Ігор, мій брат, одружений другим шлюбом. З колиաньою дружиною брата ми, до їх розлу чення, не часто спілкувалися. Вона цуралася нас, а ми не нав’язувалися. Їх з братом сім’я проіснувала шість років. Народили двох пацанів-п’яти і трьох років. Сама Аня, колишня брата, до нас не приходила, але брат дітей привозив. Потім вони тихо, мирно розлучилися. Брат повернувся жити до нас. Він регулярно бачився з синами і часто привозив їх до нас. Потім брат став зустрічатися з Людою. Цій більше підходило визначення базарна баба. Брат хотів після одруження привести її до нас в будинок, але мама не пустила. Довелося їм жити на орендованій квартирі.
Минуло місяців шість. За цей час Ігор жодного разу не привів до нас дітей. — Ігоре, ти чому до нас не приводиш дітей? — запитала мати, коли брат нарешті з’явився у нас. — Аня не пускає. Або вони хво рі, або тільки-тільки видужали, відповів брат, і тема заrлохла. Через два-три тижні мама влітає додому зла, як Змій Горинич. — Я сьогодні зустріла Аню з онуками. Звісно, поцікавилася-чому не пускає онуків до нас? Вона витріщила очі від подиву, і сказала: «Та я з радістю б відпустила. Якби знала, що ви цього хочете». — Ну-ка, ну-ка, — батько навіть підвівся. — Через що Аня зробила висновок, що ми онуків бачити не хочемо?
— Через те, що наш дорогий синочок вже півроку не приїжджає до дітей і не дзвонить. Тут же брат був викликаний «на килим». — Розповідай-зажадав тато. — Не хочу сва ритися з Людою. Вона побоюється, що Аня буде на мене тис нути через дітей. — Значить, заради баби ти від дітей відмовився. Аліменти-то хоч nлатиш?! — Не знімав би квартиру-платив би — — відповів брат. Незабаром Ігор зрозумів, що ніхто з нас його бачити не хоче. Встав і пішов. Наступного дня ми всі втрьох поїхали до Ані. Домовилися, що ми будемо платити алі менти і відвозити хлопчаків собі в гості. Нам усім трьом соромно за Ігоря.
