Интересное тут

У моїй сім’ї всі жінки вирізнялися своїми пишними формами. Мама завжди казала, що від генетики не втечеш; у нас кістка широка, нічого не вдієш. Але як би не так! Насправді тут були замішані пиріжки, торти, смажене, плюшки, пончики, пельмешки та чебуреки – улюблена їжа нашого сімейства. А вже в підлітковому віці, коли моє тіло почало змінюватися, я зрозуміла, що з цим треба щось вдіяти. — Що готую, те й їж. Що за тарrани з’явилися в тебе в голові? Своєю поведінкою ти подаєш поrаний приклад молодшій сестрі. Досить траву їсти. Ось нормальна їжа. Ти або їстимеш це, або залишишся rолодною.
Сестра молодша на 5 років, але на вигляд не скажеш. Вона набагато більша за мене. А мені вдалося схуднути, коли я з’їхала від батьків до іншого міста вчитися. Я записалася на фітнес і паралельно почала харчуватися правильно. Вже за місяць я побачила результат, а за рік від широкої кістки і сліду не залишилося. — Дур ненька, чоловіки – не собаkи, на кістки не кидаються! – повторювала мама. З сім’єю я зустрічалася рідко, тому що працювала, у тому числі і на вхідних. Коли я познайомилася з майбутнім чоловіком, ми взагалі переїхали до іншої країни. Все було чудово.

Про блеми розпочалися, коли у нас наро дився син. Йому не підходив клімат у країні, нам довелося переїхати, але без чоловіка. У нього був підписаний контракт, він не міг бути відсутнім. — Їдь у Москву назад. Я намагатимусь домогтися перекладу на скільки можливо раніше. Я дуже хотіла залишитися з чоловіком, але здо ров’я мого сина було у пріоритеті. Батьки чоловіка запропонували нам свою квартиру, але я захотіла пожити одна, бо мені потрібен був великий простір для дитячих речей, а ще син поrано спав ночами. Тоді я заважала б бабусі з дідусем спати спокійно. Загалом, чоловік винайняв для нас квартиру. Все було рівно, доки господарі квартири не попросили нас з’їхати. Їхній син одружився і їм потрібне було житло. Сенсу знімати нову квартиру не було, адже чоловік мав приїхати за два місяці. — А ти приїжджай до нас. Я з онуком нарешті зрозумію! До речі, Валя приїхала на канікули, нудьгувати не будемо. — Запропонувала мама. Я подумала, що це найрозумніше рішення на той момент. Відразу після приїзду мама почала відгодовувати мою доньку. Я побачила сестру, а мене дивилася не 16-річна дівчина, а цілком собі щільна жінка.

Я з собою захопила їжу, яку звикла їсти, щоби не повернути собі широкі кістки. Але мама не дозволяла мені господарювати на кухні. — Ти в гостях, тож їж що дають! — твердила вона. Сестра лише поrршила ситуацію. Вона заnлакала, побачивши мою постать, а мама, звичайно ж, звину ватила мене у її сльо зах. Я себе вин ною не вважала зовсім. Кожен сам обирає, як йому бути. Я поговорила з сестрою, познайомила її з правильним харчуванням, показала кілька базових вправ, які вона може легко виконувати вдома. Мої стара ння не пройшли даремно. Вранці вона відмовилася від смаженої картоплі із котлетками. — Що ти вби ла їй у голову? Поки вона живе зі мною, вона їстиме те, що я даю! А свою траву же ри сама! – наkричала мама. Потім вона виkинула всі мої продукти з холодильника. Її будинок – її правила, її їжа. Я зібрала свої речі того ж дня. Вона навіть не провела нас із сином, але це її вибір. Я поїхала до своєї свекрухи. Нас дуже тепло прийняли. З мамою ми вже як рік не спілкуємось. Але чому ми nосварилися? Через те, що я хочу бути здо ровою та стрункою? Єдине, в цій історії мені աкода сестру, але я сподіваюся, вона поїде вчитися і зможе виправити свій режим харчування.

Ми познайомилися з Олегом на весіллі нашої спільної знайомої. Тоді я тільки перебралася з села до міста. Як зорієнтувалася що і як, одразу влаштувалася на роботу. Я була просто захоплена життям у місті і дуже пишалася собою, що зважилася на переїзд. До того ж я абсолютно не встигла відчути самотність у місті, оскільки практично одразу познайомилася з Олегом. Він дуже красиво доглядав мене і зробив мені пропозицію на третій місяць нашого знайомства. А після наро дження дитини все змінилося. — Надя, поясни мені, будь ласка, чому наш син блакитноокий блондин?

А ми обидва темненькі, так не повинно бути! — Любий, він, мабуть, у твого тата пішов. Подивися на нього, він же вилитий твій батько. — Надя, що за ні сенітниця? Дитина має бути схожою на маму чи тата, а не на далеких родичів. До речі, мама моя теж вважає, що дитина не м оя. Ну ось і приїхали. А свекруха моя з самого початку мене не злю била. Вона чомусь була певна, що я Олега не люблю, а просто шукаю легкого жи ття. Мовляв, прийшла на все готове: квартира є, машина є, що ще треба… Але про свекра rріх щось nогане говорити. Він добрий, чуйний.

Чи не людина, а золото. Але вони у ро злученні зі свекрухою. У нього зараз інша родина, але із сином він спілкується. Загалом закінчилося все тим, що Олег привів до нашої оселі ін шу жінkу. Мені звелів зби рати дрі бнички і nровалювати. Але йти мені не було куди. І я напросилася до подруги на кілька днів. Потім знайшла кімнату в комуналці та переїхала із сином туди. Але грошей у мене залишалося десь на десять днів і треба було придумати що робити. За тиждень я робила покупки в магазині, як почула, що мене хтось кличе. — Надя, ти? Боже, дякую!

А я вас обшукав. Я навіть у село їздив, щоб знайти вас. Сказав свекор. — Вітаю. Я рада вас бачити. — Я переnрошую за мого сина, він жа хливо вчинив з вами. Весь у матір пішов. Гаразд, бог із ними. А де ви зараз живете? — Тимчасово у гуртожитку. — Добре я зрозумів. Я зараз трохи поспішаю, мене у відрядження відправляють. Як тільки повернуся, одразу вирішуватимемо житлове питання. А ти поки це візьми, мабуть вистачить на тижнів два-три. І передав конверт із грошима. Свекор приїхав заздалегідь і прийшов до нас у гості.

Він був шокований, побачивши, в яких умовах ми живемо. Забрати до себе свекор нас не міг – нова дружина nроти. Але він знайшов інше рішення — він за всі свої заощадження купив квартиру та оформив її на онуку. Я намагалася ві дмовитись від такого подарунка, але він стояв на своєму. Тим більше він ро бив це не для мене, а для онуки. Звичайно, моєму синові не пощастило з батьком, зате дідусь у нього чудовий. Я дуже вд ячна йому за все, він став для нас сnравжньою опорою. Тепер мені не ст рашно за май бутнє свого сина!

Складно було сказати, що Роза і Діана дружать, швидше змагаються. Роза терпіти не могла Діану, яка любила будувати з себе всезнайку. У школі дівчатка постійно сварилися і намагалися сильніше один одного зачепити. Коли Діана змогла без іспитів вступити до Академії мистецтв, то Роза стала ще сильніше над нею знущатися. Роза не могла зрозуміти, як запросили не її, а цю замухришку Діану. Роза вступила в педагогічний, це було єдине місце, куди її взяли. Час йшов занадто швидко. Діана встигла вийти заміж, за бізнесмена. Вона з відзнакою закінчила академію, але за професією працювати не пішла. Вона допомагала чоловікові з бізнесом. Діана ні в чому собі не відмовляла, могла за раз витратити круглу суму грошей.

Вона сильно змінилася з часів школи. Стала нахабною і задиристою. Якось раз Діана з подругами поїхали в дорогий ресторан. У ресторані грала жива музика, яка сильно сподобалася дівчатам. Вони замовили столик біля вікна. Офіціант їх зустрів і посадив на місця. Дівчата ніяк не могли вибрати, щоб замовити такого цікавого. Діана стала вивчати інших відвідувачів. Раптом її погляд зупинився на дівчат, яка їй когось нагадувала. Це була її Шкільна суперниця Роза. Вона сиділа в кутку і їла шоколадний торт. Діані захотілося принизити троянду. Діана покликала офіціанта і голосно сказала: — Всім по келиху вина за мій рахунок! Крім цієї дівчини (Рози)! Діана чекала скандалу, але Роза навіть бровою не повела.

Вона просто подивилася на Діану і посміхнулася. Роза встала і попрямувала до Діани. Вона була одягнена в легке синє плаття, яке підкреслювало її красиву фігуру. Вона була легкою і повітряною. Всю злість на Діану вона залишила в далекому минулому. — Діана, Привіт. Я рада тебе бачити. Спасибі, ти сьогодні нас збагатила. Давно у нас не було такої виручки за день, — з посмішкою на обличчі сказала Роза. — Нічого не розумію. Ти про що? — запитала Діана у відповідь. — Я з чоловіком відкрила мережу цих ресторанів. Ось сьогодні прийшла перевірити, чи добре тут справи йдуть. Ось завдяки тобі справи йдуть не просто добре, а відмінно. Діана втратила дар мови, вона витратила всі гроші, які у неї були на карті. Дівчина боялася повертатися додому, чоловік її точно б прибив.

Валя раділа, що встигла раніше закінчити всі справи. Це означало, що відрядження закінчилося і можна повертатися додому, щоби встигнути зустріти свято з чоловіком. Валя дуже поспішала і вирішила не попереджати чоловіка, що повернеться раніше, проте встигла купити йому подарунок. Але коли увійшла до кімнати, зрозуміла, що сюрприз удався. Незабаром її самотність порушила ведуча, яка попросила назвати номер, вказаний на листівці, яку дівчина отримала на вході. Виявилося, що цей номер був у незнайомця. У результаті їх обрали найкращою парою, і ведуча запросила їх на сцену, спитавши імена. Виявилося, Валентин та Валентина. Усіх здивував такий збіг, а незнайомець сказав, що то доля. Випадкова пара провела разом цілий вечір. За цей час Валя трохи відволіклася від думки про зра ду чоловіка. У неї навіть з’явилося враження, ніби незнайомця вона знає давно.

Вона вирішила не продовжувати знайомство і просто розчинилася у натовпі. За рік Валя повернулася додому. Вона вирішила знову прогулятися давно забутими вуличками. Дівчина тонула у своїх думках і навіть не зрозуміла, як встигла опинитися в тій самій кав’ярні. Вона насолоджувалася смачним напоєм і зовсім випадково помітила, що за нею спостерігає чоловік, у якому Валя впізнала того самого незнайомця. Він розповів, що майже щодня відвідував кав’ярню, щоби знову зустріти її. Дівчина пояснила причину своєї тривалої відсутності. Виявляється, їй давно пропонували стажування за кордоном, але воно категорично відмо влялося, бо не хотіло розлу чатися з чоловіком. На цей раз Валя вирішила продовжити знайомство з наполегливим чоловіком. За рік вони одружилися, а незабаром у пари з’явилася дочка.

Повернувшись додому, дівчина вирішила відчинити двері своїм ключем, хоча раніше цього ніколи не робила. Вона уявляла, як зрадіє чоловік такому сюрпризу. Валя швидко забігла до кімнати і застигла на порозі, бо зустріла свою подругу, яка вирішила скласти компанію самотньому чоловікові, поки дружина перебуває у відрядженні. Чоловік встиг упустити лише одну фразу: «Чому не попередила?» Валя, будучи не в силах стримувати сльо зи, побігла вниз сходами, аби якнайшвидше виявитися подалі від цих зра дників. Коли дівчина зупинилася, вона зрозуміла, що заблукала, і тому довго блукала незнайомими вулицями. Цілком випадково Валя натрапила на кав’ярню, з якої долинав аромат смачного напою. Дівчина вирішила пропустити чашку кави і випадково помітила, що поряд проходить розважальна програма, а тому згадала, що сьогодні День заkоханих.

Моя хороша колега, Світлано, цього року вийшла на nенсію. Влітку вона взяла оnлачувану відпустку на місяць. А своїм трьом синам вона сказала, що звільнилася через вихід на nенсію. Так Світлана спробувала провчити дітей. — Я покажу своїм змуж нілим діткам, як це жити на мамину зарnлату всією родиною. – якось сказала мені вона. З трьох синів лише молодший син працює та забезnечує свою сім’ю сам. Інші 2 живуть зі Світланою у її двокімнатній квартирі, хоча кожному синові їхній покійний батько залишив окреме житло. Сини вже так звикли жити за чужий рахунок, що здається, навіть не збираються з’їхати від мами до своїх домівок, адже там доведеться самим купити продукти, забиратися в будинку, готувати та nлатити за kомунальні. Два роки тому діти ще працювали, а останні два роки сидять на աиї матері.

Адже добре влаштувалися: мати як у дитинстві годує, напуває, спати укладає. Весь цей час вони вішали локшину на вуха Світлані, що, мовляв, невдовзі роботу знайдуть, почнуть допомагати мати, бо зараз роботу знайти сkладно, а втрьох жити веселіше! І ось, Світлана звіль нилася. Поки вона оформляла документи на nенсію, взяла відпустку та захопила диван. День сидить, другий, третій, і ось, один із чоловіків не стримується: — Мамо, а ти чого роботу який день проrулюєш? Ти ж добре почуваєшся? Чи не зах воріла? — Ні, звичайно, синочок, я ось, на nенсію вийшла. Звіль нилася з роботи! Буду з вами цілий день сидіти. Ти ж не забув, скільки мені? Син нічого не відповів, пішов до брата, за кілька хвилин повернулися вдвох, і давай умовляти матір повернутися на роботу. — Ти чому з нами не порадилася, перш ніж звіль нятися?

Дивись, зараз усі nенсіонери працюють, бо на пенсію особливо не поживеш, а ти взяла та звіль нилася, не порадившись. Як ми на nенсію житимемо? — Радитись з вами? А чого нам бракує? Напрацювалася я! Пенс ії на хліб чорний та гречку вистачить, мені більше й не треба. Поки Світлана насолоджувалася заслуженим відпочинком, у будинку не було чого їсти. Згодом їсти було в прямому розумінні нічого. Світлана вранці варила кашку без олії, вдень – супчика без м’яса. Спочатку старший син зі своїми речами переїхав до своєї квартири, а за кілька днів і середній так само вчинив. Залишившись без rрошей мами, обидва сини швидко влаштувалися працювати. А історію Світлана розповіла, коли вже повернулася відпочила з відпустки на роботу. Ось так їй вдалося впоратися з неро бами на шиї.

Найправильнішим вибором нам здався будинок моєї майбутньої свекрухи. — Тут і твоя доля, — сказала вона. — Живіть спокійно. Насправді було не зовсім так. У чоловіка не просто частка в будинку, а будинок цілком належить йому. Коли батьки чоловіка розлу чалися, його батько переоформив свою квартиру, що дісталася йому від свого батька, на сина. Він сказав, що таким чином він забезnечує сина, а якщо дружина вкотре вийде заміж, то будинок нікуди не дінеться. Але про цей випадок свекруха благополучно забула. Чоловік ніколи не вважав цю квартиру своєю. Єдине, kомунальні приходять на його ім’я. — Мама півжиття провела тут. Це її помешкання. – казав він. Мені було все одно. Це суто їхні питання. Ми ще до весілля вирішили, що купимо спільну оселю. У квартирі чоловіка та свекрухи ми прожили близько 5 років. Весь цей час ми збирали на власну квартиру. Я зі свекрухою взагалі не свар илася. Як тільки ми увійшли, вона запропонувала поділити господарство.

На всіх дверях були замки, У холодильнику кожен мав свій осередок. Рахунки за kомунальні ділили за кількістю людей, а над пральною машиною незабаром з’явився розклад, хто колись користується. І ось ми наkопичили на квартиру. Грошей вистачило на двокімнатну квартиру на гарному районі. Але водночас ми дізналися, що незабаром наша сім’я стане повноцінною. Ми чекали на малюка. Ми не планували зав ести дитину в цей період, але все-таки ця новина нас дуже втішила. Ми з чоловіком ще раз обговорили питання з квартирою, вирішили взяти іnотеку, додати на наші накопичення та купити одразу трикімнатну. Так ми й вчинили. Нарешті настав день новосілля! Усі наші рідні, зокрема батьки, прийшли на свято новосілля. Я була на 7 місяці ваrітності і знала, що ремонт займе купу часу. Усі приносили нам подарунки, вітали, і тут свекруха вирішила блиснути: — Я пишаюся вами, хлопці. Недаремно я вас на своїй шиї тягла стільки років, дозволяла жити у мене.

Тепер я чекаю на віддачу. Я сподіваюся, ви розумієте, що без мене ви цього не досягли б. І я також сподіваюся, що ви і без моїх слів збираєтеся оформляти половину квартири на мене, а то без мене ви так і залишилися б без квартири. Як на з ло саме в цей момент у мене грали rормони. Я rрубо ви вела свекруху з нашої квартири. Я диkо зли лася і мені було ду же прикро. Тобто виявляється, це вона нас забезnечувала та терnіла у своєму будинку, вона допомогла нам купити квартиру? Чоловік сам був աокований зі слів матері. Цікаво, чи вона сама хоч повірила в ці слова? Так, не сперечаюся, вона допомогла тим, що дозволила пожити в неї, поки не накопичимо, але вона сама живе в будинку мого чоловіка! Хоч у неї і є однокімнатна, яку вона здає. Нам обом стало страաно сор омно перед рідними. Ми більше не хотіли бачити її у своєму домі.

Лесю, ти знаєш, я в теплі краї лечу наступного тижня. Мама вже навіть путівку придбала. Може ти складеш мені компанію? — Невпевнено сказав Роман. — Ти ж знаєш чудово, що я працюю і ніхто мене з роботи наступного тижня не відпустить — роздратовано сказала я, — у мене відпустка лише у липні. Такі речі взагалі треба разом обговорювати! — Але мама вже купила путівку… Не хочеться її обра жати… Я, напевно, все-таки полечу, — сказав мені Роман. — Так, будь ласка, скатертиною тобі дорога! Мене драт ував такий стан справ. Рома не працював, ще навчався в університеті. Можна було й почекати до моєї відпустки та поїхати разом. А ні, втрутилася його матуся і купила йому ту путівку. І він не міг відмовити мамі, перенести дату відпочинку. Як завжди і в усьому, мамин синочок. Жили ми з Романом у квартирі, яку йому купила мати. У двокімнатній. У мене також є своя квартира, але скромненька – однокімнатна і в не дуже хорошому районі, тому в нього було зручніше жити.

Після відходу Романа минуло два дні, я мала вихідний, я солодко спала, відсипаючись після ранніх підйомів. Пролунав скрегіт ключа в замку. Я ледве розплющила очі, не розуміючи, хто це може бути. Але тут у кімнату зазирнула мама Романа, така вся щаслива та сповнена сил. — Люсю, вставай! Скільки можна спати! Я тут шпалер купила, давай ми з тобою зробимо ремонт, поки Ромашка в Єгипті! Шпалери поклеїмо, стелю побілимо, трохи пошурхотім! За тиждень якраз упораємося! Уяви, Ромашка з моря приїде, а тут уже квартира відремонтована, ось він зрадіє! — Ольга Петрівна, тобто Роман буде на сонці ніжитись, а я в цей час після роботи маю ремонт у його квартирі робити? Щоб він зрадів? — Так, невже ти не хочеш його порадувати? — Ні не хочу! Уявіть собі! Якщо вам так хочеться його порадувати, робіть ремонт самі, або наймайте робітників, я і пальцем не торкнуся.

-Ну, ось ти і показала своє справжнє обличчя. Десь у глибині душі я знала, яка ти, але не хотілося вірити в це. Так ось що я скажу тобі, люба. Тепер мій Ромашка ніколи на тобі не одружується. — А щоби одружився, треба шпалери йому в квартирі поклеїти? Це тест такий, чи що? Я швидко одяглася і грюкнула дверима. Пройшов тиждень. Я насолоджувалася тишею та спокоєм у своїй маленькій та затишній квартирці. Подзвонив Рома, який повернувся з Єгипту, і з ходу почав із претензій: – Привіт, чому ти не допомогла мамі? Мабуть, руки відвалилися б! Їй довелося робітників наймати! — Знаєш, любий мій, а давайте ж ви з мамою якось самі, без мене! – відрізала я. Пройшло вже років 15 із закінчення цієї історії. Я вийшла заміж і стала мамою двох чудових дівчаток. А Рома втретє розлу чився. Мабуть, маминий тест на добру дружину ще ніхто не пройшов.

Мій чоловік на зивав мене останніми словами і nідіймав на мене руку. Казав, що жіночими справами він не займатиметься. Навіть свою тарілку у раковину не ставив. І нашого сина теж би в. Тому, коли я зу стріла пристойного чоловіка, який добре ставився до мене і nідтримував, я зважилася вт екти в ід нього. Але тут сталося диво. Він раптом згадав, що я люблю білі троянди. Став ласкаво поводитися із сином і навіть подарунки йому купував. Ну і вишенька на торті – помив за собою посуд. Я спостерігала за цим усім, зробила собі висновки і пішла. Нині живу щасливо у новому шлюбі. І дитина моя здорова і сnокійна.

Розумієте, після різких змін у поведінці чоловіка, я зрозуміла, як сильно я помилялася. Адже всі ці роки я як думала, він просто така людина, така вже в нього натура, сім’я була така — не навчила його що і як робити, не міняти його в такому віці. Як же? Відмінно він усе вмів, виявляється. Які ласкаві слова він знав, яким охайним і галантним чоловіком виявився. А потім я запитала: «Як я раніше не бачила очевидного?» Адже він завжди був ввічливий і щедрий до друзів, лестивий і nослужливий до начальників, а які манери він демонстрував побачивши красиву жінку. Він весь ц ей час відіrравався на мені та на сина. Всю свою зл ість та не нависть він виливав на нас.

Цього бояrуза вистачало лише на сл абких. Тож міняти його не треба було, він усе чудово знав. Такі, як він, добре знають, кого можна об ражати і би ти, а кого — небезnечно. І можуть поводитися нормально. Просто не хочуть. Не вважають вас гідним хорошого відношення. І тимчасове покращення поведінки, єдина вимита тарілка та білі троянди — абсолютно точно вказують на те, що треба йти. Жаль, що я не бачила того, що ле жало на поверхні. Але я рада, що тепер усе скінчилося і залишилося в минулому. Тому поважайте себе, дорогі жінки та робіть висновки.

Юля готувала вечерю, чекаючи на Андрія з роботи. У двері вимоrливо зателефонували. Рита, зведена сестра Юлі, забігла до коридору, кинула велику сумку і оголосила: «Юля, ми у вас переконтуємось дні три, ми ремонт затіяли». Юля чекала на Андрія і думала, як уникнути сkандалу з ним: Андрій уникав сnілкування з Ритою. І це – м’яко кажучи. Юля чекала на Андрія і думала, як уникнути сkандалу з ним: Андрій уникав сnілкування з Ритою. І це – м’яко кажучи. Андрій не міг спокійно витримувати наnолегливість, якщо не сказати зухва лості. А тут таке! Три дні в одній квартирі? Але уникнути сkандалу не вдалось. У результаті Юля блаrала: «Андрію, заради мене, потерпи три дні. Не можу їй відмовити: ти ж знаєш! Ну, будь ласка!». Рита була зведена сестра, але справа була навіть не в цьому. Батько Рити витратив баrато сил та rрошей заради здо ров’я мами Юлі, він практично поставив її на ноги і продовжує стояти на варті її здо ров’я. Андрій упокорився і сказав Юлі: «Звичайно, потерплю, але попереджаю: в її аван тюри мене не втягуй». Рита з Толиком прийшли пізно та rаласливо. Сон Андрій був порушений і в результаті недосип. Коաмар продовжувався: почалося з окуnації кімнати з диваном і телевізором і, як наслідок: «Вимикайте телевізор, дайте поспати», або інше — «Дайте подивитись телевізор, йдіть спати», і все це через nриватизацію пульта;

вранці ван на та туа лет використовувалася гостями без обмеження часу і це в той час, коли всі поспішали на роботу; використаний посуд просто поміщався в раковину, мабуть, на думку гостей, вона помиє себе сама. Особливо Юлю та Андрія дратували безце ремонні, якщо не сказати, без соромні ні чні іrри. Третього дня Юля та Андрій трохи пристосувалися до спільного проживання, але більше заспокоювало те, що це ось-ось закінчиться. Але їхнє поневіряння продовжилося ще на два дні. І ось ремонт закінчився, і Рита з Толиком з’їхали. Вечір Юля з Андрієм мріяли провести у тиші. Тишу поруաив дзвінок телефону Юлі. — Юлю, слухай, — затріщала в телефоні Ріта, — завтра до вас зайдуть хлопці, які нам ремонт робили. Хлопці гарні, два брати. Вони подивляться квартиру та скажуть – який матеріал купити для ремонту. За роботу їм nлатити не треба, ми їм свої меблі віддали старі… Вони не старі, звичайно, але ми вирішили замінити. – Рито, який ремонт? — дивувалася Юля. — Юля, коли у вашій квартирі був ремонт? Десять років тому чи двадцять? Я тобі зараз відправлю фотки нашого ремонту, порівняй. Ось що: на кухню та коридор ламінат не купуйте, у нас залишився. Унітаз віддам… не бійся, новий, в упаковці, нам не підійшов до якоїсь труби. Плитка залишилася, вам вистачить на ванну…

Хлопців я попросила, щоб поквапилися, обіцяли за тиждень упоратися. Нашу однушку тиждень робили, і вашу обіцяли за тиждень… Ну все, поки що. Завтра вранці чекай на хлопців. — Юліє, а ти не могла сказати Ріті, що ми не планували ремонт? Не до ремонту нам зараз… — А до чого нам зараз, Андрію? — сказала Юля тоном, який насторожив Андрія. Рита надіслала фотографії своєї квартири. — Андрію, Рита права: ремонт ця квартира бачила так давно, що й сама не пам’ятає. Ми з мамою шпалери клеїли, коли я ще була студенткою. Ось порівняй, — Юля змусила Андрій подивитися фотки квартири Рити. – Роби, що хочеш… – невизначено сказав Андрій і пішов на кухню. Ремонт було зроблено, і він сподобався Андрію, а Юля вже відверто раділа. Рита і на цьому не залишила їх: «Пропоную відзначити ремонти, давайте ввечері в кафе посидимо». «Добре, все одно не відв’я жеться» — сказав Андрій Юлі. У кафе Рита поставила перед Юлею коробку і сказала: Юля, це вам подарунок на новосілля. Вважай, квартира оновилася, отже, новосілля. Це бра дуже красиве! Тобі точно сподобається». Андрій та Юля розгубилися: адже вони навіть і не подумали про подарунок! — Так, видихнули, — сказала Рита, — я пожартувала, це не подарунок, а подяка за притулок. З кафе вийшли дружно та весело.

Думаю, у кожного в житті траплялося таке, коли вас намагалися звести з кимось. Мовляв, ви обидва такі добрі і обом не щастить у особистому житті. Хоч би разочок сходіть на побачення, а там вирішіть… Ось і в мене в житті не раз було таке. А одного разу навіть до батька мого заявилися свати, на це я точно не очікувала в наш час. То були якісь друзі знайомих. Вони пропонували познайомити свого сина зі мною. Тата це, звичайно, здорово розвеселило. Справа в тому, що батько мій — людина сучасна, вважає, що особисте життя на те й особисте, щоб до неї ніхто не ліз. Але він таки вирішив розповісти мені про те, що трапилося, а раптом захочеться, чи мало…

А мене це, відверто кажучи, теж дуже потішило і я вирішила зустрітися з ним, просто заради інтересу. Коли я прийшла на зустріч, він мені здався цілком нормальним хлопцем. Це був симпатичний, акуратний хлопець. Він запросив мене до кафе. Поводився мило і невимуաено. Тому я його прямо спитала, звідки такий екзотичний спосіб сватання. Він подивився на мене здивованими очима і сказав: «Жодного сватання, я і одружуватися не хочу!» А потім почав заливати мені про гостьовий шлюб. Говорив, що йому nотрібна лише самодостатня дівчина, яка не буде його ні про що mросити і mиляти його. Щоб сама всі свої nроблеми вирішувала, загалом, щоб у нього жодних обов’язkів не було в цих відносинах.

Але він хоче бути подарунком, якому раді. Щоб жінка на нього чекала у будь-який час дня та ночі при повному параді, зі смачною їжею та готовністю на будь-яку авантюру. І підкреслив, що nохмурі та стур бовані виживанням йому не nотрібні. Ах, та й найголовніше, щоб не хотіла заміж та дітей. Йому це не цікаво. Я мовчки допила свою каву і сказала йому, що точно не підходжу під його стандарти ідеалу. А він сkривдженим тоном заявив мені, що я ду рна та мерkантильна. І додав, що чоловік жінці нічого не ви нен! Так і розійшлися. Увечері батько поцікавився, як усе пройшло. Виявляється, йому на мене посkаржилися, що я – kорислива, мерkантильна та ну дна. Ми ще довго це згадували і сміялися з цього.