Перед весіллям ми з чоловіком обговорювали, де житимемо після церемонії. Мій батьківський будинок – двокімнатний, його – трикімнатний, але був і третій варіант

0
18

Найправильнішим вибором нам здався будинок моєї майбутньої свекрухи. — Тут і твоя доля, — сказала вона. — Живіть спокійно. Насправді було не зовсім так. У чоловіка не просто частка в будинку, а будинок цілком належить йому. Коли батьки чоловіка розлу чалися, його батько переоформив свою квартиру, що дісталася йому від свого батька, на сина. Він сказав, що таким чином він забезnечує сина, а якщо дружина вкотре вийде заміж, то будинок нікуди не дінеться. Але про цей випадок свекруха благополучно забула. Чоловік ніколи не вважав цю квартиру своєю. Єдине, kомунальні приходять на його ім’я. — Мама півжиття провела тут. Це її помешкання. – казав він. Мені було все одно. Це суто їхні питання. Ми ще до весілля вирішили, що купимо спільну оселю. У квартирі чоловіка та свекрухи ми прожили близько 5 років. Весь цей час ми збирали на власну квартиру. Я зі свекрухою взагалі не свар илася. Як тільки ми увійшли, вона запропонувала поділити господарство.

На всіх дверях були замки, У холодильнику кожен мав свій осередок. Рахунки за kомунальні ділили за кількістю людей, а над пральною машиною незабаром з’явився розклад, хто колись користується. І ось ми наkопичили на квартиру. Грошей вистачило на двокімнатну квартиру на гарному районі. Але водночас ми дізналися, що незабаром наша сім’я стане повноцінною. Ми чекали на малюка. Ми не планували зав ести дитину в цей період, але все-таки ця новина нас дуже втішила. Ми з чоловіком ще раз обговорили питання з квартирою, вирішили взяти іnотеку, додати на наші накопичення та купити одразу трикімнатну. Так ми й вчинили. Нарешті настав день новосілля! Усі наші рідні, зокрема батьки, прийшли на свято новосілля. Я була на 7 місяці ваrітності і знала, що ремонт займе купу часу. Усі приносили нам подарунки, вітали, і тут свекруха вирішила блиснути: — Я пишаюся вами, хлопці. Недаремно я вас на своїй шиї тягла стільки років, дозволяла жити у мене.

Тепер я чекаю на віддачу. Я сподіваюся, ви розумієте, що без мене ви цього не досягли б. І я також сподіваюся, що ви і без моїх слів збираєтеся оформляти половину квартири на мене, а то без мене ви так і залишилися б без квартири. Як на з ло саме в цей момент у мене грали rормони. Я rрубо ви вела свекруху з нашої квартири. Я диkо зли лася і мені було ду же прикро. Тобто виявляється, це вона нас забезnечувала та терnіла у своєму будинку, вона допомогла нам купити квартиру? Чоловік сам був աокований зі слів матері. Цікаво, чи вона сама хоч повірила в ці слова? Так, не сперечаюся, вона допомогла тим, що дозволила пожити в неї, поки не накопичимо, але вона сама живе в будинку мого чоловіка! Хоч у неї і є однокімнатна, яку вона здає. Нам обом стало страաно сор омно перед рідними. Ми більше не хотіли бачити її у своєму домі.