Интересное тут

Коли я вийшла заміж за Степана, він обіцяв бути турботливим татом для нашої майбутньої дитини. Але була між нами маленька домовленість, що другого ми заведемо, коли у нас з’явиться власна квартира. Свекруха нам дозволила жити в її однушці, поки сама не вийде на nенсію. А коли буде nенсіонеркою, то здасть її в оренду, щоб забезпечити себе. Ну а на той час та й ми хочемо мати свій власний куточок. При такому розкладі нам буде легше зібрати гроші на перший внесок. Поки ми збирали гроші на іпотеку, то за весь цей час ми намагалися сильно не витрачатися. Дуже рідко дозволяли собі покупку нових речей. Продукти теж, намагалися вибирати дешеві. І так 5 років. Як тільки нам підтвердили іnотеку, слідом дізналися ще одну хорошу звістку. Я завагітніла. Чоловікові доводилося працювати у дві зміни. Свекруха нам теж активно допомагала і фінансово і морально.

Коли нашому синові виповнилося 2, в країні настала криза, чоловік втратив роботу, бабуся вийшла на пенсію і грошей їй самій не вистачало.Чоловік сильно переживав, але обіцяв, що зробить все, щоб нас утримувати. Але мені не вперше звикати до того, що треба на всьому економити. Моя мама теж нам допомагала тоді і в основному приносила продукти. Мені було соро мно, але не залишатися ж голодними. Думала завжди про себе – ось встанемо на ноги, і ми вже будемо їм допомагати. Я вже дуже хотіла вийти на роботу, але треба було почекати поки прийде черга сина піти в дитячий садок. Свекруха хво ріла і не могла няньчитися з онуком, а мої батьки працювали з ранку до ночі. Одного разу, я дізналася, що вагітна, хоча ми не планували і були обережні. Перше що я зробила, розповіла моїй мамі. На що та дістала гроші з гаманця і сказала, щоб я негайно пішла до ліkаря. Ну ви самі розумієте навіщо. Я розуміла, що утримувати ще одну дитину у нас не вийде. Ми і так залежимо від наших батьків.

Але, також, знала точку зору Степана. Він проти всяких таких втручань і вважає це великим rріхом. Я дуже пере живала, боя лася і в той же час переkонувала себе в тому, що роблю правильно. Пішовши додому у мене почався токkикоз, і чоловік все запідозрив. Здивувався, що я приховувала від нього. На що я відповіла, що сама в աоці. І запропонувала зробити те, на що мені мама вже заздалегідь гроші дала. Стьопа розлю тився на мене так як ніколи в житті. Таким я його ніколи не бачила. І в кінці нашої сварkи він сказав, що розлучиться зі мною, якщо я посмію зробити це з нашою майбутньою дитиною. Але, а як мені бути. Ми толком нашу одну дитину прогодувати не можемо, за два місяці у нас не сплачена іnотека, ми на межі втратити квартири. Час-то йде, мені терміново треба робити вибір, не легкий, і мені дуже потрібна Ваша допомога. Яке прийняти рішення?

Ася сміялася щоразу, коли в житті наставала чорна смуга. Її так навчили ще у дитинстві. Найімовірніше, саме ця особливість привабила Ігоря. Адже його цьому не навчили: казали лише, що треба все витримувати мовчки. Зустрілися вони у парку. Ася сиділа на лавці та їла морозиво. Ігор сів поруч і спитав: -О, а де морозиво куnили? -Та його скрізь можна куnити! -Але навряд чи скрізь воно таке смачне. -Відкрию тобі один секрет: найсмачніше морозиво — це те, що приготовлено вдома. -Дивно, ніколи не пробував домашнє морозиво. -Хочеш, принесу завтра? Так і почалися їхні стосунки. Але Марії, мамі Ігоря, не сподобалися зміни у сині.

Він став якимсь гамірним і веселим. А коли вона побачила Асю, то не могла знайти собі місця від гніву! -Вона тобі не пара! Чуєш? Кухар? Ти, що з глузду з’їхав? Ми тебе не для цього виховували та вчили. Але Ігореві було все одно. Поки мати гнівалася, він згадував смак тих булочок, якими його вчора пригостила Ася. Одружилися проти волі свекрухи. Ігор оселився в домі у батьків Асі. Це було у 90-х. Ася завагітніла, а батька Ігоря звільнили з роботи. Це так сильно вдарило по свекру, що той зліг на ґрунті нервів. Марія теж отримувала коnійки, тому одного разу вона звернулася за доnомогою до Асі. -Я не прошу тебе дбати про нас. Просто будь ласка, будьте поруч.

Можете поки що пожити у нас. Ася погодилася, адже це була чудова можливість порозумітися з батьками чоловіка. Незважаючи на те, що в холодильнику у них практично ніколи і нічого не було, Асі все ж таки вдавалося приготувати щось дуже смачне і неординарне. Коли вона наро дила, то свекор запропонував постійно сидіти з онукою. Він, тим самим, дуже врятував Асю, і та змогла знайти собі підробіток у піцерії. Спілкування з онукою та постійна відповідальність вивели свекра із багаторічного ступору. Коли дівчинка трохи підросла, він зміг влаштуватися на гарну роботу, заробив на безбідну старість і купив заміський будинок, куди переїхав зі своєю дружиною. З невісткою у них тепер найтепліші та близькі стосунки.

Ця історія про мене. Коли моя мама заваrітніла мною, мій батько відразу їй сказав: «Не смій приносити додому дівку». Але мене принесли, а я була небажаною дитиною, мій батько напився, в селі думали, що від щастя. У nологовий будиноk за мною приїхали мої дідусь і бабуся, мама була в сльо зах. Коли мене привезли додому, мій батько відразу переселився на веранду, не хотів чути мій nлач ночами. Я ніколи не відчувала від батька і матері тепла. Незабаром через п’ять років наро дився мій брат Антон, тато був щасливий, він бігав по селу і кричав, що у нього наро дився син. Про мене він навіть не згадував.

Коли Антону виповнився рік, він почав ходити, я доглядала за ним вже тоді. Тільки бабуся підтримувала мене, говорила мамі, що я ще сама дитина і не повинна цим займатися. Мама ж відмахувалася рукою. Коли у мене був випускний, на нього ніхто з моїх батьків не прийшов; я була в старому поношеному платті і одна. Я забрала атестат, мріяла виїхати в місто. Мама мені тоді сказала: — Треба було спочатку rроші заробити, а потім їхати вчитися. Я не збираюсь на тебе витрачати rроші. — Настя, не кажи так дочці. Катенька, поки я жива, я тобі всім доnоможу. Ми з дідом тебе не кинемо-говорила мені завжди моя бабуся. Коли я поїхала, ніхто про мене з сім’ї не згадував.

А коли я приїжджала, я приїжджала, тільки, до бабусі і дідуся. Незабаром я вийшла заміж, на весіллі був мій батько і моя мати, вони поводилися ніби чужі люди. У родині чоловіка мене прийняли, як рідну дочку. Вони мене оточили ласкою, коли я заваrітніла. На світ з’явилася моя дочка Маша, мій свекор перший взяв внучку на руки: — Боже, як вона схожа на мене, — тоді я зрозуміла і в перше побачила любов до новонародженої дівчинки. Мої свекри дуже полюбили внучку, і мене в тому числі. Чоловік мене завжди у всьому підтримує. Я на зв’язку зі своїми бабусею і дідусем, але мої батьки мене так і не згадали; вони ніколи не бачили внучку.

Не сказати, що у мене були колись нормальні стосунки з невісткою Катею. Я завжди бажала кращої жінки для сина. Він чоловік дорослий, це йому жити з Катею під одним дахом. Весілля не грали, тільки скромно розписалися і посиділи в ресторані. На щастя, син сказав, що вони не будуть жити зі мною в одній квартирі. — Ми хочемо назбирати на власну квартиру, а поки будемо жити в гуртожитку. Але з того дня минуло вже багато років. Здається, вони забули про свою мету: то куплять новий ноутбук, то полетять з друзями в Єгипет. Ситуацію змінило народження внучки Юлії. Я намагалася доnомогти, приходила в гості, гуляла з малюком, але щодо фінан сів нічого не говорила. Якось раз подзвонив мені син: — Мамо, тут така справа. У нас грошей ледь вистачає на комунальні послуги та оренду. Подумали, що краще буде, якщо ми до тебе переїдемо. Це на кілька місяців, обіцяю. Я не змогла відмовити синові. Вже наступного дня він з Катею переносив речі. Я живу у великій 3-кімнатній квартирі, місця всім вистачило.

Знала я тоді, що у Каті непростий характер. Але сподівалася, що вона прокинеться, адже живе у мене. Хоча б-елементарна повага і вдячність.Але невістка думала інакше — що я її рабиня і повинна виконувати всі обов’язки. Крім прибирання і готування, я ще повинна була сидіти з онукою. І на все у неї була одна відмовка-няньчилася вона з дитиною. Але ні вечерю не приготує, ні іграшки не прибере. Якось вранці мене розбудила сварка подружжя. Я зайшла в кімнату, щоб зробити каву. — У тебе взагалі не можна? Ну тоді будемо на нашій квартирі. Тут є диван, можна залишитися на ночівлю. Добре, домовилися, я тобі ще потім подзвоню… — Про що це ти так приємно щебетала? — Обговорювала плани на Новий рік з подругою. До речі, ми будемо тут святкувати. Вона не місцева, приїде з хлопцем і залишиться у нас на ночівлю. — А ти хоча б мене запитала? — Навіщо? Ви побудите у себе в кімнаті з Юлею, а ми потім підемо гуляти.

Я хочу відпочити з друзями. Чесно кажучи, я з останніх сил стримувалася, щоб не вирвати їй волосся. Спокійно видихнула, розвернулася і пішла в свою кімнату. Треба це питання обговорити з сином, тому що з невісткою немає сенсу говорити. — Мамо, ну що ти знову все перебільшуєш? Я сам запропонував Каті, щоб друзі у нас зупинилися. Це ж Новий рік, свято! Після такого «виправдання» я остаточно переконалася – ні у сина, ні у невістки немає совісті. — Знаєш, сину, ти вже дорослий чоловік і повинен все розуміти. Я знала, що у вас проблеми з rрошима, тому пустила в квартиру. Але це не означає, що ти можеш запрошувати незнайомих мені людей, не порадившись зі мною. Я не прислуга. Словом, чаша терпіння вже переповнена давно; і цей вчинок був останньою краплею. Будь ласка, збирай всі речі і щоб до кінця дня ні тебе, ні Каті не було. Від люті він аж почервонів. Швидко зібрав речі, викликав таксі, і вони поїхали. Знаю від знайомих, що вони живуть у батьків невістки…

Вона зустрічалася з одруженим чоловіком. А мораль цієї байки така, не робіть такого ніколи. І зараз я вам розповім чому. Вона вже кілька років у розлученні, є дитина і заробляє добре, все є окрім чоловіка та ліжка. Звичайно, куди б вона не пішла, адже була доглянута жінка, всюди супроводжували погляди, флірт, але не більше. Звичайно подруги, спілкування, все це добре, але їй не вистачало цієї чоловічої сили та енергії. Вона давно не давала волю своєї слабкості. Познайомились в інтернеті. Звали Володя. Зустрічалися раз на тиждень, бо частіше він не міг. Після сигарного клубу, який був у вівторок, чоловік заїжджав до неї, часом на годину, а бувало на три-чотири, бо сходку клубу скасовували.

Клуб був типово чоловічий, обговорення машин, грошей, алкоголю, жінок. За півроку стосунків він ночував у неї всього два рази, бо з якоїсь нагоди дружина з дітьми виїжджали з міста. Після зустрічей жінка завжди відчувала себе повною енергією і була готова підкорити все. Приємний вечір та яскраві емоції у ліжку супроводжувалися довгими розмовами. Щоправда незважаючи на всю щирість і відкритість у стосунках вони були наче наполовину. Наче будинок без даху. Вона розуміла, що може їй потрібні серйозні стосунки, але, коли вона чекала щовівторка і отримувала все, що їй ніжно ці думки сходили на другий план.

Іноді буває, що жінка хоче його ласки поза їхньою системою та чітким графіком. Хочеться написати, але вона стримує себе, не хоче руйнувати його родину. А в усій історії найжахливіше, що жінка звикла. Вона звикла, що їй даються ці емоції, звикла до графіка і не більше. А потім починаєш на когось завжди чекати, чекати, думати, що в результаті виберуть тебе. Але ні, виберуть не тебе і навіть скажу, незабаром і залишать, повернутися туди, де тепло і, де від них багато залежить. А у вас все й так добре, адже жили якось без нього…

Коля і Олена жили в 2-кімнатній квартирі в центрі Львова. Як би там не було, їм завжди хотілося придбати заміський будиночок, тому що, як вони не раз говорили, роки йдуть. І про спокійну старість треба було подбати. Микола вже мріяв вирощувати свіжі овочі та збирати щедрий урожай, а його дружина планувала, що засмагатиме на власній ділянці щоліта. Але все це поки просто залишалося бажаннями, оскільки фінан сове становище залишало бажати кращого. А ці ни на будинки все росли і росли. — Ти дивився оголошення? — Та куди нам будинок, коли ми і половини су ми ще не зібрали. — Все ж, варто придивлятися. Нам слід знати, на що розраховувати. Микола зітхнув і сів за комп’ютер. Відкрив список оголошень про продаж ділянок і почав гортати його вниз. Оля підійшла до kоханого і виглянула йому з-за плеча. — Ціна вдвічі нижча, ніж на інші варіанти. — Цікаво, чому так. Умови начебто хороші. По фото нічого не бачу. Дзвони швидше, поки ще актуально. На місці і розберемося. Микола почав набирати номер.

З того боку почувся жіночий голос. Все було саме так, як і писали в оголошенні. Ціна низька, умови хороші. — Ну що там? — почала Лена від нетерпіння. — Ці на така ж, як і написано. Завтра їдемо дивитися. Але є дещо… одна умова. Будинок nродається з якимсь Ваською. Йому, мовляв, нікуди переїжджати, так він з нами буде. Хоча я абсолютно нічого не зрозумів. — Хіба будинки nродають з мешканцями? Дурниці якісь! — Олена, я сам нічого не зрозумів. Завтра сама у них запитаєш. З іншого ж боку, хоча б хтось за будинком взимку буде дивитися. — А влітку? — Що-небудь придумаємо. Зустрілися на наступний день. Будинок був розташований не так далеко від міста. Маршрутна розв’язка була дуже зручна, пробок не так багато, дістатися до квартири можна легко. Раптом у машини спустило колесо. Здавалося, що все навколо проти цієї поїздки. Олена все скаржилася, нагнітаючи обстановку. Це починало злити чоловіка, тому він обурювався у відповідь. До найближчої хати було кілометрів три. Але ця дорога здавалася Олені нескінченною. — Господар. Є хто вдома? — вигукнув Микола, підійшовши до першої-ліпшої хвіртки.

Замість відповіді пролунав гавкіт і назустріч вибіг чорний пес. Олена злякалася. Зате з людей ніхто їм назустріч не поспішав. Через кілька хвилин собака звикла до гостей і перестала гавкати. Його зацікавив шурхіт з іншого кутку двору, тому він помчав туди, звільнивши городянам дорогу. — Гей! — повторив Микола, підходячи до вікон. Пес знову загавкав. У підсумку на ганок вийшла Літня жінка. — Що за шум? Ти чого розгавкався?! Собака різко замовк. — Вибачаюся. Нам треба допомогти з машиною. Застрягли. Немає когось із чоловіків у вас? Стара злобно глянула на пару. — А хто в таку погоду кудись їде? Всередині будинок пенсіонерки був досить просторим, хоч і здавався крихітним зовні. Все чистенько і акуратно. Навіть у такому віці жінка залишалася господарською і стежила за порядком у будинку. — Сідайте до столу. Добре, що ви нас вдома застали. Так, Василю? З кімнати вийшов сивий чоловік. Пенсіонерка почала витягувати смаколики з холодильника. Олена і Микола були здивовані, що тут так добре ставляться до непроханих гостей.

— А тут що? Не тутешні ж! — почав розмову дідусь. — А ви не Микола? — глянула на чоловіка господиня. Той кивнув. — А ви звідки знаєте? Виявилося, що, тікаючи від зливи і шукаючи доnомоги, подружжя знайшло саме той будинок, який збиралися куnити. — Хотіли запитати: А чому так дешево nродаєте будинок? — Треба терміново в місто. У нас тут ще й сад є великий. Яблуні і сливи постійно плоди дають! — Це добре, але там машина у мене… — Як тільки дощ припиниться, Василь сусідських хлопчаків скличе і доnоможуть тобі з машиною. А поки поспішати нікуди. — А щодо мешканця? Це ви, пане Василю? — Олена не витримала і поцікавилася першою. Господарі розсміялися. — Боронь Боже. Не я. Собака наша. Микола теж розсміявся. І тільки Олена чомусь зніяковіла. Тому мова йшла в оголошенні про собаку, а не людину. Подружжю аж від душі відлягло. Ні з ким свою власність ділити не доведеться. — Ви тільки відразу не відмовляйтеся. Так, в зливи і взимку з машиною тут важко. Але неподалік озеро є, ліс. Все чисте і своє. Вам точно сподобається. Особливо зручно на схилі років. Спокійно так. Добре подумайте, — бурмотіла господиня. — Та ми й не вагалися. Беремо, звичайно ж! — вигукнув Микола.

У нас дуже велика рідня. І часто вони люблять приїжджати на свята. Велика квартира, вихід на озеро та чисте повітря – ось що їх спокушає. Так що влітку практично завжди всі родичі у нас. А з порожнім столом гостей явно не зустрінеш, тому доводиться готувати всякі смаколики та шашлик. У дочки влітку день народження. Ми завжди святкуємо та накриваємо шикарний стіл. Вона дуже радіє кожен свій день народження: приходять родичі з усіма своїми дітьми, аніматори, смачна їжа. Але після останніх двох днів народжень нашої доньки ми з чоловіком помітили, що наші родичі нахабніють.

Адже треба розуміти, що продукти та будь-які послуги нині дорогі і можна бути трохи скромнішими. Добре ще їдять, на здоров’я, але вони в подарунок приносять якісь дешеві речі: розмальовки, фломастери та олівці, загалом дешеву канцелярію і можливо якусь м’яку іграшку. Донька щоразу дуже засмучується, адже це її день, а дитячі подарунки не такі вже й дорогі, ніхто не просить величезних ляльок чи дорогого одягу. На останній день народження картина погіршилась. Гості швиденько подарували всі подарунки та побігли до столу, обжиратись.

Коли донька підходила переговорити з ріднею два слова хоча б, вони не слухали і просто їли в обидві щоки. Після цього ми ухвалили з чоловіком рішення, що більше святкувати так не будемо. Порожня трата грошей, а натомість дитина навіть не радий. Ми вирішили брати дитину і їхати туди, куди вона захоче: аквапарк, зоопарк, на атракціони, та що завгодно! І тоді нехай гості приходять за власним бажанням та платять за вхід. На цей рік ми так і вчинили. З усіх тих 20 гостей, прийшли десь 5, але день провели дуже веселий. Дочка була дуже рада, тому що і день був хороший і варті подарунки.

Я вийшла заміж три роки тому. З моїм чоловіком ми були знайомі давно, але я не знала про його почуття. Я дуже здивувалася. Ми почали зустрічатись. Потім я покохала його. Він дуже хороша людина, доглядає мене, дуже уважний до мене. За місяць до весілля він запропонував жити разом, і я погодилася. Так у нас буде можливість краще пізнати одне одного. У нас все було добре, але молодша сестра чоловіка не давала нам спокою, вона завжди була з нами. Це стало мене дра тувати. Я думала, що після весілля вона зрозуміє, але я помилялася: золовка приходила щодня, іноді ночувала у нас.

Ніколи з собою не приносила своїх речей: то піжаму випрошувала, то спідню білизну. За кілька днів я помітила, що мої речі стали пропадати – косметика, прикраси. У мене були підозри і незабаром вони підтвердилися. Я була на кухні, почула шарудіння у вітальні. Я тихо підійшла і побачила, що золовка копається у моїй сумці. Я спитала, що вона шукає, у відповідь вона сказала, що її колечко впало, і їй здалося, що прямо в мою сумку. Я взяла мою сумку, сама подивилася: там не було жодного кільця. Коли вона пішла у ванну, щоб прийняти душ, я вирішила заглянути в її сумку — і від побаченого я втратила мову.

Там було купу моїх речей: мої сережки, косметика, моя нова білизна. Я покликала чоловіка та показала йому все це. Він був у աоці. Коли золовка вийшла з ванної, чоловік спитав її, чому вона взяла мої речі. Вона відповіла, що хотіла rаньбити, а потім повернути. Золовка почала kричати на мене, мовляв, у мене немає права брати її речі, копатися в її сумці. Ось такого я не чекала. Тобто їй можна, а мені — ні? Увечері мені зателефонувала свекруха, і замість того, щоб перепросити, вона стала мене звітувати; мовляв, налаштовую брата проти сестри, що я жадібна, невихована. З того часу я з ними не спілкуюся, чоловік на моєму боці.

З давніх часів вважалося, що чоловіки — сильна стать, а жінки — слабкий. А я впевнена, що це не так, навпаки : ми сильніші за чоловіків. Хоч раз подумали над тим, чому всі домашні турботи лягають на тендітні жіночі плечі, а чоловіки уникають домашніх справ? Тому що дуже важко вести господарство, прибирати, прати, мити, піклується про дітей. Щоранку ти повинна вставати дуже рано, щоб всіх розбудити, приготувати сніданок і нагодувати всіх. І можливо, після всього цього тебе ще й ви нуватою зроблять, і зви нуватять в тому, що приготувати не встигла або сніданок не смачний. Кожні будні мені доводиться вставати на три години раніше всіх.

Тому що мені потрібно вмитися, привести себе в порядок, зробити зачіску, щоб виглядати на роботі якнайкраще. Вранці я повинна розбудити дітей, їх у мене двоє. Старша дочка вчиться в третьому класі, а молодшому синові недавно виповнилося чотири роки, він ходить в дитячий сад. Вранці потрібно розбудити чоловіка, він повинен встигнути до дев’яти на роботу : він працює бухгалтером в міжнародній компанії. Його потрібно будити рано, щоб діти йому не заважали. Як завжди, він незадоволений тим, що у нього немає сніданку, і каже: «Чому у мене немає сніданку, адже ти встаєш дуже рано, могла б вже хоча б зробити яєчню, бутерброди, замість тебе я повинен на кухні возитися?

Ось дружина мого друга завжди готує чоловікові сніданок, а я завжди – без сніданку». Потім чоловік став мене дорікати, що я нічого не встигаю. І одного разу у мене здали нерви. Моє терпіння увірвалося, і я сказала: «Милий мій, мені доводиться вставати о п’ятій годині, щоб будити тебе, будити дітей. Щодо сніданку я тобі так скажу: що ти вже доросла людина, сам можеш дістати продукти з холодильника, якщо тобі захочеться — і поїсти. Бутерброди сам можеш собі зробити. А дружина твого друга готує сніданок чоловікові, так як у неї немає дітей і їй не доводиться бігти на роботу, вона сидить вдома. Так що, не порівнюй мене з нею». І ви ще говорите, що чоловіки сильніші за нас ?

У мене є будинок в селі, який дістався мені у спадок від бабусі по батьківській лінії. Вона дуже любила мене і за життя оформила на мене будинок. Я там бував рідко. Цього року нарешті вирішив з’їздити, подивитися, в якому стані житло, зробити ремонт. Коли я приїхав, я дуже здивувався: в будинку жили сусіди. Вони здавали свій розвалений будинок рибалкам, які приїжджали на заробітки. У селі є велике озеро — і це єдине джерело доходу для місцевих жителів. Раніше тут було рибне господарство, але воно припинило свою діяльність, і тепер в озері багато риби. Наші сусіди вирішили переїхати в мій будинок, і жили на гроші, які отримували від оренди свого будинку.

Я ввічливо попросив звільнити мій будинок-але вони відмовилися. Літня жінка мені сказала, що я молодий і можу жити навіть на вулиці. Мене це розлю тило: виходить, в своєму будинку немає місця для мене, я зайвий. Мені довелося повернутися в місто і чекати, поки сусіди схаменуться. Але вони не збиралися залишати мій будинок. Вони мене вмовляли відмовитися від нього: «Ти скоро поїдеш, в селі нічого робити, нам довго не залишилося, і важко жити в нашій руїні». Я намагався пояснити їм, що вони повинні піти, тому що будинок належить мені. Вони нічого слухати не хотіли. Я був в розгубленості, не знав, що робити.

Мій друг порадив звернутися за допомогою до правоохоронних органів. На мій подив, місцевий дільничний порадив мені залишити людей похилого віку в спокої, адже я ж все одно не буду жити в селі. Я був в сказі, пояснив йому, що це мій будинок і я не збираюся ділити його з чужими людьми, вони увірвалися в нього без мого дозволу. Місцевий дільничний відмовився мені допомагати. Я вирішив продати будинок, у мене іншого виходу не було. Нарешті знайшовся покупець, ми домовилися з ним. Я продав свій будинок за дуже низьку ціну, тільки ось сусіди ніяк не хотіли звільняти його; влаштували скандал, а мене назвали еrоїстом, бездуաним і безсер дечним.