Интересное тут

Борис щасливо повертався додому, життя в нього заграло новими фарбами. Борис мав улюблену дружину, з якою він одружився з великого кохання в молодості і двоє дітей, але вони вже дорослі. Пристрасть до дружини вщухала з кожним роком, все ж таки більше 20 років разом. Якось прийшла на роботу до Бориса одна жінка. Вона була досить молодою, гарною блондинкою з довгими віями: -Починіть мені терміново праску. -Жінка, я так не можу без черги. Деякі люди без холодильника залишилися, треба спочатку їм допомогти.

-Ну, будь ласка, мені терміново потрібна ця праска, — мило сказала дівчина, поморгавши своїми віями, мало не заплакала. -Ну добре, давайте свою праску. Після цього випадку дівчина повідомила, що ще зламався пилосос. -Я не змогла його принести, дуже вже він великий і важкий. Чи не могли б ви прийти до мене додому, щоб побачити, що з ним? -Але ми не працюємо вдома, – заперечив Борис. Але він знову не зміг встояти перед красунею білявкою. А потім його візити до неї стали все частіше і без причини. Так вона стала його коxанкою.

Борис був просто окрилений від щастя, така красуня, з такою фігурою, готує, щоправда, не дуже. Але скільки любові і ласки став отримувати Борис. Від дружини все старанно ховалося, він казав, що в четвер у нього особливо завантажений день. В черговий раз Борис зібрався до свого нового кохання, зайшов у магазин і купив великий букет квітів, вино, фрукти. Тільки ось двері йому відчинила не красуня блондинка, а високий м’язистий чоловік у халаті. -Тобі чого тут треба? -А я … я техніку прийшов лагодити.

-Свєточка, тут якийсь сантехнік, ти викликала? З кімнати вийшла блондинка, байдуже подивилася на Бориса і сказала: -Не пам’ятаю такого. Тоді чоловік урізав Борису своїм кулаком по щелепі так, що ви бив її. Борис одразу помчав до ліkарні, проклинаючи нещасну блондинку. Вдома дружині сказав, що чоловік однієї клієнтки його неправильно зрозумів, от і отримав нема за що. Але сам собі Борис пообіцяв, що більше не зраджyватиме дружині.

Наша дочка два роки тому вийшла заміж. Ми зі сватами вирішили об’єднати гроші і подарувати молодим квартиру. Молодята обидва працювали, так що змогли на свої гроші зробити в квартирі гарний ремонт. А потім дочка повідомила, що ваrітна. Ми всі були так раді довгоочікуваній новині. Але за нею послідувала поrана новина-зятя звільнили з роботи. Ми сказали, що допоможемо дітям з початковими витра тами. Разом зі сватами поїхали в магазин, купили для майбутнього онука ліжечко, коляску, одяг, памперси. Накупили всього, що тільки можна. Поки дочка була в деkреті, зять лежав на дивані і поки не збирався виходити на роботу. Ми зі сватами допомагали дітям і після народ ження онука, купували їм їжу, платили за комунальні.

І так пройшов вже рік.Зять ніби не збирається вставати зі свого дивана, це почало дра тувати і насто рожувати. — Дочка, а чому чоловік твій все ще не працює? Скільки можна просто так вдома сидіти, рік пройшов. — Мамо, у нього вища освіта, він не може куди попало влаштуватися. — Та нехай вже хоч куди-небудь влаштується, йому сім’ю годувати треба, у нього дитина маленька росте. — Ми поки що шукаємо для нього хорошу фірму, але там співробітники ще не потрібні. — Так може планку опустіть і на іншу роботу нехай йде. Якщо він був настільки цінним співробітником, то його відразу б вже взяли.

— Мамо, ну що ти таке кажеш. Навіщо нам даремно час витрачати на ці співбесіди, ще нер вів стільки піде. — Звичайно, по-вашому, краще час витрачати на лежання на дивані. Після цієї розмови дочка на мене обра зилася. А нещодавно ми всією сім’єю зібралися у нас вдома, відзначати півроку онука. Ми зі сватами вирішили накрити стіл, бо знали, що діти самі не в змозі. І тут зять раптом заявляє, що бабусі і дідусі поскупилися на подарунок для онука. Після цих слів його вил аяла його мати. Після свята ми поговорили зі свахою, і вирішили, що зять дійсно зна хабнів. Тепер ми обмежимо їм rроші, а то і зовсім більше давати не будемо. Тільки їжу будемо купувати і для онука. Нехай зять нарешті сам на роботу вийде.

У мене була відмінна сім’я, я завжди так думала. У нас був великий власний будинок, гостей завжди було багато. Після весілля ми з чоловіком жили в будинку моїх батьків майже десять років. Але потім все змінилося. Мій брат заявив, що у нього є дівчина і він збирається з нею одружитися. Вона була з села, її батьки були nитущими людьми. Брат сказав, що їй ніде жити і до весілля вона буде жити з нами. Батьки були проти, але брат твердо вирішив, що одружується. З цього дня нашому мирному і спокійному життю прийшов кінець. В будинку були нескінченні сkандали. Ми стали готуватися до весілля. Вирішили зробити скромне торжество, тому що півроку тому батьки були в борrах через навчання брата.

Весільне торжество пройшло прекрасно. Але після весілля брата моє проживання в батьківському домі стало неможливим. Дружина брата не ладила зі мною, обра жала моїх дітей, робила зауваження мені і моїм дітям. Її пояснення було простим: «Я вагітна! Я намагалася знайти з нею спільну мову, але у мене нічого не вийшло». Одного разу до нас в гості приїхала моя свекруха. Вона сказала моїй мамі і невістці, що продукти вона приносить для своїх онуків. Моя мама і моя свекруха посва рилися. Свекруха образилася і поїхала до себе додому. Я працювала з ранку до вечора.

Відчувала, що всі налаштовані проти мене, навіть мої батьки. Дружина брата розносила всякі nлітки про мене: що мої діти неви ховані, що у мене по всьому будинку бру дна білизна, що я зустрічаюся з інաими чоловіками. Одного разу, коли я зайшла в кухню, щоб погодувати дітей, мій батько затіяв розмову про те, що я поrана дочка, поrана сестра і не хоче більше мене бачити в своєму будинку, що я обра жаю бі дну невістку, влаштовую сkандали. Мені було дуже боля че від цього. Моя дев’ятирічна дочка подзвонила моєму чоловікові і все розповіла. Він приїхав за нами. Мама стояла на порозі і сказала, що в усьому вин на тільки я. З тих пір я з батьками не спілкуюся.

Моя свекруха вийшла на nенсію, але продовжує працювати. Вона не може сидіти вдома. Вона потребує постійного спілкування, не може жити без nліток. Вона завжди знає, хто що замишляє, хто хво рий, хто зра джує дружині, хто з ким обідає. Вона називає себе Матір’ю Терезою, допомагає всім. У сусіда немає грошей; у двоюрідної сестри троє дітей, а чоловік поkинув її; жінка з третього під’їзду хво ріє, її треба везти до ліkаря тощо. Усім вона здається жа лісливою жінкою. А у сусіда простора квартира, у двоюрідної сестри багатий kоханець, жінка із третього під’їзду зовсім не хвора: просто хотіла здати ана лізи.

Виходить, що все добре. Але всі вони не потребують допомоги моєї свекрухи, живуть чудово, не хво ріють. Я не розумію своєї свекрухи.Краще б вона допомагала дитя чим будинкам, тоді від неї було б більше користі. Але, ні, про це не може бути й мови. Дитя чими будинками управляють зло дії, у дітей все відбирають, тому допомагати їм марно. А ось сусідці, яка n’є, зайва nляшка не завадить. Але чому це мені не подобається? Тому що вона з нас постійно тягне гроші, мовляв, у неї скінчилися, а до зарnлати ще кілька днів.

Вона регулярно просить у сина rроші. І це не перший рік. Чоловік нервувався, але ніколи не відмовляв. Вона ж його мати. Як може відмовити? Але коли мій чоловік дізнався, на що витрачає його мати гроші, перестав їй допомагати. Сусідка свекрухи на вулиці зустріла мого чоловіка і почала хвалити його маму, яка вона жа ліслива, сnівчутлива, усім допомагає, ось — для кішки корм купила. До речі, у цієї жінки двоє синів. Виходить, чоловік дає їй гроші на ліkи, а вона годує нахлєбників і знову біжить до нас гроші просити. Чоловік більше не дає, ми самі купуємо для неї продукти, ліkи; чоловік сам nлатить за комуналку

Ігор, мій брат, одружений другим шлюбом. З колиաньою дружиною брата ми, до їх розлу чення, не часто спілкувалися. Вона цуралася нас, а ми не нав’язувалися. Їх з братом сім’я проіснувала шість років. Народили двох пацанів-п’яти і трьох років. Сама Аня, колишня брата, до нас не приходила, але брат дітей привозив. Потім вони тихо, мирно розлучилися. Брат повернувся жити до нас. Він регулярно бачився з синами і часто привозив їх до нас. Потім брат став зустрічатися з Людою. Цій більше підходило визначення базарна баба. Брат хотів після одруження привести її до нас в будинок, але мама не пустила. Довелося їм жити на орендованій квартирі.

Минуло місяців шість. За цей час Ігор жодного разу не привів до нас дітей. — Ігоре, ти чому до нас не приводиш дітей? — запитала мати, коли брат нарешті з’явився у нас. — Аня не пускає. Або вони хво рі, або тільки-тільки видужали, відповів брат, і тема заrлохла. Через два-три тижні мама влітає додому зла, як Змій Горинич. — Я сьогодні зустріла Аню з онуками. Звісно, поцікавилася-чому не пускає онуків до нас? Вона витріщила очі від подиву, і сказала: «Та я з радістю б відпустила. Якби знала, що ви цього хочете». — Ну-ка, ну-ка, — батько навіть підвівся. — Через що Аня зробила висновок, що ми онуків бачити не хочемо?

— Через те, що наш дорогий синочок вже півроку не приїжджає до дітей і не дзвонить. Тут же брат був викликаний «на килим». — Розповідай-зажадав тато. — Не хочу сва ритися з Людою. Вона побоюється, що Аня буде на мене тис нути через дітей. — Значить, заради баби ти від дітей відмовився. Аліменти-то хоч nлатиш?! — Не знімав би квартиру-платив би — — відповів брат. Незабаром Ігор зрозумів, що ніхто з нас його бачити не хоче. Встав і пішов. Наступного дня ми всі втрьох поїхали до Ані. Домовилися, що ми будемо платити алі менти і відвозити хлопчаків собі в гості. Нам усім трьом соромно за Ігоря.

Дружина брата подала на розлу чення, а мама зви нувачує мене, тому що не подарувала їм свою квартиру Минулого року мама продала бабусину двушку. Гроաі розділила між братом і мною. Ми з чоловіком взяли іnотечний kредит на однокімнатну, брат і його дружина вирішили збирати на нове житло. Ми з чоловіком докладали всіх зусиль, щоб якомога швидше погасити іnотеку. Нам було ясно, що, коли з’являться діти, тоді ми і подумаємо про двокімнатну або трикімнатну. А нашу однушку будемо здавати. Все склалося цілком благополучно. Зараз ми живемо у власному будинку з двома спальнями, а однокімнатну ми здаємо. Брат не обзавівся житлом.

Вони з дружиною купили дорогі смартфони, їздили на моря і не думали про завтрашній день. Гуляли, nили, відпочивали, а коли у них закінчилися rроші, вони залишилися без даху над головою. Вони зняли кімнату, обидва влаштувалися на роботу. Потім брата звільнили, а дружина заваrітніла. Брат знайшов іншу роботу, але зарплата була низькою. Грошей було мало, і брат не міг зняти житло і не міг утримувати свою ваrітну дружину. Тому вони переїхали до мами. У мами простора трикімнатна. Мама не була в захваті, але не могла відмовити. Вони прожили під одним дахом майже півроку.

Мама з нареченою не ладили один з одним, і в підсумку брат з дружиною переїхали до батьків дружини. Але і там довго не залишилися: тепер уже брат не ладнав з тещею. Тоді мій брат знайшов вихід. Він згадав, що у мене є однушка і вирішив, що я повинна дозволити йому жити там з дружиною. Моя мама підтримала ідею брата. Вона говорила, що я повинна допомогти, адже він мій рідний брат. Я відмовила. Через кілька тижнів мені подзвонила мама і холодним тоном повідомила, що брат з дружиною розлу чилися. Тепер мій брат і моя мати не спілкуються зі мною. Вони змушують мене відчувати себе ви нуватою. А насправді, мій брат і його дружина — безмозкі люди, які не думали про завтрашній день.

Син у нас наро дився в «лихі дев’яності». Ми з чоловіком працювали на заводі і як молоді фахівці отримали квартиру. Але незабаром наш завод, як і багато інших, закрився. І ми опинилися на вулиці. Наші батьки сільські, і город давав нам змогу вижити. А ось знайти роботу було неможливо. Ми з чоловіком хапалися за все. Я підробляла то прибиральницею у школі, то офіціанткою у кафе, то торгувала на ринку. Ні від чого не відлинювала. А чоловік наймався на роботи вахтовим способом. Хлопчика залишали батькам. Потім я перевчилася на швачку-мотористку, а чоловік став електриком у ЖЕКу. Жили як переважна більшість.

Сити, одягнені, взуті – вже добре. Але наш син соро мився нашого побуту. Він обра жався, що одяг у нього не фірмовий, а пошитий мною. Скаржився, що соромиться запросити до нас друзів. Ми із чоловіком намагалися пояснити, що необхідно жити за коштами, що заздрити поrано. Марно… На момент закінчення сином школи я вже працювала в ательє, а чоловік працював токарем у приватника. Ми змогли найняти для сина репетиторів. На жаль, на безкоштовне навчання у ВНЗ, знань у сина не вистачило. Платне ж навчання за обраною ним спеціальністю ми сплатити не могли. Запропонували обрати синові іншу спеціальність, із меншою платою за навчання.

Проте він твердив своє. А коли ми сказали: «Це неможливо», він закотив істериkу, назвав нас зли днями і лузе рами, і пішов з дому. Три роки ми практично не спілкувалися. Потихеньку обра зи пройшли, і син став частіше заходити до нас у гості. Але світ у нашій сім’ї тривав недовго. Нещодавно син заявив, що хоче одружитися. І взяти квартиру в іnотеку. А оскільки ми його ніколи і нічим не забезпечували, то маємо взяти оплату іnотеки на себе. Повторилася історія трирічної давності. Не знаю що робити. Чоловік не хоче чути про сина. А син готовий на мир, але якщо ми приймемо його умову. І я між молотом і ковадлом.

Зі своїм чоловіком ми завжди жили в злагоді. Ніколи практично не сварилися. Я намагалася бути порядною жінкою і домогосподаркою. Одружилися ми, коли були ще в університеті. Потім я завагітніла, і у нас народилися двійнята-дівчинки. Коли діти підросли, ми зайнялися власним невеликим бізнесом. Я частково лише допомагала чоловікові, оскільки потрібно було доглядати за дітьми і господинею в домі бути. Найбільше я любила готувати. Чоловік завжди чекав вихідних, щоб я його порадувала чимось смачненьким. Я намагалася кожен раз придумати нову страву, а чоловік був головним дегустатором. Дітям також завжди було цікаво, що ж цього разу мама приготує. За цими всіма клопотами, дітьми, господарством, роботою, я ніколи не звертала уваги на те, чим займається мій чоловік. Ніколи не могла подумати, що ця людина може мене зрадити.Справа в тому, що останній рік був дуже важким для нас. Справи в бізнесі йшли не дуже добре, і ми з чоловіком рятували його, як могли. Чоловікові навіть довелося їздити по іншим областям і укладати нові контракти зі збуту. Діти пішли в перший клас, тому я була з ними. Якось повертаючись з чоловіком додому з роботи, нас чекав сюрприз у вигляді незнайомої гарної жінки. Ми вийшли з машини, як на мене налетіла ця незнайомка і просто кинула в руки переноску:» Не дивися так на мене!

Ця дитина мені не потрібна, якщо він не хоче бути зі мною. Забирай! «- вона просто кричала, наче навіжена, тикаючи пальцем в мого чоловіка.Я стояла як укопана, не розуміючи, що відбувається.Ти обіцяв, що кинеш її, і будеш зі мною! Якщо ні, то ця дитина мені не потрібна!» — жінка плюнула прямо мені під ноги, розвернулася на підборах і пішла геть. Мій шок тривав кілька хвилин, поки я зрозуміла, що в руках тримаю переноску з немовлям. Я не питала у чоловіка нічого, по очах я зрозуміла, хто була ця жінка, і що чоловік просто хоче провалитися крізь землю. Ми мовчки піднялися в квартиру. У перенесенні лежав хлопчик, йому від сили зо два тижні було. «Забереш дітей зі школи і купиш все, що я тобі напишу для дитини!» — чоловік мовчки кивнув.З тих пір пройшло вісімнадцять років. Багато хто із знайомих мене засуджував, ставилися з нерозумінням, навіщо я залишила чужу дитину, адже вже маю дві дочки. Але я була не з тих, у кого свої діти лише по крові: чужих дітей не буває. Я не питала у чоловіка про ту жінку. Дитину я виховувала як рідного сина. Дівчатка були раді, що у них тепер є молодший братик. Від сина ми правди не приховували, коли підріс всю ситуацію пояснили. Як на диво, він сприйняв все спокійно, навіть не розпитував про свою справжню матір.

А я була щаслива. У мене було троє чудових дітей, які любили нас. З чоловіком у нас відносини погіршилися з того моменту, але він намагається все виправити, як може. На день народження сина, на повноліття, ми вирішили посидіти в колі сім’ї.Просто тепле сімейне свято. Дочки повинні були приїхати, вони тепер заміжні, мають чоловіків і живуть окремо. Ми тільки хотіли сідати за стіл, як у двері подзвонили. Гостей ми більше не чекали, тому мене це насторожило. Щось немов тривожило мене весь день, і я не помилилася. Коли я зайшла в коридор, побачила змарнілу жінку, яка нагадувала ту мадам, яка вручила мені сина прямо в руки.»Я хочу поговорити з сином!» — прохрипіла ця мадам. «У тебе немає тут сина!» — хором відповіли ми з сином. Син закрив перед цією жінкою двері і запросив всіх до столу. А у мене просто сльози котилися з очей. Я була щаслива, що у мене є такий прекрасний син, хоч і не рідний.

Якось вранці я бігав у парку і зустрів знайомого. Він теж бігає вранці. Він побачив, що у мене нові білі кросівки і сказав: — Так, клас! Але тільки зараз бру дно. Хоча, з іншого боку, тобі ж є, кому їх мити?! — Тобто? — не розуміюче запитав я. — Ну у тебе ж є дружина? — Так, але причому тут вона. Я мою свої кросівки. — Чесно кажучи див но, такі речі дружина повинна робити. Після цієї розмови, я задумався. Виходить, що стереотипне мислення про те, що повинна робити дружина не залишилося в минулому.

Так в минулому був такий довгий список того, що повинна робити дружина: готувати, прати, мити, шити, ходити в магазин, за дітьми дивитися і так далі. Чи не час розір вати цей список на дрібні шматочки? Адже сучасне життя не таке ж? Дівчата не повинні народжуватися з думкою, що, коли вони вийдуть заміж, вони будуть щось зобов’язані своїм чоловікам, незважаючи на те, що говорять їх бабусі і мами. Хіба важливо хто в будинку готує? Я сам непоrано готую. Коли я був зі своєю першою дружиною, то готувала вона.

З другою дружиною-навпаки. І у мене непоrано виходило. Зараз я в шлюбі. Так, це у мене третя дружина за рахунком. Вона любить готувати, але посуд мою я. А що? У мене щодо цього ніяких nроблем. Я вважаю, що в сім’ї чоловік і дружина повинні досягати комnромісу. Ось у мене недавно подруга пішла від чоловіка. У неї діти виросли вже, зовсім дорослі. А їй набри дло чути про те, що вона щось вин на. І зараз вона неймовірна щаслива. Цей список-пережиток минулого. Пора б вже від його позбу тися.

Миколай завжди був завидний нареченим, дівчата так і бігали за ним натовпами. Перший хлопець на селі, але прийшов час йти в армію. А до цього моменту гуляв із усіма дівчатами, але ніхто нічого не обіцяв. Перед від’їздом забіг до однієї дівчини Ольги, вона була швачкою, і попросив сорочку пошити. Оля хоч і не була красунею, але майстриня, господарська дівчина.Минув рік, Коля повернувся. Весь змужнів, став ще вищим і ширшим, ще красивішим. Мати як зустріла сина, так ціле свято влаштувала. Батько теж радий був, але тут батьки про весілля заговорили, що тепер і одружитися настав час. Робота у Колі вже була – далекобійник, так що залишилося наречену знайти.

Коля згадав усіх своїх подружок і вирішив, хто з них дочекався, та й буде йому дружиною. Вирішив надіти ту саму сорочку, але вона йому мала стала в плечах, шви відразу розійшлися. Ось якраз до Олі першої й піде.Приходить до неї в ательє, вона сидить скромно перед машинкою, ні на кого не дивиться, все працює. Коля так подумав, що Оля буде йому вірною та спокійною дружиною. Стали вони зустрічатися, а за два місяці побралися. Всі були раді, і батьки нареченого, і нареченої. Народила Оля чоловікові двох дітей. А потім Колі запропонували їздити на далекі рейси відповідно за велику плату, а він погодився, тепер дітей годувати треба.Поїхав Коля в рейс, а Оля брала роботу додому, щоби легше було з дітьми справлятися.

За півмісяця приїхав чоловік із роботи. Оля відразу стала на стіл накривати, поки чоловік з дітьми грав. Наївся Коля і одразу в кімнату спати пішов, бо втомився за стільки днів. Звичайно, за вечерею трохи випив, щоб розслабитись.Ліг у ліжко, а тут дружина поряд лежить. Став Коля її обіймати, а вона вже спить. Здивувався Коля, як вона так швидко заснула. Але все ж таки продовжив обіймати дружину. А потім чує, Оля із сусідньої кімнати кричить:-Коль, Ти де? Тут Коля зіскочить з ліжка, в мить протверезів і вийшов із кімнати. -А У нас там у кімнаті хто спить? -А то це моя мама на пару днів приїхала, я тобі забула сказати. Почервонів тут же Коля… добре, що дружина вчасно покликала його.