зла. А ще вона вважає, що Уляну називатимуть у садку та школі у риму з Ульяшкою.

Ми це якось переживемо. Прикро ось що: у чоловіка є сестра, яка теж нещодавно народила. Ми з нею паралельно були вагітні. І там свекруха теж порадила своє ім’я та назвали вони сина так, як вона хотіла. Тож тепер онук у неї коханий, а наша донечка – просто «дівчинка» з двома іменами.

Увечері я отримала повідомлення про те, що хтось переказав на мій рахунок 5000 гривень. До зарплати було ще далеко, і аванс нещодавно отримала. Перше, що спало на думку — невже чоловік зробив такий щедрий подарунок перед святами?

– Дякую, сонечко! Я не очікувала такого сюрпризу!

– Ти про що?

– Ну ось, гроші. Це ж ти переказав?

Сергій роздратовано вихопив у мене телефон і зачинився у кімнаті. Він ховався від мене майже годину. Потім вискочив зі спальні і випалив:

— Це, мабуть, помилка. Завтра все з’ясую.

— Але ж ти завтра їдеш до столиці, чи не так? Як же відрядження?

— Поїду пізніше. Тільки якщо хтось дзвонитиме з цього номера, не відповідай. Це шахраї, новий вид афери.

Я помітила, що поведінка Сергія була дивною. Того вечора він кидався до мого телефону, ніби був чимось стурбований, щоразу, коли лунав звук повідомлення. Може, він трохи ревнував чи нервував? Але, як то кажуть, від перестановки доданків сума не змінюється.

Я вирішила не витрачати ці гроші і просто заморозила рахунок у банку.

— Сонечко, чому б тобі не поїхати до батьків? Ти ж так сумувала за ними, давно не бачилася. А зараз чудова можливість – розпочалися свята.

Така ідея мене здивувала. Адже я знала, що Сергій не дуже любить мої поїздки до батьків та завжди проти поїздок до села. Він вважає, що там мене можуть налаштувати на розлучення. І раптом така несподівана турбота. Він навіть пообіцяв купити білет.

Вранці мене розбудило повідомлення. Абонент був невідомий, але номер не прихований.

«Привіт. Мене звуть Катя, і я коханка твого чоловіка. Сергій, звичайно, казав, що ти тупувата, але щоби настільки… Це я, до речі, перевела тобі гроші на карту. Думала, ти здогадаєшся, що діється. Так би мовити, закинула вудку. Але тепер шкодую, що витратила на тебе час та гроші. Сподіваюся, після цього повідомлення ти нарешті все зрозумієш, дурненька. Відпусти Сергія, він любить лише мене.

PS: Щасливих свят!»

І три злісних смайлики наприкінці.

Знаєте, спершу я подумала, що це якийсь розіграш чи аферисти вийшли на новий рівень. Але потім я непомітно взяла у Сергія телефон, поки він був у душі, та перевірила його контакти. Знайдене за цим номером багато прояснило.

Так, це справді була коханка Сергія. Вони зустрічалися майже рік за моєю спиною. Всі ці «конференції», відрядження та затримки на роботі — лише прикриття. Я справді виявилася дурепою, адже так довіряла йому! Я дістала з шафи валізу і почала збирати всі його речі. Хоча, точніше сказати, я просто скинула їх з вішалок і навіть тупцювала ногами.

Сергій намагався виправдатись, вигадував дурні відмовки, але я не збиралася його слухати. На щастя, цю квартиру купили мої батьки, і він не мав на неї жодних прав. На завершення я жбурнула йому в обличчя ті самі 5000 гривень.

У результаті найкращим подарунком для мене стало наше розставання.

А як би ви поступили на місці цієї дівчини? Чому?