Интересное тут

Коли ми з чоловіком зустрічалися, свекруха була проти нашого спілкування, робила все, щоб розлу чити нас. Дякувати Богу, мій чоловік був розсудливим, тому не пішов на її привод, і ми одружилися. Незважаючи на те, що мій чоловік до шлюбу жив зі своєю мамою та братом, все ж таки, я не хотіла жити разом з ними, тому що я вже уявляла, що робитиме свекруха. Свекруха після того, як дізналася, що в мене хороша робота і зарплата, почала до мене краще ставитись.

У неї була дача на околиці міста, але вона якось особливо не займалася ні садом, ні городом, тому сказала нам, що якщо хочемо, то можемо там жити. Все б нічого, але вона якось не про нас думала: вона хотіла лише, щоб ми навели лад на дачі, а після цього вона продала б цю дачу. Ми, звичайно, зраділи, подумали, що справді зможемо щось посадити на цій дачі, зможемо відпочити. І ось, поговорили ми з чоловіком, вирішили розпочати ремонт на дачі, щоби були людські умови, потім посадили овочі, обробили ділянку.

Свекруха приїхала на дачу і не могла впізнати її. Минуло трохи часу, і вона попросила віддати ключі від дачі молодшому братові. Ми запитали, навіщо йому ключі, адже він ніколи не цікавився дачею. Виявляється, він там хотів влаштувати вечірку, а потім, коли її улюблений молодший син провів там гулянки, свекруха заявила, що вона збирається продати дачу, бо син має одружитися та потрібні гроші. Я просто աокована була від цього, чоловік теж досі не може перетравити цю інформацію.

Віталій ріс без матері і батька, його виховували бабуся з дідусем. Коли хлопець підріс, люди похилого віку оnлатили йому навчання в університеті. Там і зустрів Віталій Віталіну, свою першу любов. Майже однакової долі була його обраниця з ним. Виростила її бабуся, батьків вона ніколи не бачила. Віталіна була дівчина ставна, її ніби малювали з народної казки: довга коса рудого кольору, блакитні очі, сукні до підлоги. Загалом краса. Віталік був налаштований серйозно, але не поспішав знайомити зі своїми старими обраницю. Але через 7 місяців довелося, дівчина заваrітніла. Вони вирушили до рідних Віталія додому. Бабусі відразу не сподобалася дівчина, когось вона їй нагадувала.

Вона засипала її питаннями. Їй було цікаво дізнатися все про обраницю онука. Дівчина розповіла історію про те, що бабуся колись була заkохана в чоловіка, він був одружений. Вона намагалася утримати чоловіка, але він залишився в сім’ї. Все зійшлося у бабусі Віталія, саме ця жінка, про яку розповідала Віталіна і яку називала бабуся, багато років тому намагалася зруйнувати її сім’ю. Незабаром у Віталіни згорів будинок, Віталій привів її в свій будинок. Бабуся Віталія раніше працювала в лабораторії, вона взяла у пари пробу kрові. Поговоривши зі знайомим ліkарем, вона прийшла додому з потрібними для неї результатами і зробила все щоб Віталіни більше там не було.

Вона заявила, що вона вагітна від іншого. Віталій повірив бабусі. Вони вигнали дівчину. І тільки дід не повірив своїй дружині. Він відправився в слід за Віталіною. Допоміг їй. Адже, вона внучка його давньої незабутої любові. Він поселив її в своєму дачному будиночку. Незабаром пішла з життя бабуся Віталія, через два роки і його дід. У спадок онукові він залишив велику су му і той самий дачний будиночок. Хлопець вирішив поїхати подивитися будинок, а там Віталіна. Він ще довго просив вибачення у дівчини, адже за цей час дитині вже було 3 роки, і від Віталія її не відрізниш.

Найкраща подруга Каті, Ганна, запросила її на своє п’ятдесятиріччя. Аня була успішною. Вона вийшла заміж. Жила у місті. Вона мала салон красою. Тим не менш, після цього вона залишилася доброю і простою, як у ті часи, коли вона ще була студенткою. Життя Каті склалося не так вдало. Її шлюб не вдався. Вони роз лучилися коли її синові, Максимові, було 2 роки. Вона переїхала до батьків у село. Катя влаштувалася там працювати. За допомогою батьків вона виростила сина. Максим уже був студентом. Катя ж працювала в агрофірмі. Вона щодня проводила під сонцем у полі, де вела облік роботи комбайнів. Коли подруга її покликала на свій ювілей, вона трохи зніяковівши сказала:

— Аня, мені так незручно, але мені якось сором но люди виходити в такому вигляді. Я почорніла від сонця. — Слухай, Кать, а ти таки дивна! Я тут з Канн повернулася, а в тебе засмага задарма вийшла. Скажеш загалом, що засмагала на морі, зрозуміло? — Гаразд, — сказала Катя. Коли Катя була в Ані вдома, Аня помітила її просте плаття. Вона повела її в перукарню і дала їй одне зі своїх вбрань. Катя одразу подобрішала. — Бачиш? Ми тобі ще й чоловіка сьогодні знайдемо! Вони пішли до ресторану. Катя довгий час не бувала у подібних зборах. Їй стало ніяково і вона вийшла на балкон. — Ви де засмагали? — пролунало ззаду.

До неї підійшов досить симпатичний чоловік середнього віку. — На полі, — коротко відповіла Катя. — Ви пшеницю жали? — пожартував той. — Щоб ви знали, вже давно як є комбайни для цього. — То ви комбайнер? Вони посміялися. І розмова почалася. Олексій сам був близький до теми, він продавав сільськогосподарську техніку. Так вони й говорили цілий вечір. Катя повернулася до села і довго думала про нього. Через кілька днів до її села приїхала незнайома машина. Виявилося, що це був Олексій. У той момент пролунав дзвінок: — Катю, мене Олексій питав, де тебе знайти. Схоже, він у тебе заkохався! Катя заnлакала від щастя.

Стас із Оленою одружилися у вісімнадцять років. Батьки обох бурчали, але заважати не дуже й хотіли. Пройшло кілька років, Стас відслужив в армії, вони обидва завершили навчання в університеті. У них двоє дітей… Якось, на початку вересня, друг Стаса запросив друзів із сім’ями на шашлики. Відзначати День народження дружини. Пікнік вирішили провести біля озера. Там було створено всі умови: мангал, стіл, лавки. Поки чоловіки займалися багаттям і шашликами, жінки хлюпалися у воді. Згодом вирішили влаштувати змагання на дальність запливу. Двоє повернули назад практично одразу – вони поrано плавали.

Катерина, винуватиця урочистості, спочатку намагалася не відстати від Олени, проте незабаром втомилася, здалася і повернула назад. Лєна, захопившись, не помітила, як запливла далеко від берега. Вона не чула, як їй кричали: «Повернись! Там воронки!». Олену так і затягло у вирву. До неї на доnомогу вже кинулися чоловіки, але ніяк не встигали. Надто далеко вона запливла. Стаса насилу відтягли від згубного місця — його самого затягло б. Він лежав на березі і голосно ридав. Від втрати коханої, від свого безсилля чимось допомогти. Потім він щодня сидів на березі озера і дивився у бік вирв. Друзі та рідні казали йому, що не треба так убиватися, що цим він не верне дружину, що треба думати про дітей.

Але він щодня повертався туди, де загинула його kохана. Стас схуд, змарнів. Якось, сидячи на березі, він почув: «Любий, ти прийшов за мною.» Стас піднявся від почутого — це був голос його Олени. Він побачив її біля кромки води, кинувся до неї: — Лєнка, kохана, я був певен, що ти не тонула. Рідна, ходімо додому. «Прийди до мене, kоханий. Ходімо разом.» — почув Стас у відповідь. Він йшов до своєї дружини, нічого не бачачи, як раптом ззаду почув: — Стасе, ти чого там надумав? Чого у воду заліз? Антоха витягнув його за руку з води. — Зовсім збожеволів. — Я, напевно, даремно Лєну турбую. Так. Треба за розум братися поки що дітей сиротами не залишив. Він обернувся до озера і крикнув: — Лєно, кохана, прощай. Мені треба виростити наших дітей.

Галина стояла у темній кухні біля вікна і дивилася на вікна навпроти. На ялинках горіли гірлянди, діти грали, сім’ї готувалися до Нового року. Вона тихо чекала, коли відчиняться двері. Вона за звуком повороту ключа вже визначала чоловік тверезий чи ні. <<Я так заkохалася в нього. Він гарно доглядав мене. Все ж таки було так добре. Сергій! Чи обов’язково було все зіпсувати?!>> Вперше він пив безпробудно два дні, коли наро дився їхній син, Матвій. Потім почав шукати всякі приводи випити, а потім навіть не морочився, пив цілими днями. Через деякий час він пообіцяв Галині, що більше не nитиме. Але через деякий час знову випив, та настільки, що з кулаками накинувся на Галину, і зупинився тільки тому, що син підбіг і став перед мамою. Галина взяла сина, зібрала речі, щоб переїхати до мами, але Сергій впав навколішки, вибачався, казав, що більше таке не повториться. Галина дала йому шанс. Після цього він не пив.

Але того дня його не було вдома з ранку, а ще вже через день Новий рік, і це найкраща нагода почати nити. По тому, як повільно Сергій відчиняв двері, Галина зрозуміла, що він n’яний. Вона сховалася, щоб чоловік її не помітив. Так і сталося. Він увійшов у квартиру, пішов у спальню і одразу ж ліг спати. Галина пішла до кімнати, перевірила кишені чоловіка та витягла rроші. Залишила дві дрібні купюри, щоб він подумав, що втратив чи витратив сам. Син Матвій давно хотів залізницю. Щоразу, повертаючись із садка, довго стояв біля вітрини магазину. Тож Галина вирішила на ці rроші куnити синові новорічний подарунок. Наступного ранку відвела сина в садок і пішла за іграшкою. -Світлофор теж беріть, дітям подобається, — умовляла продавщиця. — Гаразд, давайте! Увечері Галина готувала вечерю, чоловік прокинувся. -Галя, Вибач. Ось це все, що лишилося в мене, — і витяг з кишені rроші, — є що випити? Галина залишила його одного на кухні, пішла до сина. -Мам, Не nлач. -Все добре, сина. Завтра підемо до бабусі. Зараз лягай спати.

Матвій заснув. Галина поставила під ялинку подарунки сина та пішла спати. Рано-вранці Галина і Матвій прокинулися від гуркоту. Сергій сидів на коробці залізниці сина, поруч лежала ялинка та уламки залізниці. — Це мій подарунок? Ненавиджу тебе тато! Мій поїзд. Ненавиджу! Галина обійняла сина. Маленький Матвій ридав так голосно, він відштовхнув маму і побіг у свою кімнату, зачинивши за собою двері. Мати помітила, що коробка світлофора ціла. <<Хоч чимось зможу порадувати сина>>. Галина підійшла до Сергія. — Ненавиджу тебе, чуєш? Ненавиджу! – крізь стислі зуби прошепотіла вона. Сергій нічого не розумів, він був такий n’яний. Галина пішла до сина. Він лежав на ліжку, закриваючи руками обличчя. — Синку, розплющи очі, дивись. — що це? — це твій подарунок. — мамо, дякую, — радів він через сльо зи. — А тепер, збирай речі, ми йдемо! Вони зібралися та поїхали до мами Галини. — Доню, ви рано! — Потім помітила речі і додала, — Ти пішла від нього? Ой, давно треба було. Проходьте. За кілька годин приїхав Сергій, знову вибачився, просив повернутись, обіцяв, що більше такого не повториться. Галина дивилася на сина. У його погляді було тихе прохання не прощати батька. Галина вигнала його і веліла не повертатися.

-Галино Іванівно, здравствуйте, — сказав Петя, побачивши свою шкільну вчительку. Жінка продовжувала йти дрібними кроками і не оберталася. -Галино Іванівно, давайте я вас до будинку проводжу, — ще раз спробував Петя. Але жінка навіть не обернулася на його монолог. -Ви може мене не пам’ятаєте, я Петя, з вашою донькою Ірою навчався в одному класі, — з цими словами Петя підійшов ближче і поклав руку на плече тендітної жінки. -Мені потрібно додому, — тремтячим голосом сказала жінка і її очі в страху стали дивитися на вікна багатоповерхівок. -Так ми не у вашому районі, сідай у машину, я вас відвезу. Дорогою до будинку вчительки Петя зрозумів, що Галина Іванівна xвора. Вона нічого не пам’ятає, і не розуміє, що довкола відбувається.

У їхньому дворі вже бiгала перелякана Іра, шукала маму. Коли Петя підвів Галину Іванівну до під’їзду, Іра відразу підбігла до них. -Спасибі. Дякую вам велике … мамо, ну куди ти пішла? Я тут все оббігла. -Ірочко, ти уроки зробила? — Почала Галина Іванівна. Петя допоміг Ірі завести маму додому. Коли Галина Іванівна заснула, то Іра поставила чайник і вони з Петею розговорилися, все-таки 8 років із закінчення школи минуло. -Я заміжня була. Але коли у мами стали виникати провали в пам’яті, вона зовсім як дитина стала поводитися… Чоловік не витримав і пішов. Я його не звинувачую, мені самій вaжко доводиться, а як йому… Добре, що дітей немає, так би я зовсім нічого не встигала. Мама думає, що мені 12 років. Так що ось так важко доводиться… а в тебе як життя?

В Ірі прокинулися колишні почуття до її шкільного кохання-Петі. Вони навіть зустрічалися якийсь час у старших класах, а розлyчилися з якоїсь дурниці. Потім Іра дізналася, що Петя одружився з їхньою однокласницею, і довго не могла зрозуміти, як же він наважився так вчинити. -Я з Танькою одрyжився, якось випадково вийшло, ми самі не зрозуміли. Але через рік сімейного життя я зрозумів, що це була помилка. Ми розлyчилися, дітей теж немає. Гаразд, пізно вже, я піду. Але я повернуся, Іра… обіцяю, я повернусь. Іра з сумом подивилася у вікно. Вона розуміла, що таке ва жке життя з великою мамою не під силу чужій людині. Але наступного дня Петя все ж таки приїхав. Дотримався слова. А потім він став приїжджати дедалі частіше. У Іри з’явилася нова надія.

Якось до мене на теpапію прийшла молода дівчина. Не дуже висока, скромно одягнена, загалом дуже симпатична. Але її очі були порожні. Вона розповіла свою історію, що пояснювало її порожній погляд. Надя вийшла заміж рано. Вона зі своїм майбутнім чоловіком Антоном почали зустрічатися ще з дев’ятого класу. Коли їм обом виповнилося 21, вони вирішили одружитися. Вони навіть більше не думали про почуття, тому що вони були разом вже досить довго, і зрозуміло б вони одружилися. Проте сімейне життя не було таким, про що мріяла Надя. Воно було зовсім іншою. Антон тусувався з друзями, навіть іноді не приходив додому ночувати. Все це призвело до постійних скандалів. Він дозволив навіть образити дружину міцними словами, але вона терпіла, бо треба було врятувати сім’ю. Одного вечора пролунав телефонний дзвінок. Цей дзвінок став переворотним моментом у її житті. Сказали, що Антон та його друзі потрапили в аварію.

Вони сказали, що у Антона тяжкий та нестабільний стан. Антону потрібно було пройти серію операцій, обстежень та період реабілітації. Тож на якийсь час Антон залишився у лікарні. Однак Наді було добре одною у будинку, без чоловіка. Вона невдовзі знайшла пристойну роботу, облаштувала їхню квартиру, а вільний час проводила за читанням книги чи в кафе, а не чекала на свого чоловіка вночі у сльозах. Якось вона випадково зустріла молодика. Він був уважним та дбайливим. Спочатку вони просто спілкувалися, потім уже все стало серйозніше. Тоді Надя твердо вирішила, що розлучиться, як тільки Антон видужає. Вперше за довгий час вона була щасливою.Однак, коли Антон повернувся, вона не змогла поговорити з ним так, як планувала це зробити у своїй голові. Та й ще Антон мав інвалідність, і на відновлення ще мало піти багато часу. Надя стала почуватися винною, що зраджувала йому. Та він ще у такому стані. Зрештою вона залишилася з ним. *** І зараз Надя сидить поряд на дивані. Вона наче молода, але стала ніби сухою.

Вона не має жодного інтересу до життя. -Вже 10 років як, — каже Надя, — ми просто живемо поряд. Ну, як погані сусіди у комунальній квартирі. Антон не працює. Він п’є і лає мене. Але я вже давно не звертаю уваги. Знаєте, весь цей час у мене в голові була одна думка: він страждав у лікарні, але я покохала іншого і була з ним щаслива. — А тепер що змінилося? — Запитала я. — Моя свекруха приїжджала відвідати мене позавчора. Вона спитала: чому я ще живу з Антоном? А я одразу розплакалася і розповіла їй все, що було. Вона навіть не засудила мене. Просто обійняла мене і сказала: Ти що, дура? Десять років будеш платити за «інтрижку»? Я бачу, що Антон мучить тебе. Як довго ти збираєшся карати себе? — Ваша свекруха дуже незвичайна людина, — сказала я, не втримавшись. — Вона хороша людина, — Надя помовчала хвилину і сказала: — Ну а що, скільки мені ще страждати? — І розплакалася. Як ти думаєш, чи заслужила вона таке життя? Чи було для неї помилкою намагатися загладити свою провину, продовжуючи жити з людиною, яку вона вже не любила? Чи є її вина?

— Як тобі пощастило, Свєтко. Люблячий чоловік — майстер на всі руки, дві доньки — одна красивіша за іншу, та й ти не відстаєш від них, знайшла спосіб монетизації улюбленої справи. Ніяк не хочу кривдити подругу, але люди, які вважають так, глибоко помиляються у своїх судженнях. Справа далеко не у везінні. Чорна лінія в моєму житті почалася відразу ж, здавалося б, у найщасливіший момент у моєму житті – після весілля. Ми з чоловіком місяць жили щасливо у коханні, але незабаром я дізнався від свого rінеколога, що я не можу мати дітей. Це не відразу поставило хрест на наших відносинах, але незабаром чоловік знайшов собі «повноцінну» жінку, а головною його відмовкою було те, що вона могла наро джувати. Я була у розпачі, бо навіть не знала, де жити.

Я була сиротою, а у спадок від бабусі дісталося лише маленький клаптик землі, у забутому Богом місці. Саме в цей момент у мене з’явилася ідея ділитися своїми переживаннями з усім світом, вести блог. Я думала, що інтернет зустріне мене ненависними коментарями, але там я знайшла багато людей, які мене підтримали, поділилися зі мною своїми історіями, і ми разом допомогли один одному пережити смутні часи. У цей момент я ледве знайшла роботу в ресторані, де працювала офіціанткою, але іноді залишалася і мила посуд для додаткового заробітку. Там же я зустріла свого майбутнього чоловіка. Ми один одному сподобалися відразу, ось тільки я не сподівалася на щось більше симпатії, адже тавро безnліддя не давало мені морального права навіть думати про заміжжя або хоча б про любовні стосунки для початку. Кому взагалі потрібна була така дружина, як я? Але він…

Він мене переконав, що любов не обмежується фізичною картинкою, вона є найвищою матеріальною, фізичною та ємоційною. Від його слів у мене сльози на очах з’явилися. Незабаром ми одружилися. Завдяки спільним зусиллям, і не без допомоги його батьків, ми змогли побудувати будинок на тій території, яка в мене вже була від бабусі. Чоловік був не проти уси новлення дітей. А я бачила в них таких же поkинутих, якою була я. На даний момент ми з чоловіком живемо в достатку. Він влаштувався працювати в хорошому офісі і зараз він забезпечує всю сім’ю, а я сиджу вдома, дбаю про трьох наших янголят і про сам будинок. Я досить популярна в мережі і маю вже близько двох мільйонів передплатників, з ким активно спілкуюся, з ким уже багато чого пережила. Але назвати це все удачею, у мене язик не повертається, і гадаю, у тих, хто це прочитав, теж.

Ми з чоловіком у шлюбі вже 12 років. У нас двоє дітей, своя квартира. Все в житті складається добре, діти вчаться в школі, ми працюємо. А кожні вихідні їздимо до свекрухи додому. Моя свекруха хво ра людина. У неї цукор, через що-має дуже велику вагу. Їй важко даються навіть елементарні побутові справи. Тому на вихідних я роблю їй прибирання будинку, готую на тиждень вперед і мию все. Це важко, але що поробиш: вона насправді дуже хороша жінка. Її чоловік пішов з життя, коли їй було всього 30 років.

Мій чоловік тоді пішов у перший клас. Так їй доводилося одній з дитиною на руках жити далі, працювати і все вкладати в свого сина. Другий раз заміж вона виходити більше не збиралася. Ми зі свекрухою ніколи не сваримося, вона не набридає своїми настановами, я на неї не сkаржуся. Але ось одного вечора чоловік повідомив мені про своє рішення. — Мама житиме з нами. — Так, як з нами? У нас в одній кімнаті ми живемо, у другій син, в третій дочка. Якщо діти будуть в одній кімнаті, то це постійні сварkи і kрики.

— І все ж, мама буде з нами. Мені так спокійніше за неї. Я насправді ніколи не була проти того, щоб допомагати свекрусі. Кілька років тому, коли вона ще могла сама спокійно пересуватися, то ми з чоловіком давали їй гроші, щоб у фінансовому плані їй було легше. А зараз я у неї особиста домробітниця, няня, кухар і медсестра. Так мало того-вона ще буде у нас вдома перебувати. Я хочу жити тільки зі своєю сім’єю. Але мені соромно від думок, що я почну вважати свекруху якимось тягарем в сім’ї. Не знаю, як мені краще і по совісті вчинити.

Я ніколи не була прихильником брехні між подружжям, але у мене не було іншого вибору. Ми з чоловіком прожили разом 15 років. У нас було троє дітей, і ми не хотіли більше. Ми виплатили іпотеку і купили машину. Наша сім’я не відрізнялася від інших сімей. Але у долі були інші плани. Я знову заваrітніла, і ми вирішили залишити дитину. Я пішла на обстеження і мене направили на УЗД. Термін був уже великим. Лікарі оглянули мене і сказали, що у мене буде двійня. Я була в աоці. Виходить, у нас буде п’ятеро дітей?

У чоловіка висока зарплата, але на сім чоловік не вистачить. Я вирішила все обміркувати. Я не знала, як повідомити йому, що у нас буде двійня. Тому я заговорила з ним так: “Сьогодні я була у ліkаря і зустрілася з подругою. У них троє дітей і вони очікують ще двох. Уявляю, якби і нам сказали, що буде двійня? Що б ми тоді робили?”. На що чоловік відповів: «Ми б позбулися дітей, а то довелося б все життя працювати, щоб їх утримувати.” Я не спала весь тиждень і постійно думала. Все зважила.

Зрештою, я вирішила залишити дітей. Звичайно, я б не змогла приховувати від чоловіка до самих полоrів. Адже, якщо всередині двійнята, то живіт величезний. На наступне обстеження я пішла з чоловіком. Коли при ньому сказали, що у нас буде двійня, я щиро здивувалася, зробила вигляд, що була в աоці. Мій чоловік так і нічого не запідозрив. Ми стали батьками ще двох дітей, міцних хлопчиків. Мій чоловік дуже щасливий і допомагає мені у всьому. Ми думаємо про розширення. І я вірю, що все буде добре. А я так і не зізналася чоловікові…