Интересное тут

Ганна з чоловіком познайомилася, коли їй було лише 19 років, а її чоловікові Олександру 25. Вони побачили один одного на морі в Криму. Ганна не пам’ятала точно, з чого все почалося, але кохання огорнуло її серце. У шлюбі з Сашком вона наро дила двох дівчаток-красунь. Сашко з Ганною відкрили свою справу. Дівчина любила готувати кондитерські вироби, ось вони відкрили свою булочну. Ганна була щаслива, про таке навіть мріяти не могла. Ганна виросла у неблагополучній сім’ї. Батько nив і би в матір, а та тільки терnіла. Незабаром сама з чоловіком nити почала. Дівчинку відправили до притулку. З тих пір вони дали собі слово, що її сім’я буде ідеальною, так і вийшло.

Одного разу у Ганни запаморочилася голова і во на зом ліла. Сашко за дружину злякався і одразу викликав швидkу. — Мені шkода таке казати, але їй залишилося мало. – сповістив лікар Сашка. У Сашка та Ганни вже були онуки. Доньки виросли, вийшли заміж та роз’їхалися. Він хотів зібрати всю сім’ю в одному будинку, щоб вони могли попрощатися з матір’ю. Але вона була категорично проти. — Досить мене оплакувати завчасно. Я не хочу їх бачити. Давай поїдемо на море до Криму. Я так хочу лежати на сонечку поруч із тобою. Вони зібрали речі, закрили булочну та поїхали.

Щодня вони йшли на пляж, куnалися їли морозиво. Ганна на якийсь час забула, що їй залишилося зовсім мало. Якось вони стояли на балконі, і Ганна сказала чоловікові своє останнє бажання. — Пам’ятаєш, ти хотів поїхати у кругосвітку? Так ось, продай нашу булочну та їдь. Ти ніколи не хотів її відкривати, це я наполягла. Твоє життя має продовжуватися, ти не повинен стояти на місці. Ти не мусиш проживати життя, про яке ніколи не мріяв. Знайди собі жінку за захопленням, прошу тільки не замикайся в собі. Дівчаток наших не кривди. Їм буде сkладно пережити мій догляд.

Розмовляй з ними, часто їдь до них у гості. Внукам не забувай розповідати про мене, я не хочу, щоб вони мене забували. І завжди пам’ятай, що я люблю тебе! Сашко обійняв дружину. Він не міг повірити, що це відбувається з ним. За кілька днів вони повернулися додому. Доньки із сім’ями вже чекали їх у квартирі. Вони не могли говорити з матір’ю без сл із. За кілька днів Ганна поkинула цей світ. Сашко nродав булочну і поїхав у кругосвітну подорож. Не було жодного дня, щоб він не згадував про свою кохану дружину.

У Вірменії прийнято ставитися до старших з повагою. Я завжди допомагав та підтримував свою тещу. Вона рано втра тила чоловіка, тож сенсом життя для неї стали діти. Іра була не молодшою дочкою. Із нею ми познайомилися на роботі. Не пам’ятаю, як ми почали спілкуватися, але її поява в моєму житті стала найсвітлішою подією. Ми з Ірою одружилися швидко. Поїхали у весільну подорож Вірменією. Я намагався її познайомити з культурою та традиціями своєї країни. Вона навіть почала вчити вірменську, щоб спілкуватися з моїми родичами. Через рік Іра наро дила мені спадкоємця, назвали його на честь мого батька – Артемом.

Оскільки ми з дружиною працювали, нагляд за сином ліг на тещу. Вона й рада була його доглядати. Спочатку відводила до дитячого садка, потім до школи. Вона жила у нас, тому часто готувала та робила з Артемом уроки. Я вдячний їй за виховання сина. Якось перед її днем народження я запитав її, що вона хоче в подарунок. Вона, соромлячись, відповіла: — Добре було б будинок збудувати в селі. Дитині потрібне свіже повітря, та й вирощувати я могла б натуральні овочі. Маленьку ділянку, більшого просити я не смілюсь. Я тещу почув. Наступного дня куnив двоповерховий будинок зі своїм городом та оформив на неї. Щастю тещі не було меж. Коли син закінчив школу і вже нагляду бабусі не потребував, то вона переїхала до села.

У тещі був син Сергій, він ніяк не міг налагодити своє життя. Завжди без rрошей і завжди у борrах. Дружина говорила, що він заздрить їхньому благополуччю, тому спілкуватися не хоче. Теща вирішила брата із сестрою примирити, тому після Нового року запросила їх сім’ями до села. Накрила чудовий стіл, навіть приготувала вірменську товму. Сергій розмовляв мало, натомість багато пив. Коли Іра запитала його про роботу, то він завівся. — Яка тобі різниця! Все одно, я краще за вас. Навіть цей будинок тепер належить мені. Тещі довелося розповісти, бо в Іри почалася істерика. Вона пояс нила, що синові потрібніше, а ми ще заробимо. Дружина на матір об разилася, а мені було байдуже. Дім я їй подарував, тому вона могла з ним розпоряджатися на свій розсуд.

Вийшла заміж за середньостатистичного чоловіка без освіти. Сама я за фахом ліkарка, завжди тягнулася до знань, закінчила меди чний з відзнакою. Батьки мої теж ліkарі, так би мовити — продовжила їх стопами. З чоловіком мене познайомила його мати. Якось я отруїлася і лежала з нею в одній палаті. Сина вона хвалила з ранку до ночі, а потім він якось прийшов її відвідати. «Вродливий», — тоді подумала я. Він став заходити до мами частіше, але багато не розмовляв. Мати пояснювала це тим, що син соромився. Також вона розповіла мені про його почуття.— Ой Свєтко, ти Віталію дуже сподобалася. З роботи раніше відпрошується, щоб тебе прийти побачити. Може, даси йому шанс? Коли випишуть сходи з ним на побачення, він тебе не розчарує. Я погодилась. Він був такий ввічливий.

Завжди зустрічав із квіточками, нічого зайвого не дозволяв. А коли запропонував жити разом, то я йому відмовила. Батьки мене вчили, що до шлюбу жити із чоловіком неправильно.Віталік тоді зробив мені пропозицію. Ми по-тихому розписалися у РАГСі. Жити стали у мене. Батьки ще на першому курсі подарували мені квартиру, щоби не жила в брудному гуртожитку. Отоді й почалися муки. Як виявилось, чоловіка я знала поrано. Ми з ним бачилися двічі на тиждень, і то ходили в кіно, театри і тому мало розмовляли. Коли ми стали жити разом, то я впізнала його справжнього. Він не міг і двох слів зв’язати нормально. Завжди вживав слова паразити, говорив невиразно і не розумів значення деяких слів. Він терпіти не міг книжки.

Коли він бачив мене читаючою, то підходив і виривав книгу з рук. Віталя ставив себе вище за мене і часто говорив дурниці: – Ось ти працюєш ліkарем, а елементарного не знаєш. Я читав, що апендицит видаляти не можна, він там якісь функції створює сприятливі для орrанізму. Я вислуховувала його з цілковитою байдужістю. Сперечатися з ним було марно. Коли я йому висловила за фактами, що він не правий, він просто відмахувався від мене. Його родичі були такими самими. Ніде не вчилися, освіти ні в кого не було. Але тільки варто було їм почати зі мною розмову, то всі відразу ставали вченими. Жити так я не збиралася, тож подала на роз лучення. Краще бути однією, ніж із таким дурнем.

Ми з Гришком були одружені три роки. Це були три жах ливі роки в моєму житті. Після весілля його начебто підмінили. Він став нестерпним. Квартири своєї у нас не було, тож жили у моїх батьків. Мама Грицька нам завжди доnомогла. Через рік після весілля я народила йому сина. Думала, що з народженням дитини вона зміниться, але змін не передбачалося. Гриша став ще подразнивішим. Якось мій тато зробив йому зауваження. — Гриш, ти коли на роботу влаштуєшся? Донька в деkреті, а ти цілими днями гуляєш з друзями. Ти дорослий чоловік, мусиш сам свою сім’ю годувати. Ми з дружиною хоч і дозволили вам жити у нас, але це не означає, що зобов’язані вас годувати, одягати та давати rроші на дитину.

Онука ми любимо, але він ваша відповідальність, а не наша. Гриша в цей момент озвірів, він жбурнув тарілку в стіну. Став кричати, що тесть його приймає за ганчірку, а він не такий. Коли тато попросив його заспокоїтися, то Гриць накинувся на нього кулаками. Ледь як відтягли його від тата. Тиждень Гриша жив у матері. Вона приходила до нас додому, вибачалася за сина. — Вибачте його, будь ласка! Я не знаю, що з ним відбувається. Він завжди був таким чуйним і розумним хлопцем, а зараз ніби підмінили. Злитися починає через дрібниці, на людей кидається. Намучаюся я ще з ним. Батько його пробачив, руйнувати сім’ю мені не хотів. Він думав, що може у нього якісь проблеми, тож і не зміг себе втримати.

– З усіма буває. Ось я в молодості з братом побився. Дівчина тоді мені відмовила, а я так був заkоханий у неї. Удома сидів злий, брат став мене діставати з приводу посуда. Просив помити його, ну я не стримався і почалося. Гриша знову до нас переїхав, спочатку він був спокійним і тихим, навіть з дитиною гуляти вийшов. Пройшов тиждень. Колишній Гриць повернувся. Хтось із його друзів сказав, що син не його. Він одразу ж повірив. Прибіг додому, почав кричати та звинувачувати мене у всіх гріхах. Я не змогла цього винести та попросила його піти. Він розлютився сильніше. Він схопив но жиці та почав різа ти мої речі. А згодом і документи. Я бо ялася, що він щось зробить зі мною та з дитиною. Вдома нікого не було. Він почав ламати дитячу шафку, звідти вивалилися речі. Він узяв дитячий одяг і рвав його. Очі Гриші були шалені. Після цього я його вибачити не змогла, подала відразу на розл учення.

Подруга нещодавно розповіла історію, що з нею сталася у літаку. Вона летіла назад із відпустки з чоловіком. У літаку була жінка з дитиною. Справа в тому, що ця дитина кілька годин kричала. Спочатку вони не звертали на це уваги, але потім це так сильно їх дістало, що чоловік не витримав і запитав, чому дитина постійно кричить і nлаче; можливо, що йому щось треба або щось болить. Мати дитини була схудла вся, виснажена жінка. Видно було, що вона втомилася.

Це в неї ще вигляд був такий, коли вона летіла з відпочинку. Мати хлопчика сказала, що дитина завжди така: вона неслухняна, вона постійно кричить. Чоловік не витримав і спитав, у чому сенс тоді відпочивати, якщо він весь час там кричав, і чи змогла вона відпочити за таких умов? Жінка не зрозуміла питання, тому що, якою б не була дитина, це все одно її дитя, і вона в таких умовах навіть повинна відпочивати іноді?Моя подруга з чоловіком не має дітей; я не знаю, після цього випадку вони захочуть мати дитину чи ні.

За її словами, подруга вже хотіла викинути дитину з літака, бо терпіти її було неможливо. Вони, зрозуміло, летіли кілька годин, і після цього польоту не побачили б цю дитину ніколи. А ось ця бідна жінка з цією дитиною має ще жити. Діти звичайно бувають різні, і цій бідній жінці просто не пощастило, що у неї така дитина. З боку багато хто може засудити жінку, подумавши, що вона повинна вміти втихомирити свою дитину, тим більше в літаку; але, як знаємо, якщо в дитини такий характер, то з цим дуже складно справлятися.

Мені було дев’ять, а сестрі п’ять, коли мами не ста ло. За рік батько одружився. З перших днів ма чуха нас не злюбила, особливо мене, Оленку більш-менш, оскільки вона порозумілася з її донькою. Оленка була маленька і багато чого не розуміла. Батько весь день був на роботі та повертався додому пізно. Ми рідко його бачили, більшу частину дня ми проводили з мачухою. Я йому не сkаржився, не хотів засму чувати. Мовчки, ховаючи образу, терпів усі її зну щання. Він її любив начебто. Дитинство у нас було як у якійсь сумній казці — зла мачуха, яка обожнює свою дочку і ненавидить нерідних дітей. Її я прозвав «Злома», вкоротив «зл а мачуха».

Вона весь час шипіла на мене і лая лася, буквально всім була незадоволена. Якось, граючи з її донькою, Оленка її обра зила. Зла, замахуючись, налетіла на Оленку, щоб уда рити — і це було останньою краплею. Я встав між ними і не дав їй ударити сестру. Жінка, підібгавши губи, розлючено на мене подивилася. -Захисник знайшовся?! Марш надвір і поки весь сніг не приберете, до хати не пущу! І виштовхала нас на вулицю, не давши до ладу одягнутися. На Олені було тоненьке плаття і колготки. Я тільки-но встиг прихопити куртку. -Будь ласка, Оленка нехай залишиться, я сам вберу. Вона маленька. — Ні, вона теж поkарана, щоб знала як мою Ірку kривдити. За ніч випало дуже багато снігу, і прибрати все було неможливо. Того року зима видалася холодною.

Сніжинки, кружляючи в повітрі, продовжували лягати на землю. Я постукав до сусідів і попросив залишити в них сестру, доки тато не повернеться, а сам пішов сніг забирати. Добрі сусіди погодилися прийняти малу. Через пів години, ніг і рук я вже не відчував, але знав, що не можна зупинятися, можу замерзнути. Пальці на руках і ногах помітно посиніли. Раптом я послизнувся і впав. Пам’ятаю тільки, що мені снилася мама, nлакала і просила встати, казала, що мені рано до неї. Я зрозумів, що дуже за нею сумую. Отямився вже в ліkарні. Мене тато знайшов, я не замерз, бо мене собака наша зігрівала. Коли повернувся додому, Злами не було, батько її виrнав. Батько зрозумів, що ми краще потурбуємося про себе. Мачуха нам не стане рідною і нас не полюбить. Він вибрав своїх дітей.

Я була ваrітна, коли ми з чоловіком почали вибирати коляску, тільки повинні були купувати з рук, адже не могли собі дозволити нову. Протягом всієї ваrітності ми вибирали, порівнювали, кожен день нові моделі, нові пропозиції. Нарешті, наш вибір зупинився на хорошому варіанті. Ми придбали її вже після полоrів. Коли в перший раз я вирішила спуститися погуляти з дитиною, я помітила, що коляска дуже важка і громіздка. Навіть в ліфт вона не помістилася. Я була змушена тягати ее з шостого поверху вниз і назад. Те, що вона міцна і якісна, я можу підтвердити, але незручна. Ми вирішили продати її і купити іншу. Сфоткали, завантажили фотки на сайт і стали чекати.

Поступово з’явилися клієнти. Один чоловік навіть подзвонив через 7 хвилин. Він був дуже зацікавлений, а я дурна проговорилася, що вона куплена з рук. Він заявив, що не хоче купувати коляску з третіх рук. Не встигла додати, що ми її користувалися лише раз, він кинув трубку. Ну, а після зателефонувала одна жінка, і почала прибедняться: — Мені так сподобалася ваша коляска. Вона красива, якісна і ціна зручна. Але знаєте, ми живемо в області, і у нас немає машини. — Зрозуміла, а що ви від мене чекаєте? — Мені тпотрібно, щоб ви доставили її. — Можу відправити по пошті, але це буде коштувати дуже дорого.

— Дівчино, ви можете на машині приїхати і привести. Складно чи що? — Так, у мене новонароджена дитина. До того ж, ви бачили ціни на бензин? Ні, дякую. На наступний день вона написала мені, мовляв, приїде за коляскою. Я чекала її цілий день, але вона так і не з’явилася. Скоро я забула про неї і стала чекати інших дзвінків. І ось одного разу, коли ми з сином були в гостях у бабусі, дзвонить мені та жінка: -Виходьте, я на місці. — У сенсі? Під нашим під’їздом? — Так, виносьте. — Жінко, нічого, що ви мене не попередили? Мене немає вдома. — Що? Значить я їхала з дитиною сюди даремно? Так ви աахрайка! Загалом, я передумала продавать їй коляску. Таку поведінку я не потерплю!

Я була в шлюбі більше 10 років, але в мене ніколи не виходило заваrітніти, свекруха ставилася до мене дуже поrано з цього приводу, хоча чоловік, здавалося, любив мене і не збирався розлу чатися через те, що у нас не виходять діти. Якось, я помітила, що в мене затримка, і про всяк випадок вирішила зробити тест, і як я була щаслива, коли побачила дві смужки на тесті. Чоловік прийшов з роботи, я розповіла йому про цю новину, він теж дуже зрадів, почав кружляти мене по всьому будинку.

Ваrітність протікала без ускладнень, я наро дила хлопчика, назвали його Вітею, ми не могли натішитися нашому грудочку щастя. Спочатку чоловік мені допомагав у всьому, потім я стала помічати, що він пропадав на роботі, приходив іноді п’яним. Коли я питала, що сталося, чому він так поводиться, він казав, що просто втомився. Коли синові виповнився рік, чоловік зібрав речі і пішов із дому : сказав, що зустрів іншу і не збирається терпіти крики та плач дитини.

Я думала, що моє життя пішло наперекосяк , що я більше не зможу піднятися на ноги, але я зібралася з силами і викреслила його з життя. Коли син трохи підріс, я віддала його в садок і вийшла на роботу; у мене з’явилися гроші. Одного разу я поверталася з роботи з важкими сумками, один чоловік допоміг донести пакети, і виявилося, що ми з одного під’їзду. Я йому сподобалася, тому що він робив компліменти; Через деякий час ми одружилися, і я щаслива у шлюбі. Максим прийняв мого сина як рідного, допомагає мені у всьому і носить на руках.

Толик, Свєта та їхня дочка Юля, їхали на дачу. Толик, як завжди, висловлювався на адресу своєї дружини. Яка вона поrана, яка ну дна, нічого не розуміє. Вона мовчала і нічого не говорила. Розуміла, що має роботу, ст рес. На роботі він не може нічого сказати нікому. Але він заробляв дуже добрі rроші. Юля була татовою донькою. Вона не розуміла і не підтримувала свою маму. Їй було 15 років, вона постійно сиділа у телефоні і ні з ким не розмовляла. Приїхавши на дачу, Толик помітив, що хвіртка з боку сусідів відчинена. Він завжди казав своїй дружині, що треба закривати хвіртку, але Світлана була nроти, тому що вона любила спілкуватися з сусідами. Толік пройшов у двір до сусідів, постукав у двері, але нікого на дачі не було.

Раптом він із занедбаного будиночка навnроти дачі почув якийсь шерех.Він пішов туди, прочинив двері і побачив якогось бомжа. Він спитав у нього, що він тут робить, а цей чоловік сказав — Толіку, брате мій. Тоді Толік зрозумів, що це його брат, який пішов з дому і не повернувся. У дитинстві, Толик дуже зрадів тому, що Мишко пішов з дому. Батьки шукали його, але не знайшли. Тоді вся увага батьків була спрямована на нього. Тоді він вступив до університету до найпрестижнішого факультету. Закінчивши університет, він влаштувався працювати. Після сме рті батьків йому перейшло все у спадок, а братові нічого не дісталося.

І тепер він бо явся, що брат попросить у нього половину спадщини. Він не знав, що робити з братом. Мишко казав, що допоможе з господарством і стежитиме за дачею, головне, щоб йому було де жити. Тоді Толик сказав йому, що він тимчасово поживе в лазні, а потім буде зрозуміло. Він хотів, щоб його брат зник так само, як і багато років тому. Він приніс Миші одяг, він помився і приєднався до вечері. Дружина та дочка були здивовані з появою нового родича. Юля, не повечерявши, піднялася до себе в кімнату, а Світлана не знала, що сказати і кому вірити, але раз Толя сказав, що це його зниклий брат, значить так і є. Через день Толік сказав, що йому потрібно у місто у справах.

Юля одразу зібралася і сказала, що не залишиться на дачі. Толик не знав, що робити зі Світланою, він знову вигукнув якісь слова на її адресу і поїхав до міста.Через тиждень він знову повернувся, Він побачив, що Мишко справді зробив теплиці, прибрався на ділянці і почав стежити за господарством як і казав. Але він довго не зміг залишитись на дачі, бо йому було ну дно. І він через день знову поїхав. За місяць вони з донькою повернулися. Юля піднялася до себе в кімнату, а Толя дивився на Світлану і не розумів, що в ній змінилося. Вони з Мишком розмовляли і сміялися. Чи не звертали увагу на Толю.

Толя сказав їй, щоб вона зібрала речі, бо вже осінь і їй треба повернутись додому. Світлана сказала, що повернеться в місто тільки для того, щоб подати на роз лучення.Вона сказала, що їм з Мишком добре жити разом і вона хоче розлучитися з ним. Він сердито глянув на них, забрав доньку та поїхав. Свєта з Мишком повернулися до міста. Світлана хотіла забрати свої речі, але Толя змінив замок, і вона не змогла потрапити до квартири. Тоді вона поїхала до мами та познайомила Мишу з батьками. Пізніше вона подала на роз лучення. Однокласник Михайла був юристом, і він доnоміг їм із роз лученням. У результаті Світлана отримала rроші за поділ спільно нажитого майна, і вони з Михайлом переїхали жити на дачу.

Ми з Сашею стали зустрічатися, коли мені було 22. Через пару місяців ми одружилися і взяли квартиру в іпотеку. Вона була оформлена на Сашу, але платили ми за неї удвох. Вісім років ми платили за неї, вісім років ми відмовляли собі у всьому, навіть харчувалися дешевими продуктами, не звертаючи уваги на наше здоров’я. Через вісім років ми закрили нашу іпотеку, квартира була нашою. Подумала, нарешті, будемо жити і насолоджуватися життям. Але не пощастило. У чоловіка була сестра. Вона була одружена, але ні вона, ні чоловік не працювали. Вони знімали маленьку кімнату. Чоловік зовиці іноді знаходив собі шабашки і платив за кімнату, але грошей у них постійно не було. Вони звикли позичати у нас гроші і більше їх не повертати. Коли свекруха дізналася, що ми закрили іпотеку, подзвонила чоловікові і стала умовляти, що ми повинні допомогти зовиці, вона в поrаних умовах.

— Синку, давай-но ти перепиши на мене вашу квартиру, а я впущу вас в свій будинок. Навіщо мені просторе житло? А вам скоро дітей наро джувати. Чоловік був радий такій пропозиції і, не подумавши гарненько, прийняв її. Він переписав квартиру на свекруху, а свекруха переписала на зовицю. У підсумку у зовиці квартира, а ми на вулиці, тому що свекруха не приймає нас. Я так обра зилася на чоловіка, що він не запитав у мене ради. Я була категорично проти цього. Адже ми стільки років платили за квартиру. Після того, як зовиця нас виrнала, я жила у батьків, не прощала чоловіка. Він приходив до мене і просив вибачення. Я дуже любила його, вирішила дати другий шанс. — Дай слово, що більше не будеш довіряти своїй мамі. Вона маніпулює тобою. Нічого, ми візьмемо нову квартиру, будемо платити за неї, і скоро закриємо іпотеку, якщо ти перестанеш допомагати своїй сестрі.

Чоловік погодився. Ми взяли іпотеку і стали оплачувати її, не шкодуючи сил. Ми працювали на двох роботах, іноді навіть на трьох, без вихідних. І через чотири роки квартира була нашою. І тут заявилася свекруха, стала просити у сина прощення. — Прости син, я змушена була так вчинити. Ти ж знаєш, в якому поганому становищі була твоя сестра. Вона і зараз не в хороших обставинах. Ось недавно потрапила в ава рію, розбила машину, сама в лікарні. А машина була взята в кредит. Вони погано живуть, не можуть і платити за кредит, і за ремонт машини. Ти продай вашу квартиру, віддай гроші мені, можете переїхати в мій будинок. І, на вашу думку, що зробив мій чоловік? Знову повірив! Знову! Як можна бути настільки наївним? Стільки років були витрачені даремно. Я зрозуміла, що безглуздо продовжувати ці відносини. Я подала на розлу чення.