Ніна Іванівна жила у своєму старому будиночку. У бабусі було троє дітей, діти виросли, одружилися у кожного вже були свої діти. Жінка жила сама. Одного дня вони навіть вирішили продати материн будинок, мовляв, земля дорога, швидко куплять її будинок. А бабусю візьмуть до себе, тільки ось собаку доведеться віддати подрузі, а кішку нехай бере з собою. -Мамо, погоджуйся. Не в дім же престарілих тебе віддаємо! — Заявила одна з дочок. — Як же я поїду, у мене крім будинку більше нічого немає. – розплакалася бабуся. — Подбаємо про тебе. Не переживай. – сказав син Віталік. Будинок продали. Довго сперечалися, хто візьме бабусю перший до себе.
У результаті забрав Віталік на пару місяців, поки його дружина не вчинила сkандалу. — Так, не буду я з нею більше їсти, вона чвакає на весь будинок. – крикнула дружина Віталіка. — Тихіше почує! Ну, віднеси їй тоді в кімнату, хай там їсть! – відповів дружині Віталік! — Ось ще! Потім ходити за нею з віником. Так щоразу поневірялася бабуся по домівках своїх дітей, доки одна з її дочок не звинуватила її в ссорі їх із чоловіком. — Це все ти винна і твій дім! Чи не грошей нормальних не отримали. Ще ти завжди заважаєш нам жити. Викинь цього кота! — Заявила дочка матері — Як викинути, Барсіку мій старий товариш, — відповіла бабуся.
Взявши Барсикапід пахву, бабуся вирушила до свого села, тільки по дорозі їй стало погано. До неї підійшов незнайомець: — Бабуся, з вами все гаразд? – поцікавився Сергій. — Так, синку. – відповіла Ніна Іванівна. Хлопець забрав бабусю до себе додому, ранком яку розбудили маленькі діти Сергія. Бабуся розповіла їм свою історію, а хлопець розповів свою, що він із дружиною з д итячого бyдинку. У них четверо дітей, двоє теж із ди тячого бyдинку, інших двох народила його дружина. Минав час діти дуже полюбили бабусю, постійно грали з Барсиком, у Ніни Іванівни з’явилася нова сім’я, а дітей з’явилася бабуся. Рідні діти Ніни Іванівни більше ніколи не згадували свою матір.