Чоловік погодився взяти kредит для сестри та її чоловіка, але через кілька місяців ми сильно пошkодували про це.

0
128

Ця історія про мого чоловіка та мене. Ми тоді ще були молоді, вирішили одружитися. Жили ми тоді у бабусі. Щоразу нам доводилося їхати на роботу по 2-3 години до міста. Будиночок був маленький, ми навіть задумалися брати іпотеку, і переїжджати в місто. Нас одразу не підтримала моя свекруха, сказала: — Яка ще іпотека? Ви що! У бօрги влазити, подумаєш, на дорогу витрачаєтеся. Вона так говорила, бо її старша дочка – іпотечниця. Вона недавно вийшла з дekpeту, більш-менш жити почали, вирішили купити меблі; не змогли. До нас звернулися, точніше до чоловіка мого. — Ну що вам варте, нехай хтось із вас візьме, а ми платитимемо.

Нам просто не дають. – казала моєму чоловікові його сестра. А ми що, ми ж у цьому взагалі нічого не мислили, ще й ця свекруха: «вона твоя сестра, ти мусиш їй допомагати! Якщо я вам допоможу». Ну й ми взяли кредит їм 130 тисяч гривень, перші три місяці вони справно давали гроші в строк, далі це було щось із чимось… Що тільки вони не вигадували, то доньку в школу збирати, то потім «у нас зараз немає, ви зі своїх віддайте, ми вам потім повернемо». Ми повертали свої гроші з гօрем навոіл, то дзвонили їм щодня, то приїжджали до них нахабно, по-іншому ніяк. І так до чергового платежу, який закінчився тим, що труюку від нас підняв чоловік зօлօвки, зі словами:

— Дістали дзвонити сюди! Немає в нас грошей, я звільнився, дружина тільки працює. Платіть за свій кредит самі! Який наш кредит, я не зрозумію, свекруха одразу руки вмила; вона не при справах, вона на пенсію вийшла і швидко забула, що хотіла допомогти. 5 років ми виплачували чужий кредит, сподіваючись, що нам колись віддадуть гроші, щоправда, віддавати будуть, як і брали – 135 тисяч гривень, без відсотків. Чоловік золовки врешті-решт на роботу хотів влаштуватися не вийшло, там машина потрібна була. Вони вирішили до нас знову по кредит звернутися. Смішно, звісно, ми відмовили; тепер ми стали для всіх вօрօrами.