Зять настільки вразливий, що йому слово не скажи, а він миттю сkаржиться дружині. А після його чергової витівки, навіть донька посва рилася зі мною

0
294

У дочки з дитинства була звичка – приносити до нас додому всяких безnритульних тварин. Кішечок, собак, пташок; один раз навіть їжачка. Впевнена, так само вона обрала чоловіка. У нас зять із вищою освітою – викладач російської мови та літератури. Йому дозволяли жити у гуртожитку універу, у самого нічого не було. Після весілля донька не хотіла переїжджати до нього у гуртожиток, тож він переїхав до нас. Говорили, що працюватимуть і відкладатимуть гроші на квартиру. Ми не було проти. У нас двійка, у кожної пари – своя кімната. І тут почалося найцікавіше. Зять у нас виявився якимсь дивним. Ходить по дому, як привид, не спілкується з нами. Ну гаразд, ми й не просимо. Але прибирати за ним, як за дитиною, я не збиралася. Поїсть щось, залишить на столі крихти, брудний посуд, навіть продукти не прибере до холодильника. Спочатку я терnіла, потім зробила йому зауваження, тільки в літературній формі.

Сказала «у жебраків слуг немає», маючи на увазі, що я в служниці не влаштовувалась. Він обра зився, нажалився дружині, вчинив цілий сkандал. Донька прийшла до мене і спитала, навіщо я його обра жаю. Смішно, правда? От і я посміялася. Вона попросила мене відтепер бути обережнішою: він дуже близько приймає до сер ця наші слова. Настало літо. У зятя канікули. Я подумала, що він влаштується кудись: вони ж збирають на квартиру. Але минув місяць – він сидить удома, та ще й нам нічим не допомагає. Чоловік купує продукти, я сортую, готую, донька миє посуд. На вихідних робимо прибирання, а він байдикує. Читає книжки, пише якісь вірші. Я сказала дочці, що так не вийде. Нехай або знайде роботу, або допомагає нам по дому. Від моєї кішки і більше користі: хоч мух ловить. Він почув нашу з донькою розмову. Демонстративно зібрав свої речі, щоби піти.

<<Твоя мама поставила мене на щабель нижче за тварину>>. Донька ледве вмовила його лишитися. А за тиждень прийшла до нас із батьком і заявила, що вони знайшли собі квартиру і переїжджають. Вони переїхали. Спочатку тримали на нас обра зу. Потім почали телефонувати і, зрештою, почали ходити один до одного в гості. Зять залишився таким самим. Щоразу знаходить, на що обра жатися. Ми приїхали до них. Мій рукав зачепився об гвіздок, що стирчав у стіні. Я попередила їх, щоби не поранилися. А зять сприйняв це як докор. Потім вони приїхали до нас у гості. Ми купили новий телевізор і лише похвалилися, а він, мовляв, ми спеціально це сказали, хотіли підкреслити, що він мало заробляє. Один раз, два, три – і донька знову зробила мені зауваження. Але справа не в мені, а в його комплексах. Понад тиждень донька не спілкується зі мною. Ну і нехай. А то я знову щось невинне скажу, і виявлюсь вин ною.