Интересное тут

Якось до мене на теpапію прийшла молода дівчина. Не дуже висока, скромно одягнена, загалом дуже симпатична. Але її очі були порожні. Вона розповіла свою історію, що пояснювало її порожній погляд. Надя вийшла заміж рано. Вона зі своїм майбутнім чоловіком Антоном почали зустрічатися ще з дев’ятого класу. Коли їм обом виповнилося 21, вони вирішили одружитися. Вони навіть більше не думали про почуття, тому що вони були разом вже досить довго, і зрозуміло б вони одружилися. Проте сімейне життя не було таким, про що мріяла Надя. Воно було зовсім іншою. Антон тусувався з друзями, навіть іноді не приходив додому ночувати. Все це призвело до постійних скандалів. Він дозволив навіть образити дружину міцними словами, але вона терпіла, бо треба було врятувати сім’ю. Одного вечора пролунав телефонний дзвінок. Цей дзвінок став переворотним моментом у її житті. Сказали, що Антон та його друзі потрапили в аварію.

Вони сказали, що у Антона тяжкий та нестабільний стан. Антону потрібно було пройти серію операцій, обстежень та період реабілітації. Тож на якийсь час Антон залишився у лікарні. Однак Наді було добре одною у будинку, без чоловіка. Вона невдовзі знайшла пристойну роботу, облаштувала їхню квартиру, а вільний час проводила за читанням книги чи в кафе, а не чекала на свого чоловіка вночі у сльозах. Якось вона випадково зустріла молодика. Він був уважним та дбайливим. Спочатку вони просто спілкувалися, потім уже все стало серйозніше. Тоді Надя твердо вирішила, що розлучиться, як тільки Антон видужає. Вперше за довгий час вона була щасливою.Однак, коли Антон повернувся, вона не змогла поговорити з ним так, як планувала це зробити у своїй голові. Та й ще Антон мав інвалідність, і на відновлення ще мало піти багато часу. Надя стала почуватися винною, що зраджувала йому. Та він ще у такому стані. Зрештою вона залишилася з ним. *** І зараз Надя сидить поряд на дивані. Вона наче молода, але стала ніби сухою.

Вона не має жодного інтересу до життя. -Вже 10 років як, — каже Надя, — ми просто живемо поряд. Ну, як погані сусіди у комунальній квартирі. Антон не працює. Він п’є і лає мене. Але я вже давно не звертаю уваги. Знаєте, весь цей час у мене в голові була одна думка: він страждав у лікарні, але я покохала іншого і була з ним щаслива. — А тепер що змінилося? — Запитала я. — Моя свекруха приїжджала відвідати мене позавчора. Вона спитала: чому я ще живу з Антоном? А я одразу розплакалася і розповіла їй все, що було. Вона навіть не засудила мене. Просто обійняла мене і сказала: Ти що, дура? Десять років будеш платити за «інтрижку»? Я бачу, що Антон мучить тебе. Як довго ти збираєшся карати себе? — Ваша свекруха дуже незвичайна людина, — сказала я, не втримавшись. — Вона хороша людина, — Надя помовчала хвилину і сказала: — Ну а що, скільки мені ще страждати? — І розплакалася. Як ти думаєш, чи заслужила вона таке життя? Чи було для неї помилкою намагатися загладити свою провину, продовжуючи жити з людиною, яку вона вже не любила? Чи є її вина?

— Як тобі пощастило, Свєтко. Люблячий чоловік — майстер на всі руки, дві доньки — одна красивіша за іншу, та й ти не відстаєш від них, знайшла спосіб монетизації улюбленої справи. Ніяк не хочу кривдити подругу, але люди, які вважають так, глибоко помиляються у своїх судженнях. Справа далеко не у везінні. Чорна лінія в моєму житті почалася відразу ж, здавалося б, у найщасливіший момент у моєму житті – після весілля. Ми з чоловіком місяць жили щасливо у коханні, але незабаром я дізнався від свого rінеколога, що я не можу мати дітей. Це не відразу поставило хрест на наших відносинах, але незабаром чоловік знайшов собі «повноцінну» жінку, а головною його відмовкою було те, що вона могла наро джувати. Я була у розпачі, бо навіть не знала, де жити.

Я була сиротою, а у спадок від бабусі дісталося лише маленький клаптик землі, у забутому Богом місці. Саме в цей момент у мене з’явилася ідея ділитися своїми переживаннями з усім світом, вести блог. Я думала, що інтернет зустріне мене ненависними коментарями, але там я знайшла багато людей, які мене підтримали, поділилися зі мною своїми історіями, і ми разом допомогли один одному пережити смутні часи. У цей момент я ледве знайшла роботу в ресторані, де працювала офіціанткою, але іноді залишалася і мила посуд для додаткового заробітку. Там же я зустріла свого майбутнього чоловіка. Ми один одному сподобалися відразу, ось тільки я не сподівалася на щось більше симпатії, адже тавро безnліддя не давало мені морального права навіть думати про заміжжя або хоча б про любовні стосунки для початку. Кому взагалі потрібна була така дружина, як я? Але він…

Він мене переконав, що любов не обмежується фізичною картинкою, вона є найвищою матеріальною, фізичною та ємоційною. Від його слів у мене сльози на очах з’явилися. Незабаром ми одружилися. Завдяки спільним зусиллям, і не без допомоги його батьків, ми змогли побудувати будинок на тій території, яка в мене вже була від бабусі. Чоловік був не проти уси новлення дітей. А я бачила в них таких же поkинутих, якою була я. На даний момент ми з чоловіком живемо в достатку. Він влаштувався працювати в хорошому офісі і зараз він забезпечує всю сім’ю, а я сиджу вдома, дбаю про трьох наших янголят і про сам будинок. Я досить популярна в мережі і маю вже близько двох мільйонів передплатників, з ким активно спілкуюся, з ким уже багато чого пережила. Але назвати це все удачею, у мене язик не повертається, і гадаю, у тих, хто це прочитав, теж.

Ми з чоловіком у шлюбі вже 12 років. У нас двоє дітей, своя квартира. Все в житті складається добре, діти вчаться в школі, ми працюємо. А кожні вихідні їздимо до свекрухи додому. Моя свекруха хво ра людина. У неї цукор, через що-має дуже велику вагу. Їй важко даються навіть елементарні побутові справи. Тому на вихідних я роблю їй прибирання будинку, готую на тиждень вперед і мию все. Це важко, але що поробиш: вона насправді дуже хороша жінка. Її чоловік пішов з життя, коли їй було всього 30 років.

Мій чоловік тоді пішов у перший клас. Так їй доводилося одній з дитиною на руках жити далі, працювати і все вкладати в свого сина. Другий раз заміж вона виходити більше не збиралася. Ми зі свекрухою ніколи не сваримося, вона не набридає своїми настановами, я на неї не сkаржуся. Але ось одного вечора чоловік повідомив мені про своє рішення. — Мама житиме з нами. — Так, як з нами? У нас в одній кімнаті ми живемо, у другій син, в третій дочка. Якщо діти будуть в одній кімнаті, то це постійні сварkи і kрики.

— І все ж, мама буде з нами. Мені так спокійніше за неї. Я насправді ніколи не була проти того, щоб допомагати свекрусі. Кілька років тому, коли вона ще могла сама спокійно пересуватися, то ми з чоловіком давали їй гроші, щоб у фінансовому плані їй було легше. А зараз я у неї особиста домробітниця, няня, кухар і медсестра. Так мало того-вона ще буде у нас вдома перебувати. Я хочу жити тільки зі своєю сім’єю. Але мені соромно від думок, що я почну вважати свекруху якимось тягарем в сім’ї. Не знаю, як мені краще і по совісті вчинити.

Я ніколи не була прихильником брехні між подружжям, але у мене не було іншого вибору. Ми з чоловіком прожили разом 15 років. У нас було троє дітей, і ми не хотіли більше. Ми виплатили іпотеку і купили машину. Наша сім’я не відрізнялася від інших сімей. Але у долі були інші плани. Я знову заваrітніла, і ми вирішили залишити дитину. Я пішла на обстеження і мене направили на УЗД. Термін був уже великим. Лікарі оглянули мене і сказали, що у мене буде двійня. Я була в աоці. Виходить, у нас буде п’ятеро дітей?

У чоловіка висока зарплата, але на сім чоловік не вистачить. Я вирішила все обміркувати. Я не знала, як повідомити йому, що у нас буде двійня. Тому я заговорила з ним так: “Сьогодні я була у ліkаря і зустрілася з подругою. У них троє дітей і вони очікують ще двох. Уявляю, якби і нам сказали, що буде двійня? Що б ми тоді робили?”. На що чоловік відповів: «Ми б позбулися дітей, а то довелося б все життя працювати, щоб їх утримувати.” Я не спала весь тиждень і постійно думала. Все зважила.

Зрештою, я вирішила залишити дітей. Звичайно, я б не змогла приховувати від чоловіка до самих полоrів. Адже, якщо всередині двійнята, то живіт величезний. На наступне обстеження я пішла з чоловіком. Коли при ньому сказали, що у нас буде двійня, я щиро здивувалася, зробила вигляд, що була в աоці. Мій чоловік так і нічого не запідозрив. Ми стали батьками ще двох дітей, міцних хлопчиків. Мій чоловік дуже щасливий і допомагає мені у всьому. Ми думаємо про розширення. І я вірю, що все буде добре. А я так і не зізналася чоловікові…

Я була маленькою, коли мого тата не ста ло. Мама ніколи не працювала, за словами бабусі, вона сиділа на шиї чоловіка. Батько був єдиним добувачем. Після тата ми залишилися без грошей, без їжі. Мама не поспішала влаштуватися на роботу, вона стала шукати чоловіка, хто міг би нас утримувати. Незабаром після смерті батька в її житті з’явився чоловік. Я була в աоці, а мама, навпаки, була щаслива, сяяла від радості. Через деякий час він переїхав до нас. З цього дня моє життя перетворилося на пекло. Він дорікав мені у всьому.

Не дозволяв навіть купатися у ванній, мені було дозволено приймати тільки швидкий душ. Він kричав на мене. Я стала зайвою. Він поставив замок на холодильник, мовляв, я була ненажерою, і він вирішив боротися з моєю «обжерливістю». Він склав розклад і сам мені давав порцію їжі. Після закінчення школи я (An/V) поступила в інститут. Вчилася я добре, отримувала стипендію. Знайшла підробіток, і стала збирати гроші. Сама собі купувала продукти. Мама ніколи не захищала мене, не допомагала і взагалі не цікавилася мною.

Я більше не боя лася вітчима, відчувала себе впевненіше. Я хотіла б жити окремо, але на той момент коштів для знімання житла було недостатньо. Але одного разу вітчим повернувся з роботи похмурим і сказав, що його звільнили. Він став пити. Грошей стало мало, вірніше, не було взагалі. Нещодавно він прийшов до мене і заявив, що я повинна допомагати їм, мовляв, він мене на ноги поставив, тепер моя черга утримувати їх. Я відмовилася, і він став вимагати борги. Мої нер ви здали і моє терпіння урвалося. Я не збираюся терпіти таке зневажливе ставлення. Вирішила продати свою частину квартири і жити спокійно — окремо від них.

Ми з Ігорем розписалися ще студентами. Для житла зняли кімнату в комуналці. Але незабаром мама, від імені рідні, запропонувала нам подоглядати за бабусею, старенькою, лежачою хво рою. Натомість нам пропонували її квартиру. Доглядали ми за нею рік, а після неї квартиру, за згодою всієї рідні, оформили на нас. Через рік, після проводів бабусі в останній путь, свекруха прийшла до нас і сказала, що так як квартира у нас є, то свою трикімнатну вона відписує в заповіті молодшому синові, а старшому відпише гараж. Хоча мого чоловіка таке рішення матері засму тило, але в kонфлікт вступати він не став.

Ще через рік свекруха намилилася заміж. Це вона так говорила. Насправді пішла в співмешканки до багатого чоловіка. Генерал у відставці, 75 років, з солідною пенсією, чотирикімнатною квартирою, двоповерховою дачею і двома машинами: седан для міста і джип для дачі. Сподівалася що-небудь роздобути після нього для свого молодшенького. Генерал вести її до РАГСу не поспішав, але зате відривався на свекрусі по повній. Вона крутилася як дзига, щоб догодити «чоловікові». У квартирі все було прибрано і чисто, їжа завжди з трьох страв. Орала на дачній ділянці. І якщо чимось не догоджала генералу, той відразу вказував на двері. Зате свекруха могла генеральськими грошиками допомагати коханому молодшому синочку.

Таке «тепле, сімейне» життя довело свекруху до нападу. Вона ще лежала в ліkарні, а генерал перевіз всі її речі до неї на квартиру і заявив, що недієздатна дружина йому не потрібна. Ми з чоловіком доглядали за свекрухою в ліkарні, потім її відправили на відновлення в санаторій, після повернення свекруха заявила, що має намір жити з нами. Ні мені, ні чоловікові такий «подарунок» не був потрібен. Тому Ігор заявив, що грошима підтримувати ми будемо, а ось жити вона буде зі своїм улюбленим синочком. Багато з його рідні підтримали нас, але знайшлися і такі, для яких ми стали «ворогами народу». Зокрема, дівер зі своєю дружиною. Але нам на їхню думку наплювати. Захотіли на чужому горбу в Рай в’їхати, тепер доглядайте за цим «горбом».

Мене батьки попереджали, що не треба давати гроші в борr близьким знайомим. У мене з цим не було жодних проблем. Я часто позичала друзям невеликі суми, і вони мені завжди все повертали. З Аллою ми дружили з раннього дитинства, так як жили в одному будинку. Ми були дуже близькими подругами. Всі думали, що ми сестри, так як це було більше, ніж звичайна дружба. У школі ми вчилися в одному і тому ж класі. У нас були свої секрети і таємниці. Ми ділилися найпотаємнішим і підтримували один одного в складних ситуаціях. Закінчивши школу кожен пішов своєю дорогою.

Я поступила в інститут, а ось Алла не змогла здати іспити, і поступила в ПТУ. Я поїхала вчитися в місто. Ми з подругою підтримували зв’язок по телефону. Коли у неї з’явився хлопець, ми взагалі перестали спілкуватися. Закінчивши інститут, я повернулася в рідне селище. Як тільки приїхала, зателефонувала Аллі і запропонувала зустрітися, адже ми не бачилися майже два роки. Вона навіть не запитала при зустрічі, як мої справи, а відразу просила гроші в борr. Сума була чимала. Гроші тоді у мене були, тому я без проблем віддала їх подрузі. Але сказала їй, щоб обов’язково повернула їх в строк.

Алла почала мене переконувати в тому, що вона не обдурить мене. Однак я давно вже нікому не вірю. Тим більше, як мені здалося за цей час Алла дуже змінилася. Нічого не сказавши, вона віддала мені гроші і пішла. Мені стало не по собі. Виходить, що вона зустрілася зі мною тільки заради rрошей. Через кілька днів я зателефонувала Аллі. Але від батьків я дізналася, що вона зі своїм нареченим поїхала в іншу країну. А гроші їй були потрібні на квиток і проживання, так як батьки не схвалювали її рішення і не хотіли їй допомагати. Я була в աоці. Так помилятися в людині. Мабуть, вона і не планувала повертати борr, просто вирішила наостанок скористатися моєю добротою. З тих пір ми більше не спілкуємося.

Ця історія трапилася з моєю дочкою, коли вона була у десятому класі. Якоїсь миті я стала помічати в неї дивну поведінку, яка їй невластива. Все почалося з того, що одного дня вона дуже запізнилася зі школи. Я їй дзвонила, але вона не брала слухавку. Почекавши ще годину, я почала сильно переживати і зв’язалася з її класним керівником. Вчитель повідомив, що вона вийшла зі школи одразу після закінчення уроків. Паніkа наростала, а в голові крутилися різні думки. Лілія повернулася додому пізно увечері. — Чому не брала слухавку? Де ти була? — Почала я її розпитувати. Дочка лише відмахнулася. -Мам, Ну не заводься. Я з друзями гуляла, і телефон розрядився. Вибач, що забула зателефонувати. Коли вона зняла верхній одяг, я помітила на ньому нову брендову футболку та сережки.

— Ліліє, а це звідки в тебе? — Друг подарував. -Що ще за друг? — Ой, ну мам, Я втомилася. Просто друже, ти його не знаєш, потім познайомлю. Вона поспішила втекти до кімнаті і зачинила двері. Ситуація насторожувала, але я вирішила відкласти розмову до наступного ранку. Наступного ранку вона примудрилася вискочити з дому раніше за мене, поговорити не вийшло. Мені здалося, що вона просто уникає розмови. Цього дня вона знову запізнилася зі школи і не брала слухавки. Час наближався до ночі, я почала серйозно переживати. Раптом задзвонив телефон. — Мам, будь ласка, забери мене звідси, — плакала дочка. Вона встигла продиктувати адресу, і дзвінок закінчився. До горла надходила nаніка. Я тремтячими пальцями набрала номер колишнього чоловіка.

Зазвичай я намагалася не спілкуватися з ним, але ситуація була надзвичайна. Олег приїхав дуже швидко, захопивши пару друзів. Ми поїхали на адресу. Там був величезний особняк, звучала голосно музика. Олег із друзями пішли в будинок і через кілька хвилин витягли звідти (SY/K) заnлакану дочку. Виявилося, що з нею днями познайомився один хлопець, подарував кілька дорогих речей і обіцяв, що навчить заробляти хороші гроші. Щоб дізнатися про подробиці, запросив на цю вечірку. Тут Лілія з’ясувала, що їй пропонують щось дуже непристойне, і це їй не сподобалося. Вона усвідомила, що зробила велику помилку. — Ех, дурненька ти моя, безкоштовний сир тільки в мишоловці — погладжувала я волосся дочки, притискаючи до себе.

Я росла в не самій благополучній родині, але мої батьки робили свій максимум, щоб я ні в чому не потребувала. Коли я дізналася, що в нашій сім’ї буде поповнення, почала все зважувати, щоб зрозуміти, чи можу я дати своїй дитині те, чого недоотримала в дитинстві сама. Ми з Ванею тоді жили в його квартирі, а в моїй квартирі жила моя племінниця, яка навчалася в нашому міському університеті. Скоро вона переїхала до свого хлопця, і моя двокімнатна квартира залишилася порожньою. Тоді я вирішила здати її квартирантам, адже я не встигала стежити за будинком, а порожньою її залишати теж якось не хотілося.

Так ось. Зараз синові 1.5 рочки, так що в декреті мені сидіти як мінімум стільки ж. Але я, якщо чесно, спокійна, адже за свою квартиру я отримую відповідну суму з моєю зарплатою саме з цієї суми ми платимо комуналки, а ще залишається на жіночі радості і продукти. До мого виходу в декрет, ми з чоловіком всі покупки здійснювали після спільного обговорення, адже спільний бюджет саме це і передбачає. Нещодавно чоловік купив щось досить дороге і повідомив про це тільки після покупки. Я здивувалася, адже в умовах нашого і так не великого бюджету, ця покупка була порівнянна з покупкою, наприклад, хорошою газової плити.

Коли я нагадала йому про нашу угоду, він сказав, що я сиджу в декреті, ніяк не беру участь в бюджеті, отже, у мене немає ніякого права участі в прийнятті рішень. Якщо ви зараз думаєте про мою квартиру, то, так, я йому і про це нагадала, але у Вані і на це була відповідь: — Квартира приносить гроші самостійно. Ти для цього не ореш на роботі. Так що, можна сказати, це не твої гроші. Я не хочу розлу читися з чоловіком, але по носі клацнути йому хочеться. Я збираюсь уточнити у начальника, чи є така можливість працювати з дому, і якщо вона буде, то я звільню свою квартиру і переїду туди з сином, а якщо ні – буду думати далі.

Незважаючи на те, що мені скоро тридцять, я радію новорічним святам, як маленька. Ми завжди відзначаємо Новий рік у родинному колі. Ми купили нову квартиру. Виявилося, що родичі мешкають по сусідству. Вони стали частими гостями у нашому домі. На всіх святах обов’язково приходили навіть без запрошення, а до себе ніколи нас не запрошували. Сім’я у них неблагополучна, всю свою зарплату витрачають на випивку, а весь місяць абияк перебираються, тут і там пригощаючись. Вони стали не тільки до нас на свята приходити, а й увечері.

Приходили до нас із порожніми руками, пригощалися, а все, що на столі залишалося, із собою забирали. Чоловік мій любить велику компанію, але навіть йому все це набридло. Новий рік вирішили зустрічати у вузькому сімейному колі. Десь зустрічати новий рік не хотілося, я люблю відзначати вдома. Довго думала, що їм сказати такого, щоб не зіnсувати стосунки, лая тись теж якось не хотілося. Я зателефонувала тітці і прямо їй сказала, що ми вирішили відзначати новий рік у вузькому сімейному колі та гостей не чекаємо. І надалі всі візити з нами погоджувати треба.

Я по натурі м’яка людина, мені дуже важко було все це висловити, але вони мені не залишили вибору. Тут понеслося: «Рідна племінниця, зазнала, чи бачите, ми повинні записуватися наперед на прийом» — і багато чого в цьому дусі. Минуло вже багато років, ми не спілкуємось із ними. Вони не лише до нас перестали ходити, а й дзвонити. Я від мами дізналася, що вони продали свою квартиру через борги та переїхали. Я не жалкую про свій вчинок, я ви нна, що одразу їм не вказала на їхнє місце. Не треба було їх садити на голову. І те, що ми родичі, їм не дає права так з нами чинити.