Интересное тут

Багато років тому я вступив до університету. І мені треба було шукати помешкання поблизу. Я не мав великих коштів, тому розглядав найдешевші варіанти. В одній газеті я знайшов оголошення, що здається кімната недалеко від мого університету. Я подзвонив до господині, подивився кімнату і вирішив зняти її. Хазяйка будинку жила з дворічною дитиною. Вона була у розлу ченні. А кімнату здавала, щоби був якийсь додатковий дохід. Незабаром я заселився до цієї кімнати. Спочатку все було добре, тільки дитина іноді աуміла і nлакала, але господині вдавалося її швидко заспокоїти. Ми непогано порозумілися і мені навіть подобалося няньчитися з дитиною. Але потім почалися ці постійні nрохання.

То викинути смі ття, то збігати в магазин, то пропилососити весь будинок. А потім і зовсім вона регулярно почала nросити мене приносити продукти і говорила, що від вартості оnлати квартири відніме ці гроші. Ну якщо вже відніме, то нічого страաного, думав я. Однак, коли треба було nлатити за кімнату – у господині стався nровал у пам’яті. Я промовчав, але подумав, що більше ніяких покупок не робитиму. Потім вона попросила мене знову допомогти їй по дому, я вирішив, що це нісен ітниця і можна іноді допомагати їй. Але потім вона сказала мені, що їй терміново потрібні rроші і, якщо можливо, щоб я дав їй оnлату на два місяці вперед. На той час я вже працював і міг їй заnлатити таку суму, тим більше раніше ніколи такого не було, і я подумав, що трапилося щось серй озне.

Але ця жінка своїм звичкам не зраджувала, і через місяць вона знову вдала, що жодних rрошей наперед я їй не давав і почала їх вимагати з мене. У відповідь на мої слова про те, що я на її прохання ці rроші вже віддав їй, я почув таке: «Як тобі не соро мно?! Я ж одиноkа мати! Я тобі кімнату здаю, а ти мені зобов’язаний допомагати, бо вис елю. То був фінал. Ці слова остаточно переконали мене в тому, що господиня будинку явно неадеkватна жінка і з нею краще не мати жодних справ. Я навіть не спробував їй щось пояснити, бо це було б ма рно. Сказав їй, що поживу в неї ще кілька днів і з’їду. Вона назвала мене невдячним і сказала, що попередній мешканець їй завжди з радістю допомагав, але замовkла, коли я запитав, чому він тоді з’їхав від неї.

Моя дівчина переїхала до мене рік тому. Наші стосунки неідеальні, але дуже близькі до нього. Останнім часом вона дуже змінилася. Наче вона nриховувала від мене щось. Часто вибіrала з дому через появу «тер мінових справ», постійно ходила з телефоном при собі, під час розмови зі мною поводилася дуже див но. Так ми й мешкали два тижні. Якось вона зібралася на зустріч із подругою в один ресторан на нашій вулиці. Вона вкотре пішла сама, попросивши не проводжати її. У цей період року темніло з 6, тож у 7, коли вона вийшла, було вже темно. Я переживав за неї і не минуло й півгодини від її відходу, як я подзвонив їй. Сказав, що вже сkучив і готую нам рибу на вечерю. Вона якось розгrблено відnовіла, а я тоді говорив із увімкненим гучномовцем, бо мої руки були зайняті протвинем.

Коли наша розмова закінчилася, я подумав, що вона поклала трубку, і не торкнувся телефону, але тут я почув голос її подруги з телефону: — Ну, Аліне, коли ти йому вже скажеш? Я зрозумів, що моя дівчина не помітила, що залишила телефон увімкненим. Я зам ів, намагався навіть дихати тихіше. У моїй голові відразу перенеслися всілякі поrані результати. Я поклав рибу вбік і сів навпочіпки поруч із телефоном. — Я не знаю що мені робити. Аж раптом він залиաить мене одну після моїх слів? – відповіла Аліна трем тячим голосом. — Ну, не думаю, він же такий добрий хлопець. Думаю, він буде чудовим батьком, а ти – чудовою мамою. Ці слова в мить перевернули мій світ. На ще кращий бік. Я дізнався, що скоро у нас буде дитина. Моя бі дна не хотіла мені говорити, бо я ще не робив їй пропозицію.

Ми збиралися до Пітера через місяць. Я планував саме там, біля Олександрівського стовпа, стати перед нею на коліно. Але, напевно, доля вирішила, що зараз – ідеальний момент для цього. Я був згоден. Я схопив уже давно куплене кільце, збігав у квітковий магазин і помчав до неї. Ви б бачили її здивовані очі, коли я весь розnатланий, у домашньому одязі з’явився поруч із нею. — Я все знаю! І я найщасливіша людина на світі! Аліна, ти станеш моєю дружиною? Цей телефонний дзвінок поділив моє життя на “до” та “після”, і, повірте, я ніколи не був щасливий, як зараз, коли поряд зі мною – кохання всього мого життя, а історія нашого кохання грає з моєю бородою, сидячи на моєму коліні.

Ірина сиділа і дивилася в одну точку, вона чула подібні історії від інших, але що сама потрапить на таке, ніколи не думала. Було величезне почуття образи та відчуття повної ду шевної nорожнечі. Не було навіть сліз. У квартирі стояла ме ртва тиша. Не було ні меблів, ні його речей, тільки в кутку валялася її валіза і одяг, на якому її «наречений» залишив їй послання «Пр обач, Ір. Шкода, що тобі зустрівся саме я. Тепер нам не по дорозі. Ця квартира продана і за два дні до неї заїдуть нові господарі». І це написав її хлопець, з яким вони жили чотири роки, і всі ці роки вона закривала іnотеку за цю квартиру разом із ним. А два місяці тому вони повністю її погасили. Як же? Адже вони хотіли розкішне весілля, весільну подорож, діток. А як це все зробити якщо кожен місяць потрібно величезну суму віддавати за квартиру?

І так ні рік, ні два, а чотири роки. Іра не хотіла так довго чекати і запропонувала свою допомогу Дімі. Сказала, що вони разом закриватимуть іnотеку, щоб якнайшвидше вирішити це питання. Їхня зустріч відбулася абсолютно випадково. Ірину тоді відправили обійняти вакантну посаду начальника відділу реклами у новому офісі їхньої фірми, вона спішно покинула рідне місто та поїхала будувати кар’єру. Діма працював у кав’ярні навпроти і часто робив дівчині ранковий капучино. Слово за словом так і почали спілкуватись. Ірина помітила інтерес до своєї персони. Та й він був їй не байдужий. Хлопець виявився з чудовим почуттям гумору, як би сумно це зараз не звучало. Адже пожартував він з неї знатно. Загалом хлопець він був тямущий, привабливий, знав, як подати себе правильно і як поводитися з дівчиною теж. Два місяці вони просто зустрічалися, він показував їй місто.

Вони ходили в кіно, їли китайську їжу, бо обидва дуже любили гостру їжу з величезною кількістю спецій, іноді готували піцу вдома. Загалом, закоханим так важко було розлучатися один з одним, що Діма запропонував їй переїхати до нього. Але розповів, що їй узяв на свою голову квартиру в іnотеку п’ять місяців тому, і що якби не ці обставини, то зробив би їй пропозицію прямо зараз і зіграли б весілля. І що поки що питання з борrом не вирішиться, вони не зможуть цього зробити з тим розмахом, з яким хотілося б. П’яна любов’ю із за туманеним розумом та ілюзією щасливого майбутнього, Ірина почала закривати іnотеку разом із ним. І лише за чотири роки вони зуміли закрити ЇЇ повністю. Місяць тому вони вже розпочали підготовку до весілля, купили кільця, Іра вибрала собі шикарну весільну сукню. Трохи опам’ятавшись, Ірина подзвонила знайомому юристу і розповіла йому про все. Тепер вона сподівається, що він зможе їй доnомогти.

Одна молода сімейна пара розлучилася через те, що чоловік знайшов іншу жінку. Ані прожиті роки, ані п’ятеро дітей не змогли утримати батька в сім’ї. Молодша дитина на той момент ледве встигла з’явитися на світ. Тільки він зумів посилити ситуацію в рази – і вирішив забрати з собою майже все нажите у шлюбі майно, адже все було куплено за його гроші. Його втомлена від труднощів дружина мовчки спостерігала за тим, як вантажники виносили меблі та техніку, спустошуючи затишну квартиру. Вона пообіцяла собі, що через п’ять років у неї та дітей буде все добре.

Після закінчення цього терміну невірний чоловік та батько відвідав свою першу сім’ю. Він виглядав болісно, постарів. Виявилося, його друга дружина пішла до іншого чоловіка — молодшого і багатшого. Колишня дружина прийняла його, запросила за стіл, почастувала чаєм. Вона чудово виглядала, це дуже впадало у вічі. Будинок був обставлений новими добротними меблями і виглядав дуже затишно. За роки, що минули після розставання, ця жінка здобула ще одну освіту, знайшла другу роботу. Їй вистачало грошей на утримання дітей – адже заради них вона й працювала вдень та вночі. До того ж вона зустріла хорошу людину, з якою мала рівні та стабільні стосунки.

За чаєм колишній чоловік із сумом дивився навколо себе, шкодуючи про те, що з власної вини втратив. Залишившись ні з чим, він прийшов до своїх дітей, але ті навіть не впізнали його – адже за їхніми мірками минула вже половина життя! Старші були зайняті виконанням домашнього завдання, а молодші грали у вітальні, не зважаючи на візитера. Коли чай був витріщений, колишня дружина ввічливо провела чоловіка до дверей. Вийшовши, він зрозумів, що не зможе сюди повернутися. Якось забравши з собою всі свої майна, якими так дорожив. Мати та її діти залишилися без майна, однак мали найцінніше – свою любов один до одного. А нажити нове добро не так важко.

Скажу так, я чітко знала: коли чоловік став придивлятися, коли почав контактувати, коли вже зраджував на повну. Я ж прожила з ним більше 25 років, можу з легкістю вгадати його настрій, знаю, коли посварився з шефом, коли трохи вжив із приятелями, коли в нього ідеальний настрій, щоб щось просити. Я знаю свого чоловіка. І коли я зрозуміла, що вже не зможу задовольнити всі його потреби та інтереси, то в мене було два шляхи: розлучитися чи змиритися. Розлучення я не хотіла, бо тоді треба було міняти житло, звички, занурювати у свій стан справ близьких та друзів. Мені вже 45 років, власне, мозок є на те, щоб розглянути шлях змиритися з цим. Нагуляється, а я буду острівцем спокою та розсудливості, потім разом зустрінемо старість. Кидати можна в мене з докором фрази, що я не поважаю себе, що немає почуття власної гідності, а в мене є свої цілі, тому я пішла цим шляхом. Все було добре; задоволений своїми успіхами, чоловік усіма способами намагався поводитися вдома дбайливо, уважно. Поки не трапилося в нього щось із панночкою його. Став дратівливий, шукав приводу посваритись, а я розумна, не давала приводів. Але зрозуміла, що, швидше за все, жінка серця почала вимагати більшого. І тут я пішла до крамниці, купила печиво до чаю, пішла до неї додому. Вистежила чоловіка я давно, коли думала, що вибрати. Через сусідів дізналася ім’я коханки. Зараз ця інформація стала в нагоді. Стою біля дверей. — Хто там? — Ольга, це Віра, дружина Ігоря, нам треба поговорити. Варто сказати, у чоловіка чудовий смак.

Струнка, приємна, але аж надто молоденька, від сили років 25-27. Дивилася на мене з жахом; мабуть, думала, що я прийшла за чоловіка боротися. Я лише зайшла поговорити. — Ольга, став чайник, що ж ми не рідні один одному? Я ось і печиво купила, давай нормально поговоримо про все, раз у нас стільки спільного. До дівчини поступово почала повертатися здатність говорити та рухатися. Вона відчинила двері, щоб я могла пройти, запропонувала тапки. Провела мене на кухню, а погладила її кішку, потім ми сіли говорити. — Вибачте… — Олю, я до тебе не лаятися прийшла. Хочу, щоб усе було як раніше, коли ти його радувала. І він повертався додому задоволений, а я жила у мирі та спокої. Я думаю, що ти втомилася від становища коханки, це я розумію, хочеться сім’ї, дітей, але ж ти розумієш, що в нього дочка твого віку, що вже онук є, він і злий ходить, бо не хоче цього всього, а ти тиснеш на нього. — Він сам сказав, що піде з часом від вас, ще раз вибачте. Мені важко такі розмови так спокійно вести, як ви. — Не хвилюйся, я про тебе з початку знаю, бажання воювати немає зовсім. Я допомогти тобі так собі хочу. Дивись… Я показала їй фотографії чоловіка в молодості, спортивний і красивий, з дітьми на руках, з дітьми, що підросла. Відзначала фотографії, де йому 20, 25, 30, 35 тощо до поточного, а потім показала фото, де його батько, там кілька фотографій із моїми дітьми, потім, коли йому ледве за 50. — Розумієш, Олю, у Ігоря повноцінне життя було вже, він все більше на батька свого схожий, ще років 5 пострибає, а далі вже простатит буде основною темою його життя.

І втомлюється він, приходить від тебе і спить одразу, сили вже не ті. Я не проти розлучення, якщо він його захоче, я за те, щоб ви обидва дурниці не зробили, ти ж молода така ще. Він і сердиться зараз, бо сам не хоче. Йому подобається все так, як є. І тобі через пару років вже й ровесники будуть подобатися, це поки що на старших тягне, досвіду набираєшся. Оля уважно слухала мене, їла печиво, явно розслабилася. Потім каже: – Так, я сама бачу, що йому в кіно не цікаво, а до клубів і самої не хочеться з ним ходити. До мене ровесники часто чіпляються, але вони якісь незрілі. Я, з одного боку, хотіла, щоб він дотримався обіцянки, а сама думала, що куди він мені з такою різницею. Ви така спокійна, мудра, Мамо ось у мене інша, чи можна з вами ще поговорити? Так ми сиділи кілька годин. Оля непогана дівчинка, не вистачило їй жіночої підтримки життя, тому трохи заплуталася. Я допомогла зрозуміти їй, що життя просте і складне одночасно. Зустріч закінчилася на добрих нотах, у передпокої Оля навіть трохи обійняла мене, явно вдячна за те, що я допомогла не припуститися помилки. Ігореві про зустріч Оля не сказала, розлучилися вони явно спокійно. Чоловікові стало незатишно з нею з розумінням, до чого може йти, тому заспокоївся і тішився, що все закінчилося. Поки ознак зрад не бачу, може, вистачило. Не знаю, не загадую. Печива в магазині багато, можу ще одну молоду на істинний шлях повернути — мені не складно…

Чесно зізнаюся, що наше розставання з дружиною для мене було несподіванкою. І я дуже болісно переживав розрив наших стосунків. Ми були одружені дванадцять років. І нічого не віщувало лиха. Тому коли дружина заявила, що хоче розлучення і йде до іншого для мене це стало справжнім ударом. Але треба визнати, що вона дуже акуратно підійшла до цього питання. На поділ майна не претендувала. І щоб мінімізувати стрес для дітей, подумала, що краще залишити їх зі мною, а вона відвідуватиме їх у вихідні. А коли вона вже йшла, то забрала з собою лише свої речі та машину, і то ми заздалегідь обговорили цей момент. На цьому й домовились. Вона переїхала до свого нового чоловіка, а ми з дітьми залишилися в новій реальності, де їхня мама з’являлася тільки у вихідні. Щосуботи вона гуляла з дітьми, відвозила їх до парку атракціонів, на боулінг та ковзанку.

І всіх це влаштовувало, поки одного дня все не змінилося. Несподівано в будній день, що було вже дивно, рано-вранці постукала до нас у двері вона – мати моїх дітей і моя колишня дружина. І не стала тягнути з поясненнями – зізналася одразу, що її новий чоловік її прогнав, чудово знаючи, що вона у положенні. Минуло всього кілька місяців і рана, яку вона мені завдала, ще була свіжа і дуже хв оріла, але я знайшов у собі сили не бути егоїстом і не думати тільки про себе. Я зважимо все і вирішив, що для благополуччя та ментального здоров’я наших дітей буде краще, якщо я допоможу їй. Так, з одного боку, мені хотілося прогнати її. Але з іншого — я не міг заплющити очі на те, що вона є матір’ю моїх дітей, і їхнє щастя залежало також і від неї. У результаті, щоб не шокувати дітей ще більше, ніж раніше, ми вирішили, що вона не повертатиметься до нашої оселі, тим більше, що сходитися з нею ми не збиралися.

А знайшли кращі рішення. Справа в тому, що ми давно планували придбати квартиру дітям. І гроші на це були вже зібрані. В результаті вона пожила якийсь час у подруги, поки ми шукали підходящий для нас варіант. А через місяць вона вже переїхала до будинку своїх дітей. Це була маленька двокімнатна квартира, але з усіма зручностями та у хорошому районі. Колишня дружина абсолютно не претендувала на це житло, тому документи всі були оформлені на мене. Однак тепер у неї був дах над головою і він не залишився в такому безпорадному становищі один. Незважаючи на той біль, що він мені завдав, я вирішив ще трохи їй допомогти. Купив для неї дитинку дитяче ліжечко та коляску. Напевно, я просто не можу зізнатися, що досі її люблю, раз роблю все це для неї. Тому що жалістю я б це не назвав.

Мій день народження співпадає з днем народження моєї бабусі. Я народилася рівно на 45 років пізніше за бабусю. На кожен мій день народження замість моїх гостей до нас приходять подруги бабусі. Перші кілька років мої друзі взагалі не приходили до нас. Батьки вважали, що моє свято – другорядне, а бабусі важливіше перебувати у колі своїх однолітків. Потім мої друзі почали приходити до мене на свято, але вони сиділи за столом із подружками моєї бабусі. З 16 років я сама почала влаштовувати свої свята. За кілька тижнів я складала списки, закуnовувалась продуктами, прикрашала дачу. Бабуся напередодні свята редагувала мої спуски. У моїх та її друзів різні переваги, тому ми часто сnеречалися.

Я хотіла відзначати свій день увечері, а бабуся могла зібрати своїх днем. Бабуся ніяк не готувалася. Вона чекала, доки за неї це зробить хтось інший. Приготовлені мною страви, вона ставила на свій стіл, наче я готувала на нас двох. І сиділа спокійно, чекала на своїх гостей. Вдень приходили бабусині подруги, а коли вони йшли, у мене залишалося менше години, щоб надати розколуnаним салатам і остиглим стравам свіжий вигляд. А на миття тарілок часу практично не залишалося. Я нічого не могла з цим поробити. — Тобі աкода однієї порції для бабусі? … — Я допоможу тобі до приходу гостей. Стіл буде свіжим. Якось я пішла на одну аван тюру. Я заявила, що моя найкраща подруга, Женька, не зможе бути присутньою на моєму святі, через це я вирішила перенести його на тиждень пізніше.

Але виступила я із цією заявою не відразу. Я нічого не робила. Чи не складала списки, не готувалася до свята, не прикрашала дачу. Бабуля відчула недо бре і вирішила все ж таки запитати: — Люба, які у нас плани на сьогодні? Може, підемо магазинами? — Ні не хочу. — А чому? Чому ти нічого не готуєш? Завтра вранці будуть гості. — Я нічого не планую на найближчий тиждень. Твої гості – тобі готувати. Тобто вона за звичкою чекала, доки я все організую замість неї? Вин ою виявилася я. Бабуся вважала, що я спеціально нічого не зробила, щоби зір вати їй усі плани. Після цього випадку ми відзначали наші свята в різних місцях, але стосунки з бабусею та іншими родичами у мене знатно зіnсувалися.

Моя двоюрідна сестра, Женя, наро дилася у звичайній сім’ї. Її мати – вчителька, батько – автомеханік. Жила їхня родина середньо. На 3 курсі Женя зустріла свого майбутнього чоловіка, за якого вийшла наступного року. Сашко був видатним підприємцем і в нас бував рідко (тут жили його батьки, а пізніше і Женя), а жив закордоном. Саме через різні фінан сові положення, багато хто աепотів, що Женя вийшла за Сашка не через kохання, а через його май но. Незабаром через весілля Олександр знову повернувся до себе, і про Женю почали пусkати чутkи, мовляв, ним сkористалися, вона живе в золотій клітці і їй так вигідно. Все поrіршилося настільки, що Женя й сама почала думати, чи не обду рив її Сашко. Після закінчення навчання Женя перебралася до столиці у пошуках кращого життя. Тоді чутkи ще не приnинилися. З чоловіком вона бачилася раз на півроку. Тоді вони були лише розписані, а потім уже зіграли розкішне весілля.

Все було як у фільмі: Женя у білій казковій сукні, шикарне оформлення зали, повні столи, спецефекти та безліч сюрпризів протягом усього дня. Єдиним міну сом було те, що батьків Жені на урочистості не було. Вони були відсутні за сімейними дуже важливими обста винами. Якщо я не nомиля юся, Женя так і не познайомила чоловіка зі своєю родиною. Прожили вони півроку в Москві, а потім полетіли до Німеччини. Там же наро дився їхній первісток, а потім і друга дитина, донька. Вже повноцінна сім’я поспішала познайомити дітей зі своїми родичами, за цим вони повернулися до Росії. Діти були просто неймовірно красивими. У них були лялькові великі сіро-блакитні очі і русяве кучеряве волосся. Їх зустріли з накритими столами, але ось бі да, батьки Сашка з перших хвилин дивилися на дітей з якимось подивом.

Вони з’ї дали невістку поглядом і весь день зіставляли дати народ ження дітей з іншими чудовими датами для пари. Не знаю як, але батьки Сашка прийшли до висновку, що діти Сашка – нер ідні, тому що вони повністю відрізнялися від батьків. Звину ватили Женю у всіх rріхах. Женя довго пояснювала, що в їхній сім’ї її мама та брат – світленькі та кучеряві, але свекруха твердо стояла на своєму. Женя знайшла вирішення суnеречки: вона дістала телефон і зателефонувала мамі з відеозв’язку. Перед камерою сиділа мати Жені, тітка Тамара: світловолоса і блакитноока, а на задньому плані на дивані лежав її брат точнісінько схожий на дітей Жені. Справа в тому, що дід Жені родом із Кавказу. Чорне волосся і карі очі Жені були в нього. Вона це пояснила свекрусі, і та нарешті заспокоїлася. Після цього виnадку стосунки пари навіть покращали, але слова та заkиди свекрухи ще надовго залишилися в пам’яті Жені.

Живу я вже давно одна. Маю гарну роботу та стабільний дохід. Навіть змогла купити непогану квартиру-досить простору. А навіщо мені однокімнатна квартира, адже я вийду заміж, народжу дитину, а що далі? Чи не тулитися всім в одній кімнаті? До речі, таку ідею мені підказала моя начальниця, коли я поділилася з нею бажанням придбати собі квартиру. Вона й підказала хороший варіант: її друзі вирішили перебратися в іншу країну та продавали своє житло за непоганою ціною з деякими меблями та технікою. Отак у мене з’явилася своя квартира, яка виявилася дуже затишною. Мені дуже сподобалися просторі кімнати, величезний балкон та лоджія з утепленням. Просто мрія! Коли я йшла додому з роботи, то регулярно зустрічалася з блакитноокою дівчинкою. Якось я з нею познайомилася, вона сказала, що її звуть Олена. Я помітила, що малеча бідно одягнена і вічно хоче їсти. Так що я часто годувала її. Одного дня я поцікавилася, що з її батьками. Олена розповіла, що колись вона мала щасливу сім’ю: мама, тато і вона.

Проте мама померла, і батько вирішив одружитися вдруге, привів до будинку іншу жінку. Ті вже мали власні діти, до яких вона ставилася з трепетом і турботою. Олені ж доводилося задовольнятися тим, що їй залишать приймальні брат та сестра. Дуже шкода було малечі, словами не передати. Через деякий час я познайомилася з Олексієм, котрий з батьками володів мережею невеликих пекарень. Бізнес стрімко розвивався. Олексій – виходець із багатодітної родини. Коли ми познайомилися з його сім’єю, то одразу порозумілися. На роботі якраз закінчувався черговий квартал, тому я часто приходила додому пізно. Якийсь час ми з Лєною не бачилися. Однак одного дня я пішла додому раніше і зіткнулася з дівчинкою біля під’їзду. Погода була холодна, а на Олені була порвана легка курточка, і дівчинка постійно хрумкнула. Як тільки я підійшла ближче, вона попросилася в гості і одразу запитала, чи зможе вона переночувати в мене. Я не змогла їй відмовити, наповнила йому ванну, щоб зігрілася, погодувала вечерею, і дитина швидко заснув.

Я в цей час зателефонувала до Олексія і все йому розповіла. Він та його мама одразу приїхали. Хлопець несподівано запропонував мені одружитися. Звісно, я не відмовлялася. Пишне весілля не організовували, просто розписалися. Відразу почали збирати папери, щоб удочерити Олену. Як з’ясувалося, і батька у дитини до цього часу вже не стало, Олена залишилася сиротою та жила з другою дружиною батька. Через кілька місяців ми удочерили дівчинку, наша дочка була дуже щаслива знайти люблячу сім’ю. Через рік у Олени з’явився брат Олег. Дівчинка боялася, що з народженням власної дитини ми змінимо своє ставлення до неї, проте ми продовжували любити її так само сильно, вона заспокоїлася і почала допомагати з братиком. Наша сім’я дуже міцна та щаслива. Олена, хоч і знає, що приймальня себе такою не вважає. На цю тему ми ніколи не розмовляли, бо вона не хоче. Минуло вже багато років, Олена виросла і вийшла заміж. Хоча зараз вона живе окремо від нас, із чоловіком вони регулярно нас відвідують. Для мене вона, як і раніше, та маленька дівчинка, яку я полюбила. І я знаю, вона теж мене любить, хоч так рідко про це говорить.

-Яка ж ти безсердечна, це бабуся твоя рідна, мама ж твоя не заперечує проти того, щоб її взяти до себе, чому ти проти? — Таке запитання мені поставила рідна тітонька Олена, сестра моєї мами. Напевно, я справді безсердечна, коли заперечую, щоб стареньку, якою 89 років взяли «на дожити» у будинок моїх батьків. Але я розповім про причини. У моєї бабусі дві дочки та син. Мама — старша з сестер, про дядька, який наймолодший, і мови немає, він одружився 4 рази, зараз живе в квартирі чергової дружини, там він не господар, та й доглядати бабусі він не буде і не зможе. Грошами допомагати дядечко теж не може: перші три дружини народили йому 7 дітей. П’ятеро з них ще неповнолітні. Декілька років половину зарплати на утримання синів йому ще віддавати. Залишаються мама та тітка Олена. Мені 40 років, моїй мамі 63 роки, тітці Олені – 56. І те, що вона працює на керівній посаді, є головною відмазкою від того, щоб бабуся жила з нею. Моя мама теж працює, соцпрацівником. Живуть батьки у селі, тож на мамі ще город, двір та все інше. — У неї графік вільний, — напирає тітонька, — а я можу затримуватись на нарадах. Хто їй памперси мінятиме? Моя Мар’яна? Чи Мій чоловік? Ти в своєму розумі? Мар’яна звуть мою двоюрідну сестру, їй 27 років, живе з батьками. Мріє про вигідне заміжжя, доглядає за собою, але принца поки що на горизонті немає і не передбачається. — Давайте, — говорю, — не покладати на маму все. Їй і так тяжко. Бабуся все життя допомагала кому? Правильно, тобі. Сиділа все дитинство із ким? Правильно, із Мар’яною. А тепер Мар’яна памперси їй не поміняє? Але головна причина, через яку я заперечую, щоб бабусю переселили в будинок моєї мами, набагато глибша.

Коріння у цього стародавнє. Власне, бабусею я називаю її виключно в цьому оповіданні, у житті я говорю грубіше. Тому що ні мама, ні я, ні, тим більше, мій батько, слова ласкавого від неї не чули. — Зять — не взяти, — батька мого інакше бабуся і не назвала, діставала його всіляко. За що? За те, що рано без батьків залишився, був бідний. Нервів вона батькові зіпсувала — не збагнути. Він у мене завжди був витриманий, все тримав у собі, а я, маленька ще, все питала значення слів, якими бабуся називала мого тата. Мій батько збудував будинок, виростив мене. Він навіть знайшов у собі сили матеріально допомагати тещі, хоча вважав за краще не спілкуватися. -А Ти взагалі впевнений, що Вєрка (моя мама) свою дочку (мене), від тебе народила? Хі-хі. Було літо, спека, у батька тиск останні роки був підвищеним. Добре, що одразу після того, як він повернувся, мама помітила ознаки, вчасно до лікарні відвезли, вдалося врятувати, хоч працювати тато більше не зміг, сів на групу. Навіщо так сказала бабуся? А я не знаю. Я на батька схожа, як дві краплі води. Такий характер, таке ставлення безпосередньо до моєї матері та до мого батька. Як же: Оленка розумниця, красуня, синочок у столиці. – А Вірка що? Вийшла заміж за задрипанця, народила дівку, та все життя вовченятом дивилася. Ні посади, ні нормальної роботи. А мама працювала вихователем у дитсадку, все життя, до 56 років, а потім, після першого батьківського скандалу, пішла на пенсію, а коли батько одужав, стала соцпрацівником. А доглядати його треба. Батько практично з дому не виходить. На мамі усі.

Ми з чоловіком допомагаємо, як можемо, намагаємося майже кожен день до мами з батьком заїжджати, але в нас ще свекруха в такому ж приватному будинку, так що чоловік чергує влітку: вихідний у мами, вихідний у тещі. -Але догляд за людьми похилого віку для тебе справа звична, — застерігала маму тітка Олена, — де один, майже лежачий, там і інший, майже лежачий. У тебе більше часу, ніж у мене. Мама під натиском того, що вона дочка, вона повинна, перейнялася, почала схилятися до думки взяти бабусю до себе: мати ж, все-таки. Як не взяти? – Як не взяти? — Кажу, — А тітці вона не мати? Вона все життя тебе утискала, а тобі все одно. Я вже не говорю, що її переїзд батька остаточно вже… ти цього хочеш? Подумай і про себе теж, ти й так крутишся вжем весь день, на тобі чоловік хворий. Вирішуйте це питання інакше. Як? Та хоч як! Наймайте доглядальницю. — З глузду з’їхала? — Накинулася на мене тітка, — таке радити? Чужій людині довірити матусю? Гроші зайві? У мене не зайві, у мене чоловік без роботи півроку сидить, донька наречена. Квартиру бабусину продавати? А Мар’яна де буде жити, коли заміж вийде? Бабуся на Мар’яну заповіт зробила… Тітка сказала останню фразу і осіклася, зрозумівши, що сказала зайве. Я навіть розреготалася: заповіт на Мар’яну, а сама Мар’яна бабусею доглядати не хоче, їм, принцесам, таке не личить? — Мати, — кажу, — якщо ти піддасися на вмовляння сестри, ми з чоловіком припинимо допомогу. Так, ти — дочка, так, доглядати батьків — обов’язок дітей. Але мені дорожчий ти та батько. Бабуся? Вас у неї троє. Вихід я запропонувала. Мені все одно, кому дістанеться її квартира, я думаю про тебе і про тата. І можете вважати мене безсердечною, але мені не соромно. Для мене справді дорожчий батько, ніж та, яку я в цьому оповіданні вимушено називаю бабусею.