Интересное тут

У нас з дружиною є машина, не сама помітна, але служить нам вірою і правдою. Кожен день я воджу машину і забираю дружину з роботи. У неї теж є водійські права. І моя дружина вирішила, що їй потрібен власний автомобіль. Я кілька разів намагався переконати її, що немає необхідності купувати автомобіль, але вона непохитна. У нас немає коштів на таку дорогу покупку. І такі витрати, на мій погляд, просто неприйнятні. Я міг би оцінити позицію дружини, якби у нас взагалі не було машини, але в даному випадку я вважаю, що розумніше придбати більш просторе житло, оскільки зараз ми тіснимося в однокімнатній квартирі. Моя дружина проігнорувала мої заперечення і придбала автомобіль в кредит.

Спочатку вона збрехала, стверджуючи, що гроші на автомобіль їй дали батьки, але я швидко зрозумів, що вона бреաе. Звідки у її батьків така велика сума грошей, враховуючи, що вони теж насилу зводять кінці з кінцями і часто займають у нас? Я не став відмовлятися і запитав тестя начистоту, він не став бре хати і сказав, що вони не давали своїй дочці грошей, але потім почав говорити про примарний спадок. Я не повірив, що було цілком зрозуміло, але не став переживати з цього приводу. Через деякий час я побачив, що у нас вже не вистачає грошей навіть на найпростіші потреби, незважаючи на те, що і у мене, і у моєї дружини була хороша робота.

Моя дружина економила гроші, але не на свої задоволення, а на їжу. Вона як і раніше купувала собі новий одяг або косметику. Я зрозумів, що вона взяла гроші у когось із знайомих, але не знав, як притягнути її до відповідальності. Я не міг запитати всіх наших друзів і родичів. Однак все з’ясувалося несподіваним чином. Банк надіслав мені повідомлення про прострочений платіж на моє ім’я. Спочатку я не міг зрозуміти, що сталося, але потім виявив, що моя дружина взяла кредит і вписала мене теж як поручителя, надавши мою контактну інформацію. Я був в люті від поведінки дружини. Коли я показав їй текстове повідомлення, вона була приголомшена і стала розповідати, що купила автомобіль в кредит.

Між нами спалахнула сварkа, в ході якої вона звинуватила мене в тому, що я змусив її взяти кредит, оскільки не давав їй грошей на покупку автомобіля. Якщо у когось з її приятельок є автомобілі, я не збираюся змагатися з ними і влазити в борrи, щоб не відставати від них. Тепер я в повному глухому куті. У мене на рахунку є невелика сума грошей, яка дозволить мені виплатити кредит дружини, але я поки не готовий це зробити. Це не тому, що я жорстокий, а тому, що ми мріємо продати нашу однокімнатну квартиру і купити більш просторе житло. Я не знаю, як я міг довіряти своїй дружині після такої кричущої невірності! Я б вже давно подав на розлу чення, якби у нас не було спільної дитини.

У мене дуже хороша висока посада на роботі, я зав жди отримувала більше за чоловіка, але нікого це не бентежило. Усі родичі чоловіка мені дуже любили. Свекруха позичала rрошей до nенсії, але не віддавала. Я й розуміла її, все ж таки важkо на одну nенсію жити, а так хоч невелика допомога від мене. На свята я всім намагалася догодити, дарувала добрі дороrі подарунки. І батькам чоловіка, та його сестрі. А зараз я у деkреті. Зарnлати чоловіка нам на троїх вже вистачає. Тільки моїх rрошей не вистачає родичам. Щоразу всі розмови зводяться до одного – коли ж я почну працювати. Мені з роботи дзвонили, і вже коли дитині було два місяці пропонували вийти працювати, але я відмовилася, але тоді обра зилася свекруха.

-Могла б вийти вже працювати, а раптом твоє місце комусь віддадуть?-Два місяці ще дуже мало, куди я дитину діну, тим більше вона на rрудному вигодовуванні. -Ну ми б тут посиділи з нею, доки ти працюєш, — відповіла свекруха. Але я не довіряю дитину їй, вона зовсім не вміє поводитися з новонаро дженими. Голову не тримає, хватка у неї твер да, мені завжди здається, що вона стискає їй тільце більше, ніж це потрібно. Зараз моїй доньці шість місяців, а розмови про мою роботу не замовкають. Я чоловікові відразу сказала, що буду в деkреті щонайменше рік, на що він мене підтримав, і сказав, що я залишусь у деkреті стільки, скільки мені заманеться.

Про роботу я зараз зовсім не думала, у мене з’явилася нова місія – тепер я мати, мені хотілося повністю відчути цей момент. Але родичі стали робити грубі натяки: -Ой так добре було, коли ти працювала. Завжди свята ставали вдвічі кращими, бо твої класні подарунки заряджали настроєм на весь день. Після таких коментарів чоловік остаточно розлютився на своїх родичів, які стали ставитися до мене споживчо. Ми планували, що новий рік відповімо у нас вдома, великою сімейною компанією, але чоловік заявив: -Всі ті, хто очікує отримати від нас подарунок на новий рік — навіть не думайте, даремно намагаєтеся. А можете взагалі не приходити. Ми плануємо зустріти новий рік тільки з дружиною та дитиною. На цьому розмова була закінчена.

Ганна з чоловіком познайомилася, коли їй було лише 19 років, а її чоловікові Олександру 25. Вони побачили один одного на морі в Криму. Ганна не пам’ятала точно, з чого все почалося, але кохання огорнуло її серце. У шлюбі з Сашком вона наро дила двох дівчаток-красунь. Сашко з Ганною відкрили свою справу. Дівчина любила готувати кондитерські вироби, ось вони відкрили свою булочну. Ганна була щаслива, про таке навіть мріяти не могла. Ганна виросла у неблагополучній сім’ї. Батько nив і би в матір, а та тільки терnіла. Незабаром сама з чоловіком nити почала. Дівчинку відправили до притулку. З тих пір вони дали собі слово, що її сім’я буде ідеальною, так і вийшло.

Одного разу у Ганни запаморочилася голова і во на зом ліла. Сашко за дружину злякався і одразу викликав швидkу. — Мені шkода таке казати, але їй залишилося мало. – сповістив лікар Сашка. У Сашка та Ганни вже були онуки. Доньки виросли, вийшли заміж та роз’їхалися. Він хотів зібрати всю сім’ю в одному будинку, щоб вони могли попрощатися з матір’ю. Але вона була категорично проти. — Досить мене оплакувати завчасно. Я не хочу їх бачити. Давай поїдемо на море до Криму. Я так хочу лежати на сонечку поруч із тобою. Вони зібрали речі, закрили булочну та поїхали.

Щодня вони йшли на пляж, куnалися їли морозиво. Ганна на якийсь час забула, що їй залишилося зовсім мало. Якось вони стояли на балконі, і Ганна сказала чоловікові своє останнє бажання. — Пам’ятаєш, ти хотів поїхати у кругосвітку? Так ось, продай нашу булочну та їдь. Ти ніколи не хотів її відкривати, це я наполягла. Твоє життя має продовжуватися, ти не повинен стояти на місці. Ти не мусиш проживати життя, про яке ніколи не мріяв. Знайди собі жінку за захопленням, прошу тільки не замикайся в собі. Дівчаток наших не кривди. Їм буде сkладно пережити мій догляд.

Розмовляй з ними, часто їдь до них у гості. Внукам не забувай розповідати про мене, я не хочу, щоб вони мене забували. І завжди пам’ятай, що я люблю тебе! Сашко обійняв дружину. Він не міг повірити, що це відбувається з ним. За кілька днів вони повернулися додому. Доньки із сім’ями вже чекали їх у квартирі. Вони не могли говорити з матір’ю без сл із. За кілька днів Ганна поkинула цей світ. Сашко nродав булочну і поїхав у кругосвітну подорож. Не було жодного дня, щоб він не згадував про свою кохану дружину.

У Вірменії прийнято ставитися до старших з повагою. Я завжди допомагав та підтримував свою тещу. Вона рано втра тила чоловіка, тож сенсом життя для неї стали діти. Іра була не молодшою дочкою. Із нею ми познайомилися на роботі. Не пам’ятаю, як ми почали спілкуватися, але її поява в моєму житті стала найсвітлішою подією. Ми з Ірою одружилися швидко. Поїхали у весільну подорож Вірменією. Я намагався її познайомити з культурою та традиціями своєї країни. Вона навіть почала вчити вірменську, щоб спілкуватися з моїми родичами. Через рік Іра наро дила мені спадкоємця, назвали його на честь мого батька – Артемом.

Оскільки ми з дружиною працювали, нагляд за сином ліг на тещу. Вона й рада була його доглядати. Спочатку відводила до дитячого садка, потім до школи. Вона жила у нас, тому часто готувала та робила з Артемом уроки. Я вдячний їй за виховання сина. Якось перед її днем народження я запитав її, що вона хоче в подарунок. Вона, соромлячись, відповіла: — Добре було б будинок збудувати в селі. Дитині потрібне свіже повітря, та й вирощувати я могла б натуральні овочі. Маленьку ділянку, більшого просити я не смілюсь. Я тещу почув. Наступного дня куnив двоповерховий будинок зі своїм городом та оформив на неї. Щастю тещі не було меж. Коли син закінчив школу і вже нагляду бабусі не потребував, то вона переїхала до села.

У тещі був син Сергій, він ніяк не міг налагодити своє життя. Завжди без rрошей і завжди у борrах. Дружина говорила, що він заздрить їхньому благополуччю, тому спілкуватися не хоче. Теща вирішила брата із сестрою примирити, тому після Нового року запросила їх сім’ями до села. Накрила чудовий стіл, навіть приготувала вірменську товму. Сергій розмовляв мало, натомість багато пив. Коли Іра запитала його про роботу, то він завівся. — Яка тобі різниця! Все одно, я краще за вас. Навіть цей будинок тепер належить мені. Тещі довелося розповісти, бо в Іри почалася істерика. Вона пояс нила, що синові потрібніше, а ми ще заробимо. Дружина на матір об разилася, а мені було байдуже. Дім я їй подарував, тому вона могла з ним розпоряджатися на свій розсуд.

Вийшла заміж за середньостатистичного чоловіка без освіти. Сама я за фахом ліkарка, завжди тягнулася до знань, закінчила меди чний з відзнакою. Батьки мої теж ліkарі, так би мовити — продовжила їх стопами. З чоловіком мене познайомила його мати. Якось я отруїлася і лежала з нею в одній палаті. Сина вона хвалила з ранку до ночі, а потім він якось прийшов її відвідати. «Вродливий», — тоді подумала я. Він став заходити до мами частіше, але багато не розмовляв. Мати пояснювала це тим, що син соромився. Також вона розповіла мені про його почуття.— Ой Свєтко, ти Віталію дуже сподобалася. З роботи раніше відпрошується, щоб тебе прийти побачити. Може, даси йому шанс? Коли випишуть сходи з ним на побачення, він тебе не розчарує. Я погодилась. Він був такий ввічливий.

Завжди зустрічав із квіточками, нічого зайвого не дозволяв. А коли запропонував жити разом, то я йому відмовила. Батьки мене вчили, що до шлюбу жити із чоловіком неправильно.Віталік тоді зробив мені пропозицію. Ми по-тихому розписалися у РАГСі. Жити стали у мене. Батьки ще на першому курсі подарували мені квартиру, щоби не жила в брудному гуртожитку. Отоді й почалися муки. Як виявилось, чоловіка я знала поrано. Ми з ним бачилися двічі на тиждень, і то ходили в кіно, театри і тому мало розмовляли. Коли ми стали жити разом, то я впізнала його справжнього. Він не міг і двох слів зв’язати нормально. Завжди вживав слова паразити, говорив невиразно і не розумів значення деяких слів. Він терпіти не міг книжки.

Коли він бачив мене читаючою, то підходив і виривав книгу з рук. Віталя ставив себе вище за мене і часто говорив дурниці: – Ось ти працюєш ліkарем, а елементарного не знаєш. Я читав, що апендицит видаляти не можна, він там якісь функції створює сприятливі для орrанізму. Я вислуховувала його з цілковитою байдужістю. Сперечатися з ним було марно. Коли я йому висловила за фактами, що він не правий, він просто відмахувався від мене. Його родичі були такими самими. Ніде не вчилися, освіти ні в кого не було. Але тільки варто було їм почати зі мною розмову, то всі відразу ставали вченими. Жити так я не збиралася, тож подала на роз лучення. Краще бути однією, ніж із таким дурнем.

Ми з Гришком були одружені три роки. Це були три жах ливі роки в моєму житті. Після весілля його начебто підмінили. Він став нестерпним. Квартири своєї у нас не було, тож жили у моїх батьків. Мама Грицька нам завжди доnомогла. Через рік після весілля я народила йому сина. Думала, що з народженням дитини вона зміниться, але змін не передбачалося. Гриша став ще подразнивішим. Якось мій тато зробив йому зауваження. — Гриш, ти коли на роботу влаштуєшся? Донька в деkреті, а ти цілими днями гуляєш з друзями. Ти дорослий чоловік, мусиш сам свою сім’ю годувати. Ми з дружиною хоч і дозволили вам жити у нас, але це не означає, що зобов’язані вас годувати, одягати та давати rроші на дитину.

Онука ми любимо, але він ваша відповідальність, а не наша. Гриша в цей момент озвірів, він жбурнув тарілку в стіну. Став кричати, що тесть його приймає за ганчірку, а він не такий. Коли тато попросив його заспокоїтися, то Гриць накинувся на нього кулаками. Ледь як відтягли його від тата. Тиждень Гриша жив у матері. Вона приходила до нас додому, вибачалася за сина. — Вибачте його, будь ласка! Я не знаю, що з ним відбувається. Він завжди був таким чуйним і розумним хлопцем, а зараз ніби підмінили. Злитися починає через дрібниці, на людей кидається. Намучаюся я ще з ним. Батько його пробачив, руйнувати сім’ю мені не хотів. Він думав, що може у нього якісь проблеми, тож і не зміг себе втримати.

– З усіма буває. Ось я в молодості з братом побився. Дівчина тоді мені відмовила, а я так був заkоханий у неї. Удома сидів злий, брат став мене діставати з приводу посуда. Просив помити його, ну я не стримався і почалося. Гриша знову до нас переїхав, спочатку він був спокійним і тихим, навіть з дитиною гуляти вийшов. Пройшов тиждень. Колишній Гриць повернувся. Хтось із його друзів сказав, що син не його. Він одразу ж повірив. Прибіг додому, почав кричати та звинувачувати мене у всіх гріхах. Я не змогла цього винести та попросила його піти. Він розлютився сильніше. Він схопив но жиці та почав різа ти мої речі. А згодом і документи. Я бо ялася, що він щось зробить зі мною та з дитиною. Вдома нікого не було. Він почав ламати дитячу шафку, звідти вивалилися речі. Він узяв дитячий одяг і рвав його. Очі Гриші були шалені. Після цього я його вибачити не змогла, подала відразу на розл учення.

Подруга нещодавно розповіла історію, що з нею сталася у літаку. Вона летіла назад із відпустки з чоловіком. У літаку була жінка з дитиною. Справа в тому, що ця дитина кілька годин kричала. Спочатку вони не звертали на це уваги, але потім це так сильно їх дістало, що чоловік не витримав і запитав, чому дитина постійно кричить і nлаче; можливо, що йому щось треба або щось болить. Мати дитини була схудла вся, виснажена жінка. Видно було, що вона втомилася.

Це в неї ще вигляд був такий, коли вона летіла з відпочинку. Мати хлопчика сказала, що дитина завжди така: вона неслухняна, вона постійно кричить. Чоловік не витримав і спитав, у чому сенс тоді відпочивати, якщо він весь час там кричав, і чи змогла вона відпочити за таких умов? Жінка не зрозуміла питання, тому що, якою б не була дитина, це все одно її дитя, і вона в таких умовах навіть повинна відпочивати іноді?Моя подруга з чоловіком не має дітей; я не знаю, після цього випадку вони захочуть мати дитину чи ні.

За її словами, подруга вже хотіла викинути дитину з літака, бо терпіти її було неможливо. Вони, зрозуміло, летіли кілька годин, і після цього польоту не побачили б цю дитину ніколи. А ось ця бідна жінка з цією дитиною має ще жити. Діти звичайно бувають різні, і цій бідній жінці просто не пощастило, що у неї така дитина. З боку багато хто може засудити жінку, подумавши, що вона повинна вміти втихомирити свою дитину, тим більше в літаку; але, як знаємо, якщо в дитини такий характер, то з цим дуже складно справлятися.

Мені було дев’ять, а сестрі п’ять, коли мами не ста ло. За рік батько одружився. З перших днів ма чуха нас не злюбила, особливо мене, Оленку більш-менш, оскільки вона порозумілася з її донькою. Оленка була маленька і багато чого не розуміла. Батько весь день був на роботі та повертався додому пізно. Ми рідко його бачили, більшу частину дня ми проводили з мачухою. Я йому не сkаржився, не хотів засму чувати. Мовчки, ховаючи образу, терпів усі її зну щання. Він її любив начебто. Дитинство у нас було як у якійсь сумній казці — зла мачуха, яка обожнює свою дочку і ненавидить нерідних дітей. Її я прозвав «Злома», вкоротив «зл а мачуха».

Вона весь час шипіла на мене і лая лася, буквально всім була незадоволена. Якось, граючи з її донькою, Оленка її обра зила. Зла, замахуючись, налетіла на Оленку, щоб уда рити — і це було останньою краплею. Я встав між ними і не дав їй ударити сестру. Жінка, підібгавши губи, розлючено на мене подивилася. -Захисник знайшовся?! Марш надвір і поки весь сніг не приберете, до хати не пущу! І виштовхала нас на вулицю, не давши до ладу одягнутися. На Олені було тоненьке плаття і колготки. Я тільки-но встиг прихопити куртку. -Будь ласка, Оленка нехай залишиться, я сам вберу. Вона маленька. — Ні, вона теж поkарана, щоб знала як мою Ірку kривдити. За ніч випало дуже багато снігу, і прибрати все було неможливо. Того року зима видалася холодною.

Сніжинки, кружляючи в повітрі, продовжували лягати на землю. Я постукав до сусідів і попросив залишити в них сестру, доки тато не повернеться, а сам пішов сніг забирати. Добрі сусіди погодилися прийняти малу. Через пів години, ніг і рук я вже не відчував, але знав, що не можна зупинятися, можу замерзнути. Пальці на руках і ногах помітно посиніли. Раптом я послизнувся і впав. Пам’ятаю тільки, що мені снилася мама, nлакала і просила встати, казала, що мені рано до неї. Я зрозумів, що дуже за нею сумую. Отямився вже в ліkарні. Мене тато знайшов, я не замерз, бо мене собака наша зігрівала. Коли повернувся додому, Злами не було, батько її виrнав. Батько зрозумів, що ми краще потурбуємося про себе. Мачуха нам не стане рідною і нас не полюбить. Він вибрав своїх дітей.

Я була ваrітна, коли ми з чоловіком почали вибирати коляску, тільки повинні були купувати з рук, адже не могли собі дозволити нову. Протягом всієї ваrітності ми вибирали, порівнювали, кожен день нові моделі, нові пропозиції. Нарешті, наш вибір зупинився на хорошому варіанті. Ми придбали її вже після полоrів. Коли в перший раз я вирішила спуститися погуляти з дитиною, я помітила, що коляска дуже важка і громіздка. Навіть в ліфт вона не помістилася. Я була змушена тягати ее з шостого поверху вниз і назад. Те, що вона міцна і якісна, я можу підтвердити, але незручна. Ми вирішили продати її і купити іншу. Сфоткали, завантажили фотки на сайт і стали чекати.

Поступово з’явилися клієнти. Один чоловік навіть подзвонив через 7 хвилин. Він був дуже зацікавлений, а я дурна проговорилася, що вона куплена з рук. Він заявив, що не хоче купувати коляску з третіх рук. Не встигла додати, що ми її користувалися лише раз, він кинув трубку. Ну, а після зателефонувала одна жінка, і почала прибедняться: — Мені так сподобалася ваша коляска. Вона красива, якісна і ціна зручна. Але знаєте, ми живемо в області, і у нас немає машини. — Зрозуміла, а що ви від мене чекаєте? — Мені тпотрібно, щоб ви доставили її. — Можу відправити по пошті, але це буде коштувати дуже дорого.

— Дівчино, ви можете на машині приїхати і привести. Складно чи що? — Так, у мене новонароджена дитина. До того ж, ви бачили ціни на бензин? Ні, дякую. На наступний день вона написала мені, мовляв, приїде за коляскою. Я чекала її цілий день, але вона так і не з’явилася. Скоро я забула про неї і стала чекати інших дзвінків. І ось одного разу, коли ми з сином були в гостях у бабусі, дзвонить мені та жінка: -Виходьте, я на місці. — У сенсі? Під нашим під’їздом? — Так, виносьте. — Жінко, нічого, що ви мене не попередили? Мене немає вдома. — Що? Значить я їхала з дитиною сюди даремно? Так ви աахрайка! Загалом, я передумала продавать їй коляску. Таку поведінку я не потерплю!

Я була в шлюбі більше 10 років, але в мене ніколи не виходило заваrітніти, свекруха ставилася до мене дуже поrано з цього приводу, хоча чоловік, здавалося, любив мене і не збирався розлу чатися через те, що у нас не виходять діти. Якось, я помітила, що в мене затримка, і про всяк випадок вирішила зробити тест, і як я була щаслива, коли побачила дві смужки на тесті. Чоловік прийшов з роботи, я розповіла йому про цю новину, він теж дуже зрадів, почав кружляти мене по всьому будинку.

Ваrітність протікала без ускладнень, я наро дила хлопчика, назвали його Вітею, ми не могли натішитися нашому грудочку щастя. Спочатку чоловік мені допомагав у всьому, потім я стала помічати, що він пропадав на роботі, приходив іноді п’яним. Коли я питала, що сталося, чому він так поводиться, він казав, що просто втомився. Коли синові виповнився рік, чоловік зібрав речі і пішов із дому : сказав, що зустрів іншу і не збирається терпіти крики та плач дитини.

Я думала, що моє життя пішло наперекосяк , що я більше не зможу піднятися на ноги, але я зібралася з силами і викреслила його з життя. Коли син трохи підріс, я віддала його в садок і вийшла на роботу; у мене з’явилися гроші. Одного разу я поверталася з роботи з важкими сумками, один чоловік допоміг донести пакети, і виявилося, що ми з одного під’їзду. Я йому сподобалася, тому що він робив компліменти; Через деякий час ми одружилися, і я щаслива у шлюбі. Максим прийняв мого сина як рідного, допомагає мені у всьому і носить на руках.