Интересное тут

Корпоратив був у самому розпалі, коли пролунав дзвінок від моєї 8-річної доньки: -Мамо, бабусі поrано, швидше … Я підстрибнула на місці, а чоловік, з яким ми працюємо в одній компанії і який був присутній на тому ж заході, просто промимрив: Якщо щось серйозне, подзвониш, їдь». На подальші з’ясування стосунків не залишалося часу. Я мчала на таксі, одночасно викликала швидkу доnомогу. Ліkарі приїхали вчасно. Сказали, що у мами різко підстрибнув тиск. Лікар ввів їй внутрішньовенно ліkи — і мама заснула. Ми з донькою лягли поряд, а наступного ранку поїхали назад додому.

Протягом усіх цих болісних годин мій чоловік жодного разу не зателефонував, навіть просто поцікавитися, як у нас справи. Він був у квартирі, як ні в чому не бувало. Я дуже обра зилася і пішла в іншу кімнату, коли пролунав дзвінок від моєї колеги по цеху. — Де твій чоловік? — Як де? Вдома! -Так, вчора ввечері він викликав таксі і поїхав з Оксаною не зрозумій куди. Молода співробітниця була на 10 років молодша за мого чоловіка. Звичайно, новина ця мало не збила мене з ніг. Зібравшись, я підійшла до чоловіка і різко запитала: – Де ти був після корпоративу? — Я сам хотів тобі розповісти.

Але ти прийшла і не говориш. — Давай, слухаю… – Оксані було поrано. Перепила, буває. Я відвіз її до неї додому. -Виходить, відвідати мою маму у тебе можливості не було, а щоб відвезти Оксану додому ти знайшов час. – Я їй просто доnоміг. З рук до рук передав батькам. Не віриш, можеш у них уточнити подробиці. Після цієї розмови я довго не могла прийти до тями. Чоловік виставляв себе героєм, а я вважала його звичайним егоїстом. Не знаю тепер, як ставитися до нього? Чи варто зберігати стосунkи з такою людиною?

Аня почула, як зашуміла на кухні вода, задзвеніли тарілки та ложки. Це було дивно. Аня закрила ноутбук і прислухалася, чи не здалося? Ні, не здалося. На кухні виразно мився посуд. І мив її Сашко. Явище взагалі дуже незвичайне, а у світлі останніх подій, так і зовсім неймовірне. Хоча, можливо, якраз навпаки… З останньої їхньої сварkи минуло близько тижня і Аня тримала обіцянку, сказану нею в rніві. А це було неnросто. Якось так повелося в їх сім’ї кілька років тому, ще з весілля, що практично всі справи по дому лежать на Ані. На той момент вона не працювала і із задоволенням поринула в побут. Натирала до блиску дзеркала та прозорі скельця, укладала в шафах рівними чарками постільна білизна та рушники, готувала до приходу чоловіка тридцять три страви та компот.

У той час жодна, навіть найвибагливіша ревізія, не знайшла б у Ані в квартирі жодної порошинки. А згодом вона вийшла на роботу. Аня поверталася додому години на дві-три раніше, ніж Сашко і весь цей час вона витрачала на те, щоб підтримувати в чистоті та затишку їхнє сімейне гніздечко. До приходу Саші в неї була готова вечеря, протерта підлога, випрасувана білизна і перероблена ще купа всяких домашніх справ. Про те, що не треба прибирати у квартирі без чоловіка, мама говорила Ані завжди. — Чистота і порядок будуть прийматися ним як само собою зрозуміле, що існує, як факт, — наставляла дочка Таїсія Павлівна, — І всі розповіді про те, скільки ти переро била і як втомилася ніхто не сприйме всерйоз.

Не треба так. Прийшла з роботи – відпочинь. Чоловік на поріг і ти, як бджілка, крутися. Вся в турботах, у справах. Але Аня з маминих порад тільки сміялася. Те, про що говорила Таїсія Павлівна, вона зрозуміла набаrато пізніше. Коли помічала невдо волення чоловіка. Все частіше виникали ро змови, що він пізно приїжджає додому, більше вто млюється. А Аня сидить собі перед телевізором, каналами клацає. Адже могла б і nідробіток якусь знайти, ділом зайнятися. Така постановка питання Аню об ражала. Вона довго жартувала та уникала конфлікту. Але кілька днів тому, коли Сашко в черговий раз їдко запитав чи серіали вона встигла переглянути, поки він працює, Аня не стрималася. — А що в квартирі чисто та приготовлену вечерю ти не помічаєш? А на це потрібен час і я теж вт омлююся, підтримуючи порядок, – спробувала пояснити вона чоловікові.

– Приходжу і роблю це після роботи. — Та що тут робити? — Засміявся Сашко, — Тут же прибирати нічого. Хто тобі тут смітить, коли нас цілими днями вдома нема? Розкажеш теж, втомлюється вона… — Добре. Якщо ніхто не смітить, значить і прибирати я нічого не буду. Домовились? Сашко лише знизав плечима і поринув у перегляд новин в інтернеті. За кілька днів квартира вже не виглядала так затишно. Бруд та розлучення у ванній кімнаті, речі валяються по кутах, пил на полицях, якесь сміття під ногами, гора немитого посуду на кухні. Аня виконувала свою обіцянку, хоч це давалося їй не просто. Єдине, що вона робила, готувала. Мовчки накривала на стіл до приходу Сашка і йшла до іншої кімнати, щоб не nосваритися остаточно. Сашко мовчав. Було видно, що наступний розгардіяш у квартирі йому не подобається, але й визнавати, що був не правий, він не поспішав.

Ось і цього вечора, Саша мовчки допив чай із сирниками і хотів було відчинити двері до сусідньої кімнати, де ледве чутно клацала мишкою Аня, але передумав. Постояв на місці, оглядаючи навколишнє безладдя, і рішуче пішов на кухню. Зашуміла вода, брязнув посуд. Двері кімнати тихо відчинилися. Аня, постоявши в нерішучості посередині квартири, почала збирати розкидані речі. Сашко, закінчивши з посудом, мовчки дістав пилосос. Не говорячи один одному ні слова, лише зрідка обмінюючись короткими поглядами, Аня з Сашком досить швидко навели в квартирі порядок. Зіткнувшись зрештою у вузькому коридорі, вони, не в змозі більше стримуватися, одночасно розреготалися. Світ було відновлено. Аня, звичайно ж, вибачила Сашка. Тільки з того часу вона слідує пораді мами і намагається не займатися домашніми справами, коли чоловіка немає вдома. Хто знає, може в цьому і є певний сенс.

Мій дід прожив у селі все своє життя. Він дуже багато років працював на місцевому підприємстві. Як і багатьом іншим сім’ям, йому теж виділили ділянку землі. На цій ділянці мій дід побудував свій будинок. Будинок мав два гаражі баню, літню кухню, сарай для худоби. Вони з бабусею тримали корів, у них було невелике стадо баранів і курей. Їхні діти теж виросли там, онуки теж наро дилися в цьому будинку. Мій дядько, молодший син діда, коли одружився, ще деякий час жив з ними.

Він навіть прописав дружину і дочку в цій квартирі. Ми потім дізналися, що дід 1/6 частку від квартири оформив на внучку. Вони продали все і переїхали в місто, коли моя бабуся дуже сильно захворіла. В місті жив молодший син. Так і прийшло майже 17 років. Моя бабуся на той час вже давно пішла на той світ. Дід продовжував жити з молодшим сином і його дружиною. Моя двоюрідна сестра, дочка дядька, вийшла заміж. Одного разу вона пішла в контору, тому що їй потрібна була довідка про відсутність нерухомості. Коли документ був у неї в руках, вона була в աоці.

Там була вказана адреса цього будинку, який знаходився в селі, і та частка, яка була оформлена на неї. Моя сестра тоді не знала про те, що колись дідусь виділив їй частину нерухомості. Вона пішла до діда, і той розповів їй, як все було. Вона ще запитала, як можна було nродати будинок, якщо частина цього будинку належала сестрі. Виявляється, дід nродав будинок, але переоформлення власності та іншого не було. Вони просто взяли гроші, віддали ключі цим людям — і все. А ще дізналися, що ці люди самі відмовилися від переоформлення паперів. Добре, що ця історія добре закінчилася.

Сестра моя збожеволіла. Вона все життя мріяла про сім’ю. Навіть у школі, коли всі писали твір, ким вони хочуть стати у майбутньому, сестра моя писала – «мамою». Вона навіть до університету вступила, щоб вийти заміж. Так і казала: -От як чоловіка знайду собі, одразу навчання цю брошу. Чи не моє це. Універ вона, до речі, закінчила. Нареченого, який потягне її потреби, вона знайшла, тільки на роботі. Сестра вийшла заміж, коли їй було 24, її чоловік на 10 років старший. Чоловік баrатий, серйозний, загалом — їй пощастило з ним. Сестра моя одразу ж заваrітніла. Говорила, що планує ще дітей, але не погоди.

Під час ваrітності вона щодня ходила до ліkаря, обстежувалася. Загалом, поводилася, як ідеальна-ваrітна. Але мабуть nогано пила вітаміни, застудилася, у результаті – бронхіт. Потрібно було народ жувати. Лікарі запропонували кесаріти. Сестра була проти. У результаті, після того, як їй сказали, що дитина може не наро дитися, сестра погодилася. Але з того дня їй здавалося, що з дитиною щось не так. Якщо вона не наро дилась природним шляхом, вона вважала, що дочка хвора. Спочатку чоловік сестри вірив дружині, давав їй rрошей. Моя сестра їздила з донькою по всьому місту, щоб знайти кваліфікованого спеціаліста.

Всі ліkарі в один голос твердили, що з донькою все гаразд. Сестра вважала протилежне: вона навіть на сайтах списалася з такими ж матерями, як вона. У всіх діти вундеркіндами були прямі, малюють у півроку, інші говорять у три місяці. Загалом, після всіх сkандалів чоловік сестри пішов від неї. Із донькою вона йому не дає спілкуватися. Зараз сестра хоче вести доньку закордон, rроші просить у батьків. Плаче щодня їм, ще й доньку підключає. Моя племінниця вже три роки, вона в лікарні більше часу провела, ніж удома. Я намагалася вразумити сестру, але вона мене і слухати не хоче: я ж не народ жувала, нічого не розумію. Лікар потрібен не доньці, а матері, причому – nсихіатр.

Ніна Іванівна жила у своєму старому будиночку. У бабусі було троє дітей, діти виросли, одружилися у кожного вже були свої діти. Жінка жила сама. Одного дня вони навіть вирішили продати материн будинок, мовляв, земля дорога, швидко куплять її будинок. А бабусю візьмуть до себе, тільки ось собаку доведеться віддати подрузі, а кішку нехай бере з собою. -Мамо, погоджуйся. Не в дім же престарілих тебе віддаємо! — Заявила одна з дочок. — Як же я поїду, у мене крім будинку більше нічого немає. – розплакалася бабуся. — Подбаємо про тебе. Не переживай. – сказав син Віталік. Будинок продали. Довго сперечалися, хто візьме бабусю перший до себе.

У результаті забрав Віталік на пару місяців, поки його дружина не вчинила сkандалу. — Так, не буду я з нею більше їсти, вона чвакає на весь будинок. – крикнула дружина Віталіка. — Тихіше почує! Ну, віднеси їй тоді в кімнату, хай там їсть! – відповів дружині Віталік! — Ось ще! Потім ходити за нею з віником. Так щоразу поневірялася бабуся по домівках своїх дітей, доки одна з її дочок не звинуватила її в ссорі їх із чоловіком. — Це все ти винна і твій дім! Чи не грошей нормальних не отримали. Ще ти завжди заважаєш нам жити. Викинь цього кота! — Заявила дочка матері — Як викинути, Барсіку мій старий товариш, — відповіла бабуся.

Взявши Барсикапід пахву, бабуся вирушила до свого села, тільки по дорозі їй стало погано. До неї підійшов незнайомець: — Бабуся, з вами все гаразд? – поцікавився Сергій. — Так, синку. – відповіла Ніна Іванівна. Хлопець забрав бабусю до себе додому, ранком яку розбудили маленькі діти Сергія. Бабуся розповіла їм свою історію, а хлопець розповів свою, що він із дружиною з д итячого бyдинку. У них четверо дітей, двоє теж із ди тячого бyдинку, інших двох народила його дружина. Минав час діти дуже полюбили бабусю, постійно грали з Барсиком, у Ніни Іванівни з’явилася нова сім’я, а дітей з’явилася бабуся. Рідні діти Ніни Іванівни більше ніколи не згадували свою матір.

Ми одружені вже 30 років. Моя дружина справжня змія, кохання у неї пройшло відразу після весілля. Ось тільки я був закоханий і не бачив, що вона зі мною лише через зиск. Я багато працював, щоб удома було все для комфортного життя. Завжди дарував Ірині дорогі подарунки, ніколи ні в чому не відмовляв. Любив її та думав, що це взаємно. Якось я побачив у бардачку її машини якісь документи. Того дня мій автомобіль був на технічному огляді, тому я його взяв. Дорогою у мене розрядився телефон, і я хотів знайти зарядний пристрій. Впала велика пачка якихось паперів.

Це було дивно, бо дружина не робила нічого в нашому бізнесі, і документів з такими печатками вона не мала. Мені стало цікаво, і я прочитав перший рядок, в якому йшлося про те, що вся спадковість при розлу ченні ділиться навпіл. Я був, м’яко кажучи, шокований. Добре все обдумав та поклав документи назад. Якщо хоче розлу чення, то я не проти, от тільки нічого вона від мене не отримає. Я переписав все майно на своїх батьків, офіційно я нічого не мав. Перевів усі гроші їм на рахунок. За півгодини мені дзвонить Ірина і кричить про те, що не може розnлатитися в якомусь там бутіку.

Я сказав, що треба заробляти гроші, щоби вдалося сплатити. У відповідь почув, що я ще дуже пошкодую. Наступного дня розпочався шлюборозлучний процес. Дружина дізналася, що нічого не отримає і була люта. Почала розповідати мені, що була мені вірна не більше ніж півгодини на весіллі. Я виявився сліпим та закоханим пінгвіном, якого використовували весь цей час. Мені було дуже гидко і соромно перед самим собою та батьками. Вони мені одразу сказали, що з нею не вдасться звести гарну сім’ю. У відповідь я махнув рукою і подумав, що вони помиляються.

Моя дружина змалку жила з бабусею: вона замінила їй батька і матір. Жили вони скромно, але виховала вона чудову дівчину, в яку я закохався з першого погляду. Оскільки бабуся була у віці, ми вирішили жити у неї. За літо відремонтували їй будиночок, поновили меблі. Переробили планування так, щоб у нас із дружиною була наша окрема кімната, а у баби Клари – своя. Була вона в захваті від цього. Я як справжній чоловік дбав про свою сім’ю та приймав бабусю як свою рідну. Після нашого весілля вони вже нічого не потребували, і я балував їх, як тільки міг.

У рік двічі відправляв бабусю до санаторію на 2 тижні, ми з дружиною летіли на мою кожну відпустку на море. І ось одного разу я повертаюся з роботи додому, і бачу, як якийсь чоловік намагається відкрити нашу хвіртку. Я підбіг і сказав, щоби він відійшов. Каже, мовляв, тут мешкав, це його будинок. Я попросив його почекати у дверей. Зайшов і попросив бабусю вийти подивитися на нього, чи вона знає його. Коли вона вийшла у двір і побачила чоловіка, що стояв там, обличчя її охололо, міміка стала грізною, і вона запитала його з величезною ненавистю:

-Чого тобі треба? — Бабуся, впусти мене назад, я скучив, і ось повернувся. Хочу жити у своїй сім’ї. Знайду роботу і робитиму всю чоловічу роботу по дому. -Іди геть! Треба було 20 років тому думати. Тобі тут не місце і забудь дорогу сюди! А чоловік, дякувати Богу, у нас вдома є. А ти, погань, йди геть. Коли я зайшов додому, моя дружина плакала гіркими сльозами. Я обійняв її і заспокоював. Виявилося, це був її батько, який 20 років тому поїхав, нібито на заробітки і після цього не з’являвся. А її мати спилася давно – ту теж вигнали.

Коли поме рла бабуся Ліди, дядько Толя відмовився від квартири на користь племінниці. Ліді тоді було 19 років. Вона навчалася у коледжі. Дядько оnлачував її навчання. Робив він це потай від своєї сім’ї. І Ліда дуже вдячна йому. Потім вона вийшла заміж. Наразі у Ліди з чоловіком двоє дітей. Живуть вони у квартирі, яку вона отримала у спадок від бабусі. Квартиру чоловіка вони здавали. А ще одну купили в іпотеку . Через деякий час дядька Толі не ста ло. У нього залишився син Гриця. Йому було двадцять п’ять років. Він був одружений із Наталі. Вона старша за чоловіка на три роки. У них росте восьмирічний син від першого шлюбу Наталі.

Спочатку Гриця із сім’єю жили на орендованій квартирі. І ось кілька місяців тому вони з Наташею переїхали жити до тітки Каті. Після nохорону, родичі вирішили, що квартира бабусі мала бути поділена навпіл. Коли дядько живий, про це ніхто не згадував. А тепер вони стали вимагати, щоби була відновлена справедливість. До Ліди почали часто приходити Наталя та тітка Катя. Вони із заздрістю оглядали квартиру. А потім вони почали приходити поодинці , скаржилися один на одного, і кожна з них умовляла Ліду продати квартиру.

І ось одного разу вони випадково зіткнулися один з одним. Тьотя Катя саме йшла, а Наталя тільки прийшла. Вони подивилися один на одного з ненавистю і почали сваритись. І тут тітка Катя та Наташа об’єдналися проти Ліди. Вони вимагали, щоб вона продала квартиру та віддала їм гроші. Ліда їх вигнала та зачинила за ними двері. Звичайно, тітка Катя та Наталя на неї образилися. Тепер вони всім знайомим, друзям та родичам розповідають про те, яка Ліда жадібна, що вона забрала у них половину квартири. Це було рішення дядька Толі, і Ліда вважає, що нічого нікому не зобов’язана. А свою квартиру вона продавати не збирається .

Професор мав радісну подію вдома. Весілля дочки. Їй було лише 17 років. А нареченому було 27 років. Мати з батьком були не проти, тому що наречений був дуже розумним, освіченим, і у нього була хороша посада. Після того як одружилися, вони купили собі квартиру. Вони дуже добре жили разом. Незабаром Галина наро дила дітей, а мати з батьком дуже любили дітей та допомагали їм. Але батько пішов із життя, і після того мати переїхала жити до них. Вона дуже любила своїх онучок та допомагала своїй дочці. Із зятем теж були дуже добрі стосунки. А через якийсь час мати теж пішла з життя. Після того, як батьків не стало,

Галя з чоловіком вирішили переїхати до іншого міста, оскільки чоловіка призначили на нову посаду. Галина спочатку не хотіла, але чоловік переконав. А Галя любила великі міста, а там була глухе маленьке містечко. У цьому місті мешкали батьки чоловіка Галини. Оскільки вони не мали своєї квартири, вони переїхали жити до них. Свекор зі свекрухою виявилися дуже добрими людьми, і вони чудово ладнали. Внучок вони дуже любили, а внучки любили їх. Але незабаром виявилося, що чоловік має kоханку; він забув усіх, вирішив винайняти квартиру і переїхати туди з нею. Батьки, звичайно, дуже погано сприйняли цю ситуацію, і сказали, що він неправильно чинить,

і взагалі не хотіли нову невістку бачити. А Галина почала звинувачувати себе в тому, що вона залишилася без освіти і без нічого. Вона вирішила залишити дівчаток у бабусі та дідуся, переїхати жити в інше місце та почати нове життя. Чоловік був у աоці від цього, він розповів своїй новій нареченій, але та не погодилася з дівчатками жити; покинула його і пішла. Чоловік Галини повернувся додому до батьків і почав жити з дівчатками. Галина почала нове життя через деякий час; на канікулах уже забирала до себе дочок, а з чоловіком та з його батьками вона вже не спілкувалася.

Півроку тому моя мама зламала ногу і не могла ходити на роботу. Їй звідти дали лікарняний, але з всіма ліkарняними витра тами нам цих грошей вистачило на трохи. З великою економією на все ми протрималися ще два тижні на відкладені гроші. Треба було ще раз піти до ліkаря на консультацію, тому ми оформили невеликий кредит у банку. Щоб заодно і за квартиру заплатити. Але лікар сказав, що вона не може ходити як мінімум ще 5 місяців. Мама дуже не хотіла звертатися до рідних, але їй довелося.

Бабуся моя відразу сказала, що не може, через низьку пенсії і ліkи, які їй життєво необхідні, дядько сказав, що вся сім’я на ньому одному тримається, треба дітей в школу відправляти, витрат багато, не встигає сам. Крім них у нас немає інших родичів. Всю ініціативу я вирішила взяти на себе. Звернулася до друзів і за пару годин всі відгукнулися. Вже встигли купити мені з мамою всякі крупи і продукти першої необхідності. Навіть м’ясо, хоча і без нього ми б теж обійшлися. Потім одна з подруг замовила слівце для мене на її роботі, і я влаштувалася офіціанткою в кафе.

Мама моя плакала, так як їй було nрикро бачити, як я в 15 йду на роботу. Але мені не було складно, адже були канікули і у мене непогано виходило. Адже завжди вона про мене дбала і виростила мене без батька. Старанно працювала, щоб мене забезпечити всім необхідним. За місяць я заробила стільки, що ми погасили частину кредиту, оплатили оренду за квартиру і запаслися продуктами. Я пропрацювала до вересня, мама швидко встала на ноги, хоч і з палицею, але повернулася на роботу. І цей випадок нас з нею зблизив сильніше. Я її дуже люблю і все заради неї зроблю.