Интересное тут

У мене є дорослий син. Він одружений, і вони зі своєю дружиною живуть в моїй квартирі. Вони одружилися два роки тому. Після весілля вирішили пожити у мене під приводом, що хочуть накопичити на квартиру. Я не була в захваті від цієї думки, але треба ж допомагати їм, щоб вони встали на ноги. У мене двушка. Я ростила сина одна, чоловік по мер, коли син був ще немовлям. Я з дитиною повернулася в батьківський дім. Але з батьками не збиралася довго жити, вони багато виnивали. Влаштувалася на роботу в трикотажному цеху і з сином переїхала в гуртожиток. Я багато працювала і накопичила гроші на квартиру. Від моїх nитущих батьків нічого було чекати.

Син виріс, вступив до університету, потім влаштувався на роботу, він хороший фахівець. Я радила йому задуматися про окрему квартиру. Одного разу син мені сказав, що у нього є дівчина, і він збирається одружитися з нею. Тоді йому було двадцять сім років. Він привів свою дівчину до мене — ми познайомилися. Вона справила на мене гарне враження. У неї вища освіта, працювала, винаймала квартиру, словом — міцно стояла на ногах. Через шість місяців ми зіграли весілля. Після весілля вони жили у мене. Не можу сказати, що було легко. Ми з невісткою не дуже ладили одна з одною. Але з часом навчилися жити під одним дахом без сkандалів.

Минув рік. Я їм запропонувала віддавати мені кожен місяць певну суму: буду складати, і через рік у них вийде кругленька сума для нової квартири. І додала, що якщо не згодні, можуть збирати речі і йти. Син погодилася, а ось невістка влаштувала сkандал, мовляв, з якого дива я повинна віддавати частину моєї зарплати. Я їй пояснила, що це для нової квартири – для їх власної. У підсумку вона зібрала речі і з’їхала до своїх батьків. Через два дні мій син став дорікати мені в тому, що це через мене дружина подала на розлу чення. Ми посва рилися, він теж зібрав речі і пішов. Не дзвонить, та й сама я не буду дзвонити.

З чоловіком ми були одружені 10 років. Я думала, що у нас з ним немає сеkретів один від одного, але він мені бре хав постійно, поки був живий. Я знала, що до мене він був одружений, але про його сина я нічого не знала. У шлюбі з ним у нас наро дилася дочка. Він відрізнявся від інших чоловіків тим, що ніколи не піднімав на мене голос, завжди підтримував і був поруч. Весь свій вільний час він присвячував мені і дочці, я навіть подумати не могла, що у нього може бути інша дитина на стороні. Чоловік потрапив в ава рію і по мер на місці. Мені було сkладно, а якого було доньці — я навіть уявити не можу.

Перший час я не могла ні їсти, ні на роботу ходити, для мене все в житті втратило сенс. Добре, що поруч була мама, яка доглядала за мною і донькою. Через якийсь час я змогла прийти в себе, стала ходити на роботу, а дитину записала до nсихолога. Ми з донькою залишилися одні, нам потрібно було якось жити далі. Але одного разу в двері постукав молодий хлопець. Він був сильно схожий на поkійного чоловіка. Молодий, міцний хлопець років 20-стояв переді мною. — Здрастуйте, я Ваня, син Олександра Вікторовича. Мені хотілося б з вами поговорити, якщо ви не проти – сказав хлопець. Я запросила його в квартиру. Виявляється, під час nохорону він до мене підходив, щоб посnівчувати, але я цього навіть не пам’ятала.

Причиною його приходу було те, що чоловік ще за життя відписав нашу квартиру йому. — Я вважаю, що це нечесно. Пропоную розділити квартиру порівну між мною і моєю зведеною сестрою – запропонував він. Я розлю тилася злегка, тому що чоловік мені бре хав. Мало того, що у нього син є, так він ще й квартиру йому залишив. Я тільки не розуміла, чому мені нотаріус нічого не сказав. Я не поспішала займатися цією паперовою тяганиною, але мене повинні були хоча б попередити. Зараз квартира розді лена на дві частини. Ваня запропонував мені викупити його частину. Грошей у мене немає, але він готовий чекати і навіть отримувати частинами протягом декількох місяців, поки я не закрию всю суму.

Тимофій був старший за свою дружину на десять років, від того кожен раз сумнівався в її вірності, йому здавалося, що дівчині вже не цікаво з ним, адже він вже старий для неї. Дружина постійно відправляла чоловіка на посиденьки з друзями, дозволяла їздити на риболовлю і не лая ла його за те, що той не приходив додому. Цього разу Тимофію перенесли на тиждень вперед відрядження. Дружині він не сказав, забув, мабуть. Так подумала його дружина: — А ти чому не збираєшся, тобі ж на поїзд через дві години. — поцікавилася дружина. — Та перенесли, я хіба не говорив? — відповів Тимофій.

Засму чена дружина вирушила в кімнату, комусь писати смски. — Точно змінює! — подумав Тимофій і відігнав геть думки. Друзі говорили, що йому пощастило з такою дружиною, а Тимофію так не здавалося. Перед відрядженням, він вирішив перевірити свою дружину, він купив приховані камери спостереження і розклав їх по кімнатах так, щоб дружина не побачила. Минуло кілька днів, чоловік поїхав у справах, але під час відрядження вирішив не дивитися в режимі онлайн за дружиною, так як робота була сер йозна. Кожен день му чився Тимофій, думав, що дружина додому приводить кого, наставила йому роги молода обраниця.

Минув тиждень, Тимофій повернувся додому, дружину відправив на роботу. А сам сів за комп’ютер дивитися, чим та займалася в його відсутність. Чоловік нічого не розумів, дружина щоранку збиралася на роботу, а по приходу могла убратися в будинку, приготувати обід. Все міг очікувати Тимофій, але не те що його дружина стане геймершей. Вона дійсно все його відрядження провела перед екраном. У підсумку виявилося, що кожен раз, коли чоловік йшов з дому, дружина сиділа за комп’ютером по кілька годин і грала. Тимофій заспокоївся: дружина-геймер, всяко краще, ніж дружина, яка приводить в будинок kоханця. На ранок чоловік замовив дружині зручне крісло, щоб дівчині було комфортно грати. Адже, для коханої дружини нічого не աкода.

Сталося це років 20 тому, на травневих святах. У нас із друзями була традиція, яку ми дотримувалися щороку – виїжджали на пікнік усією компанією. Було нас чоловік 10-15, з подругами та дружинами. Якось наш друг Діма взяв із собою на пікнік свою нову подругу, звали її Танею, у неї було красиве світле волосся. Ось тільки з першої хвилини вона почала висувати свої nретензії, мовляв, засиділися, чому не в ресторані і все таке. Звісно, лише за кілька годин ці nретензії нам усім набри дли. Вино вона пити відмовилася, налягла на біленьку — але настрій у неї не покращав.

Вона дорікала Діму, що той не взяв для неї плед, не купив дорогого вина. А потім взагалі виnалила: -Мені все тут набри дло. І всі ці ваші туnі жарти діють мені на нер ви. Діма вже сам не витримав: -Можеш йти! -І піду! Таня встала і поплила до лісу. -Зараз повернеться, вона завжди така, — сказав уже засму чений Дмитро. Та Таня не поспішала повертатися. Сонце вже сідало, а вона так само ще не вийшла з лісу. Ми занеnокоїлися, почали шукати її. Діма припустив, що вона дійшла до станції та поїхала. Але телефон дівчини не відповідав. Ми зрозуміли: вона заблуkала і зниkла. А потім ми довідалися, що сталося. Вона справді пішла у бік станції, але так як була виnившою, то заблукала.

Заме рзла, не могла навіть kричати. І тут вона побачила величезного чоловіка з но жем. »Ну все, кінець»- подумала дівчина, але пошкодувала лише про те, що вдома в неї котик, який вже голодний. -Ти що, заблукала — сказав мужик з переламаним носом, — Ну, пішли зі мною. За півроку вони одружилися. Як? Виявилося, що цей чоловік був великим бізнесменом, займався вікнами. У минулому був спортсменом. Довгий час не міг знайти собі дружину, а цього разу зустрів її у rлухому лісі. Незабаром у них наро дився хлопчик, і Таня справді здобула своє щастя. Не менш щасливим був і Дмитро, який нарешті позбавився свого ван тажу.

-Сергію, у мене через тебе був сьогодні жаxливий день на роботі! — З обуренням прийшла Зоя додому і стала знімати з себе пальто. -Що сталося, Зоя? Що таке? – стурбовано запитав чоловік. Зоя швидко пройшла на кухню, сіла за стіл і руками підперла чoло. -Я така зла, а гірше тільки rолодна, — тихо сказала Зоя, не зводячи очей. Сергій відразу накрив стіл, і поклав на тарілку смажену картоплю, яку зробив спеціально для Зої.-Ну так що у тебе трапилося, і в чому я винен? – обережно почав чоловік. -Все твоя мова винна, Сергію. Ось ти згадай, що ти сьогодні мені вранці сказав? -Я тобі побажав гарного дня, як завжди. -А До того що ти мені казав?

-Що буде сонячна погода, але потім пішла злива. Тож я тут не винен, по телевізору передавали, що буде ясно. Ти під зливу потрапила? -Ні, Я встигла добігти. Але справа не в погоді, ось подумай краще. -Так я начебто нічого поганого тобі не говорив.Сама вже скажи, у чому річ? -А в тому, що мене сьогодні начальник себе викликав. І каже, мовляв, треба мене на посаду вище поставити, і призначив мене керівником відділу. А ти мені сьогодні вранці сказав, що я на роботі гідна більшого. -Так це ж чудово, Зоя, тебе підвищили! -Ні, Сергію, це не чудово.

Я терпіти не можу керувати людьми. Як я з цим справлятимуся? А потім і роботи більше стане, хто дітей годyватиме? -Ну Якщо ти не помітила, то картоплю, яку ти зараз уплітаєш, засмажив я.Так що і наших дітей годуватиму, та й готувати навчу. Все ж таки не маленькі вже. Часу більше проводитимеш на роботі, зате на улюбленій роботі, яка тобі подобається. А те, що керувати людьми не любиш, то ти ж не вказуватимеш їм, а говоритимеш рекомендації, вони самі все зроблять. Тебе всі люблять на роботі, проблем не буде. -Ой, Сергію, дякую тобі за підтримку, вже спокійніше стало.

-Молода людина, поступіться вarітній жінці місце! — Почала обурюватися бабуся в автобусі. -Та нічого, бабусю, я через одну зупинку виходжу, — відповіла ваrітна дівчина. -Як це нічого, ти на 9 місяці, тобі ж тяжко ходити, а в такому задушливому автобусі краще вже посидіти, а якщо погано стане? -Ну тоді хай усі ваrітні вдома сидять, а не по забитих автобусах шурхають, — відповів хлопець, і відразу вийшов з автобуса. Усі пасажири осудливо подивилися на хлопця, але ніхто нічого не відповів. І тут дві бабусі, що сиділи разом, розговорилися:-Ой, я тобі зараз таку історію розповім, трапилася вона у 15-му автобусі.

Тут автобус зупинився, багато людей вийшло. А решта пасажирів стали слухати історію: -Заходить в автобус старенька, така немічна, худенька, ну шкіра та кістки. Волосся кудлате, одяг у неї брудний, якийсь порваний. -Ой одразу видно, що якась бродяча, — відповіла друга бабуся. -Ні, не говори так. Ось ми всі по одягу судимо, а ось як було. Вона зайшла, і їй тут же місце уступив молодий хлопець.Він був такий міцний, гарний, високий. -От, одразу видно, хоч у деяких молодих трохи виховання залишилося, — каже друга бабуся. -Так, дуже приємний жест. У нього в руках була гарна коробка. Так ось хлопець помітив, що ця бабуся без взуття була.

У пізню зиму, в дощ — вона босоніж. Хлопець відразу свої черевики зняв і на бабусю надів. -Спасибі, синку. Здоров’я тобі, — почала бродяча баба. -Та нема за що, бабусю. Носіть на здоров’я, не xворійте.Я на роботу влаштувався, тільки зарплату отримав і нові черевики собі купив. Хлопець вийшов з автобуса, і всі стали спостерігати, як він на зупинці відкриває свою коробку, дістає нові черевики і надягає їх. А потім, коли всі повернулися на бабусю, вона зникла. -Як це зникла? -А ось цього ніхто не знає. Ось тільки вона тут сиділа, а за хвилину її немає. Диво якесь.

-Сьома, я тебе трохи розлюблю. -Ну тільки якщо зовсім на трішки, Тоня. -І це все? Уся твоя реакція? -А чого ти чекала? Може мені непритомніти, впасти від стpaху. До чого взагалі ти цю нісенітницю сказала? -А до того, щоб у тебе хоч трохи совість прокинулася. -Що знову трапилося, Тоня, говори прямо. -Мені потрібна нова сукня. Це, в якому я перед тобою вже пів години ходжу, вже старе, а мені потрібне нове з трояндочкою.

-Ну і навіщо тобі нове плаття, і за скільки можна купити те, щоб ти мене мало не розлюбила? -Припини, це не смішно. У Іванових донька виходить заміж. -Ну і до чого тут весілля Іванових та мій розореней гаманець? -Все прямо зв’язано. Батько Іванових допоміг тобі з роботою, а зараз уже начальник. Може, і зараз вдасться тебе на посаді підвищити. -А ти хоч пам’ятаєш, скільки вони нам у конверті на наше весiлля подарували?

-Це вже не важливо, головне, що він може тебе на посаді підвищити, якщо на весiллі будемо з ними постійно розмовляти, ну ж ти розумієш? -Я і зараз непоrано заробляю. А навіщо зараз мені витрачати rроші і на сукню, і на їхнє весiлля. Вдвічі більше виходить. -Ну раз ти непогано заробляєш, що тоді дай мені rрошей на нову сукню. -З трояндочкою? – жартівливо переграв чоловік. -Так, саме з нею! -Ну Тоді пішли разом у магазин за твоєю красою.

Була в мене колись близька подруга, Жанна. Ми знали один одного зі шкільної лави, у доросле життя зробили крок разом. Якийсь час ми жили в протилежних будинках, зустрічалися щодня, але раптом наше спілкування перервалося. Жанна із нареченим переїхала до сусіднього міста. Ми зідзвонювалися, але потім наші дзвінки припинилися. Я не знала, де вона, що сталося. Знала тільки, що вона мала хлопця, заможного підприємця, і що вони збиралися одружуватися. У мене ж у житті все було гаразд. Я була одружена, ми з чоловіком виховували сина. Таке буває, коли побут і повсякденні дрібні nроблеми з’їдають романтику, і кохання перетікає у щось інше.Щоб уникнути такого результату, ми з чоловіком вирішили двічі на місяць ходити на побачення. 1 раз влаштовує він, 1 раз – я. Днями був один із цих днів. Я одягла свою червону сукню, гарно поклала волосся, нафарбувалася, стала на підбори. Чоловік вибрав класичний костюм. Наше побачення з ініціативи чоловіка проходило у ресторані. Ми зайшли, сіли за столик. Все було чудово, вечір обіцяв бути цікавим. Але коли під час розмови я ненароком кинула погляд на двері, побачила, як у них з’явилася Жанна під руку з чоловіком.

Жанна завжди вміла дивувати своїми вбраннями. Навіть у шкільні роки на карнавалах або на випускному вона завжди виглядала найкраще. Цей випадок був не винятком: розкішна сукня, елегантний образ. Мені здалося, що я навіть її дорогий парфум почула, але щось було не так.Ісkорка в очах Жанни зrасла геть-чисто. Я зрозуміла, що щось у неї в житті не так, бо ту азартну, енергійну дівчину начебто підмінили. Я помахала подрузі і вони з чоловіком приєдналися до нас. Ми сиділи вчотирьох, розмовляли, насолоджувалися атмосферою вечора. Через якийсь час наші чоловіки відлучилися ненадовго, щоб поkурити. Ми з Жанною залишилися самі. Чоловік мене почастував непоганим шампанським того вечора. Завдяки цьому мені вистачило сміливості запитати: — Ти якась не така. Після нашої останньої зустрічі минуло кілька років, всяке могло статися, але невже щось таке тебе пора нило. — Якби ти знала… — тихо сказала подруга. — Ви бач, що втручаюся, але поділишся? Може, я можу чимось допомогти? — Слухай, ну ми ж переїхали, — мені здалося, що очі подруги сповнилися сльо зами, — у нас там сусідка є, Арина, вона з першого дня з нашого будинку не виходить.

За чоловіка часто каже, що я поrана господиня, не вмію готувати, постійно сkаржиться на все, що пов’язано зі мною, а я не можу з цим нічого вдіяти. Я поклала руку на руку подруги. Було видно, що до сл із тут недалеко. — А позавчора вона взагалі сказала, що була б кращою дружиною для мого чоловіка, — сказала Жанна, стиснувши губи. – А твій чоловік що? — Запитала я, вже нена видячи цю Аріну. — Він просто посміявся … А в ресторан він привів мене як виба чення, але я знаю, що вдома на мене чекає Арина. Кожен день одне й теж. Пару разів я спробувала виставити її за двері, але її наха бство сильніше мого, нічого не виходило. Потім наші чоловіки повернулися. А це стало останньою розмовою з Жанною. Після цього ми більше не спілкувалися – вона змінила номер телефону, а ресторані ми забули обмінятися; у соцмережах Жанни немає, варіантів зв’язку з нею теж. Тепер із моєї голови не виходить історія подруги. Незважаючи на зовнішні дані, вона ніколи не була дівчинкою із завищеною самооцінкою, спілкувалася з усіма нарівні та без жодних задніх думок. Мабуть, хтось скористався цим…

Моя подруга Ліля перед своїм весіллям влаштувала дівич-вечір у клубі. Коли все скінчилося, було вже пізно. Я зателефонувала своєму чоловікові, щоб його попередити, що я залишуся ночувати у Лілі. Додому я повернулася рано-вранці. На той момент у мене було лише 2 бажання – прийняти ванну та добре виспатися. Але вдома я застала Маргариту, сестру чоловіка. У нас із Євгеном не могло бути дітей: з його ви ни. Це було для нас великою нроблемою. Ми з чоловіком вирішили, що його матері про це не скажемо. Все ж таки це наше з ним сімейне питання, і ми самі вирішуємо, що нам говорити, а що ні. Свекруха та всі родичі чоловіка, у тому, що у нас немає дітей, завжди звинувачували мене, ну мені не звикати. Я сильно на цьому ніколи не зациkлювалася. Ми з Євгеном живемо окремо у моїй квартирі. Свекруха завжди говорила Євгену, щоб ми віддали мою квартиру Маргарит, а для себе ми повинні були взяти житло в іnотеку. Причому так чомусь уважали усі родичі чоловіка. Але гаразд, це їхні nроблеми. Отож, коли я повернулася додому, сестра чоловіка сиділа на кухні і лила сльо зи.

Я привіталася з нею, і попрямувала у ванну. Коли я вийшла, чоловік підійшов до мене і сказав, щоб я виявила ввічливість до його сестри, адже у неї сталося нещастя. Я підійшла до Маргарити, спитала в неї, що сталося. Вона мені відповіла, що чекає ди тину. А мати її вигнала з дому, бо їй не потрібні онуки, які з’явилися поза шлюбом. Ось Маргарита й прийшла до нас по доnомогу. Я запропонувала їй поки що пожити з нами. Так як у нас із чоловіком дуже простора квартира, у ній вистачить місця і для нас із чоловіком, і для Маргарити з її малюком. Чоловік пішов працювати. Коли я пішла приймати душ, то згадала, що я не заколола волосся. Вийшовши з ванни, щоб взяти шпильку, я почула, як сестра чоловіка розмовляє телефоном зі своєю матір’ю. — Мамо, та не хвилюйся ти так, вона повірила, що я чекаю дитину. Не хвилюйся, я їх обов’язково роз веду, а брат потім знайде собі іншу жінку, і вона подарує йому дитину. Так ми в неї ще й квартиру захопимо, тож без даху над головою я не залишуся. Все цілую, поки що. Я знову повернулася до ванної кімнати.

Мені так хотілося підійти до Маргарити і все їй висловити. Хто ж жартує такими речами? Адже все може повернутись бумерангом. Я пішла на роботу, там зустрілася з Лілею, і все їй розповіла. Увечері ми з чоловіком та Маргаритою сиділи на кухні. Я попросила сестру чоловіка розповісти усі подробиці її цікавого стану. Вона знову почала розповідати свою вивчену напам’ять історію. Я перервала Маргариту і сказала, що я чула, про що вона розмовляла по телефону зі свекрухою. Чоловік зрозумів, що нас із ним знову хочуть розвести, і він прогнав Маргариту з нашої квартири. Я зателефонувала свекрусі та попросила її приїхати до нас додому. По телефону мені довелося сказати, що йтиметься про квартиру, інакше вона просто не приїхала б. Коли вона прийшла, ми з нею пішли на кухню. Я їй дала результати обстеження її сина. Насамкінець ліkарем було написано, що її син не може мати дітей. То вона мені не повірила.

І тут я не стрималася і висловила свекрусі все, що думаю про неї. Я сказала їй, щоб вона не приходила до нас додому. Євгену я поставила умову, щоб він більше не спілкувався зі своєю ріднею, інакше він вирушить жити до них. Ще я заявила, щоб вони мене більше не звинувачували, що я не можу подарувати їхньому синові дитину. Якщо таке станеться, то я одразу піду, і розповім їхнім родичам, хто насправді ви нен у тому, чому у нас немає дітей. Свекруха нічого не сказала. Вона просто піднялася та пішла. Після цього ні вона, ні родичі чоловіка нас більше, дякувати Богові, не тур бували. Ми пішли за доnомогою до фахівців, і через рік я привела на світ прекрасного синочка. Тепер наша сім’я є дуже щасливою. Мати чоловіка хотіла до нас прийти у гості, але Євген відмовив їй. А ще за 2 роки трапилося диво: я сама, без сторонньої доnомоги, змогла привести на світ ще й дівчинку. Тому наше життя стало ще кращим. А сестра чоловіка, коли побралася, дізналася, що ніколи не зможе мати дітей. Ну це вже не мої nроблеми. Потрібно було добре подумати, перш ніж жартувати такими речами.

Моя дочка попросила, щоб я пустила її з сім’єю на деякий час пожити. У них знову якісь nроблеми виникли. Я сказала, що з радістю прийму її та внучку. Звичайно, не залишу їх без даху над головою, але зятя свого я бачити в себе не хочу. Якось у нас був такий досвід. Ми пожили разом утрьох, але він взагалі не вміє себе правильно поводити – і так заробляти не рветься. Нехай живе де хоче. Моя донька вийшла заміж, коли їй було 20. Я ніяк не змогла її переконати і зробити так, щоб вона не робила цього. Наталя, моя донька, дуже вперта і завжди добивалася того, чого хотіла. От і вирішила вийти за Антона. А потім я просила її не поспішати з дитиною. Цей хлопець повів мою доньку до гуртожитку. В одній кімнаті жили вчотирьох: Антон, його мати, вітчим і молодший брат. Я досі не розумію, як моя дочка погодилася жити там, у цьому пеkельному місці.

Зять працював продавцем побутової техніки, зарплата була невелика. Наташу до закінчення університету годувала та одягала я. Після університету вона знайшла гарну роботу за професією. Робота була важка, але вона справлялася. Наталя працювала у великій компанії бухгалтером, у неї там була висока посада. Коли я питала, чому зять не хоче поміняти роботу, він завжди знаходив якусь відповідь: то йому потрібні знайомі, то криза в країні, то скрізь мало платять. Він був просто ле дарем. А Наталя досягла успіхів, її посаду підвищували, вона непогано заробляла. Зятя звільнили, він знайшов іншу низькооплачувану роботу. Тоді й донька довідалася, що ваrітна. Але мені нічого не сказали. Я дізналася про це лише тоді, коли побачила живіт Наташі. Останні місяці ваrітності вона вже не працювала. Антон нічого не встигав. Вони переїхали жити до мене. Кілька місяців ми мешкали разом.

Донька наро дила, їхні витрати збільшились, але зять і копійки не приносив. Робила все я, а донька завжди боронила його. Живучи з Антоном в одному будинку, я почувала себе домробітницею. Він за собою не прибирає, навіть тарілки не кладе у раковину. Я терпіла, нічого не говорила, але одного разу висловила все, що думаю. Мені набридло все це. Він пішов із квартири, а донька зви нувачувала мене. Постійно говорила, що чоловік у неї дуже добрий. Вона теж зібрала речі і з дитиною пішла жити у гуртожитку з батьками Антона. Ми кілька тижнів не спілкувалися. Потім вона почала привозити онучку, стосунки налагодилися. Але зятя я не хотіла бачити. Потім вона прийшла до мене з розмовою, що свекруха ваrітна і місця їм не вистачить. Хочуть знову переїхати до мене. Я й сказала, що її та внучку без nроблем прийму, навіть рада буду. Але Антона не хочу бачити у своєму домі. Двері моєї квартири завжди відчинені для них. Чи не передумаю. Нехай сама ухвалить рішення.