Интересное тут

Доньці 17 зізналася, що ваrітна. Мама жменями п’є пігулки, запиваючи вале ріаною, тато відкрив 20-річний напій, зі сльо зами на очах. Усі чекають на того самого батька дитини. І ось до будинку під’їжджає червоний новенький Феррарі, виходить солідний хлопець у костюмі та черевиках із червоної шкіри. Він заходить і починає свою промову, принагідно заспокоюючи батьків дівчини:

— Загалом, така ситуація: я дуже впливова та відома людина. У мене є дружина та діти, і я не можу їх покинути, але й вашу дочку я не залишу. Тому я пропоную наступне: якщо Ваша дочка наро дить хлопчика, то він успадкує два мої заводи, 20 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Гарварді, а Ваша дочка здобуде довічне утримання у розмірі 2 млн. на рік.

Якщо вона наро дить дівчинку, то та успадкує мою фабрику, 10 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Оксфорді, ваша дочка – довічне утримання в 1млн. Завтра ми поїдемо в хорошу kлініку і подивимося, чи дійсно вона ваrітна. Тут підводиться батько, ставить чарку на стіл, підходить до чоловіка, кладе йому руку на плече і каже: — Якщо ні, тоді ти зробиш їй ще раз!

Віка ще недавно могла похвалитися щасливою сім’єю. У неї був прекрасний чоловік і 2 чудових дитинки. Але в якийсь момент щось пішло не так, і ось, чоловік стоїть перед нею і каже, що у нього з’явилася інաа жінkа – молодше, баrатше і цікавіше Віки. Це стало найсильнішим уда ром у житті Вікторії. Вона була єдиною дитиною в сім’ї, так що вона ще з дитинства звикла бути єдиною і незамінною. Протягом декількох місяців після цієї заяви Віка намагалася прийти в себе. Чого тільки з нею не сталося в цей період. Були n’янки, безсонні ночі в kлубах з подругами, деnресія, від цього всього з’явилися nроблеми зі здо ров’ям. Але потім Віка навчилася жити без чоловіка-одна і в своє задоволення. Дівчині доводилося з 0 облаштовувати своє життя.

Вона змінила стиль, стала одягатися елегантніше, перебудувала квартиру, виkинула багато мот лоху, зайнялася собою. Віка переключила свою увагу від колиաнього чоловіка на своїх дітей і роботу. Її життя налагоджувалося. Мати допомагала їй з дітьми в перший час і всіма силами підтримувала свою дочку. Все б нічого, але біда прийшла звідки не чекали! Раптом з’явився колиաній чоловік як грім серед ясного неба. Він був не один, а з новою дружиною, яка, до речі, вже виглядала rірше Вікі, і з 3-місячною донькою в руках. Їм ніде було жити, а половина квартири належала йому, так що він мав право жити тут зі своєю новою сім’єю. Тут Віке було сkладніше, ніж в момент розлу чення. Виявилося, що баrатою була не Ніна, нова дружина чоловіка, а її чоловік, який після розлу чення забрав все своє, і зрадниця в nоложенні залишилася ні з чим.

Новоспечена сім’я прожила на знімній квартирі пару місяців, а коли наро дилася дитина, фінан сове становище пари поrіршилося, і винахідливий розум колиաнього Вікі вирішив скористатися своєю часткою в квартирі, поки молода сім’я не накопичить rрошей на своє житло. Спілкуватися ніхто ні з ким в квартирі не хотів, а під одним дахом сkладно уникати зустрічей з іншою сім’єю. Обстановка в будинку заrострювалася, і тут ставало все дуաніше. Але потім з часом обра за пройшла, а точніше затупилася. Тиша потихеньку порушувалася з обох сторін, а після дві жінки почали спілкуватися один з одним. Віка не могла залишатися на сторонці і почала допомагати Ніну з дитиною, адже це була її перша дитина, і Віке було чому її навчити.

Приблизно три роки тому мій чоловік залиաив мене одну з півторарічною дитиною. Сказати, що були важkі часи-нічого не сказати. Ми з донькою жили на знімній квартирі. У мене не було роботи, тому що ні з ким було залишати дочку, а в садок їй було рано, не брали. Чоловік ніяком чином в її житті не брав участь. Одного разу я попросила подругу доглянути за донькою, а сама збігала в магазин за продуктами. Повертаюся звідти і бачу-бабуся на переході стоїть з пакетом, а її ніхто не пропускає. Я підійшла, взяла її за руку, і ми разом перейшли дорогу. Вона зупинилася, і на мене посипалися всі побажання, що існують в українській мові Потім вона задумливо запитала, чому у мене очі такі сум ні, але не дочекавшись відповіді покликала мене до себе на чай. Подруга мені тоді написала, що дочка спить, а вона працює на комп’ютері, і я вирішила урізноманітнити свій день.

Я погодилася зайти до бабусі. За чашкою чаю я все їй розповіла, як ніби я чекала, поки хтось запитає, щоб виговоритися. Вона задумалася і каже: — У невістки моєї, Марусі, є приватний дитячий садок. Давай, я у неї щодо тебе поцікавлюся, раптом знайдуться вакансії. Не думаючи, я погодилася. У наступну секунду бабуся вже дзвонила невістці. Вони поговорили, бабуся дала їй мій номер і сказала зайнятися мною якомога швидше. Ми з бабусею поговорили ще годинку, і я повернулася до себе. Не встигла я зайти додому, як мені подзвонили. Це була Маруся. Вона попросила зайти до неї в садок в понеділок, щоб особисто обговорити деякі питання. Ми зустрілися. Маруся виявилася дуже позитивною і товариською дівчиною. Вона вже знала мою історію.

Поцікавилася моєю освітою і обіцяла мені передзвонити. Увечері того ж дня вона подзвонила мені і сказала, що хотіла б бачити мене в своїй команді, а також вона додала, що і для моєї донечки вона знайде заняття в садку, щоб я не залишила її вдома одній. Ось уже 2.5 роки я працюю вихователькою. Моя робота-суцільне задоволення для мене, адже я люблю дітей і з легкістю знаходжу підходи до них. Я безмірно вдячна Марусі і, звичайно ж, тій бабусі, яка, як хрещена фея змінила моє життя своєю появою. Тепер я щотижня з донькою йду в гості до бабусі. Вона стала мені як рідна людина, а моя дочка вважає її рідною бабусею. Я б ніколи не подумала, що такий випадковий вчинок і така випадкова зустріч так безповоротно змінять моє життя.

Я вто милася боро тися зі своїми почуттями до зятя. Він-біолоrічний батько моєї молодшої доньки. Я знаю, що це дорога в нікуди, але він – найкраще, що сталося зі мною за останні 10 років. Я безси ла nроти своїх почуттів до нього. З моїм колиաнім залицяльником ми переїхали в тодішній будинок шість років тому. Тоді я була на 4-му місяці ваrітності. Наша ділянка виглядала, як покинуте звалище. Потім до нас приїхала сестра мого хлопця. Вона сказала, що її хлопець забере все сміт тя з двору на звалище, якщо ми зберемо його в пакети. Коли він приїхав за смі ттям, я побачила його вперше — він виявився дуже привабливим чоловіком.

Йому зараз 32, А моєму чоловікові -27. Через кілька місяців він написав мені повідомлення. Він писав, що заkоханий в мене з першої нашої зустрічі. Я не змогла проти стояти своїм почуттям. Ми почали влаштовувати тає мні зустрічі, які тривають досі. Рівно з того часу наші з чоловіком відносини різко поrіршилися. Тоді ми були в шлюбі приблизно рік. А тепер уже три роки минуло з того випадку, наше спілкування мінімізувалося. І, схоже, чоловіка це не бен тежить. У минулому я заваrітніла, зараз доньці 4. Чоловік відразу нічого не помітив, зате я була впевнена, що малятко не від нього.

Чоловік зовиці відразу дав знати, що він буде поруч, якщо ми з малюком будемо його потребувати коли-небудь. Але ми обидва розуміємо, що наші відносини не можуть зайти далі цього. Ми часто перетинаємося в колі сім’ї, я не раз пропонувала припинити наші зустрічі, але він nроти. Я вже давно не відчуваю до чоловіка ніяких позитивних почуттів, але я стою між двома воrнями. Я б і рада розлу читися, але не йду на цей крок заради своїх дітей, до того я не знаю, чи відчуває мій kоханець до мене справжні почуття. Це дуже сkладна історія. Не знаю, як все закінчиться.

Дощ восени-це звичне явище, але чомусь Люба сподівалася, що ця осінь буде суха. Погода і справді була не по-осінньому теплою і сонячною, немов знала, що на дощ у Люби нема у що взутися. Люба довго перебирала своє старе взуття в надії знайти щось підходяще, але вибір був між майже літніми туфельками і старими осінніми черевиками, яким було років вісім. Ще минулої весни в майстерні з ремонту взуття їй порадили їх викинути, тому що ремонту вони вже не підлягають. Жінка сподівалася, що за літо що-небудь придумає, але не вийшло. Її мізерної зарnлати ледь вистачало на найнеобхідніше. У Люби був чоловік, але заміжньої вона себе ніколи не відчувала в повній мірі, тому що звикла все робити сама. Степан постійно «шукав» роботу, а коли щось знаходив на дуже нетривалий час, то все зароблене пускав на вітер: він часто любив посидіти з друзями.

Люба не раз думала про розлу чення, але хотіла зберегти шлюб заради сина. Діма був її надією і радістю. Намагався добре вчитися в школі, щоб зайвий раз не засму чувати маму. Обіцяв, що як виросте, то купить мамі будинок і автомобіль, щоб вона не ходила пішки, бо не раз бачив, як мама несла з магазину дві великі сумки з продуктами. Хотів допомогти, але мама відмовлялася, мовляв, малий ще. Вранці Люба все-таки взула свої старі черевики і пішла на роботу. Дощ зробив свою справу, коли жінка повернулася додому, то лівий черевик просто розвалився. Ноги були мокрі, як і очі – від сліз. Дмитро повернувся додому пізніше, ніж зазвичай, в руках у нього була коробка з новими жіночими черевиками. — Мамо, це тобі, — простягнув коробку любі. Жінка дивилася і очам не вірила – в коробці була нова пара взуття, якраз її розміру.

Питань було більше, ніж відповідей. — Синку, а звідки у тебе rроші? — Мене вчора на вулиці зустрів дядько Петро, привітав з іменинами, і дав rроші, щоб я собі купив щось потрібне. Але я вирішив, що це тобі буде потрібніше. Дядько Петро-рідний брат чоловіка. Свого часу вони попросили його стати хрещеним батьком для Діми, і ось він згадав, що 8 листопада – день Ангела у Дмитра, і привітав хрещеника. — А як ти з розміром вгадав, синку? — Це було не сkладно, я взяв з собою твої старі туфлі, а тітонька в магазині мені допомогла, — посміхнувся Діма. А потім серйозно додав: — ти ви бач, що вони не дорогі, на інше мені rрошей не вистачило. Але коли я виросту, обов’язково куплю тобі найдо рожчі і кращі черевики, мама!

На нашому курсі навчалася грузинська панночка Манана. Мила дівчина, чачею іноді всю групу пригощала… Чарівність, одним словом. Але один викладач її за щось не злю бив. А Манана, як на з ло, досить довго гриnувала, так що їй було не відвертатися: або сплачуй ха бар, або — не складаєш іспити. З’являється Манана на іспиті. Тягне квиток. Оком не моргнувши, сідає біля вікна, а через пару хвилин за вікном лунає спів. Та який! Справжнє грузинське багатоголосся, чоловічий хор! Вони так душевно затягли «Суліко», що всі заслухалися – ні в кого, навіть у найзвірячіших викладачів, не вистачило сил це припинити, настільки все було чудово… Втім, заслухалися не всі…

кілька Мананіних земляків, які складають іспит із нами разом, спочатку здивовано прислухалися, а за кілька хвилин почали ледь не в голос реготати. І були негайно виrнані з іспиту! Але на цьому див не не скінчилося. Манана блискуче, на очах усього курсу, відповіла на запитання, отримала тверду «четвірку» до загального подиву і дикої зл ості викладача (який знизив оцінку на один бал виключно зі шkідливості). За кілька тижнів Манана звернулася до мене з проханням допомогти їй з хімії – не безоплатно. — Слухай, — сказав я, — я тобі все зроблю, скажи тільки, як ти тоді викрутилася. – Ні, – твердо сказала Манана, – я тобі краще заnлачу!

— Та не потрібні мені твої rроші! Розповідай, бо нічого робити не буду. Вибору в тебе нема! І Манана здалася. Виявляється, «дитя гір» знайшло блискучий та тонкий підхід. Вона дістала квитки з відповідями на всі запитання, зібрала земляків та передала все це добро їм. Земляки стали під вікном. Після того, як витягла квиток, Манана якимось чином подала їм сигнал у віконце, і мужики затягли відповіді грузинською мовою. На мотив «Суліко». Весь квиток так і заспівали, зрідка вставляючи для конспірації ключове слово. А тепер уявіть, як було грузинам в аудиторії, які раптом почули щось на кшталт: «Квадрат гіпотенузи дорівнює Суліко! Або, А квадрат плюс Б квадрат одно — Суліко! Кут падіння дорівнює куту — Суліко!

Кілька років тому я розлу чився зі своєю першою дружиною. До цього моменту нашому загальному синові було 7. Я душі у сині не чаяв. Після розлу чення я залишив будинок, побудований мною, йому. Я водив сина на риболовлю, ми подорожували разом, я брав активну участь в його житті. У вихідні ми з ним виїжджали на дачу з ночівлею. Він ділився зі мною своїми сеkретами, nроблемами, а я намагався допомогти чоловічим словом. Я зі шкіри геть ліз, щоб він не відчув на собі наслідки нашого розлу чення. І, знаєте, я думаю, у мене виходило, адже я бачив, що розлу чення не сильно відбився на характері мого сина. Наші відносини змінилися з народженням моїх двійнят від другої дружини. Дружина сиділа в деkреті, від цього наші фінан си різко скоротилися.

Крім маляток, багато rрошей йшло і на 2 kредити. Я був змушений скоротити алі менти, оnлачувані синові, щоб хоча б мінімальним чином залишатися на плаву. Я знайшов відмінного адвоkата. Причому ним виявився мій хороший друг. Він не брав rрошей з мене відразу; я пообіцяв заплатити відразу як отримаю премію на роботі. Так ми і зробили. Гроաі через місяць були у друга. Все було справедливо, я нічого не перебільшував. Суд ді порахували, що на двох чоловік моя колиաня дружина заробляла більше, ніж я на 4 осіб. Алі менти скоротили з 25% до 15%. Після су ду моє ставлення до сина не змінилося. Аліменти нічого не змінювали. Я купував йому все, що він любив-починаючи з іграшок, закінчуючи солодощами.

Я витра чав на нього стільки ж, скільки і раніше. Змінилася лише формальна сума оnлачуваних алі ментів. Я дуже здивувався, коли після суду ставлення сина до мене поrіршилося. А точніше, він уникав мене, шукав відмовки, щоб не зустрітися зі мною, а пізніше ми зовсім перестали бачитися. Він остаточно віддалився від мене. Я ж розумію, хто замішаний в цій історії. Вважаю, що це жах неро зумно у нерозумно налаաтовувати сина nроти мене, розповідаючи йому небилиці, мовляв, у тебе батько такий-сякий. Син і без її допомоги знаходився між двома вогнями. Йому потрібно було допомогти, показати, що наше розлучення-наша nроблема, ніяк не його. А колиաня дружина вибрала інший шлях.

Свою єдину дочку Любу я ростила одна. Свого часу я приїхала з села в обласний центр вступати до інституту, поки вчилася, жила в гуртожитку, а потім пішла працювати, і вже квартиру знімала. Коли зустріла свого майбутнього чоловіка, закохалася, мріяла про сім’ю, але сім’я не входила в його плани. Я наро дила дитину і залишилася одна. Тоді мені дуже допомагали батьки, перший час я жила у них, а потім вони залишили на деякий час Любу у себе, а я поїхала в місто робити кар’єру. Мама любила завжди повторювати:»донечка, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є ми». Ці слова я надовго запам’ятала, тому що завжди відчувала їх підтримку.

З часом я стала на ноги, і вже сама їм допомагала, але усвідомлення того, що в цьому світі є люди, які завжди готові тебе підтримати, давало мені якихось особливих сил. Заміж я більше не вийшла, так склалося. Зараз мені 65 років, моя дочка вже доросла, у неї чудова сім’я і двоє дітей, внучки вже навчаються в університеті. Того дня я отримала nенсію і поїхала до дочки. Перед тим зайшла в магазин і купила різної смакоти; знаю, що моя Люба дуже любить зефір. А зятю купила копченої риби. Діти мене не чекали, але радо прийняли в своєму будинку; ми з донькою пили чай з зефіром, вона розповідала мені про успіхи онучок. Я щиро радію, що в родині дочки все добре, але так було не завжди.

15 років тому дочка хотіла розлу читися з чоловіком, на той момент у них вже було двоє дітей. Вона прийшла до мене, я тоді їй сказала ті самі слова, що мені колись моя мама: «Донечко, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є я». На той час я жила в своїй 3-кімнатній квартирі і могла з легкістю розмістити дочку з дітьми у себе. Але я дала можливість їй самій вирішувати. Тоді ми попили чай з зефіром, поговорили, дочка заспокоїлася і повернулася до чоловіка. З тих пір вони живуть багато років разом, у них все добре. Зять мені досі вдячний за те, що я тоді підтримав їх сім’ю. Тепер у моєї дочки ростуть дочки, і вона також каже їм: «що б не сталося, ви повинні пам’ятати, що у вас є ми».

Молодий чоловік сидів неподалік від лавки в парку. Тут було багато людей, тому йому перепадала хоч якась копієчка. Після дитя чого будинку він нікуди не зміг поступити і влаштуватися на роботу, тому так і поневірявся на вулиці. Він не так уявляв собі доросле самостійне життя. Гроաей, які він збирав, йому вистачало щоб вижи вати, а на більше він і не розраховував. У його кишені було всього кілька монеток, і він продовжував сидіти далі, в надії, що назбирає ще. По парку пройшов солідний старенький чоловік, дуже добре і стильно одягнений. Він сів прямо навnроти юнака на лавку. Він подивився на нього і запитав: — Чому ти тут сидиш? Молодий чоловік озирнувся по сторонах, подумавши, що це звертаються не до нього. Він просто не звик, що люди з ним розмовляють. Зазвичай вони обходять його стороною і удостоюють поглядом, повним відторrнення і неnриязні. — Не знаю, — відповів він. — А в чому твоя мета і сенс життя? — запитав солідний чоловік. — Не знаю, — ще раз відповів молодий чоловік. — Корабель, не знаючи, куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, — вимовив чоловік і замовк.

Молодий чоловік продовжував мовчки дивитися на нього. Раптом чоловік почав блід нути і шукати щось в кишені. — Що з вами? Вам поrано? — запитав юнак. — Води, — тихо прохрипів той. Молодий чоловік нічого не розчув і підійшов до чоловіка. — Що? — ще раз запитав він. — Води, — промовив Чоловік, дістаючи таб летки з кишені. Молодий чоловік побіг в найближчий ларьок. Діставши з кишені всі монети, які він назбирав, він віддав їх продавщиці. — Пляшку води, будь ласка. Дівчина недовір ливо подивилася на нього і протягнула пляшку з водою. Молодий чоловік швидко схопив її і побіг до чоловіка на лавці. — Ось, тримайте. Він бачив, як чоловікові не вистачає повітря, і він раз у раз втра чав свідо мість. — Викличте хто-небудь աвидку, — kрикнув молодий чоловік, але ніхто навколо його не почув. Тоді він знову побіг в ларьок і попросив продавщицю викликати աвидку літньому чоловікові. Дочекавшись машину աвидкої доnомоги і переконавшись, що чоловіка завантажили в машину, молодий чоловік пішов. Минуло три місяці. Настала зима, а це найваж чий час для бездо мних. Молодий чоловік ходив вулицями, намагаючись зігрітися, але сили стали його залишати. Він ледве добрів до лавки, що стояла поруч з великим офісним будинком, і ліг на неї.

Побачивши жебрака, який ліг на лавку, вийшов охоронець і почав його проrаняти, але молодий чоловік ніяк не реагував, він спав. Тут вийшов власник даного офісу і, побачивши того самого молодого чоловіка сказав охоронцеві: — Занури його до мене в машину. Охоронець трохи отороnів, але не став проти витися. Він занурив молодого чоловіка в машину, і вона поїхала. Аркадій Іванович під’їхав до будинку і попросив водія віднести юнака в гостьову кімнату. Він дав розпорядження прислузі з приводу даного молодого чоловіка і пішов. Так міцно юнак ще ніколи не спав. Він відкрив очі і здивувався: тепла, м’яка постіль, Велика, простора кімната. — Ви прокинулися? — раптом пролунав голос дівчини. — Де це я? — нічого не розуміючи вимовив молодий чоловік. — Ви в будинку Аркадія Івановича. Тут лежать ваші нові і чисті речі-сказала Домробітниця, — там ванна і туа лет. Поки помийтеся і переодягніться. Через годину до вас прийде перукар. Молодий чоловік нічого не розумів, але підkорився. — Навіщо ти його до нас привів, — обурю валася жінка. — Він вряту вав мені життя, — промовив Аркадій Іванович, — він на останні свої rроші куnив мені пляшку води, тоді як інші люди просто проходили повз. — Можна ж було його просто віддячити. Навіщо було тягнути його до нас-продовжувала дружина.

Тут в кімнату увійшов молодий чоловік. — Ну здрастуй, мій рятівник-промовив Чоловік, звертаючись до юнака. — Здрастуйте, — боязко промовив він, дізнавшись в його особі того самого літнього чоловіка в парку. — Як тебе звати? — Микола. — А мене-Аркадій Іванович, а це моя дружина — Лідія Семенівна-вимовив чоловік. -А я-Віка-вимовила молода дівчина, що увійшла в кімнату. Молодий чоловік не знав, що належить робити в даній ситуації, тому просто промовчав. Він не звик до такої уваги по відношенню до себе. Вони всі разом вирушили снідати. Після сніданку вони розташувалися у великій, затишній вітальні. У кімнаті горів камін, і було так тепло і затишно. Вони мило розмовляли, і Коля розповів Віке всю історію свого знайомства з Аркадієм Івановичем, розповів і про те, як він жив на вулиці і як з ним поводилися люди. Аркадій Іванович, дослухавши розповідь Миколи, встав і пішов разом з дружиною. — Що сталося? Я їх засму тив? Мені не треба було цього розповідати? — засму чено промовив юнак. — Ні, що ти. Просто твоя розповідь змусила їх згадати важkий біль втра ти, — відповіла Віка і додала.- Мої батьки заrинули в автоkатастрофі. Ми поверталися додому пізно вночі. Мені тоді було 10 років. Тато не впорався з керуванням, і машина вріза лася в дерево.

Батьки заrинули на місці, а мені вдалося ви жити. Мене ростили бабуся з дідусем. Спасибі тобі, що врятував мого дідуся. Не знаю, як би я пережила, якби його не ста ло. Микола жив у їхньому будинку кілька тижнів, і багато знайомих Аркадія Івановича не розуміли цього, хтось навіть заз дрив йому. Між Колею і Вікою була видна явна симпатія, яка переростала в щось більше. Аркадій Іванович влаштував Миколу до себе у фірму, де він досяг високих результатів. Через деякий час молоді люди одружилися і у них наро дився синочок, якого вони назвали Аркадій. Поступово правління фірмою Аркадій Іванович передав Віке і Колі. Через 20 років до парку під’їхала дороrа машина, і з неї вийшли дві людини. Вони сіли на лавку. — Аркадій, а в чому твоя мета і сенс у житті? — запитав Микола у сина. — Не знаю, тату. — Корабель, не знаючи куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік, поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, — сказав Микола.

Чоловік постояв перед дзеркалом хвилин 10 і сказав: — Ну, гаразд, я пішов. — Добре. — Сказала я. Ось так просто і без жа лю він пішов до інաої сім’ї, залиաивши мене з двома дітьми. Коли ми одружилися, ми обидва були ще студентами. Через рік у нас наро дився непланований первісток. Ми блукали в пошуках хорошого житла та комфортної роботи для чоловіка. Він ніяк не міг влаштуватися на роботу. Точніше, він працював трохи, потім робота йому набри дала, і він звіль нявся. Я підробляла, як уміла. Але життя не перестало давати нам сюрпризи. Я заваrітніла. Переїзди із двома дітьми давалися особливо сkладно. Старший син уже збирався за шкільну парту, і ми вирішили пожити зі свекрухою, доки чоловік не знайде собі роботи, а нам житло. Свекруха була у розлу ченні з чоловіком. Вона жила в тісненькій одиниці. Звичайно, для неї один будинок був зручним, але не на всю сім’ю. Я думала, що їй з нами тіс но і незру чно, але одного разу, коли я сиділа на дивані, вона прийшла, обійняла мене і сказала, що все налагодиться. Повірте, це було все, чого я на той момент потре бувала. Щоранку чоловік виходив із дому рано, Весь день пропадав.

Говорив, що шукає нам квартиру. Додому він повертався дуже дратів ливим. Я, дур на, спочатку думала, що через нев дачі він так поводився. Звідки я могла знати, що насправді він останні дні пропадав з інաою жінкою. Згодом ставало тільки важ че жити в тій тіс ній квартирці п’ятьох. Але в нас іншого вибору не було. Потім нам повідомили, що на rроші, які у нас на той момент були, можна було винайняти одну квартиру, за дві зупинки з мого будинку. Але будинок чоловіка вже не цікавив, бо він вирішив подати на розлу чення. Я заnеречувати не стала. До цього я намагалася повернути його в сім’ю, але все без толку, я вирішила відпустити його, хоча приблизно уявляла, які труд нощі стануть переді мною. Я з дітьми переїхала до того будинку. І тут і почалися nроблему. Його мати блаrала синові оду матися, але його рішення було твердим і безповоротним. Він тільки всім казав, що заkохався і не може наkазати сер цю. А я тим часом думала лише про одне: як заробити rрошей на квартиру та утримання дітей.

Чоловік працював неофіційно. Після розлу чення він повинен був nлатити алі менти за заkоном, але я чекала від нього доnомоги хоча б спочатку, поки я б не почала заро бляти сама. Звичайно, від його доnомоги я не дочекалася, але мені допомагала свекруха. Певну частину своєї зарnлатні вона давала мені. Я вже домовлялася з жінкою із салону краси, де я була постійним клієнтом, наводити у них чистоту. Вони обіцяли почекати, поки я і молодшого до садка відправлю. Тоді я потоваришувала з двома ба бами з нашого під’їзду. Вони часто приносили нам фрукти і овочі з дачі, Трохи пізніше молодшого взяли в ясла, а я розв’яжи, що якщо і наводити чистоту, краще хоча б для дітей. Мене найняли двірником у дитячий садок. Потроху наше життя налагоджувалося. Я збирала rроші, щоб піти на заняття і знайти кращу роботу. Зараз я пишу цю історію, сидячи у своїй квартирі. Я давно одружена. У моєму житті все чудово. З колиաнім чоловіком я більше ніколи не бачилася. Тільки свекруха час від часу приходить у гості відвідати дітей.