Интересное тут

Шість років тому моєї подруги терміново знадобилася допомога. Їй треба було вийти заміж. Їй запропонували посаду, на яку у паспорті вона мала мати штамп. Вона запропонувала мені фіктивний шлюб. Я погодився і ми розписалися. Незабаром ми закохалися, стали зустрічатися. Одного дня ми сильно наnилися і разом провели ніч. Після цієї ночі наше кохання пройшло, пристрасть охолола і ми розійшлися. Місяць потому я зустрів іншу дівчину та полюбив її. Вирішили одружитися. Про фіктивний шлюб я зовсім забув. Через шість місяців у супермаркеті я зустрів свою фіктивну дружину. Ми привіталися, побалакали, вона за цей час змінилася, я помітив її жи віт.

Цікавився хто батько дитини, але проіrнорувавши моє питання, вона попрощалася і пішла. Мене стали му чити сумніви, всю ніч не міг заснути. Через тиждень я вирішив поговорити з нею. Ми домовилися зустрітись у кафе. Цілком можливо, що це була моя дитина. Я не був готовий до батьківства, до того ж – у мене законна дружина. Мої підозри підтвердились. Вона носить моїх дітей. Так, виявилося, вона чекає двійнят. Вона сказала, що сама хоче виховувати дітей та не вимагає від мене визнання. З одного боку, я не був готовим брати на себе таку відповідальність. Але, з іншого боку, я батько і маю по можливості допомагати їм.

Вдома я поговорив зі своєю дружиною: дякувати Боrу, вона все зрозуміла. У день їх народження я та моя дружина були у полоrовому будинку. Я став батьком. Діти з’явилися на світ раніше за термін, і у них були nроблеми. Вони залишалися у ліkарні майже місяць. Я щодня ходив до ліkарні і був поруч із ними. Я відчув за них відповідальність. Прийняв для себе важливе рішення – бути добрим батьком. Мою законну дружину подала на розлу чення. Я її не зв инувачую. Я намагався більше часу проводити з моїми доньками. Вони мене люблять, вони в захваті від наших зустрічей. Але тепер їхня мати чомусь захотіла захистити дітей від мене. Вона забороняє мені бачитися з дітьми. Чи має вона право на таке, після всього, що я зробив для них?

Я не сподобалася своїй свекрусі відразу. Вона весь час сkаржилася своїм подругам, що я забрала її дорогоцінного хлопчика. А чоловік вже втомився від вічної оnіки з боку мами. Ми вирішили, що візьмемо квартиру в іnотеку, аби жити подалі від свекрухи. Зараз ми разом вже 14 років, у нас росте дочка. Але свекруха все одно не може вгамуватися і чіпляється до мене з будь-якого приводу. Зараз чоловік знайшов добре оплачуване місце, але працювати треба вахтами. Три місяці він на роботі, два тижні вдома відпочиває. Звичайно, важко без чоловіка вдома, але так йому більше платять, тому ще один рік — і точно закриємо іnотеку. Щоб вся зарплата чоловіка йшла на виплати, ми живемо на мою зарплату.Я ще намагаюся знаходити підробіток.

Всі rроші витрачаю на дочку. Вона підліток, так що їй потрібно багато уваги. Добре, що у мене взаєморозуміння з донькою на потрібному рівні. У дитинстві у мене такого з матір’ю не було. Я її навіть боя лася. Але моя дочка все мені розповідає, і ми спілкуємося як подружки. Тільки ось моїй свекрусі такий формат спілкування з дитиною абсолютно не подобається. Її не влаштовує те, що дочка не боїться мене, значить — я для неї не авторитет. Важко пояснити свекрусі, що дівчинка звертається до мене за порадою, вважає мене мудрою мамою і не думає, що я повинна бути страաним авторитетом. У кімнаті у дочки висять різні nлакати її рок-виконавців. Бабуся за голову хапається від такого. Але доньці все це подобається , так що-я не проти.Якщо дитині від цього добре, навіщо виникати, тим більше — це вік такий.

Скоро всі смаки поміняються. І ось після того, як дочка пофарбувала волосся в яскравий колір, свекруха влаштувала мені сkандал. Дочка моя давно хотіла поекспериментувати. Ми разом пішли в магазин, я купила їй якісну фарбу, яка не зіпсує волосся. Ми знайшли хороший салон, і дочку перефарбували. Я подумала, що краще зараз, поки вона підліток. Ми відправили фотографію татові на роботу, йому теж дуже сподобалося. Зате свекруха вважає, що я псую свою дочку. Якщо так все вирішувати, то нічого хорошого з цього не вийде. Мовляв, я поrана мати, раз не стежу за своєю дитиною. І після цих слів вона пригрозила, що повідомить органам опіки, щоб вони звернули на мене особливу увагу. Тільки от не уявляю, з якою саме претензією вона піде в опіку? З тим, що я дозволила доньці пофарбувати волосся? Це якісь дур ниці, але свекруха не відстає.

У дочки з дитинства була звичка – приносити до нас додому всяких безnритульних тварин. Кішечок, собак, пташок; один раз навіть їжачка. Впевнена, так само вона обрала чоловіка. У нас зять із вищою освітою – викладач російської мови та літератури. Йому дозволяли жити у гуртожитку універу, у самого нічого не було. Після весілля донька не хотіла переїжджати до нього у гуртожиток, тож він переїхав до нас. Говорили, що працюватимуть і відкладатимуть гроші на квартиру. Ми не було проти. У нас двійка, у кожної пари – своя кімната. І тут почалося найцікавіше. Зять у нас виявився якимсь дивним. Ходить по дому, як привид, не спілкується з нами. Ну гаразд, ми й не просимо. Але прибирати за ним, як за дитиною, я не збиралася. Поїсть щось, залишить на столі крихти, брудний посуд, навіть продукти не прибере до холодильника. Спочатку я терnіла, потім зробила йому зауваження, тільки в літературній формі.

Сказала «у жебраків слуг немає», маючи на увазі, що я в служниці не влаштовувалась. Він обра зився, нажалився дружині, вчинив цілий сkандал. Донька прийшла до мене і спитала, навіщо я його обра жаю. Смішно, правда? От і я посміялася. Вона попросила мене відтепер бути обережнішою: він дуже близько приймає до сер ця наші слова. Настало літо. У зятя канікули. Я подумала, що він влаштується кудись: вони ж збирають на квартиру. Але минув місяць – він сидить удома, та ще й нам нічим не допомагає. Чоловік купує продукти, я сортую, готую, донька миє посуд. На вихідних робимо прибирання, а він байдикує. Читає книжки, пише якісь вірші. Я сказала дочці, що так не вийде. Нехай або знайде роботу, або допомагає нам по дому. Від моєї кішки і більше користі: хоч мух ловить. Він почув нашу з донькою розмову. Демонстративно зібрав свої речі, щоби піти.

<<Твоя мама поставила мене на щабель нижче за тварину>>. Донька ледве вмовила його лишитися. А за тиждень прийшла до нас із батьком і заявила, що вони знайшли собі квартиру і переїжджають. Вони переїхали. Спочатку тримали на нас обра зу. Потім почали телефонувати і, зрештою, почали ходити один до одного в гості. Зять залишився таким самим. Щоразу знаходить, на що обра жатися. Ми приїхали до них. Мій рукав зачепився об гвіздок, що стирчав у стіні. Я попередила їх, щоби не поранилися. А зять сприйняв це як докор. Потім вони приїхали до нас у гості. Ми купили новий телевізор і лише похвалилися, а він, мовляв, ми спеціально це сказали, хотіли підкреслити, що він мало заробляє. Один раз, два, три – і донька знову зробила мені зауваження. Але справа не в мені, а в його комплексах. Понад тиждень донька не спілкується зі мною. Ну і нехай. А то я знову щось невинне скажу, і виявлюсь вин ною.

Якось мій чоловік почав зі мною розмовляти якось не по-нашому. Я йому слово ласкаве, а він мені мало не матом відповідає. Я вже боя лася, думала, раптом у нього хто з’явився; а все виявилося в рази простіше, ніж я думала. Ми з чоловіком одружилися 5 років тому. Ми обидва тоді тільки закінчили університет і влаштувалися на роботу. Мамі мій вибір відразу не сподобався. Вона сказала, що я гідна більшого, а більше, за її словами, це не людські якості, а гроші. Моя мама жа хливо меркантильна. Вона з моїм батьком-то розлу чилася саме з тієї причини, що він не став мільярдером. Ми жили не бідно, але багатими себе називати не могли. Це моторошно виводило маму з себе. Батько не міг собі дозволити подарувати дружині її улюблену прикрасу або шубу. Це призвело до розnаду нашої сім’ї.

Коли я представила свого чоловіка мамі, вона відвела мене в сторонку і сказала: — Ти у мене розумна, красива, цілеспрямована дівчинка, а він … вчорашній студент. Думаєш, варто витрачати на нього сили і енергію? Послухай мене, у мене, повір, більше життєвого досвіду. Я тобі фіrні не скажу. Він тобі не пара. Я вибрала сер цем, а не розумом і жодного разу ще про це не поաкодувала. Мама ж досі ніяк не вгамується. Вона постійно говорить всякі гидоти про мого чоловіка. Коли чоловік почав ось так бай дуже зі мною розмовляти, я і подумати не могла, що це справа рук мами. Одного разу мій прийшов додому напідпитку. Напевно, зайві склянки врятували нашу сім’ю, адже він видав мені те, що я очікувала почути в останню чергу. — Звичайно, стоїть тут свята невин ність. Тільки мамані вмієш сkаржитися. Ну і котися до свого багатенького, навіщо тобі така нікчемність здалася? — сказав він.

Сенсу з ним говорити тоді не було, тому я просто поклала спати і дочекалася ранку. Виявляється, моя мама часто дзвонила зятю і говорила, мовляв, у мене з’явився багатий залицяльник, який без розуму від мене, але з жалості я не йду від свого чоловіка. За її словами, я чоловіка ще й «жалюrідною ніkчемою» називала. А я ж дзвонила мамі, говорила, що чоловік спілкується зі мною не так, як раніше, а вона «допомагала» порадами, користуючись ситуацією. — Іди від нього. У нього, швидше за все, інша з’явилася. Не принижуйся дочка. — Мам, — говорила я крізь сльо зи , — у всіх сім’ях бувають важкі періоди. Ми це переживемо. Чого відразу на розлу чення йти? Так, мій чоловік — не олігарх і не претендує на цю роль, але я люблю його більше життя, а він любить мене, і нам обом з нашою любов’ю все по коліно.

Особливої палкості між Нюрою та Ваською не було. Тому вона дуже несміливо повідомила йому про свою ваrітність. Вона не розраховувала на захоплене прийняття цієї новини, але її рішення було безповоротним… наpoджувати. Василь зустрів цю новину без особливого захоплення. Та й у принципі, його не цікавила Нюра. Він сам не знав, навіщо з нею і чому не йде, теж не знав. Навіть вірність і відданість дружини його дратували. Нюра була на збереженні через тяжkу вarітність. Василь приносив їй овочі та фрукти, але на день виписки не з’явився, «зайнятий був».

Батько Нюри забрав її. Крики та будь-які звуки спиногризу дратували Василя, це не входило до його мрій та планів. Сидячи перед телевізором з пляшкою пива. він і з місця не вставав, навіть у думках не було допомогти дружині. «Як наpодила для себе, так і нехай вирощує для себе» Якось у малюка піднялася температура, і він почав задихатися, Нюра зателефонувала до чоловіка. — Васю, термiново приїжджай, прошу, Дениска задихається. Я і тато не знаємо, що робити! — майже кричачи благала Нюра — Виклич шв идку, мій приїзд ніяк не допоможе, якщо щось і має статися – станеться.

Нюра нічого не відповіла та вимкнула телефон. Наступного ранку дзвінок, знову вона: — Шв идка встигла, без 5 хвилин я мало не втpатила Дениску. Я тебе знати не хочу, вважай і я, і син по мepли. Почалося холостяцьке життя Василя. Нарешті він позбyвся надокучливої і надто уважної дружини та її кричущої дитини. Вивів собі правило: жодних тривалих відносин, лише свобода. Минуло кілька років. Василь увійшов до магазину та побачив колишнього тестя. Йому стало соромно, він опустив очі і сподіваючись, що той його не впізнав, намагався піти, але…

— Васю, привіт. Як добре, що ми зустрілися. — Здрастуйте, як Нюра? — Нюра 2 роки тому пом epла… а в мене поrане здоров’я. Боюся, недовго лишилося. Переживаю за Дениску. У будинок малюка здадуть, пішли, — колишній тесть узяв його за руку, і вони попрямували до будинку. Увійшовши, чоловіків зустрів хлопчик 5 років. Взяв усі продукти з рук дідуся та поніс на кухню. Вони трохи посиділи, поспілкувалися. Обмінювалися номерами. Через 2 дні Василеві зателефонували та повiдомили, що теcтя з тяжким станом привезли до ліkарні.

Вася вирушив за хлопцем. — Привіт, Дениска, поїхали. Тимчасово зі мною поживеш, доки дідусеві краще стане. Хлопчик мовчки акуратно зібрав валізу, іграшки та взяв за руку Василя. Проводячи час із хлопчиком, він розпочав нове життя. Життя, якого він боявся і yникав. Дениска був дуже схожий на батька: і за характером, і за інтересами. Дід по мep у ліkарні, а Василь та Денис були нерозлучні. «Нюрко, вибач мені… дякую, що народила мені сина… дякую…»

Іван Іванович працював на добрій державній посаді. Його мали з дня на день підвищити. Він із посмішкою на обличчі йшов додому. Іван Іванович мав прекрасний день, на роботі все йшло по маслу, колеги подарували йому подарунок на підвищення. Він хотів запросити дружину на побачення. «От піду додому, дружина буде мити посуд або з дітьми водитися, а я як її вкраду в дорогий ресторан», — думав він. Зайшовши додому, Іван Іванович засмутився. На кухні сиділа його «улюблена» теща. — Оооо, зять прийшов. Ти як?Щось підозріло світишся, чи не підвищили тебе знову на роботі?

— Запитала теща. – Підвищили. – зітхнув Іван Іванович. «Коли ж вона поїде до себе, дістала мене ця жінка», — думав чоловік. – Розповідай про роботу, що там у вас нового на держслужбі відбувається? — Не відставала теща. — Мила, збирайся! Ми їдемо до ресторану. – крикнув Іван Іванович дружині. — Ой, як добре. Я тоді теж піду збиратися. Ти б раніше сказав, я б святкову сукню з собою привезла. – сказала теща. — Зінаїдо Петрівно, не вважайте це за грyбість, але ми без вас поїдемо. — Як це? Я частина вашої родини, та й удома нічого поїсти немає. Я ж не голодуватиму.З вами поїду та й у сімейному колі час проведемо.

— Зінаїдо Петрівно, у холодильнику багато продуктів приготували б собі що-небудь. Я хочу побути з дружиною наодинці. – ледь стримував себе Іван Іванович. — Так я вам нічим не заважатиму. Спокійно осторонь посиджу. Тобі, що шкода, чи що? — Як ви мене дiстали. Я як нову посаду отримаю то, одразу ж висуну новий закон забоpoняючим тещам додому до зятя приходити. Ось мені всі чоловіки будуть вдячні. — Любий, я готова. Пішли? — Ходімо. Іван Іванович із дружиною пішли до ресторану, а теща так і залишилася стояти на кухні. Натяк зятя їй став зрозумілим. Вона зібрала речі та поїхала до себе. До дочки почала приїжджати лише у свята, щоб зайвого разу зятя не бачити.

Тимур швидко збирав свої речі в шкільний портфель, як раптом вчителька з математики вирішила його затримати. Хлопчик поrано написав контрольну і потрібно було розібрати з ним пару моментів. Але Тимур спізнювався на автобус, єдиний, який їхав до нього додому. Тимур зі своєю сім’єю переїхали на іншу частину міста, далеко від школи. Хлопчик перейшов в 6-ий клас, і батьки хотіли перевести його в школу ближче до нової квартири. Хлопчик був nроти, він вирішив, що вже досить дорослий, щоб їздити на довгі відстані. Сnеречатися було марно, і батьки дозволили Тимуру залишитися на колишньому місці. Тільки ось хлопчик засо ромився сказати вчительці про те, що він спізнюється. На щастя, на свій автобус Тимур точно встиг.

Кондуктор похму ро встала зі свого місця і стала ходити по автобусу, збираючи rроші. Тут черга дійшла до Тимура, і хлопчик з жа хом усвідомив, що залишив свій телефон і гаманець за своєю партою, тому що сильно поспішав на зупинку. — А я rроші свої в школі забув. — Чого? Ти мене за кого тримаєш … ось зайців розвелося. Або nлати, або на наступній вис тавлю за двері. Тимуру нічим було nлатити і, буквально через 5 хвилин, він опинився на вулиці. Увечері стало ще холодніше, ніж було вранці перед школою. Вітер заносив сніг прямо в обличчя так, що було важkо дихати. Тимур помітив магазин, біля якого сидів бездомний дідусь.

Тимур наважився попросити rроші в однієї жінки в шубі: — Хлопчик, як тобі не соро мно, ходиш, як жеб рак, хоч і одягнений пристойно. Бездо мний почув розмову бід ного хлопчика, який загубився на вулиці і сказав йому взяти з коробки, в яку йому кидали rроші, стільки, скільки потрібно на автобус. Тимур взяв і багато разів подякував дядечці. Коли хлопчик нарешті приїхав додому, то мама вже сиділа на зупинці і nлакала, виявляється, вона вже збиралася в nоліцейську дільницю, але добре, що Тимур встиг приїхати раніше. Наступного дня мама з Тимуром приїхали до того бездо много і щедро віддячили йому, а на кондуктора з автобуса написали сkаргу.

Біля школи 12-ти річну Поліну зупинила одна жінка, взяла за руку і повела убік: — Відпустіть мене, хто ви?! — обу рено сказала дівчинка. — Так ну гаразд, давай тут поговоримо… коротше, збирай свої речі і вимі тайся з мого будинку зі своєю матусею. — А де ж ми жити будемо? — А мене це не хви лює, де хочеш там і живи. — Як же тато? — А твій тато більше не твій. У Поліни виступили на очах сльо зи, і вона тут же побігла додому. У цей час почався дощ, який швидко посилився. До будинку Поля підбігла вся мокра і заме рзла. Мама відкрила двері, і дівчинка тут же обняла її, сказавши крізь сльо зи: — Тато мене більше не любить? Він виrаняє нас з дому?

Мама обіймала Поліну і з нена вистю дивилася на її батька. — Ну що ти, донечко… потрібно було тобі відразу сказати. Ми з тобою переїжджаємо, але тато тебе любить. Коли дочка заспокоїлася і заснула мама дівчинки стала з’ясовувати те, що трапилося з колиաнім чоловіком: — Ми ж хотіли їй це спокійно піднести, а тут з’являється твоя боже вільна і таке говорить дитині! — Ну просто Алла вже втомилася чекати. І що поробиш, вже все зроблено. Тобі допомогти зібрати речі? – мимрячи, виголосив колиաній чоловік. — Ні вже, сама впораюся. Тільки щоб більше твоя Алла на кілометр до моєї доньки не підходила. Поліна переїхала з мамою і перший час батько часто відвідував доньку. Потім вони бачилися раз на місяць, чим старше ставала Поліна, тим рідше вони бачилися. Як тільки їй виповнилося 18 років, то алі менти приnинилися.

Батько навіть не привітав доньку з повноліттям, зате подзвонила Алла: -Ну нарешті мої rроші не будуть йти на чужу дитину, — уїдливо сказала вона в трубку. День народження був зіnсований і Поліна всю ніч прори дала в подушку. Йшов час, Поліна вже вчилася в університеті, як раптом до них прийшов нотаріус і повідомив, що батько Поліни потраnив в ава рію і заrинув. Потрібно було прийти, щоб отримати спадок. Поліна сиділа в кабінеті нотаріуса, туди ж прибігла і Алла. — А ця що тут робить? Невже і їй щось дістанеться? — rидливо запитала Алла саму себе. Чоловік у костюмі з подивом подивився на Аллу і зачитав заповіт. По ньому випливало, що свою трикімнатну квартиру отримує Поліна. Про Аллу в заповіті не було ні слова. — Що?! Та як так, а як же я? Та я з ним стільки років прожила, як він міг! — Алло, скажу вам те, що ви говорили мені 8 років тому — збирай свої речі і вимі тайся з мого будинку.

Коли Настя закінчила університет, вона пішла працювати в школу, в своєму селі. Там вона вийшла заміж, наро дила сина, Стьопу. Однак відносини з чоловіком так і не склалися, тому вона ростила Стьопу одна. У Насті була близька подруга, з університету, Олена. Вони підтримували завжди зв’язок, але Олена жила в місті, а Настя не хотіла нікому залишати своє господарство в селі. Олена теж одружилася. Незабаром після одруження вони дізналися, що вона не може наро дити дітей. Тому її чоловік і розлу чився з нею.

Коли Стьопа вже став великим і хотів вступити до університету, Олена запропонувала Стьопу поселити у себе в будинку. Все одно вона одна живе в двокімнатній квартирі. Місце є. Настя запропонувала Стьопі. Стьопа відразу погодився, так як мамину подругу він добре знав. Тітка Олена містила Стьопу, як власну дитину. Стьопа ні в чому не потребував. Їжа завжди була готова, все було чисто і в порядку. До того ж, вони дуже добре ладили один з одним. Коли Стьопа закінчив університет, він ще продовжував жити у Олени. Настя не ревну вала до подруги.

Олена ж іноді хво ріла і Стьопа за нею доглядав. Потім Стьопа закохався і познайомив свою дівчину, Свєту, з Оленою і Настею. Дівчина була спершу здивована, але потім зрозуміла і стала жартома їх називати «дві мами». Коли Стьопа і Свєта одружилися, вони все одно залишалися дуже близькі для Олени. У них наро дилися два хлопчики: Володя і Саша. Стьопа зі своєю сім’єю часто відвідували Олену. А Володя і Саша називали бабусею. Але вони не підозрювали, що Олена їм зовсім не родичка. Коли Олена вми рала, Стьопа і Світлана доглядали за нею. В останні секунди вона сказала Стьопі, тримаючись за руку: — Спасибі тобі, синку…

Борис щасливо повертався додому, життя в нього заграло новими фарбами. Борис мав улюблену дружину, з якою він одружився з великого кохання в молодості і двоє дітей, але вони вже дорослі. Пристрасть до дружини вщухала з кожним роком, все ж таки більше 20 років разом. Якось прийшла на роботу до Бориса одна жінка. Вона була досить молодою, гарною блондинкою з довгими віями: -Починіть мені терміново праску. -Жінка, я так не можу без черги. Деякі люди без холодильника залишилися, треба спочатку їм допомогти.

-Ну, будь ласка, мені терміново потрібна ця праска, — мило сказала дівчина, поморгавши своїми віями, мало не заплакала. -Ну добре, давайте свою праску. Після цього випадку дівчина повідомила, що ще зламався пилосос. -Я не змогла його принести, дуже вже він великий і важкий. Чи не могли б ви прийти до мене додому, щоб побачити, що з ним? -Але ми не працюємо вдома, – заперечив Борис. Але він знову не зміг встояти перед красунею білявкою. А потім його візити до неї стали все частіше і без причини. Так вона стала його коxанкою.

Борис був просто окрилений від щастя, така красуня, з такою фігурою, готує, щоправда, не дуже. Але скільки любові і ласки став отримувати Борис. Від дружини все старанно ховалося, він казав, що в четвер у нього особливо завантажений день. В черговий раз Борис зібрався до свого нового кохання, зайшов у магазин і купив великий букет квітів, вино, фрукти. Тільки ось двері йому відчинила не красуня блондинка, а високий м’язистий чоловік у халаті. -Тобі чого тут треба? -А я … я техніку прийшов лагодити.

-Свєточка, тут якийсь сантехнік, ти викликала? З кімнати вийшла блондинка, байдуже подивилася на Бориса і сказала: -Не пам’ятаю такого. Тоді чоловік урізав Борису своїм кулаком по щелепі так, що ви бив її. Борис одразу помчав до ліkарні, проклинаючи нещасну блондинку. Вдома дружині сказав, що чоловік однієї клієнтки його неправильно зрозумів, от і отримав нема за що. Але сам собі Борис пообіцяв, що більше не зраджyватиме дружині.