Коли ми не змогли сnлатити за навчання сина, він обра зився на нас і пішов з дому. А через три роки повернувся і заявив таке, що ми місце собі не знаходимо

0
231

Син у нас наро дився в «лихі дев’яності». Ми з чоловіком працювали на заводі і як молоді фахівці отримали квартиру. Але незабаром наш завод, як і багато інших, закрився. І ми опинилися на вулиці. Наші батьки сільські, і город давав нам змогу вижити. А ось знайти роботу було неможливо. Ми з чоловіком хапалися за все. Я підробляла то прибиральницею у школі, то офіціанткою у кафе, то торгувала на ринку. Ні від чого не відлинювала. А чоловік наймався на роботи вахтовим способом. Хлопчика залишали батькам. Потім я перевчилася на швачку-мотористку, а чоловік став електриком у ЖЕКу. Жили як переважна більшість.

Сити, одягнені, взуті – вже добре. Але наш син соро мився нашого побуту. Він обра жався, що одяг у нього не фірмовий, а пошитий мною. Скаржився, що соромиться запросити до нас друзів. Ми із чоловіком намагалися пояснити, що необхідно жити за коштами, що заздрити поrано. Марно… На момент закінчення сином школи я вже працювала в ательє, а чоловік працював токарем у приватника. Ми змогли найняти для сина репетиторів. На жаль, на безкоштовне навчання у ВНЗ, знань у сина не вистачило. Платне ж навчання за обраною ним спеціальністю ми сплатити не могли. Запропонували обрати синові іншу спеціальність, із меншою платою за навчання.

Проте він твердив своє. А коли ми сказали: «Це неможливо», він закотив істериkу, назвав нас зли днями і лузе рами, і пішов з дому. Три роки ми практично не спілкувалися. Потихеньку обра зи пройшли, і син став частіше заходити до нас у гості. Але світ у нашій сім’ї тривав недовго. Нещодавно син заявив, що хоче одружитися. І взяти квартиру в іnотеку. А оскільки ми його ніколи і нічим не забезпечували, то маємо взяти оплату іnотеки на себе. Повторилася історія трирічної давності. Не знаю що робити. Чоловік не хоче чути про сина. А син готовий на мир, але якщо ми приймемо його умову. І я між молотом і ковадлом.