Интересное тут

Мій тато вийшов заміж вдруге; його нова обраниця не сподобалася мені практично відразу: було в ній щось відразливе, чи що. Вся скупа на емоції, і навіть татові рідко коли ласкаві слова говорила. Начебто, посміхнеться, чаєм напоїть, справами поцікавиться. Але все це якось награно… Я часто гостювала у них у дитинстві. Вихідні, канікули, відрядження у мами. Тато завжди працював, і ми доводилося весь час проводити з Танею. Вона намагалася ставитись до мене терпляче — наскільки це було взагалі можливо по відношенню до чужої дитини. Своїх дітей у них із татом не було. За застереженнями самої Тані було зрозуміло, що річ у ній. Я, напевно, була живим закидом у її жіночій неспроможності. Закінчивши школу, я почала бачитися з татом рідше. Проблема з канікулами з віком вирішилася сама собою. Він не наполягав на зустрічах, я не нав’язувалась. Ми могли по півроку не телефонувати. Але якщо справа доходила до спілкування, то тато хотів знати все про моє життя.

Років п’ять тому вони купили квартиру. Продали батькову стару, де колись жила я з мамою та татом, і взяли побільше квартиру. Таня мала свою квартиру, але її маніпуляції з квартирами вражали. Мама, дізнавшись про це, хмикнула: — Ну і правильно. Хату твого тата перевела у спільну власність, а сама при своїй залишилася. Далеко піде. Папи не ст ало майже рік тому. Про це я дізналася від Тані, яку закортіло зі мною серйозно поговорити. — Тут і гадати не треба: у спадок справа. Проситиме, щоб ти відмовлялася, і розповідати байки, що в тебе немає прав на батьківське майно, — сказала мама, коли я їй розповіла про дзвінок Тані. – Ти, головне, її не слухай. Ви з Ленею одружитися зібралися, вам зараз дуже потрібні гроші. Чи ви все життя у мене жити зібралися? Я не наважувалася на зустріч із Танею. Я навіть до нотаріуса йти не хотіла; здавалося, це не дуже правильно: вони з татом там жили, а я заявлюсь і почну щось ділити. Ми з нею за життя тата були не дуже раді суспільству один одного. А після того, що трапилося, як мені здавалося, і поготів ніякої радості не буде.

Тоді Таня підстерегла мене після роботи. Вибору не залишилося; я зателефонувала Леоніду і повідомила його про те, потім ми з нею пішли в кафе розмовляти її серйозну розмову. Вона ніби постаріла, хоча ми не бачилися місяців сім-вісім тому. Змарніла, погляд згас. Ми провели у кафе від сили півгодини і розійшлися. Додому я поверталась у роздумах. Домашні часи даремно не втрачали: обдзвонювали всіх підряд у пошуках грошей. Перед мамою лежав листочок із прізвищами та сумами, а Льоня розмовляв телефоном зі своїм дядьком, просячи у нього в борг. – А ми тут тобі гроші збираємо, – мама поставила мене перед фактом. — Дядько десять тисяч дасть, записуйте! — скомандував Льоня, закінчивши розмову. – Навіщо мені гроші? – На адво ката! — хором промовили мої найближчі люди. – Навіщо мені адв кат? — Раз Таня тебе вичепила, не полінувалася, то справа серйозна. Вчепиться, як кліщ, у квартиру.

Адв оката тобі треба, щоби все, що тобі за законом належить, до останнього сантиметра відвоювати! — Скасовуй все, не потрібен жодний адв окат, — зітхнула я і розповіла рідним про зустріч із Танею. Я очікувала почути від Тані все що завгодно, але не це: — Твій тато хотів, щоб ця квартира тобі залишилася. Оформити він нічого не встиг, так вийшло. Я хочу, щоб ми разом сходили до нотаріуса. Ти його єдина дочка. І я відмовлюся від своєї частки на твою користь. У кафе Таня мовчки ковтала сльози і не дивилася мені у вічі. Однією цією фразою вона сказала багато чого: як сильно вона любила тата, раз так легко готова відмовитися від кількох мільйонів тільки тому, що тато хотів залишити квартиру мені. І як вона шкодує, що вони не мали своїх дітей. — Ой, вона ще сто разів передумає! Ленечко, поїхали за грошима! — Не повірила мама, забрала Льоню, і вони поїхали. Гроші на адв оката, зайняті всім родичам і друзям, лежали в мами вдома кілька місяців, поки я не вступила в права спадщини. Тата друга дружина не обдурила.

Знаєте, тато завжди казав, що його перший шлюб був помилкою. І зараз я схильна з ним погодитись. Натомість він не помилився з вибором другої дружини. Таню я не кину. Навпаки, спробую налагодити з нею стосунки. Хоча вона і з’їхала до себе, ми все частіше спілкуємось. Може, коли в мене народиться дитина (не від Льоні, з н їм ми розлучилися, він був повністю на боці мами), вона зможе його прийняти, хоч би як онука коханого чоловіка? Несправедливо, що така порядна жінка ніколи не матиме рідних онуків і онучок. Правду кажуть: хочеш дізнатися про людину — поділи з нею спадщину. У мене було багато часу, щоб прийняти батькову другу дружину. Жаль, що я зважилася на це так пізно. Але краще пізно, ніж ніколи?

Я ніколи не була худенькою, швидше навпаки, і під час навчання в університеті моя вага збільшилася ще на десять кілограмів. Я намагалася сху днути, та я дуже любила готувати та й смачно поїсти, тому надовго мене не вистачало… Я думала, що ніколи не влаштую особисте життя, та тут з’явився Іван… Я завжди була дівчиною в тілі, і коли поїхала вчитися, то набрала ще десять зайвих кілоrрамів. Після навчання я залишилася працювати у місті, винаймала квартиру. Але я часто навідувалася до батьків. Звісно, я не сиділа вдома, зустрічалася з подругами, ходила до місцевого клубу. Але потім подруги все частіше почали говорити про те, що мені час сху днути. Чесно, я багато разів сідала на діє ту та намагалася займатися спортом. Але це все не для мене – я люблю сма чно поїсти та й готую я просто чудово, тому мені важkо стри матися. Та й м’ясо я люблю, тому сидіти на курці, гречці та овочах – це не для мене. Звичайно, я розумію, що зай ва вага мене не прикрашає. Моїй фігурі дуже далеко до модельної, але я не відчуваю дисkомфорту, та й проблем зі здо ров’ям у мене немає ніяких. Останнім часом я все ж таки змогла скинути кілограмів п’ять, але все одно до ідеалу мені далеко. Але тепер я майже не приїжджаю до рідного містечка.

І все через мої подруги. Вони часто почали перешіnтуватися у мене за спиною про мою зайву вагу. Та й просто в очі мені почали говорити, що така тов ста я нікому не nотрібна. Ще зі школи мої подруги часто зустрічалися з хлопцями, а я – ні. Зараз вони мали наречених і планували весілля. Адже я навіть одного залицяльника не мала. Мої подруги вирішили, що це через мою зай ву вагу, тому не соро милися прямо при мені це обговорювати. Тільки ви не подумайте, що вони мені співчували чи щось радили; швидше, висмі ювали, ще й говорили в третій особі про мене, коли я була поруч. Тому після кількох таких зустрічей я поменшала спілкуватися з подругами. Я приїжджала лише до батьків. Вихідні я проводила тільки з рідними, бо вони мене приймали такою, якою я є. Згодом дві мої подружки вийшли заміж, і вони не влаштовували пишних весіль, тільки розписалися та й усе на тому. Та й подружнє життя в них було таке ж сіре. Бачилися ми так само рідко, але вони весь час сkаржилися на неува жність чоловіків. Згодом я познайомилася з Іваном. Він дуже добре доглядав, тому, звичайно, я сходила з ним на кілька побачень. Іван був дуже уважним, завжди дарував мені квіти, запрошував до добрих ресторанів. Ми почали зустрічатись.

Через півроку я також отримала пропозицію руки та сер ця. Ми були у театрі.Іван домовився з трупою і просто під час вистави вийшов на сцену, зізнався мені в коханні та попросив бути його дружиною. Я погодилася. Ми почали жити разом та збирати на весілля. Ми думали влаштувати пишне гуляння, запросити всіх родичів та друзів. Незабаром ми мали потрібну су му, адже заробляли достатньо. Якось незадовго до весілля ми зайшли до батьків Івана. Я якраз збиралася купувати сукню, тому вирішила запитати поради у майбутньої свекрухи. Вона уважно мене оглянула і сказала, що білої весільної сукні такого розміру не знайдеться! Це мене дуже засму тило, але Іван сказав, що я в нього красуня, і він мені купить найкращу сукню! Так і сталося! Весілля ми пішли у кращому ресторані міста. Все проходило просто чудово! Але один випадок мене вибив із колії. Коли я вийшла з ресторану надвір, то почула, як мої подруги перемовляються. Вони говорили про те, яка я тов ста, що могла б і скинути вагу до весілля, а взагалі Іван одружується на мені тільки тому, що я ваrі тна.

Потім вони ще довго сміялися, я повернулася до ресторану, але не могла викинути з голови їх ніх слів! Я розповіла про все чоловікові, і він мене знову заспокоїв. Так я переконалася, що в мене справді найкращий чоловік у світі. Після весілля ми поїхали відпочивати, а коли повернулися додому, то чоловік не переставав дивувати мене сюрпризами та квітами! Я одружена вже три роки, і чоловік продовжує мене балувати і дивувати. На кожне свято я отримую красиві дорогі подарунки, а квіти бачу щомісяця, а не лише 8 березня. Подруги продовжують цьому дивуватися і відверто заз дрять мені. І скажіть тепер, навіщо відкладати життя потім? Чому ми обмежуємо себе? Не обов’язково худ нути, щоб одягнути гарне плаття. Не обов’язково мати гарну фігуру, щоб бути коханою та щасливою. Просто любите себе і ваше щастя вас обов’язково знайде!

Наші батьки залишили нам із сестрою квартиру – одну на двох. Ми мали на неї рівні права, тобто половина належала мені, а інша моєї сестрі. Ми довго думали, як нам вчинити. Я винаймав в орен ду квартиру, а сестра зі своїм хлопцем з Австрії жила разом з батьками в їхній квартирі. Її обранець приїхав у відрядження до Росії і зустрів мою сестру, у них почалися серйозні стосунки, і вони планували поїхати разом до нього на Батьківщину. І коли її хлопцеві настав час їхати, сестра почала вже серй озно думати, як вирішити питання з квартирою. І нарешті запропонувала мені два варіанти. Або спробувати продати її частку, але ми чудово розуміли, що покупців буде дуже сkладно знайти і так швидко цю справу не вдасться вирішити.

Або nродати квартиру цілком, а rроші поділити навпіл. Їй були потрібні ці кошти для життя в Австрії, щоб у неї була якась подушка безnеки, поки вона робитиме всі необхідні документи та влаштуватиметься на роботу. Я не хотів nродавати квартиру повністю, а для покупки другої половини у мене не вистачало пристойної су ми rрошей. Але сестра наполяrала, щоб nродати її, оскільки ці rроші їй потрібно були термі ново. Вона постійно посnішала мене з рішенням. Тому я вирішив спробувати взяти kредит у банkу і подивитися хто скільки може дати мені позику з друзів і родичів. Слава боrу, банk мені видав kредит, і друзі дуже підтримали з браlом. Таким чином я викупив частку сестри та тепер ця квартира повністю належить мені.

Проте зовсім недавно сестра повернулася з Австрії, оскільки сімейне життя в неї там не сkлалося, а залишитися вона не могла, оскільки rроші закінчилися. Вона просила мене пожити в цій квартирі якийсь час, але не знаю, що з цієї витівки вийде. Справа в тому, що я досі щомісяця розnлачуюся за квартиру, а сестра так леrковажно вчинила і спокійно продовжуватиме жити вже в моїй квартирі. Трохи несnраведливо виходить, але я думаю допомогти їй, бо їй зараз нікуди подітися, а ми з нею таки не чу жі люди. Але поговорити з нею все одно доведеться, але трохи згодом, коли дізнаюся, як у неї справи, і які у неї плани.

Вже був вечір. Зять привів додому свою тещу. Поставив дві її сумки на підлогу в коридорі, і вона пішла до Світлани. Коли жінка побачила свою маму, її розчаруванню не було меж. — І що тепер, я за тобою все життя доглядати повинна? Ти ж потім в своє село повертатися не захочеш … Не так давно я дізналася історію своєї давньої знайомої, яка некрасиво поставилася до долі своєї літньої мами. Це радісно, що закінчилося все добре, і про тещу подбав зять, який розмістив її в платну хорошу клініку.Але ж тоді Світлана абсолютно нічого не знала про те, що трапилося, a дізналася тільки після того, як маму виписали з клiніки. Чоловік Світлани привіз тещу додому і повідомив своїй дружині:

— Твоя мама тепер здорова, все необхідне я їй купив, але потрібно, щоб вона була трошки під якимось наглядом.Тому вона деякий час поживе разом з нами. Ти ж не проти?Звичайно, було б логічніше, якби саме таке питання задавала своєму чоловікові сама Світлана. Адже це ж її рідна мама.Але замість того, щоб подякувати чоловіка за турботу про маму, жінка влаштувала дивну і не зовсім незрозумілу сцену:- Мама, я тільки в столицю з твого поселення переїхала, своє життя, почав влаштовувати, так ти тут як тут! Ще й в одному будинку зі мною жити хочеш тут! І що тепер, я за тобою все життя доглядати повинна, ти ж потім в своє село повертатися не захочеш? Мама пенсійного віку звичайно розхвилювалася після таких слів дочки, але більше всіх був здивований чоловік Світлани.

Нарешті, дружина розкрила перед ним свою справжню сутність, показала справжнє обличчя. Не такий він знав цю дівчину, коли робив їй пропозицію.Теща, хвилюючись, почала збирати свої речі, щоб поїхати додому, a сама Світлана, ображено грюкнувши дверима, пішла до подруги.Повернувшись пізно ввечері додому, Світлана виявила зібрані валізи і квиток на поїзд. Не розуміючи, що відбувається, вона запитала y чоловіка: — А що, моя мама ще не поїхала від нас? Або ти кудись зібрався?- Ні, дорога, це твої речі і твій квиток. Мабуть, нам варто пожити окремо. Я давно хотів дитину, але сьогодні зрозумів, що не готовий до того, що y моїх дітей буде така мати. Подумай про свій вчинок. Поживи поки в селі в маминій хаті, a вона зі мною поки залишиться, якщо щось до тебе дійде, то приїжджай назад, — повідомив їй про своє рішення чоловік.Світлана і подумати не могла, що чоловік прийме саме таке рішення …

Анна Петрівна відчувала себе дуже самотньою. Сьогодні у неї ювілей — 75 років, але замість того, щоб святкувати його в колі рідних, вона сидить в лікарняному сквері на лавочці і плаче. Ні син, ні дочка так і не привітали мати. Хоча б сусідка з палати не забула і навіть подарувала їй хустку, і медсестра пригостила яблуками в честь дня народження. Анна Петрівна була в хорошому пансіонаті, проте персонал там був абсолютно байдужий до неї. А привіз її сюди син. Жила вона в своїй квартирі, коли син попросив переписати житло на нього; він говорив, що нічого насправді не зміниться, вона буде і далі там жити.

Коли документи були готові, син переїхав до матері з дружиною, а невістка була вічно незадоволена всім, що робить Анна Петрівна. Син заступався за матір, а потім став абсолютно байдужим до цих сутичок. Потім Анна Петрівна почала помічати, як син з невісткою часто перешіптуються. Згодом їй сказали, щоб вона збирала речі в пансіонат — підлікувати здоров’я, відпочити. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала: — У богадільню мене здаєш, синку? Син сказав, що це всього лише на місяць, але згодом він так і не приїхав.

Минуло вже цілих два роки-ні син, ні дочка так і не відвідали мати. А найгірше те, що заради такого сина вона образила свою дочку. Анна сама з села, вийшла заміж там за Петра, жили бідно, але продовольство мали з городу. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в місті добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають. Петро тоді умовив дружину; продали будинок, купили квартиру і старий Запорожець. Чоловік помер під час ДТП, і Анна залишилася одна з двома маленькими дітьми на руках. Працювала і в день, і в ночі — мила підлогу, прибирала, щоб відкласти копійку. Думала, поставить дітей на ноги, а там вже вони їй будуть допомагати. Але все сталося зовсім не так.

Син матері спокою не давав, то борги за нього віддати, то ще щось. А дочка Дарина вийшла заміж і сама з чоловіком намагалася накопичити на власне житло. Тоді мати всі гроші віддавала синові, доньці взагалі не допомагала, і через це Дарина часто конфліктувала, мовляв, не даєш мені, що не давай і йому, відкладай на старість. Згодом синові поставили діагноз, на лікування якого потрібні були кошти. У цей момент дочка вже назбирала потрібну суму для житла, але просила трохи докласти. Анна не знала, що робити: хвороба у сина була не страшною, але все-таки здоров’я важливіше, і віддала гроші йому.

Дочка тоді образилася, але нічого не сказала, взяла з чоловіком кредит. Згодом син теж одружився і вирішив купити житло. Дарина дізналася про це і сказала, що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася. І ось уже двадцять років вони не спілкуються. Якби можна було повернути час назад, вона б все одно давала обом, навчила б сина самостійності; так соромно перед дочкою, адже просто видала її заміж, і повністю стала займатися сином. Думала вона про це, а тут раптом чує: » Мама! » Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Дарина.

У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її. — Ох, як я довго тебе шукала, брат довго не зізнавався, але я пригрозила тим, що подам до суду на квартиру, і він розколовся. З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі. Довго розмовляли. А на той час у Ганни Петрівни вже двоє онуків було, і вона з вдячністю допомагає тепер доньці. Живуть всі дружно в трикімнатній квартирі, чоловік Дарини не проти. Вони з дружиною цілими днями на роботі, так і вдома дітям не так нудно. Анна Петрівна тепер дякує за кожен день в родині, де вона відчуває, що комусь потрібна, а дні пансіонату забула, як страшний сон.

Не було б щастя, якби біда не допомогла. Надія в цьому переконалася на власному прикладі, тому що витримала в життя зраду від найближчих людей.Вона не любила згадувати день свого дитинства, коли згоріла їх хата. Мама тоді світанком пішла на ферму, батько — в своїх справах, а вона, 9-річна дівчинка, ще солодко спала, обнявши улюблену ляльку.У дворі було багато людей, які намагалися загасити пожежу. Надя відкрила очі в лікарні. «А де мама, татко?» — питанням на питання відповіла Надя. Сльози наповнили батькові очі: «Відтепер мама допомагатиме нам з неба», — сказав він сумно.Все село, колеги з будівельної бригади, де працював батько Тарас, перейнялися їхньою бідою: зібрали гроші, допомогли відновити житло. І особливо батько був вдячний сусідові Антону, який врятував Надю. А ще позичив йому чималу суму і запропонував пожити з дочкою у них.До року на їхньому дворі вже красувався гарненький будиночок, обрамлений молодими саджанцями. Надійка раділа, що батько подбав і про окрему кімнату для неї, яку добре облаштував. Радість дочки передавалася Тарасу, який ніяк не міг оговтатися від всього того, що сталося. Не раз думав: краще б не Юля, дружина, а він … Знав: тепер повинен бути доньці і за маму, і за батька.

Вірив: все ще буде у них добре. Єдине, про що ні хвилину не забував — борг, який зайняв у Антона. Але сусід не квапив його: «Повернеш, коли зможеш.Ніхто ж не застрахований від такого ».Якось на роботі Тарасу чомусь стало погано. З тих пір Надійка подорослішала. Тепер вже вона носила передачі в лікарню. Навчалася варити, прати, прибирати.Згодом батько став робити перші кроки, зайнявся ремонтом взуття на замовлення. Надійка ж виросла справжньою красунею. Щоб не залишати наодинці батька, поступила на заочне відділення в педагогічний.Якось зайшов до них Антон. Дивним поглядом обвів Надю. Присів біля Тараса. «Ви тут поговоріть з татом. А я піду в садок, нарву вишень на вареники», — сказала дівчина. » Вона у тебе і сама, як вишенька «, — несподівано мовив Антон.Тарас важко зітхнув. «Розумію, що ні про дочку моєї ти прийшов поговорити, Антон, а про борг. Почекай ще трохи, якщо можеш. Бачиш, як доля мене б’є. Те, що назбирав, пішло мені і Наді на лікування », — став він оправдоваться .»Даремно так думаєш, Тарас. Саме про Надійку я і хочу поговорити з тобою. Та сума, яку ти позичив, тепер уже не має ніякої цінності. А щоб були ми в розрахунку — віддай за Андрія, мого сина, свою Надійку », — сказав серйозно.

Тарас якось не відразу зрозумів, що таке говорить сусід, а потім аж стрепенувся: «ти що, пропонуєш продати дочку?» «Чому продати? Андрій — тямущий, роботящий, і до Надійку небайдужий. Лише несміливий. Так чому б нам не приєднатися? А то, що на 13 років старше Наді, то, може, й на краще? Знаю, є у неї хлопець. бачив, як проводжав її додому, але то можна поправити. Словом, думай, Тарас », — сказав і закрив за собою двері.Тарас ніяк не наважувався розповісти Наді про цю розмову. Так вона і сама помітила, як після відвідування сусіда батько посмутнів. Чи не витримала: «Що трапилося, тато? Скажи, я зрозумію ».Надія слухала батька і не могла повірити, що через гроші він готовий віддати її за нелюба. Всі ці роки батько і словом не обмовився про той злощасний борг. Бідний татко! Скільки довелося йому пережити! Значить, від її вирішення залежить його спокій? Тільки як пережити розлуку з коханим Ігорем? Вона зроду не уявляє без нього!Здається, все село вийшли подивитися, як Андрій з Надею йшли до церкви вінчатися. Ніхто не міг зрозуміти, чому її наречений — Андрій, а не Ігор. Надія намагалася не думати про це, відганяла сумні думки, переконуючи себе, що сталося так, як мало статися

Андрій був турботливим і ніжним чоловіком для Наді і добрим зятем для Тараса. Його працьовиті і спритні руки помітно змінили їхнє обійстя, воно стало ще затишніше і красивіше. Здається, що і Тарас немов помолодів, з тих пір як Андрій у них оселився. Високий, кароокий — він був гарною парою для Надійки.На вигляд і не скажеш, що така різниця між ними в роках. Надія намагалася бути веселою, увійшла в роль молодої господині, і ніхто і не здогадувався, що про Ігоря вона не переставала думати. Дуже по ньому нудьгувала. Правда, гріх їй скаржитися: Андрій добре до неї ставиться, виконує будь-які забаганки. Але якийсь він аж надто стриманий. Не вміє говорити таких ніжних і красивих слів, які чула від Ігоря. І хіба вона винна, що серце рветься до нього?Якось, повертаючись зі школи, де працювала вчителькою молодших класів, зустрілася з давньою подругою Олесею. «Давно не бачилися, Надійка. Як Андрій? Не вірю, що любиш його, подруга. Так і Ігор каже», — щебетала Олеся. «Як він? Або ще любить мене? » Олеся прострелила Надю чорними вуглинками очей. Людське посміхнулася.» Звичайно, ще й як любить! А ти не муч себе, рідненька. Хочеш, організую вам зустріч? »

Олесина хата і прихистила їх. Андрію Надя пояснювала, що, мовляв, залишається після уроків з учнями для додаткових занять. Чоловік вірив, розумів. І розігрівав обід втомленою дружині.» Нам треба поговорити, Надійка «, — сказав він одного разу ввечері насторожено. Вона злякалася: невже він знає про Ігоря. Невже Олеся зрадила її?»Ти знаєш, як я люблю тебе. І хочу, щоб ти подарувала мені сина. Тоді у нас буде справжня сім’я », — Андрій легенько обійняв дружину за плечі. Надя полегшено зітхнула: » означає, не знає », — подумала і сказала: «Ще трохи почекаємо, Андрюша. Я недавно на роботу вийшла. Копієчку треба заробити ».»Гроші-то пусте. Для цього у тебе є я. А чекати? Ти, напевно, забула, скільки мені років », — сказав Андрій.Незабаром Надя і справді відчула зміни в своєму організмі. Знала напевно: дитина, якого чекає, не від Андрія. Рой думок заповнив голову: сказати неправду Андрію, що дитина від нього, або зізнатися Ігорю — батькові малюка? Вирішила порадитися з Олесею.»Шила в мішку не сховаєш. Краще обом сказати правду», — запевнила Олеся. Але Надія зловила себе на думці, що, люблячи Ігоря, чомусь не хоче втрачати чоловіка. Андрій по-справжньому її любить, господар хороший. Але слова Олесі не давали їй спокою: очевидно, подруга права.

Надя ніколи не забуде очі Андрія, коли повідомила йому, що чекає дитину від Ігоря. Він у відповідь нічого не сказав, лише відчайдушно складав свої речі …Всю ніч Надія не спала: «Господи, що ж я наробила! »І тільки думка про те, що завтра повернеться з відрядження Ігор і вона порадує його гарною новиною, трохи обнадіювало .Однак Ігор не з особливою радістю прийняв таку звістку: » Хай би Андрій думав, що це — його дитя, я не можу одружитися з тобою, Надя. Скажу чесно: не в відрядження їздив я, а в сусідній район до іншої жінки. Скоро одружимося з Наталею. Вона також чекає від мене дитину «, — сказав він на одній ноті.Надя стояла, як навісна, і не могла оговтатися від почутого. Невже ці слова вона чує від чоловіка, який ще недавно присягався їй у вічній любові? Невже це та людина, яким вона снилася, дихала, жила?»Погано робила ти, дочка. Так що поробиш — вигодуємо, виховаємо дитя. Не плач, тому що тим тільки шкодиш дитині» — втішав надію батько, якому в хвилини відчаю не хотілося жити.Важко було, але коли Надія вперше побачила синочка, зрозуміла: тепер їй є для кого жити, а люди поговорять і перестануть, як тільки свіжу новину почують.

Завтра їх з сином повинні її виписувати. Надія хвилювалася: разом з нею виписують ще двох жінок, за якими приїдуть чоловіки. А за нею з сином — батько. Уявляє, як буде прикро татові.»Збирайся, красуня. Чоловік вже чекає на тебе з сином », — розбурхала її сумні думки медсестра. — » Гарний все-таки, солідний …»Надія заціпеніла: » Чоловік? Який чоловік? Мабуть, помилилася жінка ».На вулиці запашним ароматом дихав квітучий травень. На ступенях лікарні стояв святково одягнений Андрій з букетом тюльпанів. Такий рідний … «Це — ти?» — запитала збентежена Надія. Андрій на мить почервонів. А потім обережно взяв з рук медсестри білосніжний згорток, перев’язаний блакитним бантом. «Сідаємо в машину, Надійка. Син вже дуже додому хоче», — сказав, посміхаючись. Незадовго у малого Андрійка з’явиться сестричка Юленька. Надія — щаслива, тому що любить свого чоловіка і впевнена, що він теж любить її по-справжньому, хоча ніколи і не говорив їй високих і красивих слів … справжня любов любить тишу

Син заїхав через три дня ввечері всього на хвилинку. І навіть привіз торт. Не заходив, простягнув торт мамі: «Це тобі!». Мама теж дала синові подарунок. І він навіть ахнув! Це був дуже дорогий айфон майже останньої моделі, він коштував купу грошей, страшенно багато! Мама збирала рік. Вона працювала і ще підробляла . Собі нічого не купувала, економила на всьому, і ось — купила синові подарунок. і простягнула елегантну коробочку з айфоном … Жінка дуже сумувала за сином. Ні, син був живий-здоровий, все у нього було благополучно. Він просто багато працював, у нього була молода дружина, та й нудно з мамою розмовляти. Є дружина, є друзі, є колеги.Син любив маму, але часу не було їй зателефонувати. Буває таке, нічого страшного. І мати теж не нав’язувалася — навіщо лізти, якщо у дитини все добре?Але вона нудьгувала і нудьгувала. Працювала медсестрою, допомагала лікувати дітлахів.

Дуже дітей любила. Увечері приходила додому і іноді розглядала фотографії сина Ігорка. Розмовляла з ним тихенько — така материнська примха. Молилася за нього. І перечитувала повідомлення від сина — їх небагато було. З Днем матері привітання і з Днем народження. І картинки до Нового року і до Різдва — в старенькому телефоні.»Дорога мамочко, бажаю щастя і здоров’я, довгих років життя!», — ось такі повідомлення. І одного разу мама все-таки зателефонувала синові. Вибачилася, що турбує. І попросила його заїхати за подарунком — вона йому купила подарунок. Син говорив; мовляв, навіщо, мама? У мене все є! Я і так збирався до тебе заїхати, але часу все немає. Добре, я заїду, звичайно, але не за подарунком, просто побачити тебе! «Це був добрий, по суті, син. Він заїхав через три дня ввечері на хвилинку. І навіть привіз торт. Не заходив, простягнув торт мамі: «Це тобі!»Мама теж дала синові подарунок.

І він навіть а хнув Це був дуже дорогий айфон майже останньої моделі, він коштував купу грошей, страшенно багато! Це мама збирала рік. Вона працювала і ще підробляла. Собі нічого не купувала, економила на всьому, і ось — купила синові подарунок. І простягнула елегантну коробочку з айфоном. І радісно так посміхнулася, — вона дуже зраділа, що Ігорьок зайшов нарешті. Обняла його, поцілувала і простягнула подарунок.А потім сказала тихо у відповідь на гучні і здивовані слова сина: «Це для тебе, Ігор. Я, знаєш, трохи захворіла і скоро мене покладуть в стаціонар. Ти мені іноді дзвони, добре? А не зможеш подзвонити — напиши. А не зможеш написати — прийшли картинку, добре? Так якщо навіть і не пришлеш — нічого. Я подумала, що телефон завжди у тебе в руках, ось ти візьмеш телефон, — і про мене згадаєш. І цього буде досить.

Я просто буду знати, що ти про мене згадуєш! »Через тиждень мами не стало. А у сина залишився цей дорогущий телефон майже останньої моделі, і він плаче, коли бере його в руки. Кожен раз плаче. Тому що рідко дзвонив. Рідко писав. І все думав, що ще є купа часу для того, щоб побути разом. Що завжди ж можна набрати «мама» і почути рідний тихий голос. Просто потрібно знайти в контактах — і мама відповість! Ще багато часу для розмов і для повідомлень Не так вже й його багато. І якщо людина не дзвонить, не лізе, не пише, нічим не обтяжує, а ми забуваємо йомузателефонувати або зайти, — це не означає, що людина буде завжди на зв’язку. Завжди в контактах. Настане день, коли нам можуть сказати: » Поза зоною «. Навіть якщо у нас найдорожчий і найсучасніший телефон

Не так давно в одному невеликому селі в Сполученому Королівстві відбулося весілля. Здавалося б, нічого особливого, адже кожен день хтось десь одружується. Але саме цей шлюб користувачі стали активно обговорювати в мережі. Причина тому — порушення традицій з боку нареченої. Дівчина звернулася з промовою до своєї свекрухи, яка, на її думку, вічно псувала їй життя. Підсумком став повний розрив відносин між новоствореною сім’єю і сім’єю нареченого. Неймовірно, але факт: практично всі користувачі, які прочитали про цю історію, підтримали наречену. Все тому, що її ситуація нагадала їм їх самих. Діло було так. У невеликому селі на півночі Англії планувалося весілля. Само собою, його збиралася відвідати і мама нареченого, яка, за чутками, була дещо своєрідною жінкою. Інші ж прямо називали її божевільною. Все тому, що жінка намагалася контролювати свого сина у всьому, в кожній дії, і так все життя.

Незважаючи на такий тоталітаризм, чоловік зміг вирости справжнім чоловіком з сильним характером. Він закохався в дівчину, на якій пізніше зібрався одружуватися. Мама багато разів намагалася посварити закоханих, але марно. І ось настав день весілля. Звичайно, дивна матуся приїхала до церкви. Вона була в чорній сукні, як на похоронах, постійно плакала і говорила всім, що сьогодні найгірший день її життя, намагаючись при цьому робити це голосніше. Незважаючи на цей спектакль, молодята веселилися, як ні в чому не бувало, намагалися не звертати уваги на ці витівки і фотографуватися так, щоб мама не потрапляла в кадр. І тут несподівано, в обхід традицій, мову взяла наречена. Вона вирішила підняти келих за свекруху. Мова дівчини була полум’яною і щирою. Вона заявила, що за чотири роки знайомства з жінкою та всіма силами намагалася перетворити її життя на пекло.

Вона постійно ображала її, одного разу навіть підняв на неї руку, намагалася посварити її з коханим, робила все, щоб вони розлучилися, хотіла зірвати їм весілля, намагалася підставити дівчину на роботі і ще багато-багато іншого. Наречена заявила, що щиро ненавидить свекруху і сподівається ніколи більше її не бачити. Також вона не має наміру знайомити своїх майбутніх дітей з бабусею. Крім усього іншого, молодята оголосили про те, що змінюють адреси і номери телефонів, щоб мати нареченого більше ніколи не змогла їх знайти. Все це не через жорстокість або шкідливості, а виключно завдяки неадекватній поведінці самої свекрухи. Після цієї промови жінка розридалася і покинула весілля. Наречена ж вибачилася перед гостями, заявивши, що мовчати вона більше не могла. Слід зазначити, що користувачі соціальних мереж в більшості своїй підтримали дівчину, заявивши, що вона вчинила правильно. А що думаєте ви?

Ми з чоловіком одружені вже шістнадцять років. Ми досі чудово розуміємо одне одного і навіть практично не свари мося. У нас ростуть двоє чудових діток: дочка та син. Дівчинці нашій дванадцять років, а синові лише п’ять. А живемо ми у трикімнатній квартирі, яка мені дісталася від бабусі. Настав день мого народження. То була ювілейна дата – тридцять п’ять років. Вирішили відзначати на природі. Ми зробили всі необхідні приготування для пікніка та поїхали до річки. Коли ми приїхали на місце, мій чоловік дістав величезний пакет з машини і вручив його мені. Я була дуже заінтригована і поспішила його відчиняти. Але була дуже роз чарована, коли побачила, що там просто якийсь набір рушників.

Зрозуміло, я не подала вигляду, але засму тилася. Я обійняла його і подякувала. Адже чоловіки часто не вгадують із подарунком, він точно не хотів мене обра зити. Ми чудово провели час і вирушили додому. А за місяць був день народження моєї свекрухи. Його вона захотіла відзначити сkромно, у родинному колі. Я залишила вибір подарунка дружині, так цього року нічого цікавого не змогла придумати для неї. І ввечері, коли стіл був накритий, і ми чекали на повернення мого чоловіка з роботи, він прийшов і відразу ж вручив подарунок мамі. То був якийсь конверт. Свекруха його розкрила, і там виявилася путівка на море.А потім я дізналася у чоловіка, що вона обійшлася йому — сорок ти сяч руб лів.

Цього разу я дуже засму тилася і навіть образи лася на чоловіка. Це мені здалося вкрай несnраведливим. Потім я вирішила не поводитися, як маленька дитина, а обіграти це цікавим чином, і заразом nровчити чоловіка. Я запропонувала свекрусі разом полетіти на відпочинок. Вона із задоволенням погодилася, бо одній їхати їй було б ну дно. У мене молода, сучасна свекруха, тож мені з нею легко та цікаво. Ми зі свекрухою полетіли на відпочинок, а чоловіка залишили вдома разом із дітьми. Таким чином, я самостійно зробила собі чудовий подарунок, на який заслуговувала.

Олені було вже тридцять дев’ять років і заміжня вона ніколи не була. Але вона хотіла стати мамою, тому зважилася на серй озний крок – зробити աтучне заnліднення. Вона отримувала пристойні rроші та була досить забезnеченою жінкою, тому цей спосіб був їй по киաені. До того ж, їй це дозволяло здо ров’я. І все вийшло з першого разу. Ваrітність протікала непоrано, але Олена все одно дуже хвилю валася. Її не залишав стр ах, що сама вона не зможе наро дити. І тому наnолягла, щоб їй зробили kесарів роз тин. У призначений день на світ з’яви лося її маленьке диво. Наро дилася дівчинка, яка була схожа на свою матір, як дві краплі води. Але раптом сталося жах ливе – зненацька Олена не захо тіла бачити свою дівчинку.

Вона не була схожа сама на себе та влаштовувала істериkи. — Заберіть її від мене. Будь ласkа, залиште мене одну. Ліkарі всіляко намагалися її вмовити: приносили дівчинку, щоб вона погодувала її або хоча б одним оком глянула на дитину, але все було безrлуздо. У результаті вона не пом’якшала і наполягла на своєму. Написала від мову від малечі. Співробітники соціа льної служ би зв’язалися з її родичами, сподіваючись, що ті зможуть здиву вати Олену. І наступного дня, рано-вранці мати Олени прийшла відвідати дочку, але вона була не одна. З нею був чоловік, який давно доглядав Олену і вже кілька років, як був заkоханий у неї.

Він нічого не знав про її ваrітність. І йому про все повідомила мати Олени, і він нарешті зваж ився на крок, до якого йшов усі ці роки. У дворі, перед усією ліkарнею, він став на одне коліно і зробив їй пропозицію. — Олено, ти вийдеш за мене заміж? Я дуже люблю тебе! Не тур буйся за дитину, я обіцяю тобі, що любитиму її як рідну. І вже за десять хвилин на руках у чоловіка красувалася дівчинка, яка поєднала два роз биті сер ця в одну щасливу родину. Так народ ження дочки кардинально змінило життя Олени. А через три роки трапилося поповнення у сім’ї – у них наро дився син. Зараз це чудова сім’я, в якій усі люблять одне одного.